Мале підприємництво
Патент придбається в органах податкової служби по місцезнаходженню приватних підприємців (для індивідуальної торгівлі – по місцезнаходженню пункту продажу).
Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів, а також асортиментного переліку товарів. При цьому граничний розмір вартості торгового патенту ( а також патенту на надання побутових послуг) за календарний місяць встановлюється в межах таких граничних рівнів:
на території міста Києва, обласних центрів - від 60 до 320 гривень;
на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від 30 до 160 гривень;
на території інших населених пунктів - до 80 гривень.
У разі, якщо пункт продажу товарів розташований у курортній зоні або на території, прилеглій до митниці, органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення про збільшення плати за торговий патент, але така плата не може перевищувати 320 гривень.
Термін дії торгового патенту (а також патенту на надання побутових послуг) становить 12 календарних місяців.
При придбанні торгового патенту приватний підприємець вносить одноразову плату (через ощадкасу або платіжним дорученням з банківського рахунку) у розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.
До 15 числа місяця, що передує звітному, проводиться оплата вартості патенту.
Якщо у підприємця є декілька структурних (відокремлених) підрозділів, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).
У відповідності до Закону України "Про патентування”, пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:
поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;
періодичні видання друкованих засобів масової інформації, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України зошити;
проїзні квитки;
товари народних промислів;
готові лікарські засоби та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади;
вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню;
мило господарське, сірники;
насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі.
У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.
Право на пільговий торговий патент мають також підприємці, що займаються реалізацією товарів підвищеного попиту і продуктів харчування інвалідам через торговельні установи, створені для цієї мети, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність на території військових частин і військових навчальних закладів виключно товарами військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців.
У разі придбання пільгового торгового патенту, суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту.
Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке підтверджує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування.
Приватний підприємець може придбати спеціальний патент, якщо він здійснює торгову діяльність за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби і з використанням кредитних карток, а також надає побутові послуги із застосуванням різних форм розрахунків. Обмеженням для придбання спеціального патенту є умова, за якою у випадку находження в одному торговому залі кількох торгових точок, власником яких є декілька суб'єктів підприємницької діяльності, кожен з них повинен працювати на умовах придбання спеціального патенту.
Вартість спеціального торгового патенту законодавством не лімітується і встановлюється місцевим органом виконавчої влади.
Короткострокові патенти мають - мінімальні терміни дії (від 1 до 15 днів). Вартість короткострокового торговельного патенту за 1 день установлюється у фіксованому розмірі 10 гривень. Оплата цього патенту здійснюється на день уперед до початку здійснення торговельної діяльності, що є не основним видом діяльності.
На кожний вид діяльності, що патентується, приватному підприємцеві необхідно придбати відповідний торговельний патент.
Особливості ведення зовнішньоекономічної діяльності приватними підприємцями
Згідно Закону України "Про підприємництво”, а також Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність”, приватні підприємці можуть виступати суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України, а також мають право на здійснення будь-якої діяльності, не забороненої законодавством України.
Підставою для митного оформлення товарів (робіт) є надання:
свідоцтва про державну реєстрацію;
відповідних дозволів, сертифікатів, ліцензій (якщо це передбачено законодавством);
довідки з банку про наявність у підприємця банківського рахунку, а також реквізитів Державної податкової служби, яка прийняла на облік приватного підприємця;
паспортних даних приватного підприємця, а також зразка підпису і ідентифікаційного номеру.
Якщо підприємець не є платником ПДВ, а при митному оформленні сплатив "ввізний” ПДВ, такі суми сплаченого податку на додану вартість включаються у склад витрат приватного підприємця.
При цьому підставою для включення суми сплаченого ПДВ у витрати буде належним чином заповнена ввізна ГМД.
Підставою для митного оформлення товару (продукції) для вільного використання на митній території України є наявність одного із документів:
сертифікату відповідності товару або його копії, видані Держспоживстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації;
свідоцтва про визнання іноземного сертифікату або його копія, видані Держспоживстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації.
Дія зазначеного сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності) або його копії поширюється на:
усі партії товару (продукції), що надходять (надсилаються) на адресу одного одержувача протягом усього терміну дії сертифіката, якщо у ньому зазначено, що товар (продукція) випускається серійно і назва, тип, вид, марка та виробник цього товару (продукції), зазначені у цьому сертифікаті, відповідають назві, типу, виду, марці та виробнику, зазначеним у супровідних документах (накладна, коносамент, CMR, інвойс тощо);
певну партію товару (продукції), якщо в сертифікаті, виданому на ім'я одного одержувача, подано інформацію про цю партію товару (продукції) із зазначенням виробника, назви, типу, виду, марки, розміру та супровідних документів (накладна, коносамент, CMR, інвойс тощо);
товари (продукцію), що постачається трубопровідним транспортом за одним актом приймання-передачі протягом терміну, необхідного для переміщення товару (продукції) обсягом, зазначеним в акті.
У разі відсутності вищевказаних документів підставою для митного оформлення є наявність товару (продукції) у Єдиному реєстрі сертифікаційної продукції в Україні.
Порядок митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.97 № 1211.
Статтею 16 Закону України "Про підприємництво” регулюється діяльність іноземних підприємців. Так, іноземні громадяни і особи без громадянства, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів України.
Іноземні громадяни, які мають постійне місцеперебування в Україні (ті, що проживають в Україні не менш 183 днів у календарному році) і одержують доходи на її території і за кордоном, надають декларації про одержані доходи до податкового органу по місцю діяльності в Україні.
При цьому протягом місяця з моменту прибуття в Україну іноземними громадянами в податковий орган надається декларація про очікувані доходи у поточному році, на підставі якої обраховується авансова сума платежу.
У подальшому декларація надається щоквартально, у 15-ти денний термін після закінчення кварталу, а по закінченні року – до 1 лютого із зазначенням загальної суми отриманого доходу, витрат і сплаченого податку. На підставі даних про фактично отримані доходи здійснюється перерахунок суми прибуткового податку.
Доходи іноземних громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставками, визначеними у відповідному Законі, за умовами, встановленими для оподаткування аналогічних доходів громадян України. Пільги щодо податку надаються іноземним громадянам в такому ж розмірі i на тих же підставах, що i для громадян України. Іноземні громадяни, які мають право на пільги на дітей, при поданні до податкового органу декларації вперше зобов'язані додати до декларації відповідні документи, що підтверджують наявність утриманців.
При обрахуванні сукупного оподаткованого доходу враховуються доходи, отримані як у натуральній, так і в грошовій формі.
Умови застосування РРО, КОРО та РК
Відповідно до Закону про реєстратори розрахункових операцій (далі РРО) приватні підприємці - платники єдиного податку при продажі товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) мають право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій і розрахункові книжки, у випадку якщо такі суб'єкти підприємницької діяльності не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив).
У випадку якщо приватний підприємець - платник єдиного податку реалізує хоча б одну одиницю підакцизних товарів, то він має право здійснювати розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій, але з обов'язковим використанням розрахункових книжок і книг обліку розрахункових операцій на всіх торговельних точках.
У випадку використання книг обліку розрахункових операцій (далі КОРО) й розрахункових книжок (далі РК) підприємці - платники фіксованого податку зобов'язані видавати покупцям розрахункові квитанції в якості документа що підтверджує покупку, а також на вимогу покупців зобов'язані надати письмовий документ, що засвідчує перехід права власності на товар від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Даний документ складається в довільній формі. Він повинен містити наступні реквізити: інформацію про дані суб'єкта підприємницької діяльності (прізвище, ідентифікаційний номер, номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, номер свідоцтва про сплату єдиного податку); дату складання документа; найменування товару; одиницю виміру або іншу характеристику, істотну для товару; кількість, ціну за одиницю, загальну суму покупки; підпис особи, що складає документ.
Згідно Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”, а також Положенню "Про порядок реєстрації і застосування ЕККА при розрахунках готівкою”, громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку ЕККА з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;
обов’язково видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, касовий чек, набраний на ЕККА, у якому чітко вказується повна сума проведеної операції;
застосовувати ЕККА, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування;
забезпечувати цілісність пломб ЕККА та незмінність його конструкції та програмного забезпечення;
у разі незастосування ЕККА, проводити розрахунки з використанням КОРО та РК з додержанням порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються Державним казначейством України;
забезпечувати зберігання використаних КОРО та розрахункових РК протягом трьох років після їх закінчення;
подавати до органів державної податкової служби звітність, пов'язану із застосуванням РРО та РК, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця;
реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України;
щоденно друкувати на ЕККА (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій;
друкувати на ЕККА (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років;
проводити розрахункові операції через ЕККА з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості;
вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку;
забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті ЕККА, а у випадку використання КР – загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня;
вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати ЕККА через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку;
надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця, порушення чого тягне за собою відповідальність.
У разі неможливості використання ЕККА з технічних причин суб'єктам підприємницької діяльності тимчасово дозволено здійснювати розрахунки з споживачами з використанням товарно-касової книги. При цьому на кожну покупку необхідно виписувати товарний чек встановленої форми.
Згідно Положення "Про порядок реєстрації і застосування електронних контрольно-касових апаратів при розрахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”, для проведення реєстрації ЕККА суб'єкт підприємницької діяльності подає до місцевої державної податкової інспекції або адміністрації разом із заявою на реєстрацію ЕККА журнал використання ЕККА, технічний паспорт або формуляр ЕККА, а також такі документи та їх копії:
дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг;
договір з організацією сервісного обслуговування про зарахування ЕККА на сервісне обслуговування;
документ, що підтверджує факт купівлі ЕККА, безкоштовного отримання у власність, договір оренди або інший документ, що підтверджує право власності на ЕККА або право на тимчасове користування;
акт про виведення ЕККА з експлуатації ( у разі, якщо проводиться реєстрація ЕККА, який вже був в експлуатації).
Згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва”, фізичні особи, які сплачують єдиний податок, можуть не застосовувати у своїй діяльності ЕККА. Тому, починаючи з того кварталу, у якому у приватного підприємця з'явилося право сплачувати єдиний податок, використання їм ЕККА у передбачених законодавством випадках необов’язково. Що стосується Книги обліку доходів і витрат, то у відповідності з цим Указом приватний підприємець у любому випадку повинен вести облік своїх витрат і доходів у даній Книзі.
Ліквідація діяльності суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи
У відповідності Закону про реєстрацію, якщо підприємець змінив ім'я або місце проживання, необхідно внести зміни в Єдиний державний реєстр. Такі зміни вважаються дійсними від дня їх державної реєстрації. Для цього необхідно представити наступні документи:
заповнену реєстраційну картку;
оригінал свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору. Розмір збору за здійснення такої перереєстрації становить 30% збору за реєстрацію (тобто 10,2 грн.).
Також при зміні ПІБ і місця проживання перереєстрація потрібна й по нормативних документах Пенсійного фонду й фондів соціального страхування. Так, для зміни цих даних підприємці повинні представити в орган Пенсійного фонду документи в тому ж порядку, що й при реєстрації. Заява подається з позначкою "Перереєстрація". Після здійснення реєстрації змін орган Пенсійного фонду повинен видати підприємцю нове повідомлення про реєстрацію.
Перереєстрація у Фонді соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності не обмежується тільки згаданими вище змінами. Так, у випадку зміни ПІБ або місця проживання страхувальника - фізичної особи при переході на спрощену систему оподаткування або, навпаки, зміні розрахункового рахунку, банку, номерів телефонів або інших реквізитів, які включені в реєстраційну заяву, страхувальник повинен в 10-денний строк після виникнення таких змін представити в орган реєстрації Фонду повідомлення (копії документів) про ці зміни.
Також в 10-денний строк після реорганізації (для приватних підприємців – зміни прізвища) необхідно подати заяву про перереєстрацію до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України. Причому, якщо відбулися зміни в межах територіального обслуговування, реєстраційний номер страхового свідоцтва страхувальника не змінюється. Аналогічні умови передбачені й у випадку перереєстрації у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відміна державної реєстрації приватного підприємця здійснюється органом держреєстрації за особистою заявою громадянина – підприємця, а також на підставі рішення суду за умов:
здійснення діяльності, що суперечить законодавству;
несвоєчасного повідомлення громадянином про зміну свого місця проживання.
Ліквідація приватного підприємця здійснюється на підставі:
заяви на ліквідацію;
довідки з установи банку про закриття рахунків;
довідки з податкової інспекції про зняття з обліку;
оригіналу Свідоцтва про державну реєстрацію;
довідки органа внутрішніх справ про здачу печаток та штампів.
При ліквідації фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності податковими органами в обов’язковому порядку здійснюється перевірка такої особи.
Тема 3. Системи оподаткування підприємницької діяльності фізичних осіб
Умови застосування різних систем оподаткування підприємницької діяльності фізичних осіб;
Оподаткування доходів приватного підприємця за загальною системою;
Спрощена система оподаткування – єдиний податок;
Умови застосування системи оподаткування фіксованим податком.
Умови застосування різних систем оподаткування підприємницької діяльності фізичних осіб
Для приватних підприємців у цей час існує три системи оподаткування:
традиційна система оподаткування;
оподатковування по фіксованому податку;
спрощена система оподатковування (єдиний податок).
При традиційній системі оподаткування приватних підприємців ніяких умов застосування законодавством не передбачене.
При застосуванні спрощеної системи оподаткування зі сплатою єдиного податку є деякі обмеження:
1. Число осіб, що знаходяться із приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його родини, не повинне перевищувати 10 чоловік;
2. Розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.
При застосуванні системи оподаткування по фіксованому податку обмеження стосуються не тільки обсягу доходу та чисельності працівників, а й місця здійснення діяльності:
1. Число осіб, що знаходяться із приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його родини, не повинне перевищувати 5 чоловік;
2. Валовий доход приватного підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (119000 грн.);
3. Приватний підприємець здійснює діяльність із продажу товарів, послуг на ринках і є платником ринкового збору.
Оподаткування доходів приватного підприємця за загальною системою
Якщо суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа обрала традиційну система оподаткування, то область її застосування не обмежена.
Для таких підприємців не встановлений мінімальний термін роботи з даного способу оподаткування доходів
Приватні підприємці на загальній системі оподаткування не звільняються від сплати ніяких податків і зборів. Розмір податку з доходів обчислюється на період з 1 січня 2004 року до 1 січня 2007 року. за ставкою в розмірі 13% від сукупного чистого доходу З 1 січня 2007 року – 15%. При цьому приватний підприємець не має права на податкові соціальні пільги, передбачені статтею 6 Закону про податок з доходів
Для обліку доходів і витрат в обов'язковому порядку такі підприємці повинні вести Книгу обліку доходів і витрат за формою №10 в повному обсязі.
Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи що обрали традиційну система оподаткування зобов'язані використовувати РРО на загальних підставах, а якщо приватні підприємці здійснюють свою діяльність у сфері, що включена в Перелік №1336, то вони використовують КОРО і РК.
Спрощена система оподаткування – єдиний податок
Областю застосування спрощеної системи оподаткування є будь-які види діяльності, крім таких, як:
діяльність у сфері ігорного бізнесу, у тому числі діяльність, пов'язана з облаштованістю казино, інших ігорних місць (будинків), ігрових автоматів із грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей ( у тому числі державних) і розіграшів з видачею грошових виграшів у наявній або майновій формі;
виробництво, імпорт, експорт і оптовий продаж підакцизних товарів;
торгівля лікеро-горілчаними виробами;
торгівля тютюновими виробами;
торгівля ПММ;
операції по видобутку і виробництву дорогоцінних каменів органогенного утворення (ті, що підлягають ліцензуванню).
Мінімальний термін роботи з обраної системи оподатковування становить квартал.
Розмір податку становить від 20 до 200 грн. на місяць та встановлюється місцевими органами влади відповідно до видів діяльності підприємця. Розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожного найманого працівника, що бере участь у підприємницькій діяльності.
Приватні підприємці на спрощеній системі обліку звільнені від сплати наступних податків і зборів:
податку з доходів фізичної особи (зі своїх доходів);
плати (податку) за землю;
внеску до Фонду по тимчасовій непрацездатності;
внеску до Фонду безробіття;
збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг;
плати за патенти;
ПДВ (сплачується в певних випадках).
Що стосується соціального захисту єдиноподатківців, то в різних фондах склалася різна ситуація:
Пенсійний фонд.
Звільнені від сплати внесків із своїх доходів згідно п. 6 Указу № 727, але застраховані, так як із суми сплачуваного ними єдиного податку 42% Державне казначейство перераховує у Пенсійний фонд, При цьому страховий стаж таким підприємцям буде врахований не у повному обсязі, якщо сплачені внески з’являться нижче мінімального страхового внеску (мінімальна заробітна плата х страховий тариф).
Підприємці подають Звіт про нарахування і сплату сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, якщо внески у звітному році сплачувались у фіксованому розмірі.
Фонд страхування по тимчасовій втраті працездатності.
Звільнені у відповідності із п. 6 Указу № 727, але застраховані, оскільки із суми сплаченого ними єдиного податку 11% Державне казначейство перераховує у Фонд страхування від непрацездатності.
Підприємці подають Звіт про нараховані внески, перерахування і витрати, пов’язані із загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності, у випадку отримання матеріального забезпечення із Фонду у звітному кварталі.
Фонд соціального страхування від безробіття.
Звільнені по п. 6 Указу № 727, але застраховані, тому як із суми сплаченого ними єдиного податку Державне казначейство перераховує 4% у Фонд безробіття.
Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.
Підприємці добровільно сплачують внески у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у рік, розмір якої діє на момент сплати. Перший внесок (1/4 від мінімальної заробітної плати) сплачують одночасно із подачею заяви про реєстрацію у Фонді; наступні внески – не пізніше трьох місяців із дня сплати попередньої частини (по 1/4 від мінімальної заробітної плати, розмір якої діє на момент сплати у терміни, встановлені у повідомленні, одержаному при реєстрації. Якщо на день сплати розмір мінімальної заробітної плати змінився, Фонд проводить перерахунки авансових платежів (про що письмово повідомляють застраховану особу).
Для обліку доходів і витрат ведеться Книга обліку доходів і витрат за формою №10. При цьому обов'язковому заповненню підлягають тільки графи "Період обліку", "Витрати на виробництво продукції", "Сума виручки (доходу)", "Чистий доход".
РРО такі підприємці не використовують при дотриманні умов, зазначених у статті 9 Закону про РРО, а саме: не торгують підакцизними товарами (крім пива на розлив). Також використання КОРО і РК не потрібне крім випадків роздрібної торгівлі продовольчими товарами й пивом у пляшках і банках.
Умови застосування системи оподаткування фіксованим податком
Оподаткування по фіксованому податку поширюється на діяльність із продажу товарів і наданню супутніх послуг такому продажу на ринках, крім торгівлі лікеро-горілчаними й тютюновими виробами.
Мінімальний термін роботи з обраної системи оподаткування становить один календарний місяць.
Книга обліку доходів і витрат за формою №10 підприємцями на цій системі оподаткування не ведеться.
При застосуванні системи оподатковування по фіксованому податку суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи звільнені від сплати:
податку з доходу фізичної особи (зі своїх доходів);
податку на промисел;
ПДВ;
внеску до Фонду тимчасової непрацездатності;
внеску до Фонду безробіття;
внеску до Фонду нещасного випадку;
плати за торговельний патент;
внеску до Фонду соціального захисту інвалідів.
Розмір податку складає від 20 грн. до 100 грн., при чому розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожного найманого працівника, у тому числі, якщо залучаються члени родини підприємця.
При здійсненні діяльності при дотриманні умов, зазначених у статті 9 Закону про РРО, а саме не здійснення торгівлі підакцизними товарами (крім пива на розлив) РРО підприємці, які сплачують фіксований податок не використовують. КОРО і РК такі підприємці не використовують, крім випадків роздрібної торгівлі продовольчими товарами й пивом у пляшках і банках.
Тема 4. Порядок застосування найманої праці приватними підприємцями
Порядок реєстрації найманих працівників у фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності;
Особливості ведення кадрової документації у приватного підприємця – роботодавця;
Порядок нарахувань та утримань із заробітної плати найманих працівників.
Порядок реєстрації найманих працівників у фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності
Отримуючи статус роботодавця, підприємець, з одного боку, полегшує свій труд, пов'язаний із здійсненням власної підприємницької діяльності, з іншої – у нього з'являються додаткові обов’язки, пов’язані із веденням кадрової документації, а також щомісячні податково-звітні проблеми по нарахуванню і виплаті заробітної плати своїм працівникам.
Відповідно до вимог Закону України про реєстрацію щодо здійснення реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності по принципу "єдиного вікна”, Пенсійний фонд України затвердив порядок постановки на облік і зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців у якості платників страхових внесків. Державний реєстратор направляє до органів Пенсійного фонду по місту проживання підприємця повідомлення про проведення державної реєстрації такого підприємця. На підставі даного повідомлення Пенсійний фонд реєструє підприємця у якості платника внесків.
Інші фонди поки що не надали підприємцям такого права. Тому з моменту укладання договору з першим із найманих працівників підприємець повинен зареєструватися у всіх інших фондах:
у Фонді соціального страхування з тимчасовій втраті працездатності (далі – Фонд страхування з тимчасовій непрацездатності);
у Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд страхування від безробіття);
у Фонді соціального страхування від нещасних випадків (далі – Фонд страхування від нещасних випадків).
Така реєстрація проводиться один раз при прийомі на роботу першого працівника. Реєстрація трудового договору у центрі зайнятості не є автоматичною реєстрацією у Фонді страхування від безробіття, незважаючи на те, що центр зайнятості, по сутності, і є Фондом страхування від безробіття.
При реєстрації у кожному із соціальних фондів підприємцю надається реєстраційний номер, який вказується у платіжних документах при перерахуванні відповідних внесків і в формах звітності. За нереєстрацію (несвоєчасну реєстрацію) нормами діючого законодавства передбачені штрафні санкції.
Незважаючи на те, що підприємці не ведуть бухгалтерський облік, як роботодавці вони повинні забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи, а також витрат на оплату праці. Незалежно від вибраної системи оподаткування підприємці зобов’язані вести облік нарахування і виплати найманим працівникам заробітної плати, який здійснюється у такому же порядку, як і юридичним особами.
Заробітна плата найманих працівників, які працюють у підприємця по трудовому договору, є об’єктом оподаткування як для самого підприємця, так і для найманих працівників. Для підприємця заробітна плата, що виплачується найманим працівникам, є фактичними витратами на оплату праці, на яку необхідно проводити встановлені законодавством нарахування і утримання.
Особливості ведення кадрової документації у приватного підприємця – роботодавця
Використання найманої праці неможливо без ведення кадрової документації. Під кадровою документацією слід розуміти документи, що регламентують порядок використання найманої праці роботодавцем, регістри обліку робочого часу, документи, що відображають факти прийому та звільнення з роботи, надання відпусток, направлення у відрядження і т.д. Діюче трудове законодавство в основному зорієнтовано на роботодавців – юридичних осіб. І хоча підприємець не є юридичною особою, від ведення кадрової документації він не звільнений. Хоча, звісно, обсяг такої документації у підприємця значно нижче, чим у юридичної особи.
Перш за все при використанні праці найманих працівників підприємець повинен оформити Правила внутрішнього трудового розпорядку, оскільки згідно ст. 21 КЗпП, при складанні трудового договору з найманим працівником останній зобов’язується виконувати роботу із дотриманням трудового розпорядку. Наявність таких правил дає підприємцю деякі переваги. Так, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку працівника можливо залучити до дисциплінарної відповідальності або, на крайній випадок, навіть звільнити по ініціативі роботодавця.
При розробці власних правил внутрішнього розпорядку підприємець може користуватися Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.84 № 213. Правила складаються у вільній формі, але обов’язково повинні містити наступні розділи:
порядок прийому і звільнення;
права і обов’язки роботодавця;
права і обов’язки працівників;
режим роботи;
порядок заохочення за роботу;
порядок накладання стягнення за порушення трудової дисципліні.
На відміну від процедури прийому на роботу на підприємство, при прийомі на роботу до підприємця працівник не пише заяву, а підприємець, у свою чергу, не видає наказу (розпорядження) про прийом на роботу. Таким уніфікованим документом, який суміщає у себе і заяву, і наказ, є зареєстрований трудовий договір між працівником і підприємцем. Підприємці не повинні оформляти накази про прийом і звільнення з роботи.
Підприємці не повинні вести на своїх працівників наступну кадрову документацію:
особисту картку по формі П-4;
особистий листок по обліку кадрів;
особисту справу;
книгу обліку трудових книжок.
Ведення цих документів передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, тільки для підприємств, установ і організацій і не розповсюджується на фізичних осіб – роботодавців.
А ось табелі обліку робочого часу, який служить підставою для нарахування заробітної плати, а також "відпускну” документацію, що визначена в Законі України "Про відпустки” від 15.11.96 № 504/96-ВР (графік відпусток, заява працівників про надання відпустки, розпорядження підприємця про терміни і тривалість відпустки), підприємець вести повинен.
Крім ведення кадрової документації, статус роботодавця передбачає і наявність усіх інших наслідків: реєстрацію в усіх соціальних фондах, нарахування і сплата внесків і надання відповідної звітності.
Порядок нарахувань та утримань із заробітної плати найманих працівників
Що стосується сплати єдиного податку при використанні найманої праці в підприємницькій діяльності, ставка єдиного податку збільшується на 50 % на кожну людину.
Під поняттям "нарахування” розуміється сума соціальних внесків (у Пенсійний і інші соціальні фонди), яка розраховується шляхом помноження нарахованої заробітної плати на відповідний процент – встановлену ставку соціальних внесків. Внески в Пенсійний фонд і інші соціальні фонди нараховуються "зверху” на загальний фонд оплати праці найманих працівників, сплачуються за рахунок власних грошових коштів підприємця і включаються до його витрат, пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Наприклад, сума нарахувань до Пенсійного фонду із заробітної плати у