Основи аудиту
Ризик невиявлення помилок є тією часткою похибок при проведенні перевірки, яку аудитор може дозволити собі за тих систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю клієнта, що склалися на момент проведення аудиту. РН визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. При низькому рівні РН необхідно зібрати більшу кількість аудиторських свідоцтв. Якщо аудитор готовий узяти на себе більший ризик, то аудиторських свідоцтв потрібно менше. Тоді ефективність виявлення помилок залежить від аудитора, який несе відповідальність за виконання процедур зі збору даних щодо достовірності фінансової звітності. РН існує завжди, навіть коли аудитор досліджує 100% залишків за бухгалтерськими рахунками або типами операцій, оскільки аудитор може вибрати неадекватну аудиторську процедуру, неправильно її використати чи перекрутити тлумачення результатів.
ВГР і РК не залежать від аудитора, він не може на них вплинути, оскільки вони існують незалежно від аудиторської перевірки і є результатом роботи підприємства-клієнта. РН є результатом проведення аудиторської перевірки, наслідком виконаної аудитором роботи. За цей ризик аудитор несе повну відповідальність, оскільки ним визначається ступінь якості і професіоналізму аудитора.
Питання 3
Аудитори під час проведення перевірок не повинні встановлювати достовірність фінансової звітності з абсолютною точністю, але зобов’язані встановити її достовірність у всіх суттєвих відношеннях. Під достовірністю фінансової звітності у всіх суттєвих відношеннях розуміють такий ступінь точності показників звітності, за якого кваліфікований користувач цієї звітності зможе зробити на її підставі правильні висновки і прийняти правильні управлінські рішення.
Під рівнем суттєвості розуміють те граничне значення похибки фінансової звітності, починаючи з якого кваліфікований користувач цієї звітності з великим ступенем вірогідності не в змозі зробити на її підставі правильні висновки і прийняти правильні управлінські рішення. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність, перекручення можуть впливати на економічні рішення користувачів, які приймаються на підставі даних фінансової звітності підприємств. Таким чином, суттєвість є відносним показником.
Сума помилки повинна розглядатися відносно:
статей на рівні всього фінансового звіту;
статей на рівні окремих залишків рахунків або операцій;
законодавчих та нормативних вимог щодо розкриття, відповідно до яких таке розкриття необхідне незалежно від величини;
відповідної суми за попередні роки.
Розрізняють три рівня суттєвості для вибору типу висновку:
суми є несуттєвими (помилка менше 5%);
суми є суттєвими, але не викривляють загального враження від фінансової звітності (помилка від 5% до 10%);
суми є настільки суттєвими і настільки часто зустрічаються, що під питання ставиться об’єктивність усієї звітності загалом (помилка понад 10%).
При вирахуванні абсолютного значення рівня суттєвості аудитор повинен брати за основу найважливіші показники, які характеризують достовірність фінансової звітності. Вони можуть бути різними залежно від галузевих особливостей, обсягів діяльності та інших чинників. Як правило, на виробничих підприємствах це може бути дохід від реалізації, в торгівлі – валовий дохід, на транспорті – вартість основних засобів, у фінансово-інвестиційних закладах – прибуток до оподаткування, на малих підприємствах – валюта балансу, в бюджетних установах – сума фінансування.
Між рівнем суттєвості і аудиторським ризиком існує обернений зв’язок:
чим вищим є рівень суттєвості, тим нижчий аудиторський ризик;
чим нижчий рівень суттєвості, тим більший аудиторський ризик.
Якщо під час перевірки аудитор приймає рішення про використання більш низьких значень рівня суттєвості, він зобов’язаний вжити заходів до зниження аудиторського ризику, або:
знизити, якщо це можливо ризик контролю, передбачивши в процесі перевірки додаткові аудиторські процедури;
знизити ризик невиявлення помилок.
Питання 4
На аудитора покладається відповідальність за висновки по фінансовій звітності перед багатьма зацікавленими сторонами: власниками, державою, банками, інвесторами, біржами тощо. Виконуючи професійні обов’язки, аудитор повинен дотримуватися професійної етики та вимог, що висуваються до кваліфікації аудитора законодавством України. В Кодексі професійної етики, затвердженому АПУ, серед фундаментальних засад етики виділені:
чесність при виконанні аудитором своїх обов’язків;
об’єктивність, неупередженість;
конфіденційність (зберігання комерційних таємниць клієнтів);
професійна поведінка;
професійні норми;
компетентність;
незалежність.
Норми етики є обов’язковими для всіх аудиторів. Відповідно до Кодексу професійної етики аудиторів аудитор не має права проводити аудит суб’єкта господарювання, де він:
має прямі родинні відносини з керівництвом;
має особисті майнові інтереси;
має непряму фінансову зацікавленість у клієнті (є довіреною особою фонду, опікуном майна, через позички, видані клієнту або отримані від нього);
є членом керівництва, засновником, власником або співробітником;
є співробітником або співвласником дочірнього підприємства, філії або представництва.
Аудитору забороняється привертати увагу клієнта шляхом обману або інших неетичних дій, що зачіпають інтереси колег або вводять в оману клієнтів.
Тема 5: Контрольно-аудиторський процес та його стадії
Зміст контрольно-аудиторського процесу (КАП) та характеристика його стадій.
Процедури аудиту.
Поняття про аудиторські докази, їх джерела.
Визначення і оцінка порушень.
Питання 1
Ефективна організація управління аудиторським процесом передбачає дотримання певних етапів проведення перевірки. Сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур, становить КАП, що складається з трьох стадій:
1) організаційна – включає вибір об’єкта аудиту та організаційно-методичну підготовку. Вибір об’єкта полягає в укладанні договору, формуванні аудиторської бригади виходячи з характеру діяльності підприємства, напрямків перевірки, виданні наказу про проведення перевірки. Організаційно-методична підготовка аудиту полягає у вивченні стану економіки об’єкта перевірки, планів виробничої і ФГД та виконання їх за період, що перевіряється.
2) дослідна – здійснюється на об’єкті перевірки і має два етапи – переддослідний і дослідний. Переддослідний етап включає низку процедур організаційного характеру, спрямованих на створення необхідних умов для якісного проведення аудиту у встановлені строки. Дослідний етап – це виконання контрольно-аудиторських процедур з перевірки виробничої і ФГД підприємства на допомогою найпростіших засобів обчислення та ЕОМ.
3) узагальнення результатів контролю – систематизація недоліків у діяльності підконтрольного підприємства. Виявлені недоліки групують, оформлюють результати проміжного контролю, складають аналітичні таблиці, слідчо-юридичні обґрунтування, узагальнюють і відображають результати аудиту в аудиторському висновку.
Планування аудиту має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта, яке проводиться до прийняття рішення про проведення аудиту. Після попередньої згоди сторін необхідно одержати детальнішу інформацію про бізнес клієнта Після підготовки листа-пропозиції укладається договір на проведення аудиту, а потім – складається план і програма аудиту в письмовій формі.
В плані аудиту передбачається перелік загальних питань основних напрямів перевірки. Першочерговому плануванню підлягають перевірки фінансової звітності, далі планується надання аудиторських послуг. Зміст програми аудиту залежить від розміру, виду і специфіки клієнта, умов договору на проведення аудиту, особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки. Програма використовується як інструкція для підлеглих, що беруть участь в проведенні перевірки, та у якості засобу контролю. Програма аудиту виконується по етапах:
аудиторська оцінка організації, ведення і стану бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю і якості фінансової звітності клієнта;
аудиторська перевірка ФГД клієнта;
рекомендації з усунення виявлених недоліків, надання аудиторського висновку.
Протягом аудиторської перевірки загальний план аудиту і програма можуть уточнюватися і переглядатися, оскільки існує ймовірність змін умов і напрямків аудиту, можливість отримання інших результатів після проведення аудиторських процедур, ніж ті, які раніше очікувалися аудитором. Події або мотиви, що примусили аудитора внести значні зміни до аудиторської програми, оформлюються ним документально.
Коригування програми перевірки проводиться за наступними напрямами:
конкретизація об’єктів суцільного і вибіркового контролю, періодів перевірки тощо;
уточнення і календаризація загального плану-графіка аудиту та індивідуальних планів аудиторів;
перерозподіл аудиторів для виконання контрольно-аудиторських процедур, зміна тривалості перевірки об’єктів, розрахунок параметрів сітьового графіка.
КАП здійснюється аудиторами в процесі дослідження діяльності підприємства відповідно до програми аудиту, планів-графіків, календарних планів. Виконання контрольних процедур залежно від чисельності аудиторів може здійснюватися:
паралельно (одні аудитори перевіряють ТМЦ, інші – кошти, розрахунки і т.д.);
послідовно (після перевірки одних однорідних операцій переходять до інших і так до повного завершення КАП).
Завершальна стадія передбачає узагальнення і реалізацію результатів контролю, коли групують і синтезують виявлені недоліки в хронологічній послідовності їх вчинення, систематизують порушення нормативно-правових актів у ФГД за економічним змістом та місцями виникнення і відповідальністю за порушення. Виявлені недоліки і порушення в узагальненій формі викладають в аудиторському акті (висновку), якщо такий надається, в третій та четвертій частинах (результативна частина і пропозиції та рекомендації).
Питання 2
Після прийняття зобов’язань з виконання перевірки, аудитор повинен провести аудиторські процедури, узгоджені з клієнтом. Отримання інформації, яка характеризує стан об’єкта контролю, відбувається під час процесу перевірки, який являє собою сукупність контрольних операцій (робіт з контролю). Контрольні операції складаються з елементарних дій – контрольних (аудиторських) процедур. Операції з контролю поділяються на:
технічні – не вимагають розумових зусиль, піддаються стандартизації, автоматизації;
логічні – вимагають знань, порівнянь, зіставлень, групувань;
аналітичні – різновид логічних, характеризуються проведенням обчислень;
творчі – потребують глибокої теоретичної підготовки і досвіду складання складних розрахунків (комплексна оцінка фінансового стану, вибір оптимального рішення, визначення контрольних точок, зон ризику під час вибору об’єктів контролю тощо);
організаційні – носять адміністративний характер в процесі різного роду розслідувань.
Аналіз операцій з контролю показує, що певна їх частина піддається стандартизації (технічні, частина аналітичних та логічних). Стандарти контролю – це системне відображення правил організації та здійснення робіт. Аудиторські процедури спрямовуються на:
розуміння діяльності клієнта, його організації, галузі діяльності;
отримання і аналіз інформації про діяльність клієнта загалом та даних про бухгалтерський облік і відображення господарських операцій;
вивчення форм і методів обліку, визначення їх відповідності вимогам.
Серед основних процедур аудиторського контролю слід назвати: приймання і введення первинних даних; аналіз і введення нормативної бази; математична і логічна обробка інформації; групування даних; дослідження операцій з: необоротними та оборотними активами, грошовими коштами і розрахунками, трудовими ресурсами, капіталом і зобов’язаннями, фінансових результатів і бухгалтерської звітності.
Питання 3
Найбільш важливою і відповідальною роботою аудитора є підготовка аудиторських доказів по об’єктах контролю. На основі аналізу і узагальнення даних аудиторських доказів аудитор робить висновки про правильність ведення обліку і достовірність звітності. Під аудиторськими доказами слід розуміти інформацію, одержану аудитором для формулювання думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази можуть бути:
внутрішніми (усна або письмова інформація, отримана від клієнта);
зовнішніми (письмова інформація, отримана від третіх осіб);
змішаними (усна або письмова інформація, отримана від клієнта і письмово підтверджена третьою особою);
даними, сформованими самим аудитором.
Аудиторські докази повинні були достовірними і достатніми. Достовірність – це характеристика того, наскільки свідоцтва можуть вважатися чесними і правдоподібними. Достатність зібраних свідоцтв визначається їх кількістю, тому важливим є обсяг вибірки, вплив і характер конкретних моментів перевірки. Достатність доказів у кожному конкретному випадку визначається на основі оцінки системи внутрішнього контролю і ризику аудиту.
Аудиторський ризик зменшується, якщо аудитор використовує аудиторські докази, отримані з різних джерел і різні за формою подання. Аудиторські докази із зовнішніх джерел більш надійні, ніж ті, що отримані із внутрішніх джерел. Письмові докази вважаються надійнішими, ніж усні. Аудиторські докази, отримані безпосередньо аудитором, надійніші за одержані від працівників клієнта. При виникнення протиріч у доказах аудитор повинен використати додаткові аудиторські процедури.
Аудитор має право отримувати від керівництва клієнта роз’яснення, які необхідні йому для досягнення цілей його роботи. Необхідний обсяг інформації, перелік випадків, за яких потрібне отримання таких роз’яснень, визначаються аудитором самостійно. Керівництво підприємства-клієнта не має права обмежувати коло питань, що підлягають аудиту. Якщо керівництво відмовляється надати інформацію на запит аудитора або надає неповну інформацію, що може суттєво вплинути на висновки по результатах аудиту, це повинно розглядатися аудитором як обмеження обсягу аудиту та як чинник, який може призвести до надання аудиторського висновку, відмінного від безумовно позитивного.
Джерелами аудиторських доказів можуть бути: первинні документи, облікові регістри, Головна книга; фінансова звітність; плани, кошториси, калькуляції, замовлення; матеріали перевірок і ревізій ДПА, органів КРУ; матеріали внутрішньогосподарського контролю; дані, отримані при проведенні фактичного контролю; письмові і усні заяви працівників підприємства і третіх осіб.
Питання 4
В процесі проведення перевірки аудитор повинен виявити факти перекручення даних обліку і звітності. Причинами перекручень є свідомі або несвідомі дії посадових осіб, які займаються підготовкою даних про результати діяльності клієнта і опрацьовують ці відомості. Перекручення фінансової звітності можуть бути результатами помилок або шахрайства.
Шахрайство – це навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку та звітності службовими особами і керівництвом підприємства з метою порушення законодавства або прийнятої облікової політики.
Помилка – це ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, невідповідне відображення записів у обліку тощо.
Відповідальність за попередження і виявлення шахрайства і помилок несе керівництво підприємства-клієнта. При проведенні аудиту залишається ризик того, що шахрайство або помилки не будуть виявлені. Аудитор не несе відповідальності за виявлення абсолютно всіх шахрайств і помилок, які можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності клієнта. Проте аудитор повинен отримати гарантію відсутності істотних випадків і фактів такого роду для надання безумовно позитивного аудиторського висновку. Якщо аудитор вважає, що виявлені шахрайство або помилки можуть суттєво вплинути на фінансову звітність, йому необхідно провести додаткові процедури.
Незалежно від суттєвості фактичного чи підозрюваного шахрайства або помилки, аудитор має повідомити керівництво про виявлені факти щоб:
впевнитися, що керівництво правильно оцінює стан справ;
з’ясувати, які заходи будуть застосовані для усунення виявлених порушень;
оцінити вірогідність повторення порушень у майбутньому.
При виявленні перекручень аудитор може обрати один з двох варіантів поведінки:
1) не вимагати внесення виправлень, коли помилка незначна і суттєво не впливає на фінансову звітність, і не спричинена незаконними діями;
2) вимагати виправлення перекручень, коли виявлена значна помилка, що впливає на фінансову звітність, або помилка, пов’язана з порушенням юридичної достовірності інформації, або стосується оподаткування.
У випадках, коли аудитор підозрює, що до порушень причетне керівництво або воно їх покриває, особливо важливо поінформувати відповідний рівень керівництва підприємства-клієнта. Як правило, обов’язок аудитора зберігати конфіденційність забороняє йому доповідати про помилки чи шахрайство третім особам без дозволу клієнта. Але за певних умов (державна безпека, відмивання грошей від незаконних операцій) аудитор повинен поінформувати відповідні контрольні органи, попередньо проконсультувавшись у юриста.
Тема 6: Інформаційне забезпечення контрольно-аудиторського процесу
Сутність та класифікація інформаційного забезпечення ФГК.
Економічна інформація: класифікація, призначення в аудиті та їїносії.
Нормативно-правова та фактографічна інформація в контрольному процесі.
Питання 1
Поняття інформаційного забезпечення складається з двох елементів:
інформація;
інформаційна діяльність.
Під контрольною інформацією розуміють інформацію, яка фіксує результат порівняння характеристик об’єкта контролю з відповідними нормами, законами, параметрами тощо. Класифікація контрольної інформації:
|
1) за насиченістю: недостатня; достатня; надлишкова. |
2) за корисністю: 2.1 корисна; 2.2 некорисна. |
3) за реальністю: 3.1 достовірна; 3.2 недостовірна. |
|
4) за способом відображення: 4.1 текстова; 4.2 звукова; цифрова; 4.4 графічна … |
5) за ступенем впливу: 5.1 що вимагає коригування; 5.2 що не вимагає коригування. |
Інформація, необхідна для реалізації цілей контролю, має відповідати таким вимогам:1) методична єдність формування; 2) достовірність; 3) швидкість та своєчасність передачі; 4) доступність для сприйняття суб’єктом контролю; 5) економічність процедур перетворення; 6) лаконічність.
Контрольна інформація характеризується трьома критеріями:
синтаксичною адекватністю, пов’язаною з формально структурованими характеристиками інформації;
семантикою, яка враховує смисловий зміст інформації;
прагматикою, пов’язаною з цінністю, корисністю інформації.
Інформаційна діяльність – це:
визначення потреби в інформації як в особливому ресурсі для кожної функції управління;
встановлення джерел отримання даних для їх наступного перетворення і одержання контрольної інформації;
реалізація контрольної інформації для внесення коректив до стану об’єктів контролю.
Інформаційне забезпечення ФГК – це сукупність інформаційних ресурсів, що характеризують стан об’єктів контролю і є необхідними для досягнення його цілей. Його мета полягає в інформуванні учасників контрольно-аудиторського процесу про стан об’єктів, що контролюються. Класифікація інформаційного забезпечення ФГК:
|
1) ступінь обробки і місце в інформаційному процесі: 1.1 нова (створена в процесі контролю); 1.2 релевантна (раніше зареєстрована в документах бухгалтерської, податкової або статистичної звітності). |
2) зміст: 2.1 законодавча; 2.2 технологічна; 2.3 фактографічна; 2.4 планово-нормативна; 2.5 організаційно-управлінська; 2.6 договірна. |
3) професійність: 3.1 робоча (між аудиторами); 3.2 інформаційно-пряма (по підприємству); 3.3 інформаційно-непряма (нормативно-правова); 3.4 інформаційно-опосередкована (по галузі). |
Питання 2
Економічна інформація – це сукупність відомостей, які характеризують виробничу і фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва. Вона має такі особливості:
відображає діяльність ланок народного господарства за допомогою натуральних, умовних і вартісних показників;
фіксується як дискретна величина на матеріальних носіях;
має лінійну форму (записується рядками).
Ця інформація є масовою і об’ємною, потребує багаторазового групування, арифметичної та логічної обробки для управління; характеризується тривалістю зберігання, циклічністю виникнення і обробки у встановлених часових інтервалах; є активною відносно впливу на господарський механізм. Структура економічної інформації зумовлена її призначенням в управлінні і контролі господарської діяльності. Класифікація економічної інформації:
|
1) стан об’єкта контролю: 1.1. оперативна (на теперішній момент); 1.2. поточна (протягом планового періоду) |
3) відношення до об’єкту контролю: 3.1 внутрішня і зовнішня; 3.2 вхідна і вихідна |
|
2) ступінь деталізації: 2.1 аналітична; 2.2 синтетична. |
4) стабільність використання або зберігання: 4.1 умовно-постійна; 4.2 змінна (менше 1 місяця). |
Носії економічної інформації, які використовуються в контрольно-аудиторському процесі, виконують подвійну роль. По-перше, вони містять дані, які характеризують економічні процеси, що досліджуються ревізією і аудитом, і по-друге, є доказами того, що такі процеси дійсно відбулися за участю службових та матеріально відповідальних осіб, які наказували та виконували ці операції. Оскільки висновки аудиту ґрунтуються на результатах дослідження передусім фактографічної інформації, оформленої згідно з нормативними актами про документи і документооборот в обліку, то первинні документи є важливим носієм економічної інформації, який використовується в контрольно-аудиторському процесі.
Первинні документи є виправдними в частині достовірності, повноти і відповідальності за господарські операції, що відображені в системі обліку та звітності. В процесі ревізії та аудиту перевіряють ким і коли затверджені форми первинних документів, чи дотримується порядок їх складання і заповнення усіх встановлених реквізитів.
Питання 3
Фактографічна інформація – це описування фактів, згрупованих за певними системоутворюючими ознаками. До неї належить обліково-економічна і статистична інформація про діяльність підприємств, яку попередньо групують в системі господарського обліку за допомогою методів бухгалтерського обліку. Фактографічна інформація, відображена в системі обліку, є основною досліджень фінансово-господарського контролю і аналізу з питань господарської діяльності підприємств, надання кредитів, здійснення інвестицій тощо. Вона є основою доказів здійснення фактів господарських операцій і процесів, що створили конфліктні ситуації у правовідносинах між об’єктами і суб’єктами права.
Методика роботи з фактографічною інформацією підпорядкована основній меті контролю і аудиту – визначенню ефективності господарювання суб’єктів підприємницької діяльності, додержання ними законодавства, виконання зобов’язань перед державою і учасниками господарської діяльності, що грунтується на достовірних даних, безперервних доказах істинності висновків і забезпечуються нормами права. Дослідження фактографічної інформації підпорядковано основній меті контрольно-аудиторського процесу – виявленню і усуненню недоліків в господарській діяльності підприємств, розробці і впровадженню раціональних методів господарювання, що ґрунтуються на ринковій економіці. Методика дослідження фактографічної інформації в аудиті включає такі процедури:
вибір даних;
перевірку їх достовірності;
дослідження і використання в системі доказів.
Нормативно-правова інформація являє собою сукупність законодавчих актів та технічно-нормативної документації, що регулює виробничу та фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва. Положення нормативно-правової інформації є одночасно настановами для створення або заповнення юридично та економічно вірних документів і критеріями перевірки правильності цих самих документів, якими оформлюється здійснення господарських операцій під час проведення аудиту або ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств.
Тема 7: Робоча документація аудитора
Поняття і класифікація робочих документів аудитора
Методика ведення аудиторського досьє
Завершальний етап аудиторської перевірки
Питання 1
Хід аудиторської перевірки та її результати мають бути документально оформлені. Основною метою підготовки робочих документів є підтвердження того, що аудиторська перевірка була проведена відповідно до прийнятих принципів аудиту.
Робоча документація – це записи, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію і відповідні висновки, які здійснюються під час проведення аудиторської перевірки. Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснювати аудиторську перевірку і контроль за процесом її проведення, в ній реєструються результати аудиторських процедур, виконаних для підтвердження прийнятих аудитором рішень.
Склад, зміст, форму і кількість робочих документів аудитор визначає в конкретному випадку самостійно, виходячи з характеру проведеної роботи, типу і складності діяльності підприємства-клієнта, стану бухгалтерського обліку та надійності системи внутрішнього контролю клієнта.. Робочі документи аудитора мають відповідати наступним вимогам:
- містити повну і детальну інформацію, щоб інший аудитор, який не брав участі у цій перевірці, міг скласти уявлення про виконану роботу і підтвердити висновки цієї перевірки;
- документи мають бути складені під час перевірки, складання їх після завершення перевірки і підготовки аудиторського висновку не припускається;
- повинні враховувати інформацію не тільки періоду, що перевіряється, а й попередніх;
- давати можливість оцінити фінансову звітність згідно встановлених критеріїв та ознак;
- містити інформацію необхідну або корисну при наступних аудиторських перевірках;
- відображати стан і оцінку системи внутрішнього контролю та ступінь довіри до неї;
- фіксувати проведені аудиторські процедури з перевірки та оцінки системи обліку клієнта, дотримання прийнятої облікової політики і відповідність обліку встановленим стандартам і чинному законодавству;
- документи мають бути складені чітко і розбірливо, скорочення або умовні позначення, що використовуються повинні бути пояснені.
Вимоги до робочих документів аудитора визначаються їх обов’язковими реквізитами: назва аудиторської фірми, назва підприємства-клієнта, назва документа, період перевірки, зміст (викладення аудиторських процедур, методи та прийоми аудиторської перевірки, отримані результати, висновок аудитора по факту перевірки), порядковий номер, номер сторінки в аудиторському досьє, прізвище аудитора, що склав документ, підпис і дата складання.
Робочі документи аудитора можна класифікувати наступним чином:
|
1) за часом ведення і використання: 1.1 довгострокового використання; 1.2 нетривалого використання |
4) за характером інформації: 4.1 правового характеру; 4.2 про структуру і організацію підприємства-клієнта; 4.3 про систему бухгалтерського обліку; 4.4 про систему внутрішнього контролю; 4.5 про економічні основи діяльності підприємства-клієнта; 4.6 аудиторські організаційно-функціональні документи; 4.7 документи оцінки аудиторського ризику; 4.8 аудиторські документи з перевірки окремих показників; 4.9 фінансової звітності; 4.10 кореспонденція аудитора; 4.11 аудиторський висновок; 4.12 пропозиції та рекомендації |
5) за ступенем стандартизації: 5.1 стандартні; 5.2 довільної форми |
|
2) за джерелами отримання: 2.1 від третіх осіб; 2.2 від підприємства-клієнта; 2.3 складені аудитором |
6) за формою надання: 6.1 графічні; 6.2 табличні; 6.3 текстові; 6.4 комбіновані. |
|
|
3) за призначенням: 3.1 інформативні (надають інформацію про господарські операції); 3.2 перевірочні (свідчать про перевірку стану активів, зобов’язань, власного капіталу підприємства-клієнта); 3.3 підтвердні (відповіді на запити); 3.4 розрахункові; 3.5 аналітичні; 3.6 порівняльні |
Питання 2
Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку та в ході перевірки фінансової звітності підприємства-клієнта, являє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, дату початку і закінчення аудиторської перевірки. При формуванні робочої документації конкретної перевірки необхідно дотримуватися певної послідовності її оформлення:
документи підготовчого періоду;
документи робочого періоду;
документи завершального етапу перевірки.
Кожному етапу аудиторської перевірки властиве складання певних робочих документів аудитора, черговість яких загалом дозволяє додержуватися прийнятої послідовності документів у досьє: організаційні, адміністративні, документи аудиторських процедур, інші аудиторські дані, аудиторський висновок, рекомендації та пропозиції.
Протягом всього терміну ведення досьє, а також після завершення аудиторської перевірки і надання висновку клієнту, аудитор повинен забезпечити належні умови зберігання документів. Враховуючи, що вся інформація, яка міститься в робочих документах, є конфіденційною і не підлягає розголошенню, а робоча документація є власністю аудитора, зберігати її необхідно в архіві, спочатку поточному, а надалі в постійному.
Термін зберігання документації визначається як практикою аудиторської діяльності, так і терміном позовної давнини у разі, якщо клієнт порушить справу проти аудитора. Виходячи з цього, мінімальний термін зберігання документації не повинен бути меншим за 3 роки з моменту надання аудиторського висновку клієнту. Неналежне зберігання робочих документів може потягти за собою серйозні наслідки, включаючи притягнення до відповідальності, тимчасову заборону проведення аудиторської діяльності, позбавлення сертифікату через відсутність в аудитора можливості довести належне виконання ним своїх обов’язків через відсутність або неправильне ведення робочих документів.
Як правило, робочі документи можуть надаватися у розпорядження сторонніх осіб тільки за прямої згоди клієнта. Аудитор не має права і не зобов’язаний представляти робочу документацію іншим особам, включаючи податкові та інші органи, крім випадків, передбачених законодавством. Замовник також не має права вимагати, щоб аудитор надав йому робочі документи. Аудитор самостійно вирішує питання про можливість представлення і ознайомлення клієнта з робочою документацією, що є власністю аудитора.
Раціонально організоване ведення робочої документації дає можливість мінімізувати час на оформлення виконаних аудиторських процедур і узагальнення одержаної інформації, покращує якість проведення аудиторської перевірки і розширює можливості контролю аудиту.
Питання 3
Після того, як аудитор здійснив процедури в конкретних сегментах аудиту, отримані результати необхідно об’єднати і провести додаткові процедури загального характеру. Ця остання фаза аудиторської перевірки здійснюється за наступною схемою:
Процедури завершального етапу аудиту
| Оглядова перевірка непередбачених зобов’язань |
| Огляд наступних подій |
| Оцінка результатів |
| Надання аудиторського висновку |
1. Огляд непередбачених зобов’язань.
Непередбачені зобов’язання – це потенційні майбутні зобов’язання перед третьою стороною стосовно невизначеної суми, отриманої в результаті подій, що відбулися. Непередбачені зобов’язання виникають за наступних умов:
- потенційний платіж у майбутньому третій стороні згідно з існуючими угодами;
- невпевненість стосовно суми майбутнього платежу;
- результат може виникнути через майбутні події.
Особливе значення для аудитора мають такі зобов’язання як, незавершений судовий позов, конфлікти з приводу податку на прибуток, гарантії щодо якості продукції, невраховані векселі до отримання,невикористані залишки по акредитивах.
2. Огляд майбутніх подій.
Аудитор несе відповідальність за огляд операцій і подій після дати балансу. Майбутні події, що вимагають особливої уваги аудитора, поділяються на 2 типи:
події, які безпосередньо впливають на фінансову звітність;
події, які не впливають на фінансову звітність, але їх треба розкривати.
До першого типу відносяться повідомлення про банкрутство покупців при наявності залишків дебіторської заборгованості, відмінність сум, які належать до сплати за рішенням суду, і сум за даними бухгалтерського обліку, наявність обладнання за ціною, нижчою за облікову, нерозумні фінансові вкладення тощо.
Майбутні події другого типу – це зниження ринкової вартості цінних паперів, емісія цінних паперів, зниження ринкової вартості товарних запасів, втрата незастрахованих товарних запасів, активів через непередбачені обставини
Аудиторські процедури, пов’язані з оглядом майбутніх подій, наступні: опитування адміністрації, кореспонденція адвокатів,огляд внутрішніх звітів та облікових записів, підготовлених після дати балансу.
3. Результати оцінки.
Оцінка достатності аудиторських доказів здійснюється аудитором на підставі огляду всього аудиту. Головне при цьому – огляд робочої програми аудитора. Аудитор повинен впевнитися, що всі пункти програми точно виконані і задокументовані. Важливою частиною такого огляду є вирішення питання про те, чи задовільно здійснена сама аудиторська перевірка.
Якщо аудитор зробив висновок, що він не володіє достатнім обсягом аудиторських свідоцтв для прийняття рішення відносно повноти і достовірності фінансової звітності клієнта, то він повинен отримати або додаткові аудиторські докази, або надати аудиторський висновок із застереженнями. Важливою частиною оцінки того, чи повно і достовірно представлена фінансова звітність, є сумування перекручень. Виявлені аудитором перекручення у відображенні діяльності підприємства-клієнта заносяться в групувальний журнал, де вказують: найменування документа, де зафіксовано операцію з перекрученнями; звітний період, за який виявлено перекручення; законодавчі та нормативні акти, які при цьому порушено; зміст перекручення; посадових осіб, відповідальних за це; суму матеріальних збитків; матеріально відповідальних осіб; заходи, яких необхідно вжити для усунення допущених недоліків, ліквідації їх наслідків і запобігання в майбутньому.
Після підготовки проекту аудиторського звіту аудитор знайомить з його змістом керівництво підприємства-клієнта, розглядає їх заперечення і зауваження, при необхідності вносить відповідні корективи і підписує аудиторський звіт.
На підставі зібраної та дослідженої інформації аудитор надає аудиторський висновок, в якому висловлює думку відносно того, чи відповідає фінансова звітність клієнта як в цілому, так і в деталях чинному законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку та чи можна її вважати достовірною.
Тема 8: Узагальнення та реалізація результатів аудиторської перевірки
Аудиторський звіт і аудиторський висновок.
Структура та характеристика складових аудиторського висновку.
Види аудиторських висновків та їх зміст.
Реалізація результатів аудиту.
Питання 1
Результати аудиторської перевірки повинні бути оформлені аудиторським звітом і аудиторським висновком.
Аудиторський звіт є додатковою підсумковою документацією. Додаткова підсумкова документація не є обов’язковою і видається замовникові у тому випадку, якщо аудитор вважає це необхідним, чи у випадку, коли це обумовлено договором або додатковою угодою. Аудиторський звіт потрібен тільки замовнику і може публікуватися тільки з його дозволу.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація є свідоцтвом того, що фінансова звітність підприємства-клієнта як в цілому, так і в деталях відповідає чинному законодавству, методології ведення бухгалтерського обліку, визначеній внутрішнім регламентом обліковій політиці підприємства, є достовірною. Інформація, що міститься в аудиторському звіті, подається у стислому вигляді.
Відповідно до мети складання аудиторський висновок має наступні призначення:
висновок незалежного експерта – стислий, змістовний, цілеспрямований висновок про фінансову звітність підприємства-клієнта;
правовий акт (у визначених законом випадках лише наданий аудитором висновок є свідченням про результати роботи підприємства-клієнта, якому можуть довіряти збори акціонерів, засновники, ДПА та інші користувачі фінансової звітності);
імплікована (логічна) заява аудитора про те, що він професійно, належним чином виконав свої обов’язки і представив об’єктивний висновок про фінансовий стан і результати діяльності підприємства-клієнта.
Через необхідність подання інформації у стислій формі аудиторський висновок перетворився у надзвичайно офіційний набір висловлювань-фраз, кожна з яких має особливе значення. Ці висловлювання схожі на юридичні фрази і називаються “професійною мовою” Будь-яке відхилення від стандартних професійних висловлювань розглядається зацікавленими користувачами як значне і може нести в собі важливу додаткову інформацію. Тому при складанні аудиторського висновку важливо знати наступне:
- форму аудиторського висновку без застережень (безумовно позитивного аудиторського висновку) і значення фраз, які при цьому використовуються;
- випадки, коли видається аудиторський висновок із застереженнями (умовно-позитивний, негативний, відмова від надання висновку), і фрази, які використовуються при їх складанні;
- випадки, коли при наявності висновку без застережень може бути доцільним включення додаткової інформації – пояснювального абзацу, що підкреслює певний аспект фінансової звітності.
Питання 2
Суттєві елементи аудиторського висновку визначаються нормативами аудиту, а також практикою аудиторської діяльності. Аудиторський висновок складається у довільній формі, але обов’язково в ньому мають бути такі розділи:
Заголовок. У заголовку аудиторського висновку зазначається назва незалежної аудиторської фірми або аудитора, що проводили перевірку, вказується повна назва підприємства, яке перевірялося та час перевірки. Термін “незалежний аудитор” використовується для того, щоб підкреслити відмінності між аудиторськими висновками і звітами, які можуть бути надані іншими особами, наприклад працівниками підприємства.
Адресат. Аудиторський висновок повинен бути адресованим відповідним чином, як цього вимагають умови угоди чи національні правила. Як правило, аудиторський висновок призначається або акціонерам, або Раді директорів, або Комітету з цінних паперів.
Вступ. Аудиторський висновок повинен містити інформацію про склад фінансової звітності та дату її підготовки. У цьому розділі необхідно відзначити, що відповідальність за правильність підготовки фінансової звітності покладається на керівництво підприємства-клієнта та про відповідальність аудитора за аудиторський висновок, що обґрунтовується результатами проведеної перевірки.
Масштаб перевірки. В аудиторському висновку необхідно чітко викласти зміст роботи, коротко описати масштаби і найважливіші аспекти аудиту. Цей розділ дає впевненість його користувачам у тому, що аудиторська перевірка здійснена згідно з вимогами законодавства та нормами, які регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського обліку. У цьому розділі відзначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок; про те, що аудитор використовував принцип вибіркової перевірки інформації, та дається оцінка обґрунтованості вибору підприємством-клієнтом облікової політики та загальна оцінка усіх представлених звітів. Завершує цей розділ положення про те, що в ході перевірки була створена адекватна основа для прийняття висновку за фінансовою звітністю.
Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність. Аудиторський висновок повинен чітко і однозначно відображати думку аудитора з приводу того, що фінансова звітність повно і достовірно в усіх суттєвих аспектах подає інформацію про фінансовий стан і результати діяльності підприємства-клієнта згідно з нормативними вимогами щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні.
Дата аудиторського висновку. Аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки, а саме в той день керівництво підприємства-клієнта підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку. Дата інформує користувачів про те, що аудитор врахував вплив на фінансову звітність і на аудиторський висновок подій та операцій, що стали відомі йому і які відбулися до вказаної дати. Дата в аудиторському висновку проставляється або перед вступною частиною, або після підпису аудитора.
Підпис аудиторського висновку. Аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.
Адреса аудиторської фірми. В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезнаходження аудиторської фірми, яка може розміщатися як у кінці аудиторського висновку, так і в матриці бланку аудиторської фірми.
Питання 3
Аудиторський висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним або надається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства-клієнта.
Позитивний висновок надається клієнту у випадках, коли на думку аудитора виконано наступні умови:
- аудитор отримав усю інформацію і пояснення, необхідні для цілей аудиту;
- надана інформація достатня для відображення реального стану справ клієнта;
- є адекватні і достовірні дані з усіх суттєвих питань;
- фінансова звітність підготовлена відповідно до прийнятої на підприємстві облікової політики, системи бухгалтерського обліку, яка відповідає вимогам чинного законодавства;
- звітність складена на основі дійсних облікових даних і не