Каспійське море як географічний об'єкт
4.2 Гідрологічний режим
Площа басейну Каспійського моря складає приблизно 371 000 квадратних кілометрів, що становить приблизно 10 відсотків від світової території закритих водних об'єктів. Довжина басейну Каспійського моря з півночі на південь - близько 2500 кілометрів, із заходу на схід - близько 1000 кілометрів. Басейн Каспійського моря охоплює 9 держав - Азербайджан, Вірменію, Грузію, Іран, Казахстан, Росію, Туркменістан, Туреччину, Узбекистан.
У Каспійське море впадає 130 річок, з них 9 річок мають гирло у формі дельти. Великі річки, що впадають в Каспійське море - Волга, Терек (Росія), Урал, Емба (Казахстан), Кура (Азербайджан), Самур (кордон Росії з Азербайджаном), Атрек (Туркменістан) та інші. Найбільша річка, що впадає в Каспійське море - Волга, її середньорічний водостік становить 215-224 кубічних кілометра. Волга, Урал, Терек і Емба дають до 88 - 90% річного водостоку Каспійського моря
На Каспії панує циклональна циркуляція вод, обумовлена головним чином річковим стоком і пануючими вітрами. Маси води рухаються із півночі на південь уздовж західного берега моря до Апшеронського півострова, де течія розділяється: одна гілка продовжується уздовж західного берега, інша перетинає Каспій в області Апшеронського порогу і біля східного берега з'єднується з водами, рухомими на північ уздовж східного берега з Південного Каспія. У Південному Каспії також спостерігається циклональна циркуляція, але менш чітко виражена, а між Баку і гирлом річки Кури ускладнена місцевою антіциклональною циркуляцією. У Північному Каспії переважає нестійкий вітровий перебіг різних напрямів. Швидкість їх зазвичай 10—15 см/сек, при сильних вітрах, співпадаючих з напрямом течій, швидкість може сягати 30—40 і навіть 100 см/сек. Часта повторюваність помірних і сильних вітрів обумовлює велике число днів із значним хвилюванням.
Найбільша висота хвиль до 11 м, що спостерігається, — в районі Апшеронського порогу. Північна частина моря замерзає зазвичай на 2—3 міс., товщина льоду сягає 2 м. У Середньому Каспії під час суворих зим замерзають окремі мілководні затоки. Нерідкі випадки інтенсивного злому льодів вітром і їх дрейфу з Північного Каспія на південь уздовж західного берега. У окремі роки плавучі ці міні-айсберги досягають району Апшеронського півострова і здатні заподіювати значний збиток гідротехнічним спорудам на морі.
4.3 Властивості водних мас
Середня солоність води 12,7—12,8 ‰, найбільша (не рахуючи затоки Кара-Богаз-гол) у східних берегів — до 13,2 ‰, найменша на північному заході — 1—2 ‰. Коливання солоності за площею моря, по вертикалі і в часі незначні, і лише на півночі вони помітніші у зв'язку з коливаннями стоку Волги. Вертикальне перемішування вод в зимовий час охоплює всю товщу води в Північному Каспії і шар 200—300 м в глибоководних районах, влітку і осінню обмежується верхнім шаром 15—30 м. У ці сезони на нижній межі верхнього добре прогрітого і перемішаного шару (15—30 м) утворюється інтенсивний шар стрибтемператури (декілька градусів на метр), що перешкоджає розповсюдженню тепла в глибинні шари моря.
Сольовий склад води замкнутого Каспійського моря відрізняється від океанського. Існують значні відмінності в співвідношеннях концентрацій солеутворюючих іонів, особливо для води районів, що знаходяться під безпосереднім впливом материкового стоку. Процес метаморфізаціі води моря під впливом материкового стоку призводить до зменшення відносного вмісту хлоридів у загальній сумі солей морської води, збільшення відносної кількості карбонатів, сульфатів, кальцію, які є основними компонентами в хімічному складі річкових вод. Найбільш консервативними іонами є калій, натрій, хлор і магній. Найменш консервативні кальцій і гідрокарбонат-іон. В Каспії вміст катіонів кальцію і магнію майже в два рази вище, ніж в Азовському морі, а сульфат-аніонів - у три рази.
Солоність води особливо різко змінюється в північній частині моря: від 0.1 од. psu в поблизу устя Волги і Уралу і до 10 - 11 од. psu кордоні з Середнім Каспію. Мінералізація в мілководні солоних заток-култуках може досягати 60 - 100 г / кг. У Північному Каспії протягом усього безльодовикового періоду з квітня по листопад спостерігається соленосний фронт квазішіротного розташування. Найбільше опріснення, пов'язане з розповсюдженням річкового стоку по акваторії моря, яке спостерігається в червні. На формування поля солоності в Північному Каспії великий вплив надає поле вітру. В середній та південній частинах моря коливання солоності невеликі. В основному вона складає 11.2 - 12.8 од. psu, збільшуючись в південному і східному напрямках. З глибиною солоність зростає незначно (на 0.1 - 0.2 од. Psu).
У глибоководній частині Каспійського моря в вертикальному профілі солоності спостерігаються характерні прогинання ізогалін та локальні екстренуми в районі східного материкового схилу, які свідчать про процеси придонного сповзання вод, засолонених на східному мілководді Південного Каспію. Величина солоності також сильно залежить від рівня моря і (що взаємопов'язано) від обсягу материкового стоку.
Температура води піддається значним широтному змін, найбільш чітко вираженим в зимовий період, коли температура змінюється від 0 - 0,5 °C у кромки льоду на півночі моря до 10 - 11 °C на півдні, тобто різниця температури води становить близько 10 °C . Для мілководних районів з глибинами менше 25 м річна амплітуда може досягати 25 - 26 °C. В средньому температура температура води біля західного узбережжя на 1 - 2 °C вище, ніж у східного, а у відкритому морі температура води вище, ніж поблизу узбережжя на 2 - 4 °C. За характером горизонтальної структури поля температури в річному циклі мінливості можна виділити три тимчасових відрізка у верхньому 2-метровому шарі.
З жовтня по березень температура води збільшується у південному і східному напрямках, що особливо добре простежується у Середньому Каспії. Можна виділити дві стійкі квазішіротні зони, де градієнти температури підвищені. Це, по-перше, кордон між Північним і Середнім Каспію, і, по-друге, між Середнім і Південним. У кромки льоду, на північній фронтальній зоні, температура в лютому-березні збільшується з 0 до 5 °C, на південній фронтальній зоні, в районі Апшеронского порога, з 7 до 10 °C. В даний період найменш охолоджуються води в центрі Південного Каспію, які утворюють квазістаціонарне ядро.
В квітні-травні область мінімальних температур переміщується в Середній Каспій, що пов'язано з більш швидким прогрівом води в мілководній північній частині моря. Щоправда, на початку сезону в північній частині моря велика кількість тепла витрачається на танення льоду, але вже в травні температура підвищується тут до 16 - 17 °C. У середній частині температура в цей час становить 13 - 15 °C, а на півдні збільшується до 17 - 18 °C. Весняний прогрів води вирівнює горизонтальні градієнти, і різниця температур між прибережними районами і відкритим морем не перевищує 0,5 °C. Прогрів поверхневого шару, що починається в березні, порушує однорідність у розподілі температури з глибиною.
У червні-вересні спостерігається горизонтальна однорідність у розподілі температури в поверхневому шарі. В серпні, який є місяцем найбільшого прогріву, температура води по всьому морю складає 24 - 26 °C, а в південних районах зростає до 28 °C. У серпні температура води в мілководні затоках, приміром, у Красноводській, може досягати 32 °C. Основною особливістю поля температури води в цей час є апвеллінг. Він спостерігається щорічно вздовж усього східного узбережжя Середнього Каспію і частково проникає навіть у Південний Каспій. Підйом холодних глибинних вод відбувається з різною інтенсивністю в результаті впливу переважаючих в літній сезон північно-західних вітрів. Вітер даного напрямку викликає відтік теплих поверхневих вод від берега і підйом більш холодних вод з проміжних шарів. Початок апвеллінга припадає на червень, однак найбільшої інтенсивності він досягає в липні-серпні. Як наслідок, на поверхні води спостерігається зниження температури (7 - 15 °C). Горизонтальні градієнти температури досягають 2,3 °C на поверхні і 4,2 °C на глибині 20 м. Ореол апвеллінга поступово зміщується з 41 - 42 °пн.ш. у червні до 43 - 45 °пд.ш. в вересні. Літній апвеллінг має велике значення для Каспійського моря, докорінно змінюючи динамічні процеси на глибоководної акваторії.
У відкритих районах моря в кінці травня - початку червня починається формування шар стрибка температури, який найбільш чітко виражений в серпні. Частіше за все він розташовується між горизонтами 20 і 30 м в середній частині моря і 30 і 40 м в південній. Вертикальні градієнти температури в шарі скачка дуже значні і можуть досягати декількох градусів на метр. У середній частині моря внаслідок згону у східного узбережжя шар стрибка піднімається близько до поверхні. Оскільки в Каспійському морі відсутній стабільний бароклінний шар з великим запасом потенційної енергії подібний головному термокліну Світового океану, то з припиненням дії переважаючих вітрів, що викликають апвеллінг, і з початком осінньо-зимової конвекції в жовтні-листопаді відбувається швидка перебудова полів температури до зимового режиму. У відкритому морі температура води в поверхневому шарі знижується в середній частині до 12 - 13 °C, на півдні до 16 - 17 °C. У вертикальній структурі шар стрибка розмивається за рахунок конвективного перемішування і до кінця листопада зникає.
4.4 Коливання рівня води
Короткочасні неперіодичні коливання рівня Каспія обумовлені явищами наганянь зганяння, які на півночі можуть викликати короткочасне підвищення рівня на 2,5-2 м або пониження до 2 м. Спостерігаються сейши з періодом від 10 хвилин до 12 годин з амплітудою до 0,7 м. Є невеликі сезонні коливання рівня (близько 30 см).
Однією з цікавих особливостей Каспійського моря є зміна його рівня з різкими падіннями та підйомами різної тривалості. Причини коливань до сих пір точно не встановлені, хоча передбачається, що це може бути пов'язано з коливанням стоку річок, деформацією дна, з надходженням води з-під землі, змінами клімату. Геологічні та палеогеографіческіе дослідження дозволяють зазирнути у віддалене минуле регіону. За останні десять тисяч років рівень Каспію, розташованого нижче рівня світового океану, змінювався в межах від мінус 20 до мінус 40 метрів. Достатньо зазначити, що рівень моря в IV-II століттях до н.е. стоял на отметке не вище мінус 36 м, в VI столітті стояв на абсолютної позначки мінус 34 м, в X столітті - мінус 29 м, на початку XIV століття - мінус 19 м, а зараз - близько мінус 27 м. Відомо також, що в 7—11 ст. н.е. був низький рівень (можливо, на 2-4 м нижче сучасного). Останнє значне зниження рівня відбувалося починаючи з 1929 року (коли рівень був на відмітці близько 26 м) до 1956—57. Нині рівень коливається в межах декількох см біля відмітки 28,5 м. Причинами останнього падіння рівня, окрім кліматичних змін, що зумовили зменшення стоку річок до Каспію і збільшення випаровування з його поверхні, були також гідротехнічне будівництво на Волзі (створення крупних штучних водосховищ) і витрата річкових вод на зрошування посушливих земель і на виробничі потреби.
Наглядним прикладом змін стала розбудова й існування на узбережжі міста Баку. У перші століття нашої ери і аж до VII століття Бакинська бухта була сухою, а прибакинскі острова поєднувалися з сушею. Не випадково на карті Птолемея (II століття н.е.) Баку показаний далеко від моря. Потім з VII століття починається сильне підвищення Каспію аж до IX століття - тоді й утворилася Бакинська бухта. Потужні зміни відбулися в кінці XIII століття, коли Каспій піднявся більш ніж на десять метрів. Італійський географ XIV століття Марина Сануто з гіркотою зазначала: "Каспійське море щороку прибуває на одну долоню, і багато гарних міст вже затоплено", а за словами географа Абд ар-Рашид ал-Баку, в 1403 році Каспійське море затопило частину Баку і вода стояла біля мечеті. У цей час море плескалося у підніжжя Дівочої вежі, що побічно підтверджує легенду про дівчину, який кинувся в Каспій з вершини вежі. У цей же період повністю під водою виявився Сабаїловскій замок, побудований на скелі в бакинської бухти. Наступні 600 років рівень моря, коливаючись, залишався високим аж до початку XX століття, коли він став падати.
Систематичні спостереження над рівнем води в Каспійському морі були розпочаті в 1837 році. Як показали вимірювання, за перше століття (до 1930 року) рівень моря майже не змінювався, коливаючись між відмітками мінус 25 і мінус 26 метрів. У період з 1929 по 1941 рік відбулося різке зниження майже на два метри (від мінус 25,88 до мінус 27,84 м). Надалі, за наступні тридцять сім років море, то зростаючи, то опускаючи в своєму рівні, повільно падало, досягши найнизчої за час вимірювань позначки в 1977 році - мінус 29,01 м. У зв'язку з відступом моря в ці роки було розширено Бакинську набережну-бульвар і облаштована нижня тераса. Потім море почало швидко зростати і, піднявшись до 1995 року на 2,35 м, досягла позначки мінус 26,66 м. Якби води що впадають в Каспій з річок не використовувалися в обсязі близько сорока кубічних кілометрів на рік на господарські потреби і зрошення (це відповідає десяти сантиметрів в рівні моря), то цей рівень був би на півтора метра вище, наближаючись до рекордно-високої за сто шістдесят років відмітки минулого століття. В наступні роки середній рівень моря знизився майже на 50 см, досягнувши позначки мінус 27,17 м в 2001 році. З 2001 року і по теперішній час рівень знову став підвищуватися: у 2002 році на 2 см, у 2003 році на 4 см, у 2004 році на 8 см, в 2005 році 12 см. В даний момент рівень Каспію досяг -27,0 м . Результати вивчення атмосферних процесів і глобальні кліматичні зміни дають можливість припускати, що до 2015 року рівень моря зросте на 1 м від нинішньої абсолютної позначки. Зміна рівня моря впливає на господарську діяльність людей і на природу. При зниженні моря відбувається обміління підходів до портів, ускладнюються умови судноплавства, змінюється режим заповідників і запаси риби. Підвищення рівня призводить до затоплення прибережних територій, на яких знаходяться поселення людей, сільськогосподарських угіддь і промислові об'єкти.
РОЗДІЛ V. ОРГАНІЧНИЙ СВІТ КАСПІЙСЬКОГО МОРЯ ТА ЙОГО УЗБЕРЕЖЖЯ
Флора і фауна Каспію досить бідні по видовому складу, але значні по біомасі. У Каспії мешкає більше 500 видів рослин і 854 виду риб і тварин, різноманітних по своєму походженню. З рослин у Каспії переважають синьо-зелені і діатомові (різосоленія тощо) водорослі. Серед недавніх вселенців багато червоних і бурих водоростей. З квіткових найбільш поширені зостера і руппія. Найбільшу біомасу дають харові водорості (до 30 кг на 1 м3 дна). За походженням фауна в основному неогенового віку, що пристосувалася до частих і значних коливань солоності великі зміни. До цієї групи відносяться з риб — осетрові, оселедці, кільки, бички, пуголовки, з молюсків — дрейсени і сердцевідки, з інші безхребетних — гаммаріди, поліхети, губки, один вид медуз. Крім того, тут мешкає 15 видів вселенців з арктичних і середземноморських басейнів. Помітну групу представляють організми прісноводного походження (з риб — судак).
Тваринний світ Каспію представлений 1809 видами, з яких 415 відносяться до хребетних. У Каспійському морі зареєстровано 101 вид риб, у ньому ж зосереджено більшість світових запасів осетрових, а також таких прісноводних риб, як вобла, сазан, судак. Каспійське море - середовище існування таких риб, як короп, кефаль, кілька, кутум, лящ, лосось, окунь, щука. В Каспійському морі також живуть морські ссавці - Каспійський тюлень.
Рослинний світ Каспійського моря та його узбережжя представлений 728 видами. З рослин в Каспійському морі переважають водорості - синьозелені, діатомові, червоні, бурі, харові та інші, з квітконосіїв - зостера і руппія. За походженням флора відноситься переважно до неогенового віку, однак деякі рослини були занесені в Каспійське море людиною свідомо або на днищах суден.
Каспійський район багатий енергетичними ресурсами.
Складна суміш вуглеводнів та залишками органічних сполук - нафта, яка являє собою горючу корисну копалину, відому в цьому регіоні ще з давніх часів. Колодязі нафтові були вириті в Прикаспії уже на початку Х століття. А з XV століття європейцям уже відомо про багатство нафтових і газових родовищ в цьому районі. Англійські торговці Томас Бенністер і Джеффрі Даккет описували район Баку як "дивна річ: ось, до того дивна як фонтанами з-під землі лиється незлічима кількість нафти, і що все це біля кожного будинку мешканців цього краю. Це масло (олія) чорного кольору і називається (nefte) "нефте". Існує також у місті Баку ще один вид масла, який білий і дуже цінний (схоже на "нефте")".
Першу у світі морську свердловину і машинне буріння свердловин були зроблені в Бібі-Хейбат затоці, неподалік від Баку в Азербайджані. У 1873 році розвідка та розробка нафтових родовищ почалася в деяких з найбільш відомих пластів, які існували у світі на той час - на Апшеронському півострові, недалеко від села Белекхенлі, Сабунчинський, Раман і Бібі-Хейбат. Загальний обсяг видобутих запасів на той час налічував більше 500 млн. тонн. До 1900 року в Баку було понад 3000 свердловин, 2000 з яких є виробниками на промислових рівнях. До кінця XIX століття Баку отримав популярність й виступав в якості "столиці чорного золота", його слава розповсюджується по всій території світу, в результаті чого багато-хто з кваліфікованих робітників і фахівців подалися до цього міста.
На рубежі ХХ століття Баку став глобальним центром міжнародної нафтової промисловості. Але в 1920 році, коли більшовики захопили Азербайджан, вся приватна власність, в тому числі нафтові свердловин і заводи, були конфісковані. Після цього у республіці вся нафтова промисловость була спрямована на цілі й споживання в Радянському Союзі. До 1941 року Азербайджан видобувував із своїх надр 23,5 млн. тонн нафти, із Баку і прилеглих регіонів поставлялося близько 72% всієї нафти, що видобувалася в усьому СРСР.
Після розпаду Радянського Союзу розпочалася нова ера у розвитку цього регіону, де нафта та її видобування відіграють ключову роль. У 1994 році був підписаний "Контракт століття", що сигналізував початок найбільшого етапу розвитку Каспійських нафтових родовищ. В 2006 році був побудований і запущений в експлуатацію нафтопровід "Баку-Тбілісі-Джейхан",який дозволяє азербайджанській нафті надходити прямо до турецького порту Джейхан, що на Середземномор'ї.
ВИСНОВКИ
Назва Каспійського моря походить від назви Каспій (з перської мови – کاسپی), це був стародавній народ, який жив на захід від моря в Закавказзі. Ще Страбон писав, що "країні албанців відноситься також територія, що називається Каспіне, на честь племені Каспіїв, а також називають там море, але в даний час те плем'я зникло ". Та згідно легенд та надписів на території Ірану – припускають, що це плем'я перекочувало на південь Каспійського моря.
Протяжність берегової лінії Каспійського моря оцінюється приблизно в 6500 - 6700 кілометрів, з островами - до 7000 кілометрів. Узбережжя Каспійського моря на більшій його частині його території - низинні і гладкі. У північній частині берегова лінія порізана водними протоками та островами дельти Волги і Уралу, береги низькі і заболочені, а водна поверхня в багатьох місцях покрита зарослями. На східному узбережжі переважають вапнякові береги, що примикають до напівпустелі та пустеля. Найбільш звивисті берега - на західному узбережжі в районі Апшеронского півострова і на східному узбережжі в районі Казахського затоки і Кара-Богаз-Гола.
За характером рельєфу і гідрологічним особливостям Каспій зазвичай підрозділяють на Північний Каспій, Середній Каспій і Південний Каспій. Північний Каспій (площа близько 80 тис. км2) — наймілководніша частина моря з глибинами 4—8 м. Каспій має характеристики, загальні як для морів так і для озер. Хоча він часто згадуються в якості найбільшого в світі озера, але фактично це не прісноводна водойма, що й підтверджує історія його формування та процеси які відбуваються в ньому. Волга (близько 80% від припливу) і Урал скидають свої води в Каспійське море, але в нього немає природного відтоку крім випаровування. Таким чином, Каспій ще й має ознаки екосистеми з закритим басейном, зі своїм власним рівнем моря, історією, й вони тепер (десятки мільйонів років) незалежні від процесів та рівня світового океану. Флора і фауна Каспію досить бідні по видовому складу, але значні по біомасі. У Каспії мешкає більше 500 видів рослин і 854 виду риб і тварин, різноманітних по своєму походженню.Тваринний світ Каспію представлений 1809 видами, з яких 415 відносяться до хребетних. У Каспійському морі зареєстровано 101 вид риб, у ньому ж зосереджено більшість світових запасів осетрових, а також таких прісноводних риб, як вобла, сазан, судак.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Боде, К. Очерки Туркменской земли и юго-восточного прибрежья Каспийского моря. "Отеч. Зап.", 1856, кн. 8
Вамбери, А. Путешествие по Средней Азии. Описание поездки из Тегерана через Туркменскую степь по восточному берегу Каспийского моря в Хиву, Бухару и Самарканд, совершенной в 1863 г. С картой Ср. Азии, пер. с англ., СПб., 1865.
Економіко-географічні умови. Розвиток нефте-газово-химического комплексу в Прикаспійських районах / Ч.Исмайлов - Баку 2003
Как организовать общественный экологический мониторинг / Под ред. к.х.н. М.В.Хотулевой М.98г. Руководство для общественных организаций.
М.Мамедзаде Каспій на грані катастрофи / Г.Мамедзаде // Дзеркало - 2003р.
Максаковский В. П. Географическая картина мира: В 3-х ч. — Ярославль: Верхне-Волжское книжное издательство, 1996.
Міжнародно-правова делімітація Каспійського моря / Рустам Мамедов- Баку 2001р.
Пачкалов А. В. Трансгрессия Каспийского моря и история золотоордынских городов в Северном Прикаспии // Восток — Запад: Диалог культур и цивилизаций Евразии. Вып. 8. Казань, 2007. С. 171—180
Пестушко Валерій Юрійович, Сасихов В.О., Уварова Г.Є. Географія материків і океанів.- К.: Абрис, 2000.- 384с.
Пестушко Валерій Юрійович, Сасихов В.О., Уварова Г.Є. Географія материків і океанів.- К.: Абрис, 2000.- 384с.
Р.Мамедов - Формування Міжнародно-правового статусу Каспійського моря в пострадянський період / Р.Мамедов// Центральна Азія й Кавказ. - 2 (8) 2000р.
С.Леонов Природа Каспію волає про допомогу/ Сергій Леонов // Незалежна газета", 28 жовтня 1998 р., №201 (1772)
Т.Баркелиев Головні екологічні проблеми Каспійського моря / Т.Баркелиев // Експертиза - 2002р.
Физическая география: справочное пособие для подготовки вузов. Г.В. Володина, И.Д. Душина, С.В. Любушкина и другие.Под редакцией Н.В. Пашканга
Физическая география: справочное пособие для подготовки вузов. Г.В. Володина, И.Д. Душина, С.В. Любушкина и другие.Под редакцией Н.В. Пашканга