Xreferat.com » Рефераты по географии » Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи

Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи

тільки в російській назві він по

Початок ріки перебуває у Швейцарському кантоні Валу на Ронском льодовику в Лепонтинских Альпах, на висоті 1753м. Спочатку Рона тече головним чином на південний захід, протікаючи у верхів'я через Женевське озеро, потім, минувши Ліон, повертає на південь, проходячи через Ронскую низовина, досягає Лионского затоки Середземного моря. В устя утворить дельту із двома рукавами на захід від Марселя. Площа дельти перевищує 12 тис. км2.

Основні припливи Рони - Эн, Сона й Ардеш (праві), Изер і Дюранс (ліві). Більше трьох чвертей басейну Рони доводиться на гірські місцевості.

На берегах Рони розташовані міста Бриг, Сьон, Женева (у Швейцарії), Ліон, Валанс, Монтелимар, Авиньон й Арль (у Франції). На Роні побудований каскад ГЕС. Судноплавство нижче устя р. Эн. Рона з'єднана каналами з Рейном, Мозелем, Маасом, Сеною, Луарою. В обхід дельти Рони проведений канал від Арля до Марселя.


Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи


Дунай - друга за довжиною й площею басейну річка Європи (після Волги).

Витік Дунаю міститься на території Німеччини в горах Шварцвальду, де біля міста Донаушинґен на висоті 678м над рівнем моря зливаються гірські потоки Бреґе (довжина 48км) та Бріґах (43км).

На своєму шляху Дунай кілька разів міняє напрям. Спочатку він протікає по гірській області ФРН на південний схід, потім на відмітці 2747км (кілометраж ріки вимірюється від крайньої крапки дельти в напряму витоку) змінює напрям на північно-східний. Цей напрям зберігається до м. Реґенсбурґ (2379км), де розташована найпівнічніша крапка течії ріки (49°03' півн. широти). Біля Реґенсбурґу Дунай повертає на південний схід, потім перетинає Віденську улоговину і далі понад 600км тече по Середньодунайській низовині. Проклавши річище через гірський ланцюг Південних Карпат ущелиною Залізні Ворота, ріка до самого Чорного моря понад 900км протікає Нижньодунайською низовиною. Найпівденніша крапка ріки знаходиться біля м. Свиштов (Болгарія) — 43°38' півн. широти.

При відстані по прямій між витоком (Донаушинґен) та крайнім пунктом дельти (відмітка «0 км» в українській частині дельти нижче м. Вилкове на острові Анкудінов) в 1642км коефіцієнт звивистості ріки складає 1,71.

Дельта Дунаю, супутниковий знімок

Докладніше: Дельта Дунаю

У нижній течії Дунай, розгалужуючись, утворює велику, прорізану густою сіткою водотоків та озер, болотисту дельту довжиною з заходу на схід 75 км та шириною з півночі на південь 65км.

Вершина дельти знаходиться біля мису Ізмаїльский Чатал за 80км від гирла, де основне річище Дунаю спочатку розгалужується на Кілійське та Тульчинське гирла. За 17км нижче за течією Тулчинське гирло розділяється на Георгієвське та Сулінське, які впадають у Чорне море окремо.

Кілійське гирло в межах території України утворює так звану Кілійську дельту, що є найбільш швидконаростаючою частиною дельти Дунаю.

Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи


Зображення Дунаю


3.2 Озера


Женевське озеро - друге по величині (слідом за Балатоном) прісноводне озеро в центральній Європі, розташоване у Швейцарії й Франції. Є також самим більшим альпійським озером.

Женевське озеро лежить у заплаві ріки Рона й має форму півмісяця, що изгибается в районі села Ивуар. Вигин природно ділить Женевське озеро на Велике (фр. Grand Lac) і Мале озера (фр. Petit Lac).


Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи


Топоніміка

Женевське озеро, вид із супутника. У нижньому лівому куті - Женева, у верхньому правом - Монтре

Координати: 46°27′00″ с. ш. 6°31′00? в. буд. (G)

Розташування між Швейцарією й Францією

Висота нум372м

Довжина73км

Ширина14км

Площа582 кмІ

Обсяг89 кмі

Рива-дель-Гарда

Координати: 45°38′00″ с. ш. 10°40′00′′ в. буд. (G)

Висота нум65м

Довжина51,9км

Ширина16,7 км

Площа370 кмІ

Обсяг50,35 кмі

Найбільша глибина346м

Середня глибина136м

З нього випливає ріка Минчо, що є лівим припливом ріки По. По берегах озера розташовані курорти, найбільш відомими з яких є Гарда, Сирмионе, Дезенцано-дель-Гарда, Бардолино, Мальчезине, Рива-дель-Гарда. На східному березі озера створений резерват Гардезана-Ориентале.

Улоговина Гарды є тектонічною западиною, обробленої плейстоценовыми кінцевими льодовиками. Північна, вузька й довга частина озера нагадує фіорд при висотах її хребтів, що обрамляють, до 2000м, південна - більше широка, складена моренними відкладеннями. Гарда вкрита від холодних вітрів, і його прибережна зона відрізняється м'яким кліматом і пишною рослинністю средиземноморского типу. Найбільший острів на озері - Гарда. З риб поширені італійська форель, кумжа, головень, короп, звичайний вугор, минь, тріска, щука звичайна, річковий окунь і лин.

Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи


Вид з космосу


На озері Гарда перебуває найбільший парк дитячих розваг Італії - Гардаленд, а також океанариум Seaworld, аквапарк Canevaworld, парк розваг Мувиленд. Розвинено судноплавство, рибний лов, туризм.

Лаго-Маджоре (італ. Lago Maggiore, буквально — велике озеро) — озеро на границі Швейцарії й Італії. Швейцарська частина озера розташована в кантоні Тичино, італійська - у П'ємонті й Ломбардії. Урез води Лаго-Маджоре є найнижчою крапкою Швейцарії.Зміст [забрати]

Лаго-Маджоре розташовано в тектонічній улоговині в західній частині Ломбардских Альп на висоті 193м над рівнем моря. Обмежено переважно крутими й високими мальовничими берегами. Озерна улоговина виорана древнім льодовиком, що спускався з гір. Лаго-Маджоре подпружено з півдня мореною цього древнього льодовика. Довжина - 66км, ширина - до 10км, площа - 212,5км2, глибина - до 372м. Пануючі вітри: трамонтану (ранковий) з озера й инверна (вечірній) на озеро. Часті бури, коли дують західні (мергоццо) і північні (маджоре) вітри.

Через Лаго-Маджоре протікає судноплавна ріка Тичино, лівий приплив ріки По. Коливання рівня води в озері становлять близько 4м у рік, найбільшої висоти він досягає в червні - липні. Озеро не замерзає взимку. Клімат на околицях досить м'який, завдяки чому на берегах багато курортів: Локарно, Аскона, Канобио, Стреза й ін.

Розвинено судноплавство, рибальство (форель, окунь), туризм, водний спорт.


Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи


Вид на Лаго-Маджоре з Изола-Мадре


Боденське озеро перебуває в Предальпах на границі Німеччини, Швейцарії й Австрії. Говорячи про Боденське озеро, мають на увазі три водойми: Верхнє озеро (ньому. Obersee), Нижнє озеро (Untersee) і Рейн (Seerhein), що з'єднує дві цих водойми.

Карта Боденського озера

Координати: 47°38′00″ с. ш. 9°22′00′′ в. буд. (G)

Розташування на границі Швейцарії, Німеччині й Австрії

Висота нум395.23м

Довжина63км

Ширина14км

Площа536 кмІ

Обсяг48.5 кмі

Найбільша глибина254м

Середня глибина90м

Озеро розташоване в древнеледниковой долині на висоті 395м і має площа 536км2 при довжині 63км і глибинах до 254м. У своїй північно-західній частині розгалужується на три відособлених ділянки. Берега озера горбкуваті й лише в південно-східній частині скелясті. В озера перебуває кілька заповідників.

Через Боденське озеро протікає ріка Рейн, озеро замерзає тільки в найбільш суворі зими. Озеро судноплавне, діє поромна переправа. На берегах озера розташовані німецькі міста Констанц і Фридрихсхафен й австрійське місто Брегенц, а острів Райхенау оголошений пам'ятником Всесвітньої спадщини.

Боденське озеро перебуває в Предальпах. Довжина берегової лінії двох озер становить 273км, з них 173км перебувають у Німеччині, 28км в Австрії й 72км у Швейцарії. Площа Боденського озера становить 535км2. Воно є, якщо підсумувати Верхнє й Нижнє озера, третім по величині після озера Балатон (594км2) і Женевського озера (582км2) і другим по величині озером у Центральній Європі по обсязі води (48км2) після Женевського озера (89км2). Водозбірна площа становить 11.500км2.

Територія Верхнього озера становить 473км2. Воно простирається між Брегенцом і Бодман-Людвигсхафеном на 63,3км, максимальна ширина становить 14км (між Фридрихсхафеном і Романсхорном) і найглибше місце між Фишбахом (район міста Фридрихсхафен) і Утвильем виміряється в 254 м. Північно-західний пальцевидный рукав Верхнього озера називається озеро Уберлинген (Uberlinger See). У загальному слововживанні озеро Уберлинген розглядається як самостійна частина озера, границя між Верхнім озером й озером Уберлинген проходить уздовж лінії між вершиною «Hornle» півострова Бодарюк (Bodanruck) і Меерсбургом. У трьох невеликих заток узбережжя Форарльберга є свої власні імена: перед Брегенцем перебуває затока Брегенц (нем. die Bregenzer Bucht), перед Хардом і Фуссахом - затока Фуссах (нем. die Fu?acher Bucht) і на захід від його так називане око, що вбачає, звідки приходить бура (ньому. Wetterwinkel). На захід від його, уже у Швейцарії, перебуває затока Роршах (нем. die Rorschacher Bucht). Північніше, на баварській стороні, розташована затока Ройтин (нем. die Reutiner Bucht). Залізничний насип від суши до кістяка Линдау (ньому. Lindau) і міст через озеро для автомобільного повідомлення відокремлюють від Боденського озера так називане «Маленьке озеро», що розташовується між районом Аешах й островом. До сходу від Констанца розташовується затока Констанцер Трихтер (нем. der Konstanzer Trichter).

Нижнє озеро, що відділене від Верхнього озера або від північно-західного рукава озера Уберлинген більшим півостровом Бодарюк, займає площу в 63 км?. Воно утворено й сильно розділене кінцевими моренами різних цунгов і середніми моренами. У цих частин озера є власні імена. До півночі від острова Райхенау перебуває озеро Гнаден (ньому. Lindau). На захід від острова Райхенау, між півостровом Хери (ньому. Hori) і півостровом Меттнау (ньому. Mettnau), перебуває озеро Целлер (ньому. Zellersee). Друмлины південної частини півострова Бодарюк тривають на цих північних частинах озера. Південніше Райхенау, від Готтлибена до Эшенца, простирається Рейн із його почасти вираженим плином. На більшості карт ім'я Рейн (ньому. Rheinsee) не представлено.

Басейн Боденського озера сформувався протягом останнього льодовикового періоду завдяки рейнському льодовику, що виступає з альпійської долини. Його можна охарактеризувати як озеро, утворене льодовиком, що тане.


3.3 Льодовики


Середній Алечский льодовик має довжину 5,4км і площа близько 8,31 кмІ (за станом на 1973 рік)[1]. Він бере свій початок на східному схилі Алечхорна й південному схилі Драйекхорна (ньому. Dreieckhorn, 3 811м) на висоті близько 3 700 метрів над рівнем моря із широкого фірнового поля на схилі крутістю близько 36°. Далі він стікає на південний схід у долину між Гиссхорном (ньому. Geisshorn, 3 740 м) на заході й Олменхорном (ньому. Olmenhorn, 3 314 м) на сході. Біля Гиссхорна він подпитывается ще одним фірновим полем. Язик льодовика закінчується на висоті 2 350 метрів над рівнем моря. Середнього Алечского льодовика, що випливає з-під язика, потік поталої води приблизно через 1 км поглинається тілом Великого Алечского льодовика.

Льодовик Миттельалеч довгий час був одним з рукавів Великого Алечского льодовика. Але через потепління клімату й відступу альпійських льодовиків на початку 1970-х років він відірвався від Великого Алечского льодовика.


РОЗДІЛ 4. ГРУНТОВО – РОСЛИННИЙ ПОКРИВ ТА ТВАРИННИЙ СВІТ


4.1 Рослинність


Рослинність Альп відповідно клімату, висоті й ґрунту дуже різна й взагалі відрізняється багатством видів. Рослинність південного й західного схилів Альп за своїм характером належить до рослинності країн, що оточують Середземне море; на північному схилі зустрічаємо види, властиві Німеччині; у східних частинах Альп значний вплив трансільванської флори. Із всієї рослинності Альп, принаймні німецьких, третя частина стосовних сюди видів, по Унгеру, не належить властиво А., а переселилася сюди з інших місць, причому шляхи можуть бути легко простежені в одну сторону до Піренеїв і в іншу - через Карпати до Кавказу. Флора верхньоальпійскої області виявляє вражаючу схожість із рослинністю арктичного поясу: ті ж пологи й види властиві обом областям, отут, як і там, низькорослі верби становлять крайню межу деревних порід. Чудово, однак же, розходження в порядку зникнення інших деревних порід: в Альп знизу нагору, в арктичній зоні із С. на Ю. В А. першим зникає дуб, за ним сосна, бук, береза, ялина й вільха; на С., навпроти, першим зникає бук, за ним дуб, сосна, ялина, береза й останнім можжевельник. Виноград зріє в Сівбу. А. до 500, у Центральні до 600 і на південному схилі до 900 м приблизно. Середня межа землеробства лежить на 900, навіть 1300 і 1550 м, але в деяких місцевостях хлібна культура простирається до 1200 і 1650 м, а в Південних Альпах навіть і до 1950 м. Цілі ліси із хвойних дерев рідко зустрічаються вище 1800, 1950 і 2100 м, але окремі дерева, саме лиственница, кедр і особливо гірська сосна, попадаються й на висоті 1450, 2100 і 2300м. Для альпійських трав так само важко визначити межу, як і для лишаїв. Згідно з висотою й широтою місця й з обумовленим ними кліматом альпийска рослинність може бути розділена на наступні зони, що сходять, зрозуміло, на більше теплих південному й західному схилах вище, ніж на північному: 1) Зона вічнозелених листяних дерев обмежується теплими долинами південного й південно-західного схилів і простирається до 500м висоти; тут ростуть вічнозелені дуби, маслинові, фігові й мигдальні дерева; у захищених місцях зріють апельсини й лимони, а на крайньому Ю.З., у Приморські А., навіть і низькорослі пальми. 2) Нижній ярус листяних лісів, від плоскої височини, пов'язаною із схилом, до 750 м приблизно; це ярус земледлия, виноробства й садівництва; лісу його складаються з листяних дерев, переважно дубів і буків, на південному схилі - з каштанових дерев. Зима триває близько 4 місяців. 3) Верхній ярус листяних лісів, до 1200 м; виноробство припиняється, землеробство й садівництво тривають до верхньої межі ярусу. У лісах листяні дерева помалу поступаються місцем хвойним - ялинам, піхтам і соснам. Зима триває 5 міс. 4) Зона хвойних лісів, від 1200 до 1800 м. Садівництво й землеробство в Північні Альпи припиняються й поступаються місцем скотарству; пасовища займають більшу частину безлісного простору. Листяний ліс остаточно зникає й заміняється хвойним, що складається на С. із сосни і ялиць, у Центральні й Південні Альпи з лиственницы і, що простирається до граничної лінії лісів. Представниками листяних порід є тільки гірський клен і чагарники гірської ольхи. Зима триває близько 6 місяців. 5) Зона альпійських чагарників, до 2100 м, пояс властиво альпійських пасовищ, ліс відсутній, зустрічаються тільки окремо зростаючі кедри, горн. сосна й альп. боярышник так чагарники альпійських троянд, вересу, черники і брусники і т.д. Зима триває майже 9 місяців. У цьому поясі в Центральні Альпи лежать найвищі населені пункти. 6) Зона альпійських трав, або підсніжна, простирається від 2000 м приблизно до сніжної лінії; дерев немає; це батьківщина властиво альпійських трав, самими характерними представниками яких є багато численні первоцвіти (Primulaceae), генцианы, нижчі крестоцветные, види камнеломки і низькорослі верби. Рослини постачені в більшості випадків сильно розвиненими, часто розгалуженими коріннями, дерев'янистими короткими стеблами й утворять часто що густо поростили галявини. 7) Область вічного снігу вище сніжної лінії, з убогою рослинністю на вільні від снігу місцях, лишаями й червоним від присутності альги снігом.


4.2 Тваринний світ


Тварини менше залежать від клімату й висоти місця, ніж рослини, і тому не має такого яскраво вираженого альпійського характеру. За винятком черід рогатої худоби, кіз, овець і табунів коней, вона не дуже численна. Властиві колись Альпам види частково винищені, частиною вийшли в самі недоступні й негостинні місця. Вищим зонам властиві: гірський баран, що зустрічається зараз лише в Грайских Альпах, серна, сурок, що живе безпосередньо під лінією вічного снігу, альпійський заєць, шуліка-ягнятник, гірський орел, біла куропатка, гірський зяблик, альпійська ворона; зонах водяться тетері, рябчики, кедровки строкаті, косатки гірські, альп. саламандры, тихобромы (стенолаз)і змеи. Вовк і лисиця, дикая кошка і рись, горностай і ласка, звичайно жителі долин, так само як і медвідь, зустрічаються найчастіше в Південних Ретических і Ортлерских Альпах, витиснуті з нижчих областей і зустрічаються тепер тільки вище ліній лісів. Альпійські води багаті рибою, особливо форелями (озерними, річковими й червоними), в'юнами, харіусами, щуками й окунями. Більшість нижчих тварин не поширюються до сніжної лінії, і число пологів їх у міру піднесення швидко зменшується. Самими верхніми мешканцями є стекловатая улитка (Vitrina), крижаний павук і льодовиковий кліщ, встречающиеся вище 2400м і оживляючі канави на поверхні льодовиків. Як мимовільних гостей потрібно назвати метеликів, сетчатокрылых і т.д., що заносяться часто в область вічного снігу висхідними повітряними плинами.


РОЗДІЛ 6. СУЧАСНИЙ СТАН ЛАНДШАФТІВ. ПРОБЛЕМИ


Типи ландшафтів. В Альпах виділяються 5 ландшафтних поясів. Поширення їхній підлегле закономірностям висотної поясности. Найбільші площі займають типи лісових ландшафтів.

Перший знизу пояс охоплює передгір'я Альп і схили основних хребтів до висоти 800-900 м. Пояс випробовує сильний вплив сусідніх внеальпійских районів: характеризується відносно пологими схилами гір і широких річкових долин; клімат помірковано теплий і теплий (на Ю.). Переважають букові й дубові ліси на гірських бурих лісових ґрунтах або (у вапнякових районах) рендзинах; у більше вологих північних районах вкраплені масиви ялинових і пихтовых лісів, у більше сухих, звернених до Среднедунайской рівнини, лісах переважають дуб і сосна, з'являються плями остепненных лугів, що надають ландшафту лісостеповий вигляд. У ландшафтах південної частини Французьк й Італійських А. з'являються средиземноморские риси: ліси стають більше розрідженими, у їхньому складі помітну роль грає каштан, місцями алеппская сосна, є зарості ксерофитных чагарників - крім бурих, характерні гірські коричневі ґрунти (типові й карбонатні). Нижній пояс - самий освоєний в А. У долинах зосереджені основні поселення, промислові підприємства, курорти (особливо по берегах озер). Сільське господарство спеціалізується на землеробстві (кукурудза, пшениця, овочі, виноград, фрукти), почасти на тваринництві.

Другий пояс простягається до висоти 1800-1900 м. Рельєф більш інтенсивно й глибоко розчленований, схили хребтів і долин круті, широко поширені моренні відкладення. Клімат помірний і помірковано холодний, з рясним атмосферним зволоженням, довгою сніжною зимою, сильними вітрами. У глибоких долинах клімат більше сухої: у них нерідкі інверсії температур. Місцями в цей пояс спускаються мови великих льодовиків. Часті сніжні лавини, селеві потоки, а також гірські обвали. До висоти близько 1200 м переважають лісу з дуба, клена, бука, вище, у більше вологих районах, - темнохвойні ліси (ялина, ялиця), у більше сухих - светлохвойные (сосна, європейський кедр, модрина). Основними типами ґрунтів є бурі лісові з різним ступенем оподзоленности, рендзины, підзолисті (головним чином у верхній частині пояса). По достатку й видовому складі тваринного миру лісу перевершують всі інші ландшафти А. З копитних представлена козуля, середньоєвропейський олень, кабан, з хижаків - вовк, лисиця, дика кішка, тхір, куниця, горностай, пещення; рідко зустрічаються бурий ведмідь, рись. Серед гризунів - білка, дикий кролик, русак і заєць-біляк, соні, дрібні мышевидные тварини. Із птахів - ворони, дятли, синиці, глухари, рябчик, снігур, кедрівка. У господарстві пояса значне місце займають лісозаготівлі; у сільському господарстві - розведення великої рогатої худоби, у вапнякових районах - переважно вівчарство. Ріллі зайняті ячменем, вівсом, житом, коренеплодами, картоплею (місцями до висоти 2200-2400 м); у нижній частині пояса - також посіви пшениці, сади.

Третій (субальпийский) пояс піднімається до висоти 2200-2300 м, має більшу розчленованість рельєфу, у формуванні якого істотну роль зіграли заледеніння й морозне вивітрювання. Клімат холодний, сніжний, але менш вологий, чим у першому поясі, з коротким (2-3 мес) вегетаційним періодом і різкими добовими коливаннями температур. Переважають високогірна чагарникова рослинність (рододендрони, що стеляться подушкообразные форми гірської сосни, ялівця, кедрового стланика й ін.) і высокотравные барвисті луги з великою роллю багатолітників. Ґрунти ставляться до перегнійного оподзоленному (під чагарниками) і гумусовому гірничо-луговому типу. Характерні тварини: сарна, альпійський гірський козел, альпійський бабак, полівки, із птахів - альпійська галка, клушица, стенолаз. Луги - основні літні пасовищні вгіддя А. Постійних поселень ні, але цей пояс, як й альпійський, - важливий район туризму й (завдяки сухій сонячній зимі) гірських зимових курортів.

Четвертий (альпійський) пояс простирається до снігової границі, має суворий холодний клімат при великій тривалості сонячного сяйва, значному нічному охолодженні, різких змінах температур від дня до ночі, сильних вітрах. Рослинний покрив розріджений, переважають низкотравные альпійські луги, формації приснежников і торфовищ. Найпоширеніші : ломикаменю, генцианы, примули, цикламени, астры, фіалки, маки, жовтці, крокуси. Кормові якості пасовищ нижче, ніж у субальпийском поясі. Значні простори зайняті кам'яними осипами, скелястими виступами, льодовиками.

П'ятий (нивальный) пояс представлений лише в найбільш високих осьових хребтах, має ландшафти холодних високогірних кам'янистих, льодовикових і сніжних пустель. Органічний мир украй бідний.


Література


Власова Т. В. Физическая география материков (с прилегающими частями океанов): В 2 ч. Ч.1. Евразия, Северная Америка: Учеб. для студентов пед. ин -тов по спец. № 2107 «География». – 4-е изд., перераб. – М.: Просвящение, 1986. – 417 с., ил.

Українська радянська енциклопедія. Т.1. К;1977

Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов/Ю. Г. Ермаков, Г. М. Игнатьев, Л. И. Куракова и др.; Под общей ред. А. М. Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.: ил.

Українська радянська енциклопедія / ред. М. Бажан; 2-е видання. — К., 1974—1985.

Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004.

Проф. Б. Ф. Добрынин Физическая география западной Европы государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР Москва 1948 г.

Мартонн Э., Центральна Європа, пров. із франц.. М., 1938; Добрынин Б. Ф., фізична географія Західної Європи, М., 1948;

Белоусов В. В., Гзовский М. В., Горячов А. В., Про структуру Східних Альп у зв'язку з деякими загальними тектонічними поданнями, "Бюлл. Московського суспільства випробувачів природи. Нова серія", 1951, т. 26, в. 1;

Хуттенлохер Х. Ф., Оруденение Західних Альп, його тимчасова й просторова класифікація, у сб.: Рудні регенеровані родовища, пров. з ньому., франц., польск., М., 1957; Тектоніка Європи. Пояснювальна записка до Міжнародної тектонічної карти Європи, М., 1964;

Трюмпи Р., Тектонічний розвиток Центральних і Західних Альп, у сб.: Тектоніка Альпійської області, М., 1965; Penck A., Br?ckner Е., Dіe Alpen іm Eіszeіtalter, Bd 1 - 3, Lpz.,1909; Heіm A., Geologіe der Schweіz, Bd 1 - 2, Lpz., 1921 – 22.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: