Характеристика країн Єгипту та Аргентини
Аргентина
Аргентина (ісп. Argentina [arxenˈtina] Архенті́на), офіційно Аргентинська Республіка — країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північному заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2 780 092 кмІ
Населення 40,914 млн осіб (оцінка 2009).
Столиця — Буенос-Айрес.
Офіційна мова – іспанська.
Грошова одиниця — аргентинське песо.
Форма правління – Республіка
Голова держави – Президент(Обирається на 6 років)
Вищий законодавчий орган – Двухпалатний парламент – Національний конгрес(Сенат і Палата Депутатів)
Вищий виконавчий орган – Кабінет Міністрів
Походження назви Аргентина — від латинського "арґентум" (срібло). Купці використовували аргентинську річку Ріо-де-ла-Плата (Срібна річка) до перевозу срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).
Фізико-географічне положення Аргентини
Арґентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Арґентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Площа — близько 2 780 400 кмІ. Арґентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. На півдні і заході Арґентина граничить з Чилі, на півночі - з Болівією і Парагваєм, на північному сході і сході - з Бразилією і Уругваєм. Південно-східну межу Арґентини обкреслює Атлантичний океан, а її кордон з Чилі на заході і південному заході визначається Андами.
Географічно Арґентину можна розділити, на чотири основні регіони:
1) гірська область — Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;
2) Північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;
3) Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;
4) Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.
Рельєф
Велика довжина території Арґентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну,і рівнинну - східну.
Вздовж усього західного кордону Арґентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.
На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).
На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.
На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу.
Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста.
Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.
На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.
Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.
Весь північний схід Арґентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута піщаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.
Геологія Арґентини
У межах Арґентина виділяються: Південно-Американська платформа, Патагонська епіпалеозойська платформа, частина Андійської складчастої системи та розділяючий їх Передандійський крайовий прогин. Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладів раннього і середнього палеозою і континентальних відкладів верх. палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).
У межах Патагонської платформи складчаста основа виступає в масивах Самун-Кура і Де-Сеадо, складених верхньодокембрійськими та мезозойськими породами, які прорвані верньопалеозойськими гранітами і перекриті верньопалеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими морськими та континентальними вулканогенними і уламковими породами, які наповнюють прогини Колорадо та Сан-Хорхе. Між Патагонською платформою та Андами знаходиться Переадандійський прогин. Це система впадин різного віку.
Клімат
Оскільки Арґентина має велику протяжність з півночі на південь, вона лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний.
На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. . У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.
Клімат рівнинної частини на Півночі. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм). На півдні країни (у Патагонії) набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі — клімат помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм). У Андах — на Півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні.
Гідрогеологія
Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Серед водних ресурсів Арґентини головна роль належить річкам. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км.
Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.
Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.
Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.
Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.
Майже третина території Арґентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік. Це центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.
У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.
Рослинність
Розташування Арґентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама. Ліси займають близько 1/5 частини території країни. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах рік ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу "монте" з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської - "зламана сокира"). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін - речовина, з якої отримують дубильний екстракт.
Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр - з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки.
У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.
Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом.
Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок - пальмові гаї.
Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.
У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.
Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.
Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.
На східних посушливих схилах Анд - бідна напівпустельна рослинність. В Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники.
На південь від 37° пд. ш., де випадає більше опадів, у передгір'ях Анд зустрічаються ліси буку з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах - густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки.
Ліси займають 21,6% території Арґентини.
Тваринний світ
Тваринний світ Арґентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеланова собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії.
З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни - ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії).
На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри.
В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам - вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені.
У країні багато птахів: південноамериканський страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі.
На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля. У саванах і лісах багато змій і ящірок.
Для охорони рослинного і тваринного світу створені національні парки (Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші).
Корисні копалини
За запасами нафти і газу Аргентина займає 3-є місце в Лат. Америці. Виявлено 5 нафтогазоносних басейнів, які, головним чином розташовані в западинах Передандійського прогину. Загальна кількість родовищ нафти та газу складає понад 300. Вони зосереджені переважно в бас. Неукен і Сан-Хорхе. Нафтогазоносними є піщані відкладення мезозою (бас. Мендоса, Неукен, Сан-Хорхе, Магелланів) і кайнозою (Сан-Хорхе і Магелланів). Найбільші родовища нафти – Комодоро-Рівадавія, Ель-Саусе, Барранкас; газу – Лома, Ла-Плата, Кампо-Дуран, Мадре-Хонес, Кондор.
За запасами вугілля Аргентина займає 7-е місце в Лат. Америці. Найбільший кам.-вуг. басейн – Ріо-Турбьо, загальні запаси 350 млн т., провінція Санта-Крус. Він пов’язаний з вугленосною товщею крейди, палеогену, міоцену.
За підтвердженими запасами урану Аргентина займає 2-е місце в Латинській Америці (після Бразилії) і входить у першу десятку країн світу. Родов. урану пов’язані з осадовими породами, за характером інфільтраційні і гідротермальні. Найбільше родов. – Сьєрра-Пінтада (загальні запаси 12 тис. т). Родовища урану знаходяться у провінціях Мендоса і Хуан (на півночі).
Основні запаси залізних руд пов'язані з нижньопалеозойськими залізистими формаціями. Найбільші родовища залізних руд: Сьєрра-Гранде (пров. Ріо-Негро, загальні запаси 200 млн т, вміст Fe 40%), Сапла (Сьєрра-Сапла в пров. Жужуй, відповідно 110 млн т, 45%).
В Аргентині є незначні запаси марганцевих руд (родов. Фаральон-Негро), які містять також золото (9 г/т) і срібло (16 г/т). Перспективний район Альта-де-ла-Бленда, потенційні ресурси якого оцінюються в 3 млн т.
В країні відомий ряд родовищ мідних руд – мідно-порфірового і молібден-мідно-порфірового типів (Бахо-де-ла-Алумбрера, загальні запаси 430 млн т руди). Родовища мідного залізняку знаходяться у провінціях Мендоса і Хуан,
Аргентина належить до числа країн, що володіють істотним мінерально-сировинним потенціалом молібдену. Вона диспонує 3,9% загальних і 7,2% підтверджених світових запасів молібдену. Підтверджені запаси цього металу в країні сконцентровані в двох родовищах молібден-міднопорфірового типу. Це велике родовище Ель-Пачон в провінції Хуан з підтвердженими запасами понад 100 тис.т, з вмістом молібдену в комплексних молібден-срібно-мідних рудах 0.015-0.016% і надвелике, також комплексне родовище Агуа-Ріка (провінція Катамарка) з підтвердженими запасами 385.9 тис. т, з вмістом молібдену в молібден-золото-мідних рудах 0.028-0.032%.
Родовища свинцево-цинкових руд пов'язані з ранньопалеозойськими інтрузіями гранітів - родовище Агілар, провінція Жужуй. Вольфрам. Запаси вольфрамових руд зосереджені головним чином в численних дрібних родовищах, найбільше з яких Лос-Кондорес (запаси 3 тис. т WO3).
За запасами берилію Аргентина займає 2-е місце в Лат. Америці (після Бразилії, 1999). Родовища останнього зосереджені в пегматитах кристалічного фундаменту в Лас-Тапьяс (загальні запаси 30 тис. т), Лас-Паломас, Ла-Есмеральда та ін. З пегматитами пов'язані також родовища танталових і ніобієвих руд в сьєррах Пампи.
У Аргентини є також родов. бариту (Орхета, Діаманте), флюориту (Ноласько, Ільда), сірки (Серро-Тустле, Оверо, Пуенче), боратів (Порвенір, Бланкіта), азбесту (Ірма, Тереса, Сусана), слюди (Катамарка, Абундансія ), олова.
Населення
Населення Аргентини сфомувалось під впливом імміграції. До початку 16 століття країну населяли американські індіанці. На північному заході жили діагіти та кечуа. Вони були осілими, займались різними ремеслами, будували мости та дороги, знали іригацію. На північному сході жили гуарані, які займались землеробством. На сході, у Пампі, проживали кочові народи гарруа та керанді (інші назви: хет та пуельче). Патагонію населяли племена арауканів, теуельче та алакалуфів. Вони займались торгівлею шкірами та тканиною. На архіпелазі Вогняна Земля жили она та ямана, які були мисливцями та риболовами.
На середину 16 століття чисельність індіанців становила юлизько 340 тис. осіб. В цей час почалась іспанська колонізація Аргентини. Конкістадори винищували індіанців і до середини XX ст. вони лишились тільки в найвіддаленіших кутках країни: на північному заході (у провінціях Жужуй та Сальта), півночі (провінція Формоса) та півдні (Патагонія та Вогняна Земля). Іспанська колонізація йшла трьома напрямками: північно-західним із Болівії та Перу, західним із Чилі, східним від Атлантичного океану.
У провінції Санта-Крус існувала резервація народу теуельче. На середину 1960-их років її чисельність становила всього 50 осіб. Деякі народи винищувались масово і їх кількість стрімко скорочувалась майже до сьогодення. Так алакалуфів на початок XX ст. лишилось всього 500 осіб, а на 1957 рік — вже 60 осіб. Чисельність народу ямана в 1938 році складала 24 особи, а на 1967 рік всього 5 осіб; народу она — в 1880 році 2 000 осіб, а в 1967 році всього 2 особи.
Іммігранти засновували нові міста. Так серед перших поселень з'явились Сантьяго-дель-Естеро (1550 рік), Мендоса (1560 рік), Сан-Хуан (1562 рік), Тукуман (1565 рік), Сальта (1582 рік). На середину XVIII ст. іспанців вже було 382 тис. осіб, в 1810 році — 446 тис. В основному вони заселяли північно-західні та західні регіони. Займались землеробством, ремісництвом, торгівлею з Перу. Свої поселення засновували також єзуїти — на півночі та північному сході, де вони створювали місії. Іспанці, що оселились на сході країни і асимілювали індіанців поступово набували певних етнічних відмінностей. Цих метисів почали називати гаучо. Вони займались мисливством, мали свої відмінні ознаки в одязі — пончо, сомбреро, чоботи з кінської шкіри, носили довгий ніж факон, ласо. Серед чоловіків проводились перегони на конях, конкурси співу та гри на гітрі серед паядорів.
Ядро сучасних аргентинців сформували креоли, нащадки іспанців та індіанців, що ними асимілювались. В часи іспанської колонізації в'їзд іноземців був заборонений, дозвіл отримували тільки ті, хто жив у Іспанії більше 5 років. З 1812 року відкрився вільний в'їзд населння. В часи незалежності був створений департамент імміграції з філіалами в європейських країнах. 1876 року був прийнятий закон про імміграцію, який передбачав пільги в'їжджаючим до країни, оплачувався проїзд з Європи, надавався кредит на землю. Повний облік іммігрантів ведеться з 1857 року. До 1940 року до Аргентини в'їхало 7 млн. осіб, за цими показниками вона посідала 4 місце в Америці після США, Канади та Бразилії. Найбільше іммігрантів приїжджали із Італії (3 млн. осіб, 40 %; вони селились в сільській місцевості) та іспанці (2 млн. осіб, 30 %; селились у містах). В країні селились також французи (239 тис. осіб), поляки (180 тис. осіб), євреї, данці, шведи, а також вихідці із Росії (росіяни, українці, білоруси, російські німці; селились в провінції Ентре-Ріос).
Аргентина поділяється на двадцять три провінції (ісп. provincias, однина: provincia) і один федеральний округ (Capital de la Repъblica або Capital de la Naciуn, неофіційно Capital Federal). Федеральний округ і провінції мають свої власні конституції, але існують під федеральною системою. Провінції у свою чергу поділяються на департаменти (ісп. departamentos, однина: departamento), за винятком провінції Буенос-Айрес, яка роділяється на "підрозділи" partidos.
Сучасна економіка: загальна характеристика господарства
Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна. Основний транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю бл. 3000 км.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією "Аеролінеас аргентинас", яку контролює іспанська компанія "Іберія ерлайнз". Основний центр повітряного сполучення — столиця країни; в межах аґломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять більш дрібних аеропортів, обслуговуючих внутрішні лінії.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП — $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП — 3,9 %. ВВП на душу населення — $8475. Прямі закордонні інвестиції — $ 4,3 млрд Імпорт — $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія — 22,6 %; США — 19,4 %;Німеччина — 6,0 %; Франція — 5,1 %; Італія — 5,1 %). Експорт — $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія — 30,3 %; США — 8,1 %; Китай — 6,7 %; Нідерланди — 4,2 %; Уругвай — 3,2 %).
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. — 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860—1930); створення промислової бази в містах (1930—1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945—1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976—1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20 % ВВП.
В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса — центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо — металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе — автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення — українська і єврейська общини.
Чорна металургія країни — найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.
Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування. Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса — розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце в світі, по виробництву м'яса на душу населення — п'яте, а по його споживанню — перше. М'ясо — національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і масляничні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина — одна з провідних країн світу.
У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині складала бл. 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12 %, а частка зайнятих в промисловості — з 36 до 31 %, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування виріс з 44 до 57 %. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6 % в 1985 до 8 % в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6 % в травні 1995. Більш стійке економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7 % в жовтні 1997 до 12,4 % в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3 % економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Аргентина займає 3-є місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. А. має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.
Сільське господарство
Аргентина традиційно є одним з провідних світових виробників і експортерів зерна і муки, проте залежна від коливань на найбільшому ринку експорту в сусідній Бразилії.
Посівна площа по пшениці складає від 4,2 до 6,8 млн га. Врожайність — 2,1 — 2,9 тонн/га. Виробництво коливається в межах 9,5 — 16,3 млн тонн. Експорт — 4,3 — 11,8 млн тонн. Споживання всередині країни — 4,9 — 5,5 млн тонн. Перехідні запаси складають 0,3 — 1,5 млн тонн.
Вагому частину в сільськогосподарському виробництві займає кукурудза. Посівні площі по кукурудзі складають 2,4 — 3,3 млн га. Врожайність 5,5 — 8,0 тонн/га. Виробництво 14,7 —