Xreferat.com » Рефераты по геологии » Основи гідротехніки і гідроенергетики

Основи гідротехніки і гідроенергетики

це метод збільшення судноплавних глибин за рахунок зведення каскаду гідровузлів і створення підпертих бўєфів або водосховищ. В результаті шлюзування поздовжній профіль поверхні води набирає ступінчатого виду і для переходу суден із бўєфу в бўєф потрібні суднопропускні споруди.

Судноплавний шлюз – це напірна гідротехнічна споруда, призначена для переміщення суден чи інших плавучих обўєктів із бўєфа в бўєф в гідровузлах за рахунок послідовного вирівнювання рівня води в камері і в бўєфах.

Основними частинами судноплавного шлюзу є камери, голови і підходи. Переміщення суден через шлюз складається з ряду послідовних операцій і називається процесом шлюзування. Частина цих операцій виконується шлюзом, частина – судном. Це такі операції: вхід суден в шлюз, причалювання суден, закриття воріт, наповнення або спорожнення камери, відкриття воріт, вихід суден зі шлюзу, закриття воріт, спорожнення або наповнення камери, відкриття воріт.

Основні розміри шлюзів (корисна довжина і ширина камери, а також глибина на порогах) повинні відповідати характеристикам розрахункових суден.

Розміщення судноплавних споруд в гідровузлах повинно забезпечувати нормальні умови підходу і стоянки суден, раціональне спряження всіх споруд і розміщення їх в сприятливих топографічних і інженерно-геологічних умовах.


Основи гідротехніки і гідроенергетики


Рис.8. Компоновка Канівського гідровузла:

1 – правобережна земляна гребля; 2 – судноплавний шлюз; 3 – дамба-хвилеріз; 4 – земляна гребля - «вставка»; 5 – будівля ГЕС; 6 – руслова земляна гребля; 7 – лівобережна струмененаправляюча дамба; 8 – відвідний канал ГЕС; 9 – роздільна дамба; 10 – струмененаправляючі занурені дамби; 11 – низовий підхідний канал до шлюзу; 12 – земляна насип залізничного підходу.


При будівництві шлюзованих судноплавних каналів часто виникає проблема живлення каналу водою. Судноплавні шлюзи витрачають велику кількість води, що поповнюється з місцевого стоку, або відновлюється в верхньому б’єфі насосними станціями. Для збереження води були застосовані суднопідіймачі (СП), що являють собою воднотранспортну гідротехнічну споруду для переміщення суден з б’єфа в б’єф в рухомій камері або на платформі [1,2,4,6]. Ще однією причиною появи транспортних суднопідіймачів є будівництво високо напірних гідровузлів на судноплавних річках, коли багатокамерні шлюзи мають малу пропускну здатність і великі об’єми будівельно-монтажних робіт, а однокамерні – складні за конструкцією, мають велику вартість і значні втрати води на шлюзування.

Вертикальні суднопідіймачі практично завжди проектують врівноваженими, коли вага рухомої частини суднопідіймача врівноважується конструктивно. За способом врівноваження вертикальні суднопідіймачі поділяють на гідравлічні, поплавкові і механічні.

До складу Красноярського гідровузла (Росія) входить двухскатний нахилений суднопідіймач з поворотним кругом і поздовжнім розміщенням судновізної камери (Рис.8.7). Пропуск суден виконується таким чином. Судновізна камера укісного типу розмірами 90 х 18м опускається в нижній б’єф нахиленою рельсовою дорогою до положення, коли рівні води в камері і в б’єфі вирівняються . Після зупинки камери в її торці відкриваються сегментні ворота і судно входить в камеру. Після цього ворота закриваються, камера починає рухатись вверх зі швидкістю 1 м/с.

На вершині судновізної дороги камера накочується на нахилений міст поворотного кругу. Після встановлення камери поворотний круг звільняється від запобіжних пристроїв і разом з камерою робить розворот на кут 1420.

В акваторію верхнього б’єфу камера опускається нахиленою дорогою зі швидкістю 1,33 м/с. Рух камери закінчується при спів падінні рівнів води в камері і в водосховищі. Після відкриття воріт судно виходить з камери, звільняючи її для прийому зустрічного судна, що направляється вниз Єнисеєм.

Тривалість повного двостороннього циклу роботи СП біля 90хв. Уклон дороги 1:10. Камера розрахована на переміщення суден вантажопідйомністю до 2000т на перепад рівнів біля 100м. Вага камери з водою біля 7000т. Переміщення камери відбувається за допомогою зчеплення зубчатих коліс гідромоторів за зубчату рейку рельсового шляху. Недоліком такого СП є необхідність входу судна в камеру або виходу з нього кормою.

Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.9. Нахилений двоскатний СП з поворотним кругом:

а – поздовжній розріз; б – план; в – загальний вид; 1 – верхній судновізний шлях; 2 –поворотний круг; 3 – камера; 4 – нижній судновізний шлях; 5 – тупиковий роз’їзд з монтажним майданчиком


7. Портові і шельфові гідротехнічні споруди

гідротехніка гребля гідросистема

Річковий порт – це транспортний вузол, що складається з комплексу інженерних споруд та пристроїв, призначених для передачі вантажу з річкових суден на берег і в зворотному напрямку. Порт також може використовуватись як схованка від шторму, для зимової стоянки і ремонту суден.

Для виконання свого призначення порт має такі елементи: акваторію, берегову територію, причальні споруди та обладнання.

Акваторія порту – це водна поверхня у встановлених межах, захищена у відповідних випадках від хвиль природною береговою лінією чи штучними спорудами. До складу акваторії входять рейди, підходи до причалів і судові ходи.


Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.1.1. Порт як транспортний вузол: 1 – морський транспорт; 2 – залізниця; 3 – автодорога; 4 – річковий транспорт; 5 – трубопровід


Рейд – це частина акваторії, призначена для стоянки відповідних груп суден.

Портова територія – це земельна ділянка, де розміщені портові споруди, будівлі та пристрої, необхідні для виконання берегових портових операцій.

Причальні споруди являють собою берегову лінію порту і служать для швартови суден і їх обробки. Ділянка причальної лінії, обладнана для швартови і обробки одного судна, називається причалом. Причали великих портів, як правило, спеціалізують за призначенням на пасажирські, вантажні і вантажно-пасажирські і за видами вантажу – на вугільні, рудні, нафтові, хлібні тощо.

Портове обладнання служить для виконання вантажних та інших портових робіт. До нього відносять перевантажувальні механізми та пристрої, внутрішній портовий транспорт, енергетичне господарство, сигналізація та зв’язок та інше.

Основи гідротехніки і гідроенергетики


Рис.1.2. Макет порту


Для безпеки руху суден в портах встановлюють берегові та плавучі знаки суднохідної обстановки.

На території порту розміщують вантажні склади і майданчики, пасажирські вокзали, службові будівлі тощо.


Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.1.3. Обробка вантажу в порту за схемами: судно – судно; судно – вагон; судно – склад; 1 – морський теплохід; 2 – річковий теплохід; 3 - склад


Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.1.4. Механізація портових робіт

За конструкцією причальні портові споруди можуть бути плавучими та стаціонарними. Плавучий причал – це судно (дебаркадер), що встановлюється біля берега на якорях, палях та тросах і з’єднується з берегом містками. Корпус його металевий або залізобетонний. Переваги такого причалу – це можливість встановлення при любих коливаннях рівня води, зручна швартовка, підхід і відхід, добра амортизація ударів суден, недоліки – забруднення з механізацією перевантажувальних робіт, необхідність відводу на зиму в затони. Плавучі причали використовують як єдині причали пристаней та додаткові пасажирські причали великих портів.

Тип стаціонарного причалу визначається розміщенням його відносно берегової лінії, формою профілю та конструктивними особливостями. Причали, розміщені вздовж берегової лінії, називають набережними, нормально або під кутом до берега – пірсами. Причали можуть бути в спеціальних басейнах.

За формою поперечного профілю причали бувають вертикальними, укісними, напіввертикальними, напівукісними, двохярусними тощо.

Найбільш розповсюдженими є вертикальні причали – до них судна підходять щільно при любих коливання рівня води, не змінюється виліт стріл кранів, але вартість їх значна, особливо при великій висоті конструкції.

Укісні конструкції значно дешевше, але використовуються при бичкових, естакадних причалах, при стаціонарних вантажних механізмах.

Вертикальні причали за конструкцією можуть бути гравітаційними, шпунтовими, палевими, естакадними тощо.

Гравітаційні причали, що є різновидністю підпірних стін з масивових блоків, масивів-гігантів, паль-оболонок, збірно-монолітних конструкцій, застосовують на грунтах, що не дозволяють забивати палі або шпунт.


Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.2.1. Гравітаційний причал із масивової кладки:

1 – камінна постіль; 2 – бетонні блоки; 3 – монолітна надбудова;

4 – камінна розвантажувальна призма; 5 – зворотний фільтр

До морського або континентального шельфу відносять нахилену (кут нахилу до 10) підводну частину материка, що обмежується з однієї сторони урізом берега, з другої – бровкою (різким згином поверхні морського дна) [9]. Профіль морського шельфу показаний на рис.3.1.

Основи гідротехніки і гідроенергетики

Рис.3.1. Профіль шельфу: 1 – шельф; 2 – бровка; 3 – континентальний схил; 4 – дно океану


Ширина шельфу коливається в широких межах і в різних океанах складає від 1 до 1500 км, глибини над бровкою – від 60 до 2000 м. Основна частина площі шельфу Світового океану (біля 70%) приходиться на ділянки з глибиною до 180 м, а з всієї поверхні океану на долю шельфу приходиться приблизно 7,5% (або 27 млн.кв.м).

До перспектив освоєння шельфу можна віднести:

розробку родовищ нафти і газу;

добування твердих копалин;

експлуатацію відновлювальних джерел енергії;

розміщення цивільних та промислових об’єктів.

За призначенням шельфові споруди поділяють на такі що забезпечують розвідку та розробку підводних родовищ, розвиток мари культури, розміщення об’єктів промислового та цивільного призначення [9]. Найбільш поширені конструкції призначені для нафтогазопромислових споруд. Вони можуть бути стаціонарними або мобільними. Основні відмінності їх від традиційних портових це те що вони працюють в суттєво більш неблагоприємних кліматичних умовах, на незахищених акваторіях, значних глибинах і далеко від берега. Глибини можуть доходити до 100…200 м, віддаль від берега – сотні кілометрів, висота хвиль – 30 м, швидкість вітру – 60 м/с, течії – 3 м/с, товщина льодового поля в арктичних морях - 2…3 м, торосів 25…30 м.


Рекомендована література


Гідротехнічні споруди. Під ред.А.Ф.Дмитрієва

Можевитинов А.Л. и др. Введение в гидротехнику. М.: Энергоиздат, 1984.

Непорожний П.С., Образцов В.И. Введение в специальность. Гидроэнергетика. М.: Энергоиздат, 1982.

Денисов И.П. Основы использования водной енергии.

М.: Энергия, 1974.

Гришин М.М. и др. Гидротехнические сооружения. М.: Высшая школа, 1979.

Венников В.Н., Путятин Е.В. Введение в специальность. М.: Высшая школа, 1978.

Берг В.А. Основы гидротехники. М.: Гидрометеоиздат, 1963.

Михайлов А.В. Водные пути и порты. М.: Высшая школа, 1982.

Губин Ф.Ф., Кравченко Г.И. Гидроэлектрические станции.


Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: