Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Елементи адміністративного позову

Елементи адміністративного позову

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


Судово-адміністративний факультет


Кафедра адміністративного

та фінансового права


Курсова робота

ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ


Студентки ІІ-ої групи ІІІ-го курсу

Денної форми навчання

Харченко Лариси Миколаївни

Керівник: асистент

Козачук Діана Анатоліївна


Одеса-2010

ЗМІСТ


Вступ

Розділ І Суть та значення позову в адміністративному процесуальному праві

Поняття та функції позову

Співвідношення понять «позов» і «позовна заява»

Розділ ІІ Елементи адміністративного позову

Предмет позову

Підстава позову

Зміст позову

Юридична кваліфікація позову

Сторони позову

Розділ ІІІ Види позовів в адміністративному судочинстві

Класифікація позовів

Матеріально-правовий і процесуально-правовий позов

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП


Конституція України, закріплює право кожного громадянина на судовий захист, а за нею і КАС України закріплює право кожного громадянина на звернення до суду. В разі порушення або оспорювання прав будь-яка зацікавлена особа може звернутися до суду з вимогою про захист її прав. Основною формою такого захисту виступає позовна форма захисту права. Основна кількість адміністративних справ в судах загальної юрисдикції розглядається в порядку позовного провадження . Таким чином, позовне провадження – основний вид адміністративного судочинства, що встановлює найбільш загальні правила судового розгляду.

Позов як засіб судового захисту суб'єктивних прав і законних інтересів належить до фундаментальних категорій української правової системи. В той же час, напевно, в процесуальній теорії не існує більш дискусійної проблеми, ніж поняття позову.

До теперішнього часу вже склалися три підходи до поняття позову. Більш того, різні дослідники виділяють п'ять елементів позову. Це говорить про те, що вчення про позов є одним з самих спірних в науці адміністративного процесуального права України.

Таким чином, є наявною актуальність сформульованої теми роботи, яка дозволяє не лише визначити нові підходи до дослідження категорії поняття позову і його елементів, але і систематизувати накопичені юридичною наукою знання і правозастосовчу практику.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Поняття позову і його еля-ментів широко використовується в юридичній науці і правозастосовчій практиці.

Окремі сторони проблеми визначення поняття позову і його елементів неодноразово розглядалися в правовій науці. Загальнотеоретичні аспекти поняття позову і його елементів розробляли такі учені, як Добровольський А.А., Гурвіч М.А., Осокина Г.Л., Матієвський М.Д., Клейнман А.Ф., Рожкова М. і ін.

При написанні роботи використані праці таких учених як Вікут М.А., Зайцев І.М., Ярков В.В., Треушников М.К., Чечина Н.А., Юдельсон К.С. і багато інших, а також підручники адміністративного процесу, інша учбова і наукова література.

Мета і завдання дослідження витікають з актуальності і ступеня наукової розробленості проблеми.

Метою представленої роботи виступає комплексний теоретико-правовий аналіз проблеми визначення поняття позову і його елементів, проведений за наступними напрямами:

всесторонній аналіз правових актів, які діють в Україні, як джерел законодавчого визначення поняття позову та його елементів;

розгляд проблем доктринального і правозастосовчого підходів до поняття позову та його елементів.

В рамках даних напрямів передбачається вирішити наступні завдання:

-виявити тенденції розвитку норм про поняття позову і його елементів в українському законодавстві за час існування цього поняття з врахуванням досвіду інших країн;

-визначити елементи позову згідно із законодавством, що діє, доктрині і правозастосовчій практиці;

-розгляд проблеми тотожності позовів.

Об'єкт і предмет дослідження визначаються тематикою роботи, її метою і завданнями.

Об'єктом наукового аналізу даної роботи є поняття позову і його елементів як теоретична категорія і як правове явище.

Наочна спрямованість визначається виділенням і вивченням, в рамках заявленої теми, нормативно-правових джерел, прийнятих на державному рівні, і судової практики, виявлення і аналіз доктринальних підходів до визначення поняття позову і його елементів.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод. В ході дослідження використовувалися загальнонаукові і приватнонаукові, а також спеціальні методи пізнання.

Загальними є методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, спостереження і порівняння. Як загальнонаукові методи, за допомогою яких проводилося дослідження, використовувалися метод структурного аналізу, системний і історичний методи. Як приватнонауковий метод виступив конкретно-соціологічний. До спеціальних методів, які використовувались в роботі, слід віднести порівняльно-правовий, історичний, формально-юридичний метод, методи правового моделювання, різні способи тлумачення права.

Дані методи дозволили найбільш послідовно і повно розглянути різні аспекти поняття позову і його елементів в рамках мети і завдань дослідження.

Емпірична база дослідження побудована на нормативному матеріалі і судовій практиці.

Нормативну основу склали: Конституція України, КАС України, інше законодавство. Судова практика представлена роз'ясненнями Пленуму ВС України, рішеннями місцевих судів.


РОЗДІЛ І СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПОЗОВУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ


1.1 Поняття та функції позову


Позовне провадження – основний вид адміністративного судочинства, що встановлює найбільш загальні правила судового розгляду. Пред'явлення позову в позовному провадженні, як і звернення до суду із заявою в непозовних провадженнях, є складовим елементом ширшого конституційного права – права на судовий захист, закріпленого в ст. 55 Конституції України.

Позов – один з основних засобів порушення адміністративного процесу у конкретній справі, в даному випадку – позовного провадження, який приводить в дію механізм судової діяльності і здійснення правосуддя.

Позовне провадження є універсальним по своїй юридичній природі. Процесуальний регламент розгляду справ позовного провадження застосовний не тільки до справ, віднесених до даного виду провадження, але і до справ, що розглядаються у провадженні з публічних правовідносин, в особливому провадженні, певною мірою – в інших провадженнях, передбачених КАС України. Тому вивчення позовного провадження дозволяє одночасно отримати інформацію і зрозуміти основні правила розгляду практично всіх справ, підвідомчих судам загальної юрисдикції.

Вчення про «позов» бере свій початок ще в Римському праві. При цьому і сам зміст поняття «позов», даний римськими юристами, зберігся і широко використовується сучасними юристами в правозастосовчій практиці. «Загальне поняття позову дається в Дигестах: позов є не що інше, як право особи здійснювати в судовому порядку, що належить йому вимогу».

Російські дослідники кінця 19 століття відзначали1, що «позов» – має два значення:

По-перше, позов – є юридична можливість захищати своє право судовим порядком.

По-друге, позов означає судова дія позивача, що звернувся до промоції суду, щоб зобов'язати відповідача визнати його право або виконати те, що він винен.

Поняття позову – це одне з самих спірних питань в літературі. Найбільш загальне визначення полягає в тому, що під позовом розуміється вимога позивача до відповідача про захист його права або законного інтересу, обернене через суд першої інстанції. Позов – процесуальний засіб захисту інтересів позивача, позов порушує позовне провадження, суперечка тим самим передається на розгляд суду.

Можна говорити про декілька основних концепцій поняття позову.

По-перше, виділення права на позов в матеріально-правовому і процесуально-правовому сенсі (М.А. Гурвіч і інші учені)1. Позов в процесуальному сенсі – обернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх прав і інтересів. У цьому аспекті позов є засобом порушення адміністративного процесу.

Позов в матеріальному сенсі – право на задоволення своїх позовних вимог. Саме у цьому плані використовується поняття права на позов і позовна давність. У Україні поняття позову вживається в сенсі здатності матеріального суб'єктивного права до примусового здійснення через суд. Пропуск терміну позовної давності спричиняє за собою втрату права на позов в матеріально-правовому сенсі. Таким чином, право на позов в матеріально-правовому сенсі – це саме спірне суб'єктивне право, яке може бути примусово здійснене.

По-друге, ряд фахівців (А.Ф. Клейнман, А.А. Добровольській і ін.) розглядали позов як єдине поняття, що складається з двох сторін: матеріально-правової і процесуально-правової2. Процесуально-правова сторона позову – це вимога позивача до суду про захист його права. Матеріально-правова сторона позову – це вимога про захист матеріального права або інтересу.

Термін «позов» походить від слова «шукати» задоволення своїх вимог, захисту свого права. Відповідно до ст. 6 КАС України зацікавлена особа має право в порядку, встановленому законодавством, звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів. Таким чином, реалізація права на звернення до суду за судовим захистом у формі подачі позовної заяви можлива в порядку, встановленому законом. Право на пред'явлення позову є в цьому плані формою реалізації права на звернення до суду.

Actio – позов – має не тільки процесуальний, але і реальний сенс, він означає не просто бажання почати процес, але і можливість зробити реальну дію. Особа, яка здійснює позов, повинна володіти визнаним правом вимоги1.

Розробка юридичної конструкції адміністративного позову припускає необхідність його теоретичного визначення. Так, на думку Г.Л. Осокіної, адміністративний позов є вимога про захист встановленого правопорядку, прав, свобод громадян, організацій і держави від адміністративних правопорушень, тобто правопорушень у сфері адміністративно-правових (публічних) стосунків. Ю.А. Попова визначає адміністративний позов як процесуальну вимогу до суду, пред'явлену громадянином (групою громадян) або прокурором, про перевірку законності актів, рішень, дій, якими, на думку особи, що звертається до суду, порушені його публічно-правові інтереси або суб'єктивні матеріальні права.

У цих визначеннях адміністративного позову загальним початковим станом є його трактування як процесуальної вимоги. Проте вони розходяться в інтерпретації предмета і мети позову, і, кінець кінцем, дефініція, запропонована Г. Л. Осокіною, виявляється більше місткою і універсальною. У визначенні Ю. А. Попової в числі можливих суб'єктів адміністративного позову не вказуються такі приватні особи, як організації, а в якості його мети розглядається тільки перевірка законності адміністративних актів. В результаті усі адміністративні позови зводяться до одного різновиду, який в дореволюційній вітчизняній літературі і сучасній зарубіжній доктрині позначається як позови про законність. Проте приватна особа звертається до суду найчастіше не за перевіркою законності адміністративних актів, а захистом порушеного права, свого приватного інтересу. Звідси, мета адміністративного позову - не лише і не стільки встановлення законності акту, скільки захист суб'єктивних публічних прав.

Крім того, в правовій державі форми позовного захисту може набувати охорона об'єктивного правопорядку і, зокрема, норм об'єктивного права від різного роду протиправних посягань. Відповідно, метою позову може виступати захист встановленого правопорядку від порушень як з боку приватних осіб, так і з боку адміністративних органів. При такому підході цілком виправдано віднесення до інституту адміністративного позову процесуальної вимоги про притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративну провину і вимоги про перевірку законності притягнення до такої відповідальності. У Франції, наприклад, подібні позови називають позовами з приводу заходів каральної відповідальності або у зв'язку із застосуванням репресії. У цьому контексті можна стверджувати, що чинне законодавство впритул наблизилося до встановлення повноцінної юридичної конструкції позову про притягнення до адміністративної відповідальності і позову про перевірку законності.

Адміністративний позов може бути визначений як вимога до юрисдикційного органу про перевірку законності адміністративного акту, захист суб'єктивних публічних прав і законних інтересів або публічного правопорядку, що виходить з вказаного заявником спірного публічно-правового відношення і припускаючий дозвіл конфліктної ситуації за допомогою застосування правовідновлювальних або адміністративно-каральних заходів. Адміністративним позовом як процесуальний засіб є вимога заявника до суду про захист публічного права, як суб'єктивного, так і об'єктивного. Захист об'єктивного публічного права за допомогою адміністративного позову може і повинна здійснюватися, принаймні, в двох ситуаціях:

а) у зв'язку з суперечками про законність нормативно-правових актів (суперечками про абстрактне право);

б) у зв'язку із здійсненням адміністративної провини, що порушує правила поведінки і заборони у сфері публічного управління.

Адміністративний позов як процесуальний засіб, що переносить матеріально-правову суперечку на дозвіл юрисдикційного органу, в теоретичному плані необхідно відрізняти від публічно-правової претензії, що заявляється органу, що видав акт. Публічно-правова претензія є засобом врегулювання спірної ситуації самими сторонами охоронного адміністративного правовідношення без втручання якої-небудь третьої сторони. Вона реалізується в матеріально-правовій процедурі, а не в процесуальних стосунках, як адміністративний позов. На відміну від публічно-правової претензії (адміністративного заперечення) позов виступає як засіб вирішення суперечки за участю нейтральної третьої сторони, здатної застосовувати примус до сторін суперечки, тобто за участю держави в особі юрисдикційного органу.

Адміністративний позов характеризується цілим рядом ознак, що відрізняють його від цивільного позову :

1) виникає із спірних адміністративно-правових стосунків і як вимога про правовий захист завжди пов'язаний з адміністративно-правовою суперечкою або адміністративним правопорушенням;

2) сигналізує про виникнення розбіжності між сторонами з протилежними юридичними інтересами;

3) мета адміністративного позову - захист порушеного суб'єктивного публічного права або порушеного правопорядку передбаченим в законі способом, а саме шляхом відновлення порушеного права або покладання певного обов'язку, у тому числі обов'язки понести адміністративне покарання;

4) предмет позовного захисту - суб'єктивне публічне право, законність адміністративного акту або публічний правопорядок, які особа, що звертається до суду, припускає порушеними;

5) основа вимоги - юридичні факти, що включають, :

а) факти правопорушення у сфері публічного управління і матеріальні норми публічного права;

б) факти адміністративно-процесуального характеру і процесуальні норми, на підставі яких у особи існує право на судовий захист і які регулюють процес здійснення цього права;

6) використання судом спеціальних процесуальних засобів і механізмів при вирішенні суперечки, заявленої адміністративним позовом.

За своїм юридичним змістом адміністративний позов не лише відрізняється від цивільного позову, але і сам має безліч видів, що виділяються в залежності суб'єктів, предмета і підстав.

Позов як елемент системи судового захисту прав і інтересів громадян, що охороняються, і організацій тісно пов'язаний з іншими засобами процесуального і матеріального права і активно взаємодіє з ними. Заінтересовані особи при порушенні або сперечанні за їх права формують свої вимоги у вигляді позовних вимог. Відповідно до заявленого позову суд починає позовне провадження, в якому і відбувається розгляді вирішення суперечки про право. В зв'язку з цим можна розрізняти декілька процесуальних функцій позову, як відносно самостійних напрямків його дії на правові засоби захисту в суді.

Функції позову визначено кількома обставинами: співвідношенням позову із суперечкою про право, на дозвіл якого він націлений; зв'язком позову з адміністративним судочинством, у якому він розглядається; некореспондуванням позову із судовим розв'язком. При цьому виділяються наступні функції:

а) передача суперечки про право на розгляд суду;

б) встановлення найважливіших рис адміністративного судочинства : складу його учасників, предмета і спрямованості доведення; розмірів судових витрат та ін.;

в) дія на результати судової юстиції.

Вказані функції реалізуються в судочинстві. Вони визначають юридичну значущість правової конструкції позову і її роль в механізмі судового захисту суб'єктивних прав громадян і організацій, складають сутнісну характеристику позову.

Усунути юридичну суперечку можна або врегулюванням, або судовим розглядом і рішенням. Врегулювання проводиться спільними діями учасників, і його суть полягає у виробленні умов припинення виниклого конфлікту. Як правило, це пов'язано з добровільним прийняттям сторонами додаткових обов'язків.

В порівнянні з врегулюванням судовий розгляд суперечки про право має серйозні переваги. По-перше, суд - це спеціальний орган, створений для розгляду юридичних конфліктів. Розглядають справи судді - юристи-професіонали, досвідчені фахівці. По-друге, розгляд суперечки відбувається у встановленому законом порядку, в адміністративній процесуальноій формі. По-третє беруть участь сторони, яким змагальна форма судочинства забезпечує належну процесуальну активність. У результаті позовний процес по розгляду і вирішенню суперечки забезпечений належними гарантіями його правильного і своєчасного усунення, ефективністю в захисті порушених або оспорених суб'єктивних прав і - що важливо - переконливістю підсумків судової юрисдикції.

Передати суперечку про право у провадження суду можна через позов. Тільки позовом можна відкрити позовне провадження1. Саме тому зміст суперечки про право і позову має бути зближений і порівнянний.

У юридичній літературі давно помічено, що однією з сутнісних ознак поняття позову служить його зв'язок з суперечкою про право. Без такого зв'язку позов просто не потрібний в системі засобів судового захисту.

Зв'язок позову і суперечки про право можливий тому, що їх структури і зміст однотипні, а складові частини (елементи) - однакові. Як суперечка про право, так і позов грунтуються на певних складах юридично значущих обставин взаємин сторін (основа суперечки про право і позову), що сперечаються. Сюди входять факти:

а) спірні правовідносини, що безпосередньо породжують;

б) що характеризують поведінку контрагентів в конфлікті (своєчасне і належне виконання позивачем своїх обов'язків і невиконання або неналежне виконання іншою стороною своїх обов'язків). Ця група фактів "прив'язує" позивача і відповідача до заявленої вимоги, визначає їх легітимність в конкретному процесі;

в) привід для позову, то що змушує зацікавлену особу шукати захисту своїх прав в суді (невизнання відповідачем неправомірності своєї поведінки).

Другою складовою частиною суперечки про право і, отже, позову являється вимога зацікавленої особи про відновлення або компенсацію порушеного права.

В сукупності предмет і основа утворюють зміст як суперечки про право, так і позову. Їх правильне встановлення забезпечує законне і обгрунтоване здійснення правосуддя у конкретній справі.

Третя і остання процесуальна функція позову - це його дія на результати судової юрисдикції. Після вирішення суперечки про право позов, виконавши своє призначення, втрачає зміст, стає непотрібним в адміністративному процесі. Одночасно припиняють існування і усі засоби позовного провадження.


1.2 Співвідношення понять «позов» і «позовна заява»


При розгляді поняття "позов" важливим є дослідження співвідношення терміну "позов" і "позовна заява". "Позов" і "позовна заява" далеко не однозначні поняття.

На початку 70-х років Ж.Н. Машутиною була висунена ідея про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми. На її думку, формою позову є позовна заява, в яку вдягається зміст позову1. Думка про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми отримала подальший розвиток. Очевидно, що між позовом як вимогою про захист права або інтересу і позовною заявою, в якій викладається ця вимога, існує певний зв'язок. І щоб позначити цей зв'язок необхідно скористатися категоріями "зміст" і "форма". Форма і зміст - це парна категорія, бо форма є вираженням змісту, а зміст завжди виливається в деяку форму. Усе сказане дає основу стверджувати, що позов і позовна заява співвідносяться як зміст і його зовнішня форма. При цьому форма завжди має "службове значення", тому що вона є способом існування і вираження змісту. В зв'язку з цим службова роль позовної заяви як форми позову полягає в тому, що в нім відбиваються (фіксуються) елементи позову, а також інші відомості, необхідні для правильного і швидкого розгляду справи.

У співвідношенні "позовна заява - позов" позовна заява (форма) консервативніший елемент на відміну від позову (зміст), який має характер реформації (динамічним). При зміні позову (зміст) за допомогою уточнення або заміни його елементів позовна заява (форма) залишається незмінною до тих пір, поки зміна елементів одного позову (зміст) не спричинить заміну його іншим позовом.

При аналізі співвідношення позову і позовної заяви як змісту і його форми, не слід забувати про їх відносну самостійність. Про це свідчить аналіз процесуальних норм, що передбачають інститути визнання позову, забезпечення позову, з'єднання і роз'єднання позовів. Так, норма, що надає відповідачеві право визнати позов, має на увазі визнання не позовної заяви, а позову як вимоги до суду про захист права або інтересу. Найбільш яскравим підтвердженням тези про відносну самостійність позову і позовної заяви є інститут з'єднання і роз'єднання позовів.

Нарешті, співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми, що мають відносне самостійне існування, дає можливість пояснити, чому визначення елементів позову треба вести в об'єктивному плані, а не з позиції суб'єктивного підходу, орієнтованого на дії зацікавленої особи.


РОЗДІЛ ІІ ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ


2.1 Предмет позову


Позов - структурна складна правове утворення. Тому при розгляді поняття позову важливим є дослідження його елементів.

Значення виділення елементів позову полягає, по-перше, в тому, що елементи позову є головним критерієм при визначенні тотожності позовів, оскільки тотожність позовів визначається збігом предмета, основи і сторін позову. По-друге, предмет і підстави позову визначають межі предмета доведення, межі судового розгляду. У третіх, предмет позову є основою для класифікації позовів за процесуально-правовою ознакою.

Так само як і категорія "поняття позову", "елементи позову" знаходяться "в центрі" дискусії. Але перш ніж, проаналізувати сучасні погляди на елементи позову, "поринемо" в історію права.

У праві 19 віків в кожному позові розрізняли три елементи1:

1. його юридична основа або те право, судовим проявом якого він служить - causa proxima actionis; наприклад, в позові про винагороду за збитки такою юридичною основою є правило ст.684 ч.1 т. X Св. Зак., по якому всякий відповідальний за збитки, заподіяні з його вини іншій особі і так далі;

2. фактична основа позову, або ті правотвірні факти, які ведуть до виникнення права, а з ним позову - causa remota actionis, наприклад, при позові про право власності все ті способи, якими встановлюється право власності (давнісне володіння, передача, судове рішення і так далі);

3. предмет позову або зміст позовної вимоги, що становить як би проект бажаного позивачеві рішення.

Нині, різні дослідники виділяють наступні елементи позову :

-Предмет позову;

-Підстава позову;

-Зміст позову;

-Юридична кваліфікація позову;

-Сторони позову.

Більшість дослідників все-таки дотримуються думки про " двоелементність" позову. Так, Ярков В.В. відзначає: загальновизнано виділення двох елементів позову: предмета й підстави позову. Розглянемо в першу чергу саме їх.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача. По суті прохання позивача, реалізовано у вигляді цієї вимоги. Від того, наскільки чітко і юридично грамотно сформульована позовна вимога, залежить і з'ясування суддею позиції, яку займає позивач.

За Г.Л. Осокіною, предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з погляду того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач; предметом позову являється не суб'єктивне право (воно входить у юридичну підставу позову), підмет захисту, а спосіб (способи) його захисту.

Право визначення позову належить самому позивачеві й тільки йому. Більше того, предмет і підстава позову не можуть бути змінені судом без згоди на те позивача.

Предмет позову є підставою для класифікації позовів за процесуально- правовою ознакою.

Від предмету позову слід відрізняти предмет суперечки, його ще прийнято називати об'єктом позову. Це те матеріальне благо, здобуття якого добивається позивач . З предметом суперечки зв'язано і право позивача зменшити або збільшити розмір позовних вимог вже після подачі позовної заяви, а також право суду на вихід за межі заявлених позивачем вимог. Одночасно позивач розпоряджається і процесуальним правом, визначаючи для себе об'єм прошеного в суду захисту.

2.2 Підстава позову


Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.

Позивач повинен вказувати в позовній заяві не просто обставини, а привести юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Ці факти підлягають потім доведенню позивачем в адміністративному процесі.

Факти, що входять в підставу позову, прийнято підрозділяти на три групи:

факти, безпосередньо правопроїзводящие, з них безпосередньо витікає вимога позивача.

факти активної і пасивної легітимації.

В процесі легітимації встановлюється належний характер сторін в адміністративному процесі. При цьому розрізняються факти, вказуючі на зв'язок вимоги з певним суб'єктом, що заявив це вимога, тобто з позивачем (факти активної легітимації), і факти, вказуючі на зв'язок певного обов'язку з відповідачем (факти пасивної легітимації).

3) факти приводу для позову – це факти, вказуючі, що настав час для звернення до суду за судовим захистом.

Підставу позову можна підрозділити на фактичне і правове. Фактична підстава позову – це сукупність юридичних фактів, а правове – вказівка на конкретну норму права, на яких грунтується вимога позивача.

Тому точка зору про необхідність виділення правового основа-нія позову сповна резонна і обоснованна. Якщо ж позивач не в змозі опре-діліті правові підстави позову, то він ускладнює діяльність суду, а також захист своїх прав, оскільки не ясно, чого ж хоче добитися позивач. Сам же суд не повинен в цьому допомагати позивачеві.

Поважно відзначити, що в позовній заяві необхідно вказати докази, підтверджуючі обставини, викладені позивачем в обгрунтування своїх вимог. Якщо позивач не представив доказу, суддя не може по цій підставі відмовити в прийнятті позовної заяви.

Пропонована в літературі характеристика позивача як активної сторони, а відповідача як пасивною дозволяє і підстава позову підрозділяти на активне і пасивне. До активного відносяться факти безпосередньо правопроїзводящие, що дають можливість зацікавленій особі виступати як носій директивного матеріального права. Пасивна підстава охоплює факти приводу для позову, звернення, що свідчать про необхідність, до суду і залучення до відповіді зобов'язаних осіб.


2.3 Зміст позову


Ще один елемент позову, який виділяють ряд учених (Гурвіч М.А., Клейнман А.Ф.) - зміст позову. На думку М.А. Гурвіча, зміст позову – елемент вольової вимоги в позовному обігу – прохальний пункт, що містить вказівку на форму прошеного в суду захисту. А.Ф. Клейнман називає змістом позову дію суду, здійснення якого добивається позивач.

Під змістом розуміється вигляд істребуємой судового захисту: визнання, присудження, припинення, зміна, здійснення в іншій формі преобразовательних повноважень суду.

Якщо виходити із способів захисту суб'єктивних прав, можна виділяти і прохання позивача про форму захисту, але вона сповна органічно вписується в предмет позову. Сама по собі форма захисту не залежить ні від волі зацікавленої особи, ні від волі суду. З точки зору закону прохання позивача носить характер побажання. Яким насправді буде спосіб захисту конкретного суб'єктивного права, покаже лише результат розгляду і дозволу цивільної справи. Не випадково в цивільному процесуальному законодавстві ніде не згадується про зміст як про третій елемент позову. Зміст позову в точній відповідності з сенсом даного поняття охоплює собою всі складові частини позову – його предмет і підставу.

Якщо виходити із способів захисту суб'єктивних прав, можна виділяти і прохання позивача про форму захисту, але вона сповна органічно вписується в предмет позову. Сама по собі форма захисту не залежить ні від волі зацікавленої особи, ні від волі суду. З точки зору закону прохання позивача носить характер побажання. Яким насправді буде спосіб захисту конкретного суб'єктивного права, покаже лише результат розгляду і дозволу адміністративної справи. Не випадково в адміністративному процесуальному законодавстві ніде не згадується про зміст як про третій елемент позову. Зміст позову в точній відповідності з сенсом даного поняття охоплює собою всі складові частини позову – його предмет і підставу.


2.4 Юридична кваліфікація позову


Ще один дослідник - Амосов С. - відносить до елементів позову юридичну кваліфікацію. Проте, віднесення юридичної кваліфікації до самостійного елементу позову в змозі, як правильно відзначає Г.Л. Осокина, ускладнити конструкцію позову. Проте, на користь підвищення ефективності судового захисту, враховуючи реалії судово-арбітражної практики, що склалася, на які переконливо посилався Амосов С., висловлюючи свою пропозицію, напевно, було б доцільним піти на деяке ускладнення процесуальної конструкції.


2.5 Сторони позову


Осокіна Р. Л. поряд з підставою і предметом позову виділяється також такий елемент, як сторони позову. При цьому автор посилається на Коміссарова К.І., який відзначає, що «предмет і підстава позову набуває необхідної визначеності лише за умови, що йдеться про конкретних носіїв суб'єктивних прав і обов'язків» .

РОЗДІЛ ІІІ «ВИДИ ПОЗОВІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ»


3.1 Класифікація позовів


Дослідження видів адміністративного позову в тих зарубіжних країнах, де він давно використовується як засіб звернення до суду, дозволяє виявити не лише особливості його окремих різновидів, але і певні загальні риси, обумовлені загальною логікою процесуально-правового регулювання, а у ряді випадків — прямим запозиченням окремих позовних форм.

Так, в Японії відповідно до ст. 2 Закони 1962 р. про порядок вирішення адміністративних суперечок виділяють чотири основні види адміністративних позовів: 1) «кококу», 2) «тоджіша», 3) «народний позов» (actio popularis) і 4) позов «кикан», або позов по суперечці між органами і установами. Позови «кококу» і «тоджіша» в позначаються як суб'єктивні позови, що мають основною метою захист прав і законних інтересів сторін. «Народний позов» і позов «кикан» відносяться до об'єктивних позовів, націлених в першу чергу на точного виконання законодавчих розпоряджень об'єктивного права. Позов «кококу» заявляється у зв'язку із здійсненням владних повноважень органами публічної влади. Він має чотири основні форми:

а) про визнання бездіяльності адміністрації незаконним,

б) про відміну правового розпорядження,

в) про підтвердження нікчемності адміністративного акту;

г) про визнання недійсним адміністративного акту, дії, рішення (позов «торікеши»).

Основним інструментом захисту прав приватних осіб і контролю за адміністративною діяльністю в Японії являється позов про визнання недійсним ("торикеши"). Він повинен подаватися на адресу адміністративного органу, що

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: