Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Проблема гендерної нерівності

Проблема гендерної нерівності

жінок); розширення центрів планування сім’ї, консультацій, медичної допомоги. Законодавче оформлення сфери медико-генетичних методів регулювання народжуваності з урахуванням здоров'я жінок та етичних принципів.

- Забезпечення фінансової підтримки дослідженням з безпечних, ефективних, доступних методів та технологій охорони репродуктивного та статевого здоров'я чоловіків та жінок, а також методів захисту від ВIЛ/СНIДу та інших захворювань, якi передаються статевим шляхом, методів діагностики таких захворювань.

- Розробка i здійснення Програми екологічного захисту здоров'я жінок i генофонду нації.

- Покращення профілактики онкозахворювань жінок. Проведення інформаційної кампанії про фактори ризику для жінок. Здійснення медичних досліджень впливу ліків на здоров'я жінок.

- Надання особливої уваги здоров'ю дівчат, пропаганді здорового образу життя, включаючи фізичну активність. Збереження та підтримка безкоштовних спортивних гуртків та секцій. Забезпечення того, щоб інформація i підготовка з питань охорони здоров'я та харчування стала невід’ємною частиною усіх освітянських програм для дітей та дорослих, рекламувалась через ЗМI.

- Введення гендерного підходу до медичної статистики. Формування та регулярна публікація даних про стан здоров'я жінок та дітей, смертність, захворюваність.

Україна ратифікувала більшість міжнародних документів в галузі захисту прав людини, але законодавча база нашої держави ще не в повній мiрi відповідає міжнародним стандартам. Зокрема не ратифіковані деякі важливі міжнародні угоди, в тому числі "Декларація про лiквiдацiю насильства щодо жінок", деякі конвенції Міжнародної Організації Праці та iншi документи. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо захисту прав людини, зокрема жінок. Тому конче необхідно:

- Ратифікація Україною міжнародних та європейських документів в галузі прав людини, зокрема "Декларації про лiквiдацiю насильства щодо жінок". Впровадження національного механізму реалізації та контролю за дотриманням прав людини.

- Проведення гендерної експертизи українського законодавства i приведення його у вiдповiднiсть до Конвенції "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок" та інших міжнародних документів.

- Створення та сприяння зміцненню національних установ для захисту прав людини (з врахуванням гендерного аспекту). Створення мережі спеціальних бюро по розслідуванню випадків порушення прав людини, в тому числі прав жінок. Розробка та використання вже розроблених спеціальних методик для виявлення та правильного документування випадків дискримінації за ознакою статі i для притягнення винних до вiдповiдальностi. Залучення до цієї діяльності членів правозахисних та жіночих організацій, якi мають досвід такої роботи.

- Перегляд та корегування законодавства з метою гуманного ставлення до жiнок-в'язнiв.

- Проведення політики, сприятливої для розвитку жіночих груп. Сприяння розвиткові громадських неурядових організацій (далi НУО), що спрямовані на вирішення проблем жінок. Зміна законодавства щодо НУО: порядку реєстрації, податкового навантаження, звітності.

- Організація юридичного всеобучу жінок. Підтримка незалежних правозахисних видань при умові виділення в них питань захисту прав жінок.

- Обов'язкове проведення просвітницьких та навчальних дій, присвячених питанням дотримання прав людини та загальнолюдських прав жінок серед державних службовців, в тому числі, особистого складу мiлiцiї та військових сил, спiвробiтникiв в'язниць та інших правоохоронних та каральних закладів, службовців у справах міграції, представників судових органів, викладачів усіх рiвнiв та типів навчальних закладів. Розробка переліку найбільш актуальних тем, підготовка методичних посібників та проведення курсів викладання з цих дисциплін, із залученням відповідних фахівців.

Насильство щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок спонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильства щодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це – серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Тому розробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливого завдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родині, суспільстві та державі є важкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:

- Перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального, адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метою вдосконалення системи захисту жінок від насильства.

- Посилення вiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та інших державних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійснення своїх посадових обов’язків. Посилення вiдповiдальностi за розголошення службової інформації працівниками правоохоронних органів, що може викликати небезпеку для жiнок-свiдкiв чи жертв насильства.

- Створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про акти насильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а також висувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.

- Створення мережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, в тому числі і в родині. Підтримка діяльності існуючих в Україні кризових центрів для жінок. Підтримка iнiцiативних груп, НУО, діяльність яких спрямована на поширення знань про проблеми насильства щодо жінок з метою лiквiдацiї насильства. Розповсюдження інформації про існуючі види допомоги жінкам – жертвам насильства.

- Розробка допоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарного обслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якi постраждали від насильства. Проведення відповідних тренінгів з працівниками медичних закладів, мiлiцiї.

- Створення та активне впровадження навчальних програм для працівників судових, правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організацій з метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівних прав, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.

- Проведення досліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державними виконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконувані заходи в цій сфері.

Ще однією з найскладніших проблем для жінок України є низький рівень їх участі в керівництві державою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всім державам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівного представництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів по забезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:

- Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структури виконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовка до виборів).

- Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій, де дотримуються рівності статей в управлінні.

- Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.

- Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.

- Створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертів гендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшим поданням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв, зацікавлених міністерств.

- Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.

- Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.

Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівності в Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представників жіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерної рівності в Україні.


Висновки


У ХХ ст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідність досягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз же завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.

Гендер – соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації. Поняття гендер походять від грецького „генос” („Походження”, „матеріальний носій спадковості”, „той, що народжує”). Термін „гендер” введено в соціальні науки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. Соціологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролі. Гендер має соціальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціальному відношенні статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини.

Гендерна рівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Навіть тоталітарна держава, якою наприклад був Радянський Союз, ретельно підтримувала гендерну рівність. Кількість жiнок-iнженерiв дорівнювала кількості чоловіків. Навіть в космос Радянський Союз відправив жінок одразу після чоловіків. В радянські часи жінки займали пости керівників підприємств та директорів установ. Але працюючи інженерами та директорами, жінки були змушені тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистична радянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві (нерідко шкідливому, оскільки робота там краще оплачувалася та дозволяла раніше піти на пенсію), проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще 5-7 годин у плити, з дітьми або за пранням. Крім того, радянське суспільство було глибоко патріархальним за своїм світосприйняттям, в суспільній свідомості укорінився принцип поділу праці, професій і занять на чоловічі і жіночі, а деякі виключення лише підтверджували загальне правило.

Яким же є становище жінок в Україні на сьогоднішній день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, якi вважаються нормою у відносинах між керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками. Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але наскільки вони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті?

Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24 Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдеться також про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям. (Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. – Київ,2007. – с. 8.) Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Саме такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.

Окрім цього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова з цих питань – Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. Наскільки ці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні? По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішній день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитися реального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.

З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи. Але жiнки-пiдприємцi – лише незначна частка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. Чи є така позиція роботодавців виправданою? Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівність позицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому мінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає на призволяще. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебувати за кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативних наслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатації.

Ще однією з латентних проблем нашого суспільства є домашнє насильство. За неофіційними даними (офiцiйнi данi з цієї проблеми відсутні) кожна 5 жінка в Україні була жертвою домашнього насильства. Фактично, в Україні до сьогоднішнього дня немає реабiлiтацiйних центрів для жертв домашнього насильства, якi стали нормою для цивілізованих країн. Кваліфікована правова допомога є недоступною для більшості жінок, якi потрапили в скрутну ситуацію. Органи внутрішніх справ обирають у подібних ситуаціях тактику „невтручання у внутрішньо сімейні конфлікти”. Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертві? Було б доцільним посилити вiдповiдальнiсть за домашнє насильство та привернути увагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжних заходів проти домашнього насильства.

Ще однією проблемою є сфера політики. Прекрасна стать складає 53% населення країни, кількість жіночих організацій зростає, а кількість жінок в органах влади зменшується. Успішних і відомих жінок-політиків чи державних діячів в Україні дуже мало, їх можна перерахувати по пальцях: Тимошенко, Богатирьова, Супрун, Семенюк, Вітренко, Богословська, ще декілька менш відомих прізвищ і практично все. Про яку гендерну рівність в цій сфері може йти мова!

Узагальнюючи, можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної рівності у нашому суспільстві стоять наступні чинники:

- Стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, але виховання спроможне змінити гендерну ментальність.

- Кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке часто штовхає жінок на заробітчанство, що нерідко призводить то продажу жінок та подальшої сексуальної експлуатації) та переважаючий на ринку праці попит на працівників-чоловіків, а не жінок.

- Слаборозвинуте громадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.

- Відсутність національного механізму щодо забезпечення рівних прав i можливостей жінок i чоловіків в усіх сферах суспільного життя.

Ситуація в сьогоднішній Україні потребує створення і реалізації державної програми подолання гендерної нерівності, адже зміни у становищі жінок в Україні можливі лише за умови послідовної державної гендерної політики. Сподіваюся, що моє дослідження допоможе привернути увагу до цієї проблеми багатьох звичайних громадян і державних чиновників.


Список використаної літератури


Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

Конвенція щодо політики зайнятості.// Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.

Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003.

Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. – Київ, 2007.

Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок. – Київ, 1999.

Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – Київ, 2005.

Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник з проведення тренінгів. – Winrock International: Київ, 2001

Права жінок. Міжнародні та національні правові документи. Організація жінок Молдови "Громадські ініціативи". – Кишинів, 2001.

Женщина и власть. Материалы круглого стола Второго Всероссийского конгресса политологов (Под ред. С.Г. Айвазовой, Л.Т. Шинелевой). – Москва, 2000.

Гендерна експертиза українського законодавства. Сутність, необхідність та методологічні основи. (Відп. ред. Т.М. Мельник.) – Київ, 2001.


Додаток


Термінологія


Гендер – категорія, що означає соціальну особливість статі людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки – в будь-яких сферах життєдіяльності.

Гендерна рівність – категорія, що існує для означення процесу справедливого ставлення до жінок та чоловіків. Для забезпечення критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають існувати жінкам і чоловікам в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.

Гендерна рівноправність – категорія, що визначає рівне оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, які вони відіграють.

Гендерна демократія – категорія, що фіксує специфіку системи волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків – у громадському суспільстві, як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахування гендерних інтересів та потреб.

Гендерна політика – це категорія, що означає утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей та завдань і методів їх досягнення в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: