Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Поняття конституційного ладу і органів державної влади

Поняття конституційного ладу і органів державної влади

суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними. Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями по відношенню до органу законодавчої влади, Верховної Ради України, та органів виконавчої влади. Але ці повноваження є необхідними елементами «системи стримувань та противаг», яка забезпечує необхідний баланс влад і передбачає відповідні контрольні повноваження і по відношенню до Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Особливу групу органів державної влади, які також безпосередньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади становлять органи прокуратури. Згідно зі ст. 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п'ять років за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України (ст. 122 Конституції України). При цьому Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, яка має наслідком його відставку з посади.

Та обставина, що органи прокуратури не віднесені безпосередньо до однієї з трьох гілок влади дає підстави трактувати їх як державні органи, що не відносяться до органів державної влади'. Такий підхід, на нашу думку, є недоцільним з огляду як на досить проблематичну відмінність понять «орган державної влади» і «державний орган», так і з урахуванням того факту, що органи прокуратури наділені державно-владними повноваженнями і беруть певну участь у функціонуванні судової гілки влади.

Відповідно до конституційних положень система органів державної влади України будується на засадах принципу розподілу влад. При цьому в основу класифікації органів державної влади покладено вид (форму) державної діяльності, здійснювану тим чи іншим органом, їх класифікація, як відомо, в літературі та чинному законодавстві здійснюється і за іншими критеріями, що показано в таблиці.


Таблиця 1. Класифікація органів державної влади України


Критерій класифікації Види органів
1. Спосіб формування

1) виборні (Президент України, Верховна Рада України);

2) такі, що призначаються (Кабінет Міністрів України, органи прокуратури)

2. Територіальний масштаб діяльності

1)вищі (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України) і центральні (міністерства, державні комітети);

2) місцеві (місцеві державні адміністрації, місцеві суди загальної юрисдикції)

3. Характер компетенції

1) загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцева державна адміністрація);

2) галузевої компетенції (Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет лісового господарства);

3) міжгалузевої компетенції (Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет з енергозбереження);

4) внутрішньогалузевої компетенції (місцеві органи галузевих міністерств)

4. Порядок вирішення питань, віднесених до їх компетенції

1) колегіальні (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України);

2) одноосібні (Президент України)


Крім терміну «орган державної влади» в Конституції України використовується також термін «державні установи», яким позначається сукупність установ, як правило, соціально-культурного призначення, що знаходяться в державній власності. Це, зокрема, відповідні освітні заклади, установи охорони здоров'я, кінотеатри, театри, бібліотеки, клуби, палаци культури тощо. Наприклад, під установами охорони здоров'я в законодавстві України розуміються підприємства, установи і організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я (ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року).


Принципи організації і діяльності органів державної влади


Принципи організації і діяльності органів державної влади — це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів державної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення в Конституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:

1) універсальні - притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;

2) спеціальні - такі, що визначають побудову і функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.

Універсальними конституційними принципами організації і діяльності органів державної влади України є:

1. Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади - полягає в тому, що система органів державної влади (державний апарат в цілому) від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподільності державної влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст. ст. 1, 5 Конституції України.

2. Принцип розподілу влад - стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що, по-перше, органи законодавчої і виконавчої влади формуються відносно незалежно один від одного (Верховна Рада України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади); по-друге, сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України; по-третє, різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему «стримувань і противаг».

3. Принцип законності - випливає із більш загального конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тому, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України).

4. Принцип участі громадян у формуванні і діяльності органів державної влади - отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 - про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.

Важливою формою участі громадян у діяльності органів державної влади є індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізація їх конституційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).

5. Принцип позапартійності - закріплюється в ч. 3 ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції"), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

У літературі, крім названих, виділяють також інші універсальні принципи, а саме: соціальної справедливості; гуманізму і милосердя; поєднання переконання і примусу; привселюдності, відкритості і врахування громадської думки; виборності тощо.

3. Система місцевого самоврядування в Україні та форми його здійснення


Найважливішим питанням організації місцевого самоврядування є розподіл повноважень між державними органами місцевого управління і органами, які діють на самоврядній основі. Абсолютного розподілу, повного відокремлення державних структур від самоврядних немає і бути не може. Однак тенденції, які визначають основні напрями їхньої діяльності, характер зв'язку між ними встановити варто. І допоможуть у цьому основні принципи, визначені у згаданій вище Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Основний їх зміст складають такі положення: органи місцевого самоврядування є однією з основ будь-якого демократичного устрою; саме на місцевому рівні право громадян на участь в управлінні громадськими справами може здійснюватися найбільш безпосередньо; саме органи місцевого самоврядування, які мають реальні управлінські повноваження, забезпечують таку адміністративну діяльність, яка є водночас і ефективною, і близькою до громадян; захист і зміцнення місцевого самоврядування роблять значний внесок у побудову європейського співтовариства, заснованого на принципах демократії і децентралізації влади; органи самоврядування створюються демократичним шляхом, мають повноваження щодо прийняття необхідних рішень, користуються широкою автономією у межах своєї компетенції, порядку та засобів її здійснення; загальний принцип місцевого самоврядування має бути визнаний у законодавстві і за можливості у конституції кожної країни; право місцевого самоврядування повинно здійснюватися радами чи іншими представницькими органами, члени яких мають обиратися вільним, таємним, рівним, прямим і загальним голосуванням, і які повинні мати виконавчі інстанції, відповідальні перед ними.

Що стосується меж місцевого самоврядування, то вони визначаються відповідно до таких правил: нарівні з конституцією чи законом компетенція місцевих органів самоврядування може бути визначена згідно із законом в особливому порядку; вказані органи повинні мати можливість виявляти в рамках закону і в межах своєї компетенції необхідну ініціативу; державна за своїм характером компетенція, як правило, має здійснюватися владними структурами, найбільш близькими до громадян.

Що ж до питань компетенції, то тут слід керуватися такими правилами: компетенція органів місцевого самоврядування повинна бути повною і виключною, вона може бути обмежена лише у рамках закону; здійснюючи повноваження, які їм делеговані центральними чи регіональними структурами, органи місцевого самоврядування повинні мати право пристосовувати здійснення цих повноважень до місцевих умов; державні та інші структури повинні своєчасно і належним чином проводити консультації з органами місцевого самоврядування при плануванні і прийнятті рішень з усіх питань, які безпосередньо їх стосуються: зміна кордонів адміністративно-територіальних утворень можлива лише за умови попередніх консультацій з відповідними органами місцевого самоврядування, а в разі необхідності — референдуму у межах закону; органи місцевого самоврядування мають мати можливість самим визначати свої внутрішні структури з метою забезпечення місцевих потреб та ефективного управління.

Працівники органів місцевого самоврядування мають бути висококваліфікованими, добиратися за критерієм особистих достоїнств і компетентності. Адміністративний контроль за діяльністю цих органів може здійснюватися лише у формах і випадках, передбачених конституцією чи законом. Він має спрямовуватися на перевірку конституційності та законності діяльності зазначених органів, а також доцільності їхніх дій, пов'язаних з виконанням відповідних доручень вищих інстанцій. Цей контроль мусить відповідати тим інтересам, які охороняються.

Органи місцевого самоврядування повинні мати право у рамках загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми коштами, пропорційними до їхньої компетенції.

Щодо інших питань, пов'язаних із фінансовою діяльністю органів місцевого самоврядування, то вони зводяться до додержання таких правил: хоча б частина коштів органів місцевого самоврядування має формуватися за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких визначаються у межах закону; фінансові системи, які й забезпечують органи місцевого самоврядування необхідними коштами, мають бути досить різноманітними і гнучкими, аби реально забезпечувати здійснення цими органами їх повноважень; захист більш слабких у фінансовому відношенні органів має здійснюватися за допомогою процедур, спрямованих на вирівнювання фінансового становища всіх органів місцевого самоврядування (однак це не повинно обмежувати свободу діяльності органів місцевого самоврядування у здійсненні їх компетенції); перерозподіл коштів має узгоджуватися з органами місцевого самоврядування; асигнування коштів (субсидій) органам місцевого самоврядування, як правило, не повинно пов'язуватися із виконанням конкретних проектів і обмежувати свободу дій цих органів у межах їхньої компетенції; з метою фінансування інвестицій органи місцевого самоврядування мають мати доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу; у межах свого статусу вони можуть утворювати з іншими органами місцевого самоврядування різні асоціації з метою задоволення спільного інтересу. У кожній країні повинно бути визначено їх право вступати до міжнародних асоціацій. Органам місцевого самоврядування має бути гарантовано судовий захист їхнього права вільно здійснювати свою компетенцію, принципів місцевого самоврядування відповідно до конституції та чинного законодавства.

Система місцевого самоврядування


Враховуючи вищезгадані загальні засади організації і діяльності органів місцевого самоврядування, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. проголосив, що місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на основі принципів: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах власних повноважень і т.д.

У систему місцевого самоврядування включають: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Остання може «вирішувати питання, що відносяться до її компетенції через місцеві референдуми, загальні збори, місцеві ініціативи.

Сільські, селищні, міські ради також є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені певні повноваження. Виконавчими органами цих рад є їхні виконавчі комітети, відділи, управління. Виконавчі органи очолюються відповідно сільським селищним, міським головою, що визнається головною посадовою особою певної територіальної громади. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.


Повноваження органів місцевого самоврядування


Сільські, селищні міські ради мають виключну компетенцію, під якою розуміють питання, що вирішуються тільки на їхніх пленарних засіданнях. До неї відносять.

затвердження регламенту ради;

утворення і ліквідацію постійних та інших комісій ради, затвердження та зміну їхнього складу, обрання голів комісій;

утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

прийняття рішення щодо випуску місцевих позик;

затвердження статуту територіальної громади і т.д.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають повноваження у таких сферах і галузях: соціально-економічного і культурного розвитку, планування і обліку, бюджету, фінансів і цін, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення, зовнішньо-економічної діяльності, оборонної роботи, адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свободі законних інтересів громадян, відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України.

Сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та Відповідних органів виконавчої влади; організує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету і т. д.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:

обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади;

утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їхнього складу, обрання голів комісій;

утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї;

затвердження регламенту ради і т д.

Порядок формування та організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування

Сільські, селищні, міські, районні у містах (уразі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень рад — чотири роки. Усі ради працюють сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань ради, а Також засідань постійних комісій ради. У радах створюються постійні і тимчасові контрольні комісії. Постійні Комісії ради є органами ради, що обираються з числа її Депутатів для вивчення, попереднього розгляду і Підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та її Виконавчого комітету. Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються із числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Держава гарантує та спрямовує свої зусилля на розвиток місцевого самоврядування в Україні.

Література


Конституція України

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: Атіка, 2000. - 320 c.

Конституційне право України: Підручник: Навчальне видання. - 2-ге доопрац. вид..- К.: Наукова думка, 2000. - 732 c.

Балакірєва Р.С. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003. - 210 c.

Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник: Навчальне видання.- К.: Юрінком Інтер, 2003. - 536 c.

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання. - 2-е вид., доп. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

Кравченко В.В. Конституційне право України: у визначеннях та схемах: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002. - 192 c.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: