Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Конституційно-правовий статус АРК

Конституційно-правовий статус АРК

вимогою негайно вирішити питання про національний суверенітет кримськотатарського народу.

Основною метою новостворюваного Союзу кримських тюрків «Азат Кырым» є «ліквідація колоніальної системи в Криму і побудова незалежної національної держави кримських татар, де основна влада повинна належати кримсько-татарській національності». Відповідно до його статуту, Союз для досягнення цієї мети не може бути обмеженим у виборі засобів для порятунку кримсько-татарського та інших тюркських народів.

У свою чергу, представники проросійських об'єднань півострову (Русская община Крыма «Отечество», партія «Союз», Русский молодежный центр Крыма, Русский национальньш сьезд, Русская община Севастополя, Русское движение им.Стольпина, Севастопольское обьединение русской культури им.Пушкина) в боротьбі за лідерство та право одноосібного доступу до фінансових потоків намагаються представити себе носіями історичних цінностей у регіоні. Для цього вони вдаються до широкомасштабних пропагандистських акцій з нагоди важливих історичних подій і дат (приєднання Криму до Росії, день народження О.Пушкіна і т.ін). Так, 18 травня 1999р. проросійські організації широко відзначили 216 роковини приєднання Криму до Росії та вимагали створення російської автономії на півострові. «Союз русских Тавриды», який об'єднав представників близько 18 політичних партій і рухів, прийняв звернення до керівництва Росії, України та Криму з проханням сприяти створенню російської національної автономії в АРК.

Примітно, що найменше, на думку кримських респондентів, в автономії забезпечені права російськомовного населення. Більше половини (52,3%) опитаних вважають, що ці права забезпечені недостатньо. Лише трохи більше третини (37,1%) - вважають, що ці права забезпечені достатньою мірою: 6% - переконані, що права російськомовного населення взагалі не забезпечені.

З результатів опитування видно, що населення Криму більш прихильно ставиться до радикальних дій проросійських політичних сил, порівняно з радикальними діями деяких представників кримсько-татарського народу: виправдовують такі дії проросійських сил 11,2% респондентів, дії кримських татар - 5,5%.

Однак, загалом більшість кримчан не виправдовують радикальних дій взагалі: радикальні дії представників кримських татар не виправдовують 78,7% опитаних, проросійських сил - 60,2%[52].

Міжконфесійне протистояння в Криму призводить до загальної дестабілізації політичної ситуації на півострові, може спричинити силові зіткнення між православним і мусульманським населенням АРК. Більшість населення Криму не виключає можливості конфліктів із застосуванням сили на релігійному грунті. Діяльність радикальних організацій, хоча й менш чисельних і впливових, ніж у попередні роки, загострює політичну ситуацію на півострові.

3.6. Вплив кримінальних угрупувань на діяльність органів влади АРК


В період 1998-2005рр. вдалося значно обмежити вплив кримінальних груп на розвиток політичних процесів в АРК. Були ліквідовані відомі організовані злочинні групи – «Сейлем», «Башмаки», «Імдат» «Руляка»; відкриті кримінальні справи проти 10 колишніх високих посадових осіб автономії та депутатів Верховної Ради АРК, клькох мерів міст.

Особливу зацікавленість криміналітету викликають рішення органів державної влади щодо приватизації санаторно-курортного комплексу, інших економічно привабливих об'єктів на території Криму.

Кримчани переконані, що організовані злочинні угруповання сильно впливають на політичну ситуацію в Криму – такої думки дотримується майже половина населення (47,6%), протилежної – лише 9,1%.

Так, наприклад, за списками окремих політичних сил, після виборів 6 березня 2006р. до парламенту Криму потрапило декілька осіб яких безпосередньо пов'язують з криміналітетом.

Загалом, у 1998-2005рр. вплив кримінальних груп на розвиток політичних процесів на півострові був значно знижений, однак, повністю його обмежити не вдалося.

Розділ IV. ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В АРК


4.1. Оцінка населення зовнішнього впливу на політичну ситуацію в АРК


Населення Криму і України в цілому по-різному оцінюють ступінь зовнішнього впливу на політичну ситуацію в АРК.

Громадяни України вважають приблизно однаковою силу впливу України (30,5% респондентів оцінюють його як сильний) і Росії (33%). Кримчани відзначають значно сильніший вплив України на ситуацію в Криму (65,2% - сильний вплив); вплив Росії сильним вважають втричі менше жителів автономії - 21,3%о. (У даному контексті зовнішній вплив України розуміється як вплив Центру на один з регіонів держави.)[52].

Досить сильно відрізняється й оцінка ступеню впливу на ситуацію в АРК з боку Туреччини. Якщо в Україні в цілому вплив Туреччини вважають незначним (сильний вплив - 5,6%, майже не впливає - 27,3%), то кримчани бачать цей вплив не набагато меншим від російського: сильний вплив -15,8%о опитаних, майже не впливає - 34,8%. Помітно відмітною є й оцінка громадянами спрямованості зовнішнього впливу. Населення всієї країни вважає переважно позитивним вплив України (40,1% респондентів вважають вплив позитивним, 9% - негативним), переважно негативним - вплив Росії (позитивний - 16,8%, негативний - 29,5%) і Туреччини (позитивний - 1,9%, негативний -13,3%). Зовсім іншою є думка населення Криму, яке вважає переважно позитивним вплив Росії (позитивний - 45,6%, негативний - 10,2%). Натомість, загалом негативним кримчани вважають вплив України (негативний - 39,5%, позитивний - 28,7%) і Туреччини (негативний - 34,8%, позитивний -5,2%)[52].

Щоб оцінити, на чому базуються такі оцінки громадян, нижче аналізуються основні зовнішні фактори впливу на політичну ситуацію в АРК.

4.2. Російський фактор


Результати соціологічного дослідження свідчать про значний потенціал проросійських настроїв в АРК, який поки що має латентну форму і не проявляється в активних діях. Майже половина (47,3%) кримчан прагне входження Криму до складу Росії (в Україні так вважають лише 4,1% респондентів). В Україні переважають думки, що Крим має бути звичайною областю в складі України (37,7% респондентів в Україні, 10% - в Криму), і що Крим повинен бути автономною республікою за територіальною ознакою (38,8% - в Україні, 25,9% - в Криму). Невисокою є підтримка статусу Криму як кримсько-татарської автономії або незалежної держави (3% і 8,2%, відповідно).

Проведений нижче аналіз доводить, що російська присутність в АРК поступово переходить із політичної в економічну площину. Важливим фактором впливу на ситуацію в АРК залишається присутність Чорноморського флоту РФ на території України.

І). Економічні відносини.

Головним торговим партнером АРК є Росія, на яку припадає третина загального обсягу зовнішнього товарообігу Криму. Росія є також головним іноземним інвестором АРК. За даними Державного комітету статистики України, станом на 1 січня 2006р., РФ інвестувала близько $162 млн. в економіку автономії, що перевищує внесок решти іноземних інвесторів. В Криму функціонують 37 українсько-російських підприємств. Діє підприємство «КримавтоГАЗ», на якому здійснюється збірка автомобілів «Волга», «Газель», «Соболь»[53].

Серед найбільш амбіційних спільних проектів - будівництво мосту через Керченську протоку вартістю від $500 млн. до $1 млрд. Введення мосту в експлуатацію дозволить інтенсифікувати економічні зв'язки з Росією, створити в автономії нові робочі місця, збільшити кількість туристів до АРК. Лише в 2005р. Крим відвідали 2,5 млн. відпочиваючих з Росії (всього було 3,2 млн. чол.), що сприяє розвитку туристичного бізнесу в АРК.

Загалом, економічна присутність Росії в АРК є досить відчутною і справляє помітний вплив на ситуацію в автономії. Розвиток економічних відносин АРК і Росії сприяє створенню в автономії нових робочих місць, розвитку туристичного бізнесу, загалом – поглибленню взаємовигідної співпраці між Україною та Росією.

2). Відносини в інформаційній і гуманітарній сферах.

Зберігається суттєва присутність Росії в цих сферах у Криму. Як показано в попередньому розділі, переважна більшість шкіл в автономії є російськомовними, лише 2% учнів навчаються українською мовою. Створений Чорноморський факультет Московського державного університету імені М.Ломоносова[32].

Переважна частина мовлення кримських телерадіоорганізацій (75-80% ефірного часу) здійснюється російською мовою. Севастопольська регіональна ТРК транслює російські авторські програми, державна ТРК «Крим» - блок новин російського каналу РТР, ТРК «Чорноморська» -новини НТВ, ТРК «ЖИСА» - програми ТВ-6. Російські телевізійні програми транслюються також у М.Севастополі. Частина російських програм передається кабельними мережами, що охоплюють біля 55 тис. абонентів.

На 2006р. для передплати в Україні, в т.ч. в Криму, було запропоновано 2095 найменувань газет і журналів Росії і лише 946 – України. Загальноукраїнський щоденний тираж газет «Аргументи и Факти. Украйна», «Комсомольская правда. Украйна», «Труд. Украйна», «Известия. Украйна» перевищує 850 тис. примірників. Ці газети зареєстровані в Україні, але публікують переважно матеріали базових (російських) видань. Деякі російські газети та журнали надходять до України контрабандним шляхом; особливо ця діяльність посилюється в період курортного сезону в Криму[32].

На книжковому ринку АРК, як і загалом в Україні, провідні позиції посідають російські видання. За підсумками 1999р., на кожного жителя України припало три книги російського походження, проданих в країні.

За даними соціологічних опитувань кількість російськомовних періодич-них видань задовольняє більшість (53,1%) населення АРК, радіопередач - 46,2%, телепередач - 42%. Водночас, респонденти, які не задоволені кількістю російськомовних ЗМІ, вважають, що їх повинно бути більше: російськомовних періодичних видань - 40,5% опитаних; радіопередач - 48,1%; телепередач - 53,6%[52].

Суттєву підтримку проросійським організаціям надає «Фонд Москва – Крым», створений за ініціативою влади Москви. За його сприяння, в 2003р. здійснено 32 гуманітарні програми; в 2004р. – 50; у 2006р. планується здійснити 70 програм. За фінансової підтримки Фонду видаються журнали «Брега Тавриды», «Крымуша», газета «Русский мир», що поширюються в АРК.

Таким чином, зберігається висока присутність Росії в інформаційній, культурній і гуманітарній сферах АРК. З одного боку, це сприяє задоволенню культурних потреб кримчан, поглибленню взаємин між Україною і Росією; з іншого – створює можливості для цілеспрямованого впливу на населення автономії з боку РФ, в першу чергу для України і Криму, як українського, в цілому.

3). Присутність в АРК Чорноморського флоту РФ.

28 травня 1997р., після шести років виснажливих переговорів, Україна і Росія підписали Угоду про статус і умови перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Російської Федерації на території України. Фактично, мова йде про іноземне військове згрупування, яке базується на території України[11].

Попри численні декларації на найвищому рівні – про братський характер стосунків між українським і російським народами, флотами двох країн – час, що минув після підписання угод, засвідчив значну відмінність сторін в оцінках факту перебування ЧФ на території України в Криму.

Російська сторона завжди підкреслює його загальний позитивний аспект як фактора політичної стабільності в регіоні, форпосту інтересів Росії та СНД на південному фланзі.

Українська сторона раніше не виступала відкрито із запереченням аргументів росіян, однак починаючи з 2005р. ця позиція дещо змінилася. Україна почала переважно концентруватися на більш конкретних чинниках, які в основному зводяться до протиріч і негативу. Протилежність підходів частіше спостерігається в економічній сфері. Командування ЧФ наголошує на вимогах українців з питань сплати рахунків флоту за електроенергію та комунальні послуги, з питань приватизації. На противагу, наводиться як аргумент чисельність цивільних – жителів Севастополя, яких «годує» робота на ЧФ (близько 100 тис. робітників та членів їх сімей). Разом з тим, не згадується про те, які негативні наслідки має діяльність російської військово-морської бази для розвитку туризму, торгівлі, для залучення інвестиції в економіку Криму, для екології півострова тощо.

Україна навряд чи може бути задоволена постійним втручанням і коментарями з боку російських військових (командування ЧФ) та їх відвідувачів з Москви стосовно вирішення окремих питань двосторонніх відносин[34]. Окрім того, керівництво ЧФ постійно демонструє своє невдоволення щодо проведення в Криму і на Чорному морі заходів співробітництва України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», а спільні двосторонні навчання ЧФ РФ і ВМС України «Фарватер миру» намагається представити як «відповідь чужинцям». Особливе роздратування командування ЧФ викликають візити в український порт Севастополь кораблів з країн НАТО й та обставина, що українська сторона не питає на це згоди в ЧФ РФ. З огляду на таку конфронтаційну поведінку ЧФ, українські фахівці зовсім не схильні нехтувати можливістю втягування України в конфлікт – через протиріччя між Росією та її потенційними противниками. Така можливість обговорювалася в українських ЗМІ під час операції НАТО в Косово в 1999р.

Фактично, втягування України в конфліктні ситуації вже має місце – через участь морських піхотинців ЧФ в бойових діях у Чечні, до яких вони готуються на території Криму. Ця обставина вже неодноразово викликала протести з боку мусульманського кримськотатарського населення Криму та українських політиків національно-демократичного спектру. В березні 2001р. Міністерство закордонних справ України змушено було навіть направити росіянам ноту з приводу дій морських піхотинців ЧФ під час навчань з бойової підготовки в горах Криму.

Примітно, що більшість кримчан (51,4%) вважає позитивним вплив Чорноморського флоту Росії на політичну ситуацію в Криму, негативним цей вплив вважають лише 9,6% опитаних. Чверть респондентів (25%) переконані, що Чорноморський флот ніяк не впливає на політичну ситуацію в АРК; вагалися з відповіддю 14% опитаних[52].

Чорноморський флот РФ визначає воєнно-політичну присутність Росії в Україні, є вагомим чинником впливу на ситуацію в АРК. Необхідно налагодити планомірну діяльність обох сторін щодо вирішення конфліктних ситуацій, пов'язаних з його розміщенням на території України з подальшим виведення його до 2017р. з української території.


4.3. Турецький фактор


Серед головних напрямів впливу Туреччини на ситуацію в АРК є підтримка діяльності релігійних організацій кримських татар, відновлення мечетей, налагодження економічних зв'язків. Як зазначив посол Туреччини в Україні А.Караосманоглу, Туреччина «виходила з фактору, що для неї і для інших членів міжнародної спільноти допомога у виправленні жорсткої історичної несправедливості шляхом надання допомоги кримським татарам у їх поверненні на їх рідну землю є, перш за все, моральним обов'язком». За фінансової допомоги Туреччини побудовано близько 1200 будинків для кримських татар, автомобільні шляхи, розвивається соціальна інфраструктура місць компактного проживання кримськотатарського народу[42].

1). Економічні відносини.

Туреччина займає друге (після Росії) місце за обсягами імпорту товарів з Криму; її частка становить 9,9% ($16 млн.). Загальний обсяг турецьких інвестицій в економіку АРК складає близько $2,4 млн., що в 40 раз менше російських і вдвічі – німецьких інвестицій[42]. В Криму функціонують 17 спільних українсько-турецьких підприємств. Однак, офіційна статистика неповною мірою відображає стан економічних відносин між АРК і Туреччиною, оскільки вона лише частково враховує «човникову» торгівлю.

2). Підтримка мусульман Криму.

В 1991р. було створене Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), встановлені перші контакти з ісламськими центрами, окремими організаціями та партіями Туреччини. У вересні 1991р., під час перебування групи турецьких громадських діячів в АРК, М.Джемілєв та голова «Товариства турецької інтелігенції» Н.Ялчинташ заклали символічний камінь у фундамент мечеті Кебир-Джами в м.Сімферополі. Релігійний Фонд імені Х.Акшемсетдина зобов'язався побудувати релігійний центр у М.Бахчисараї. Загалом, за допомогою Туреччини було побудовано 12 (майже половину) мечетей у Криму. Здійснюється спеціальна програма підготовки молоді АРК у турецьких релігійних закладах: у 1999р. на річні курси з вивчення Корану було направлено 10 юнаків і 12 дівчат. У 2000р. в Туреччині навчалися 122 студенти, а в 2005р. 158. Активно розвивається діяльність турецьких ісламських місіонерш, представників Міністерства у справах релігії Туреччини. Так, після II Курултаю до складу Муфтіяту був обраний громадянин Туреччини, якій має вищу релігійну освіту[42].

3). Зв'язки з політичними партіями та державними органами Туреччини.

В 1993 р. були встановлені тісні контакти з партією Благоденства та її головою Н.Ербаканом (в подальшому займав посаду прем'єр-міністра Туреччини). В травні 1993р. у м.Кельні М.Джемілєв зустрічався з генеральним секретарем організації «Милли гереш» А.Юкселем, а наприкінці серпня початку вересня 1993 р. (на запрошення цієї організації) він взяв участь у конференції мусульман у м.Давосі, на якій був оприлюднений заклик до всіх мусульман світу про допомогу і сприяння в боротьбі кримських татар. На території АРК виявляє активність турецька ісламська організація «Нурджу», керівник якої Ф.Гюлен є лідером релігійно-просвітницького руху «Нур», що пропагує пантюркську ідею та має на меті встановлення в Туреччині ісламської держави. За окремими даними, «Нурджу» фінансує турецький коледж в АРК, здійснює фінансову підтримку окремих релігійних громад.

Активну роботу в Криму проводять Міністерство у справах релігії, Міністерство народної освіти, Релігійний фонд Туреччини. Наприклад, 9 травня 1999р. за підтримки турецьких організацій була проведена конфе-ренція, присвячена дню народження пророка Мухаммеда. На конференції виступив Я.Ербаш – тогочасний координатор релігійної діяльності в Криму від Міністерства у справах релігії Туреччини[43].

Отже, Туреччина поглиблює економічні та культурні зв'язки з АРК. Більш активною є співпраця в релігійній сфері.


4.4. Ісламський фактор


На ситуацію в Криму останнім часом все більше впливає й ісламський фактор у більш широкому контексті.

1). Фінансова допомога.

Ще в 1992р. муфтій мусульман Криму Сейіт-Джаліль Ібрагімов обговорював з делегацією Ісламського банку розвитку питання про надання допомоги кримським мусульманам. Ця проблема обговорювалася також під час роботи II Міжнародного мусульманського форуму (1992р.), який ухвалив відповідну резолюцію. В 1996р. був підписаний протокол про наміри щодо виділення Ісламським банком розвитку $466 тис. на будівництво в АРК Ісламського центру, бібліотеки, школи, медресе. За допомогою Об'єднаних Арабських Еміратів в АРК побудовано 12 мечетей, є домовленість з Саудівської Аравією про будівництво ще 10 релігійних споруд. Протягом 1998-2000рр. керівники кримських татар активно взаємодіяли з представниками Саудівської Аравії, Кувейту, міжнародних ісламських організацій; під час зустрічей обговорювалися шляхи вирішення соціально-економічних проблем кримських татар, розвитку ісламу в Криму[33].

2). Місіонерська діяльність представників мусульманських організацій.

В Криму, по лінії Духовного управління мусульман Криму, постійно знаходиться 30-40 місіонерів - священнослужителів із країн мусульманського світу (Ліван, Єгипет, Сирія, Кувейт). Вони навчають кримсько-татарську молодь ісламу, допомагають у проведенні мусульманських обрядів, здійснюють ісламську агітацію. Міжнародна корпорація розвитку (МКР, Росія) через своє кримське відділення також вживає заходи щодо поширення ісламу серед широких верств населення АРК. Представники МКР координують свої зусилля із створеним при Кримському державному медичному університеті об'єднанням «Ахрар», членами якого є студенти з арабських країн; у с.Цвєточне (Білогірський район АРК) ними організовано молодіжні релігійні курси[31].

3). Загроза політшації мусульманського руху в АРК.

Вона викликана зовнішніми чинниками, зокрема, подіями в Чечні. Представники кримських татар зайняли жорстку позицію стосовно дій Росії в Чечні. Так, вже 1 березня 1994р. М.Джемілєв прийняв муфтія Чечні імама А.Галаборшева, який прибув до Криму за дорученням Дж.Дудаєва. За окре-мими даними, в грудні 1994р. до Чечні виїхав загін кримськотатарських добровольців для участі у військових діях проти федеральних військ РФ[39]. ЗМІ повідомляли про встановлення контактів керівництва кримськотатарського народу з представниками Чеченської республіки – її офіційним представником в Україні Б.Мирзабековим, президентом республіки З.Яндербієвим, ШБасаєвим, М.Удуговим та ін. Відбувалися мітинги кримських татар, на яких проголошувалися вимоги щодо припинення військових дій Росії в Чечні. Так, 18 листопада 1999р. відбувся черговий захід, організований Ісламською партією Криму, проти війни, розв'язаної Російською Федерацією в Чечні[31].

4). Загроза проникнення в Крим радикальних ісламських організацій.

За даними ЗМІ, до Криму проникають представники радикальних мусульманських організацій – «Сірі вовки», «Брати мусульмани»; в Україні створено 11 організацій, причетних до діяльності останньої. Зацікавленість мусульманським середовищем півострову виявляють і представники ваххабізму, який вважають релігійно-політичною базою ісламського фундаменталізму. З'являється література ваххабітів українською мовою, в який чітко простежується виправдання терористичних актів. У лютому 2000р. кримські спецслужби підтвердили факт затримання осіб, причетних до військових дій на Північному Кавказі. В грудні 1999р. муфтій мусульман України А.Тамім висловив своє занепокоєння існуванням в Україні радикальних і екстремістських течій.

Переважна більшість опитаних кримчан (61,7%) переконані, що на мусульман Криму здійснюється суттєвий вплив з боку іноземних ісламських організацій. Лише 15,4% опитаних вважають, що такого впливу не існує, а 22,9% - не змогли дати відповідь на це питання.

Останнім часом все більш відчутним є вплив ісламського фактору на ситуацію на півострові. Здійснюється програма фінансової допомоги для будівництва мечетей, ісламських центрів, шкіл, бібліотек; розгортається місіонерська діяльність ісламських країн. Занепокоєння викликають можлива політизація кримськотатарського руху, викликана подіями в Чечні, а також можливість поширення діяльності в Криму радикально налаштованих ісламських організацій.

Висновки


Крим – важливий стратегічний регіон південно-східного вектора зовнішньополітичних орієнтацій України, ключовий пункт на шляхах, що ведуть до Середземномор'я та Близького Сходу. Втрата контролю над Кримом здатна створити велику загрозу національній безпеці й національним інтересам української держави. Кримська проблема набуває значення, яке виходить далеко за межі внутрішньої ситуації України. Україна, йдучи на відновлення Кримської Автономії, значною мірою поступилася власними інтересами на догоду зовнішнім силам, але водночас несе тягар відповідальності за стабільність і безпеку в регіоні.

Хоч би скільки утворювалося міфів щодо "дарунка Хрущова", тобто акту передання Криму з РРФСР до України в 1954 р., в сучасній перспективі слід визнати, що такий стан речей усе ж виявився більш безпечним і більш прийнятним для ситуації в пострадянському просторі. За умов, якби Крим продовжував існувати під опікою Москви, переселення кримських татар, розпочате напередодні краху СРСР, мало б такий само стихійний і неорганізований характер, а московський владний істеблішмент, зайнятий внутрішніми справами й налаштований на силові засоби вирішення конфліктних питань, безумовно спровокував би ще одну Чечню, що призвело б до руйнації всієї економіки півострова, значного відпливу "російськомовного" населення на Південь України. Внаслідок цього кримськотатарський етнос був би або зовсім винищений, або утворив би ісламсько-фундаменталістську державу, оскільки саме такий тип етнічної консолідації, як можна бачити на прикладі Афганістану або Чечні, здатний протистояти значній військовій потузі великої держави. Така держава, що, безумовно, опинилася б у ситуації геополітичної ізоляції, стала б осередком міжнародного тероризму й наркобізнесу, куди б стікався і де б знаходив притулок кримінальний елемент з усього пострадянського простору. Таким чином склалася б значно більша загроза національній безпеці як України, так і Росії. За таких умов, навіть приєднання Криму до Туреччини виявилося б куди меншим лихом оскільки принаймні тут існував би тоді хоч якийсь порядок.

Належність Криму до України об'єктивно сприяла пом'якшенню конфліктної напруженості на півострові. Владні структури в Києві, зайняті проблемами розбудови державності, не схилялися до силових рішень, а отже вимушені були піти на створення Кримської Автономії, щоб таким чином локалізувати наростання внутрішнього конфлікту між місцевим населенням і кримськотатарськими переселенцями. З іншого боку, це була також поступка кримським сепаратистам, які прагнули до повернення під опіку Москви. Відбулася, так би мовити, взаємна нейтралізація конфронтації протилежних сил і конфлікт не набув серйозних масштабів, тоді як Київ здобув стратегічний виграш, оскільки зайняв позицію стороннього арбітра, до якого звертаються і з яким рахуються обидві сторони. І хоча це аж ніяк не сприяло вирішенню проблем півострова, "гра на сподіваннях" зробила свою справу в гальмуванні розвитку конфлікту, завдяки часовому чинникові.

В Криму була створена специфічна автономія – не за національною, а за територіальною ознакою. Це негативно вплинуло на подальший розвиток політичної ситуації. З 1992р. Крим вийшов за межі правового поля України, вертикаль виконавчої влади України в автономії була фактично зруйнована. Цілком реальним був вихід Криму з-під юрисдикції України і його об'єднання з Росією. В 1994-1998рр. окремі негативні тенденції вдалося нейтралізувати. Була відновлена керованість вертикаллю виконавчої влади в АРК, автономію було повернуто до правового поля України. Модель відносин між Центром і автономією базувалася на наступних принципах: відмова від силових методів вирішення конфлікту; гарантії збереження автономії Криму; міжнародно-правове оформлення військової присутності Росії в Криму; розширення економічних повноважень автономії; формування проукраїнськи налаштованої місцевої політичної еліти.

Однак, не всі проблеми вдалося вирішити, що спричинило накопичення конфліктного потенціалу, який дестабілізує й сучасну політичну ситуацію в АРК. Внутрішньополітична ситуація в АРК характеризувалася постійним політичним протистоянням, яке продовжується й тепер.

В Криму накопичений значний конфліктогенний потенціал. Перший вектор конфлікту пов'язаний з відносинами між Центром і автономією: зберігаються окремі протиріччя між Конституцією України та Конституцією АРК; не до кінця внормовані міжбюджетні відносини; українська культура та українська мова недостатньо представлені на території Криму; недосконалим є державний механізм попередження та розв'язання політичних конфліктів в АРК. За певних умов, ці протиріччя можуть спричинити подальшу ескалацію політичної напруги між Центром та автономією, стати підґрунтям для агітаційної роботи сепаратистських сил у боротьбі за владу в АРК.

Другий вектор конфлікту визначається складною міжнаціональною та міжконфесійною ситуацією на півострові – зокрема, загостренням політико-правових і соціально-економічних проблем кримських татар, що провокує їх радикальні дії. До цих пір не налагоджений постійний діалог між органами державної влади та кримськими татарами. Населення Криму інших національностей недостатньо розуміє необхідність задоволення мовних і культурних потреб кримських татар. Зазначені проблеми можуть призвести до масових соціальних заворушень з серйоз­ними наслідками.

На жаль, попри викладені вище гострі проблеми, в Україні до цих пір не розроблені основи державної політики стосовно вирішення ключових питань автономії, зокрема, кримськотатарського народу. Це змушує владу діяти в режимі реагування на політичні події та конфлікти, що виникають, у «пожежному порядку». Необхідно провести системний аналіз загроз національній безпеці в цьому регіоні, здійснити прогноз ситуації на середньо- та довгострокову перспективу. Це дасть змогу розробити обгрунтовану стратегію державної політики, яка була б спрямована на попередження й нейтралізацію конфліктів в АРК.

Кримський півострів знаходиться на перехресті геополітичних інтересів різних країн і міжнародних політичних сил. Свої інтереси в цьому регіоні мають Росія, Туреччина, країни мусульманського світу, інші держави.

Вплив зовнішніх факторів на ситуацію в Криму здійснюється переважно по трьох напрямах: російському, турецькому та ісламському. Дія практично кожного з них має комплексний характер і включає економічну, політичну, культурну та інформаційну складові.

Бачення ступеню та спрямованості зовнішнього впливу на політичну ситуацію в Криму у кримчан і населення країни в цілому досить різниться: громадяни України вважають силу впливу з боку Росії і України приблизно рівною, причому вплив України вони вважають позитивним, а вплив Росії - негативним. Населення Криму вважає вплив України сильним і негативним, а вплив Росії – не надто сильним і позитивним. Погляди на вплив Туреччини виявилися досить близькими – вплив не дуже сильний і переважно негативний.

Негативний вплив російського фактору на ситуацію в АРК зменшився. Разом з тим, російська присутність в АРК зберігається в усіх сферах – економічній, культурній, інформаційній, гуманітарній і військово-політичній. Зазначена присутність, з одного боку, сприяє налагодженню стабільних ук­раїнсько-російських відносин, задоволенню культурних потреб кримчан, розвитку економіки АРК. З іншого боку, така присутність, за певних обставин, може бути використана РФ для цілеспрямованого впливу на політичну орієнтацію виборців, що, посуті, і вплинуло на вибори вУкраїні як 2004р. так і 2006-го.

Дані соціологічного опитування свідчать про значний потенціал сепаратистських настроїв в АРК, який поки що має латентну форму і не проявляється в активних діях. Однак, такі настрої можуть посилитися, особливо, в разі погіршення соціально-економічного стану кримчан і зростання економіки РФ.

Турреччина надає допомогу для облаштування кримських татар, здійснює навчання кримської молоді в релігійних закладах, надсилає місіонерів, надає фінансову допомогу. Встановлені тісні зв'язки з громадськими організаціями, політичними партіями, органами державної влади Туреччини. За певних умов, Туреччина здатна впливати на настрої мусульман в АРК, однак, зазначений вплив сьогодні можна розцінювати лише як потенційну загрозу.

Вплив ісламського фактору стає все більш відчутним: фінансується будівництво мечетей, ісламських центрів, шкіл, бібліотек здійснюється місіонерська діяльність. Війна в Чечні опосередковано провокує політизацію кримсько-татарського руху. Як потенційну загрозу необхідно розглядати можливість поширення в АРК радикальних ісламських течій.

Реально ці тенденції існують у нашому житті, взаємодіють поміж собою й надалі виявлятимуться, але так або інакше вибір полягає у визначенні домінанти розвитку, від якої врешті-решт і залежить: існуватиме єдине суспільство в Україні чи ні.

Список використаних джерел та літератури


І. Нормативно-правові акти


1. Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995р.

2. Закон України "Про відміну Конституції і деяких законів АРК" від 17 березня 1995 р.

3.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: