Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Державне конституційне право зарубіжних країн

Державне конституційне право зарубіжних країн

Тема №1

Предмет, метод, джерела ( державного ) конституційного права зарубіжних країн


Поняття конституції, предмет

Метод

Джерела КП

Види і форми конституції. Функції конституції.


-1-

Конституція ( від. Лат. «конституціо» - устрій, установа. Установлення)

Причини прийняття Конституції:

обмеження влади монарха;

встановлення особливого права;


Перші конституції регулювали:

Основи устрою держави ( з’явились перші виборчі органи).

Закріплення і гарантованість важливих прав людини ( громадянські права ).

Предмет ДПЗК – це система правових норм, які регулюють засади устрою суспільства, держави і статус людини в них, а також відносини пов’язані з участю населення в здійсненні публічної влади.


-2-


Методи галузі: Методи науки:

Метод дозволу. 1. Порівняльно - правовий

Метод обов’язку. 2. структурний ( функціональний аналіз )

Метод заборони.


Норми КПЗК, їх класифікація:

I. Юридична сила:

1. Найвища юридична сила – норми Конституції, норми судових органів, які здійснюють конституційний контроль. Закони конституційного значення, підзаконні акти, які регулюють діяльність державних органів.


II. По способу впливу:

Регулятивні.

Охоронні.


III. За характером припису:

Дозволяють

Забов’язуючі.

Забороняючі.


IV. За характером регулювання:

Матеріальні.

процесуальні ( мало )


V. За дією у часі:

1. Постійні.

2. Тимчасові.

3. Надзвичайні.


VI. За способом викладення:

Пряме.

Відсильні

Бланкетні.


Принципи КП:

Загальні принципи:

Народний суверентет

Принципи поділу влади.

представницьке правління.

Природний характер права і свобод.


Спеціальні принципи:

Недоторканість суддів.


-3-

Джерела – це зовнішнє закріплення і зовнішнє вираження норм КП:

Джерела:

1. Нормативно – правові акти:

- Конституції;

- Закони ( про вибори )

- Кодекси;

- Галузеві закони;

- Договори ( угоди )

А) міждународні.

Б) внутрішньодержавні .

- Нормативні акти вищих органів виконавчої влади;

- Акти органів конституційного контролю;

- Регламенти парламентів;

- Акти органів місцевого самоврядування.


Правові звичаї – це ніде офіційно не зафіксовані правила поведінки, які застосовуються на протязі значного часу і санкціоновані державою.

наявність уряду;

голова партії переможця, керує створення уряду.

Обов’язки монарха погоджується рішенням двох палат парламента.


Судові прецинденти ( в англо – саксонській правова система ) – рішення вищих судових органів по питанням не врегульованих правом.

Доктринальні положення – офіційно опубліковані думки, судження вчених – юристів.

Релігіозні джерела ( мусульманські держави )


Дія КП: у 3 вимірах, але є особливості:

У часі:

Починає діяти вказано в Конституції.

Момент закінчення дії, вказано в перехідному положенні.

Зворотня сила відсутня, але питання з громадянства мають зворотню силу.

У просторі:

Конституційні норми діють на всій території держави ( повітряний простір – 21 км.)

Норми можуть діяти в окреих регіонах.

Екстириторіальна дія, норми конституційного права діють на громадян України, де б вони не були.


По колу осіб:

по відношенню до своїх громадян, а також до інших осіб.


-4-

1. Юридична Констиуція – система правових норм.

2. Фактична Конституція – система суспільних відносин ( Конституційний устрій)

Юридична Конституція використовується в 2-х значеннях:

Види:

Матеріальному – це система пр. норм, які регулюють.

Формальному – це нормативний акт, який має таку ж назву.


Форми Конституції:

Писана ( розуміється як 1 акт або декілька актів. Кількість цих актів чітко визначена ) Наприклад – Швеція – 4 акти!

Неписані ( складаються з необмеженої кількості джерел, які не можна визначити).


Функції Конституції:

Юридична функція – полягає в тому, що конституція – це головне джерело всіх галузей права, визначає розвтиток всіх галузей права.

Політична функція - Конституція встановлює засади організації публічної влади.

Ідеолгогічна функція – в Констуції сформована кінцева мета.


Зміст Констиції:

Правове становище людини і громадянина.

Конституція закріплює державний устрій.


Тема №2

Конституційно – правовий статус людини і громадянина


План:

Зміст інституту Конституційного права .

Конституційне право і Конституційні свободи і принципи їх закріплення. Види прав і свобод.

Конституційні обов’язки.

Громадянство і режим іноземців.


-1-

Зміст інституту Конституційного права:

Права і свободи і обов’язки

Принципи і способи формолювання прав і свобод.

Конституційна правосуб’єктність фізичних осіб.

Громадянство і режим іноземців.

Конституція гарантує права і свободи.


-2-

Констиуційні права і свободи – це визначенні Конституцією найважливіші можливості фіз. Особи по досягненні своїх інтересів в межах визначених Констиуцією або законами.


Два способи закріплення прав і свобод:

Позитивний – контитуція гарантує чи встановлює, що суб’єкт володіє певним правом ( має право «може»).

Негативний – являє собою конституційну заборону для будь – якого суб’єкта порушити або обмежити певне право.


Принципи правового статусу:

Для демократичних держава:

природне походження прав і свобод.

Рівноправність.

Принципи верховенства міжнародного права.


Для соціолістичних держав:

Класовий підхід до закріплення прав і свобод.

Відповідність прав і свобод будівництву соціалізма.


Мусульманським державам:

Принципи ісламу.

Особливість закріплення прав і свобод в Констиуціїє те що вони не є вичерпним.


-3-

Обов’язки – це найважливіші повинності, які підлягають виконанню в межах встановлених Конституцією або іншими законами.


Харктерними рисами є :

Конституційні обов’язки встановлюються виключно Конституцією або виключно законами.

Перелік обов’язків завжди є вичерпним.

Обов’язок в порівняні з правом і свободами є значно меншими.

Кожному обов’язку є юридична відповідальність за не виконання конституційного обов’язку.


-4-

Громадянин, відомий в древньому Римі, зустрічається в Біблії, в період феодалізму виник термін «піданний».

Зміст громадянства:

правовий стан особи, виражається в індивідуальному юридичному оформленні громадянства.

Постіний характер громадянства.

Громадянство – це двохстороній зв’язок між державою і фіз. Особою ( виражається в права і обов’язок і відповідальність ).

Розповсюдження на громадянина суверенної влади країни, де б він не знаходився.


Громадянство – це постійний політико – правовий зв’язок між людиною і державою, що виражається у сутності їх взаємин прав, обов’язків і відповідальності.


Інститут громадянства має 3 види норм:

Норми регулюють порядок набуття громадянства.

Норми регулюють право припинення громадянства.

Норми регулюють право розгляду справ з питань громадянства.


Набуття громадянства, підстави:

Філіація – за народження, визначається 2 принципи:

право крові ( якого громадянство батьки)

право грунту ( на території якої держави народився)

Натуралізація – набуття громадянства за законом, який діє в цій країні, шляхом прийняття і видачі індивідуального акта; може натуріалізуватися лише повнолітня особа, письмова заява, готовність відмовитись від іншого громадянства, знання державної мови, мінімальний строк проживання, відсутність певних хвороб, наявність законних засобів існування. Внаслідок правонаступництва держави.

Оптація ( вибір ).

Відновлення громадянства.

Репатріація – групове надання громадянства.

Дароване громадянство за особливі заслуги.

Усиновлення.


Підстави припинення громадянства:

Добровільна відмова.

Позбавлення громадянства, може позбавити лише набутого громадянства.

Автоматична втрата громадянства.


Режим іноземця ( є в демократичних країнах, крім КНР і Туркміністан ).

Національний режим іноземці = до громадян за деякими виключенями).

Режим найбільшого благосприйняття ( встановлюється лише до деяких категорій іноземців, лише до тих коли ін. країна встановлює такий режим).

Спеціальний режим.


Лекція №3

Гарантії прав і свобод громадян

Гарантії – це правові, політичніЮ, ідеологічні, організаційні, економічні засади, які створюють умови для забеспечення прав і свобод людини і громадянина і в ряді випадків не уможливлюють їх порушення з боку будь – якого суб’єкта права і держави.


Гарантії:

Міждународно – правові:

«Декларація прав людини і громадянина»;

«Декларація прав дитини» 1ст. новонароджена дитина має право на громадянство і сім’ю

Внутрішні – залежать від державного і політичного режиму.

Державні режими – це спосіб здійснення влади, який закріплює Конституція.

Політичний режим – як здійснюється влада.


Лекція №4

Форми державного правління в зарубіжних країнах.


План:

1.Поняття і види форм правління.

2. Монархія та її види:

А) абсолютна;

Б) обмежена ( дуалістична і парліментська )

В) нетрадиційні види монархій.


3.Республіка:

А) Президентська;

Б) Парламентська;

В) Змішаний тип;

Г) Радянська;

Ґ) Нетрадиційні види республік.


4. Види політичного режиму зарубіжних країн.


-1-

Форма держави – це її апарат, який відповідним чином взаємодіє з населенням, це організація поділу влади і територіальний поділ держави.

Принципи поділу влади:

Потрібна система стримань і противаг.

Мінімальне втручання.

Максимальне втручання.

Має значення як монарх приходить до влади: Монархія і Республіка.


-2-

Монархія – історично перша форма правління ( моно – один, арх – влада ) – одноосібний глава держави, що здійснює управління за власним правом, а не делеговано:

його влада є довічна;

монарх є недоторканим, відповідає монарх

Монарх

Король ( Бельгія, Англія, Іспанія, Данія, Швеція);

Султан ( Бруней, Малазія);

Емір ( Кувейт, ОАЕ);

Великий герцог ( Люкскмбург);

Князь ( Ліхтенштейн);

Імператор ( Китай ).


Ознаки:

Наявність одноособового довісного правителя.

Спадкоемний характер наступності Верховної влавди

Юридична безвідповідальність монарха.

Влада монарха обожнюється.


Монархія:

Абсолютна ( пізній період феодалізму)

Обмежена:

А) Дуалістична;

Б) Парламентська.

А) Абсолютна монархія – виникнення повязане з розвитком феодальних відносин.

Ознаки:

Відсутність організації, які обмежеують владу монарха ( нема парламента)

Ліквідація або повний занепад представницьких уставів.

Необмежана влада монарха.

Наявність і підкореність армії, поліції, спец. служб і адміністративного апарату

( Бруней, Катар, Бахрей, Оман, Саудовська Аравія)


Б) Конституційна монархія – монарх здійснює владу в межах встановлених конституцією.

Ознаки:

Наявність конституції.

Наявність парламенту ( Данія, Норвегія, Японія, Іспанія)


Конституційна монархія є:

I. Дуалістична – перехідна від абсолютної до конституційної ( Марокко, Кувейт)


Ознаки:

Наявність парламенту з широкими повноваженнями.

Уряд формує монарх який перед ним підзвітній і парламент не впливає на уряд.

Монарх має право розпустити парламент

Церемональна роль монарха.


II. Парламентська – така форма правління при якій монарх – політичний глава держави, у нього немає реальних повновадень.


Ознаки:

Парламент має партійну більшість.

Більшість формує уряд і главою уряду стає голова партії, яка перемогла.

Укази монарха потребують узгодження з міністром.

В законодавчій, виконавчій і судовій участь монарха символічна.

Формально монарх має абсолютне вето.

Всіх членів уряду призначає монарх.

Уряд несе відповідальність перед парламентом.

Дуже сильна виконавча влада.

Головна особа – прем’єр – міністр.


III) Нетрадиційні види монархій:

1. Теократична – різновид абсолютної – в руках монарха крім виконавчої, законодавчої, судової є релігійна влада.

2. Монарх з елементами виборності – монарх – президент обирається на 5 річний термін, його вибирають 7 емірів- недоторкані, влада в нього необмежена.


Монарха не можна усунити від влади


-3-


Республіка ( суспільна справа) – така форма правління при якій державна Влада здійснюється виборними органами які обираються, насамперед на певний строк.

Ознаки:

Існування або одноособового або колегіального глави держави.

Вибрність глави держави.

Виборність всіх представницьких органів.

Здійснення влади з волі народу.

Юр. відповідальність глави держави за прийняття рішення.

Обов’язковість рішень верховної представнцької державної влади для всіх інших гілок влади.

взаємна відповідальність особи і держави.

Гарантованість прав людини і громадянина.

послідовна реалізація принципу поділу влади на основі принципу стримань і противаг.


А) США

- конгресс обирається народом – палата представників, сенат обирає колегія виборців, дві палати є рівними;

- конгресс ніхто не може розпустити;

- парламент може порушити питання імпічменту президента;

- міністрів призначає президент і звільняє їх без згоди парламенту;

- судова Влада незалежна ( президент пропонує, конгресс затверджує, звільняти можна тільки в процедурі імпічменту);

- дуже сильна виконавча Влада;

- кишенькове вето.


Б) Парламентська республіка ( Туречинна, Ліван)

Принцип верховенства парламенту.

Ознаки:

Парламент обирається народом.

парламент формує уряд.


В) Змішаний тип:

- президент має право вето;

- президент має великі повноваження в судовій владі;

- -//- у виконавчої влади необмежена Влада;

- ВРУ формує уряд, затверджує і президент може звільнити будь – кого з уряду.


Г) Радянська республіка:

- повністю заперечує принцип поділу влади;

- ігнорювання прав і свобод людини і громадянина;

- класовий підхід до вирішення державних засад;

- заперечується принцип верховенства права;


Ґ) Теократична (Іран) – головною особою є духовна глава держави.

- свіцький парламент обирається народом – Межеліс;

- народ вибирає на 4 роки свіцького президента;

- вищі духовні органи – рада експертів – вищий релігійний орган: 93 мислителі, які мають майже необмежені права, які обмежені релігією.

Рада експертів вибирає імама довічно.

Це недемократична влада, бо існує духовна і світська влада.


-4-

Політичний режим практикується в 2 аспектах;

Державний режим – це закріплена в конституції система методів здійснення державної влади. Це фактична система методів здійснення влади – політичний режим.

Демократія – влада всіх.

Аристократія – влада більшості.

Олігархія – влада меншості.

Тиранія – влада однієї особи.

Охлократія – влада натовпу.

Політичний режим залежить від наявності або відсутності політичної системи.

Однопартійність – Китай, Камерун.

Двопартійні системи – США, Англія.

Багатопартійні – Італія, Франція.

Політичні партії впливають через участь своїх представників у органах управління.

Демократичний режим – демократія – правління народу і вибране народом і для народу ( Лінкольн). Є конституційним.

В недемократичних режимах держава контролює всі сфери життя, повністю – тоталітаризм або частково – авторатаризм.


Тоталітаризм:

Влада у політичної номеклатури або військових чиновників;

Народ усунутий від влади.

Відсутність ознак громадянського суспільства.

Тотальний контроль ( Туркменістан. Півн. Корея).

Передається влада у спадщину.

Будь – які думки, які не збігаються з державною ідеологією – інакомислення.

Розвинуті каральні органи.


Авторитаризм:


Лекція №5

Територіальний аспект органів публічної влади в державі.


Загальна характеристика територіальних органів публічної влади.

Форми територіального устрою держави:

А) Федералізм;

Б) Унітаризм.


-1-

Територіальний устрій – це система взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто між державою в цілому і окремими частинами її території ( між. центр. владою і місцевими владами.

Розрізняють:

Адміністративно – територіальні одиниці – це такі території, які управляються з зверху і не мають ніякої самостійності.

Політико – територіальні одиниці – мають відносну самостійність і вплив центральної влади зведено до мінімуму


Розрізняють дві форми територіального устрою:

Федералізм;

Унітаризм.

Головна різниця у федеральні держави складаються з суб’єктів федерації, які мають ознаки держави, а унітарна з адміністартивних одиниць.


Унітарна

Федерація

1. Єдина Конституція

1.Кожен суб'єкт може мати свою Конституцію

2. Єдина правова система

2. Двохрівнева пр. система - федеральна і

3.Єдиний парламет і майже завжди

пр. системи кожного суб'єкта.
однопалатний ( Італія, Франція)

3. Кожний суб'єкт має однопалатний парл.

4. Існує єдине громадянство

і існує Федеральний парламент.

5. Адміністративно - територіальна одиниці

4.Є громадянство суб'єктів федерації

не мають права зак. Ініціативи системи кожного суб'єкта.

5. Всі суб'єкти федерації мають право зак.


ініціативи.


Федералізм – це така форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є носієм складається з державно – подібних утворень ( суб’єктів федерації).

Класифікація федерація:

I. На яких юридична підставах утворені федерації:

1.Договірні ( США).

2. Конституційні ( СРСР, Бельгія).

II. залежності від мети:

Утворення за територіальними принципами ( США).

Утворення для вирішення національних питань ( Югославія, Індія).


Розмежування компетенції між федерацією і суб’єктів федерації.

I.Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб’єкти федераціх ( чеканка монет, війни і миру – федерація, місцеве самоврядування та ін. )

II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб’єкти федерації( федерація видає закон. Принцип, а суб’єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).

III. Залишкова компетенція – я, вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва ( якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб’єкти федерації).


Унітаризм – це форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є її носієм складається з адміністративних, в ряді випадків, автономних утворень, або взагалі не ділиться на територіальні одиниці ( Ватикан).


В залежності від ступеню самостійності і тер. одиниць:

1. Децентралізовані держави;

2. Централізовані;

3. Відносно – централізовані.


Децентралізовані – всі тер. одиниці, від общинного рівня до обласного, є самоуправні ( Японія, Франція, Італія)

Відносно – централізовані – передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному або районному рівня, але не вище ( Болгарія, Польща, Великобританія).

Централізовані – заперечують місцеве самоуправління ( Тропічна Африка).


Представницька і безпосередня демократія в державі

Зміст принципу народного суверенітету.

Вибори в зарубіжних країнах ( виборче право, виборчий процес і виборча система)

Референдум і плебісцит та ін. види народних голосувань.


-2-

Зміст народного суверенітету:

Єдиним джерелом влади є народ.

Народ здійснює цю владу через:

представницьку демократію;

безпосередню демократію.


Представницька демократія – народ обирає представників публічної влади.

Безпосередня демократія – проявляється у виборах, референдумах, відзові посадових осіб, зібрання, сходи, мітинги, бойкутування.


-3-

Вибори – це процедура формування органів публ. Влади або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб – виборців, при умові, що на кожний мандат претиндує декілька представників.

Вибори виконують 4 соціальні функції:

Важливий засіб забеспечення легітивності влади.

Виступають барометром політичного життя в країні.

Це засіб відбору політичних лідерів.

Це важливий засіб формування демократичного режиму.


Види виборів:

За територією:

Національні ( вибори Парламенту, вищих органів).

Регіональні ( стосуються суб’єктів федерації).

Місцеві ( місцеве самоврядування).

За часом проведення:

Чергові ( закріплюються в законах)

Позачергові.

За макс. Можливими кіл. Турів:

Однотурні ( 10 % 1 голос)

Двохтурові ( спочатку більшість, потім відносна більшість).

Багатотурові.

За кількістю мандатів:

Унімандатні ( один).

Поліномінальні ( декілька).


Залежно від ролі населення:

Прямими ( прямо видає голос).

Непрямими ( народ вибирає виборців, а вони – президента).


Складові елементи виборів:

Виборче право.

Виборчий процес.

Виборча система.


Виборче право – використовується в двох значеннях:

Об’єктивне: - це система правових норм. Які регклюють відносини повязані з виборами.

Суб’єктивні: - це комплекс юр. можливостей людини, а також суб’єктів виборів.

АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ( МОЖЛИВІСТЬ ОБИРАТИ)

Пасивне виборче право ( можливість бути обраним)


Принципи виборчого права ( в демократичних державах):

Принципи свободи волевиявлення – вибори повинні бути добровільними і контоль є неможливим з боку держави.

Загальне виборче право – у виборах можуть приймати участь всі громадяни за винятком неповнолітні і недієздатні.

Рівне виборче право:

Рівна кількість голосів виборців ( 1 виборець – 1 голос_

Рівна вага цього голосу.

Пряме виборче право – виборці голосують особисто за вибраного кандидата чи партію.

Таємність голосування – кожен виборець має право особисто заповнювати бюлетень.


Лекці №6

Виборчий процес

Виборчий процес – це врегульована на норми КП діяльність різних суб’єктів по підготовці і проведені виборів.

Є 9 стадій виборчого процесу:

1. Призначення виборів ( вст. дати голосування).

- Чергові дата відома

- Не чергові

2. Утворення виборних округів, тобто території від яких обирається 1 чи кілька депутатів.

3. Утворення виборчих одиниць – це такі одиниці, де виборці голосують в одному приміщенні.

4. утворення виборчих органів – ЦВК,МКК.

5. Реєстрація осіб ( включення осіб у виборчі списки):

- обовязкова ( держ. Орг. Скл. Списків)

- добровільна

6. Висування кандидатів:

- самовисування;

- петеційне ( треба зібрати певну кількість підписів)4

- висування політичними партіями чи пол. Блоками.

Супроводжується внесенням залогу.

7. Предвиборча агітація.

8. Голосування ( за виборчими бюлетнями)

9. Підрахунок голосів, підлягає обов’язковому оприлюдненню.

Виборча система – вживається у 2 аспектах

це правовідносини, які пов’язані з проведенням виборів.

Це встановлений закон порядок розподілення мандатів серед кандидатів: мажоритарно і пропорційно.


Мажоритарна – в основі принцип більшості, вибраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів:

відносна більшість більше на 1 голос від інших кандидата.

Кваліфікована, треба набрати2/3 голосів.

Переваги мажоритарної системи;

Проста для розуміння виборців.

Недоліки:

Невраховує розстановку політичних сил у суспільстві.


Пропорційна система – кожна партія чи ін. організація громадян одержує у представницькому органі кількість голосів, кількість мандатів в залежності від набраної кількості%.

Характерним:

1. Партії складають списки:

- жорсткі (голосують за партію)

- гнучкі ( виборець голосує не тільки за партію, але й за конкретного члена партії).

Бар’єр – для того шоб партія могла отримати мандат, вона повинна набрати більше 5 %.

Переваги:

Пропорційна система відображає реальну розстановку політичних сил в суспільстві.

Дрібні партії в парламент не проходять.


Недоліки:

люди не знають за кого голосують.


-3-

Референдум – це голосування виборців, якими вирішується важливе державне питання.

Види референдумів:

За правовими наслідками:

Постановляючі – прийняті рішення мають правові наслідки

Консультативні – рішення не мають правових наслідків.


Факультативні:

Обов’язкові – прямо передбачені Конституцією.

За територією:

Загальні.

Місцеві.

Принципи реферндумуму такі ж, як і виборів.

Предмет референдуму – це те питання, яке необхідно вирішити, а вербальне вираження питання – формула:

Можна відповісти Так чи Ні.

Народний вибір – це коли на питання, є варіанти відповіді, яких більш ніж 2.


На референдум не виносяться питання:

Про податкову систему;

Про бюджет;

Амністія і помилування;

Ратифікування між. Угод.


Стадії проведення референдуму:

Ініціатива;

Формування інфраструктури референдуму;

Агітація і роз’яснюванна компанія.

Голосування.

Підрахунок голосів.


На референдум встановлюється квота – щоб рішення було прийняти , треба щоб за нього проголосувало 50% і прийняло участь 50%.

Види народних голосувань:

Відзив – відкликання депутата.

Зібрання або сходи.

Страйк, мітинги, бойкотування, демострацій.


Парламент і парламентаризм в зарубіжних країнах

Загальна характеристика інституту парламенту.

Порядок формування парламенту і статус парламенту.

Структура і вн. побудова парламенту.

Компетенція парламентів.

Парламентська процедура і законодавчий процес.


-1-

Парламент – це представницький орган, бо його обирає народ.

Парламент займає 1 місце серед держ. органів.

Вперше парламет було закріпленно в США.


Різновид Парламенту:

Стародавні парламенти в 930 в Ісландії.

Класичні – утворені після перемог буржуазної революції.

Сучасні парламенти – утв. після II світової війни, після розвалу СРСР.


Моделі парламентів:

З президентською формою правління,особисто неможливо розпустити жодну з палат парламентту.

Парламень в парламетських республіках, можуть впливати на виконавчу владу, але парламент може бути розпущений президентом.

Для країн із змішаною формою правління, парламент може обмежено втручатися в діяльність уряду, президент обмежено може розпустити парламент.

Парламент радянського зразка ( Вєтнам, Куба, КНДР, КНР) Особливість:

Ці парламети ніяких питань не вирішують, функція – формально закріпити рішення партії.

Парламенти, які існують в монархіях ( абсолютно дуалістичних):

– вони не виборні;

вони не мають влади, носять консультативний характер.


Парламентаризм – це така організація влади в державі при якій парламент побудований на дем. Засадах, володіє не тільки юр. статусом, ай реальними повноваженнями, тобто парламент реально діючий.


-2-

Формування парламенту:

Більшість парламенту обирається народом.

В деяких країнах монарх може призначити певну кількість депутатів.


Є 5 способів формування парламенту:

1. Прямі вибори;

2. Непрямі, або багатоступневі вибори.

3. Шляхом призначення ( Таїланд, Ямайка).

4.На змішаній основі ( частина обирають, частина у спадок).

5. Палата Лордів

Найбільший парламент КНР =3000осіб.

Найменший парламет – Андора =20 депутатів.

Правове становище депутата:

Депутата з лат. = уповноважений, представник нації.

У депутата є:

1. Вільний мандат:

- його не можна позбавити ( крім передбаченого в законі).

- депутат не може займатися іншими видами діяльності.

2. Індемнітет – ( з лат. Безвтратність) скл. З:

1. Депутат не несе відповідальності за свої висловлювання.

2) Депутат не несе відповідальність за свою депутатську діяльність після складання повноважень.

3) Винагорода депутату, держава виплачує депутату за деп. Діяльність.


Імунітет ( з лат. Звільнення).


Припинення депутатських повноважень

Припинення повноважень представницьких органів.

Депутат добровільно відмовляється від мандата.

У зв’язку з позбавленням депутата:

кримінальна справа;

вихід з партії;

дисциплінарна відповідальність ( тимчасово 2 місяці).


-3-

Структура парламенту:

Кількість палат.

Однопалатні ( Україна)$

Двопалатні ( Великобританія, США).

Парламентські фракції ( лише в нижній палаті).

Узгоджувальна рада.

В МК – є парламентська партія ( є батоги).

III. Голова парламенту – «спікер»- з англ. Оратор:

Одноосібний голова парламенту ( 1 голова, 2 віце – спікера);

Колегіальні органи ( Президія, Орг. Комітет – Чехія).

Є голова, а у голови є колегіальний орган ( Австрія).

IV.Постійні комісії і комітети:

утв. з деп., шляхом виборів за галузевим принципом ( які питання треба вирішити)

завдання – готування законопроектів.


Є тимчасові комісії, для вирішення певного питання, строк не вказаний – після доповіді припиняє дію.


V.Органи, які існують при парламенті:

1. Лічильні палати ( Рахункові палати).

2. Інф. Допоміжні органи.


VI. Уповноважений з прав людини.

Допоміжний апарат депутата ( патронатна служба).


-4-

Компетенція парламенту ( повноваження, функції):

представницькі повноваження парламенту – є загальнонаціональним органом:

– декларація парламентарів;

Повноваження по прийняття законів, які після Конституції, мають найвищу юридичну силу:

орган законодавчої влади:


Парламенти, щодо прийняття законів:

З абсолютною компетенцією ( Італія, Франція, Великобританія, Японія).

Парламент федаративних держав ( ФРН, США, Індія):

- виключна компетенція;

залишкова компетенція;

конкуруюча ( фед. Накресл. Принципи, а суб. Пр. закони).

Парламенти з обмеженою компетенцією ( Україна).

Контрольні повноваження:

право контролю уряду;

різні комісії;

депутатські запити.

Надавати згоду на встановлення податків та ін. джерел державних доходів і визначити асегнування на держ. потреби:

прийняття бюджету;

податки і збори встановлюються викл. законом;

Установчі повноваження парламентом – участь парламента у формуванні ін. органів держ. влади.

Повноваження у сфері оборони, зовнішньої політики – обмежені повноваження:

парламент дає законодавчу підставу орг. зб. сил.

в ряді країн парламент вирішує питання війни і миру.

Наприклад контингент в ін. країнах.


Зовнішня політика:

праламентські делегації

ратифікація і денонсація міжн. Угод


Судові або квазісудові повноваження:

палата парламенту судить;

право вирішувати питання щодо депутатських мандатів.


-5-

Термін «парламентська процедура» виник в Англії – це сукупність правил і звичаїв на підставі, яких чиняться справи в Англ. Парламенті.


Дають два різновиди порядку парламенту:

I. Сесійна ( в монархіях: Австрія, Великобританія, в біл. Держав)

II. Постійний – це система постійно діючих зборів ( ФРН, Македонія, Словачинна, Португалія).


Сесія бувають:

Чергові;

Надзвичайні.


Для скликання чергових сесій є форми:

Не потрібно ніякого акту;

Необхідний акт держави ( Австрія. Великобританія);

Початок і закінчення сесії визначенно в Конституції ( Україна, Іспанія)


Надзвичайні сесії, декілька форм скликання:

може спікер чи глава держави.

За ініціативою депутатів ( 1/10, 1/3)

Спец. акту не існує, але є інші акти, які передбачають скликання парламенту.

Пленарні засідання – загальні збори, починаються з реєстрації депутатів для кворуму, якщо він є затвердженим в регламенті, потім голосують.

Закони приймаються в третьому читанні. Кожен депутат одержує пакет документів про голосування, за 2 тижні; зміни до конституції ха 1 місяць, після голосування – це 1 читання відправляють на допрацювання, потім 2 –ге читання, потім 3 читання).


Голосування може бути:

За весь закон ( простий);

За окремі статті ( які будуть введені пізніше);

Бюджетний процес – є особливості.


Конституційно – правовий статус глави держави і уряду зарубіжних країн


Загальна характеристика інституту глави уряду.

Монарх, як глава уряду.

Глава держави – резидент.

Повноваження глави держави.

Правовий статус уряду.


-1-

Глава держави – це конституційний орган, одночасно вища посадова особа, яка полягає як равило, юридично вище місце і ієрархії держ. ін. ів. і зд. Верховне представництво держави у вн. політичних і зовнішньо політичному житті.


Існує 2 моделі глав держав ( залежно від функцій)

Глава держави, як лідер країни ( в парламентських – прем’єр – міністр).

Глава держави – це символ влади, персоніфікована держ. влади і представляє її зовнішніх відносинах ( Монарх).


Шість варіантів набуття глави держави:

Монарх:

Успадкування ( Великобританія, Японія).

Призначається чи вибираєть монарха його сім’єю.

вибори монарха іншими монархами ( ОАЕ).

Коли глава держави в формі президента:

Народ обирає ( Росія. Франція).

парламент обирає ( ФРН, Італія).

Колегія виборців ( США)

III. Коли є виборний. Колегіальний глава держави. В Китаї – Постійний комітет- голова КНР.

IV. Глава держави по сумісництву – коли президента немає, його функції можуть виконувати віце – президент, спікер,прем’єр - міністрю

V. Генерал – губернатор ( Україна, Канада).

VI. Одноособовий чи колегіальний орган, який прийшов до влади незаконно.

Глава держави. Який отримав владу за звичаєм і народ і ін. держави його не визнають.


-2-

Ознаки монарха:

Він розглядається як:

- суверений;

- верховний представник;

- державний керівник.

2. Влада монарха є не похідною від іншого органу ( править за власним правом, не несе відповідальності ні перед ким)ю

3. Порядок успадкування влади:

I. Салічна система – тільки сини – старші;

II. Кастильська:

- традиційна – старший з дітей, перевага чоловікам;

III. Гасбсбурська – жінки успадковують лише при повній відсутності чоловіків.

IV. Петровська – монарх при житті назначає заступгика;

V. Мусульманська – монарх вибирає правляча сім’я;

VI. Родова – монарха вибирає родова община.


Коронація – юр. оформлення сходження на пристол.

Вимога належності монарха до офіційної церкви;

Має право на особливі регалії:

мантія;

корона;

ін. регалії.

Правила поведінки;

Має право на резиденцію і утв. свого двору за рахунок бюджету ( Парламент приймає «Цивільний лист»)

тривалість правління – необмежена.


-3-

Республіканська форма правління.

Існує 2 форми президенства:

Одноособова – 1 особа – президент ( більшість проголосувала);

Колегіальна – державна рада на Кубі, Ємен, КНР.


Три варіанти положення президента:

Глава держави – ФРН;

Глава держ. і голова вик. Влади ( США,Бразилія)

Глава держави і фактично є главою уряду.


Строки обрання президента:

1 рік – Швейцарія;

3 роки – Латвія;

4 роки – США;

5 років – Бразилія;

6 років – було у Франції.


Вимоги для обрання президентсвом:

Громадянство цієї країни, лише за народжуваності;

Наявність повних громадянських і політичних прав;

Досягнення повного віку ( 25 рокі- Венесуела, 30 рокі – Нікурагура, 45 років – КНР, 50 років – Італія, іноді встановлюється граничний вік).

Встановлюється постіне проживання ( 5 р. – Болгарія, 10 р. – Україна, 15 р. – Грузія).

Освіта ( володіння державною мовою, вища освіта).


Порядок висування президента:

Групою громадян ( 500 у Франції)

Політичними партіями, блоками, фракціями.

Депутатами, які не входять до складу партії.

Самовисування ( не у всіх державах).

Внесення залогу ( більшого за все інші).


Способи обрання президента:

Прямі – загальне голосування виборція за президента;

Непрямі - президента обирає не народ, а інші суб’єкти Конституційного права:

Президент обирається тільки парламентом;

Із депутатів парламенту іпредставників органів місцевого самоврядування – створення комісія, яка обирає Президента.

Для обрання президента формується колегіальний орган із представників парламенті і представників суб’єктів федерації.

Виборці голосують за виборників, а виборники голосують за президента.


Ліміт переобрання президента:

Не встановлюється ( Єгипет, Сірія).

Встановлюється ( 2 рази підряд)- Мексиці – лише 1 раз – 6 років)

Президент юридично стає таким після процедури Інагурації, коли він приймає присягу, владу.


Президент користується:

Недоторканість;

Особистий транспорт;

Грошове утримання;

Маєтки


Обов’язки президента:

Не може займати інщі посади.

Будь – яка діяльність має бути безоплатною.

Не можуть бути членом партії.

Не може виїхати за межі держави, без згоди парламенту.


Підстави для припинення президенства:

Закінчення строку повноважень.

Дострокова відставка за власним бажанням.

Засудження в порядку імпічменту ( інколи така процедура відсутня – судять, як звичайно).

У разі смерті.


-4-

Функції глави держави:

представницькі повноваження ( представляє держава як всередені так і зовні).

Повноваження в галузі держ. управління:

видає нормативні акти;

за його поданням призначається прем’єр – міністр.

повноваження в сфері законодавства ( Франція):

указ має силу закону лише з передбачених питань;

право відкладного вето;

право законодачої ініціативи.

Зовнішньо – політичні повноваження.

повноваження в судовій сфері:

призначення суддей ( як праило на 1 сток);

мають право помилування;

приймати участь в судових засіданнях.

Надзвичайні повноваження:

мають право встановлювати надзвичайний і військовий стан.

У президента є допоміжні органи, які забеспечують пресональний статус, кординуючі і допоміжні органи.


Основи Конституційного права

Об’єднаного королівства Великої Британії і Північної Ірландії


Особливості Конституції Великобританії:

1. Немає

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: