Державне конституційне право зарубіжних країн
Тема №1
Предмет, метод, джерела ( державного ) конституційного права зарубіжних країн
Поняття конституції, предмет
Метод
Джерела КП
Види і форми конституції. Функції конституції.
-1-
Конституція ( від. Лат. «конституціо» - устрій, установа. Установлення)
Причини прийняття Конституції:
обмеження влади монарха;
встановлення особливого права;
Перші конституції регулювали:
Основи устрою держави ( з’явились перші виборчі органи).
Закріплення і гарантованість важливих прав людини ( громадянські права ).
Предмет ДПЗК – це система правових норм, які регулюють засади устрою суспільства, держави і статус людини в них, а також відносини пов’язані з участю населення в здійсненні публічної влади.
-2-
Методи галузі: Методи науки:
Метод дозволу. 1. Порівняльно - правовий
Метод обов’язку. 2. структурний ( функціональний аналіз )
Метод заборони.
Норми КПЗК, їх класифікація:
I. Юридична сила:
1. Найвища юридична сила – норми Конституції, норми судових органів, які здійснюють конституційний контроль. Закони конституційного значення, підзаконні акти, які регулюють діяльність державних органів.
II. По способу впливу:
Регулятивні.
Охоронні.
III. За характером припису:
Дозволяють
Забов’язуючі.
Забороняючі.
IV. За характером регулювання:
Матеріальні.
процесуальні ( мало )
V. За дією у часі:
1. Постійні.
2. Тимчасові.
3. Надзвичайні.
VI. За способом викладення:
Пряме.
Відсильні
Бланкетні.
Принципи КП:
Загальні принципи:
Народний суверентет
Принципи поділу влади.
представницьке правління.
Природний характер права і свобод.
Спеціальні принципи:
Недоторканість суддів.
-3-
Джерела – це зовнішнє закріплення і зовнішнє вираження норм КП:
Джерела:
1. Нормативно – правові акти:
- Конституції;
- Закони ( про вибори )
- Кодекси;
- Галузеві закони;
- Договори ( угоди )
А) міждународні.
Б) внутрішньодержавні .
- Нормативні акти вищих органів виконавчої влади;
- Акти органів конституційного контролю;
- Регламенти парламентів;
- Акти органів місцевого самоврядування.
Правові звичаї – це ніде офіційно не зафіксовані правила поведінки, які застосовуються на протязі значного часу і санкціоновані державою.
наявність уряду;
голова партії переможця, керує створення уряду.
Обов’язки монарха погоджується рішенням двох палат парламента.
Судові прецинденти ( в англо – саксонській правова система ) – рішення вищих судових органів по питанням не врегульованих правом.
Доктринальні положення – офіційно опубліковані думки, судження вчених – юристів.
Релігіозні джерела ( мусульманські держави )
Дія КП: у 3 вимірах, але є особливості:
У часі:
Починає діяти вказано в Конституції.
Момент закінчення дії, вказано в перехідному положенні.
Зворотня сила відсутня, але питання з громадянства мають зворотню силу.
У просторі:
Конституційні норми діють на всій території держави ( повітряний простір – 21 км.)
Норми можуть діяти в окреих регіонах.
Екстириторіальна дія, норми конституційного права діють на громадян України, де б вони не були.
По колу осіб:
по відношенню до своїх громадян, а також до інших осіб.
-4-
1. Юридична Констиуція – система правових норм.
2. Фактична Конституція – система суспільних відносин ( Конституційний устрій)
Юридична Конституція використовується в 2-х значеннях:
Види:
Матеріальному – це система пр. норм, які регулюють.
Формальному – це нормативний акт, який має таку ж назву.
Форми Конституції:
Писана ( розуміється як 1 акт або декілька актів. Кількість цих актів чітко визначена ) Наприклад – Швеція – 4 акти!
Неписані ( складаються з необмеженої кількості джерел, які не можна визначити).
Функції Конституції:
Юридична функція – полягає в тому, що конституція – це головне джерело всіх галузей права, визначає розвтиток всіх галузей права.
Політична функція - Конституція встановлює засади організації публічної влади.
Ідеолгогічна функція – в Констуції сформована кінцева мета.
Зміст Констиції:
Правове становище людини і громадянина.
Конституція закріплює державний устрій.
Тема №2
Конституційно – правовий статус людини і громадянина
План:
Зміст інституту Конституційного права .
Конституційне право і Конституційні свободи і принципи їх закріплення. Види прав і свобод.
Конституційні обов’язки.
Громадянство і режим іноземців.
-1-
Зміст інституту Конституційного права:
Права і свободи і обов’язки
Принципи і способи формолювання прав і свобод.
Конституційна правосуб’єктність фізичних осіб.
Громадянство і режим іноземців.
Конституція гарантує права і свободи.
-2-
Констиуційні права і свободи – це визначенні Конституцією найважливіші можливості фіз. Особи по досягненні своїх інтересів в межах визначених Констиуцією або законами.
Два способи закріплення прав і свобод:
Позитивний – контитуція гарантує чи встановлює, що суб’єкт володіє певним правом ( має право «може»).
Негативний – являє собою конституційну заборону для будь – якого суб’єкта порушити або обмежити певне право.
Принципи правового статусу:
Для демократичних держава:
природне походження прав і свобод.
Рівноправність.
Принципи верховенства міжнародного права.
Для соціолістичних держав:
Класовий підхід до закріплення прав і свобод.
Відповідність прав і свобод будівництву соціалізма.
Мусульманським державам:
Принципи ісламу.
Особливість закріплення прав і свобод в Констиуціїє те що вони не є вичерпним.
-3-
Обов’язки – це найважливіші повинності, які підлягають виконанню в межах встановлених Конституцією або іншими законами.
Харктерними рисами є :
Конституційні обов’язки встановлюються виключно Конституцією або виключно законами.
Перелік обов’язків завжди є вичерпним.
Обов’язок в порівняні з правом і свободами є значно меншими.
Кожному обов’язку є юридична відповідальність за не виконання конституційного обов’язку.
-4-
Громадянин, відомий в древньому Римі, зустрічається в Біблії, в період феодалізму виник термін «піданний».
Зміст громадянства:
правовий стан особи, виражається в індивідуальному юридичному оформленні громадянства.
Постіний характер громадянства.
Громадянство – це двохстороній зв’язок між державою і фіз. Особою ( виражається в права і обов’язок і відповідальність ).
Розповсюдження на громадянина суверенної влади країни, де б він не знаходився.
Громадянство – це постійний політико – правовий зв’язок між людиною і державою, що виражається у сутності їх взаємин прав, обов’язків і відповідальності.
Інститут громадянства має 3 види норм:
Норми регулюють порядок набуття громадянства.
Норми регулюють право припинення громадянства.
Норми регулюють право розгляду справ з питань громадянства.
Набуття громадянства, підстави:
Філіація – за народження, визначається 2 принципи:
право крові ( якого громадянство батьки)
право грунту ( на території якої держави народився)
Натуралізація – набуття громадянства за законом, який діє в цій країні, шляхом прийняття і видачі індивідуального акта; може натуріалізуватися лише повнолітня особа, письмова заява, готовність відмовитись від іншого громадянства, знання державної мови, мінімальний строк проживання, відсутність певних хвороб, наявність законних засобів існування. Внаслідок правонаступництва держави.
Оптація ( вибір ).
Відновлення громадянства.
Репатріація – групове надання громадянства.
Дароване громадянство за особливі заслуги.
Усиновлення.
Підстави припинення громадянства:
Добровільна відмова.
Позбавлення громадянства, може позбавити лише набутого громадянства.
Автоматична втрата громадянства.
Режим іноземця ( є в демократичних країнах, крім КНР і Туркміністан ).
Національний режим іноземці = до громадян за деякими виключенями).
Режим найбільшого благосприйняття ( встановлюється лише до деяких категорій іноземців, лише до тих коли ін. країна встановлює такий режим).
Спеціальний режим.
Лекція №3
Гарантії прав і свобод громадян
Гарантії – це правові, політичніЮ, ідеологічні, організаційні, економічні засади, які створюють умови для забеспечення прав і свобод людини і громадянина і в ряді випадків не уможливлюють їх порушення з боку будь – якого суб’єкта права і держави.
Гарантії:
Міждународно – правові:
«Декларація прав людини і громадянина»;
«Декларація прав дитини» 1ст. новонароджена дитина має право на громадянство і сім’ю
Внутрішні – залежать від державного і політичного режиму.
Державні режими – це спосіб здійснення влади, який закріплює Конституція.
Політичний режим – як здійснюється влада.
Лекція №4
Форми державного правління в зарубіжних країнах.
План:
1.Поняття і види форм правління.
2. Монархія та її види:
А) абсолютна;
Б) обмежена ( дуалістична і парліментська )
В) нетрадиційні види монархій.
3.Республіка:
А) Президентська;
Б) Парламентська;
В) Змішаний тип;
Г) Радянська;
Ґ) Нетрадиційні види республік.
4. Види політичного режиму зарубіжних країн.
-1-
Форма держави – це її апарат, який відповідним чином взаємодіє з населенням, це організація поділу влади і територіальний поділ держави.
Принципи поділу влади:
Потрібна система стримань і противаг.
Мінімальне втручання.
Максимальне втручання.
Має значення як монарх приходить до влади: Монархія і Республіка.
-2-
Монархія – історично перша форма правління ( моно – один, арх – влада ) – одноосібний глава держави, що здійснює управління за власним правом, а не делеговано:
його влада є довічна;
монарх є недоторканим, відповідає монарх
Монарх
Король ( Бельгія, Англія, Іспанія, Данія, Швеція);
Султан ( Бруней, Малазія);
Емір ( Кувейт, ОАЕ);
Великий герцог ( Люкскмбург);
Князь ( Ліхтенштейн);
Імператор ( Китай ).
Ознаки:
Наявність одноособового довісного правителя.
Спадкоемний характер наступності Верховної влавди
Юридична безвідповідальність монарха.
Влада монарха обожнюється.
Монархія:
Абсолютна ( пізній період феодалізму)
Обмежена:
А) Дуалістична;
Б) Парламентська.
А) Абсолютна монархія – виникнення повязане з розвитком феодальних відносин.
Ознаки:
Відсутність організації, які обмежеують владу монарха ( нема парламента)
Ліквідація або повний занепад представницьких уставів.
Необмежана влада монарха.
Наявність і підкореність армії, поліції, спец. служб і адміністративного апарату
( Бруней, Катар, Бахрей, Оман, Саудовська Аравія)
Б) Конституційна монархія – монарх здійснює владу в межах встановлених конституцією.
Ознаки:
Наявність конституції.
Наявність парламенту ( Данія, Норвегія, Японія, Іспанія)
Конституційна монархія є:
I. Дуалістична – перехідна від абсолютної до конституційної ( Марокко, Кувейт)
Ознаки:
Наявність парламенту з широкими повноваженнями.
Уряд формує монарх який перед ним підзвітній і парламент не впливає на уряд.
Монарх має право розпустити парламент
Церемональна роль монарха.
II. Парламентська – така форма правління при якій монарх – політичний глава держави, у нього немає реальних повновадень.
Ознаки:
Парламент має партійну більшість.
Більшість формує уряд і главою уряду стає голова партії, яка перемогла.
Укази монарха потребують узгодження з міністром.
В законодавчій, виконавчій і судовій участь монарха символічна.
Формально монарх має абсолютне вето.
Всіх членів уряду призначає монарх.
Уряд несе відповідальність перед парламентом.
Дуже сильна виконавча влада.
Головна особа – прем’єр – міністр.
III) Нетрадиційні види монархій:
1. Теократична – різновид абсолютної – в руках монарха крім виконавчої, законодавчої, судової є релігійна влада.
2. Монарх з елементами виборності – монарх – президент обирається на 5 річний термін, його вибирають 7 емірів- недоторкані, влада в нього необмежена.
Монарха не можна усунити від влади
-3-
Республіка ( суспільна справа) – така форма правління при якій державна Влада здійснюється виборними органами які обираються, насамперед на певний строк.
Ознаки:
Існування або одноособового або колегіального глави держави.
Вибрність глави держави.
Виборність всіх представницьких органів.
Здійснення влади з волі народу.
Юр. відповідальність глави держави за прийняття рішення.
Обов’язковість рішень верховної представнцької державної влади для всіх інших гілок влади.
взаємна відповідальність особи і держави.
Гарантованість прав людини і громадянина.
послідовна реалізація принципу поділу влади на основі принципу стримань і противаг.
А) США
- конгресс обирається народом – палата представників, сенат обирає колегія виборців, дві палати є рівними;
- конгресс ніхто не може розпустити;
- парламент може порушити питання імпічменту президента;
- міністрів призначає президент і звільняє їх без згоди парламенту;
- судова Влада незалежна ( президент пропонує, конгресс затверджує, звільняти можна тільки в процедурі імпічменту);
- дуже сильна виконавча Влада;
- кишенькове вето.
Б) Парламентська республіка ( Туречинна, Ліван)
Принцип верховенства парламенту.
Ознаки:
Парламент обирається народом.
парламент формує уряд.
В) Змішаний тип:
- президент має право вето;
- президент має великі повноваження в судовій владі;
- -//- у виконавчої влади необмежена Влада;
- ВРУ формує уряд, затверджує і президент може звільнити будь – кого з уряду.
Г) Радянська республіка:
- повністю заперечує принцип поділу влади;
- ігнорювання прав і свобод людини і громадянина;
- класовий підхід до вирішення державних засад;
- заперечується принцип верховенства права;
Ґ) Теократична (Іран) – головною особою є духовна глава держави.
- свіцький парламент обирається народом – Межеліс;
- народ вибирає на 4 роки свіцького президента;
- вищі духовні органи – рада експертів – вищий релігійний орган: 93 мислителі, які мають майже необмежені права, які обмежені релігією.
Рада експертів вибирає імама довічно.
Це недемократична влада, бо існує духовна і світська влада.
-4-
Політичний режим практикується в 2 аспектах;
Державний режим – це закріплена в конституції система методів здійснення державної влади. Це фактична система методів здійснення влади – політичний режим.
Демократія – влада всіх.
Аристократія – влада більшості.
Олігархія – влада меншості.
Тиранія – влада однієї особи.
Охлократія – влада натовпу.
Політичний режим залежить від наявності або відсутності політичної системи.
Однопартійність – Китай, Камерун.
Двопартійні системи – США, Англія.
Багатопартійні – Італія, Франція.
Політичні партії впливають через участь своїх представників у органах управління.
Демократичний режим – демократія – правління народу і вибране народом і для народу ( Лінкольн). Є конституційним.
В недемократичних режимах держава контролює всі сфери життя, повністю – тоталітаризм або частково – авторатаризм.
Тоталітаризм:
Влада у політичної номеклатури або військових чиновників;
Народ усунутий від влади.
Відсутність ознак громадянського суспільства.
Тотальний контроль ( Туркменістан. Півн. Корея).
Передається влада у спадщину.
Будь – які думки, які не збігаються з державною ідеологією – інакомислення.
Розвинуті каральні органи.
Авторитаризм:
Лекція №5
Територіальний аспект органів публічної влади в державі.
Загальна характеристика територіальних органів публічної влади.
Форми територіального устрою держави:
А) Федералізм;
Б) Унітаризм.
-1-
Територіальний устрій – це система взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто між державою в цілому і окремими частинами її території ( між. центр. владою і місцевими владами.
Розрізняють:
Адміністративно – територіальні одиниці – це такі території, які управляються з зверху і не мають ніякої самостійності.
Політико – територіальні одиниці – мають відносну самостійність і вплив центральної влади зведено до мінімуму
Розрізняють дві форми територіального устрою:
Федералізм;
Унітаризм.
Головна різниця у федеральні держави складаються з суб’єктів федерації, які мають ознаки держави, а унітарна з адміністартивних одиниць.
|
Унітарна |
Федерація |
|
1. Єдина Конституція |
1.Кожен суб'єкт може мати свою Конституцію |
|
2. Єдина правова система |
2. Двохрівнева пр. система - федеральна і |
|
3.Єдиний парламет і майже завжди |
пр. системи кожного суб'єкта. |
| однопалатний ( Італія, Франція) |
3. Кожний суб'єкт має однопалатний парл. |
|
4. Існує єдине громадянство |
і існує Федеральний парламент. |
|
5. Адміністративно - територіальна одиниці |
4.Є громадянство суб'єктів федерації |
| не мають права зак. Ініціативи | системи кожного суб'єкта. |
|
5. Всі суб'єкти федерації мають право зак. |
|
| ініціативи. |
Федералізм – це така форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є носієм складається з державно – подібних утворень ( суб’єктів федерації).
Класифікація федерація:
I. На яких юридична підставах утворені федерації:
1.Договірні ( США).
2. Конституційні ( СРСР, Бельгія).
II. залежності від мети:
Утворення за територіальними принципами ( США).
Утворення для вирішення національних питань ( Югославія, Індія).
Розмежування компетенції між федерацією і суб’єктів федерації.
I.Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб’єкти федераціх ( чеканка монет, війни і миру – федерація, місцеве самоврядування та ін. )
II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб’єкти федерації( федерація видає закон. Принцип, а суб’єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).
III. Залишкова компетенція – я, вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва ( якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб’єкти федерації).
Унітаризм – це форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є її носієм складається з адміністративних, в ряді випадків, автономних утворень, або взагалі не ділиться на територіальні одиниці ( Ватикан).
В залежності від ступеню самостійності і тер. одиниць:
1. Децентралізовані держави;
2. Централізовані;
3. Відносно – централізовані.
Децентралізовані – всі тер. одиниці, від общинного рівня до обласного, є самоуправні ( Японія, Франція, Італія)
Відносно – централізовані – передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному або районному рівня, але не вище ( Болгарія, Польща, Великобританія).
Централізовані – заперечують місцеве самоуправління ( Тропічна Африка).
Представницька і безпосередня демократія в державі
Зміст принципу народного суверенітету.
Вибори в зарубіжних країнах ( виборче право, виборчий процес і виборча система)
Референдум і плебісцит та ін. види народних голосувань.
-2-
Зміст народного суверенітету:
Єдиним джерелом влади є народ.
Народ здійснює цю владу через:
представницьку демократію;
безпосередню демократію.
Представницька демократія – народ обирає представників публічної влади.
Безпосередня демократія – проявляється у виборах, референдумах, відзові посадових осіб, зібрання, сходи, мітинги, бойкутування.
-3-
Вибори – це процедура формування органів публ. Влади або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб – виборців, при умові, що на кожний мандат претиндує декілька представників.
Вибори виконують 4 соціальні функції:
Важливий засіб забеспечення легітивності влади.
Виступають барометром політичного життя в країні.
Це засіб відбору політичних лідерів.
Це важливий засіб формування демократичного режиму.
Види виборів:
За територією:
Національні ( вибори Парламенту, вищих органів).
Регіональні ( стосуються суб’єктів федерації).
Місцеві ( місцеве самоврядування).
За часом проведення:
Чергові ( закріплюються в законах)
Позачергові.
За макс. Можливими кіл. Турів:
Однотурні ( 10 % 1 голос)
Двохтурові ( спочатку більшість, потім відносна більшість).
Багатотурові.
За кількістю мандатів:
Унімандатні ( один).
Поліномінальні ( декілька).
Залежно від ролі населення:
Прямими ( прямо видає голос).
Непрямими ( народ вибирає виборців, а вони – президента).
Складові елементи виборів:
Виборче право.
Виборчий процес.
Виборча система.
Виборче право – використовується в двох значеннях:
Об’єктивне: - це система правових норм. Які регклюють відносини повязані з виборами.
Суб’єктивні: - це комплекс юр. можливостей людини, а також суб’єктів виборів.
АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ( МОЖЛИВІСТЬ ОБИРАТИ)
Пасивне виборче право ( можливість бути обраним)
Принципи виборчого права ( в демократичних державах):
Принципи свободи волевиявлення – вибори повинні бути добровільними і контоль є неможливим з боку держави.
Загальне виборче право – у виборах можуть приймати участь всі громадяни за винятком неповнолітні і недієздатні.
Рівне виборче право:
Рівна кількість голосів виборців ( 1 виборець – 1 голос_
Рівна вага цього голосу.
Пряме виборче право – виборці голосують особисто за вибраного кандидата чи партію.
Таємність голосування – кожен виборець має право особисто заповнювати бюлетень.
Лекці №6
Виборчий процес
Виборчий процес – це врегульована на норми КП діяльність різних суб’єктів по підготовці і проведені виборів.
Є 9 стадій виборчого процесу:
1. Призначення виборів ( вст. дати голосування).
- Чергові дата відома
- Не чергові
2. Утворення виборних округів, тобто території від яких обирається 1 чи кілька депутатів.
3. Утворення виборчих одиниць – це такі одиниці, де виборці голосують в одному приміщенні.
4. утворення виборчих органів – ЦВК,МКК.
5. Реєстрація осіб ( включення осіб у виборчі списки):
- обовязкова ( держ. Орг. Скл. Списків)
- добровільна
6. Висування кандидатів:
- самовисування;
- петеційне ( треба зібрати певну кількість підписів)4
- висування політичними партіями чи пол. Блоками.
Супроводжується внесенням залогу.
7. Предвиборча агітація.
8. Голосування ( за виборчими бюлетнями)
9. Підрахунок голосів, підлягає обов’язковому оприлюдненню.
Виборча система – вживається у 2 аспектах
це правовідносини, які пов’язані з проведенням виборів.
Це встановлений закон порядок розподілення мандатів серед кандидатів: мажоритарно і пропорційно.
Мажоритарна – в основі принцип більшості, вибраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів:
відносна більшість більше на 1 голос від інших кандидата.
Кваліфікована, треба набрати2/3 голосів.
Переваги мажоритарної системи;
Проста для розуміння виборців.
Недоліки:
Невраховує розстановку політичних сил у суспільстві.
Пропорційна система – кожна партія чи ін. організація громадян одержує у представницькому органі кількість голосів, кількість мандатів в залежності від набраної кількості%.
Характерним:
1. Партії складають списки:
- жорсткі (голосують за партію)
- гнучкі ( виборець голосує не тільки за партію, але й за конкретного члена партії).
Бар’єр – для того шоб партія могла отримати мандат, вона повинна набрати більше 5 %.
Переваги:
Пропорційна система відображає реальну розстановку політичних сил в суспільстві.
Дрібні партії в парламент не проходять.
Недоліки:
люди не знають за кого голосують.
-3-
Референдум – це голосування виборців, якими вирішується важливе державне питання.
Види референдумів:
За правовими наслідками:
Постановляючі – прийняті рішення мають правові наслідки
Консультативні – рішення не мають правових наслідків.
Факультативні:
Обов’язкові – прямо передбачені Конституцією.
За територією:
Загальні.
Місцеві.
Принципи реферндумуму такі ж, як і виборів.
Предмет референдуму – це те питання, яке необхідно вирішити, а вербальне вираження питання – формула:
Можна відповісти Так чи Ні.
Народний вибір – це коли на питання, є варіанти відповіді, яких більш ніж 2.
На референдум не виносяться питання:
Про податкову систему;
Про бюджет;
Амністія і помилування;
Ратифікування між. Угод.
Стадії проведення референдуму:
Ініціатива;
Формування інфраструктури референдуму;
Агітація і роз’яснюванна компанія.
Голосування.
Підрахунок голосів.
На референдум встановлюється квота – щоб рішення було прийняти , треба щоб за нього проголосувало 50% і прийняло участь 50%.
Види народних голосувань:
Відзив – відкликання депутата.
Зібрання або сходи.
Страйк, мітинги, бойкотування, демострацій.
Парламент і парламентаризм в зарубіжних країнах
Загальна характеристика інституту парламенту.
Порядок формування парламенту і статус парламенту.
Структура і вн. побудова парламенту.
Компетенція парламентів.
Парламентська процедура і законодавчий процес.
-1-
Парламент – це представницький орган, бо його обирає народ.
Парламент займає 1 місце серед держ. органів.
Вперше парламет було закріпленно в США.
Різновид Парламенту:
Стародавні парламенти в 930 в Ісландії.
Класичні – утворені після перемог буржуазної революції.
Сучасні парламенти – утв. після II світової війни, після розвалу СРСР.
Моделі парламентів:
З президентською формою правління,особисто неможливо розпустити жодну з палат парламентту.
Парламень в парламетських республіках, можуть впливати на виконавчу владу, але парламент може бути розпущений президентом.
Для країн із змішаною формою правління, парламент може обмежено втручатися в діяльність уряду, президент обмежено може розпустити парламент.
Парламент радянського зразка ( Вєтнам, Куба, КНДР, КНР) Особливість:
Ці парламети ніяких питань не вирішують, функція – формально закріпити рішення партії.
Парламенти, які існують в монархіях ( абсолютно дуалістичних):
– вони не виборні;
вони не мають влади, носять консультативний характер.
Парламентаризм – це така організація влади в державі при якій парламент побудований на дем. Засадах, володіє не тільки юр. статусом, ай реальними повноваженнями, тобто парламент реально діючий.
-2-
Формування парламенту:
Більшість парламенту обирається народом.
В деяких країнах монарх може призначити певну кількість депутатів.
Є 5 способів формування парламенту:
1. Прямі вибори;
2. Непрямі, або багатоступневі вибори.
3. Шляхом призначення ( Таїланд, Ямайка).
4.На змішаній основі ( частина обирають, частина у спадок).
5. Палата Лордів
Найбільший парламент КНР =3000осіб.
Найменший парламет – Андора =20 депутатів.
Правове становище депутата:
Депутата з лат. = уповноважений, представник нації.
У депутата є:
1. Вільний мандат:
- його не можна позбавити ( крім передбаченого в законі).
- депутат не може займатися іншими видами діяльності.
2. Індемнітет – ( з лат. Безвтратність) скл. З:
1. Депутат не несе відповідальності за свої висловлювання.
2) Депутат не несе відповідальність за свою депутатську діяльність після складання повноважень.
3) Винагорода депутату, держава виплачує депутату за деп. Діяльність.
Імунітет ( з лат. Звільнення).
Припинення депутатських повноважень
Припинення повноважень представницьких органів.
Депутат добровільно відмовляється від мандата.
У зв’язку з позбавленням депутата:
кримінальна справа;
вихід з партії;
дисциплінарна відповідальність ( тимчасово 2 місяці).
-3-
Структура парламенту:
Кількість палат.
Однопалатні ( Україна)$
Двопалатні ( Великобританія, США).
Парламентські фракції ( лише в нижній палаті).
Узгоджувальна рада.
В МК – є парламентська партія ( є батоги).
III. Голова парламенту – «спікер»- з англ. Оратор:
Одноосібний голова парламенту ( 1 голова, 2 віце – спікера);
Колегіальні органи ( Президія, Орг. Комітет – Чехія).
Є голова, а у голови є колегіальний орган ( Австрія).
IV.Постійні комісії і комітети:
утв. з деп., шляхом виборів за галузевим принципом ( які питання треба вирішити)
завдання – готування законопроектів.
Є тимчасові комісії, для вирішення певного питання, строк не вказаний – після доповіді припиняє дію.
V.Органи, які існують при парламенті:
1. Лічильні палати ( Рахункові палати).
2. Інф. Допоміжні органи.
VI. Уповноважений з прав людини.
Допоміжний апарат депутата ( патронатна служба).
-4-
Компетенція парламенту ( повноваження, функції):
представницькі повноваження парламенту – є загальнонаціональним органом:
– декларація парламентарів;
Повноваження по прийняття законів, які після Конституції, мають найвищу юридичну силу:
орган законодавчої влади:
Парламенти, щодо прийняття законів:
З абсолютною компетенцією ( Італія, Франція, Великобританія, Японія).
Парламент федаративних держав ( ФРН, США, Індія):
- виключна компетенція;
залишкова компетенція;
конкуруюча ( фед. Накресл. Принципи, а суб. Пр. закони).
Парламенти з обмеженою компетенцією ( Україна).
Контрольні повноваження:
право контролю уряду;
різні комісії;
депутатські запити.
Надавати згоду на встановлення податків та ін. джерел державних доходів і визначити асегнування на держ. потреби:
прийняття бюджету;
податки і збори встановлюються викл. законом;
Установчі повноваження парламентом – участь парламента у формуванні ін. органів держ. влади.
Повноваження у сфері оборони, зовнішньої політики – обмежені повноваження:
парламент дає законодавчу підставу орг. зб. сил.
в ряді країн парламент вирішує питання війни і миру.
Наприклад контингент в ін. країнах.
Зовнішня політика:
праламентські делегації
ратифікація і денонсація міжн. Угод
Судові або квазісудові повноваження:
палата парламенту судить;
право вирішувати питання щодо депутатських мандатів.
-5-
Термін «парламентська процедура» виник в Англії – це сукупність правил і звичаїв на підставі, яких чиняться справи в Англ. Парламенті.
Дають два різновиди порядку парламенту:
I. Сесійна ( в монархіях: Австрія, Великобританія, в біл. Держав)
II. Постійний – це система постійно діючих зборів ( ФРН, Македонія, Словачинна, Португалія).
Сесія бувають:
Чергові;
Надзвичайні.
Для скликання чергових сесій є форми:
Не потрібно ніякого акту;
Необхідний акт держави ( Австрія. Великобританія);
Початок і закінчення сесії визначенно в Конституції ( Україна, Іспанія)
Надзвичайні сесії, декілька форм скликання:
може спікер чи глава держави.
За ініціативою депутатів ( 1/10, 1/3)
Спец. акту не існує, але є інші акти, які передбачають скликання парламенту.
Пленарні засідання – загальні збори, починаються з реєстрації депутатів для кворуму, якщо він є затвердженим в регламенті, потім голосують.
Закони приймаються в третьому читанні. Кожен депутат одержує пакет документів про голосування, за 2 тижні; зміни до конституції ха 1 місяць, після голосування – це 1 читання відправляють на допрацювання, потім 2 –ге читання, потім 3 читання).
Голосування може бути:
За весь закон ( простий);
За окремі статті ( які будуть введені пізніше);
Бюджетний процес – є особливості.
Конституційно – правовий статус глави держави і уряду зарубіжних країн
Загальна характеристика інституту глави уряду.
Монарх, як глава уряду.
Глава держави – резидент.
Повноваження глави держави.
Правовий статус уряду.
-1-
Глава держави – це конституційний орган, одночасно вища посадова особа, яка полягає як равило, юридично вище місце і ієрархії держ. ін. ів. і зд. Верховне представництво держави у вн. політичних і зовнішньо політичному житті.
Існує 2 моделі глав держав ( залежно від функцій)
Глава держави, як лідер країни ( в парламентських – прем’єр – міністр).
Глава держави – це символ влади, персоніфікована держ. влади і представляє її зовнішніх відносинах ( Монарх).
Шість варіантів набуття глави держави:
Монарх:
Успадкування ( Великобританія, Японія).
Призначається чи вибираєть монарха його сім’єю.
вибори монарха іншими монархами ( ОАЕ).
Коли глава держави в формі президента:
Народ обирає ( Росія. Франція).
парламент обирає ( ФРН, Італія).
Колегія виборців ( США)
III. Коли є виборний. Колегіальний глава держави. В Китаї – Постійний комітет- голова КНР.
IV. Глава держави по сумісництву – коли президента немає, його функції можуть виконувати віце – президент, спікер,прем’єр - міністрю
V. Генерал – губернатор ( Україна, Канада).
VI. Одноособовий чи колегіальний орган, який прийшов до влади незаконно.
Глава держави. Який отримав владу за звичаєм і народ і ін. держави його не визнають.
-2-
Ознаки монарха:
Він розглядається як:
- суверений;
- верховний представник;
- державний керівник.
2. Влада монарха є не похідною від іншого органу ( править за власним правом, не несе відповідальності ні перед ким)ю
3. Порядок успадкування влади:
I. Салічна система – тільки сини – старші;
II. Кастильська:
- традиційна – старший з дітей, перевага чоловікам;
III. Гасбсбурська – жінки успадковують лише при повній відсутності чоловіків.
IV. Петровська – монарх при житті назначає заступгика;
V. Мусульманська – монарх вибирає правляча сім’я;
VI. Родова – монарха вибирає родова община.
Коронація – юр. оформлення сходження на пристол.
Вимога належності монарха до офіційної церкви;
Має право на особливі регалії:
мантія;
корона;
ін. регалії.
Правила поведінки;
Має право на резиденцію і утв. свого двору за рахунок бюджету ( Парламент приймає «Цивільний лист»)
тривалість правління – необмежена.
-3-
Республіканська форма правління.
Існує 2 форми президенства:
Одноособова – 1 особа – президент ( більшість проголосувала);
Колегіальна – державна рада на Кубі, Ємен, КНР.
Три варіанти положення президента:
Глава держави – ФРН;
Глава держ. і голова вик. Влади ( США,Бразилія)
Глава держави і фактично є главою уряду.
Строки обрання президента:
1 рік – Швейцарія;
3 роки – Латвія;
4 роки – США;
5 років – Бразилія;
6 років – було у Франції.
Вимоги для обрання президентсвом:
Громадянство цієї країни, лише за народжуваності;
Наявність повних громадянських і політичних прав;
Досягнення повного віку ( 25 рокі- Венесуела, 30 рокі – Нікурагура, 45 років – КНР, 50 років – Італія, іноді встановлюється граничний вік).
Встановлюється постіне проживання ( 5 р. – Болгарія, 10 р. – Україна, 15 р. – Грузія).
Освіта ( володіння державною мовою, вища освіта).
Порядок висування президента:
Групою громадян ( 500 у Франції)
Політичними партіями, блоками, фракціями.
Депутатами, які не входять до складу партії.
Самовисування ( не у всіх державах).
Внесення залогу ( більшого за все інші).
Способи обрання президента:
Прямі – загальне голосування виборція за президента;
Непрямі - президента обирає не народ, а інші суб’єкти Конституційного права:
Президент обирається тільки парламентом;
Із депутатів парламенту іпредставників органів місцевого самоврядування – створення комісія, яка обирає Президента.
Для обрання президента формується колегіальний орган із представників парламенті і представників суб’єктів федерації.
Виборці голосують за виборників, а виборники голосують за президента.
Ліміт переобрання президента:
Не встановлюється ( Єгипет, Сірія).
Встановлюється ( 2 рази підряд)- Мексиці – лише 1 раз – 6 років)
Президент юридично стає таким після процедури Інагурації, коли він приймає присягу, владу.
Президент користується:
Недоторканість;
Особистий транспорт;
Грошове утримання;
Маєтки
Обов’язки президента:
Не може займати інщі посади.
Будь – яка діяльність має бути безоплатною.
Не можуть бути членом партії.
Не може виїхати за межі держави, без згоди парламенту.
Підстави для припинення президенства:
Закінчення строку повноважень.
Дострокова відставка за власним бажанням.
Засудження в порядку імпічменту ( інколи така процедура відсутня – судять, як звичайно).
У разі смерті.
-4-
Функції глави держави:
представницькі повноваження ( представляє держава як всередені так і зовні).
Повноваження в галузі держ. управління:
видає нормативні акти;
за його поданням призначається прем’єр – міністр.
повноваження в сфері законодавства ( Франція):
указ має силу закону лише з передбачених питань;
право відкладного вето;
право законодачої ініціативи.
Зовнішньо – політичні повноваження.
повноваження в судовій сфері:
призначення суддей ( як праило на 1 сток);
мають право помилування;
приймати участь в судових засіданнях.
Надзвичайні повноваження:
мають право встановлювати надзвичайний і військовий стан.
У президента є допоміжні органи, які забеспечують пресональний статус, кординуючі і допоміжні органи.
Основи Конституційного права
Об’єднаного королівства Великої Британії і Північної Ірландії
Особливості Конституції Великобританії:
1. Немає