Правовий режим використання і відновлення та захист вод України
Курсова робота
на тему:
« Правовий режим використання і відновлення та захист вод України»
План
Вступ
Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення
Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні
Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства
Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду
Висновки
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Вода – один із найважливіших ресурсів нашої планети. Чільне місце водних ресурсів обумовлено унікальними властивостями води як складової природного середовища.
Розвиток водного господарства України потребує з огляду на високий рівень економічного освоєння її території і зміни водно-економічних умов науково обгрунтованого підходу до раціонального використання цього важливого природного ресурсу. Україна недостатньо і нерівномірно забезпечена водними ресурсами, і проблема водозабезпечення населення вже у найближчій перспективі стоятиме дуже гостро.
Крім того, розвиток чорної та кольорової металургії, енергетики і нафтової промисловості, хімізація сільського господарства, широке застосування хімічних мийних засобів і препаратів призводять до забруднення водних ресурсів. Невиконання планів будівництва очисних споруд і водоохоронних об’єктів погіршує водно-екологічні умови.
Ці фактори стають постійними, а тому виникає нагальна потреба в оптимізації використання та охорони водних ресурсів нашої держави, а також удосконалення структури моніторингу екологічного стану водного фонду України.
Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є проблемне розкриття правового режиму використання і відновлення та захисту вод України. Для досягнення поставленої у роботі мети необхідно вирішити наступні завдання:
- реконструювати особливості законодавчого регулювання використання водних ресурсів в Україні;
оцінити роль і значення підземних та наземних вод у соціальному і економічному розвитку України;
обгрунтувати перспективи водозабору і раціонального використання водних ресурсів;
розробити механізм економічного стимулювання раціонального водокористування.
Об’єктом дослідження є водні ресурси України та правовий режим використання, відновлення та захисту вод.
Предметом дослідження виступають суспільні екологічні відносини, що виникають у процесі використання та охорони вод України.
Практичне значення результатів роботи полягає в об’єктивному висвітленні особливостей та проблем використання та правової охорони водних ресурсів на території України та в наведенні шляхів підвищення ефективності використання та охорони вод.
Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення
Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникала вода, і життя припинялося на величезних просторах нашої планети. Організм тварин і людей в основному складається з води. Так, кількість води в організмі риб досягає 80 відсотків, земноводних — 60—65 відсотків. Тіло дорослої людини вміщує понад 65 відсотків води, у дітей її ще більше. В рослинах міститься 40—98 відсотків води.
Добова потреба дорослої людини у воді складає 2,5-3 л. Ця потреба задовольняється водою, що надходить з харчами і тією рідиною, яку людина випиває. При великих фізичних навантаженнях і в спекотливу погоду потреба у воді зростає.
Організм людини дуже чутливий до втрати вологи. Втрата 10 відсотків вологи від маси тіла призводить до загрозливих змін в організмі людини, а при втраті 15—25 відсотків може настати смерть.
Людина використовує воду для багатьох потреб: купання, прання білизни, миття посуду, прибирання житла, поливу зелених насаджень тощо. Як відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер, інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії, місця масового відпочинку людей.
Стрімко зростає споживання води для потреб промисловості і сільського господарства. Підраховано, наприклад, що для виробництва однієї банки овочевих консервів витрачається 40 л води, кілограма паперу — 100 л, кілограма шерстяної тканини — 600 л, тонни сухого цементу — 4500 л, тонни сталі — 20 000 л.
Багато води споживає сільське господарство. На вирощування одного кілограма пшениці витрачається в середньому 750 кг води. Гектар, зайнятий кукурудзою, витрачає 3200 т води, гектар капусти — 8000 т.
Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 відсотків земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважну більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 відсотка всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 відсотка складають прісні води, з яких 1,6 відсотка заковані в льодовиках. Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 відсоток прісних вод.
Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. Загальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд м3. Запаси водних ресурсів на душу населення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. м3, у маловодний рік — 1 тис. м.3, у Донецькій, Луганській, Харківській областях та в Криму — 0,24—0,50 тис. м3. У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менші, ніж у Російській Федерації.
Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших завдань сучасності.
Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До нього належать:
а) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;
б) підземні води та джерела;
в) внутрішні морські води та територіальне море.
Усі водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.
До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:
а) внутрішні морські води та територіальне море;
б) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;
в) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також усі їх притоки;
г) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать:
а) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;
б) підземні води, які не можуть бути джерелом центрального постачання.
Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органом державної виконавчої влади. Використання вод в Україні здійснюється з метою задоволення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільськогосподарських, транспортних та інших державних і громадських потреб.
Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами. У процесі водокористування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.
Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.
Водне законодавство закріплює права та обов'язки водокористувачів. Вони мають право:
здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;
користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;
користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, промислових та інших потреб;
вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
— споруджувати
гідротехнічні
та інші водогосподарські
об'єкти,
здійснювати
їх реконструкцію
і ремонт;
передавати у користування воду іншим споживачам за плату та на визначених умовах;
здійснювати інші функції щодо водокористування та користування водними об'єктами в порядку, встановленому законодавством. Права водокористувачів охороняються законом. У випадку їх порушення вони підлягають поновленню.
Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Обмеження може настати в разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод і ліквідації його наслідків.
Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, або тих, що користуються водними об'єктами, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об'єкт у користування.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об'єкт у користування. Право загального водокористування може бути обмежене районною і міською Радами народних депутатів.
Водокористувачі зобов'язані:
економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;
користуватися водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;
дотримуватися встановлених нормативів граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
— здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами;
не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних і забруднюючих речовин:
здійснювати технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;
своєчасно сплачувати за спеціальне водокористування та інші платежі відповідно до законодавства;
— виконувати інші обов'язки щодо використовування і охорони вод і відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.
Водне законодавство передбачає такі види водокористування:
а) загальне;
б) спеціальне;
в) користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту.
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
З метою охорони здоров'я громадян, навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні та міські Ради народних депутатів за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.
Про введені обмеження місцеві Ради народних депутатів зобов'язані повідомляти населення.
Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Під такими спорудами розуміють греблі, насосні станції, пристані, шлюзи тощо.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування та профілактики умов, і затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров'я України, Комітету України з питань геології та використання надр і Державного комітету водного господарство України.
Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.
У водному законодавстві знайшли відображення особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки, зокрема: сільського і лісового господарства; промислових і гідротехнічних потреб; водного транспорту; рибного і мисливського господарства; протипожежних потреб.
Як відомо, використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших поверхневих і підземних об'єктів. Це призводить не тільки до зменшення водовмісту об'єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди. Водопостачання ускладнюється ще й тим, що водні об'єкти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами. У цих умовах дуже важливо усунути такі негативні явища, забезпечити бережливе, найбільш раціональне використовування водних ресурсів, посилити їх охорону.
Увага до посилення охорони вод зростає також у зв'язку з їх шкідливими діями. Такими діями є:
- наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;
- заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення,
- витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;
- забруднення земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації;
- ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.
Існують різні засоби охорони вод: гідромеліоративні, лісомеліоративні, агротехнічні, санітарні та ін. Серед них особливе місце належить правовим засобам. Наше законодавство покликане активно сприяти як раціональному, науково обгрунтованому використанню вод, так і їх охороні.
Основним законодавчим актом, який регламентує порядок використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодексу записано: «Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування».
З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В Кодексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значення для правового регулювання водних відносин у майбутньому. Він заклав основи для вдосконалення правового регулювання водних відносин як того вимагає життя.
Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпечення раціонального використання і охорони вод. Зокрема, «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., «Концепція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р., та деякі інші правові акти.
Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні
Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існування диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму.
Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, внаслідок чого вода стає непридатною для використання за призначенням.
Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчиняються у воді.
Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.
Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.
З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:
законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;
контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
державний облік вод;
економіко-правове регулювання раціонального використання і охорони вод;
стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;
заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.
Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин законодавчо закріплена у Водному кодексі України.
До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:
а) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в галузі раціонального використання та охорони водних ресурсів;
б) розпорядження водним фондом України;
в) затвердження державних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
г) встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;
д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водокористування;
є) визначення повноважень місцевих Рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин.
У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна реалізація цього права є гарантією раціонального використання вод, їх охорони та відтворення водних ресурсів.
До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:
а) реалізація державної політики з питань використання і охорони вод;
б) здійснення державного контролю за використанням і охороною вод;
в) визначення пріоритетів водокористування;
г) забезпечення розробки державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод, затвердження регіональних програм;
д) визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади в галузі використання і охорони вод, координація їх діяльності;
є) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог державного законодавства;
є) вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет водного господарства України, Комітет України з питань геології та використання надр, їхні органи на місцях та інші державні органи. Зокрема, до компетенції Державного комітету водного господарства віднесено розробку та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх між-басейного перерозподілу; здійснення заходів щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та нагляду за ними; здійснення контролю за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем тощо.
До відання Комітету України з питань геології та використання надр належить: ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру; ведення державного моніторингу підземних вод; погодження дозволів на право виконання проектних та будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод та ін.
Важливою правовою формою охорони вод є контроль за їх використанням і охороною та відтворенням водних ресурсів. Контроль полягає в забезпеченні додержання всіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.
Є два види контролю: державний і громадський.
Державний контроль за використанням і охороною вод здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціальними вповноваженими державними органами.
Громадський контроль за використанням і охороною вод здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначається положенням, що затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.
З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу, інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється їх державний моніторинг, який є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України.
Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 липня 1996 р. затвердив «Порядок здійснення державного моніторингу вод», який встановлює основні вимоги до організації державного моніторингу вод, взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, до забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для прийняття рішень, пов'язаних із станом водного фонду України.
Суб'єкти державного моніторингу вод постійно удосконалюють його здійснення з метою забезпечення повноти, вірогідності та своєчасності офіційної інформації про стан вод, антропогенної дії на них, а також про вплив цього стану на екосистеми і здоров'я населення.
Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, проводиться їх екологічна експертиза, яка сприяє раціональному використанню і охороні вод.
Однією з правових форм охорони поверхневих та підземних вод є їх державний облік, який здійснюється шляхом проведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними їхніми характеристиками згідно з програмою, що затверджується цим Комітетом за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України і Державним комітетом водного господарства України.
Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про їх кількість і якість, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розроблюються заходи щодо її раціонального використання, охорони відтворення водних ресурсів.
Складовою частиною обліку вод є державний облік водокористування, що здійснюється з метою систематизації даних про забір, використання та скидання зворотних вод і забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення вод та їх ефективність тощо. Облік та аналіз стану водокористування проводиться шляхом подання водокористувачами відповідних звітів до державних органів водного господарства за встановленою формою.
З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів складається Державний водний кадастр. Він ведеться Державним комітетом водного господарства України, Комітетом України з питань геології та використання надр та Комітетом України з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Охорону вод забезпечує також економно-правове регулювання раціонального їх використання, до якого слід віднести:
а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за забір води та скид забруднюючих речовин;
б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;
в) надання водокористувачам податкових кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, вжиття відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;
г) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.
Плата за спеціальне водокористування здійснюється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.
Нормативи плати за спеціальне водокористування і порядок стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов'язану з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій).
Платежі не звільняють підприємства, установи і організації від плати за спеціальне водокористування.
Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.
У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці заходи здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.
У галузі використання і охорони вод установлюються:
а) нормативи екологічної безпеки водокористування;
б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;
в) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;
г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;
д) технологічні нормативи використання води.
Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:
— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за відсутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік забору і скидання води;
зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;
осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;
водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;
гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;
— експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.
Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спрямованих на охорону вод, зокрема, забороняється:
а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо активних та інших видів відходів і сміття;
б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;
в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.
Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення водним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.
Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:
а) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
б) містять речовини, щодо яких не встановлено граничнодопустимих концентрацій;
в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;
г) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період.
Водним законодавством передбачені й інші випадки запобігання скидання стічних вод.
У разі перевищення встановлених нормативів граничнодопустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.
Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена водоохоронним зонам та зонам санітарної охорони.
Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониззя, кар'єри тощо).
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.
У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:
для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;
для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З га — 50 м;.
для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.
До великих належать річки, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2. До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км2.
Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
д) миття і обслуговування транспортних засобів