Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)
Слід пам'ятати, що ознака озброєності означає не тільки озброєність групи вогнепальною або холодною зброєю. Поняття зброї стосовно бандитизму означає предмети, призначені виключно для враження живих цілей, не маючи іншого — господарського — призначення37. Тобто це не тільки зброя у буквальному її значенні, а й вибухові пристрої, виготовлення, носіння, зберігання чи збут яких заборонено. Під вибуховими пристроями слід розуміти предмети, які спеціально виготовлені для вчинення вибухів з метою враження живих цілей, а також містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їхні сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.
Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей38, та інші предмети, які використовуються групою як зброя (сокири, ломи, перочинні, столові чи кухонні ножі та інші предмети), а також макети зброї, які не є зброєю в її спеціальному значенні, не можуть визнаватися предметами, застосування яких під час нападу вказує на ознаку озброєності банди. У таких випадках учасники групи не можуть бути притягнені до відповідальності за бандитизм.
У разі виникнення сумніву щодо приналежності того чи того предмета до зброї слід призначати відповідну судову експертизу.
При нападі не обов'язково використання зброї, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.
Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування, наприклад)39.
Стаття 257 передбачає три самостійні види 6андитизму: організація озброєної банди з метою нападу на державні, громадські, приватні підприємства, установи організації чи на окремих громадян; участь у таких бандах, участь у вчинюваних бандою нападах, — і за будь-яку з цих дій встановлює кримінальну відповідальність.
В теорії кримінального права існує думка, що слова закону "організація озброєної банди" мають на увазі не тільки, результат організаційної діяльності, а й сам процес створення таких банд40. Іншу позицію займає Пленум Верховного Суду України, який вказує, що організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад41; звідси організаційна діяльність щодо створення банди може розглядатися лишень як замах на бандитизм.
Банду слід вважати організованою з моменту досягнення домовленості між її членами про спільне вчинення низки нападів на державні чи приватні установи, підприємства або на окремих осіб42, або з моменту досягнення домовленості про вчинення третього нападу після повторно вчиненого нападу. З настання зазначених моментів, навіть якщо банда не вчинила жодного з нападів, чи запланованого третього нападу, її члени підлягають відповідальності за статтею 257 Кримінального кодексу України за ознакою "участь у банді".
У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами, або вона не була створена з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди43.
Під організацією банди розуміється злочинна діяльність однієї або кількох осіб (ватажків), спрямована на підшукання і втягнений в банду співучасників, розподіл їх ролей; придбання для неї зброї; розроблення планів злочинної діяльності банди та вчинення окремих нападів; встановлення порядку розподілу здобутих злочинним шляхом цінностей і майна; вироблення правил конспірації, внутрішньої дисципліни та форм легалізації учасників банди; навчання їх прийомів, які полегшують вчинення нападів; відпрацювання моделей поведінки і версій на випадок затримання і дачі показань слідчим органам, а також різноманітні інші дії, спрямовані на створення стійкої озброєної групи осіб для майбутніх нападів. Причому організатори банди можуть не брати безпосередньої участі у вчинюваних нападах, але це не звільняє їх від відповідальності за бандитизм.
Можна виділити два шляхи створення банди: безпосереднє створення банди і перетворення групи в банду в ході її злочинної діяльності.
Дії осіб, що поставили перед собою задачу створення банди з метою нападу на громадян і організації, спрямовані також на:
визначення майбутніх об'єктів нападу, можливості опору й інших особливостей;
визначення кола осіб, спроможних за своїми фізичними і інтелектуальними якостями здійснювати напади й іншу діяльність у складі банди;
визначення основ об'єднання таких осіб у стійку злочинну групу (корисливість, погрози, використання яких-небудь особистих мотивів та ін.);
вибір зброї і шляхів її появи в банді (придбання, розкрадання, виготовлення й ін.);
визначення джерел фінансування банди.
Практичне здійснення таких дій і буде являти собою створення банди. Причому конкретні прояви характеризуються системним взаємозв'язком, коли одним або декількома діями досягається переважна більшість цілей.
Перетворення групи (наприклад, що займалася крадіжками, вимаганнями та ін.) у ході злочинної діяльності в банду означає її якісна зміна, пов'язана зі зміною пріоритетів у осіб, що її очолюють, або в осіб, що складають її більшість. Ознаками, що свідчать про перетворення злочинної групи в банду, будуть її усталеність і озброєність44.
Банда вважається організованою вже з моменту висловлення окремими особами згоди вступити в неї і взяти участь в її діяльності45. Якщо доведено, що злочинна група є бандою, то відповідальність за ст. 257 КК настає незалежно від того, встигли злочинці реалізувати свої злочинні задуми чи ні, тобто були напади вчинені чи тільки планувалися. У тих випадках, коли діям по організації банди було своєчасно покладено край правоохоронними органами або вона не була організована з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.
Поняттям бандитизму охоплюється також участь у банді або у вчиненому нею нападі.
Участь в озброєній банді означає щонайменше вступ до неї, а саме прийняття членами банди згоди того, хто до неї вступає, на те, щоб бути її членом, тобто під участю у банді розуміється не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яка інша участь у діяльності банди як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об'єктів для нападу тощо)46. Само по собі членство у банді є закінченим бандитизмом, бо сам факт вступу до банди означає надання банді можливості використовувати її члена згідно з планами банди47.
Участь у нападах, які вчинюються бандою, можуть брати не тільки члени банди, а й інші особи. Від участі у банді у цьому випадку їхня діяльність відрізняється тим, що безпосередня участь у нападах є окремим ізольованим епізодом, а не складовою частиною злочинної діяльності банди. Проте дії таких осіб слід кваліфікувати за статтею 257 Кримінального кодексу України тільки в тому разі, коли вони усвідомлювали, що злочин вчинює банда, та самі брали в ньому участь48. Якщо ж особа не усвідомлювала вчинювання злочину бандою, то і відповідальність наступає за фактично вчинений злочин з врахуванням всіх кваліфікуючих ознак, як то: вчинення злочину організованою групою, нанесення тілесних ушкоджень та ін.
В теорії кримінального права давно дискутується питання про поняття "напад". Найчастіше зустрічаються дві концепції. Згідно з першою, напад ототожнюється з насильством, опоненти ж вважають, що напад характеризується ознаками агресивності, раптовості49. Проте Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" вказує, що під нападом слід розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомоги насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування50. Тобто поняття нападу не тотожне поняттю насильства, воно є дещо ширшим і характеризується такими важливими ознаками: перш за все це дії, безпосередньо спрямовані на негайне досягнення злочинного результату, по-друге, ці дії пов'язані з насильством над потерпілим або з погрозою негайного його застосування (фізичне та психічне насильство).
Під фізичним насильством при нападі слід розуміти посягання на тілесну недоторканність особи — завдання потерпілому болю, нанесення ударів, побоїв, тілесних пошкоджень, обмеження свободи дій, а також вбивство потерпілого.
Психічне насильство охоплює дії, пов'язані з погрозами застосування фізичного насильства. Погроза повинна бути суспільне небезпечною та протиправною, дійсною (реально існуючою, а не удаваною) та наявною (такою, яка може бути негайно реалізована).
Погроза при бандитизмі має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападникові або не виконає його вимог (насильство застосовується з метою недопущення протидії та примушення потерпілого виконувати вимоги нападника), ця погроза буде зреалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це не стосується випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які заздалегідь для неї не можуть бути використаними для реалізації погроз (зіпсована зброя або її макет тощо), навіть якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що становлять небезпеку для його життя чи здоров'я.
Насильство при нападі може застосовуватися як щодо осіб, проти яких безпосередньо спрямований злочин, так і стосовно інших осіб, особливо проти близьких родичів.
Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) також слід розглядати як насильство.
Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо51. Проте слід пам'ятати, що вчинення зазначених дій охоплюється поняттям бандитизму лише тоді, коли вони вчинювалися в процесі бандитського нападу або безпосередньо після нього. В усіх інших випадках, коли відповідні злочини скоюються безвідносно нападу, тобто самостійно (наприклад, таємне викрадання майна, вчинене бандою), зазначені дії слід кваліфікувати за сукупністю відповідних статей Кримінального кодексу України.
Всі учасники банди є співвиконавцями бандитизму. Але можлива співучасть у бандитизмі і у вигляді підмовництва та пособництва. Посібник або підмовник, по-перше, не є членом банди, по-друге, не бере безпосередньої участі в нападах, але так чи так сприяє кожному з розглянутих вище проявів бандитизму: наданням засобів, усуненням перешкод, порадами, раніше даною обіцянкою приховати злочинців, сліди злочину тощо (пособництво) або схиляє до організації банди, до участі в ній чи до участі у вчинюваних бандою нападах (підмовництво). У цих випадках відповідальність повинна наставати за як пособництво або підмовництво при бандитизмі.
Субўєкт та субўєктивна сторона бандитизму.
Банда — це група осіб, тобто об'єднання щонайменше двох осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.
Субўєкт. Відповідно до нового кримінального законодавства відповідальності за бандитизм підлягає особи, яка на момент вчинення злочину досягла 14 років
Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність.
Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними52.
З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.
Виникає питання: стосовно яких злочинних дій повинен бути встановлений саме прямий умисел? Рекомендується, що прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим53.
IV. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ.
Як показало вивчення багатьох джерел цієї курсової роботи, проблема розмежування бандитизму і збройного розбою, вчиненого організованою групою – досить стара проблема в теорії кримінального права.
При вивченні слідчої і судової практики можна сказати, що кожен раз при розслідуванні та в судовому розгляді виникає проблема конкуренції норм - кваліфікувати злочин як розбій, вчинений озброєною організованою групою, або як бандитизм.
Збройний розбій організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.
За всієї складності кваліфікації і доказуванні цих злочинів названі злочини усе ж можливо розрізнити по ряду ознак: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважаєтьтся таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася)54; розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група55.
У юридичній літературі останніх років по цій проблемі позиція однозначна: бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей56.
На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).
У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій57.
Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян і організації58.
V. ПОКАРАННЯ ПРИ ВЧИНЕННІ БАНДИТИЗМУ. ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ СПРАВ.
У санкції ст. 257 УК передбачений тільки один вид основного покарання - позбавлення волі.
У якості додаткового покарання за бандитизм в КК встановлена конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК).
Як показало вивчення практики застосування кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.
За даними Верховного суду України, слідчий апарат іноді помиляється у своїх діях проводить розслідування по статтях «Розбійний напад» або «Вимагання» у той час, коли необхідно було вести розслідування по статті «Бандитизм».
Наприклад, брати Логінови і Волков із застосуванням гладкоствольної мисливської зброї та стартового пістолета, учинили чотири напади на магазини Дніпропетровська. Засуджені вони за розбій. Слідчі органи і суд навіть не обговорювали питання про наявність у діях Логінових і Волкова складу злочину, передбаченого статтею 257 КК. Адже як виявилось з матеріалів справи, раніше злочинці вже були засуджені за розбій, а по відбуванні покарання зорганізувалися в злочинну групу, озброїлися.
Інший приклад. Мешканці Вознесенська Буховець, Кирєєв, Істомін, Горнович об'єдналися в злочинну групу, озброїлися обрізом і ножем, вчинили чотири напади на квартири громадян. При цьому злочинці заподіяли потерпілим тілесні ушкодження. Діяння четвірки не були кваліфіковані та навіть не розглядались в розрізі статті 257 КК.
У більшості вивчених справ під час попереднього слідства не вживалися заходи до встановлення джерел придбання бандитами зброї, виявлення усіх учасників банди. Тому Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 7 липня 1995 р. № 9 рекомендував судам звертати особливу увагу на те, щоб усі особи, винні в організації банд або в участі в них чи вчинюваних ними нападах, притягалися до передбаченої законом відповідальності за цей тяжкий злочин, особлива небезпечність якого полягає в тому, що він становить реальну загрозу як для особистої безпеки громадян та їх майна, так і для нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.
Покарання, призначуване особам, винним у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 257 УК, повинне відповідати тяжкості злочинів і особистості засудженого. Кожному учаснику банди, відповідно до його ролі і внеску в загальну злочинну діяльність, повинно бути призначене строго диференційоване покарання.
Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання тісно пов'язані між собою, тому що покарання втілює в собі міру останньої.
Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян
У обраній мірі покарання повинно знайти своє задоволення почуття загальної справедливості.
Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним законом ст.ст. 66,67 КК.
ЗАДАЧА №1
Водій Лазько на підставі товарно-транспортної накладної перевозив сільськогосподарську продукцію з поля у сховище. Під час виконання останньої ходки він викрав сільськогосподарську продукцію на суму 250 гривень. Кваліфікуйте дії Лазька.
В діях, що вчинив водій Лазько наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст. 191 Кримінального кодексу України (ККУ) “Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а саме:
- Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.
Родовим обўєктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю59: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.
Кривоченко Л.М. стверджує, що безпосереднім обўєктом в тому числі цього злочину є одна з форм власності, визначена законом про власність (приватна, колективна чи державна)60. Вважаю, що в даному випадку можливо також визначити за безпосередній обўєкт відносини власності, повўязані з передачею майна у відання або ввіряння майна особі, яка до скоєння злочину здійснює повноваження щодо такого майна на законних підставах.
Предмет злочину – майно, що було ввірене Лазькові, перевозилось ним на підставі товарно-транспортної накладної і було ним привласнене – сільськогосподарська продукція на суму 250 гривень.
Обўєктивна сторона. Конструкція ч.1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних діянь шляхом або привласнення (незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному – саме таким способом і здійснив злочин Лазько – або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як своїм), або розтрати (незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винуватому або перебувало в його віданні – продаж, дарування, споживання, передача іншим способом)61. Злочин з матеріальним складом: злочинність діяння Лазька повўязана з причиненням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди62 відносинам власності.
Субўєкт злочину спеціальний63 - особа, якій майно було ввірене. Субўєкт цього злочину за ККУ – особа, яка досягла 16 років. Із умови задачі видно, що Лазькові більше 18 років (він – водій, а право на керування автомобілем виникає в Україні з 18 років).
Субўєктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою: Лазько усвідомлював, що він посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачав матеріальну шкоду власнику і бажав цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матеріальну вигоду для себе.
Кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі), передбачені ст.191 в цьому складі злочину відсутні: вчинення злочину повторно (ч.3 ст.191), у великих розмірах – в 250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян (нмдг) (ч.4 ст.191), у особливо великих розмірах – 600 і більше разів перевищують нмдг – чи організованою групою (ч.5 ст.191).
Відмежування від суміжних складів злочинів. Найбільш близьким складом до кваліфікації скоєного Лазьком є крадіжка. Але крадіжка – це таємне вилучення майна із безпосереднього володіння власника, коли майно власником не передається нікому у відання та не ввіряється нікому, а Лазько перевозив сільгосппродукцію на підставі товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо)64, а дій, що вчинені Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Тобто є неспівпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закінченим у крадіжці (ст.185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст.191).
ЗАДАЧА №2
Охрименко та Осипенко ввечері прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останній повернув борг у сумі 1000 гривень сестрі Охрименка. Строк сплати боргу, згідно укладеного договору позики, закінчився 3 місяці тому. Зощенко пообіцяв через тиждень повернути борг, але обіцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобовўязання, тобто повернути борг. Зощенку були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоровўя. Чи є в діях Охрименка та Осипенка склад злочину?
Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобовўязання – повернути борг.
В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу України (далі – КК), розкриваючи поняття вимагання.
Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши65 поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з обўєктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.
Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоровўя Зощенка. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25.12.1992 №12 (п.9) розўяснив, що “під насильством, що не є небезпечним для життя та здоровўя потерпілого, треба розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоровўя …”. Від противного робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоровўя Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.
З наведеного вище робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (чч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).
Родовим обўєктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю66: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.
Своїм безпосереднім додатковим обўєктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоровўя (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.
Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру,