Юридичний аналіз складу злочину "Хуліганство"
Якщо ж під час вчинення хуліганських дій винним на місці злочину були підібрані якісь предмети, спеціально не пристосовані або заздалегідь не заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, в тому числі предмети господарсько-побутового призначення, то їх застосування не може слугувати підставою для кваліфікації вчиненого злочину за ч.4 ст.296 КК України.
Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, що знаходилися поруч, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину, предмети, за якими винний заходив до іншого приміщення, чи з двору ходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.131
На мою думку, питання про предмети, якими винний скористався для нанесення тілесних ушкоджень, доцільно було б вирішувати в кожному конкретному випадку, незалежно від попередності їх приготування. Зрозуміло, що вчинення хуліганства з використанням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи, яка вчинила хуліганство. Але наслідки, які можуть наступити в результаті дій хулігана з використанням предмету, який заздалегідь і не готувався для нанесення тілесних ушкоджень, можуть бути настільки ж тяжкі, як і випадки нанесення аналогічних пошкоджень предметом, заздалегідь заготовленим для цієї мети. Тому, на мій погляд, в кожному конкретному випадку має бути індивідуальний підхід.
Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч.4 ст.296 КК України не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.132
Небезпека для здоров’я або життя потерпілого приховується не в словах самих по собі, а в діях по використанню вказаних у ч.4 ст.296 КК України знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.
Особливо кваліфікованим видом хуліганства має визнаватися таке використання, зокрема, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед оточуючих тощо і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпеки заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.
В той же час, якщо вказані в ч.4 ст.296 КК України знаряддя вчинення злочину були використані не для нанесення тілесних ушкоджень людям, а для знищення майна, зламування дверей квартири, калічення тварин тощо, коли не виникла ситуація реальної небезпеки для здоров’я потерпілого, вчинене не може розглядатися як особливо кваліфікований вид хуліганства.133
Застосування вогнепальної зброї як особливо кваліфікуюча ознака хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. В інших випадках, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не може вважатися застосуванням вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України і в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров’я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень,– спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю тощо.
Якщо застосування вогнепальної зброї не створювало загрози для життя чи здоров’я оточуючих, то такі дії не кваліфікується за ч.4 ст.296 КК України.
Погроза словами застосувати зброю, якщо остання не застосовувалась і не використовувалася винним під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України, оскільки така погроза не є спробою застосувати ці предмети і не створює реальної загрози для життя чи здоров’я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров’я людей виникає лише тоді, коли винний вчиняє дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа або інших предметів. Тільки за цими межами починаються застосування чи спроба застосувати вказані знаряддя.134
Отже, не можна визнавати наявності злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, в таких випадках:
має місце лише демонстрація зброї, інших предметів, оскільки при цьому не створюється реальна загроза для життя або здоров’я потерпілого;
зброя, інші предмети застосовуються не проти конкретного потерпілого, а для впливу на невизначене коло осіб, причому без реальної загрози життю або здоров’ю (наприклад, постріли вгору, удари металевою палицею об дерево тощо);
при заподіянні ударів зброя, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені предмети не використовуються за цільовим призначенням при наявності такої можливості (наприклад, удар заподіюється прикладом мисливської рушниці при наявності набоїв чи ручкою ножа замість леза).135
Спроба застосування для нанесення тілесних ушкоджень перелічених у ч.4 ст.296 КК України знарядь, коли винний намагався, але не зміг використати уражаючі властивості цих знарядь внаслідок причин, які не залежали від його волі (наприклад, із занесеної для удару руки фінський ніж був вибитий потерпілим або іншою особою, постріл з рушниці не відбувся внаслідок осічки), має кваліфікуватися, очевидно, як замах на вчинення особливо кваліфікуючого хуліганства при наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень.
У такому випадку розглядуваний вид хуліганства, який є двооб’єктним матеріальним злочином, не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
При вчиненні особливо кваліфікуючого хуліганства умисел винного має свою специфіку: стосовно заподіяння шкоди здоров’ю потерпілому як одному з об’єктів цього виду хуліганства він може бути як прямим, так і непрямим.136
В ряді випадків хуліганські дії вчиняються групою осіб, при цьому окремі з учасників злочину застосовують зброю, спеціально пристосовані чи заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень предмети. В цьому випадку заслуговує на увагу така думка В.Т.Калмикова, що якщо під час скоєння хуліганських дій один з учасників злочину застосував зброю, спеціально пристосований чи заздалегідь заготовлений предмет без відома інших учасників, то відповідальність за ч.3 ст.296 КК України буде нести лише той з них, хто застосував вказані предмети. В тих же випадках, коли учасники групи наперед повідомлені про можливість використання вказаних знарядь, то при скоєнні хуліганських дій із застосуванням одним із учасників групи цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень, дії всіх потрібно кваліфікувати за ч.3 ст.296 КК України як особливо злісне хуліганство.137
Хуліганство несе в собі підвищений ступінь суспільної небезпеки, тому при кваліфікації дій винного за ст.296 КК України необхідно підвищити увагу на повне і всебічне з’ясування всіх обставин справи, індивідуальний підхід до справи, правильне застосування закону відповідно до вищевикладених моментів, а також справедливе призначення покарання, мова про яке буде йти у наступному розділі.
Розділ 3. Застосування покарання за хуліганство
Успіх боротьби з хуліганством в значній мірі залежить від правильного призначення покарання винному. Виходячи зі змісту ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.138
Мета покарання може бути досягнута при дотриманні певних правил його призначення. Ці правила викладені в ст.65 КК України, в якій сказано, що суд призначає покарання:
у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
відповідно до положень Загальної частини КК України;
враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.139
Характер суспільної небезпеки вчиненого злочину – це індивідуальна ознака конкретного злочинного діяння, яка характеризує вагу злочину певної групи чи певного виду. Так, характер суспільної небезпеки залежить від того, чи віднесено злочин до тяжких, чи до злочинів, які не являють великої суспільної небезпеки, наприклад, в ч.2 ст.11 КК України, в яку групу злочинів він включений в системі Особливої частини КК України.140
Так, особливо кваліфікуюче хуліганство, передбачене ч.4 ст.296 КК України, визнається згідно ст.12 КК України тяжким злочином, що являє за своїм характером велику суспільну небезпеку і вимагає застосування більш суворого покарання.
Ступінь суспільної небезпеки – це ознака, що характеризує конкретне злочинне діяння. Ступінь суспільної небезпеки, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК України 1960 року, не включає суб’єктивну шкідливість діяння й означає лише його об’єктивну шкідливість.
Тому ступінь суспільної небезпеки діяння, яке визнається злочином, розкривається у ч.2 ст.11 КК України через узагальнене формулювання об’єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3) держава, – і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіяння істотної шкоди; 2) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.141
Однакові за характером суспільної небезпеки злочини можуть відрізнятись за ступенем суспільної небезпеки. Так, наприклад, хуліганство, поєднане з нанесенням середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, охоплюються однією і тією ж кваліфікацією за ч.3 ст.296 КК України, хоча ступінь їх суспільної небезпеки є різним і має бути врахований судом при визначенні конкретної міри покарання.
При визначенні конкретного покарання суд має врахувати особу винного, так як обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення. Особа винного – поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв’язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин. Врахування особи винного означає всі ті обставини, щ стосуються особи, які обумовлюють вчинення нею злочину – її характеру і ступеня суспільної небезпечності, крім обтяжуючих і пом’якшуючих обставин.142
Встановлені по справі дані, які негативно характеризують підсудного (зловживання спиртними напоями, погане ставлення до праці, порушення громадського порядку тощо) підлягають врахуванню при призначенні покарання, оскільки вони відносяться до особи винного, а не до обтяжуючих відповідальність обставин, вказаних в ст.67 КК України.
При призначенні покарання суд зобов’язаний врахувати обставини справи, які пом’якшують і обтяжують відповідальність. Ці обставини тим самим дають підстави для вибору законного, обґрунтованого, гуманного, індивідуалізованого і справедливого покарання.
Під пом’якшуючими і обтяжуючими обставинами прийнято розуміти різного роду фактори, які стосуються особи винного і злочину, який вчинено, та які відповідно зменшують чи підвищують суспільну небезпеку злочину і злочинця, а відтак і ступінь його відповідальності.143
Наявність пом’якшуючих обставин дає суду право:
призначити покарання ближче до нижньої межі санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин;
при наявності альтернативної санкції – призначити менш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкції передбачені;
в силу статті 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин;
перейти, керуючись ст.69 КК України, до іншого більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин;
на підставі ст.69 КК України, не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове;
звільнити від відбування покарання з випробуванням;
При наявності обтяжуючих обставин, суд вправі:
призначити покарання у вигляді максимуму чи близько до максимуму санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин;
при альтернативній санкції – призначити більш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкції вказані;
виключити перехід до іншого, більш м’якого покарання, що в санкції не передбачене;
виключити звільнення від відбування покарання з випробуванням;
Проаналізована мною слідчо-судова практика свідчить про те, що найбільше в справах про хуліганство зустрічаються такі пом’якшуючі обставини, як: добровільне відшкодування завданого збитків; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; вчинення злочину неповнолітнім; щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину.
Добровільне відшкодування збитків полягає у тому, що винний добровільно, в результаті усвідомлення своєї неправильної поведінки відшкодовує потерпілому чи організації нанесені хуліганськими діями збитки. Таке відшкодування шкоди може мати місце як одразу ж після вчинення злочину, так і до чи в ході судового розгляду, але до винесення судом вироку.
Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна або аморальна поведінка потерпілого.144 Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, вважається пом’якшуючою обставиною, якщо:
стан сильного душевного хвилювання у винного мав місце під час вчинення ним злочину;
такий стан був викликаний неправомірними або аморальними діями іншої особи (осіб), наприклад, фізичним або психічним насильством, образою, іншим приниженням честі і гідності винного тощо;
злочин винним вчинено по відношенню саме до тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання.
Вчинення злочину неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді, коли злочин вчинено особою, яка до його вчинення не досягла 18-річного віку. Визначення цієї обставини пом’якшуючою ґрунтується на тому, що неповнолітнім властиві недостатня вольова та інтелектуальна зрілість, нестриманість емоцій, імпульсивність поведінки, які не завжди дають їм можливість у складних життєвих ситуаціях правильно визначити свою поведінку, дати їй належну з правової точки зору оцінку.145
Щире каяття має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочині, дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену законом відповідальність. Щиро розкаятись винний може як на стадії попереднього розслідування, так і під час судового розгляду.
Сприяння розкриттю злочину полягає в тому, що винний надає допомогу правоохоронним органам або органам правосуддя в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його розкриття. Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.146
Серед інших пом’якшуючих покарання обставин, що найбільш часто зустрічаються в судовій практиці про хуліганство, є наступні: подання щодо особи виключно позитивних характеристик, поганий стан здоров’я, наявність на утриманні непрацездатних членів сім’ї, добровільна праця по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, притягнення до кримінальної відповідальності вперше.
Обставини, що обтяжують відповідальність особи, наведені в ст.67 КК України. Перелік цих обставин є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (наприклад, невизнання підсудним своєї вини, невідшкодування шкоди тощо).147
Як свідчить проаналізована мною слідчо-судова практика в справах про хуліганство найбільш часто зустрічаються такі обтяжуючі обставини, як вчинення злочину особою повторно; вчинення злочину з особливою жорстокістю; вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
Віднесення такої обставини як вчинення злочину особою повторно, до обтяжуючих зумовлено тим, що вчинення кількох злочинів повторно, за загальним правилом, свідчить про більшу суспільну небезпечність особи винного. Вже вчинивши одного разу хуліганство, при скоєнні цього злочину повторно винний показує цим своє небажання осмислити свою поведінку і стати на шлях виправлення. Не може визначатись обтяжуючою обставиною вчинення кількох злочинів одночасно, тобто так звана ідеальна сукупність злочинів.
Під особливою жорстокістю, як обтяжуючою обставиною, слід розуміти, перш за все, спричинення потерпілому тяжких фізичних страждань шляхом тортур, мучення, нанесення великої кількості тілесних ушкоджень тощо. Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає вияв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що також свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця.148 В окремих випадках особлива жорстокість може проявитись і в спричиненні тяжких моральних або психічних страждань як самому потерпілому, так і його близьким.
Під сп’янінням, як обтяжуючою обставиною, слід розуміти такий стан людини, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів або речовин, що викликають одурманювання.
Перейдемо тепер до аналізу санкцій за окремі види хуліганства.
Відповідно до ч.1 ст.296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, –карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
Штраф являє собою міру покарання, що виражається в грошовому стягненні в дохід держави певної суми з засудженого, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в особливій частині КК України. Розмір штрафу за діючим кримінальним законодавством визначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах від тридцяти до тисячі таких мінімумів. Однак згідно з ч.2 ст.53 КК України у санкціях статей Особливої частини КК може бути передбачено і більш високий розмір штрафу. В санкції ч.1 ст.296 КК України передбачено розмір штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто верхня межа штрафу залишилась незмінною. Конкретний розмір (сума) штрафу, що підлягає стягненню із засудженого, визначається судом відповідно до санкції ч.1 ст.296 КК України, але з обов’язковим урахуванням при цьому двох чинників: а) тяжкості вчиненого злочину і б) майнового стану винного. Саме з урахуванням майнового стану винного суд на підставі ч.4 ст.53 КК України може призначити штраф із розстрочкою його виплати певними частинами строком до трьох років.
До неповнолітніх штраф призначається з додержанням вимог статей 98, 99 та 103 КК України. Зокрема, у разі вчинення простого хуліганства неповнолітнім суд при призначенні йому покарання у вигляді штрафу повинен встановити, що останній має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. В протилежному випадку застосування до неповнолітнього покарання у вигляді штрафу виключається.
У разі неможливості сплати штрафу суд на підставі ч.5 ст.53 КК України може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. При цьому загальний строк громадських робіт не може перевищувати двохсот сорока годин, а виправних робіт – двох років.
Заміна штрафу на підставі ч.4 ст.53 КК України припустима лише у випадках, якщо встановлено, що неможливість сплатити штраф обумовлена об’єктивними причинами (відсутність роботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення, тощо).
Призначаючи за ч.1 ст.296 КК України покарання у виді штрафу і застосовуючи ст.69 названого Кодексу, судам слід виходити з того, що в таких випадках розмір штрафу не може бути меншим від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в ч.2 ст.53 КК України.149
Поряд з тим, санкція ч.1 ст.296 КК України є альтернативною, де поряд зі штрафом передбачаються арешт та обмеження волі.
Арешт (ст.60 КК України) – основний вид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців і відбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештних домах (статті 11, 15 та 50 КВК України). Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч.2 ст.60 КК України, ч.1 ст.50 КВК України).
Верхня межа строку арешту, що може бути призначений судом за вчинення основного складу хуліганства, збігається з тією, яка передбачена в Загальній частині КК України
За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру.
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до семи років. Неповнолітні у віці від 16 до 18 років можуть бути засуджені до арешту з додержанням вимог статей 101 та 103 КК України.
Обмеження волі (ст.61 КК України) – вид покарання за просте хуліганство, який полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправному центрі (статті 11, 16 та 56 КВК України) без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду та обов’язкового залучення до праці.150
Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) обов’язково залучається до праці.151
Обмеження волі призначається у межах від одного до п’яти років у випадках. В санкції ч.1 ст.296 КК України передбачено застосування даного виду покарання строком до п’яти років. Мінімальний строк обмеження волі не вказаний, однак, очевидно, що він не може бути меншим за передбачений в Загальній частині КК України (ч.2 ст. 61 КК України), тобто меншим за один рік.
Відбування цього покарання завжди пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці, тому в ч.3 ст.61 КК України встановлено, що обмеження волі не призначається неповнолітнім, вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, особам, що досягли пенсійного віку, військовослужбовцям строкової служби та інвалідам першої та другої груп. При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, особою, яка належить до однієї з цих категорій, до неї застосовується одне з передбачених в санкції даної частини статті альтернативних покарань.
Санкція ч.2 ст.296 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років.
Позбавлення волі – це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на вказаний у вироку термін до спеціально призначеної для цього кримінально-виконавчої установи закритого типу. Але, виходячи з вивченої практики, можна зауважити, що позбавлення волі за хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК України, застосовується надзвичайно рідко. Це й не дивно, оскільки в абз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 року вказано: «Суди мають призначати, як правило, суворі міри покарання особам, які вчинили хуліганство із заподіянням потерпілим значної фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тим доцільно застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі, а за наявності підстав, зазначених у ст.69 КК,– і більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, щодо осіб, які вчинили менш небезпечні діяння та можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства».152
На практиці зустрічаються випадки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Сутність звільнення від позбавлення волі з випробуванням полягає у тому, що особа, засуджена до позбавлення волі, при умові дотримання встановлених законом вимог, не скеровується у визначену для відбування покарання кримінально-виконавчу установу.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано лише на підставі ст.75 КК України, при можливості виправлення засудженого без відбування покарання та ізоляції від суспільства. При звільненні від відбування покарання суди повинні всебічно і повно проаналізувати характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу винного та інші обставини справи.
Дії, передбачені частинами першою або другою статті 296 КК України, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
А дії, передбачені частинами першою, другою або третьою статті 296 КК України, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Ось така загальна характеристика застосування покарання за хуліганство. Підводячи підсумок даному розділу, хочеться зауважити, що призначаючи покарання, суд (суддя) повинні об’єктивно враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, всі обставини справи, і, керуючись лише законом та власною правосвідомістю, призначати розумне, доцільне і справедливе покарання, яке б максимально сприяло виправленню засудженого.
Розділ 4. Відмежування хуліганства від суміжних правопорушень
Принципове значення для визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство, правильної організації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних з ним за складом злочинів. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства і злочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даної категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв’язку з тим, що в слідчо-судовій практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов’язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього за складом злочинів.
Зокрема на необхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такого відмежування вказує Пленум Верховного Суд України. Так, в абз.1 п.4 постанови від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз’яснюється, що «суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій».153
Підвищена суспільна небезпека хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчиняються інші злочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства.
Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчинення хуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний іноді ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і навіть посягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципово важливих для правильного застосування закону питання:
по-перше, в яких випадках названі посягання на життя, здоров’я, честь і гідність особи є самостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об’єктивної сторони хуліганства;
по-друге, коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачають значення самостійних діянь