Поняття та ознаки вбивства
Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. [6,с.142] Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення. Вона виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинності [6, с.143]
Отже, в теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Та за Кримінальним кодексом України, вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивству притаманні ознаки, які включають суб’єктину та об’єктивну сторони, суб’єкт та об’єкт складу злочину, а також предмет.
Розділ ІІ
Вбивство – це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння. Проблема кримінального права щодо охорони життя та здоров’я є надзвичайно актуальною. Ця загально відома теза набуває неабиякої гостроти з урахуванням даних судової статистики. Структура судимості у 2002р. визначила злочини проти життя та здоров’я особи (ст.115-145 КК України). Домінують у цій категорії злочинів – умисне вбивство (без пом’якшуючих обставин) – 2296 засуджених. Причому за решту умисних вбивств (ст.116-118) було засуджено 274 особи. [10,с.14] За субєктивною стороною розрізняють вбивства умисні (ст. 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене за обставин; що обтяжують відповідальність, кваліфіковане вбивство (ч.2 ст.115) і вчинене за обставин, що помякшують відповідальність – привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності тих, й інших згаданих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за обставин, що помякшують відповідальність. [31, с.141]
Умисне вбивство без обставин, що помякшують чи обтяжують відповідальність(просте вбивство) – ч.1 ст.115 – має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивства, передбачених ч.2 ст.115 – має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч.2 ст.115, ст.116-118. За ч.1 ст.115 кваліфікуються вбивства, вчинені у бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад за наявності прохання потерпілого) та деякі інші. На сучасному етапі розвитку правової системи України норми, що передбачають покарання за вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин (ч.2 ст.115 КК), досліджуються та аналізуються у порівнянні з відповідними нормами кримінального законодавства деяких країн (пострадянських, країн колишнього соціалістичного табору, держав романо-германської та англосаксонської сімей права, та деяких інших). У КК України 2001р. передбачено відповідальність за вчинення умисного вбивства без обтяжуючих та з обтяжуючими обставинами у ст.115 (ч.1 та ч.2) замість двох статей КК 1960 р.(статті 93, 94) [26, с.58]
Вбивства при пом’якшуючих обставинах поділяються:
а)умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК);
б)умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК);
в)умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
Та вбивства при обтяжуючих обставинах:
а)умисне вбивство двох або більше осіб;
б)умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності;
в) умисне вбивство заручника;
г)умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;
д) вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб;
е) вбивство із корисливих мотивів;
є) умисне вбивство з хуліганських мотивів;
ж)умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у звязку з виконанням потерпілим службового або громадського обовязку;
з)умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;
и) вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;
і) умисне вбивство, вчинене на замовлення; умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
У подальшому тексті спробуємо дати коротку характеристику даним видам вбивств.
Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК)
Стаття 116 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, здійснене в стані афекту. Дана кримінально-правова норма знаходиться в розділі 2: «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої Частини КК.
Всі злочини проти особи роблять замах на один об'єкт, який в кримінально-правовій теорії носить назву родовий об'єкт — це суспільні відносини, що охороняють права і свободи особи як людини і громадянина. Видовим об'єктом злочинів є життя і здоров'я людини, що розуміються в біологічному сенсі.
Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання (афекту), спровокованого протиправною або аморальною поведінкою потерпілого традиційно відноситься до привілейованих, менш небезпечним видам злочинів проти життя.
Фізіологічний афект характеризується як емоційний спалах високого ступеня. Він виводить психіку людини із звичайного стану, гальмує свідому інтелектуальну діяльність, до певної міри порушує виборчий момент в мотивації поведінки, утрудняє самоконтроль, позбавляє людину можливості твердо і всесторонньо зважити наслідки своєї поведінки. В стані афекту здатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, а також керувати ними в значній мірі знижена, що є однією з підстав для визнання здійсненого в такому стані злочину менш суспільно небезпечним, чим злочин, здійснений при спокійному стані психіки. Від фізіологічного афекту слід відрізняти так званий патологічний афект, який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При нім наступає глибоке затьмарення свідомості і чоловік втрачає здатність віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Обличчя в таких випадках визнається неосудним, а значить і не може нести кримінальну відповідальність. [12, с.51]
Для вирішення питання про те, чи здійснено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, необхідно призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу.
Раптовість сильного душевного хвилювання, за загальним правилом, полягає в тому, що воно виникає негайно, як у відповідь реакція на протиправну або аморальну поведінку потерпілого. Намір тут може бути що також раптово виник. Між вбивством і провокаційною поведінкою потерпілого, що викликала стан афекту і намір на злочин, в переважній більшості випадків не повинно бути розриву в часі. Проте можливе виникнення афекту не відразу після протиправних дій потерпілого, а через певний час. Проте значний часовий розрив вже не може свідчити про збереження стану раптово виниклого сильного душевного хвилювання.
Провокація з боку потерпілого, що викликає стан сильного душевного хвилювання у винного, є: а) насильство; б) знущання; у) тяжка образа; г) інші протиправні дії (бездіяльність) потерпілого; д) аморальні дії (бездіяльність) потерпілого; е) систематична протиправна або аморальна поведінка потерпілого. [15, с.322]
Насильство з боку потерпілого може бути фізичним (наприклад, завдання ударів, побої, катування, спричинення шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості, насильницьке обмеження свободи неправомірного характеру, (згвалтування) або психічним (загроза заподіяти шкоду здоров'ю і життю). Насильство, що викликає афект, повинне носити протиправний характер.
Знущання, яке може викликати стан афекту, є злою насмішкою, знущанням над винним. На відміну від тяжкої образи, яка завжди виражається в непристойній формі, знущання може здійснюватися в пристойному вигляді, хоча за своїм змістом є таким же цинічним і образливим, таким, що глибоко ранить психіку людини. Такі, наприклад, насмішки над фізичними недоліками людини або який-небудь його збитковістю. Знущання може бути розтягнуте в часі.
Під тяжкою образою, яка може викликати стан сильного душевного хвилювання, розуміється глибоке цинічне приниження честі і достоїнства особи, виражене в непристойній формі. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, — це питання факту, що вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Таке, наприклад, звинувачення людини в здійсненні ним злочину або аморального вчинку, образа національного, релігійного почуття. При оцінці ступеня тяжкості образи враховується і індивідуальні особливості винного (хворобливий стан, душевне потрясіння, вагітність і т.п.).
На відміну від Кримінального Кодексу УРСР (статті 104) в статті 116 КК України (2001 р.) немає вказівок на те, щоб такі дії потерпілого спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для винного або його близьких. Тим самим рамки застосування статті 116 розширені. Це означає, що такі наслідки можуть бути будь-якими за своєю природою, а не тільки тяжкими; відсутність такого посилання в статті 116 може означати і відсутність взагалі яких би-то не було наслідків, як для самого винного, так і для його близьких. Іншими словами наслідку від протиправної (аморального) поведінки потерпілого можуть бути будь-якими або їх може не бути взагалі. Настання будь-яких наслідків або ненастання їх взагалі не грає юридичного (правового) значення в даному випадку, і не є кваліфікуючими ознаками статті 116 КК України.
Під аморальними діями (бездіяльністю) потерпілого розуміються ті, що суперечать нормам моралі вчинки, які можуть виявитися приводом для виникнення афекту, наприклад, очевидний факт подружньої зради, зрада близьких людей і інше.
В результаті систематичної протиправної поведінки потерпілого може виникнути тривала психотравмуюча ситуація, що нерідко викликає стан афекту. У такій ситуації психічна напруга у винного поступово накопичується, і коли «чаша терпіння» переповнюється, виникає сильне душевне хвилювання, яке може привести до здійснення вбивства.
У справах цієї категорії досить часто доводиться стикатися з випадками фізіологічного афекту, що формується поступово під впливом тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого. Особливо це характерно для вбивств, що здійснюються в сімейно-побутовій сфері. Відомо, що КК України не розглядав таку тривалу психотравмуючу ситуацію як підставу виникнення афекту. Проте наглядова практика нерідко виходила з того, що відповідальність за вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання, наступає і у тому випадку, коли афект виникає як результат неодноразових протиправних дій потерпілого, з яких останнє з'явилося безпосередньою причиною виникнення такого стану у винного.
Дійсно, несправедливо вважати більш суспільно небезпечним злочин, здійснений в стані афекту, викликаного системою протиправних дій з боку потерпілого, чим злочин під впливом того ж афекту, але викликаного разовим насильством, образою або іншою протиправною дією. У новому Кримінальному Кодексі така несправедливість усунена.
Проте слід зазначити одна обставина, що стосується визначення у винного стану афекту під впливом тривалої психотравмуючої ситуації. Якщо афект у винного виникає під впливом разового насильства або знущання, то у такому разі визначають, чи було взагалі відносно винного здійснено яке-небудь насильство, знущання і інше, медики, і зрештою суд, аналізуючи всі обставини справи в сукупності.
Але медики не можуть визначити, чи виник у винного афект унаслідок тієї, що травмує його психіку обстановки. У таких ситуаціях потрібні пізнання фахівців — психологів. Психологи на основі вивчення особових якостей і характеристик винного, взаємин між винним і таким, що потерпів, на основі аналізу конфліктних ситуацій між ними і як такі ситуації відбивалися на психіці винного (чи глибоко вони його ранили, чи отримував він від них сильний емоційний стрес і т.д.), визначають, що виникненню афекту передувала тривала психотравмуюча обстановка.
Ситуацію можна визнати такою, що травмує не у всіх даних випадках, а тільки коли такі ситуації згубно впливали на психіку винного, викликали у нього глибокі емоційні переживання, стрес. При цьому треба не забувати, що такі емоційні переживання у винного повинні бути викликані безпосередньо діями (бездіяльністю) потерпілого, які носили відносно винного протиправний або аморальний характер. При тривалій психотравмуючій ситуації, всі емоційні переживання, вся образа у винного поступово накопичується і «остання крапля» терпіння виливається в афектний спалах.
Таким чином, визначити чи був у винного стан афекту викликано тривалою психотравмуючою ситуацією, можна лише за допомогою спеціальних пізнань в області психології, удаючись до спеціальних методів вивчення особи винного.
У переважній більшості випадків під впливом тривалих психотравмуючих ситуацій виявляються жінки, які терплять і зносять всі образи, що заподіюються їм чоловіками або співмешканцями. «Останньою краплею терпіння» всіх попередніх переживань стає афект.
Афект, в стані якого скоюється даний злочин, безпосередньо зв'язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого: насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв'язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов'язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині.
Дії (бездіяльність) особи, яка в результаті посягання винного на його життя стає таким, що потерпів, повинні бути по сенсу закону не всякі, а по-перше, достатньо сильними подразниками, які здатні викликати афектний стан у винного; по-друге, неправомірними або аморальними, такими, що свідчать про вибачний характер виниклого афекту; по-третє, обставинами, виступаючими як безпосередній привід виникнення афекту і здійснення в цьому стані злочину.
Зі всього вищесказаного, слідує вивід про те, що в даному злочині є особливий потерпілий, ні який-небудь випадковий по своєму характеру або вибраний як таке злочинцем по яких-небудь своїм міркуванням, а суб'єкт, який із-за своєї певної поведінки відносно винного стає таким, що потерпів (жертвою) злочинного посягання. Саме потерпілий, вірніше його неправомірна або аморальна поведінка, провокують у відповідь дії винного, який в афектному стані заподіює першому смерть.
Таким чином, тут можна прослідкувати ланцюжок послідовних подій, в якому поведінка що самого потерпіло грає роль, що ініціює. На першому етапі цього ланцюга повинні бути протиправні (аморальні) дії або бездіяльність потерпілого, потім слідує викликаний ними стан афекту у винного (далі дозріває мотив, мета, намір у винного під впливом афекту), і лише потім наступає остаточна стадія (розв'язка) злочинного посягання — у відповідь дії винного, в результаті яких він заподіює смерть потерпілому.
Особливість об'єктивної сторони вбивства в стані афекту полягає в тому, що воно може бути здійснене тільки шляхом активних дій. Це пояснюється тим, що афекту, що зародився і миттєво прогресуючому, завжди необхідна розрядка, і він знаходить її в діях, полягання спокою у всіх проявах афекту виключається. Таким чином, зробити вбивство в стані афекту шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому у будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».
Приклад з практики.
Стегунов, виносячи увечері відро до сміттєвому ящику, був зупинений невідомим. До них бігли ще двоє. Невідомий ударив Стегунова кулаком в ліве око, заподіявши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Забігши додому, Стегунов узяв мисливську рушницю двостволки, що знаходилася в чохлі в розібраному вигляді. Зібрав його, забіг в іншу кімнату, узяв з патронтажа два патрони, зарядив рушницю і вибіг з будинку. На вулиці недалеко від будинку він побачив трьох хлопців. Вважаючи, що це ті, які напали на нього, Стегунов погнався за ними, пробігши близько 70 метрів. Зробивши один попереджувальний постріл, іншим смертельно ранив неповнолітнього Густова, що не мав ніякого відношення до нападу. Суд засудив Стегунова по ст. 115 КК України за умисне вбивство, здійснене в умовах фактичної помилки в особі потерпілого. Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання припускає безпосередню реакцію винного на неправомірні дії потерпілого, коли винен знаходиться під впливом викликаного ними раптово виниклого сильного душевного хвилювання. Із справи видно, що Стегунов зробив ряд обдуманих дій, цілеспрямованих і підготовчих. Забігши додому, він розповів дружині про напад, попросив її сходити за шубою, кинутою їм у дворі удома, зібрав рушницю, зарядив його, вийшов з будинку, не дивлячись на заперечення і домовленості дружини. На вулиці Стегунов шукав кривдників, потім гнався за ними 70 м. І хоча на цих дії, згідно проведеному слідчому експерименту на прохання захисту пішло всього 23 з, умова раптовості душевного хвилювання як безпосередня реакція на поведінку потерпілого відсутня. При такій ситуації дії Стегунова, хоч і здійснені в стані душевного хвилювання, повинні бути кваліфіковані по ст.115 КК України.
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)
Вбивство матір'ю новонародженої дитини – один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений. Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння. [28, с.113]
В зв'язку з цим представляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину. Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.
Важливим є і встановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даного складу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вони мають важливе значення.
Об'єктом посягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочину, передбаченого ст.117 КК України, завжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як суб'єкт суспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як і життя іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуються державою має рацію і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, Сімейного кодексу України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єкт входить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи до відповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якому об'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, або створювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс не містить визначення «новонародженості», і звернення до медичних критеріїв не дає нам жорстких меж, що визначають стан дитини: педіатрія визначає новонародженість одним місяцем, акушерство – одним тижнем, а судова медицина, пояснюючи, що важкий стан жінки, викликаний родовими муками триває протягом доби, визначає новонародженість одним днем. Для вирішення цього питання на кримінально-правовому рівні необхідно враховувати стан матері, обумовлений фізичними або психічними властивостями її організму. Виходячи з цього, період новородження може бути визначений періодом початку життя дитини – фізіологічних пологів і протягом доби, хоча він може бути продовжений і деякі автори вважають, що в цьому випадку слід користуватися педіатричним критерієм (один місяць).
Об'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст.117 КК України. [13, с.232]
Об'єктивна сторона такого злочину як вбивство матір'ю новонародженої дитини (ст.117 КК), виражається в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення або нанесення ран і ударів) або бездіяльності – залишення новонародженого без допомоги і годування, тобто свідомими діями матері, направленими на позбавлення життя немовляти, по-друге, злочинним результатом у вигляді смерті новонародженого і причинно-наслідковим зв'язком між ними. Диспозиція ст.117 КК має складну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, створюючих об'єктивну сторону даного складу злочину: 1) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів; 2) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації; 3) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності. Тут маються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст.19 КК України), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікацію злочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від так званих післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивного психозу, спровокованих вагітністю і пологами. [15, с.323]
Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути тільки мати дитини, що досягла 16 років.
Суб'єктивна сторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямим наміром. Можливий і непрямий намір. Психічне відношення матері-вбивці до своїх дій (бездіяльності) і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженої дитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому не обов'язково повинен бути таким, що раптово виник.
Провина, як певна форма психічного відношення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечному діянню, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністю її змісту. Провина, як обов'язкова ознака будь-якого злочину, тут виступає у формі наміру.
При цьому емоції (переживання особи у зв'язку з скоюваним злочином) в даному діянні тісно пов'язані з мотивами. Як видно, вони можуть входити і в об'єктивну сторону злочину. [12, с.54]
Приклад з практики.
Як приклад подивимося вирок Одеського Суду, по якому була засуджена О., 24 років, за дітовбивство. О., народивши дитину будинку, того ж дня загорнувши його в матерію, викинула його в сміттєвий контейнер, що знаходиться поряд з її будинком. Дитину знайшли випадкові перехожі, які і повідомили в належні органи. Дитина була доставлена в лікарню і залишився живим. В ході оперативно-розшукових заходів нещаслива мати-вбивця була встановлена. Як було пізніше встановлено судом, вона скоїла даний злочин в умовах психотравмуючої ситуації (відсутність достатку) і суд засудив її винною в замаху на вбивство своєї новонародженої дитини, і застосувавши ст.57 КК, призначив покарання у вигляді позбавлення свободи з від'їздом в колонії поселення строком на 3 роки.
Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)
Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише внаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.
Сказане, укупі з тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особистість потерпілого, дозволяє, як мені здається, зробити вивід про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, тобто життя що робив замах, представляя меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.
Необхідна оборона є обставиною, що виключає суспільну небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стані необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.
Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання, є його суспільна небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер і визначається як здатність заподіяти шкоду суспільним відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК України: особа і права того, що обороняється або інших осіб, інтереси суспільства і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза спричинення шкоди будь-якому з перерахованих об'єктів породжує право здійснити акт оборони. [29, с.67]
Існує і ще декілька аспектів даної умови правомірності необхідної оборони. З вимоги ч. 3 ст. 65 КК України враховувати при призначенні покарання характер і ступіньсуспільної небезпеки злочину витікає що остання має дві характеристики: якісну (характер) і кількісну (ступінь). Характер визначається об'єктом посягання, яким він повинен бути ми вже визначили раніше. Частина 2 ст. 11 КК України встановлює, що не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально і що містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого КК України, але через малозначність що не представляє суспільної небезпеки. Малозначним діяння може бути, наприклад, через незначність заподіяного збитку. Відповідно, в таких випадках, унаслідок відсутності суспільної небезпеки відсутній і стан необхідної оборони.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання є його готівка. Ознака готівки означає, що посягання вже розпочалося і ще не закінчилося, що охороняються законом право і інтереси при цьому знаходяться в безпосередній небезпеці. Доктриною початковим моментом, з якого особа може бути визнана такою, що знаходиться в стані необхідної оборони, визнається не тільки момент суспільно небезпечного посягання, але і наявність реальної загрози нападу.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до захисту є спричинення шкоди що тільки робить замах. У разі спричинення шкоди третім особам (що не бере участь в нападі) відповідальність наступає по загальних правилах, залежно від обставин справи і провини того, що заподіяв шкода. Той, що обороняється може відповідати за умисний злочин, необережне спричинення шкоди, або його дії, за відсутності провини, не спричиняють за собою відповідальності.
Необхідна оборона можлива по таких мотивах, які відповідають її меті, а саме: захисту правоохороняємих інтересів особи, сім'ї, суспільства або держави. Мотиви, що не укладаються в названу мету, несумісні з необхідною обороною і ні за яких обставин не можуть лежати в її основі. [12, с.55]
В рамках поняття «Перевищення необхідної самооборони» слід розрізняти два види меж необхідної оборони – межу допустимого і межу достатньої шкоди. Виділення цих видів залежить як від посягання (що представляє і не представляє велику суспільну небезпеку, так і від обстановки захисту (відносно сприятлива або не сприятлива), а також від психічного стану того, що обороняється. Межа допустимої шкоди (спричинення що робить