Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Призначення покарання

Призначення покарання

Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю Вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України.

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання [13, 29].


б) призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України;

Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою кваліфіковані дії винного. При відносно-визначеній санкції, де зазначені мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. При відносно-визначеній санкції, де зазначений лише максимум покарання, мінімумом є та нижча межа, що встановлена в Загальній частині (наприклад, для позбавлення волі - 1 рік; для виправних робіт - 6 місяців). Проте Закон знає два винятки з цього правила, коли суду дається право вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачений у статті 69 КК України, згідно з якою з огляду на обставини, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК України. Другий випадок передбачений статтею 70 КК України, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може мати місце при призначенні покарання за сукупністю злочинів (стаття 70 ККУ) або за сукупністю Вироків (стаття ККУ 71).

Таким чином перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання:

а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо цей вид покарання відсутній у санкції);

б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі – один рік).


в) призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК України;

Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України. Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, що передбачені в Загальній частині КК України і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (частина 1 статті 68 ККУ). При призначенні покарання співучасникам злочину суд зобов’язаний врахувати характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (частина 2 статті 68 ККУ). Призначаючи покарання, суд зобов’язаний виходити з тієї його мети, яка визначена в статті 50 КК України, суворо керуватися системою і видами покарань, передбачених у статті 51 КК України. Призначаючи покарання за сукупністю злочинів або Вироків, суд визначає його на підставі й у порядку статей 70 і 71 КК України. Суд зобов’язаний враховувати й інші положення Загальної частини КК України, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання на підставі статей 44 і 74 КК України.

Таким чином друга загальна засада вказує на обов’язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов’язані з призначенням покарання. Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (частина 1 статті 68 ККУ), за співучасть у злочині (частина 2 статті 68 ККУ), особливості застосування покарання до неповнолітніх (статті 98-103 ККУ), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання.


г) призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається статтею 12 КК України, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити більш м’яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або, відповідно до статті 74 КК України, взагалі звільнити особу від покарання. Якщо ж вчинений злочин тяжкий або особливо тяжкий, суд призначає покарання у виді позбавлення волі і на тривалі строки. У деяких випадках за особливо тяжкі злочини може бути призначене довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. У зв’язку з цим суд повинен ураховувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину. Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одному, а двом особам, то в межах санкції частини 1 статті 121 КК України (від п’яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначене покарання, наближене до максимуму або навіть рівне максимуму санкції.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером наслідків: що більш тяжкі наслідки, які заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. Так, особи, що заподіяли значну шкоду потерпілому, наприклад на суму 2000 грн., за шахрайські дії будуть покарані за частиною 2 статті 190 КК України, за інших рівних умов, суворіше ніж на суму в 500 грн. [14, 112].

При урахуванні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб вчинення злочину, мотиви вчиненого та інші конкретні обставини справи. Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров’я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри.

Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, займана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім’ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття. До фізичних ознак належать зокрема: стать, вік, стан здоров’я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального, і спеціального суб’єкта, судимості, множинності вчинених нею злочинів, вчинення злочину у співучасті.

Важливе значення при призначенні покарання мають обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання [15, 113].

Стаття 66 КК України дає перелік обставин, що пом’якшують покарання, а стаття 67 КК України - обставин, що обтяжують покарання.

Таким чином третя загальна засада зобов’язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, а також третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого злочину, злочинця й обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання (з чим також погоджується і автор курсової роботи) - прерогатива суду.


3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання:


а) обставини, що пом’якшують покарання;

При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 статті 66 КК України.

Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати й при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

Обставини, які пом’якшують покарання, маючи відповідну систему, характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння і служать критерієм індивідуалізації покарання.

З’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину мають бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Закон не встановлює, до кого саме особа повинна з’явитися із зізнанням, щоб така її поведінка була визнана обставиною, яка пом’якшує покарання, але мається на увазі, що ним є компетентний орган державної влади або його відповідна службова особа. Змістом зізнання є відомості про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин.

Щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди здійснюється з власної ініціативи до винесення обвинувального Вироку суду. Збитки є шкодою майнового характеру, вираженою в грошовій формі. Вони можуть виражатися у знищенні майна, посівів, насаджень, втраті годувальника, заробітної плати у зв’язку з інвалідністю. Усунення заподіяної шкоди може виявитися, наприклад, у відновленні попереднього стану предмета злочинного посягання, наданні потерпілому коштів, які він витратив у зв’язку зі злочинним посяганням, поверненні викраденого майна. Компенсацію винним моральної шкоди також слід розглядати як обставину, що пом’якшує покарання. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може розглядатися судом як обставина, що пом’якшує покарання, незалежно від того, здійснені вони до викриття злочину, в період його розслідування чи судового розгляду. Не є обов’язковим при цьому особисте відшкодування винним завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Вони можуть бути здійснені за його дорученням або на прохання й іншими особами як за рахунок винного, так і за рахунок цих осіб.

Вчинення злочину неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді, коли злочин вчинено особою, яка не досягла 18-річного віку.

Вагітність в медичній науці розглядають як фізіологічний процес, під час якого в організмі жінки із заплідненої яйцеклітини розвивається плід, здатний до внутрішньоутробного життя. Цей процес має певний негативний вплив на психіку жінки, викликаючи у неї роздратування, неврівноваженість, надмірну збудженість, гарячковість, що знижує можливості самоконтролю за власною поведінкою, може призводити до неадекватної оцінки нею життєвих обставин і вчинення протиправного діяння. З огляду на це, визнання вчинення злочину жінкою в стані вагітності обставиною, що пом’якшує покарання, є цілком обґрунтованим.

Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин Законом не визначено. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім’ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім’ї п’яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи [16, 264].

Для визнання цих обставин такими, що пом’якшують покарання, необхідно встановити об’єктивний зв’язок між даними обставинами і вчиненим злочином. Видається, що така обставина, як важкий матеріальний стан, не може визнаватися такою, що пом’якшує покарання при вчиненні, наприклад, зґвалтування. Це стосується й обставин, що виникли внаслідок аморального і протиправного способу життя самого винного. Так, важкий матеріальний і сімейний стан, який став наслідком систематичного пияцтва чи вживання наркотичних засобів, не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання при вчиненні корисливих злочинів. Тому суд повинен не лише вказати у Вироку на наявність цих обставин, а й розкрити їх зміст та обґрунтувати зв’язок із вчиненим злочином.

Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність означає, що при вчиненні злочину свобода вольової поведінки винної особи була обмежена зазначеними обставинами.

Примус щодо особи виявляється в застосуванні до неї психічного (погрози) чи фізичного насильства. Фізичне насильство - це протиправний вплив на організм іншої людини шляхом нанесення ударів, побоїв, мордування, який вчиняється проти її волі і спричинює їй фізичну і моральну шкоду. Погроза (психічне насильство) означає реальну погрозу заподіяти особі фізичну, моральну або майнову шкоду. Залежно від форми виразу воно може бути словесним, письмовим, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї, інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину).

Застосування примусу до особи з метою спрямування її поведінки в бажаному для винного напрямі може повністю або певною мірою позбавляти цю особу можливості керувати своїми вчинками. Згідно з частиною 1 статті 40 КК України не є злочином діяння особи, яка заподіяла шкоду охоронюваним Законом інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу зберігала можливість керувати своїми діями, а також у випадках застосування психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 ККУ). Якщо ж така особа підлягає кримінальній відповідальності, то вчинення злочину під впливом погрози, примусу враховується судом при призначенні покарання як обставина, що пом’якшує покарання. Застосування до особи фізичного чи психічного примусу в ряді випадків утворює самостійні склади злочинів (наприклад, статті 115, 120-122, 125-127, 129).

Матеріальна залежність - це таке становище винного, при якому він повністю або частково перебуває на утриманні особи, яка схилила його до вчинення злочину. До числа цих осіб можуть належати батьки, опікуни та інші особи, які забезпечують винного житлом, харчуванням, одягом, грошима. Службовою є залежність винного від іншої особи в силу підпорядкованості їй за посадою чи виконуваною роботою, що ґрунтується на його побоюванні бути звільненим з роботи, пониженим в посаді, позбавленим премії, або на його очікуванні підвищення в посаді, матеріальної або іншої винагороди. Інша залежність - будь-яка інша, крім зазначеної вище, залежність винного від того, хто схиляє його до вчинення злочину, яка виникла через певні життєві обставини і внаслідок якої він відчуває себе зобов’язаним перед такою особою або певною мірою підкорений їй (винний зобов’язаний їй рятуванням життя своєї дитини, або від неї залежить включення його до виборчого списку партії, або їй відомі відомості, які винний бажає зберегти в таємниці). Така залежність може бути обумовлена родинними, партійними, релігійними або іншими відносинами.

Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна або аморальна поведінка потерпілого. Такий психічний стан спричинює жах, відчай, лють особи, що звужує її здатність значною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Причиною виникнення сильного душевного хвилювання можуть бути будь-які неправомірні, у тому числі злочинні, або аморальні дії потерпілого. При цьому важливим є те, що стан сильного душевного хвилювання виник відразу після вчинення потерпілим вказаних дій, а не через значний проміжок часу після цього. Протиправні або аморальні дії можуть бути спрямовані не лише проти самого винного, а й проти його рідних, близьких або інших осіб, суспільства загалом [17, 37].

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності означає, що злочин було вчинено в умовах крайньої необхідності, але з перевищенням її меж.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України, може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, лише у разі вчинення особою, яка виконує зазначене завдання, умисного особливо тяжкого злочину, пов’язаного з насильством над потерпілим, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків [18, 43].

Наведений у статті 66 КК України перелік обставин, які пом’якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці, навчання чи проживання; стан її здоров’я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні.

Згідно з частиною 3 статті 66 КК України, якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, у тому числі прямо не визначена у частині 1 статті 66 КК України, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. Так, не може бути врахована як вказана обставина вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, при засудженні особи за статтями 116 і 123, в яких вона є обов’язковою ознакою складу злочину.


б) обставини, що обтяжують покарання.

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина 2 або 3 статті 28 ККУ);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині 1 статті 67 КК України обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у Вироку.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій статті 67 КК України.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обставини, що обтяжують покарання, - це визначені у КК України фактори, які характеризують підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину.

На відміну від обставин, які пом’якшують покарання, Закон (стаття 67 ККУ) встановлює вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання. Тому суд не вправі визнавати як такі, що обтяжують покарання, обставини, які не вказані в статті 67 КК України, і має чітко дотримуватися змісту обставин, визначених у частині 1 статті 67 КК України.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-34 КК України, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену статтею 32 КК України, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у частині 1 статті 32 КК України) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК України вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, статті 143, 223, 228 КК України), - однією частиною статті Особливої частини КК України.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (стаття 34 КК України).

Повторність злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

Рецидив злочинів виникає у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи не зняту, непогашену у встановленому Законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК України.

Злочини, вчинені за умов, визначених у статті 34 КК України, є рецидивом як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так і у випадках, коли новий умисний злочин вчинено особами, які звільнені від відбування покарання або яким невідбуту частину покарання замінено більш м’яким покаранням на підставі статей 75, 79, 81, 82, 83, 85 КК України.

Не можуть вважатись рецидивом випадки, коли судимість за попередній злочин (злочини) було погашено або знято.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із частини 2 статті 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем.

Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам’ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відповідною частиною статті 442 КК України.

В основі расової, національної ворожнечі або розбрату, як вважає автор курсової роботи, лежать антинаукові погляди про неповноцінність людей певної раси, національності, а також релігійної ворожнечі або розбрату - хибні уявлення про переваги одного віросповідання над іншим чи однієї конфесії над іншою всередині одного віросповідання.

Вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку означає вчинення його винним з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв’язку з виконанням ним свого службового або громадського обов’язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вчинення винним злочину. Під виконанням службового обов’язку слід розуміти таку діяльність особи, що входить до кола її службових повноважень, а громадського обов’язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього). У тих випадках, коли злочин було спрямовано проти родичів чи близьких потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, це також визнається обставиною, що обтяжує покарання.

Під тяжкими наслідками, завданими злочином, у пункті 5 частини 1 статті 67 КК України розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні) зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за винятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК України (частина 3 статті 188 та частина 2 статті 423 ККУ). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими наслідками можуть зокрема визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шкода здоров’ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова загибель об’єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, технологічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людини.

Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані, має місце тоді, коли потерпілими є лише перелічені особи.

Малолітніми вважаються особи, які

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: