Роль та повноваження Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини у здійсненні правоохоронної діяльності
Під час здійснення своїх посадових обов’язків Уповноважений не може без згоди ВР бути притягнутий до кримінальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти даної посади може бути порушено тільки Генеральним прокурором України [2, ст.20].
Важливою гарантією незалежності при виконані українським омбудсменом своїх функцій є несумісність його посади. У ст. 8 Закону зазначається, що він не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу, крім, викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії, тобто Уповноважений виступає незаангажованим, деполітизованим інститутом.
Специфічною ознакою правового статусу правозахисного органу є те, що законодавство України чітко регламентує порядок припинення повноважень та звільнення з посади. А саме Уповноважений припиняє здійснювати свої функції за таких обставин: у разі відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає дану посаду, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;складення присяги новообранним Уповноваженим; смерті особи.
Парламент України може прийняти рішення про звільнення з посади до закінчення терміну тільки у таких випадків: порушення особою присяги; порушення вимог щодо несумістності дільності; припинення громадянства України; неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності. Законом встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія ВРУ. Парламент нашої держави за наявності вищезазначених умов розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення за поданням Голови ВРУ або не менш як однієї четвертої народних депутатів країни від їх конституційного складу. Уповнажений припиняє свою державну службу, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу парламенту [2; ст.9]. Специфіка правового статусу українського омбудсмена також випливає з компетенції даного органу, яку я розглянула в наступному розділі.
2.2 Організація діяльності та повноваження Уповноваженого ВРУ з прав людини
Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений наділений Законом відповідною компетенцією, сферою якої є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина, лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території нашої держави та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами [2,ст.2].
Значними є повноваження українського омбудсмена. Зокрема, він має право:
1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;
2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;
3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням: "про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;"про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;
4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;
5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;
6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;
7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;
8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;
9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;
10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;
12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Наділяючи Уповноваженого досить широкими повноваження, законодавець закріплює за ним і певні обов’язки. Зокрема, дана посадова особа повина додержуватися Конституції, законів України, інших правових актів, прав і охоронюваних інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов’язаний зберігати конфіденційну інформацію, у тому числі відомостей про особисте життя заявника та інших осіб. Цей принцип діє і після припинення повноважень українським омбудсменом [2, ст.14].
Формою реагування Уповноваженого на факти порушення прав і свобод є акти вищезазначеної посади, які він має право направляти у відповідні органи для вжиття ними необхідних заходів. До них належать:
подання Уповноваженого до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо усунення виявлених порушень [2, ст.13];
конституційні подання – акти реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення про відповідність Конституції, закону України чи іншого правового акта ВРУ, акта Президента чи Кабінету Міністрів, правового акта АРК; офіційного тлумачення Конституції та законів України [3, ст.40,41].
Підставами для провадження справ та призначення перевірок є звернення громадян нашої держави, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; народних депутатів, а також власна ініціатива Уповноваженого. Український омбудсмен приймає та розглядає скарги відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Уповноважений не розглядає звернень осіб, які подали позов, заяву або скаргу до суду.
Для реалізації своєї компетенції правозахисник формує Секретаріат, який є юридичною особою. Його структура, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації роботи регулюються Положенням про Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини. Основним завданням даного органу є організаційне, правове, наукове, консультативне, інформаційно-аналітичне, експертне, контрольне, матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення діяльності Уповноваженого [4, ст.6].
При омбудсмені нашої держави з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватись консультативна рада із осіб, що мають досвід роботи в даній сфері. Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених ВРУ [2, ст.10, ст.11].
Тобто уся значущість інституту омбудсмена України проявляється в функціях і завданнях даної посадової особи, діяльність якої організаційно та фінансово забезпечується.
2.3 Особливості взаємодії Уповноваженого ВРУ з прав людини з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:
1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць;
2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.
Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством [2; ст.22].
Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу і підкоряються лише закону. Тому його контрольні функції щодо їх роботи стосуються не суті їх рішень, а пов'язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ, недотриманням процесуальних норм.
Як зазначається в ст. 4 Закону, діяльність цієї посадової особи доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Разом з тим Уповноважений може звертатися з поданням, зокрема, до органів державної влади щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, аналізуючи правовий статус Уповноваженого, сферу його компетенції, можливості здійснення захисту порушених прав людини і громадянина можна зробити висновок, що український омбудсмен має особливий статус і функціонує як самостійний інститут, який сприяє органу законодавчої влади здійснювати контроль за дотриманням органами публічної влади, установами, організаціями, вищими органами влади, судами та установами приватного характеру.
3. Загальні, матеріально-фінансові, особисті Гарантії діяльності Уповноваженого ВРУ з прав людини
Уповноважений – відповідальна державна посадова особа, яка, безумовно, повинна мати необхідні гарантії для реалізації своїх завдань та функцій. Їх можна розділити на загальні, матеріально-фінансові і особисті.
Будь-яка модель омбудсмана базується на високому авторитеті особистості самого омбудсмана. Особливість української моделі, крім цього, полягає у тому, що на Уповноваженого покладається обов’язок у своїй незалежній та неупередженій діяльності в інтересах людини та громадянина керуватися Конституцією України, законами України, а також законами справедливості та власною совістю [2, cт.7]. На цьому наголошувалося в присязі, яку склала перший Уповноважений з прав людини 14 квітня 1998 р. На практиці це означає, що Уповноважений в своїй діяльності постійно має керуватися як принципом верховенства права, так і принципом верховенства прав людини, а також має пропонувати моделі правової та моральної поведінки, які б випереджали діюче в країні законодавство.
Важливою гарантією діяльності українського омбудсмена є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень і не може бути без згоди парламенту нашої держави притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Також слід зазначити, що кримінальна справа проти Уповноваженого може бути порушена тільки Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності українського омбудсмена, його представників та працівників Секретаріату Уповноваженого винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством [2, ст.20].
Також вищезазначеному органу гарантуються трудові права. Так, після закінчення терміну повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, чинне законодавство надає їй роботу, яку вона займала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов’язків Уповноваженого, а у разі неможливості надання цієї роботи – інша рівноцінна робота на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації. Вайжливо й те, що Закон закріплює, що життя та здоров’я українського омбудсмена і його представників підлягає обов’язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Кабінет Міністрів України встановлює умови та порядок страхування.
Ефективне
функціонування
інституту
Уповноваженого
зумовлюється
необхідністю
належного
фінансового
його забезпечення.
Виходячи з
цього Закон
встановлює,
що фінансування
діяльності
правозахисного
органу здійснюється
за рахунок
Державного
бюджету України.
Український
омбудсмен
розробляє і
подає на затвердження
парламенту
нашої держави
та виконує
кошторис своїх
витрат. Міністерство
економіки та
Міністерство
фінансів під
час підготовки
актів Кабінету
Міністрів
України про
розподіл асигнувань,
передбачених
у Державному
бюджеті та
капітальні
вкладення,
повинні враховувати
за поданням
Уповноваженого
необхідні
асигнування
на створеня
матеріально-технічної
бази, необхідної
для його діяльності,
та будівництва
житла. З цією
метою Кабінетом
Міністрів було
прийнято Постанову
від 29.11.99 р., згідно
з якою було
встановлено,
що за умовами
матеріально-побутового,
медичного,
санітарно-курортного
та транспортного
обслуговування,
а також забезпечення
засобами зв’язку
Уповноважений
прирівнюється
до Голови
Конституційного
Суду України,
а представники
Уповноваженого,
керівник Секретаріату
– до членів
Кабінету Міністрів,
заступник
Секретаріату
– до заступника
Міністра Кабінету
Міністрів і
т.д.
Постановою
Кабінету Міністрів
від 10. 11. 99 р. “Про
умови оплати
праці Уповноваженого,
представників
Уповноваженого
та працівників
його Секретаріату”
були встановлені
посадові оклади
Уповноваженому
у розмірі 400,
представнику
його Секретаріату
– 380, секретарю
консультативної
ради – 340 гривень
на місяць.
Ще однією важливою гарантією, яка забезпечує незалежність служби омбудсмена нашої країни, є те, що Закон забороняє втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадових особ у здійснення його правозахисної роботи [2, ст.20].
Необхідною гарантією, яка забезпечує діяльність українського омбудсмена, є обов’язок співпраці з ним. Закон встановлює, що органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:
забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормтивними актами про охорону державної та службової таємниці;
надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дії та рішень.
Відмова органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в його діяльність з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством [2, ст.22].
Загалом такий підхід щодо повноважень Уповноваженого відповідає світовій практиці. Омбудсмени переважної більшості країн, де вони діють, мають право вимагати необхідні їм для перевірки акти, знайомитися з різними документами, вимагати пояснення від посадових осіб і громадян. Наприклад, омбудсмен Намібії, проводячи розслідування з приводу скарги, має право викликати повісткою будь-яку особу і вимагати будь-який документ. Він наділений правом обвинувачувати особу перед компетентним судом у випадку неявки за повісткою чи ненадання омбудсмену необхідних документів, допитувати будь-яку особу, вимагати від неї співпрацювати і правдивої інформації з розслідуваної справи. Право правозахисних органів Великобританії, Канади і США вимагати необхідну їм для вирішення скарги інформацію прирівнюється за своєю юридичною силою до відповідного права суддів і підлягає обов’язковому виконанню. Омбудсмен Швеції, медіатор-посередник Франції, австралійські омбудсмени мають право накладати штраф на державних службовців, що відмовляються надати потрібну їм інформацію. У Швеції, Франції, Австралії та Великобританії передбачена кримінальна відповідальність за обструкцію омбудсменівської діяльності. В деяких країнах особи, що беруть участь в розслідуванні, наділяються правами і обов’язками, які надаються учасникам судового засідання.
Важливо зазаначити, що законодавство України закріплює гарантії захисту прав людини і громадянина при зверненні до Уповноваженого. Кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого у порядку, передбаченому чинним законодавством [2, ст.21].
При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Особа, позбавлена волі, може звернутись із письмовим зверненням до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому.
Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірок.
Основною гарантією діяльності українського омбудсмена є його самостійність, що випливає зі ст.20 Закону, в я кій зазначається, що Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справи, які закінчені або перебувають у його провадженні.
Дуже важливо на сьогодні виділити деполітизованість та несумісність посади, оскільки вищезазначений орган не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також він не може бути членом будь-якої політичної партії. Однак він може займатися викладацькою, науковою або іншою творчою діяльністю.
Для більш ефективної роботи омбудсмена законодавством України передбачено створення секретаріату та право Уповноваженого призначати своїх представників у межах виділених коштів. Відповідними розпорядженнями Кабінету Міністрів України посади представників Уповноваженого Верховної Ради україни з прав людини та працівників секреторіату віднесено до категорій посад державних службовців.
Отже, зробимо висновок, що специфіка правового статусу Уповноваженого з прав людини полягає в тому, що він не належить до будь-якої з гілок державної влади, а є органом sui generis, особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційно існуючу систему влади. Тому невідворотним на етапі його становлення є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами, одночасно із збереженням свого незалежного статусу.
Висновок
У ході глибокого вивчення даної теми я зробила висновок, що необхідність створення інституту українського омбудсмена обумовлена багатьма обставинами.
По-перше, недостатнім рівнем забезпечення прав і свобод громадян традиційними процедурами захисту.
По-друге, збільшенням імовірності порушень прав громадян посадовими особами в умовах не досить визначеного законодавства.
По-третє, проголошенням приєднання Української держави до розвинених міжнародних стандартів демократії.
І, по-четверте, демократичністю цього правозахисного інституту, а саме: незалежністю від державних органів, відкритістю, відсутністю формалізованих процедур розгляду заяв і скарг, безплатним наданням громадянам допомоги.
Загалом, історичний досвід свідчить, що необхідність запровадження вищезазначеної посади постає тоді, коли наявні інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого й виникає потреба в додаткових механізмах.
Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямовано на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення органами влади, посадовими особами їхніх прав і свобод. Цей інститут, поєднуючи в собі риси інституту держави й інституту громадянського суспільства, погоджує інтереси між ними та пом'якшує соціальні суперечності. Діяльність Уповноваженого демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.
Нині йде процесс становлення українського омбудсмена. Першій Уповноваженій Н.І.Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов’язані з захистом прав і свобод людини і громадянина, а й розв’язувати фінансові, технічні проблеми, невирішемість яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. Однак вже на початку її роботи простежується необхідність діяльності подібного органу. Зокрема, за преший рік його повноважень до омбудсмена нашої держави надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 році парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вжила заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів. Зокрема, Уповноважена приймала активну участь у створенні та представленні у травні 2008р. Раді ООН із прав людини першої Національної доповіді.
Виконуючи свої функції, український омбудсмен тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов утримання заарештованих Н.І.Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватися з таємною інформацією та отримувати копїї документів, що її цікавлять.
Таким чином, інститут омбудсмена – це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.
Однак, як і кожен діючий механізм, даний орган повинен удосконалюватися. На мій погляд, модернізація статусу Уповноваженого має відбуватися як шляхом його коригування в «ширину», тобто запровадження спеціалізованих його представників, так і шляхом удосконалення самого Закону.
Необхідно доповнити Закон нормами, які б давали можливість українському омбудсменові запобігати порушенням прав людини, бо знову ж таки, враховуючи зарубіжний досвід, діяльність вищезазначеного органу повинна запобігати несправедливості та відновлювати несправедливість.
Створення певних спеціалізованих уповноважених дозволить зробити більш продуктивною і дієвою співпрацю омбудсменів із відповідними громадськими організаціями, сприятиме посиленню захисту конкретних соціальних груп населення. Однак запровадження подібних посад має відбуватися з урахуванням специфіки правового статусу Уповноваженого, механізму державної влади, чинної національно-правової системи та менталітету українського народу. Їх введення повинно виступати одним із ефективних варіантів посилення захисту прав і свобод таких членів нашого суспільства, як неповнолітніх, студентів, військовослужбовців тощо.
Не варто залишати поза увагою факт низького рівня правосвідомості населення України, який міг би підняти Уповноважений шляхом проведення роз’яснювальних програм на телебаченні, розробкою та випуском спеціальної літератури ( брошур, газет, журналів ) велик накладом.
Зважаючи на складність та багатогранність даної теми, також потребують спеціального дослідження проблеми взаємодії інституту Уповноваженого з міжнародно-правовоми механізмами захисту прав людини, зокрема Міжнародним інститутом омбудсмена.
Аналізуючи вищенаведене, потрібно зазначити, що для розвитку України як правової держави, а нашого суспільства – як демократичного, права людини повинні бути пріоритетними, набути вищої цінності, виступати обмеженням всевладності держави не лише юридично, а й фактично. А тому, подальше вдосконалення правового статусу Уповноваженого підвищить ефективність його діяльності як посередника між громадянами й органами державного управління, сприятиме демократизації правових механізмів.
Список викоростаної літератури:
Конституція України// Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30
Закон України « Про Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини» від 23.12.97 / Закони України. Додаток до щотижневика «Відомості ВРУ». ВРУ, 1999.- №20.- с.99.
Закон України «Про Конституційний Суд України»
Положення про Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19 липня 2005р.// www.ombudsman.kiev/
Федеральний конституційний Закон “Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації”// Збірник законодавства РФ.- 1997.- №9.
Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт.- М., 1996.- 408с.
Наулік Н.С. Інститут омбудсмена в сучасному світі: порівняльний аналіз//Вісник прокуратури.- 2003.- №10.- с.107.
Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.- Харків,2001.- с.23.
Хаманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека – защитник прав граждан.- М., 1998.- с.12
Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини//Право України.- 2000.- №3.-с.31-33.
Яременко Т.Ф. Інститут омбудсмена як засіб забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України.- 2003.- №1.- с.297-304.
Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід//Вісник Академії правових наук України.- 1998.-№2.- с.57-66.
Тимченко С.М. Судові та првоохоронні органи України. Навчальний посібник.- К.: «Центр навчальної літератури», 2004.- 304с.
Марцеляк О.В. Удосконалення парламентського контролю в Україні через модернізацію статусу Уповноваженоного ВРУ з прав людини// Вісник Академії правових наук України.- 2000.- с.88-93.
Наулік Н.С. Український омбудсмен – елемент конституційно-правового механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина // Бюлетень Міністерства юстиції України.- 2005.- №1.- с.109-115.
Тодика Ю.М., Журавський В.С. Конституційне право України. Навчальний посібник.- К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002.- 542с.
Размещено на