Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського
Довгими роками український народ у цих тяжких умовах (рівно як і багато інших народів світу) боровся за свою національну державу тому, щоб знову не повторювати помилок минулого і не проливати людської крові.
Всі держави світу, як вважає академік, повинні керуватись у своїх діях словами президента Америки Вудро Вільсона, котрий сказав: "Кожен народ повинен мати право на самовизначення. Без згоди народу неможна ні над ним панувати, пі управляти ним. Самовизначення народів - це не фраза, але справжній практичний принцип, на який ніхто не сміє зазіхати. Право на самовизначення це найважніше право кожного народу, чи він великий чи вій малий. На основі цього права всі народи мають право па національну територію, право вибирати собі державну зверхність, під яку вони мають належати, право внутрішнього самоуправління та вільного культурного, політичного та економічного розвитку. Всі економічні договори та політичні відносини повинен безпосередньо вирішувати той народ, якого вони торкаються. Усі народи мусять бути вільні, та не можна їх насилувати зверху до таких порядків, яких вони не хочуть".16
Ця підтримана вченим істина, скроплена кров'ю тодішніх поколінь, неодержимий алогізм нинішніх подій (Чечня, Балкани) роблять ЇЇ актуальною і сьогодні. С. Дністрянський у свій час відзначав, що нова, обновлена держава мусить признати самовизначення народів. Не держава є самометою, тільки нарід, вона має бути видимим знаком народної спільноти, - правною організацією народу. Основні принципи цієї тези регламентовані Конституцією України. Стаття 4 р.1. гласить: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".17 І так як кожний господар загороджує хату - кожна держава має свої границі. С. Дністрянський у "Новій державі", відповідаючи на питання: "Які ж границі повинен мати модерний нарід у своїй державі?", академік зазначає: "Народ є в першу чергу зв'язок осіб, держава ж в першу чергу територія. Але народ має, як такий, свою питому територію. Тільки по суті значення території інше в народі ніж у державі. У народі територія має значення етнографічне, коли в державі воно політичне"18
Кожний народ мусить мати свою територію, де він є в домі ("в своїй хаті"). Це положення С. Дністрянського також регламентоване і забезпечене Конституцією України. "Територія України в межах існуючого кордону, - гласить ст.2 р.1,- є цілісною і недоторканою"19
Далі вчений роз'яснює, що поодинокі члени народу поселяються поза об'ємом своєї національної території, та творять у чужих державах острови, а іноді й великі комплекси; вони щоправда не перестають бути членами свого народу, але все ж таки находяться не на своїй, а на чужій території. Так само можна поодиноким членам народу при свободі переселювання переносити свій осідок на чужину, але все те є з огляду на сталий осідок самої нації, тільки "чужиною", а не Батьківщиною.
"Ідея народного самовизначення не має стриму перед границями колишніх держав" - стверджує С. Дністрянський. Він вважає, що, навпаки, війна велася задля відновлення несправедливо встановлених державних границь для поодиноких народів. Тому попередні державні границі не можуть бути тривкою основою для самовизначення народів. Це ще більше стосується так званих історичних границь, оскільки під ними дехто розуміє ті межі, які в минулому обіймали якісь держави та опісля їх втратили. Академік С. Дністрянський стверджує, що Польща, яка захопила українські землі аж по Дніпро, не може посягати па ці території. Тому про границі самовизначення народів може вирішувати не політичний, а тільки етнографічний принцип. Врешті, історія національних змагань підтверджує цей факт. Спираючись на дані судження, С. Дністрянський вважає, що "національна територія є та територія, з якою народ є зв'язаний історично шляхом постійного, звичайно споконвічного поселення. Поняття національної території є однак ексклюзивне - значить і хоч би мешкало побіч себе кілька народів, ніяка територія не може бути рівночасно національною територією для кількох народів, та кожний народ має свою питому, етнографічно визначену територію, де він постійно поселився та де він живе своїм питомим культурним життям. Поза цією територією він може бути тільки чужинцем або завойовником. Тому, продовжує С.Дністрянський, ті народи, що завоювали інші та не встигли поселитися на їхнє місце, ні їх асимілювати, не можуть ніколи вважати завойованих земель за свою власну національну територію".20
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що національні границі можуть зменшуватися або збільшуватися тільки у процесі зменшування або поширювання осель дотичного народу на своїх чи чужих просторах та шляхом повної асиміляції на користь чужої чи своєї народності. У вже цитованій праці "Нова держава" С. Дністрянський висловлює і таку думку, суть якої полягає в тому, що па території народу бувають чужі острови та взагалі національні меншини, що мешкають побіч автохтонної, з територією зв'язаної нації. Вони є лише наче "комірники", що мешкають у "чужій хаті". Далі він каже, що народ, котрому належить національна територія, є "господарем", є більшістю цієї території, члени інших народностей можуть бути тільки меншістю. При цьому академік висловлює думку, що на мій погляд є чесною і справедливого для обох сторін. Він пише, "що в такій то хаті мусить народ примістити "комірників" та прийняти в гостину чужинців. Він мусить лишити повну свободу в їхньому "помешканні" (це значить повну свободу в їх національних правах); але він має з ними спільні справи, що торкаються цілої "хати" (тобто цілої держави), в якій вони мусять підчинятися волі "господаря" (тобто більшості), але за те вони повинні бути на привілейованому становищі гостей".21
Всі ці принципи регламентовані і забезпечуються Конституцією України. Так, ст. 11 її проголошує: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».22
Але ідея самовизначення народів не обмежується одначе тільки на право до своєї власної держави чи на право відносити себе до тієї держави, до якої народ хоче належати - воно має поверх, цього ще й внутрішній зміст. В своїй "хаті мусить бути своя правда" - таким є дальший творчий розвиток Шевченкової думки Дністрянським. «Наш найдавніший пам'ятник права - це "Руська Правда". Впродовж віків сам народ творив собі право - так він розумів правду в суспільному житті, так він осягав ідею справедливості».23
Право як народна правда, наголошує вчений, - це провідний шлях нової держави. Держава не може існувати без законів, але С.Дністрянський вважає, що ці закони не тільки мусять знаходити внутрішню основу в народі, бо вони передають лише певну частину тих правних постанов, якими керується народ в своїй державі. Поза сферою законів мусить залишатися сфера внутрішньої творчості звичаєвого права з безпосередньо зобов'язуючою силою. Правда мусить бути завжди живою. Право мусить бути завжди живуче - як живі є людські потреби та потреби тих спільнот, з яких складається народ. Та над усім мусить стояти поняття справедливості. Дійсно принципи, лаконічно і образно висловлені Т. Шевченком, творчо розвинуті С. Дністрянським, повинні стати основою розбудови нашої держави.
ГЛАВА 3. ПОГЛЯДИ С. ДНІСТРЯНСЬКОГО-КОНСТИТУЦІОНАЛИСТА
Для правової думки будь-якого народу, в тому числі й українського, характерною є діяльність когорти таких вчених і мислителів, творча й наукова спадщина яких є фундаментальною для її розвитку загалом. Окрім того, вона також є частиною загальноєвропейської правової думки, її доповненням і збагаченням. Власне, одним з таких вчених був Станіслав Дністрянський, один з найвизначніших правників і політологів XX століття.24 Дуже важливу роль для становлення та розвитку правової думки в Україні відіграла діяльність Станіслава Дністрянського. Його внесок у розвиток української правової думки, юридичної науки та освіти важко переоцінити. Двічі (у 1907 і в 1911р.р.) його було обрано депутатом до Віденського парламенту від української руської демократичної партії. За цей період він значно спричинився до втілення демократичних принципів. у національне життя Галичини. Деякою мірою С. Дністрянський причетний до проголошення на всенародних зборах у Львові 13 листопада 1918 року самостійної Української держави, адже він входив до складу Української Національної Ради.25
Науковий доробок вченого, який протягом майже 70-річного періоду залишався невідомим для українського народу, ще пот
та матеріалістичної теорій походження права та держави. Вона є цінним здобутком української та європейської правової науки.
Ґрунтовно вивчивши правові та політичні ідеї, вчення і концепції від античності до початку ХХ ст., С.Дністрянський створив власну правову концепцію. Базовими для нього були ідеї Аристотеля (автора теорії природного походження держави), А.Вагнера (прихильника органічної теорії права та держави), Г.Єллінека (представника формально-догматичної юриспруденції та теорії законів у державному праві), Р.Ієрінга (засновника теорії „інтересу в праві”), А.Менгера (прихильника соціалістичної теорії), Р.Штамлера (засновника теорії „правдивого права”), Ф.Цайлера (прихильника теорії природного права), Р.Гофмана, Р.Пфаффа, Й.Унгера (представників історичної школи права), а також визначних українських мислителів та вчених — Б.Кістяківського, О.Огоновського й Т.Шевченка.26
Дністрянський вважав, що держава є вищою формою організації суспільства. У теорії С.Дністрянського йдеться про мету створення держави та наслідки утворення в суспільстві елементарних соціальних груп. Проаналізувавши процес зародження держав, С.Дністрянський звернув увагу на те, що часто одна і та ж сама людина виступає членом декількох суспільних груп, а тому може мати різні соціальні статуси. Держава, за С.Дністрянським, утворюється як результат органічної потреби суспільства. Завдання, яке покладається на державу в момент її виникнення, — це утворення правового ладу, який був відсутній на попередніх етапах розвитку людства. Отже, держава повинна була об’єднати у своїх межах соціальні групи нижчого рівня та визнати їх органічне (природне) існування. Крім того, держава, визнавши їхнє існування і після власного виникнення, повинна була зберегти соціальне життя цих груп і визнати створені ними соціально-етичні норми. Державні закони, на думку С.Дністрянського, за своїм статусом не можуть скасовувати правові норми соціальних груп, а навпаки, вони повинні базуватись на цих нормах і якомога більше їм відповідати. Тобто держава, як окреме соціальне об’єднання, отримує право на життя з правом створення нових (власних) правових норм. З появою держави суспільний лад змінюється на правовий.
Держава не скасовує правових норм первісних суспільних об’єднань, а, базуючись на них, створює норми для врегулювання відносин між державою та іншими соціальними об’єднаннями. Оскільки норми первісних соціальних об’єднань часто суперечили між собою, то держава з метою забезпечення правової охорони членів суспільства, узгодження інтересів соціальних об’єднань та подальшого їхнього існування та розвитку, створює власну систему правових норм. Іншими словами, держава створює власну правову систему як механізм узгодження різних правових норм. На думку С.Дністрянського, завдання, яке стоїть перед державою, полягає у створенні стабільності та узгодженості інтересів у суспільстві. «Державне право лише тоді зможе досягти поставленого перед державою завдання, коли воно буде базуватись на звичаєвому праві. Тільки в такому випадку держава може стати правовою державою».27
Отже, розглядаючи питання походження держави як найвищої соціальної організації у суспільстві, С.Дністрянський був прихильником концепції Аристотеля про природне походження держави. Узагальнюючи проблематику наукових інтересів ученого, можна визначити їх у таких напрямках: форми державного устрою і права людини, проблеми консолідації української нації, національно-державне творення в Україні, проблеми української мови і забезпечення її державного статусу; історія української культури, цивільне право в Україні, сімейно-шлюбні відносини та їх регулювання. Деякі його праці не втратили своєї актуальності і сьогодні. Вони зберігаються у бібліотеках України, Австрії, Німеччини, Польщі і Чехословаччини на мовах цих країн, "що сприяло утвердженню його авторитету як вченого-правника європейського рівня, а також піднесло значення української науки". Архів ученого зберігається у Львові, Тернополі, Празі.
Таким чином, нам, нащадкам С. Дністрянського необхідно ще наполегливо попрацювати над науковою спадщиною вченого, щоб повернути забуте ім'я мислителя його землякам, народу, державі, задля яких він так важко і натхненно працював. Адже одна меморіальна дошка з барельєфом, встановлена у 1989 році на будинку, де народився С. Дністрянський у Тернополі, аж ніяк зробити цього не може. Можуть, і повинні це зробити науковці-професіонали, громадяни, яким небайдужа доля вченого-правника С. Дністрянського. Важка його доля, але вона може бути для багатьох українців прикладом для наслідування, оскільки він був світочем тодішньої національної правничої науки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Академік Станіслав Северинович Дністрянський: життя і діяльність // Матеріали VI української наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність”. - 18-19 квітня 1995. - Київ, 1995.
2. Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.
3. Возьний В. І. Основоположник українського правознавства // Вісник Національної академії наук України.- 1995. - № 11-12. - С. 59-63.
4. Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст.-Львів.-1999.- Додаток.
5. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави.- Львів.: «НТШ».- 1925.
6. Коваль А. Джерела та форми права в правовій концепції Станіслава Дністрянського // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми держави і права”.- Вип. 16.- Одеса, 2002.
7. Коваль А. Погляди Станіслава Дністрянського на права людини та громадянина // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми політики”. - Вип. 13-14.- Одеса, 2002.
8. Коваль А. Погляди С.Дністрянського на правознавство як науку // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії „Актуальні проблеми держави і права”.- Вип. 22.- Одеса, 2004.
9. Конституція ЗУНР //Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999.
10. Конституція України. Українська правнича фундація. - К., 1998.
11. Кудрявцева В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. М.: «Высшая школа»,1995.
12. Мушинка М. Станіслав Дністрянський – засновник нової науки права (1870-1935) /Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935. Бібліографія. - К.: «Довіра: Ґенеза», 1992.
13. Подгурецкий А. Очерк социологии права. М.: «Просвещение», 1974.
14. Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: «Либідь», 1992.
15. Правова концепція С. Дністрянського // Право України.- 1999. - №6. - С.116-118.
16. Правознавець і політолог: до 125-річчя від дня народження С.Дністрянського //Рідна школа.- 1995.- №12.- с.22-24.
17. Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999.
18. Сырых В.М. Социология права.- М.: «Высшая школа», 2001.
19. Усенко І. Б., Возьний В. І. Дністрянський Станіслав Северинович // Юридична енциклопедія: - Т. 2. - К., 1999.
20. Усенко І. Б. Наукова спадщина академіка С. С. Дністрянського // Правова держава. Вип. 7. - К., 1996.
21. Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. -1999. - № 5. - С.142-146.
Размещено на
1 Див.Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. — Львів, 1999.
2 Див. Возьний В. І. Основоположник українського правознавства // Вісник Національної академії наук України.- 1995. - № 11-12. - С. 59-63.
3 Див. Кудрявцева В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. М.: «Высшая школа», 1995.- с. 57.
4 Див. Сырых В.М. Социология права.- М.: «Высшая школа», 2001.- с.86.
5 Подгурецкий А. Очерк социологии права. М.: «Просвещение», 1974.- с. 54.
6 Див. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави.- Львів.: «НТШ».- 1925.-63 с.
7 Усенко І. Б. Наукова спадщина академіка С. С. Дністрянського // Правова держава. Вип. 7. — К., 1996. — С. 229.
8 Мала енциклопедія етнодержавознавства.- К.: «Довіра: Ґенеза», 1996.- с.565-566.
9 Коваль А. Джерела та форми права в правовій концепції Станіслава Дністрянського // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми держави і права”.—Вип. 16.— Одеса, 2002.— С. 108.
10 Правова концепція С. Дністрянського // Право України.- 1999. - №6. - С.116-118.
11 Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. -1999. - № 5. - С.142-146.
12 Коваль А. Погляди С.Дністрянського на правознавство як науку // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії „Актуальні проблеми держави і права”.—Вип. 22.— Одеса, 2004 р.— С. 78-82
13 Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.- С. 75.
14Див. Усенко І. Б., Возьний В. І. Дністрянський Станіслав Северинович // Юридична енциклопедія: — Т. 2. — К., 1999. - С. 219-220.
15 Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: «Либідь», 1992.- с.172-173.
16 Історико-юридична спадщина академіка С.С. Дністрянського // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук праць. - Київ, 1999.- С.67-72.
17 Конституція України. Українська правнича фундація. - К., 1998.- Ст.2.
18 Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. - С. 213.
19 Конституція України. Українська правнича фундація. - К., 1998.- Ст.2.
20 Дністрянський С. Нова держава// Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. -С. 213.
21 Там же. -С. 214.
22Конституція України. - Ст. 11.
23 Коваль А. Погляди Станіслава Дністрянського на права людини та громадянина // Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми політики”. — Вип. 13-14.— Одеса, 2002.— С. 885.
24Андрусяк Т. Академік Станіслав Дністрянський і його роль у створенні та розвитку Українського Вільного Університету./ Науковий збірник УВУ. - Мюнхен-Львів, 1995.- С. 62.
25 Мушинка М. Станіслав Дністрянський – засновник нової науки права (1870-1935) /Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935. Бібліографія. - К.: «Довіра: Ґенеза», 1992.- с.104.
26 Правознавець і політолог: до 125-річчя від дня народження С.Дністрянського //Рідна школа.- 1995.- №12.- с.22-24.
27 Академік Станіслав Северинович Дністрянський: життя і діяльність // Матеріали VI української наукової конференції молодих вчених “Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність”. - 18-19 квітня 1995. - Київ, 1995. - С.18-20.