Умисне вбивство

має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав – і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК1.

Частина 2 ст. 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за наявності яких вбивство визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК.

Вбивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, з використанням безпорадного стану потерпілого, своїх рідних – батька чи матір тощо), які у ч. 2 ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, що містить декілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають ці обставини.

Карається умисне вбивство при обтяжуючих обставинах позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна у випадках засудження за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство

1 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. „Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини”


Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного

хвилювання

Стаття 116 КК передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, яке було вчинене у стані фізіологічного афекту.

Афектом у психіатрії називають найбільш сильні (найсильніші) і дуже різкі емоції та переживання – жах, лютість, відчай і т. ін.

У стані фізіологічного афекту самооцінка і самоконтроль поведінки значно затрудняються, зменшуються, але зовсім не виключаються, як під час патологічного афекту. У стані патологічного афекту людина нездатна ні розуміти своїх дій, а отже, ні контролювати їх, ні керувати ними. У такому стані людина визнається неосудною (ст. 19 КК).

Вбивство вважається вчиненим у стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

Якщо сильне душевне хвилювання (афект) виникло у відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір убити його.

Якщо фізіологічний афект виник: а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними (близькими), але не надавало права на необхідну оборону чи крайню необхідність; б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного – грубого і цинічного приниження гідності особи; в) внаслідок інших протизаконних або грубо аморальних дій потерпілого, якщо ці дії спричинили чи могли спричинити тяжкі наслідки для винного чи його близьких.

Судова практика визнає, що викликати фізіологічний афект може подружня зрада, зрада закоханих. Афект можуть викликати і багаторазові протизаконні дії, остання з яких і стала причиною афекту.

Таким чином, вбивство у стані фізіологічного афекту є відповіддю на протиправні чи аморальні дії потерпілого, і тому воно визнається вчиненим при пом’якшуючих обставинах. Наприклад, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду розглянула справу Н., яка вбила свого чоловіка. Потерпілий систематично пиячив, бив свою дружину, приводив додому жінок. У день убивства він прийшов додому п’яний, почав вимагати, щоб дружина задовольнила його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, ударив її ногою в живіт. Н. схопила ніж і ударила ним чоловіка в груди, від чого він помер. Верховний Суд ухвалив, що дії Н. слід кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки вони були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, викликаного тяжкою образою і протизаконним насильством з боку потерпілого1.

Вбивство не підпадає під ознаки ст. 116 КК, якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого, наприклад, взяттям під варту (ст. 155 КК), конфіскацією майна (ст. 59 КК), затриманням злочинця (ст. 38 КК) тощо.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Всі інші випадки заподіяння кримінально караної шкоди у стані фізіологічного афекту – тілесні ушкодження, необережне вбивство – кваліфікуються за ст. 123 КК.

Відповідальними за ст. 116 КК є осудні особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

Карається умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до п’яти років.


Умисне вбивство

Умисне вбивство1 ухвали судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. у справі К. та від 28 травня 1991 р. У справі П.

Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони

Склад злочину умисного вбивства, передбачений ст.118 КК, є традиційним для законодавства України. Він являє сукупність ознак убивства (ч.1 ст. 115 КК) і ознак перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36 КК, які розглянуті в Загальній частині кримінального права.

Для кваліфікації умисного вбивства як вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, передусім необхідно встановити, що винний знаходився у стані необхідної оборони, тобто смерть заподіяна особі, яка посягала на права та інтереси особи, суспільні інтереси та інтереси держави. При цьому повинні бути наявними умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу, та порушені умови, які відносяться до захисту (має місце не перевищення меж необхідної оборони).

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 26.04.2002 року зазначено, що судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ч. 2 ст. 36 КК, враховуючи, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади1.

Одне з питань, що стосується цієї проблеми. – кваліфікація дій осіб, які при виконанні службових обов’язків вчинили вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Вирішення таких питань на практиці ускладнюється тим, що такі факти ззовні нагадують перевищення влади, поєднане з насильством над особою, і тому ці дії іноді можуть бути кваліфіковані як злочин у сфері службової діяльності, хоча має місце вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене представником влади при виконанні службових повноважень.

Умисне вбивство1 Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К., 2003. – 560 с.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання ( доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення правосуддя) в такому разі не може бути досягнута1.

У КК України 2001 р. враховано недоліки юридичної конституції складу злочину і в диспозиції ст. 118 вказана форма вини – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це положення має принципове значення, орієнтуючи правозастосовні органи на те, що визнання спричинення смерті з необережності виключає кваліфікацію вбивства за ст. 118 КК. Це, можливо, повинно бути одним з основних критеріїв для відмежування вбивств, передбачених статтями 118 і 119 КК.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, слід відрізняти від діянь, які потягли смерть при уявній обороні.

Відповідальність за шкоду, спричинену у стані уявної оборони, настає за загальними правилами відповідальності при фактичній помилці. Якщо фактична помилка виключає умисел чи необережність, то усувається і кримінальна відповідальність за дії, вчинені в стані уявної оборони. Отже, і спричинення смерті у стані уявної оборони, коли не встановлені ні умисел, ні обережність, не тягнуть кримінальної відповідальності.

Умисне вбивство

1Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., перероб. та доп. / Ред. С.С. Яценко. – К., 2002- 968 с.


Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця ( ст. 118 КК ), має ряд спільних ознак із вбивством, учинене у стані сильного душевного хвилювання ( ст. 116 КК ). Спільними для них є об’єкт злочину, дія яка виражається у насильстві, вина, суб’єкт злочину. Схожою є і обстановка вчинення злочину, а точніше, його привід, яким у обох випадках є насильство, образа та інші протиправні діяння. Наявність великої кількості схожих ознак цих злочинів може призводити до так званого їх змішування.

Як же розмежовувати ці злочини?

Підставою необхідної оборони є діяння, які мають досягти ступеня суспільної небезпечності злочину, а стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням. При цьому тяжка образа або систематичне знущання необов’язкого повинні досягати ступеня суспільної небезпечності злочину, оскільки за будь-яку образу кримінальна відповідальність не передбачена взагалі.

Час агресивної реакції на тяжку образу, протизаконне насильство чи систематичне знущання також є розмежувальним критерієм названих злочинів. Однак він не має універсального характеру. Стан необхідної оборони і перевищення її меж можливі у процесі посягання, хоча особа, яка захищається, може і помилятися що до моменту його закінчення.

Головний розмежувальний критерій вбивств, передбачених ст. 116 і 118 КК, викликаних однаковим приводом лежить у суб’єктивній стороні, а саме у мотивах їх вчинення, оскільки за формою вини ці злочини можуть бути вчинені лише умисно. Вчиняючи умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, особа керується мотивами необхідності захисту своїх або іншої особи прав та законних інтересів, суспільних і державних інтересів. Мотивом убивства, передбаченого ст. 116 КК, можуть бути ревнощі, помста та інші спонукання, які породжуються афектованим станом психіки суб’єкта. Метою вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, є припинення наявного посягання або відвернення посягання, яке створює загрозу негайного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам. Мета захисту при вбивстві, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання відсутня1.

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони слід також відмежувати від простого умисного вбивства ( ч. 1 ст. 115 КК ) особа, яка перевищила межі необхідної оборони, керується необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання. Коли ж необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання минула, то спричинення смерті особі, яка посягала, слід розцінювати як акт помсти – діяння, яке охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 115 КК.

Проблемною є відповідь на питання кваліфікації вбивства за ч. 1 ст. 115 КК чи за ст. 118 КК, вчиненого під час бійки. В. Козак вважає, що є два варіанти, коли у бійках може виникнути стан необхідної оборони, який дає право на захист від протиправного посягання: а) стан необхідної оборони особи, яка намагається відвернути бійку, а тому втягнута в неї; б) стан необхідної оборони для осіб, які захищаються2.


Умисне вбивство

1 Сташис В.В. , Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь, 1996.

2 Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1992.

Насамперед слід підкреслити важливість аналізу суб’єктивної сторони дій учасників бійки. У випадках, коли особа, що вчинила вбивство

у бійці, дійсно зазнала нападу, який загрожував її життю чи здоров’ю, і діяла з метою захисту від цього нападу, можна говорити про стан необхідної оборони чи про перевищення її меж.

Одним з принципів Кримінального права є індивідуалізація кримінальної відповідальності. Це означає, що солідарна відповідальність у Кримінальному праві недопустима. Виходячи з цього, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони може мати місце у тих випадках, коли своїми діями кожна особа, яка відвертала суспільно небезпечне посягання, перевищила межі необхідної оборони. Отже, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони не виключається.

Іноді на практиці виникає питання про правомірність застосування правил про необхідну оборону, коли особою, яка посягає, є особа, яка страждає на психічний розлад здоров’я. У літературі підхід до вирішення цього питання є неоднозначним. У деяких випадках суди виходять із наявності чи відсутності інформації у особи, яка обороняється, про психічні захворювання особи, яка нападає. А. Сахаров давав таку юридичну оцінку цієї ситуації: суспільно небезпечне посягання недоумкуватого повинно оцінюватися за правилами крайньої необхідності, оскільки необхідна оборона має на увазі лише захист від злочинців. Така позиція не відповідає положенням Кримінального закону. За своїми об’єктивними ознаками при виникненні стану необхідної оборони посягання має бути об’єктивно суспільно небезпечним, а суспільно небезпечним є не лише злочин, а й діяння особи, яка страждає на психічні розлади здоров’я.


Кримінально-правова характеристика умисних вбивств вчинених на замовлення

Кримінальний кодекс України 2001 року ( п. 11 ч. 2 ст. 115 ) передбачає відповідальність за вчинення вбивства на замовлення. Ця кваліфікуюча ознака умисного вбивства у попередньому Кримінальному кодексі України з’явилася у 1996 році, коли з метою посилення боротьби із вбивствами Законом України від 2 жовтня 1996 р. ст. 93 КК було доповнено пунктом „и”1. З того часу судова практика фактично не має прикладів кваліфікації вбивства на замовлення за п. „и” ст. 93 попереднього КК без додаткової кваліфікації дій винних також і за п. „а” ст. 93 того ж Кодексу. Більш того, значна частина вбивств на замовлення – це також убивства, вчинені не тільки з корисливих мотивів, а й за попереднім зговором групою осіб або організованою групою, - тобто найчастіше п. „и” є фактично тільки додатковою кваліфікацією дій винних, другорядною ознакою.

Пункт 171 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я” від 1 квітня 1994 р. № 1 містить роз’яснення, що під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, розуміють умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення, як це підкреслюється у постанові, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру (наприклад допомогти у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, залучити до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець тощо)2. Таким чином, фактично підтверджується теза про вбивства на замовлення як окремий випадок вбивства з корисливих мотивів.


Умисне вбивство

1 Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 46. – Ст. 249.

2 Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): у 2-х томах. - К.: „А.С.К.”. – Т. 2 – С. 121-122.


Безумовно, такі вбивства можна розглядати як окрему категорію злочинів, але лише з точки зору особливостей криміналістичної характеристики, через необхідність створення відповідної методики їх розслідування – оскільки розслідування справ цієї категорії має деякі суттєві особливості. Та введення у зв’язку з цим до Кримінального кодексу якоїсь додаткової кваліфікуючої ознаки не потрібно. Такі вбивства мають розглядатися лише як різновид вчинення вбивства з корисливих мотивів1.

У вказаній вище постанові Пленуму Верховного Суду йдеться про форму, в якій може виражатися доручення замовника виконавцю, зокрема наказ або розпорядження. У зв’язку з цим інколи необґрунтовано включають до числа „замовних” практично всі вбивства, вчинені в процесі „розборок”. Дійсно, якась невелика х частка певною мірою належить до цієї категорії, що пов’язано, насамперед, з такою їх криміналістичною ознакою, як специфічна структура та базова спрямованість діяльності злочинних угруповань. Але здебільшого злочини, які вчиняються учасниками угруповання, організуються їх лідерами. При цьому здійснення виконавцем такого доручення не можна віднести до стосунків „замовник - виконавець”, тобто до умов замовлення (найму), коли його виконання супроводжується передачею, наприклад, обумовлено угодою суми грошей.

Необхідно виходити з того, що всі особи, які належать до злочинного угруповання, - від рядових членів до лідерів – об’єднані на основі спільних, як правило, корисливих інтересів. І усунення конкурента або конкуруючого угруповання – природно, є спільною метою всіх членів цього кримінального формування, у чому вони особисто зацікавлені, оскільки такі дії спрямовані на розширення сфер впливу, що безпосередньо пов’язано з отриманням додаткових матеріальних благ. За таких обставин не можна говорити як про замовлення, так і про вбивство на замовлення.

Умисне вбивство

1 У Кримінальному Кодексі РФ у пункті „з” ч. 2 ст. 105 йдеться про вбивство „из корыстных побуждений или по найму, а равно сопряженное с разбоем, вымогательством или бандитизмом”.

Хоча і йдеться переважно про ті самі накази або розпорядження. Перш за все, це вбивства, вчинені організованою групою. Тому не можна погодитися з думкою деяких авторів, які ототожнюють вбивства на замовлення і так звані вбивства „за наказом”, пов’язані з протистоянням угруповань між собою. У таких випадках замовлення може лише формально скидатися на угоду. Йдеться про наказ або вказівки (ті самі розпорядження), які виконуються не у зв’язку з якимись зобов’язаннями з боку замовника, а в силу того, що „виконавець задовго до надходження доручення на вбивство взяв на себе кілерські обов’язки відповідно до ролі, яку він виконує у злочинному угрупованні”1.

Наказ – це розпорядження особи, яка наділена владою. Це передбачає такі стосунки між суб’єктами, які характеризуються перш за все нерівністю сторін – як відносини підпорядкування, коли виконання або невиконання такого доручення спричиняє якісь наслідки в становищі або стані суб’єкта підпорядкування (у формі заохочення або покарання). Такі відносини цілком вписуються в ієрархічну структуру злочинного угруповання. При цьому його учасник, виконуючи наказ (завдання чи розпорядження) лідера про вбивство, розуміє, що його невиконання може негативно позначитися на одержанні ним тих матеріальних благ, які дає йому членство в угрупованні. Для вбивства на замовлення характерним є те, що виконавець такого вбивства одержує чи бажає одержати певну вигоду (матеріального чи нематеріального характеру) не від самого факту позбавлення життя потерпілого, а за вчинення дій, спрямованих на виконання замовлення, чи у зв’язку з його виконанням. Саме ця обставина принципово відрізняє вбивство на замовлення від інших вбивств, вчинених під впливом сторонніх осіб2.

Умисне вбивство1 Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. - № 2. – С. 31

2 Довідка Верховного Суду України за результатами узагальнення слідчої і судової практики застосування законодавства про відповідальність за умисні вбивства на замовлення та організованою групою від 30. 06. 98 р. – К., 1999. – 26 с.

Замовлення передбачає і деякі інші відносини – по суті договірні (спрощено: „хто платить – той і замовляє”), невиконання або відмова від його виконання тягне за собою позбавлення однією стороною (замовником) іншої (виконавця, найманця) певних благ, які обумовлені домовленістю (замовленням, найманням).

Дійсно, у деяких справах, виконавці вбивств, які входили до складу злочинних угруповань, після виконання наказу (для таких стосунків більш прийнятне інше визначення надання такого доручення - завдання) свого лідера про фізичну ліквідацію конкретної особи зі складу конкуруючого угруповання одержували гроші, автомашини і таке інше. У таких випадках йдеться тільки про певну спеціалізацію деяких членів злочинного угруповання і отримання ними або визначеної частки в злочинному прибутку угруповання, або заохочення за якісно виконану роботу.

Коли для виконання конкретного вбивства залучається особа „зі сторони”, наприклад з іншого угруповання, і виконання вбивства обумовлено одержанням виконавцем винагороди, то кваліфікуючими ознаками такого вбивства будуть корисливі мотиви та вчинення його на замовлення. Виконавець при цьому не пов’язаний з особами, що організували вбивство, якимись спільними інтересами, обумовленими належністю до злочинного формування.

Можна погодитися з думкою О.І. Бородуліна, який, пропонуючи кримінально – правове визначення цього злочину, відзначає, що вбивство на замовлення є умисним вбивством, яке вчиняється за договором між його організатором та особою, як правило, особисто не зацікавленою у смерті конкретної людини, за винагороду, за участю (або без неї) посередника, з корисливих або інших інтересів організатора вбивства.

У цілому доцільно було б викласти п. 6 ч. 2 ст. 115 КК у такому вигляді – умисне вбивство, „вчинене з корисливих мотивів або на замовлення ”.

Попередження умисних вбивств

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов’язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні. Специфіка таких заходів полягає у їх спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення. Виходячи з цього, у діяльності підрозділів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств слід зазначити такі напрями:

Виявлення і усунення обставин, які можуть обумовлювати с

скоєння вбивств.

Попередження реально можливих вбивств і переходу на

злочинний шлях певних осіб.

Припинення скоюваних умисних вбивств.

Виявлення і усунення обставин, які безпосередньо сприяли скоєнню вбивств та які можуть сприяти новим злочинам.

Попередження рецидиву.

В сучасній науці розрізняють три рівні профілактики:

1) вирішення важливих соціальних, економічних проблем життя суспільства, що забезпечує опосередкований планомірний вплив на всі ланки антисуспільної поведінки;

2) здійснення впливу на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються негативні явища. Тут необхідне оперативне усунення різних недоліків, виявлених у житті колективу (соціальні групи);

3) індивідуальна профілактична робота, тобто позитивне змінення системи ціннісних орієнтацій людини, поведінка якої заслуговує на особливу увагу.

Коли мова заходить про припинення злочину, то маються на увазі заходи, які направлені на припинення чогось вже розпочатого, що відбувається. Повною мірою цей термін підходить і для випадків, коли діяльність відповідних органів (окремих осіб) спрямована на зменшення шкоди, очікуваної від злочинного посягання.

Профілактика вбивств полягає у проведенні заходів зі встановлення й усунення причин цього виду злочинів та умов, що сприяють їх скоєнню. Джерелами одержання відомостей про вбивство, яке замислене або готується, можуть бути дані із заяв громадян і посадових осіб, представників громадськості, негласних співробітників, інші оперативні відомості, отримані із аналізу оперативної обстановки і статистичних даних. Коли оперативний працівник отримує такий сигнал, він повинен з’ясувати, які саме причини й умови стали приводом до створення такої ситуації.

До профілактичних заходів. Що проводяться з допомогою органів державної влади і самоуправління можна віднести такі:

усунення прогалин у законодавстві;

розробка механізмів реалізації економічних програм;

підвищення життєвого рівня населення;

фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю;

робота з вихованням громадян, підвищення їх культурного рівня;

координація роботи різних структур і установ, спрямованих на виконання цих завдань.

До профілактичних заходів, що проводяться безпосередньо органами внутрішніх справ відносяться:

своєчасне реагування на різноманітні порушення громадського порядку і, насамперед, на ті, що посягають на життя і здоров’я громадян;

проведення спільних із громадськістю рейдів по найбільш криміногенних об’єктах;

заохочення громадян, які надають допомогу правоохоронним органам;

активізація діяльності щодо виявлення осіб, які незаконно зберігають вогнепальну зброю. Встановлення шляхів її придбання або виготовлення;

посилення нагляду за раніше судимими. Контроль за їх способом життя і джерелами матеріального забезпечення.

Важливим елементом є взаємодія з судовими органами, які можуть давати інформацію, що становить інтерес, одержану в ході розгляду цивільних справ (шлюбнорозлучні процеси, поділ майна, відшкодування заподіяних збитків тощо). Певною мірою якість судового розгляду справи також може впливати на наслідок рішень, прийнятих сторонами. Слід пам’ятати, що питома вага умисних вбивств на побутовому грунті залишається ще досить великою.

Взаємодія з органами прокуратури залишається найголовнішим напрямком боротьби з умисними вбивствами. Слідчі прокуратури не тільки розслідують кримінальну справу, а й встановлюють фактори, які сприяли її скоєнню, що є невід’ємною частиною попереднього слідства.

Важливе місце в комплексі заходів щодо попередження умисних вбивств займає боротьба з наркоманією, насильницькими злочинами, а також рецидивом, формуванням злочинних груп, з незаконним носінням та зберіганням зброї.

Затримання є основним засобом припинення замаху на умисне вбивство.

На цій стаді значення мають усі фактори: своєчасність отримання первинно інформації та її повнота, активність виконавців, обдуманість запланованих заходів, готовність оперативного підрозділу вирішувати такі завдання, роль оперативного працівника у здійсненні такої роботи. Їх ігнорування може призвести до невідворотних наслідків – смерті людини. Необхідно вжити усі можливі заходи з недопущення замаху на вбивство, а саме:

гарантувати безпеку особи, яка може стати об’єктом злочинного посягання (особиста охорона, охорона житла і майна: видання спеціальних особистих засобів захисту або сповіщання про небезпеку; заміна документів і зміна зовнішності; зміна місця роботи і навчання; переселення в інше місце проживання);

вжити заходи із затримання осіб, що готують вбивство, на якомога найбільш ранньому етапі підготовки до злочину на основі виявлення і використання фактичних даних, що об’єктивно підтверджують скоєння підготовчих дій.

Припинення умисних вбивств підрозділами карного розшуку може мати місце тоді, коли винний вже

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: