Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Загальні положення про фізичну особу

Загальні положення про фізичну особу

Размещено на /


Курсова робота


на тему: «ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ»


Кандидата на посаду

професійного судді

Трофименко Єлізавета Василівна


Київ 2007

ЗМІСТ


ВСТУП

ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

1.1 ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

1.2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ГРОМАДЯН

ПРАВОВИЙ СТАТУС ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ

ІНСТИТУТ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Вступ


Сучасна динаміка соціально-економічних і політичних перетворень в Україні, що виявляється у трансформації соціальної структури суспільства та подальшої демократизації державно-правових інститутів, вимагає істотної активізації наукових досліджень проблем цивільного права, які торкаються регламентації правового становища фізичної особи. У період, коли Україна знаходиться на етапі розбудови ринкових відносин, модернізації нормативно-правової бази, одним із пріоритетних напрямків її державної політики є створення відповідної правової основи, необхідної для зміцнення і подальшого розвитку соціальних, гуманістичних та демократичних засад нашої держави. В процесі поточного розвитку і вдосконалення суспільних відносин принципового значення набуває проблематика наукового дослідження та подальшого становлення інституту фізичної особи, регламентації її правового статусу та вироблення механізму гарантування та непорушності її прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Наукове дослідження та розвиток правового регулювання статусу фізичної особи належить до числа найпріоритетніших напрямків розвитку юридичної науки та законодавчої політики, що знаходить своє відображення у всіх галузях права, в тому числі і у цивільному праві. Цивільне право має на меті упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість вільного розвитку та режим непорушності прав і законних інтересів.

Правовий статус фізичної особи як суб’єкта цивільного права характеризується як певне правове становище особи, змістом якого є сукупність прав і обов’язків особи, які визначають фізичну особу як самостійного учасника цивільних відносин.

У зв’язку з цим особливого значення набуває правова регламентація можливості фізичної особи виступати в якості суб’єкта права, здійснювати права і виконувати покладені на неї обов’язки. Правовий статус як понятійна категорія відображає перш за все ті можливості, якими може користуватися фізична особа, а також ту міру необхідної поведінки, яка вимагається від фізичної особи під впливом загрози притягнення до відповідальності у разі порушення прав інших осіб або невиконання чи неналежного виконання покладених обов’язків. Соціальним змістом правового статусу особи є її свобода, яка закріплена в нормах права та охороняється державою.

Загальновизнано, що правовий статус, встановлюючи межі можливої і необхідної поведінки людей, тим самим забезпечує вільну, автономну суспільно корисну діяльність особистості. Відповідно, метою правового статусу є встановлення певної міри можливої і необхідної поведінки особи, в рамках якої особа має змогу реалізувати власний потенціал та потреби при умові непорушності рівних прав і законний інтересів інших осіб. Сучасні умови глобалізації та гуманізації суспільства та державно-правових інституцій вимагає переосмислення та удосконалення правового захисту фізичної особи, як «найвищої соціальної цінності», що надасть змогу зберегти стан соціальної справедливості та безпеки, а також захистити законні інтереси фізичної особи від впливу різноманітних транснаціональних інститутів.

Враховуючи вказане вище, метою даної реферативної роботи буде надання загальної характеристики фізичної особи як учасника цивільних правовідносин, що пов’язується із виконанням наступних завдань:

1) на підставі аналізу чинних нормативно-правових актів України та юридичних літературних джерел надати характеристику природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи та охарактеризувати її складові елементи;

2) встановити зміст поняття цивільна правоздатність, дієздатність та деліктоздатність фізичної особи; проаналізувати зміст часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи; визначити підстави надання повної дієздатності фізичній особі, а також охарактеризувати інститути обмеження цивільної дієздатності та визнання особи недієздатною;

3) визначити та проаналізувати зміст інституту фізичної особи-підприємця як особливого статусу фізичної особи, що має намір реалізувати своє конституційне право на зайняття підприємницькою діяльністю;

4) встановити сутність та зміст інституту опіки і піклування, що встановлюється над фізичною особою з метою забезпечення її потреб та уникнення порушення її прав зі сторони інших осіб;

5) окреслити загальну проблематику правової регламентації правового статусу фізичної особи у вітчизняному законодавстві, що пов’язана із специфікою перехідного етапу розвитку суспільства.


ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА

ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН


1.1 Поняття і зміст цивільної правоздатності фізичної

особи


Формування демократичної, соціальної, правової держави в Україні відбувається у надзвичайно складному форматі, що пов’язано із необхідністю проведення комплексного реформування багатьох державно-правових інституцій відповідно до потреб самої держави, розвитку міжнародного співтовариства, необхідністю забезпечення стабільності економічної сфери та соціальної захищеності громадян. Розвиток вітчизняного законодавства в Україні також знаходиться в стані оновлення та реформування, що передбачає комплексне перетворення багатьох галузей і інститутів законодавства. Фізична особа як суб’єкт права є самостійним учасником правовідносин, що характеризується особливим статусом, який обумовлений визнанням людини найвищою соціальною цінністю. Це в свою чергу вимагає особливого підходу до формування науково обґрунтованої правової бази, яка закріплює її правовий статус.

Цивільне право як самостійна галузь права має за мету упорядкувати поведінку людей у різноманітних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість самостійно вирішувати порядок взаємовідносин між собою. Досягти цієї мети можливо лише у випадку, коли людина та її інтереси і потреби будуть знаходитися в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист фізичної особи, як суб’єкта права.

Для характеристики фізичної особи як суб’єкта цивільного права в теорії використовується поняття правосуб’єктності. У ст. 6 Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.

Появу в теорії права такої категорії як правосуб’єктність необхідно віднести до того, що правове регулювання передбачає наявність характерних властивостей у суб’єкта, що обумовлюють її особисті, економічні, політичні та соціальні потреби, а також встановлює її значення по відношенню до інших суб’єктів. Правосуб’єктність визначає, якими властивостями повинні володіти суб’єкти для того, щоб мати права і нести (виконувати) обов’язки. С.С. Алексєєв зазначає, що соціальною умовою правосуб’єктності виступає свобода волі людини, а її зміст полягає в тому, що особи володіють здатністю бути носіями юридичних прав і обов’язків. Вітчизняна юридична енциклопедія визначає поняття правосуб’єктність як здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб’єктами права, тобто носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Іншим принциповим питанням є визначення поняття «фізична особа», що надасть змогу охарактеризувати зміст правосуб’єктності як сукупності індивідуально визначених прав та обов’язків. В юридичній літературі 70-80-х років термін «фізична особа» переважно пов’язувалось із буржуазним типом розвитку держави і права, що обмежує рівність та індивідуальність громадян, зазначаючи про те, що правильним є використання поняття «громадянин», що в більшій мірі відповідає сутності відносин у соціалістичному суспільстві. На сьогодні у ст. 24 Цивільного кодексу України закріплене положення про те, що фізичною особою є людина як учасник цивільних відносин. Тим самим у чинному законодавстві України поняття фізичної особи пов’язується із категорією «людина» яка наділена певним статусом (певними властивостями) – статусом учасника цивільних відносин. З іншої сторони, у п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України зазначено про те, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Юридична енциклопедія проводить розмежування понять фізична та юридична особа, визначаючи фізичну особу, як суб’єкта, що має статус громадянина України, іноземця або особи без громадянства, які є суб’єктами правовідносин.

Отже, визначаючи виключний перелік учасників цивільних відносин, до якого включені і фізичні особи, (ст. 2), у ст. 24 Цивільного кодексу України поняття фізичної особи формується через визначення людини як учасника цивільних відносин. Враховуючи вказане, в літературі справедливо стверджується про те, що поняття «фізична особа» та «людина» є взаємопов’язаними, але не тотожними. Фізична особа – це завжди людина. Разом з тим, людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Окрім того, людина може розглядатися як суб’єкт права, з однієї сторони, а з іншої сторони – може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об’єкт впливу в іншій системі суспільних зв’язків.

Енциклопедичні юридичні джерела також містять ряд визначень поняття «фізичної особи». Так, фізична особа визначається в літературі як «людина, що є учасником цивільних відносин» або як «людина в розумінні біологічної істоти, що є суб’єктом цивільного права.

Інститут цивільної правосуб’єктності пов’язується з наявністю у осіб таких якостей як правоздатність, дієздатність і в деяких джерелах визначається деліктоздатність. Існує думка, що правосуб’єктність «представляє собою єдність її правоздатності і дієздатності». С.С. Алексєєв вважає за доцільне використовувати узагальнююче поняття праводієздатність.

А.В. Міцкевич вважає, що поняття правосуб’єктності має бути розширене і не обмежуватися інститутами правоздатності і дієздатності. До нього також мають бути включені і самі права і обов’язки, які випливають із дії законів (наприклад, конституційні права громадян).

Найбільшого визнання отримало трактування правосуб’єктності у працях С.Н. Братуся, на думку якого поняття «правосуб’єктність» співпадає за змістом з поняттям «правоздатність». «Правоздатність – це право бути суб’єктом прав і обов’язків. Правоздатність і правосуб’єктність – рівнозначні поняття». Аргументами цієї точки зору є констатація того, що для визнання громадянина суб’єктом більшості цивільних прав, достатньо володіти правоздатністю. З цим важко погодитись, зважаючи на те, що при такому підході володіння однією лише правоздатністю досить для визнання недієздатної дитини суб’єктом цивільного права. При цьому не беруться до уваги заміна недієздатності дитини дієздатністю її законних представників.

Таку позицію підтримуються і багато інших авторів. Недосконалість викладеної позиції полягає в тому, що вона призводить до логічного висновку про зайвість категорії «правосуб’єктність, оскільки вона цілком співпадає з категорією «правоздатність», то її вживання є зайвим і непотрібним.

Я.Р. Веберс цінність категорії «правосуб’єктність» вбачає у тому, що правосуб’єктність виражає факт визнання громадянина в якості суб’єкта правовідносин взагалі, а також кваліфікацію його в якості суб’єкта чи можливого суб’єкта конкретних суб’єктивних прав і обов’язків.

В енциклопедичних джерелах цивільна правоздатність визначається як здатність мати цивільні права і обов’язки. Поняття дієздатності у літературі пов’язується із здатністю фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки; окрім того, як здатність самостійно виконувати обов’язки та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Таким чином, трансформуючи надані вище визначення у зміст правосуб’єктності фізичних осіб як учасників цивільних відносин, можливо зробити висновок, що правоздатність – це здатність мати цивільні права і нести обов’язки, дієздатність – це здатність власними діями набувати цивільних прав, створювати для себе цивільні обов’язки, виконувати їх. Якщо правоздатність визнається у рівній мірі за всіма громадянами з моменту їх народження і припиняється зі смертю, то дієздатність виникає, як правило, з моменту досягнення певного віку, а в повному обсязі – з 18-ти років, тобто з досягненням повноліття. Такий розрив у часі виникнення правоздатності і дієздатності має місце лише стосовно громадян, оскільки саме вони можуть дорослішати і поступово набувати певних вольових і психічних якостей. Окрім того, дієздатність фізичної особи набувається поступово із досягненням певних вікових рівнів або певної події (одруження тощо), починаючи з часткової до неповної та, відповідно, до повної дієздатності. Отримання повної дієздатності здійснюється шляхом поступового збільшення обсягу правомочностей із настанням певного віку або події.

В якості узагальнюючої категорії цивільна правосуб’єктність означає єдність право- і дієздатності, оскільки громадянин, який володіє лише правоздатністю і не досяг віку настання дієздатності, не може бути повноцінним суб’єктом цивільного права. Окрім того, правосуб’єктність має суб’єктивний характер, тобто являє собою узагальнену можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді набору чи комплексу окремих суб’єктивних прав.

Іншою категорією, що складає систему правосуб’єктності, деякі автори визначають деліктоздатність, яка характеризується як можливість суб’єкта нести юридичну відповідальність, тобто бути притягненою до юридичної відповідальності у випадку порушення прав або законних інтересів інших суб’єктів.

Продовжуючи наукове дослідження правового статусу фізичної особи варто окремо зупинитися на характеристиці феномену правоздатності і дієздатності, що складають основні елементи правосуб’єктності фізичної особи. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплена законом рівність громадян. Рівність громадян передбачена конституційними нормами та означає рівність правоздатностей громадян. Це положення випливає із ст. 25 Цивільного кодексу України, відповідно до якої здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільна правоздатність) мають усі фізичні особи. Таким чином, відповідно до закону всі громадяни володіють рівною за змістом правоздатністю, ніхто не має ніяких привілеїв і переваг у здатності володіти правами. Громадяни України визнаються повністю рівноправними незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, майнового і службового положення, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до громадських об’єднань, а також інших обставин.

У п. 1 ст. 26 Цивільного кодексу України закріплено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права і обов’язки. Разом з тим, слід підкреслити, що не всі розглянуті права, що характеризують рівність цивільної правоздатності можуть реалізовуватися у повному обсязі. Так, право громадянина вільно обирати місце проживання, що входить у зміст правоздатності, не можна розуміти в тому сенсі, що кожний громадянин може оселитися у будь-якому місці України, оскільки існують території, де діє особливий режим (прикордонна смуга, знаходження військової частини). Для прикладу можливо навести і іншу ситуацію, коли право громадянина займатися підприємницькою діяльністю за прямою вказівкою закону обмежується прямою забороною займатися деякими видами підприємницької діяльності.

В юридичній літературі існує думка, що відхилення від принципу рівності правоздатності не можна бачити в тому, що деякі громадяни фактично чи за прямою вказівкою не можуть (не здатні) володіти окремими правами і обов’язками (неповнолітні, психічно хворі). У таких випадках мова іде про неможливість володіти деякими правами, які розповсюджуються в однаковій мірі на всіх громадян, відповідно, принцип рівності правоздатності не порушується, не містить виключень. Зазначимо, що це знайшло своє відображення у п. 3 ст. 25 Цивільного кодексу України, згідно з якою у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Окрім того, важливою ознакою правоздатності є її невідчужуваність. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону фізична особа не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її, тобто громадянин не може нею розпоряджатися. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Пункт 1 ст. 27 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є незаконним.

Цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється зі смертю фізичної особи. Народження – це момент, з якого бере початок фізична особа, початок самостійного буття людини, разом з тим це є початковим моментом її юридичного життя. Однак у змісті ст. 25 Цивільного кодексу України закріплено, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Тим самим, поруч із інститутом правоздатності вводиться поняття «охорона прав фізичної особи», що пов’язано із необхідністю забезпечення інтересів зачатої дитини ще до її народження.

Зі смертю фізичної особи припиняється і її правоздатність (п.4 ст. 25 Цивільного кодексу України). Доки людина жива – вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування фізичної особи як суб’єкта права.


1.2 Загальна характеристика цивільної дієздатності

громадян

фізична особа дієздатність підприємницький

Іншим елементом цивільної правосуб’єктності фізичної особи є її цивільна дієздатність, яка у ст. 30 Цивільного кодексу України визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Здійснення прав і свобод, а також виконання обов’язків, у значній мірі залежить від можливості громадян як суб’єктів права проявляти активність, від їх здатності приймати рішення, здійснювати вільний вибір поведінки.

Володіти дієздатністю означає особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності, вчиняти інші правочини. Цікавою є думка Л.Г. Кузнєцової, яка вважає, що категорія дієздатність охоплює чотири здатності: правонабувну; правоздійснювальну і правовиконавчу; праворозпорядчу; деліктоздатність. Враховуючи вказане, зміст дієздатності можливо визначити як здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки (правонабувна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов’язки (правоздійснювальна та правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).

Відповідно до ст. 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно із вказаним положенням чинного законодавства України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. В даному випадку законодавець взяв до уваги положення, яке було обґрунтоване в працях згаданих вище вчених-цивілістів, які довели положення про те, якщо за фізичною особою визнається здатність набувати для себе права і створювати обов’язки, то за нею не можна не визнати здатність своїми діями здійснювати права і обов’язки.

Варто зазначити про те, що дієздатність як можливість самостійно здійснювати права і обов’язки не є змістом поведінки особи. Дієздатність вказує на можливість, допустимість дії, яким може бути конкретне право чи обов’язок, що належить громадянину. Дієздатність – це визнана державою можливість, завдяки якій свобода особистості знаходить свій конкретний прояв. Дієздатність фізичної особи визначає її можливість самостійно діяти в сфері, що регулюється правом, можливість набувати права, обов’язки і відповідати за свої вчинки.

В юридичній літературі справедливо зазначається про те, що дієздатність означає можливість вільної правомірної поведінки для самого громадянина, який володіє дієздатністю, і разом з тим цьому праву відповідає обов’язок усіх оточуючих громадянина осіб не допускати його порушень.

Категорії право- і дієздатність, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що:

передбачає свідому діяльність громадянина – володіння ним свідомою і самостійною волею, тобто здатністю бажати що-небудь, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними;

правоздатна особа може особисто здійснювати ті чи інші дії правового характеру (правоздатна особа, що не володіє дієздатністю, також може набувати цивільних прав і обов’язків, але не особисто своїми діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів);

виникає в повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття.

Цінність дієздатності як юридичної категорії полягає у тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особистості в економічному обороті, підприємницькій та іншій діяльності, реалізації своїх майнових прав, в першу чергу права власності, а також особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обігу завжди можуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатного суб’єкта, що порушив зобов’язання чи спричинив майнову шкоду.

В залежності від вольової зрілості і здатності фізичної особи розуміти значення своїх дій і керувати ними чинне законодавство України визначає різну за структурою і за змістом юридичну здатність вчиняти правомірні юридичні акти і створювати для себе обов’язки, в тому числі і у вигляді деліктної відповідальності за правопорушення.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, потрібно розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості залежать від віку громадян, їх цивільного стану, стану психічного здоров’я тощо. Враховуючи вказані обставини (фактори), закон розрізняє декілька різновидів дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена, факт визнання громадянина недієздатним.

Діюче законодавство в залежності від віку знає повну, неповну і часткову дієздатність. Повна дієздатність, яка включає здатність фізичної особи здійснювати юридично значимі дії в повному об’ємі, настає з досягненням повноліття – вісімнадцяти років (п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України). Законодавством встановлений випадок автоматичного набуття повної цивільної дієздатності особою, яка не досягла повноліття, що пов’язується із моментом реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п. 2 с. 34 Цивільного кодексу України).

Стаття 35 Цивільного кодексу України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її в якості підприємця. При цьому у разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Чинним законодавством України встановлено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

Враховуючи вік особи, яка не досягла повноліття (18 років) Цивільний кодекс України диференціює обсяг дієздатності осіб до 14 років та від 14 до 18 років. Малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років мають право укладати дрібні побутові правочини, що визначаються в цивільному законодавстві України як правочин, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Однак, можливо зауважити про те, що надаючи визначення поняттю «дрібні побутові правочини» законодавець надає відносно абстрактне формулювання, залишаючи на розсуд органів правозастосування поняття побутових потреб особи та розміру невисокої вартості предметів.

Окрім того, малолітня особа має право здійснювати особисті майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Особи, які не досягли 14-ти років, не є деліктоздатними в цивільному праві, тому не мають обов’язку відшкодовувати завдану майнову (матеріальну) шкоду.

Іншою категорією (рівнем) цивільної дієздатності є неповна цивільна дієздатність осіб віком від 14 до 18 років, яка має значно ширший порівняно із малолітніми особами обсяг дієздатності.

Неповнолітні віком від 14-18 років також можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Окрім того, фізична особа, яка володіє неповною цивільною дієздатністю, може розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, здійснювати майнові права на результати інтелектуальної власності. Певні права неповнолітніх передбачені і в інвестиційній сфері, зокрема особа віком від 14-18 років може бути учасником (засновником) юридичних осіб. Неповнолітні можуть самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися внесеними ними грошовими коштами. Грошовими коштами, внесеними іншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, він може розпоряджатися за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Особа віком від 14 до 18 років, розпоряджаючись своїм заробітком стипендією може самостійно укладати правочини. Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою, отриманої від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. Цивільний кодекс України окремо встановлює вимогу до форми правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, укладеного за участю неповнолітнього. Згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника в цьому випадку має носити письмову, нотаріальну форму посвідчення.

У випадку, коли неповнолітній розпоряджається заробітком, стипендією на шкоду своїм інтересам, суд за позовом батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування може позбавити його цього права або обмежити в його здійсненні. Якщо зазначені обставини відпали, то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення права розпоряджатися власним заробітком або стипендією.

У зв’язку із вищевказаним можливо зробити висновок про те, що дієздатність неповнолітніх за якісним змістом складається з двох елементів, перший з яких відображає можливість самостійних дій неповнолітнього, а другий, – можливість дій самих неповнолітніх, але за згодою їх батьків (усиновителів) піклувальника або органу опіки і піклування.

Доцільно відмітити ще одну обставину, яка принципово впливає на реалізацію належних неповнолітньому майнових прав. У процесі управління майном дитини особливого значення можуть набути питання про взаємодію батьків у процесі реалізації даного права. Батьки мають рівні права та несуть рівні обов’язки щодо своїх дітей. На практиці дане положення закону означатиме, що неповнолітньому для вчинення правочинів, які виходять за межі самостійного вчинення, що передбачено законом, потрібно заручитися згодою обох батьків.

Крім того, за ст. 33 Цивільного кодексу України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Вона також особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновителя) піклувальника Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновителі) або піклувальник.

Цивільний кодекс України встановлює умови, згідно з якими при настанні певних обставин особа може бути обмежена у дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. Відповідно до ст. 36 Цивільного кодексу України фізична особа може бути обмежена у дієздатності виключно у випадках, встановлених законом, серед яких закон виділяє наступні:

психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і пов’язане з цим скрутне матеріальне становище самої особи, її сім’ї, інших осіб, які за законом мають право на утримання від неї.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є те, що

а) фізична особа може укладати лише дрібні побутові правочини;

б) правочини, пов’язані з розпорядженням майном, можуть укладатися за згодою піклувальника, при чому відмова піклувальника від надання такої згоди може бути оскаржена до органу опіки та піклування або до суду;

в) одержувати заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи особа з обмеженою дієздатністю може лише за письмовою згодою піклувальника.

Стаття 37 Цивільного кодексу України передбачає, що над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така фізична особа, обмежена у дієздатності, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Піклувальнику законом надане право щодо надання письмового дозволу фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, щодо отримання заробітку, пенсії, стипендії та інших доходів, а також розпоряджатися майном. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

У випадку, коли підстави обмеження фізичної особи в дієздатності відпали, за рішенням суду особа може бути поновлена у дієздатності, зокрема у разі видужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного здоров’я, в наслідок чого її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними відновлена у повному обсязі. Суд поновлює фізичну особу в дієздатності у разі припинення нею зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.

Іншим інститутом зменшення обсягу дієздатності є визнання фізичної особи недієздатною. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що фізична особа може бути позбавлена цивільної дієздатності з урахуванням її

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: