Звільнення від покарання
Звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне за собою припинення кримінально-правових відносин (або перехід їх у стан судимості особи) у зв’язку з реалізацією суб’єктами цих правовідносин своїх прав і обов’язків.
Звільнення від покарання може бути як умовним (тобто таким, що може бути відмінено при порушенні особою певних вимог, які вона зобов’язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку), так і безумовним (тобто таким, при якому ніякі обставини, що виникли після звільнення, не можуть потягти перегляд цього рішення по суті).
До умовних звільнень відносяться:
1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 ККУ);
2) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (стаття 79 ККУ);
3) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 ККУ);
4) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 ККУ);
5) звільнення від покарання за хворобою (частини 1 і 2 статті 84 ККУ).
До безумовних звільнень відносяться:
1) звільнення від відбування покарання особи, яка втратила суспільну небезпеку (частина 4 статті 74 ККУ);
2) звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального Вироку (стаття 80 ККУ);
3) звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміни невідбутої частини його більш м’яким (стаття 82 ККУ);
4) звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (частина 3 статті 84 ККУ);
5) звільнення від покарання Законом України «Про амністію» (стаття 86 ККУ) і актом про помилування (стаття 87 ККУ).
Імперативними (обов’язковими) для суду є:
1) звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого Законом усунена (частина 2 статті 74 ККУ);
2) зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим, більш м’яким Законом (частина 3 статті 74 ККУ);
3) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального Вироку (частина 1 статті 80 ККУ);
4) звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (частина 1 статті 84 ККУ);
5) звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (частина 3 статті 84 ККУ).
Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом.
РОЗДІЛ ІІІ
Звільнення від покарання за хворобою та його відбування
Після вчинення злочину до постановлення Вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу.
Питання про звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину і до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.
Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
Інші ситуації, пов’язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.
Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, суд не зобов’язаний звільняти її від покарання.
Другою ситуацією є така: особа після вчинення злочину або після постановлення Вироку захворіла на іншу тяжку (непсихічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення Вироку підстав для застосування статті 84 КК України не дає.
Перелік таких хвороб встановлений спільним Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань». Йдеться про найбільш тяжкі форми туберкульозу, інфекцію вірусу імунодефіциту людини, злоякісні новоутворення, тяжкі прояви хвороб ендокринної системи, органів кровообігу. Наявність саме такої хвороби і факт її перешкоджання відбуванню покарання має встановити спеціальна лікарська комісія, а при потребі - призначена судом судово-медична експертиза.
Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішення про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені Законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів.
Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергу вбивці, сексуальні маніяки, як правило, не заслуговують та таку милість, та й можуть бути схильні до рецидиву [8, 410].
Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.
І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від покарання на підставі частини 2 статті 84 КК України, він приймає позитивне рішення.
Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на звільнення від дальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями [9, 21].
Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці, засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров’я. У таких випадках вони обов’язково і остаточно звільняються судом від покарання (частина 3 статті 84 ККУ).
Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.
При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру (тобто до хворих на психічну хворобу), зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині 5 статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (частина 4 статті 84 ККУ). Отже, особам, які звільнені від покарання у зв’язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу в разі їх вилікування строк лікування у строк відбутого покарання не зараховується.
Особи, звільнені від покарання у зв’язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [10, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.
РОЗДІЛ ІV
Правове регулювання звільнення від покарання в зв’язку з хворобою в Російській Федерації
Проблема звільнення засуджених від покарання у зв’язку із хворобою з кожним роком стає в Російській Федерації все більш гострою.
Стан здоров’я багатьох осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, вкрай незадовільний. Згідно з даними на 1 січня 2005 року, у кримінально-виконавчій системі Російської Федерації знаходиться 92 тисячі ув’язнених, хворих туберкульозом у відкритій формі. Більше 17 тисяч хворих туберкульозом у відкритій формі знаходиться в ізольованих ділянках звичайних виправних колоній, а понад 3 тисячі перебували в загальній масі засуджених, збільшуючи тим самим ряди хворих.
На цей момент у кращу сторону ситуація, на жаль, не змінилася. Як відзначає А. Санніков, захворюваність туберкульозом в місцях позбавлення волі у всіх країнах світу звичайно «багаторазово перевищує аналогічні показники серед усього населення».
У кримінально-виконавчій системі країни функціонують 119 лікарень різного профілю й 64 лікувальні виправні установи. Для осіб, що страждають відкритою формою туберкульозу, не вистачає 10 тисяч ліжок у лікарнях місць позбавлення волі й 20 тисяч ліжок - у виправних колоніях [11, 356].
Додамо до армії хворих туберкульозом 2700 Віл-інфікованих засуджених і чимале число страждаючих іншими тяжкими хворобами.
При цьому в місцях позбавлення волі медичне встаткування, як правило, застаріло, воно часто виходить із ладу. Внаслідок цього виявлення нових хворих туберкульозом часто відбувається із запізненням. Не вистачає й медикаментів.
Тільки 10-12 % засобів, необхідних для фінансування медичної служби місць позбавлення волі, забезпечується державою. Начальник медичного управління Мін’юсту РФ А. Коновець відзначає, що «недостатнє забезпечення установ лікарськими засобами не дозволяє проводити комплексне лікування хворих туберкульозом і психічними розладами. В установах найчастіше відсутній мінімально необхідний набір лікарських препаратів». Згадаємо також про недостатнє харчування засуджених у місцях позбавлення волі. А. Коновець пише: «Різко знижує результативність лікувального процесу й зводить нанівець зусилля медичних працівників недостатнє харчування засуджених, котре по калорійності значно нижче встановлених мінімальних норм. Продукти харчування, які містять в собі білок, в добовому раціоні становлять менш 40 % від необхідної кількості, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Хронічне недоїдання, заміна продуктів харчування на біологічно менш коштовні приводить до росту випадків дистрофії засуджених» [12, 10].
У кримінальному кодексі РФ 1996 року також є стаття «Звільнення від відбування покарання у зв’язку із хворобою» (стаття 81 КК РФ), однак зміст її ширше, ніж зазначений у заголовку. Вона передбачає не тільки звільнення від покарання через хворобу, але й звільнення від кримінальної відповідальності, а також заміну одного покарання іншим. І всі ці варіанти об’єднані однією підставою - захворюванням особи, що скоїла злочин. Таким чином, зміст статті 81 КК РФ не відповідає її назві.
У статті 81 КК РФ мова йде про звільнення особи, що скоїла злочин, «від покарання». Але це не означає, що мається на увазі звільнення від всіх кримінальних покарань. Виключення становлять наступні покарання, виконання яких не залежить від наявності захворювання в засудженого: позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чина й державних нагород. Представляється, що в Законі повинно бути прямо сказано про це.
Необхідно відзначити, що стаття 81 КК РФ розрізняє два види захворювань: психічний розлад, що позбавляє особу можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними (частина 1 статті 81 КК РФ), і захворювання іншою важкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 статті 81 КК РФ).
Найчастіше подібні захворювання є хронічними, але можуть бути й тимчасовими.
У кримінальному законодавстві деяких країн звільнення від покарання можливо тільки при наявності хронічного захворювання. Так, у пункті 6 статті 59 кримінального Закону Литовської республіки визначено, що звільнення від покарання можливо тільки при наявності невиліковного важкого захворювання засудженого.
Перелік захворювань, наявність яких є підставою для звільнення від покарання через хворобу, затверджений Наказом міністра внутрішніх справ СРСР від 30 жовтня 1987 року № 213 «Про порядок подання засуджених до звільнення від відбування покарання через хворобу» (зі змінами, внесеними Наказом МВС СРСР від 11 квітня 1991 року № 119). Цей Наказ був погоджений з Міністерством охорони здоров’я СРСР.
Як обґрунтовано відзначає А.С. Михлин, «регламентація цього питання у відомчому акті представляється правильною, тому що успіхи медицини постійно міняють погляди про вагу й виліковність захворювань, характер їхнього плину, що повинно приводити в міру необхідності до зміни Переліку» [13, 38].
Необхідно відзначити, що при розробці згаданого Переліку не були враховані особливості різних покарань, які відбувають засуджені. Хоча зовсім очевидно, що характер і вага захворювання, що є підставою звільнення від покарання через хворобу особи, позбавленої волі, повинні істотно відрізнятися від характеру й ваги захворювання, наявність якого дозволяє звільнити засудженого від покарання у вигляді виправних робіт. До речі, специфіка різних видів покарань, від відбування яких можливе звільнення через хворобу, недостатньо докладно відбита в статті 81 КК РФ. Тут спеціально виділені тільки покарання, що відбувають військовослужбовці, а в іншому тексті мова йде про безособове «покарання».
Відповідно до встановленого Порядку, висновок про наявність важкого захворювання дається лікарською комісією, думка якої оцінюється судом, що вирішує питання про звільнення захворілої особи від відбування покарання.
У частині 1 статті 81 КК РФ визначено, що особа, у якої після здійснення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, звільняється від покарання. У наведеному приписанні допущені неточності.
Насамперед, особа в описаному стані не підлягає кримінальній відповідальності. Тому про звільнення від покарання не може бути й мови. А немає осуду - немає й покарання, від якого можна звільнити особу, що скоїла злочин.
Даний висновок підтверджується порівняльним аналізом частин 1 і 2 статті 81 КК РФ із частиною 4 тієї ж статті. В останній частині визначено, що «особи, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у випадку їхнього видужання можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню». Зовсім очевидно, що кримінальну відповідальність можуть нести тільки ті особи, які не засуджувалися. До того ж у частині 4 статті 81 КК РФ встановлено, що особи, перераховані в частинах 1 і 2 цієї статті КК РФ, можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню, якщо не минули строки давності, передбачені статтями 78 і 83 КК РФ. Нагадаємо, стаття 78 КК РФ регламентує звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з перебігом строків давності [14, 354].
У світлі наведених доводів представляється помилковою позиція Судової колегії Верховного Суду РФ, яка думає, що в подібних ситуаціях здійснюється звільнення від покарання. Верховний Суд Північної Осетії - Аланії, визнавши доведеним здійснення Джанхотовим суспільно небезпечних діянь, передбачених частиною 2 статті 209, частиною 3 статті 126, частиною 3 статті 102 і іншими статтями КК РФ, 30 квітня 1998 року звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі статті 19, частин 1 і 4 статті 81, пункту «б» частини 1 статті 97, пункту «б» частини 1 статті 99 КК РФ і застосував до нього примусові заходи медичного характеру з лікуванням у психіатричному стаціонарі загального типу. Заступник Голови Верховного Суду РФ у своєму протесті порушив питання про скасування розглянутого рішення у зв’язку з неправильним застосуванням Закону. Судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду РФ 26 січня 1999 року цей протест задовольнила, визначення Верховного Суду республіки Північна Осетія - Аланія скасувала й справу передала на новий судовий розгляд. Колегія вказала, що відповідно до частини 1 статті 81 КК РФ особа, у якої після здійснення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, звільняється від покарання. Але в розглянутому випадку особа не засуджувалася й покарання їй тому не призначалося. Як можна звільнити від покарання, якого не було ?!
Особи, про які згадує частина 1 статті 81 КК РФ, ще не стали перед судом, тому що вони не можуть нести кримінальну відповідальність внаслідок свого психічного розладу. Вони були осудні на момент здійснення злочину, але потім втратили можливість оцінювати суть кримінальної відповідальності й виконувати або відбувати покарання, піддаватися мірам карально-виховного характеру. А.В. Наумов справедливо відзначає, що «фактично зазначені особи мають всі ознаки, що відносяться як до юридичного, так і до медичного критерію неосудності (стаття 21 КК РФ)», але потім він обмовляється: «однак вони не можуть бути визнані такими внаслідок того, що, як відомо, стан неосудності встановлюється на момент здійснення особою злочину, а зазначені особи занедужали психічним розладом вже після здійснення злочину». Чи не гра це в слова ? Є фактичні підстави для визнання особи неосудною, але такою вона не є, тому що розглянуті ознаки неосудності виникли після здійснення злочину. Представляється обґрунтованим поширення поняття неосудності й на момент рішення питання про кримінальну відповідальність [15, 411].
Не можна ті самі обставини - медичний і юридичний критерії неосудності - брати в основу визначення різних правових категорій. Неосудність, обумовлена на момент здійснення злочину, безумовна; безумовна також неосудність, що виникає згодом, після здійснення особою діяння, у результаті виникнення хронічного, невиліковного психічного захворювання. Тимчасове захворювання психічною хворобою розглянутої категорії осіб тягне їхнє звільнення від кримінальної відповідальності до моменту видужання.
У тексті частини 1 статті 81 КК РФ допущена ще одна неточність. Тут мова йде про особу, що не усвідомлює «фактичний» характер своїх дій. Це вказівка помилкова. Особа іноді в стані усвідомлювати «фактичний» характер своїх дій. Людина, що страждає тяжкою душевною хворобою, може, наприклад, розуміти, що якщо палаючий сірник покласти на папір, то він займеться яскравим світлом, буде тепло й весело. Ще приємніше запалити стіг соломи. Однак суть в іншому: така особа не усвідомлює суспільної небезпеки своїх дій. Така ж неточність допущена й у частині 1 статті 21 КК РФ, що регламентує неосудність.
Як вже відзначав автор курсової роботи, якщо тяжка душевна хвороба в розглянутому варіанті невиліковна, особа, нею страждаюча, безумовно звільняється від кримінальної відповідальності.
Інша справа, якщо подібним захворюванням вражається особа, що відбуває покарання. У подібній ситуації застосовується звільнення від не відбутої частини строку покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності або відбування покарання осіб, що занедужали психічною хворобою, можливо лише в тих випадках, коли така хвороба носить важкий характер, а не є психозом, неврозом або яким-небудь іншим відносно неважким психічним розладом. Тому що не всякий психічний розлад сполучений з тим, що хворий перестає усвідомлювати суспільну значимість своїх дій або керувати ними [16, 412].
Відповідно до частини 1 статті 101 КВК РФ у кримінально-виконавчій системі для медичного обслуговування засуджених організуються лікувально-профілактичні установи: лікарні, спеціальні психіатричні й туберкульозні лікарні, медичні частини. Наприклад, у м. Смоленську для лікування осіб, що страждають психічними хворобами, функціонує лікарня, розрахована на 3200 засуджених.
При звільненні від покарання особи внаслідок її душевного розладу вирішальне значення має характер захворювання, його вага. Таке звільнення не пов’язане ні з вагою скоєного злочину, ні з якими-небудь іншими обставинами. Якщо це хронічна душевна хвороба, то яким би не був за своїм характером злочин, скоєний засудженим до захворювання, він вже не може відбувати покарання, піддаватися карально-виховному впливу. Також не має значення для рішення питання про дострокове звільнення психічно хворого строк відбутого вже ним покарання, його поведінка, наявність порушень режиму.
У Перелік захворювань, що є підставою для подання засуджених до звільнення від відбування покарання, включено шість видів і кілька підвидів психічних розладів, від шизофренічних психозів до розладу особистості (психопатії).
Про поширеність тих або інших психічних захворювань у певній мірі можна судити за результатами одного з досліджень, присвяченого звільненню від покарання розглянутої категорії осіб. З 122 звільнених від покарання через хворобу 82 страждали шизофренією, 21 - епілепсією, 19 - органічним ушкодженням головного мозку - травматичною етимологією.
Необхідно відзначити, що в ряді випадків ця категорія хворих не піддавалася в період слідства судово-психіатричній експертизі. В одних випадках у них були відсутні які-небудь виражені психопатологічні прояви, в інших - злочини були скоєні хворими в період тривалої ремісії, що не виключає осудності. Згодом під впливом несприятливої ситуації, пов’язаної з фактом позбавлення волі, у них виявилися явні ознаки душевної хвороби.
Суд, звільняючи особу у зв’язку із психічним розладом, може призначити примусові заходи медичного характеру (частина 1 статті 81 КК РФ). Вибір виду таких заходів (від амбулаторного примусового спостереження й лікування в психіатра до примусового лікування в психіатричній спеціалізованій установі) залежить від ваги захворювання й від небезпеки хворого для суспільства (статті 97-104 КК РФ).
Дострокове звільнення від не відбутої частини строку покарання засуджених, захворілих після здійснення злочину іншою важкою хворобою, передбачене частиною 2 статті 81 КК РФ. Цей вид звільнення від відбування покарання має принципові відмінності від звільнення від покарання внаслідок психічного розладу [17, 320].
Особа, що занедужала «іншою важкою хворобою», залишається в здоровому розумі й може піддаватися ряду заходів карально-виховного впливу. У частині 2 статті 81 КК РФ говориться про захворювання особи «після здійснення злочину іншою важкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання». Отже, подальше відбування покарання стає недоцільним і суперечним принципу гуманізму. Які критерії крім захворювання покладені в основу такого звільнення від відбування покарання, у Законі не зазначено.
На практиці при вирішенні питання про дострокове звільнення від покарання осіб, що занедужали іншою важкою хворобою, враховується також, яку частину строку відбув засуджений (чим більше цей строк, тим більш ймовірним стає звільнення) і його дисциплінованість.
Особи, що навмисно заражають себе важкими хворобами, наприклад туберкульозом, а також особи, що займаються самолікуванням, не можуть розраховувати на звільнення від покарання через хворобу, тому що особи, що занедужали іншою важкою хворобою, звільняються достроково, тобто до остаточного досягнення цілей покарання, відповідне рішення повинно прийматися особливо обережно й обдумано. Не можна забувати й про те, що в місцях позбавлення волі є спеціальні лікувально-профілактичні установи, у деяких з яких можуть утримуватися важко хворі засуджені, що не втратили у зв’язку із захворюванням небезпеки для суспільства.
Очевидно, що звільненням від не відбутої частини строку покарання деякі засуджені, хворі важкою хворобою, можуть поставити себе у безвихідне положення, якщо в них, наприклад, немає постійного місця проживання, рідних або близьких. А серед осіб, позбавлених волі, таких чимало.
За даними 10-15-річної давності, у чоловічих колоніях загального режиму 4 % засуджених не мали постійного місця проживання, у в’язницях - 7,5 %, у колоніях строгого режиму – 11 %, у колоніях особливого режиму – 23 %. Ще гірше були справи в жіночих колоніях. У жіночих колоніях загального режиму - 15,5 % засуджених не мали постійного місця проживання, а в колоніях строгого режиму - 33,5 %.
Є всі підстави думати, що в цей час число бездомних, позбавлених волі, збільшилося. Одним з виродливих наслідків розвитку ринкових відносин у країні є збільшення числа бурлак, що не мають певного місця проживання - бомжів. У чималій мірі це явище викликане й розпадом СРСР, у результаті якого багато росіян були змушені покинути територію колишніх союзних республік. Багато хто з них стали біженцями, що не мають житла. Є й інші причини, що породжують це явище.
Необхідно звернути увагу на те, що в частині 2 статті 81 КК РФ мова йде про осіб, що занедужали після здійснення злочину «іншою важкою хворобою». Отже, якщо особа, що страждає важкою хворобою, вчинила злочин (хвороба не перешкодила цьому), то вона не може розраховувати на дострокове звільнення від покарання через хворобу.
Звільнення від покарання через хворобу здійснюється лише в тих випадках, коли є підстави думати, що звільнений не скоїть злочину знову.
Як визначено в частині 4 статті 81 КК РФ особи, звільнені від кримінальної відповідальності й покарання внаслідок захворювання, у випадку їхнього видужання можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню, якщо не минули строки давності залучення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або давності виконання Вироку (стаття 83 КК РФ). Отже, у частинах 1 і 2 статті 81 КК РФ встановлені два види звільнення від кримінальної відповідальності й покарання: безумовний при невиліковності хвороби й умовний при лікуванні особи від захворювання. Проте в ряді досліджень розглянутий вид звільнення від кримінальної відповідальності або покарання помилково визначається тільки як умовний. Необхідно підкреслити, що в численному числі випадків звільнення від покарання через хворобу застосовується до осіб, що страждають хронічними й в основному невиліковними хворобами. Тому найчастіше застосовується безумовне дострокове звільнення від покарання через хворобу [18, 414].
Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ, зазначені особи можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або покарання. Іншими словами, при вирішенні подібних питань стан здоров’я особи не визначає обов’язкове її звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Однак якими додатковими критеріями повинен керуватися суд, у Законі не зазначено. Це ускладнює реалізацію судом припису частини 4 статті 81 КК РФ. Нагадаємо, що КК РФ, регламентуючи всі види умовного осуду й умовного звільнення від покарання (статті 74, 79 і 82 КК РФ), встановлює певні вимоги протягом випробного терміну до поведінки осіб, до яких ці інститути застосовувалися. Недотримання даних вимог перерахованими особами є підставою для скасування умовного осуду й умовного звільнення від покарання.
Суду доцільно було б надати право накладати на осіб, перерахованих у частині 4 статті 81 КК РФ, такі, наприклад, обов’язки: не ухилятися від курсу лікування, не міняти без належного дозволу місця проживання.
Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ випробний термін розглянутих видів умовного звільнення від кримінальної відповідальності й покарання дорівнює строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або строкам давності відбування покарання (стаття 83 КК РФ).
У статті 81 КК РФ не вирішене питання про те, які наслідки повинні наступити при скоєнні звільненими через хворобу особами нових злочинів.
Представляється, що до покарання за новий злочин необхідно в подібних випадках приєднувати невідбуту частину строку покарання, від відбування якої особа була звільнена через хворобу.
Отже, в основу звільнення від покарання осіб, що занедужали іншою важкою хворобою, покладено три критерії:
а) медичний (наявність важкої хвороби);
б) кримінально-правовий (враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного засудженим злочину, вага призначеного судом покарання, наявність колишніх судимостей);
в) кримінально-виконавчий (враховується частина строку покарання, відбута засудженим, і його поведінка протягом цього періоду).
Факультативним критерієм є облік соціально-побутових умов, у яких виявиться засуджений після звільнення від покарання через хворобу, наприклад, такі обставини, як відсутність у нього постійного місця проживання або інших