Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Тактика судового допиту

Тактика судового допиту

У ній використовуються всі тактичні прийоми.

При дослідженні загальних положень тактики судового допиту потрібно зупинитись і на таких факторах, що мають істотне тактичне значення, як стать допитуваного, вік, рівень освіти, професія (робота), стан здоров'я (взагалі і, головне, на момент допиту), наявність чи відсутність судимостей, родинний стан, процесуальне положення (підсудний, потерпілий, свідок).

Дослідження розходжень статі допитуваних у плані тактичних вишукувань неодмінно приводить до порівняльного аналізу так званих «жіночої» і «чоловічий» психології.

При цьому в останній виділяють домінуючу властивість логічну, а в жіночої, навпаки — емоційну.

Злочин і процедура його розслідування, включаючи судове слідство, набагато сильніше впливає на емоційну сферу жінок, чим чоловіків. Знаючи про це і зіштовхнувшись з необхідністю перебороти опір допитуваної для встановлення істини у справі, прокурор повинен використовувати в якості тактичних засобів вплив на її емоційну сферу таких моральних категорій, як честь, совість, любов, борг, відповідальність, гріх та інше. Об'єктивно жінці складніше, ніж чоловіку, устояти на неправдивій позиції, усебічно захистити її, так як жінка в соціальному житті більш моральна, людинолюбна (вона ж — мати), більш критична до небезпечного і недозволеного, не потакає насильству, неправді. Тому переконливе спростування прокурором її неправдивих свідчень, доповнене вмілим емоційним впливом на її позитивні ціннісні установки, частіше приводять до відмови від неправди і дачі правдивих показань.

З цього випливає, що у ситуації, коли неправдиві показання дають декілька осіб тактично правильним буде почати допит цієї групи осіб з жінок.

І ще один важливий момент. Складні динамічні події, у тому числі і кримінальні, по-різному сприймаються жінками і чоловіками.

Жінка - очевидець бійки, - звичайно, дуже скупо описує її механізм, тому що, будучи за природою противницею насильства, не вміючи і не бажаючи дивитись на нього, вона сприймає лише деякі його фази (фрагментами, частинами). Але вона дуже добре буде пам’ятати прикмети учасників бійки - особливості росту, зовнішності, одягу, мови (галас, погрози тих що б'ються), тобто може дати дуже важливі свідчення для встановлення учасників конфлікту.

Чоловіки ж, більш спокушені до застосування насильства, якщо вони очевидці, а тим більше учасники бійки, то основну увагу приділяють її механізму, ходу, оцінюючи небезпеку насильницьких дій супротивників для себе чи своїх знайомих і вирішуючи, як цих дій запобігти. При цьому чоловіки лише загалом можуть повідомити про прикмети незнайомих учасників бійки.

Говорячи про вік допитуваних, різниця якого має тактичне значення, потрібно враховувати особливості ряду вікових груп: 1) малолітніх ( до 14 років) 2) неповнолітніх; 3) молодих людей (приблизно до 30-35 років); 4) людей зрілого віку (35-60 років); 5) людей похилого віку (приблизно від 60-75 років).

Взагалі тактичне значення віку допитуваного визначається ступенем соціальної зрілості суб'єкта тієї чи іншої вікової групи, його життєвим досвідом (великим, достатнім чи малим, а то і зовсім відсутнім — у малолітніх), через призму яких вони оцінюють життєві колізії, включаючи і протиправні конфлікти і дають про них показання.

Допит малолітнього має масу особливостей. Одна з них полягає в тому, що дитині у віці 7-8 років ще не «під силу» (знанням) всебічно охопити та чітко описати побачене. Тому в структурі його допиту немає фази вільної розповіді (у допитах 8-10-літніх вона лише ледь намічається). Фактично він проводиться у формі питання-відповіді.

Всім відома характерна для дітей цього віку фантазійність, емоційна гіперболізація побаченого. Тому навідні питання небезпечні саме при допиті малолітнього та осіб з відставанням в сфері психічного розвитку, так як мають дію, що впливає на відповідь.

І ще суттєвий момент. Зовсім незвичний для малолітньої дитини обстановка публічного судового допиту подавляє її, заважає зосередитись і зрозуміти, чого від неї хочуть. Тому із найскладніших завдань, що виникають перед державним обвинувачем в таких ситуаціях, є зняття стресу у малолітнього допитуваного і встановлення з ним психологічного контакту. Звичайно, що допит малолітнього повинен проводитись в найпростішій, “гральній” формі, рекомендується, за можливістю, на його лексиконі. Тільки в цьому випадку питання буде правильно зрозумілим малолітнім, а це основа адекватної відповіді. У цьому державному обвинувачеві повинен допомогти педагог (вихователь) як фахівець в області дитячої психології.

Говорячи про допит малолітніх, будь то на досудовому слідстві чи в суді, хотілось би звернути увагу на одну дуже важливу проблему, яка вкрай рідко враховується на практиці,— а чи завжди необхідно допитувати малолітнього по конкретній справі? Наведемо приклад.

В апеляційному суді Донецької області слухалась кримінальна справа стосовно 8 осіб, які діяли у банді і скоїли протягом 4 років на території Донецької області ряд розбійних нападів, зґвалтувань, умисних вбивств та інших тяжких злочинів.

За одним із епізодів Р, М, Т, Ж обвинувачувались в тому, що озброєні, у масках скоїли напад на А., який знаходився на подвір’ї свого будинку. Застосовуючи насильство, яке небезпечне для життя, Р. схватив потерпілого за шию та став душити, а М. почав бити А. битою по голові. Інші учасники банди проникли у будинок і напали на жінку та неповнолітню доньку Б., зв’язали їх та привели А. у житло. Від потерпілих вимагали гроші та цінні речі, при цьому на очах у малолітньої доньки били батьків битою і металевими трубами , припікали їх тіло гарячою праскою, придушували. Крім цього, Р., з метою задоволення своєї статевої пристрасті, почав скоювати стосовно малолітньої розбещенні дії, спричиняючи їй фізичний біль.

При розгляді справи у суді виникла несподівана колізія: інтереси всебічного доведення криміналу, скоєного бандитською групою, прийшли в гостре протиріччя з інтересами нормального, морального виховання малолітньої А. Чи потрібно допитувати дівчинку про вчинені стосовно неї знущання і розпусні дії? Чи виправданою би виявилась актуалізація в її усвідомленні деталей розпусних дій Р.? Чи не виникла б у дитини повторна психологічна травма, при спогадах про злочин, вчинений щодо неї та її батьків. Після обговорення цієї проблеми державний обвинувач заявив клопотання не допитувати неповнолітню А. у суді і оголосити показання, які вона давала на досудовому слідстві. Суд задовольнив клопотання прокурора.

Тому рекомендується враховувати морально-педагогічні аспекти судових допитів малолітніх і в складних ситуаціях прибігати до їх допитів лише у випадках крайньої необхідності

Кілька слів варто сказати про категорії людей похилого віку і старих. Основною життєвою цінністю для багатьох з них є особиста честь, особливо у тих , хто пережив війну, важкі роки післявоєнного періоду, і добре пом’ятають якого героїзму, самовіддачі все це зажадало. Саме честь в їхньому віці є мірилом в оцінці свого минулого і сьогодення. У віруючих людей вона доповнюється прагненням не скоїти гріха «перед Богом і людьми». Знаючи про цю психологічну домінанту, прокурор може використовувати категорії честі і гріха як засіб для емоційного впливу на допитуваного розглянутої віковий групи, які дають неправдиві показання. Уміло зіставляючи високу моральну оцінку прожитого життя з фактом навмисного перекручування істини, що підриває та ставить під сумнів вказану оцінку, прокурор може отримати успіх в одержанні правдивих показань.

Високий рівень освіти та загальної ерудиції допитуваного важливо враховувати як фактор, що може обумовити більш серйозний, чим в інших осіб, опір встановленню істини. Це може виявитись у більш продуманій неправдивій версії, добрій аргументації, вмілому протистоянні окремим фактам, що приводить державний обвинувач.

Усе це варто продумати заздалегідь — ще на етапі підготовки до допиту. Його слід провести так, щоб не дати приводів для зауважень з боку допитуваного і не понести втрати в інтелектуальній боротьбі з ним. Умови досягнення цих цілей - всебічна підготовка до допиту, обережне і самокритичне відношення до кожного свого питання, аргументу, репліки.

Разом з тим не слід зайво драматизувати значення високого рівня освіти й інтелекту допитуваного в тактичному плані. Ці якості можуть не тільки зробити допит складним, а й навпаки, полегшити його. Розумній людині легше побачити, коли під наростаючим тиском обвинувальних аргументів прокурора руйнується помилкова конструкція виправдувальної версії, визначити момент, коли продовження говорити неправду стає не тільки безглуздим, але і шкідливим, оскільки не створює шансів на помилування при неминучому, як вона уже розуміє, покаранні. Часом неосвічений суб'єкт може зробити більш завзятий опір, тому що не здатний реально оцінити програшність своєї позиції, неспроможність захисних аргументів.

Стан здоров'я — при незадовільному стані здоров’я допитуваного розумно приділити більше уваги цьому питанню і співчутливо поставитись до його недуга. Дуже важливо враховувати це при допитах “основних фігур”, показання яких мають велике значення.

Питати про самопочуття викликаних у суд осіб слід на початку їх допиту, щоб у залежності від відповіді зорієнтуватись - починати і продовжувати допит чи запросити лікаря для надання викликаному в суд медичної допомоги. Якщо цього не зробити вчасно, то в критичній фазі допиту суб'єкт може відмовитись від відповіді на «важкі» запитання прокурора, інсценуючи неможливість продовження дачі показань через недуг і вимагати лікаря. Поки лікар засвідчить факт цього «болю» і «зніме» її, несумлінний допитуваний використає даний час для підготовки відповідей на питання прокурора і допит його може не досягти цілей.

Аналізуючи тактичне значення судимостей особи, яка допитується, відзначимо декілька моментів. Поперед усього - загальний: наявність однієї чи навіть декількох судимостей зовсім не обов'язково, як в основному гадають, потягне опір до встановлення істини з боку допитуваного. Так само і навпаки - відсутність судимості зовсім не значить, що допитуваний не буде заперечувати обвинувачення. Тактичне значення фактора судимості — неоднозначне! Поведінка людей у складних життєвих ситуаціях, а до цього відноситься і захист своїх інтересів у судовому процесі, обумовлюється сполученням декількох факторів. Але в цих ситуаціях один з них може відігравати роль визначального. У таких випадках як раз багато чого залежить від професійного чуття державного обвинувача, його уміння впіймати - які обставини впливають на конфліктну поведінку допитуваного, а потім спробувати відповідними прийомами знецінити їх дію і досягати цілей допиту.

Говорячи про раніше засуджених допитуваних, нерідко вважається, що це підсудний, який запекло бореться проти чергової судимості, опираючись на досвід попередніх слідчих і судових процедур, використовує можливість захищатися неправдою і не відповідати за неї.

Такої можливості немає у раніше засуджених потерпілих і свідків. Негативний досвід їх попередніх судимостей, в основному, істотно стримується або нейтралізується реальною погрозою бути притягнутими до кримінальної відповідальності за неправдиві показання. Звідси витікає, що судимості (як фактор) можуть здійснювати набагато більший вплив на характер поводження підсудного, чим потерпілих або свідків.

При допиті підсудного, що має кілька судимостей, і завзято заперечує обвинувачення, тактично важливе використовувати наступні моменти. Ще на етапі підготовки до його допиту потрібно уважно вивчити копії попередніх вироків, що знаходяться у кримінальній справі. За результатом вивчення кожної такої копії варто оцінити, з одного боку, кількість і якість доказів винності підсудного, а з іншого боку - яку позицію він займав стосовно обвинувачення, чи прибігав до неправдивих показань на досудовому слідстві і у суді. Потім усе це треба підсумувати і зіставити з доказовою базою справи, яка буде розглядатись. І якщо виявляться потрібні збіги, їх варто використовувати в суді як додаткові докази («доказу поведінки»). Наприклад, у особи, яка притягується за крадіжку, раніше було чотири судимості за різні злочини, у тому числі дві — за крадіжки. Тобто у неї не тільки стійка схильність до скоєння злочинів, але і стійкий спеціальний рецидив (дві судимості за крадіжки). Це, зрозуміло, слід зазначити в обвинувальній промові. Але головне - в іншому. Якщо в попередніх судових процесах була переконлива доказова база, але підсудний, незважаючи на це чотири рази заперечував вину, а у п'ятій справі, яка розглядається аналогічна близька до того картина, то стає вигідним показати збіг (за вагомістю) доказових баз усіх п'яти справ і неадекватну поведінку підсудного у всіх п'яти процесах (усюди голослівне заперечення добре доведеної вини). Таким чином, вдасться продемонструвати що і у справі, яка розглядається, підсудний веде боротьбу з обвинуваченням не в зв’язку зі своєї невинністю, а за традицією заперечувати «всі і вся», розігруючи роль «безвинного страждальця» від правосуддя.

Розглядаючи родинний стан особи як фактор, який може здобувати тактичне значення, слід враховувати два типа родини, які може одночасно мати людина. Це, так названі, «старі родини» його батьки, рідні брати і сестри і «нова» створена (він, дружина і їхні діти).

Звісно, що тактичне значення даного фактора залежить головним чином, від того, яке місце у його житті займає родина. Чим більшу життєву цінність вона для нього представляє, чим дбайливіше він відноситься до дітей, батьків, братів, сестер, тим більше виявиться ефект тактичного використання фактора родини при його допиті.

Поведінку підсудного, що захищається від обвинувачення неправдивими показаннями, можна розцінити як не каяття у скоєному, протидію встановленню істини, і, отже, як обставину, що позбавляє його шансів на пом'якшення покарання та примушує призначити йому більш суворе покарання. А це, безумовно, призводить до втрати нормальних сімейних відносин підсудного, оскільки сім’я залишиться без нього на більш тривалий строк.

Зрозуміло, для тактичного використання «фактора родини» потрібно мати докладну інформацію про членів родини, їхнє здоров'я, про сімейні традиції, моральні устоїв, особливості взаємин. Чим менше інформації такого роду міститься в матеріалах справи, тим більше часу і зусиль потрібно витратити на їх одержання при допиті цієї особи в суді.

Що стосується поведінки державного обвинувача при допиті. В основному допит державні обвинувачі проводять у сидячому стані. Але процесуальним законом не заборонено прокурору в момент допиту осіб переміщатись у залі судового засідання. З рухом державного обвинувача пов’язане застосування методу “вторгнення в інтимну зону допитуваного” у випадку виникнення сумнівів відносно правдивості його показань. Його застосування розповсюджено на Заході. Суть цього метода складається у наступному.

Кожна людина вважає простір навколо себе радіусом до 50-70 сантиметрів як би забороненою зоною для інших, територією, що належить тільки їй. Проникнення малознайомих осіб у цей простір, звичайно, сприймається як акт агресії. При цьому той, хто вважає, що його інтимна зона порушена, відчуває себе полоненим погрожуючою ситуацією, відчуває мимовільну розгубленість та інші дискомфортні почуття. Зрозуміло його прагнення як найшвидше змінити вказане положення, звільнитись, вирватись з небажаної ситуації.

В такому стані виявляється і допитуваний, який говорить неправду або який не договорює всієї правди, у випадку вторгнення прокурора у його інтимну зону. Таке вторгнення здійснюється наступним шляхом. Державний обвинувач встає і підходить до допитуваного, переступивши “інтимну зону” та наблизившись майже впритул, розгортає своє тіло таким чином, щоб воно було зафіксоване безпосередньо в напряму допитуваної особи і задає питання (повторне чи уточнююче, які рекомендовано починати так: “Не могли би Ви пояснити ще раз…” “Якщо я Вас правильно зрозумів…”, “Чи можна більш докладніше розповісти…” ). При цьому необхідно націлити свій погляд прямо у очі допитуваного. Психологічний вплив на допитуваного вказаним прийомом, як свідчить практика, може бути достатнім для того, щоб він змінив свою позицію в бік правдивих показань.


4. Тактичне значення процесуального положення допитуваного


Варто нагадати про основні види процесуального положення - підсудний, потерпілий, свідок. Знаходячись у тому чи іншому положенні, допитуваний «грає» відповідну йому «роль». Типові розходження цих ролей такі. Підсудний і потерпілий - особи, зацікавлені у результаті розгляду справи. Їх інтереси, звичайно, протилежні. Свідок найчастіше нейтральний, не зацікавлений в розгляді справи. У цьому — запорука його об'єктивності.

Показання підсудного оцінюються судом поряд з іншими доказами. На відміну від потерпілого і свідків підсудний звільняється від відповідальності за відмову від дачі показань, за дачу неправдивих показань. Це визначає відношення прокурора до його показань, тому що підсудний нерідко намагається приховати свою участь у злочині або змалювати свою роль в іншому світлі, ніж було в дійсності. Прокурор зобов'язаний старанно аналізувати й уважно оцінювати кожен доказ, приведений підсудним Підсудному необхідно надати можливість вільно викласти факти і докази, про які він вважає за необхідне повідомити. Не слід в цей момент переривати його. Задавати можна лише запитання, що уточнюють його пояснення. Тільки після вільного викладу своїх показань він допитується - спочатку прокурором, а потім іншими учасниками судового процесу. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитує суд. Суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей. (ст. 300 КПК України).

Допит підсудного в суді значно складніший, ніж допит на досудовому слідстві. Методика допиту підсудного (так само як потерпілого і свідків) багато в чому залежить від практичного досвіду прокурора, його теоретичного і культурного рівня. Але є деякі загальні рекомендації, яких прокурор дотримується при допиті підсудного. В усіх випадках від прокурора потрібно максимум уваги, вміння помічати протиріччя, неточності в показаннях підсудного, щоб шляхом постановки питань усунути їх. Прокурор повинен виявляти твердість і наполегливість у з'ясовуванні обставин.

Допит підсудного буде більш успішним, якщо прокурор знає й уміло використовує особливості психічного складу особистості допитуваного. Для встановлення з підсудним психологічного контакту потрібно, щоб у останнього не було сумнівів в об'єктивності і справедливості прокурора.

Підсудного необхідно переконати, що прокурор справедливий і добре знає обставини справи.

Тон допиту повинен бути спокійним, без емоційної напруги. Окрики, вимоги визнати свою вину - неприпустимі. Вони можуть призвести до того, що підсудний або замкнеться, або буде збиватися, давати нескладні пояснення.

Якщо підсудний не визнає себе винним і висуває при цьому конкретний довід на спростування поданих органами розслідування доказів, то задача прокурора - об'єктивно перевірити їх і в необхідному випадку спростувати, довівши суду, що підсудний намагається уникнути відповідальності. Відомо, що, заперечуючи свою вину, підсудний не завжди говорить неправду, як і визнаючи її, він не завжди до кінця відвертий. Практика показує, що підсудний часом охоче признається у вчиненні менш тяжкого злочину, щоб уникнути відповідальності за вчинення більш тяжкого. Іноді підсудний, будучи невинним, визнає вину через необ'єктивність досудового слідства або з метою звільнення від відповідальності близької людини і т.п. Основні ознаки, що відрізняють щиросердне визнання вини від наклепу на себе особи, яка не скоювала злочину - це ступінь детальності її показань і збігу цих деталей з реально встановленими обставинами злочину. Зрозуміло, багато чого може дати і зіставлення з криміналом особистості, яка визнає вину, а також окремих ознак його поводження в суді (манера розповіді, рівень переживань та інше).

Перевіряючи показання підсудного, прокурор не може обмежитись дослідженням тільки однієї версії, висунутої ним і його захисником, або прийнятої за основу обвинувачення. Якщо в ході розслідування висувались інші версії, вони також повинні бути досліджені. Кримінально-процесуальний закон (ст. 74 КПК України) застерігає суд і прокурора від безмежної довіри показанням обвинуваченого, у яких він визнає себе винним: такі показання можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при їх підтвердженні сукупністю наявних у справі доказів.

Прокурор зобов'язаний заявити клопотання про оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді при наявності істотних протиріч між показаннями, даними підсудним у суді і під час досудового слідства або дізнання, у випадку відмови підсудного давати показання на судовому слідстві, якщо справа розглядається у відсутності підсудного ( ст.301 КПК України).

Особливо глибокий аналіз потрібний у випадках відмови підсудного від раніше даних показань, у яких він визнавав себе винним і викривав у вчиненні злочину інших співучасників. Перевірка та оцінка цих показань також повинні провадитися в сукупності з іншими доказами.

Певні труднощі виникають перед прокурором і судом при оцінці показань потерпілого. Потерпілий, як правило, зацікавлений у вирішенні справи. Вказана цікавість пов'язана з чеканням покарання винного і повним відшкодуванням шкоди, заподіяного останнім. Цей його інтерес зрозумілий і природній. Але можуть бути й інші, ретельно сховані інтереси: приховати у суді (особливо якщо це вдалось на досудовому слідстві) свою провокуючу роль у кримінальному конфлікті або навпаки - «наговорити на себе» з метою зменшення вини підсудного. Останнє зустрічається у справах про злочин, скоєний у родині, серед родичів, а також при підкупі або погрозах з боку осіб, які представляють інтереси підсудного. Все це прокурору належить враховувати, визначати і, за можливістю, нейтралізувати у ситуаціях, коли показання потерпілого в суді зненацька і різко утрачають свій обвинувальний, викривний зміст.

Тому прокурор зобов'язаний особливо старанно перевіряти показання потерпілого, порівнюючи їх з іншими доказами у справі. Для правильної їх оцінки істотне значення має і характеристика особистості потерпілого.

Згідно ст.72 КПК України потерпілий зобов'язаний дати правдиві показання, повідомити все, що йому відоме у справі і відповісти на поставлені запитання. Його може бути притягнено до кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань. У випадку неявки в суд без поважних причин він може підлягати приводу. На відміну від свідка потерпілий є учасником процесу, присутній у залі судового засідання із самого початку судового розгляду.

У справах про зґвалтування, розбої і грабежі, нанесення тілесних ушкоджень показання потерпілого є іноді ледве не єдиним доказом вини підсудного. Це зобов'язує прокурора особливо старанно допитати потерпілого й оцінити отримані докази в точній відповідності з законом (ст. ст. 67 і 72 КПК України), з урахуванням всіх обставин справи. У разі потреби прокурор може внести клопотання про проведення очної ставки між потерпілим і підсудним або свідком.

Від прокурора потребуються такт і вміння допитати потерпілого, який часом глибоко приголомшений подією, що трапилась. До нього необхідно підійти особливо уважно, не ставити запитань, які б його травмували. Це вкрай важливо, коли в якості потерпілих виступають неповнолітні. Заявляючи перед судом клопотання про зняття запитань, що принижують особисту гідність потерпілого, прокурор, в той же час, не повинен перешкоджати підсудному і захиснику ретельно досліджувати обставини, пов'язані з поведінкою потерпілого, його взаємовідносинами з підсудним.

Показання свідків є найбільш поширеним джерелом доказів у кримінальній справі. Свідок може бути допитаний про будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі. Попередження свідків, як і потерпілого, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань є однією з умов, що забезпечують об'єктивність процесу. Прокурору варто звертати увагу на виконання судом порядку роз'яснення свідкам їх обов'язків. Неправильно діють головуючі судових засідань, коли попереджують свідків про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу неправдивих показань у підготовчій частині судового засідання: тим самим втрачається безпосередній правовий і моральний вплив попередження, особливо у складних справах, коли свідки допитуються через кілька днів після їх попередження.

Допитуючи свідка, прокурор не повинен обходити запитання, відповіді на які можуть говорити на користь підсудного або суперечити обвинуваченню. Це особливо важливо в тих випадках, коли підсудний відмовився від захисника. За наявності істотних протиріч між показаннями свідка, даними в суді і на досудовому слідстві або на початку судового засідання, а також при відсутності з поважних причин у судовому засіданні свідка (ст.306 КПК України), прокурор зобов’язаний заявляти клопотання про оголошення раніше даних свідком показань. Оголошення цих показань сприяє з'ясуванню та усуненню протиріч у показаннях свідків.

Як відомо, свідок, який не досяг 16-літнього віку, не несе відповідальності за дачу неправдивих показань. Це не може не враховуватися при аналізі й оцінці показань неповнолітніх.

Ефективність допиту свідків залежить від багатьох факторів, у тому числі від суворого дотримання процесуального порядку його проведення. Свідки допитуються нарізно й у відсутності ще не допитаних свідків (ст.303 КПК України). Це процесуальне правило, як і вимога до головуючого вжити заходи до того, щоб допитані судом свідки не спілкувались з недопитаними свідками (ст. 293 КПК України), спрямоване на запобігання впливу на показання свідка з боку інших осіб.

При з'ясуванні відносин свідка з підсудним і потерпілим необхідно не обмежуватися встановленням формальної сторони їх відносин (свідок родич підсудного чи потерпілого), а виявляти характер фактичних стосунків між ними.

Треба не забувати, що згідно зі ст.63 Конституції України та діючим кримінально-процесуальним законом свідку роз’яснюється судом, що він вправі не давати показання щодо підсудного, який є його родичем. Якщо він бажає давати показання, то попереджається судом про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Якщо свідок в силу поважних причин (утрата пам'яті, погане здоров'я, похилий вік і т.п. ) не в змозі дати показання у вигляді вільної розповіді, допит можна почати з постановки йому конкретних запитань.

Якщо свідок у вільній розповіді неповно освітив відомі йому обставини, чи не надаючи значення деяким з них, зовсім про них не згадав, то прокурор шляхом постановки запитань, зобов'язаний заповнити цю прогалину у показаннях.

При нечітких, викладених у загальній формі показаннях прокурор задає свідку уточнюючі запитання, з їх допомогою усуває протиріччя в його показаннях.

Коли свідок забув чи не може відтворити ті чи інші деталі, прокурор повинен вдатися до запитань, які нагадують та покликані допомогти свідку відновити в пам'яті забуті факти. У цих випадках за клопотанням прокурора допит може супроводжуватися пред'явленням свідку схем, планів, макетів, фотознімків, речових доказів, які сприяють пробудженню асоціацій і поновленню його пам'яті. Позитивний ефект дає також перегляд у суді відеострічок, на яких відтворено місце події.

Контрольні запитання задаються для перевірки правильності інформації, яка повідомляється свідком. За їх допомогою з'ясовується джерело інформації, яку має свідок. Якщо свідок не сам сприйняв подію чи факт, про які дає показання, то варто з'ясувати, від кого він довідався про це. Наступний допит цих осіб допоможе уточнити показання свідка. За допомогою судового експерименту встановлюється: чи міг свідок, знаходячись у визначеному місці, бачити чи чути те, про що він показує.

При допиті свідків, викликаних у суд за клопотанням захисту, у прокурора іноді виникає сумнів у повідомленому свідком. Тоді прокурор повинен з'ясувати у допитуваного, чим можна підтвердити дані показання.

Найчастіше за допомогою запитань, що деталізують, перевіряються показання свідків, покликаних підтвердити алібі підсудного. Максимальна деталізація другорядних обставин у показаннях несумлінного свідка нерідко допомагає викрити його в неправді.

Прокурор повинен завжди пам'ятати, що в основу обвинувального вироку може бути покладено тільки достовірно встановлені факти, які не викликають ніякого сумніву в їх істинності.

При істотних протиріччях між показаннями на суді і досудовому слідстві прокурор повинен заявити суду клопотання про оголошення протоколу його допиту на досудовому слідстві чи відтворення звукозапису на суді.

При допиті свідків, які по-різному пояснюють одні і ті ж обставини, прокурору, насамперед, необхідно вияснити умови, за яких формувались дані

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: