Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Основи адміністративного права України

Основи адміністративного права України

громадяни України, іноземці й особи без громадянства; ґ) система місцевого самоврядування;

д) об'єднання громадян тощо.

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:

а) діяти відповідно до своїх повноважень;

б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

в) впливати на об'єкт управління;

г) використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.

Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає и необхідності:

а) здійснення псиних дій;

б) утримання від здійснення дій, що суперечать Інтересам інших осіб;

в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб;

г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:

— за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;

— залежно від форми їх прояву — позитивні та негативні;

— за характером дії розрізняють юридичні факти одноразової та безперервної дії;

— за характером дій — активні та насипні;

— за галузевою ознакою — матеріальні та процесуальні;

— за розподілом прав і обов'язків — односторонні та багатосторонні;

— за функціями у механізмі правового регулювання — регулятивні та охоронні;

— залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;

— за наявністю волі — юридичні дії (життєві обставини, що характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу тощо).

Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживання правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.

Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин.

Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскраво виявлений імперативи и й характер. У гой самий час існують і окремі горизонтальні відносини, н тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.


6. Адміністративне деліктне право


Адміністративне деліктне право включає в себе розуміння адміністративного правопорушення та його складу і адміністративної відповідальності.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визначається бездіяльність або протиправна, винна (умисна або необережна) дія, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Звідси ознаками адміністративного правопорушення (проступку) є:

а) суспільна небезпечність діяння;

б) протиправність;

в) винність;

г) застосування адміністративного стягнення; ґ) адміністративна відповідальність.

Суспільна небезпечність діяння в нормах адміністративного деліктного права не називається ознакою адміністративного проступку. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що адміністративні правопорушення посягають на конкретні правовідносини, що охороняються адміністративним законом і спричинюють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку. До осіб, які скоїли адміністративні проступки, зживають заходи державного примусового впливу. Отже, слід зробити висновок про те, що адміністративні проступки є також суспільно небезпечними. При розмежуванні адміністративних проступків і кримінальних злочинів ступінь суспільної небезпечності відіграє головну роль.

Протиправність означає, що правопорушення характеризується як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним законодавством. Поняття «діяння» слід розглядати у таких основних значеннях:

— це вольовий акт поведінки людини;

— включає в себе дві сторони поведінки (дію чи бездіяльність), обидві з яких порушують чинні норми права;

— в адміністративному законодавстві закріплюється заборона такої дії чи зобов'язання активно діяти в необхідному напрямі;

— громадянин не діє там, де це вимагається, або діє там, де це забороняється (здійснює діяння проти права), наприклад, порушує правила адміністративного нагляду або не виконує вимог щодо постановки на облік військовозобов'язаних.

Протиправність як ознака адміністративного правопорушення вважається такою, якщо є норма права, яка встановлює певний варіант поведінки, і діяння особи (суб'єкта), яке суперечить припису цієї норми. Причому правові норми, які встановлюють певні правила, можуть бути не тільки адміністративними, а й трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житловими тощо. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є вина. Це психічне (внутрішнє) ставлення суб'єкта до вчинення певного діяння та його наслідків. Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Намір може бути прямим і непрямим, а необережність — самовпевненістю і недбалістю. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку.

За вчинення адміністративного проступку настає ретроспективна адміністративна відповідальність, що полягає у покладанні на винного у вчинені адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення.

Адміністративне правопорушення (проступок) має свою юридичну модель (склад). Склад адміністративного правопорушення — це передбачена нормами адміністративного права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.

Він включає в себе:

— об'єкт;

— об'єктивну сторону;

— суб'єкт;

— суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, які охороняються адміністративним правом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного та фінансового права і за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути певні соціальні блага (здоров'я, честь і гідність людини тощо).

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення — це сукупність таких зовнішніх ознак, як діяння (дія чи бездіяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, що закріплюються нормами права про адміністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обставини, способи та засоби вчинення адміністративного правопорушення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни чи посадові особи, іноземці та особи без громадянства. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, що досягли 16-річного віку. Якщо особа віком від 16 до 18 років вчинила адміністративне правопорушення, вона притягується до адміністративної відповідальності на загальних підставах із специфікою, передбаченою Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного та громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе вину, мотив і мету поведінки правопорушника.

Об'єктивні та суб’єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення передбачені у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правопорушення можуть бути класифіковані за різними видами.

Існують такі критерії для класифікації:

а) залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють основні та кваліфікаційні склади правопорушень. Більш високий ступінь суспільної небезпеки діяння характеризують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими (наприклад, повторність, наявність або можливість настання шкідливих наслідків, аварійна ситуація, залишення місця події, вчинення діяння посадовою особою, грубе порушення правил тощо). Склади правопорушень з такими додатковими ознаками називають кваліфікуючими, а без таких ознак — основними;

б) залежно від суб'єкта проступку розрізняють особисті (приватні) та службові (посадові) правопорушення;

в) залежно від характеру шкоди адміністративні правопорушення поділяють на матеріальні та формальні. До матеріальних належать склади правопорушень, де включається матеріальна шкода (наприклад, знищення лісу мере:) його підпал). У формальних правопорушень настання шкідливих наслідків не вимагається (наприклад, неявка за викликом до військового комісаріату);

г) за структурою складу бувають однозначні й альтернативні правопорушення. В однозначних складах чітко вказуються ознаки правопорушення (наприклад, доведення неповнолітніх до стану сп'яніння). В альтернативних називають кілька варіантів ознак правопорушення (наприклад, порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотримання цих правил відповідно до ст. 189 КУпАП);

г) за особливостями конструкції розрізняють описові та бланкетні склади адміністративних правопорушень. Описові склади цілком розкривають зміст правопорушення (наприклад, завідомо неправдивий виклик спеціальних служб за ст. 183 КУпАП). Бланкетні вказують на те, що ознаки проступку встановлені окремими правилами (наприклад, порушення правил охорони й використання пам'яток історії та культури за ст. 92 КУпАП) тощо.


7. Поняття адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність неповнолітніх


Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному (перспективному) та інтроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкта, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:

а) є засобом охорони встановленого правопорядку;

б) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративно-правових норм;

в) супроводжується осудом з боку держави правопорушника та правопорушення;

г) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;

ґ) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

— підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного тощо);

— адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

— право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їх посадовим особам;

— існує особливий порядок приТЯГНвНИЯ ДО адміністративної відповідальності тощо.

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:

— зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

— застереження;

— догана або сувора догана;

— передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24і КУпАП).


8. Адміністративні стягнення: поняття та види


Адміністративні стягнення це захід Відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:

— попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;

— штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави;

— оплат не вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета;

— конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами;

— позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання);

— виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку у власність держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом (народним суддею);

— адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом.

Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. 3 КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому.


9. Основи адміністративного процесу


Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фізичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати матеріальну адміністративно-правову норму до конкретного індивідуального випадку або конкретної життєвої ситуації. Застосовуються адміністративно-правові норми з додержанням певних, передбачених законодавством процедур (правил). Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах як адміністративні процесуальні норми — загальнообов'язкові правила, що регламентують порядок вирішення адміністративних справ різних категорій. Об'єднані в Інститути вони утворюють адміністративне процесуальне право. Вирішення різних адміністративних справ на підставі адміністративних процесуальних норм називається адміністративною процесуальною діяльністю, якою займаються виконавчо-розпорядчі органи та їхні посадові особи. Сукупність адміністративних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного провадження. Однопорядкові групи адміністративних проваджень утворюють різні види проваджень. Так, нормотворчі провадження здійснюються в процесі підготовки й видання нормативних актів управління. Установчі провадження — у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектування персоналом організаційних структур у сфері державного управління. Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміністративних проваджень. До них належать такі провадження:

— із застосування заходів примусу в державному управлінні:

а) дисциплінарне провадження;

б) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) провадження із застосування заходів матеріального впливу;

— із застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:

а) провадження у справах про нагородження державними нагородами, відзнаками, грамотами тощо;

б) провадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;

в) провадження у справах про преміювання тощо;

— із реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

а) провадження за зверненнями громадян;

б) провадження із виконання громадянами військового обов'язку;

в) провадження із одержання громадянами житла тощо;

— із реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

а) провадження із легалізації юридичних осіб;

б) провадження із виділення юридичним особам кредитів;

в) провадження із оформлення і видачі юридичним особам ліцензій тощо;

— із здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядові провадження) та багато інших.

Усі адміністративні провадження складаються з окремих операцій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження із адміністративних справ за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи:

а) ті, що вирішують справу;

б) ті, відносно яких вирішують справу;

в) допоміжні учасники процесу.

10. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення


Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП.

У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:

— адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;

— виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;

— місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

— органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування и Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху трат порту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших пально-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.


11. Провадження у справах про адміністративні правопорушення


Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на певних стадіях. На думку Д. Бахрах, таких стадій чотири, а саме:

— адміністративне розслідування;

— розгляд справи;

— перегляд постанови;

— виконання постанови.

Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для порушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення. Останній складає уповноважена посадова особа чи представник громадської організації, чи орган громадської самодіяльності (наприклад народний дружинник).

У протоколі мають бути вказані пенні дані: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника;місце, час вчинення і суть правопорушення;нормативний акт, який передбачав відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписує особа, яка його склала, порушник, а за наявності свідків і потерпілих — і ці особи.

Протокол направляється уповноваженому органу (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається у випадках, коли згідно із законодавством адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. На штраф порушнику дають довідку (квитанцію) встановленого зразка.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення справи встановлюється законодавством. Справа розглядається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута тільки у випадках, коли є дачі про своєчасне оповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від цієї особи не було клопотання про відкладення справи. Законодавство передбачає також випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують чи збільшують провину; чи мав місце матеріальний збиток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд громадських організацій, трудового колективу; інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі.

Постанову у справі оголошують одразу по закінченні розгляду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копію цієї постанови протягом трьох днів видають чи надсилають особі, якій вона винесена. Таку саму копію одночасно вручають потерпілому на його прохання.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, щодо якої вона була винесена, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії, виконкому сільської, селищної ради, державного органу виконавчої влади та посадових осіб може бути оскаржена в районний (міський) суд, рішення якого є кінцевим. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються у вищому органі чи вищою посадовою особою чи в районному (міському) суді, рішення якого є кінцевим.

Скарга подається протягом десяти днів від дня винесення постанови В адміністративній Справі. Подання скарги вчасно зупиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком постанови про застосування попередження і адміністративного арешту, а також у випадку стягнення штрафу, який береться на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення у скарзі можуть бути оскаржені прокурором.

При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест — без задоволення; відмінити постанову і направити справу на новий розгляд; відмінити постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збільшення її.

Встановлено порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

Постанову про відшкодовуване вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи видає уповноважений на це орган у порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.


Висновок


Отже, адміністративне право і законодавство включає норми як матеріального, так і процесуального права. Тому вживаються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікувати, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного.

При виконанні контрольної роботи ми ознайомилися з основами адміністративного права України, а саме:

з поняттям державного управління та співвідношення його з

виконавчою владою;

- державною службою: поняттям, правовим статусом державних службовців; - поняттям, предметом і методом адміністративного права України;

- системою і джерелами адміністративного права; характеристикою

Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- адміністративними правовідносинами;

- адміністративним деліктним правом;

- поняттям адміністративної відповідальності; адміністративною

відповідальністю неповнолітніх;

- адміністративними стягненнями: поняттям та видами;

- основами адміністративного процесу ;

- органами (посадовими особами), уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення;

провадженнями у справах про адміністративні правопорушення.

Адміністративне законодавство України:

— визначає принципи і встановлює загальні положення законодавства про адміністративні правопорушення;

— встановлює адміністративну відповідальність за порушення правил: по стандартизації і якості продукції, випуску в обіг і зміст засобів вимірювань і користування ними; обліку і статистики; безпеки руху і користування засобами залізничного, повітряного, морського і трубопровідного транспорту; дорожнього руху; військового обліку; прикордонного режиму; паспортної системи; правил придбання, зберігання і використовування зброї, вибухових, радіоактивних речовин і інших об'єктів дозвільної системи; правив по охороні території України від занесення і розповсюдження карантинних і інших інфекційних хвороб; митних правил і правил по боротьбі з контрабандою; правил обігу валюти; правил перебування в Україні іноземних осіб і лип без громадянства.

Адміністративне законодавство України встановлює коло питань, по яких місцеві Ради народних депутатів, окрім селищних і сільських, можуть приймати в межах, визначуваних законодавчими актами, рішення, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність.

Державні органи, суспільні організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, направлені на попередження адміністративних правопорушень, виявлення і усунення причин і умов, сприяючих їх здійсненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, строгого дотримання законів.


Список джерел


1. Колпаков В.К. Адміністративне право України. Підр. – К., Юрінком Інтер, 2000-752 с.

Административное право Украины: Учебник/Под ред. С.В. Кивалова Харьков, Одиссей, 2004-880 с.

Правоведение Учебник/Под ред. В.В. Копейчикова - К., Юрінком Інтер, 2000-752 с.

Державне управління в Україні: Навч. посіб.-К., 1999-630 с.

Офіційній вісник України-1999, №50, Ст.. 2434

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: