Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Судовий прецедент як результат правотворчості Верховного суду США

Судовий прецедент як результат правотворчості Верховного суду США

зміст актів офіційного тлумачення характеризується на відміну від нормативних актів допоміжним значенням. М.М. Вопленко зазначав, що, незважаючи на певну схожість двох форм юридичної діяльності – правотворчості та тлумачення, зміст актів тлумачення слід розглядати окремо від змісту правових норм, які підлягають такому тлумаченню.

Ми дозволимо собі підтримати аргумент російського вченого О.О. Кутафіна на користь неможливості створення в процесі такої діяльності нових норм. Вчений зазначає, що було б дивно, якби труднощі, з якими пов’язані внесення поправок до Конституції РФ чи її перегляд у відповідності з її главою 9, можна було б подолати простим рішенням Конституційного Суду, якби в процесі тлумачення Конституції він користувався правом її доповнення, розвитку окремих положень тощо. Визнання за Конституційним Судом правотворчих функцій в процесі тлумачення вищого закону нації призведе до того, що юридична сила актів Конституційного Суду, які будуть результатом такого тлумачення, буде вищою по відношенню до актів Парламенту і Президента, а також до загрози перетворення такої практики в процес внесення змін і доповнень до Конституції. За такої ситуації цілком доречним є зауваження М.В. Вітрука про те, що Конституційний Суд має бути надзвичайно обережним у спробах наповнення конституційних положень новим змістом без зміни самого тексту Конституції в силу зміни історичної ситуації, інших конкретних обставин, тобто в силу доцільності. Разом з цим, не можна заперечувати той факт, що Конституційний Суд України за допомогою офіційного тлумачення істотно впливає на правотворчий процес в державі. Його акти тлумачення визначають межі розуміння відповідних конституційних норм Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади, іншими суб’єктами правозастосування . Акт тлумачення не може підміняти правову норму. Він має практичне значення не сам по собі, а лише у зв’язку з реалізацією тієї норми, яку він роз’яснює. У зв’язку з цим Ю.М. Тодика слушно зазначає, що юридична сила інтерпретаційних актів не може бути прирівняна до сили нормативно-правових актів - предмета тлумачення. Рішення Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України чи конкретних законів за своєю юридичною природою є "підконституційними" і "підзаконними".

Підтвердженням можливості віднесення актів Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України до прецедентів тлумачення є повна відповідність цих актів умовам, за яких вони набувають характер прецеденту тлумачення. Зокрема, у науковій літературі до таких умов відносять: 1) неодноразовість використання; 2) прецедент тлумачення є певним положенням по застосуванню норми права, тобто містить в собі певний принцип і має загальний характер; 3) зовнішній вираз – прецедент тлумачення має бути опублікований [3, с. 6]. Рішення Конституційного Суду України у справах про офіційне тлумачення є обов’язковими не лише для всіх інших суб’єктів правозастосування, але також і для самого Конституційного Суду України, на відміну від висновку Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту про внесення змін до Конституції України, який є обов’язковим тільки для Верховної Ради України, оскільки, не маючи такого висновку, вона не може розглядати та у подальшому змінювати ці законопроекти без повторного висновку Конституційного Суду з дозволом на ці зміни [18]. Конституційний Суд має діяти по принципу внутрішнього прецеденту, в основі якого лежить відома ідея Stare decises ("Вирішую так, як було вирішено раніше"). Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону про Конституційний Суд України рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України [8].

Отже, можна констатувати, що рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України мають ознаки прецедентів тлумачення, які відрізняються від класичних судових прецедентів тим, що не створюють нових правових норм, а лише роз’яснюють уже існуючі норми права.

Щодо рішень Конституційного Суду у справах про конституційність законів та інших правових актів, ми підтримуємо думку вчених Лівшица Р.З., Мелащенка В.Ф., Несміянової С.Е., Овсепян Ж.І., Погорілка В.Ф., Рабіновича П.М., Скакун О.Ф., Тесленко М.В., Федоренка В.Л. про те, що акти Конституційного Суду можуть набувати нормативно-правового значення, якщо через них втрачають чинність певні нормативно-правові акти Відповідно до ч. 2 статті 73 Закону про Конституційний Суд України правові акти втрачають свою чинність від дня прийняття рішення про їх неконституційність [8]. Як зазначає О. Скакун, скасовуючи норми права, які суперечать Конституції, Конституційний Суд по суті пролонгує дію свого рішення у часі: до моменту прийняття його парламентом, після якого воно набирає юридичної сили закону або підзаконного акта [11, с. 29].

Супротивники визнання за актами Конституційного Суду про неконституційність того чи іншого закону, нормативного правового акта (його частини) правотворчого характеру доводять, що ці акти є виключно правозастосовчими, оскільки вони не скасовують неконституційні акти, а лише визнають їх такими, що не підлягають застосуванню. Водночас російська вчена Л. Морозова слушно зауважує, що акт, визнаний Конституційним Судом неконституційним, навіть якщо він не буде скасований відповідним суб’єктом правотворчості, припиняє свою юридичну дію, і жоден правозастосовчий орган чи посадова особа не зможе посилатися на такий акт чи обґрунтовувати ним своє рішення [6, с. 22].

Думка про можливість набуття вищевказаними актами Конституційного Суду України нормативно-правового значення, по-перше, цілком узгоджується із загальноприйнятою в країнах романо-германської сім’ї правових систем концепцією, відповідно до якої норми статутного права є пріоритетними, тобто на першому плані залишаються норми, які містяться в конституційних актах і звичайних законах. По-друге, вона не суперечить статті 75 Конституції України, відповідно до якої єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. По-третє, на нормотворчий характер рішень, якими скасовуються правові акти (або їх частини) на підставі їх неконституційності, вказують наступні ознаки: 1) відповідно до статті 150 Конституції України і статті 69 Закону про Конституційний Суд України вони є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Хоча, як слушно зазначає С. Шевчук, питання конкретизації терміна "обов’язковість" залишається відкритим, оскільки невідомо, яка частина рішення є обов’язковою для всіх суб’єктів права, у той час коли таке рішення є обов’язковим у цілому для того, хто звертається за наданням цього тлумачення [15, с. 47]; 2) вони змінюють чинне право, оскільки скасовуючи норму, Суд фактично створює нову норму, дія якої поширюється на невизначене коло осіб. У такий спосіб Конституційний Суд вносить в чинне законодавство і правове регулювання відповідних суспільних відносин певні зміни.

Питання про можливість віднесення до прецедентів тлумачення правових положень, викладених у мотивувальній частині рішення, які є результатом інтерпретації Конституційного Суду і на підставі яких обґрунтовується неконституційність певних правових актів або їх окремих положень, пов’язане з питанням про обов’язковість мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України як для самого Суду, так і для інших суб’єктів правозастосування. Щодо цього питання серед вчених немає єдиної точки зору і воно потребує окремого дослідження. Одним із можливих способів вирішення цього питання може бути пропозиція, висловлена вченим С. Шевчуком про те, що лише в тому випадку, коли Конституційний Суд України або інші суб’єкти правозастосування застосують при вирішенні аналогічних справ сформульовані Конституційним Судом в мотивувальній частині певного рішення принципи, останні набудуть обов’язкового характеру [13, с. 48]. До тих пір, вважає вчений, на них можна посилатися як на авторитетне джерело, яке не є джерелом права, як і, скажімо, Коментар до Конституції України.

Враховуючи практику, яка склалася в країнах загального права і, зокрема, в США, логічним є питання про те, чи можуть окремі думки суддів Конституційного Суду України розглядатись в якості прецеденту. На відміну від практики Верховного суду США стосовно можливості надання за певних обставин окремим думкам суддів, висловлених з приводу справи, прецедентного характеру, ми вважаємо недоцільним використання такої практики в діяльності Конституційного Суду України. Ми керуємось частиною 4 статті 51 та частиною 4 статті 63 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року, відповідно до яких рішення Конституційного Суду України приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду України, вони є остаточними і не підлягають оскарженню [8]. Іншими словами рішення Конституційного Суду України приймаються більшістю. Відповідно до § 56 Регламенту Конституційного Суду України суддя, який підписав рішення, висновок Конституційного Суду, має право, незалежно від того, голосував він "за" чи "проти" прийняття рішення чи дачі висновку, викласти окрему думку по справі в семиденний строк з дня голосування [10]. Окрема думка судді Конституційного Суду - це особиста думка судді з меншості, яку слід розглядати як думку посадової особи, викладену в письмовій формі, яка офіційно публікується разом із загальним рішенням Суду. Можливість судді викласти окрему думку по справі, яка обов’язково публікується у "Віснику Конституційного Суду України" є проявом одного з найважливіших принципів конституційного судочинства: принципу рівності суддів. Ю.М. Тодика, підтримуючи російську вчену Т.Я. Хабрієву, вказує на те, що основні причини для окремої думки суддів лежать не стільки в сфері їх політичних переконань, що заборонено законом, скільки в сфері їх наукового світогляду [10, с. 409].

Є держави, в яких не допускаються окремі думки конституційних суддів, як наприклад, у Вірменії та Грузії [13, с. 449]. Ю.М. Тодика вказує на те, що окрему думку судді Конституційного Суду України можна розглядати як в позитивному, так і негативному аспектах. Серед позитивних аспектів даного інституту можна назвати наступні аспекти: а) він сприяє з’ясуванню істини по справі; б) дозволяє гарантувати вільне волевиявлення конституційного судді, забезпечення його незалежності і рівності прав з іншими суддями; в) сприяє відпрацюванню прецедентів тлумачення права; г) в багатьох випадках дозволяє посилити мотивувальну частину рішення по справі; д) вносить елемент інтелектуальної змагальності в процес розгляду справи. Негативний аспект окремої думки конституційного судді полягає в тому, що для громадськості стає зрозумілим, що немає єдиної думки у справі, а, відповідно, і рішення Конституційного Суду України не є абсолютним в морально-правовому аспекті, тобто підривається авторитет рішення, що виноситься органом конституційної юрисдикції [10, с. 450]. Разом з цим, можна погодитись з вченим, що вищезазначений негативний аспект окремої думки судді Конституційного Суду України ще не означає, що від нього необхідно відмовитись. Його наявність - важливий показник демократизму конституційного правосуддя.

Проблема прецеденту в діяльності Конституційного Суду України пов’язана також з проблемою співвідношення рішень Європейського суду з прав людини з рішеннями Конституційного Суду України. Після приєднання України до Європейської конвенції по правам людини в якості обов’язкових визнаються тлумачення цієї конвенції, які Європейський Суд з прав людини дає в своїх рішеннях по конкретним справам. Відповідно до ст. ст. 45, 52 і 53 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яку було ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції, рішення Суду є остаточними, а Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами [7]. Оскільки згода на обов’язковість Конвенції була надана Верховною Радою України, відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України ця Конвенція є частиною національного законодавства України [1].

В США міжнародні договори займають дещо інше місце в системі джерел права, ніж в Україні: договори в Сполучених Штатах мають такий самий правовий статус, як і федеральні закони, тобто Конгрес може змінювати договір шляхом прийняття протилежного законодавчого акта [16, р. 38].

Спільним для України та США є визнання верховенства норм Конституцій. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції України передбачає можливість укладання міжнародних договорів, які суперечать нормам Конституції України, але за умови попереднього внесення відповідних змін до Конституції. В США Верховний суд, розглядаючи справу Reid v. Covert (1957), зазначив, зокрема, що жодна домовленість з іноземною державою не може надати Конгресу чи будь-якій іншій гілці влади повноваження, які виходять за межі Конституції [22]. Цим рішенням Верховний суд підтвердив верховенство норм Конституції США над нормами міжнародних договорів.

Виходячи з необхідності розмежування самого факту існування судового прецеденту і проблеми використання його в якості джерела права, можна констатувати, що судовий прецедент існує в Україні де-факто, але він ще не має офіційного законодавчого визнання. Наявність у мотивувальній частині рішень Конституційного Суду України посилань на прецедентне право Європейського Суду з прав людини є однією із ознак судового прецеденту. Так, у мотивувальній частині Рішення Суду від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) Конституційний Суд зазначив наступне: "…Проблеми, пов’язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян…" [12]. Іншим прикладом може бути Рішення Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 (справа про заощадження громадян) [13]. У мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд, зазначаючи, що відсутність безпосередньо в Законі України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996 року конкретних етапів, строків повернення заощаджень та обсягів бюджетних асигнувань може призвести до повної втрати громадянами своїх вкладів, тобто до порушення їх конституційного права власності, вказав на те, що така позиція викладена і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 лютого 1986 року: “Не заперечуючи право держави встановлювати – у досить широких межах розсуду, відповідно до її внутрішньої законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою – обмеження у користуванні об’єктами права власності з огляду на суспільний інтерес, слід мати на увазі, що ці обмеження, однак, не повинні призводити до позбавлення можливостей такого користування, тобто до повної їх втрати”. У мотивувальній частині Рішення від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) Конституційний Суд України зробив посилання на низку міжнародних документів, у тому числі і на ратифіковану Верховною Радою України 17 липня 1997 року Конвенцію про захист прав людини та основних свобод стосовно закріплення в них важливого для забезпечення незалежності суддів підходу про неприпустимість звернення представників законодавчої гілки влади до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя в тих чи інших конкретних справах, вказавши на те, що зазначений підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини [11].

Отже, можна констатувати, що на сучасному етапі рішення Європейського Суду з прав людини використовуються Конституційним Судом України для правової аргументації прийнятих Судом рішень та висновків у відповідних справах.

У державах загального права, як було зазначено нами вище, в тому числі і у США, основою судового прецеденту слугує принцип "ratio decidendi", згідно з яким була вирішена конкретна справа. Він міститься у мотивувальній частині рішення. Між рішеннями Конституційного Суду України та судовим прецедентом країн загального права існує суттєва відмінність, яка полягає у різному розташуванні норми у тексті рішення: у судовому прецеденті вона міститься у мотивувальній частині, в аргументації судді, а у рішенні Конституційного Суду - у резолютивній частині. З огляду на те, що Конституційний Суд України використовує рішення Європейського Суду з прав людини в мотивувальній частині, а не шляхом прямого посилання в резолютивній частині, питання про юридичну силу практики Європейського Суду, яка складається з тлумачень Європейської Конвенції з прав людини і, зокрема, питання про її місце в діяльності Конституційного Суду України, залишається відкритим і потребує окремого дослідження. Можна погодитись з думкою судді Конституційного Суду України М. Селівона про те, що розв’язанню проблем застосування положень Конвенції, врахування прецедентних рішень Європейського суду як своєрідного орієнтира для вирішення питань, які належать до компетенції відповідних судів України, інших органів державної влади, могло б сприяти прийняття спеціальних законів або доповнення чинних законів нормами, що випливають безпосередньо з Конвенції, з метою деталізації конвенційних норм, максимального узгодження з ними потреб національного правового регулювання. Врахуванню рішень Європейського Суду з прав людини в практиці Конституційного Суду України сприятиме також наявність опублікованих і належним чином перекладених українською мовою рішень Європейського суду з прав людини. На реалізацію цього завдання спрямований Наказ Міністерства юстиції України від 26 листопада 2003 року “Про затвердження Порядку перекладу актів європейського права на українську мову”, який набрав чинності 1 січня 2004 року [9]. Відповідно до п. 2 Наказу переклад актів європейського права на українську мову для цілей адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу здійснює Центр європейського та порівняльного права. Крім того, передбачено створення спеціальної Термінологічної комісії Центру європейського та порівняльного права Міністерства юстиції України, на підставі рекомендації якої згідно з п. 3.6 Наказу прийматимуться рішення про надання перекладам статусу офіційного.

Отже, порівнюючи два явища – судовий прецедент, створений Верховним судом США, і рішення Конституційного Суду України, можна виділити, як схожі риси, так і відмінні. Серед схожих рис можна виділити наступні:

а) рішення Конституційного Суду України, як і судовий прецедент, створений Верховним судом США або вищими судами штатів, має ціль - заблокувати дію норми закону чи іншого правового акта, яка суперечить Конституції.

б) рішення Конституційного Суду України, як і судовий прецедент, створений Верховним судом США, є результатом діяльності органу судової влади з розгляду конкретних справ. Вони безпосередньо регулюють права і обов’язки суб’єктів правовідношення і розраховані на неодноразове їх використання необмеженим колом осіб і мають бути належним чином опубліковані.

Серед відмінних рис між цими двома явищами можна виділити наступні:

1. Підстави судового провадження. В США для створення судом прецеденту необхідна наявність певного спору або факт вчинення правопорушення. Підставою для скасування Конституційним Судом України певного нормативно-правового акта або його частини є його неконституційність, а підставою для надання ним офіційного тлумачення - практична необхідність в офіційній інтерпретації положень Конституції або законів України.

2. Розташування норми у тексті рішення. У судовому прецеденті, створеному Верховним судом США, вона являє собою принцип вирішення спору і міститься в мотивувальній частині рішення, в аргументації судді, а у рішенні Конституційного Суду України - у резолютивній його частині.

3. Неможливість надання окремим думкам суддів Конституційного Суду України, висловлених з приводу справи, прецедентного характеру на відміну від практики Верховного суду США.


ВИСНОВКИ


Конституція США не містить чітко висловленого посилання на судовий конституційний контроль. Останній виник завдяки доктрині прецедентного права, відповідно до якої рішення, що приймаються судами США по конкретним справам, стають обов’язковими для майбутніх подібних справ, якщо тільки не будуть скасовані, оскільки саме прецедент, створений в результаті розгляду знаменитої справи Marbury v. Madison 1803 року, заснував судовий конституційний контроль в США.

Хоча виникнення судового конституційного контролю і конституційної юстиції у США прийнято пов’язувати з 1803 роком - датою визнання Верховним судом США неконституційним федерального закону у справі Marbury v. Madison, федеральні суди і суди штатів приймали рішення щодо неконституційності окремих законів штатів ще до прийняття Конституції США у 1787 році. Збірка із 85 статей, опублікованих в період з кінця жовтня 1787 р. по травень 1788 р. в газетах штату Нью-Йорк під псевдонімом Публій і загальною назвою "Федераліст", є додатковим доказом того, що ідея про надання судам можливості здійснювати судовий конституційний контроль обговорювалась розробниками американської Конституції ще до прийняття Конституції США в 1787 році. Історичне ж значення рішення у справі Marbury v. Madison у тому, що в цьому рішенні Верховний суд США вперше проголосив неконституційним загальнофедеральий закон у зв’язку з його невідповідністю Конституції США.

Прецедентне право США свідчить про те, що питання про конституційність актів Президента прямо чи опосередковано розглядались судами США ще задовго до розгляду судової справи United States v. Nixon в 1974 році, відомої в правовій літературі під назвою "уотергейтська справа" і з якою окремі вчені пов’язують дату, якою був започаткований судовий конституційний контроль за актами Президента. Оскільки предметом судового розгляду у справі Marbury v. Madison були не лише окремі положення Судового Акта 1789 року щодо їх відповідності Конституції США, але також дії виконавчої влади (зокрема, відмова Президента видати наказ Державному Секретарю про видачу патента на звання мирового судді), можна стверджувати, що в результаті розгляду цієї справи судді заснували повноваження Верховного Суду визначати конституційність актів виконавчої і законодавчої гілок влади.


ЛІТЕРАТУРА


Савенко М.Д. Правовий статус Конституційного Суду України: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.02.- Х., 2001. – 189 с.

Савчин М.В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.02 / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 17 с.

Савчин М.В. Юридична природа рішень і висновків Конституційного Суду України та механізм їх реалізації // Держава і право: Збірник наукових праць. - 2001. - Вип. 12. - С. 181 - 189.

Свобода преси. Рішення Верховного Суду США: Пер. з англ. / Під ред. М. Гаррісон, С. Гілберта. – К.: Оптима, 2004. – 276 с.

Селівон М. Гармонізація положень національного законодавства з нормами міжнародного права та їх застосування в практиці Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. - № 3. - С. 36 – 51.

Скакун О. Конституційний Суд як учасник правотворчості (законотворчості) в Україні // Юридична Україна. - 2003. - № 1. - С. 26 – 32.

Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000. – 704 с.

Сліденко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду. – Одеса: Фенікс, 2003. – 234 с.

Словник іншомовних слів. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974. - 775 с.

Согрин В.В. Президенты и демократия (американский опыт). – М.: Весь мир, 1998. – 200 с.

Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты / Под ред. О.А. Жидкова. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - 768 с.

США: Конституция и права граждан / Под ред. И.А. Геевского (отв. ред.), В.А. Власихина, С.А. Червонной. – М.: Мысль, 1987. – 317 с.

Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине. - Киев, 2001. - 343 с.

Тихий В. Офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України // Вісник Конституційного Суду України. - 1998. - № 4. - С. 38 – 45.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Норма, 1996. – 432 с.

Тодика Ю., Марцеляк О. Конституційний Суд України в механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 4. – С. 30 – 40.

Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики. - Х.: Факт, 2000. - 608 с.

Топорнин Б.Н. Система источников права: тенденции развития // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 9 – 45.

Уилсон Д. Американское правительство: Пер. с англ. - М.: Издательская группа "Прогресс", "Универс", 1995. - 512 с.

Уэйн С. Действующая американская конституция // США: экономика, политика, идеология. - 1992. - № 7. - С. 59 – 63.

Федераліст: коментар до Конституції Сполучених Штатів / А. Гамільтон, Д. Медісон, Д. Джей: Пер. з англ. - К.: Сфера, 2002. - 542 с.

Филиппов С.В. Судебная система США. - М.: Наука, 1980. - 172 с.

Фридмэн Лоуренс М. Введение в американское право: Пер. с англ. / Под ред. М. Калантаровой. - М.: 1993. - 286 с.

Футей Б.А. Федеральні суди у Сполучених Штатах. Нагляд судової влади над законодавчою та виконавчою гілками влади // Конституційне судочинство. Американський та український досвід. – К.: Інститут демократії імені Пилипа Орлика, 1999. – С. 67 – 80.

Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991 - 2001 рр. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 287 с.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: