Цивільно-правовий статус об’єднань громадян
Міністерство освіти і науки україни
Одеська національна юридична академія
Факультет цивільної та господарської юстиції
Кафедра цивільного права
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Цивільно-правовий статус об’єднань громадян
Студентки 2 курсу 1 потоку
3 групи денного відділення
Білокінь Катерини
Одесса-2010
Зміст
Вступ
Розділ I. Загальна характеристика об’єднань громадян
1.1 Поняття об’єднань громадян
1.2 Юридичні особи як окремий вид об’єднань громадян
Розділ II. Види об’єднань громадян
2.1 Політичні партії
2.2 Громадські організації
2.3 Інші види об’єднань громадян
Розділ III. Правове положення об’єднань громадян
3.1 Виникнення та припинення діяльності об’єднань громадян
3.2 Права та обов’язки об’єднань громадян
3.3 Відповідальність за порушення чинного законодавства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Суб'єкти цивільно-правових відносин реалізують свої права і обов'язки не тільки індивідуально, але й відповідним чином об'єднуючись в організації (асоціації). Колективна форма задоволення потреб громадян - звичайне у світовій практиці явище. Це достатньо самостійні утворення, у справи яких держава, як правило, не втручається, або втручається найменшим чином. Об'єднання громадян органічно вплітаються в тканину суспільства і, перш за все, цивільно-правових відносин. Без них неможливо уявити саму організацію суспільства, механізм здійснення народовладдя в Україні. Іншими словами демократія без різноманітних об'єднань громадян неможлива. До недавніх пір такі об'єднання не мали належного розвитку, їх перелік був занадто обмежений, діяльність формальна, оскільки їх соціальне призначення, цілі й завдання були повність підпорядковані вимогам тоталітарної командно-адміністративної системи.
Своє основне соціальне призначення - задоволення потреб та інтересів громадян - вони не виконували. їх діяльність йшла врозріз із нормами міжнародного права, хоч право громадян на об'єднання - це їх невід'ємне конституційне право.
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, , культурних, соціальних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організаційній.1
Актуальність теми полягає в тому, що об’єднання громадян виступає колективною формою реалізації прав та обов’язків суб’єктів цивільно-правових відносин. Це підтверджується роботами багатьох вчених, а саме: Александров В., Красавчиков О.А., Харитонов Є.О., Старцев О.В. та ін.
Об’єктом дослідження даної роботи виступають об’єднання громадян. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб визначити цивільно-правовий статус об’єднань громадян.
Виходячи з актуальності теми, об’єкта і мети дослідження можна визначити наступні завдання роботи:
дати загальну характеристику об’єднань громадян;
дослідити види об’єднань громадян;
визначити правове положення об’єднань громадян.
В дослідженні теми використовувалися загальнонаукові методи, а саме метод аналізу, синтезу і узагальнення, які широко застосовуються в сучасній науці права.
Робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури.
Розділ I. Загальна характеристика об’єднань громадян
1.1 Поняття об’єднань громадян
Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України. Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, культурних, соціальних та інших інтересів2. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер, вона може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону природного навколишнього середовища, обумовленого спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо. Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян -політичних партій і громадських організацій.3 У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян - прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних засадах.
На відміну від політичної партії, громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.
Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:
масові об 'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо).
органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
• органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.). Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин,а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.
До загальних ознак слід віднести:
добровільність об'єднання. Це відображено в добровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких досягнення певної мети внутрішньо організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;
організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;
відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень.
Окремими ознаками, притаманними окремим об 'єднанням громадян, є:
членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси;
обов'язковість участі членів об'єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків;
наявність статуту об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.
Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності4». Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.
1.2 Юридичні особи як окремий вид об’єднань громадян
Згідно зі ст..80 ЦК юридична особа - це організація, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести цивільні обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді5.
Незалежно від того, якою є юридична особа - приватного чи публічного права, підприємницька або непідприємницька, всі вони створюються у такій юридичній формі як організація.
Термін «організація» має двоєдине значення. По-перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватися об'єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних органів управління з певною метою - стати учасником цивільного обороту. При цьому організація, яка об'єднує окремі особи в єдину групу, необхідна, бо без цього неможливий її виступ зовні як єдності. По-друге, даним терміном підкреслюється, що структура певним чином внутрішньо організована. Те, що розрізняє види організацій, а також організаційно-правові форми, у яких можуть існувати ті чи інші юридичні особи, визначає потім спосіб їх внутрішнього устрою6.
Таким чином, організаційна єдність - необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити у волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій внутрішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, в регламентації відносин між структурними підрозділами.
Але це не просто організація, яка визнана юридичною особою держави. Таким чином, характерною для юридичних осіб ознакою стає публічність їх виникнення і припинення. Саме ця ознака дозволяє відокремити організацію - юридичну особу від організації, що не має статусу такої.
Юридичні особи приватного права мають загальну правоздатність, а це означає, що вони повинні бути власниками майна. Отже, майнова відокремленість - одна із суттєвих ознак юридичної особи - наявність відокремленого майна означає,що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб'єктів цивільного права. Практичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у наступному: по-перше, юридична особа стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов'язаннями7. Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відповідальності.
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності майном ,якщо інше не встановлене законодавством. Засновником юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника). Між тим особи, що створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа буде за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи (ст. 96 ЦК)8.
Однією з ознак юридичної особи є її виступ у цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в цивільному обороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності.
Що стосується класифікації юридичних осіб, то їх можна класифікувати за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення. Юридичні особи різняться за кількома видами.
Залежно від порядку їх створення на: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів; юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.
Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку. Залежно від виду установчих документів:
юридичні особи, установчий документ яких - статут;
юридичні особи, установчий документ яких є засновницький договір;
юридичні особи, установчий документ котрих є установчий акт;
юридичні особи, установчий документ яких - одноособова заява (меморандум).
Залежно від мети створення і діяльності на: комерційні та некомерційні юридичні особи.
Залежно від кількості засновників на: унітарні юридичні особи та юридичні особи створені кількома учасниками.
Залежно від організаційно-правової форми на:
господарські товариства;
установи;
об'єднання громадян;
об'єднання юридичних осіб тощо.
Існують також інші класифікації юридичних осіб, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.
Розділ II. Види об’єднань громадян
2.1 Політичні партії
Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання будь-яких пільг і переваг. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.
Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах9.
Свою діяльність політичні партії здійснюють відповідно до Конституції України, Закону України «Про політичні партії в Україні», а також інших законів України, а також згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному законом порядку.
Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.
Всі політичні партії в Україні мають гарантії діяльності, які закріплені в законна саме: політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом.
Що стосується членства в політичних партіях, то членом політичної партії може бути громадянин України, який відповідно до Конституції України, має право голосу на виборах. Громадянин України одночасно може перебувати лише в одній політичній партії.
Членами політичних партій не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби10.
На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії
Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії
Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.
Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.
Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягай 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі
Кожна політична партія повинна мати свою програму. Програма політичної партії є викладом цілей і завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення11. Також кожна політична партія повинна мати свій статут, який має містити певні положення зазначені у ЗУ «Про політичні партії в Україні». Всі політичні партії мають свою назву та символіку. Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав. Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.
Свій статут та програму політичні партії затверджують на установчому з'їзді (конференції, зборах), а також обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи.
Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. В законі також зазначено, що діяльність незареєстрованих політичних партій не допускається.
Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:
статут і програма політичної партії;
протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;
підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;
відомості про склад керівних органів політичної партії;
платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;
назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.
Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів. Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Кожна політична партія має певні права. Ці права зазначені в ЗУ «Про політичні партії в Україні». До них належать:
Вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;
Брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;
Використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;
Підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;
Ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні. Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;
6) Брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.
Політичні партії також мають право підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями і громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України12. Але при цьому вони повинні дотримуватись таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; вони можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних органів.
Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню ними своєї ролі в політичній системі, а й на оздоровлення політичного життя шляхом припинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань.
Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме, нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно13.
Визначення суб'єктів державного контролю за діяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регулюванні статусу партій. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю за діяльністю політичних партій роллю останніх та їх місцем у політичній системі і в свою чергу надає можливість політичним партіям цивілізовано виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну природу. Такими органами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль за додержанням політичними партіями Конституції України, законів та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням політичними партіями порядку їх участі у виборчому процесі.
У разі порушення політичними партіями Конституції і законів України до них можуть вживатися такі заходи, як попередження і заборона.
2.2 Громадські організації
Держава заохочує громадську ініціативу та створює належні умови для її реалізації шляхом формування сприятливого законодавчого середовища для утворення та діяльності громадських організацій та їх об'єднань. Усі громадські організації ріні перед законом.
Громадською організацією є об'єднання громадян, створене з метою здійснення своїх прав і свобод, задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, удосконалення законодавства, забезпечення урахування інтересів усіх суспільних груп органами державної влади та органами місцевого самоврядування через свою діяльність, а також впливу на вироблення і здійснення політики держави14. Діяльність громадських організацій має неприбутковий характер.
Законодавство про громадські організації складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Проекту ЗУ «Про громадські організації» та інших актів законодавства, що регулюють діяльність непідприємницьких організацій.
У своїй діяльності громадські організації керуються такими принципами, як принцип незалежності, добровільності, рівноправність всіх членів організації, самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у напрямі своєї діяльності15.
Обмеження діяльності громадських організацій може встановлюватись тільки на основі Конституції та законів України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку громадську організацію.
Належність чи неналежність особи до громадської організації не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг
Державні службовці, з урахуванням Конституційних норм, можуть брати участь у громадській діяльності.
Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тій чи іншій громадській організації не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Держава забезпечує додержання прав, свобод і законних інтересів, сприяє законній діяльності громадських організацій, що є легалізованими, а також гарантує свободу та незалежність діяльності громадських організацій. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським, регіональним, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
До регіональних громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію більш як двох областей. До місцевих громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.
Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.
Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягай 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 14-річного віку16.
Рішення про заснування громадської організації приймається на установчому з'їзді, (конференції) або зборах.
Засновниками громадської організації є особи, які брали участь в установчих зборах та голосували за її створення.
Членами (учасниками) громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 14 років, якщо інше не встановлено законом.
Засновники громадської організації є її членами (учасниками) з моменту створення такої організації, якщо інше не передбачено статутом організації. Статут організації може передбачати певні вікові, фахові та інші вимоги до набуття членства в організації.
Особа, яка є членом громадської організації, в будь-який час вправі вільно вийти з громадської організації.
Рішення про виключення особи з членів громадської організації, яке суперечить її статуту, є недійсним.
Статут громадської організації може передбачати наявність асоційованого або почесного членства.
Громадські організації можуть не мати фіксованого членства. У діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Кожна громадська організація відповідно до чинного законодавства повинна мати свою назву.
Найменування громадської організації має складатися з двох частин - загальної та індивідуальної17.
Загальна частина назви може бути однаковою у різних громадських організацій.
Індивідуальна частина найменування громадської організації є обов'язковою і має бути суттєво відмінною від індивідуальних частин найменувань зареєстрованих в установленому порядку громадських організацій, якщо рішенням зареєстрованої громадської організації, власниці найменування, не передбачено інше.
Використання у назві юридичної особи, яка не є громадською організацією чи об"єднанням громадських організацій слів - громадська організація або об'єднання громадських організацій забороняється.
Громадська організація поряд з основною назвою може мати скорочену назву, яка є абревіатурою основної. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється. До громадських організацій належать професійні спілки, які на сьогодні функціонують на підставі ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року18, організації інвалідів, ветеранські, жіночі, дитячі, молодіжні організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін. Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення19. Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1) функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (основна, захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські організації виконують стосовно системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому (основна, операційна і творча функції). Громадська організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.
Громадська організація набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно громадської організації, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.
Так як і інші об'єднання громадян громадські організації мають певні обов'язки. До них належать: неухильно дотримуватись законодавства України у своїй діяльності; не керуватись у своїй діяльності корисливими цілями або такими, що можуть зашкодити благоустрою суспільства. Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації статутних завдань, пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.
Державний контроль за діяльністю громадських організацій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами та органами адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуванням ними законів - органами прокуратури. У частині першій і другій ст. 37 Конституції України20, ст. 27-32 ЗУ « Про об'єднання громадян» містяться підстави, за якими органи21 державної влади застосовують щодо громадських організацій такі види стягнення, як: попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів або всієї діяльності та примусовий їх розпуск. Три останні стягнення здійснюються лише у судовому порядку за поданням легалізую чого органу або прокурора.
2.3 Інші види об’єднань громадян
Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок. В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх проробітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників. В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян». «Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.» - ст.36 КУ.
Місія профспілок – творити громадянське суспільство, захищати права людей найманої праці, відстоювати соціальні права громадян. Страйк – це крайня, остаточна міра, коли використані інші засоби. Вільні профспілки віддають перевагу при вирішенні колективних конфліктів процедурам переговорів, укладанню колективних угод, де закладаються всі моменти, які не передбачені в чинному законодавстві і мають свої особливості на конкретному підприємстві. Якщо роботодавець не виконує домовленості, укладені в цій угоді, лише тоді наступає другий етап – етап боротьби. Важливим пунктом суспільного тиску є взаємодія з засобами масової інформації22. Представники четвертої влади (журналісти) і профспілківці разом ефективно впливають на позицію влади і роботодавця. Саме така співпраця та відкритість діяльності профспілок – запорука успіху у роботі. Три основні принципи визначають вільні, демократичні профспілки:
Перший принцип - незалежність. Це означає, що профспілка є незалежною від органів державної влади і посадових осіб.
Другий принцип – самоврядування. Цей принцип передбачений Законом «Про громадські об'єднання» і виражений у праві профспілок самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність. Третій принцип - добровільність об'єднання. Цей принцип забезпечений законодавством про профспілки ст.7 закону і Законом «Про громадські об'єднання».
На сьогодні правове становище релігійних організацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви», Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі-Закон), статутами релігійних організацій.
Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю і може бути позивачем та відповідачем у суді. Традиційно у теорії цивільного права виділяють такі ознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.
Передусім релігійним організаціям притаманна така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрішню структуру, яка полягає у конкретному підпорядкуванні органів управління, у