Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика
Строк звичайної ліквідації підприємства, яке не має заборгованості та правильно здійснювало бухгалтерській облік складає приблизно один рік з моменту подачі протоколу про припинення юридичної особи. Середня вартість платежів, необхідних для ліквідації підприємства дорівнює півтори тисячі гривень.
2.3 Відповідальність за порушення законодавства про припинення діяльності суб'єктів господарювання
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГКУ, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції [94, с.83].
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів [95, с.81].
За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГКУ та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора [96, с.106].
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
У претензії зазначаються:
повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
дата пред'явлення і номер претензії;
обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
докази, що підтверджують ці обставини;
вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
платіжні реквізити заявника претензії;
перелік документів, що додаються до претензії.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГКУ або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГКУ. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються ГКУ [97, с.113].
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання [98, с.73].
У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 ГКУ.
Штрафними санкціями у ГКУ визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГКУ [99, с.10].
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості [100, с.48].
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГКУ [101, с.115].
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання [102, с.82].
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГКУ, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
вилучення прибутку (доходу);
адміністративно-господарський штраф;
стягнення зборів (обов'язкових платежів);
зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;
застосування антидемпінгових заходів;
припинення експортно-імпортних операцій;
застосування індивідуального режиму ліцензування;
зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;
інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГКУ та іншими законами [103, с.69].
Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.
Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 ГКУ [104, с.108].
У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу). У разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються.
У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених ГКУ, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку [105, с.82].
Розділ 3. Удосконалення правового змісту та механізму припинення діяльності суб'єктів господарювання
Злиття, приєднання, поділ та інші подібні зміни підприємств являють собою часте явище в сучасному економічному житті України. Причиною їх виникнення найчастіше є різкі зміни в корпоративному секторі управління, які, у свою чергу, з’являються в періоди бурхливого розвитку та технологічних проривів або під час спаду чи кризи. Як показує світова практика, злиття і приєднання є характерними при економічних піднесеннях, а поділ – при економічних спадах.
Реорганізація являє собою випадок реструктуризації, тому що саме реорганізація колишніх державних підприємств пройшла в 90-х роках ХХ ст. як процес приватизації. Реструктуризація підприємства – це здійснення комплексу організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості об’єкта приватизації, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, зростання ефективності виробництва. Практика довела неефективність радянських принципів управління підприємством, що і спричинило реорганізаційні заходи. В умовах же кризи необхідність реструктуризації є вочевидь: для перших вона стає способом виживання, для других – способом захоплення ринку, що звільняється, а для третіх – способом припинення справи.
Актуальним є розгляд даного питання в нинішніх умовах господарювання, пов’язаних з еволюційними та революційними процесами, які виникають під дією зовнішніх і внутрішніх джерел.
Можна виділити такі форми реорганізації:
злиття – припинення діяльності двох та більше юридичних осіб з передачею за передавальним актом (балансом) всіх майнових прав та обов’язків цих осіб юридичній особі – правонаступнику, створеному в результаті реорганізації;
приєднання – припинення діяльності однієї юридичної особи з передачею за передавальним актом (балансом) всіх належних йому майнових прав та обов’язків іншій юридичній особі (правонаступнику);
виділення – створення одного або кількох юридичних осіб, до яких за розділовим актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові права та обов’язки юридичної особи, що реорганізовується;
перетворення – зміна організаційно-правової форми юридичної особи, внаслідок чого виникає нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.
Причини реорганізації можна поділити на декілька видів:
зовнішні і внутрішні (щодо підприємства);
організаційні, економічні, фінансові, технологічні та соціальні (за сферою дії);
плавні, або еволюційні, і стрибкоподібні, або революційні (за способом дії).
Економічну природу реорганізації можна прослідкувати на прикладі впливу введення нового закону (приміром, такого, який торкається оподаткування). До еволюційних економічних причин можна віднести стан економіки галузі.
До внутрішніх економічних причин належать зміна структури власності та значні збитки.
Одним зі способів реорганізації є поділ. До поділу за звичаєм удаються у разі суміщення різних видів діяльності (продаж продукції різних видів, надання різних послуг і т.д.), коли розвиток кожного з них починає заважати один одному, тобто управління підприємством ускладнюється і доцільним стає поділ великого підприємства на незалежні підприємства з відповідним перетворенням організаційних структур. У світовій практиці однією з причин поділу також називають психологічну несумісність власників-партнерів.
Інший ефективний спосіб реорганізації – виділення, яке найчастіше зводиться до утворення дочірніх або залежних підприємств, а також філій і представництв. Причинами виділення можуть бути:
диверсифікація операцій. При розширенні масштабів діяльності часто відбувається збільшення номенклатури продукції та послуг. У цих умовах доцільно перегрупувати ресурси підприємства і виділити найбільш перспективні напрями у спеціалізовані дочірні підприємства (ДП). Найчастіше ДП створюється під певні товар або послугу;
відокремлення ліцензійних видів діяльності. Ліцензована діяльність звичайно є високоспеціалізованою, тому вона може бути виділена в окремі підприємства. Деякі види ліцензійного бізнесу, наприклад страхування, управління інвестиційними фондами, банківська діяльність і т.д., здійснюються на окремих підприємствах. В Україні підприємства, які здійснюють такі види діяльності, мають в основному акціонерну організаційно-правову форму;
оптимізація структури управління. Створення ДП допомагає материнському підприємству зосередити свою діяльність на вирішення стратегічно важливих питань, пере-розподіляючи рутинні операції з управління на ДП;
маневрування матеріальними та фінансовими ресурсами. На базі ДП зручно застосовувати такі види діяльності, як спільна діяльність, поділ продукції, лізинг, франчайзинг. Це дозволяє невеликими ресурсами охопити більшу сферу діяльності і, крім того, оперативно зосередити необхідні мате-ріальні та фінансові ресурси у ключових сферах діяльності;
необхідність покращання схеми фінансових потоків. Використання дочірніх структур може покращити схему внутрішньофірмових фінансових потоків і зменшити фінансові і податкові втрати. Зручні організаційно-фінансові схеми з участю ДП допомагають перерозподілити витрати і доходи між підприємствами групи, створити додаткові центри прибутку, оптимізувати внутрішньофірмове фінансування, а також внутрішньофірмове і зовнішнє інвестування;
управління ризиком та підвищення стійкості діяльності полягає у перенесенні ризикованих операцій на ДП, яке несе обмежену відповідність, не займаючи майна материнського підприємства. При цьому фінансові труднощі і банкрутство ДП не призведуть до краху материнського підприємства.
У загальному випадку виділення частини підприємства говорить про стійкий стан на ринку і є результатом назрілої реорганізації.
Як на одному з важливих аспектів проблеми зупинимося на ліквідації. Ліквідація– це припинення його діяльності без переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва. На практиці ліквідація найчастіше відбувається в результаті розорення і банкрутства підприємства.
Процеси реструктуризації і реорганізації – це один зі способів зробити їх інвестиційно привабливими, враховуючи всілякі макро-економічні та політичні ризики. При цьому вирішуються питання нестачі обігових коштів, заміни старого обладнання новим, раціонального розподілу наявних коштів і т.д. Сьогодні за допомогою вільного застосування корпоративного управління можна розв’язати багато, в тому числі й фінансових, проблем. І лише після розв’язання цих завдань українські підприємства стануть конкурентоспроможними і зможуть вийти на світовий фондовий і товарний ринки, що, у свою чергу, значно підвищить рівень економіч-ного розвитку країни. Нижче у таблиці 3.1 наведена карта антикризових заходів розвитку підприємництва в сучасних умовах господарювання.
Таблиця 3.1 Карта антикризових заходів розвитку підприємництва в сучасних умовах господарювання.
| № | Проблемата її суть | Вжиті заходи, в тому числі прийняті нормативно-правові акти | Стан опрацювання | Короткий зміст (доцільність, обґрунтування) прийняття нормативно правових актів |
| Комплексні питання (дозвільна система, система ліцензування, реєстрації, соціальні питання) | ||||
| 1 | Удосконалення питання державної реєстрації припинення діяльності | Необхідно прийняти:Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання”. | 30.03.2009 зазначений законопроект подано на розгляд до Верховної Ради | Передбачено внесення змін до Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення юридичних осіб. |
| 2 | Підтримка суб’єктів господарювання в умовах фінансової кризи та створення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності | Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової кризи для суб’єктів господарської діяльності», реєстраційний № 3429від 02.12.2008р. | Рекомендований на друге читання |
- оптимізація процедури видачі документів дозвільного характеру та забезпечення дотримання посадовими особами дозвільних органів дотримуватись порядку видачі дозволів;- законодавче закріплення практики довгострокової оренди державного і комунального майна строком не менше 5 років, що сприятиме ефективному використанню об’єктів власності; - заборона до 2011 р. на перегляд орендної плати в сторону збільшення;- покращення рівня захищеності прав суб’єктів підприємницької діяльності та запобігти зловживанню владою або службовим становищем посадових осіб органів державної пожежної охорони у відношенні до суб’єктів господарювання та уникнути корупційних діянь;- зменшення вартості ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з 8000 гривень на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат та 2000 гривень - на кожне місце торгівлі на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами до 780 гривень на кожне місце торгівлі;- сприятиме розвитку транзитного потенціалу України, створенню нових робочих місць, розвитку інфраструктури портів, оновленню портової механізації та допоміжного флоту;- оптимізація процедури видачі документів дозвільного характеру та забезпечення дотримання посадовими особами дозвільних органів порядку видачі дозволів, у тому числі запровадження «принципу мовчазної згоди», суть якої полягає в набутті суб'єктом господарювання права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання відповідного документа дозвільного характеру за умови, якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою було подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, проте у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову в його видачі видано або направлено не було;- встановлення мораторію на внесення змін до податкового законодавства та проведення перевірок. |
| 3 | Підтримка суб’єктів господарювання в умовах фінансової кризи та створення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності | Розпорядження Кабінету Міністрів України вiд 18.02.2009 № 176-р «Про затвердження плану заходів з виконання у 2009 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» | Прийнято | Створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.Основними очікуваними наслідками реалізації розпорядження Кабінету Міністрів України є прискорення розвитку малого підприємництва, повноцінне використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення вітчизняного ринку товарами та послугами. |
| 4 | Залучення широких верств населення до здобуття знань, необхідних для започаткування та ведення власної справи, підвищення ефективності діяльності суб'єктів малого підприємництва в регіонах | Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 298 «Про порядок використання у 2009 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» | Прийнята | Забезпечення спрямування фінансової державної підтримки у реалізацію освітньої програми для підприємців та широких верств населення, що сприятиме підвищенню освітнього рівня громадян України з питань започаткування та ведення власної справи. |
| 5 | Забезпечення участь суб’єктів підприємницької діяльності у формуванні державної політики у сфері розвитку підприємництва | Постанова КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» | В процесі розробки | Забезпечення участь суб’єктів підприємницької діяльності у формуванні державної політики у сфері розвитку підприємництва (в частині участі представників об’єднань громадян у конкурсній комісії для відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців) |
| 6 | Проект Рішення Київської міської Ради «Щодо антикризової підтримки підприємців, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах у м. Києві» | На опрацюванні в комісіях Київради | Спрямовано на підтримки підприємців, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах | |
| 7 | Проект Рішення Київської міської Ради «Щодо ритуальних послуг в м. Києві» | В процесі розробки | Спрямовано на впорядкування надання ритуальних послуг. | |
Таким чином, в Україні в цілому сформовано законодавство, яким визначено правові засади державної регуляторної політики у сфері припинення господарської діяльності, однак неефективна робота регуляторних органів не дає змоги забезпечити належне додержання усіх його вимог. Так, практична реалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації припинення діяльності суб’єктів господарювання, якими передбачено суттєве спрощення відповідних процедур, не дозволяє отримати максимальний ефект від його дії у зв’язку з нестворенням на місцевому рівні належних умов функціонування інституту державних реєстраторів, що негативно позначається на перспективності дальшого провадження господарської діяльності.
Проблемним питанням залишається і необґрунтовано великий перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, який постійно розширюється. Одержання ліцензій для здійснення певних видів господарської діяльності потребує багато часу, ресурсів суб’єктів господарювання. Сфера ліцензування перетворилася на одну з найбільш корумпованих та стала механізмом адміністративного тиску на суб’єктів господарювання, в деяких випадках механізм ліцензування використовується для неправомірного обмеження конкуренції під час здійснення господарської діяльності. Все це призводить до гальмування процесів реформування дозвільної системи та системи ліцензування, а отже й до порушень вимог законодавства у відповідних сферах.
Значною проблемою залишається також неефективність системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За експертними оцінками, у 2008 році здійснено перевірки майже 95 відсотків підприємств України. Найбільша кількість перевірок суб’єктів господарювання припадає на органи державної податкової служби, державного пожежного нагляду, державної санітарно-епідеміологічної служби. У 2008 році цими органами здійснено перевірки на кожному другому підприємстві, що у більшості випадків негативно позначилось на сталому функціонуванні цих підприємств.
Засоби регуляторної політики у сфері господарської діяльності не стали дієвим інструментом підвищення ефективності в діяльності регуляторних органів. Перегляд регуляторних актів здебільшого має формальний характер, не проводиться системна оцінка реалізації регуляторної політики у пріоритетних галузях економіки, а окремі регуляторні акти приймаються з порушенням основних засад регуляторної політики.
Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування не підтримується належний зворотний зв’язок із суб’єктами господарювання, неприбутковими об’єднаннями підприємців, що призводить до їх відсторонення від участі у формуванні державної політики у сфері господарської діяльності. Наприкінці 2006 року ліквідовано Раду підприємців України при Кабінеті Міністрів України, яка існувала більше тринадцяти років та відігравала позитивну роль при обговоренні, прийнятті рішень Кабінетом Міністрів України.
Не дозволяє ефективно виконувати функції захисту прав суб’єктів господарювання і створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва і нинішній статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Незначним залишається і рівень фінансової підтримки розвитку суб’єктів господарювання. Так, заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років фінансуються лише на 1,8 млн гривень, що, в свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв’язку з цим унеможливлюється комплексне розв’язання проблем у цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу.
Рівень податкового навантаження на суб’єкти господарювання в Україні залишається одним із найвищих у світі. Це, в свою чергу, зумовлює низький рейтинг України за ефективністю системи оподаткування — 174-те місце серед 175 держав. Основними проблемами у цій сфері є велика кількість податків, зборів (обов’язкових платежів), які регулюються значною кількістю законів України, безсистемність та непередбачуваність змін податкового законодавства, а також недосконала система адміністрування податків. Це призводить до непродуктивного навантаження на суб’єкти господарювання та значних витрат часу і ресурсів для складання податкової звітності. На підготовку, подання податкової звітності, сплату податків суб’єкту господарювання у середньому необхідно витратити понад 2 тисячі годин на рік, що у дев’ять разів перевищує аналогічний показник у Російській Федерації та у п’ять разів — у державах Східної Європи та Центральної Азії.
Вкрай ускладненою та неефективною є система технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховує прагнень України до членства у Світовій організації торгівлі та Європейському Союзі. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими стандартами залишається надзвичайно низьким і становить лише 25 відсотків. Повільне реформування у цій сфері ускладнює інтеграцію України у світовий економічний простір.
Недостатньо ефективною є й чинна система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у тому числі й на земельні ділянки), яка сприяє виникненню адміністративних бар’єрів, що стримують розвиток господарської діяльності.
Недосконалість державної політики у сфері регулювання господарської діяльності негативно позначається на іміджі України у світі (за результатами, наприклад, щорічної доповіді Світового банку щодо оцінки бізнес-клімату Україна посіла 128-ме місце серед 175 держав).
Унаслідок відставання правового регулювання від стану відносин у сфері господарської діяльності Україна втрачає позитивні тенденції розвитку підприємництва, що