Юридичні гарантії як правові засоби реалізації та захисту службово-трудових прав працівників СБ України
Про гарантії виконання обов'язків (у зв'язку з гарантіями прав) можна говорити у наступних випадках:
1. коли здійснення права є водночас і виконанням обов'язку даного суб'єкта (наприклад, здійснення права на працю і виконання обов'язків трудового договору);
2. коли виконання обов'язку одним суб'єктом необхідно для забезпечення здійснення прав іншого суб'єкта (наприклад, обов'язок МСЕК дати висновок про ступінь утрати професійної працездатності працівника, що одержав каліцтво);
3. коли виконання обов'язку, покладеного на власника або підприємство як сторону трудового правовідношення, є водночас й здійсненням відповідних правомочностей робітників та службовців (наприклад, обов'язок дати попередню роботу особам, звільненим від військової служби). І навпаки, коли виконання обов'язку працівника є здійсненням правомочностей підприємства або власника (наприклад, обов'язок відшкодувати заподіяний останньому майновий збиток).
В усіх перелічених випадках встановлені гарантії забезпечують як здійснення тих або інших прав, так і виконання відповідних обов'язків.
Стосовно обов'язків гарантії мають значення в першу чергу тоді, коли їх здійснення безпосередньо пов'язане з реалізацією прав і свобод.
Отже, гарантії потрібні як для реалізації прав і свобод, так і для обов'язків. Гарантії, які б важливі вони не були для прав, свобод і обов'язків, не є тільки їхньою внутрішньою проблемою. Питання про гарантії виникає кожного разу, коли здійснюється перехід від того, що повинно бути, до того, що реально існує. Гарантії в усіх випадках є проблемою реальності правового явища. Відомо, що гарантії – одне з головних питань щодо проблеми правильного застосування правових норм, законності та багатьох інших процесів правової діяльності.
Реалізація прав, свобод і обов'язків по суті є лише частиною більш загальної проблеми – застосування норм права і дотримання законності. Оскільки права, свободи та обов'язки закріплені у правових нормах, то правильне застосування норм, неухильне дотримання законності містять у собі здійснення прав, свобод і обов'язків. Звідси проблеми гарантій застосування правових норм, дотримання законності і реалізації прав, свобод і обов'язків мають між собою багато спільного. Воно насамперед проявляється у сукупності тих обставин, що зумовлюють у всіх зазначених випадках необхідність гарантій, а також в єдності їх цілей та методиці наукового дослідження. Тому, багато чого, що в літературі говориться про гарантії правильного застосування правових норм, про дотримання законності, може бути віднесено і до гарантій реалізації трудових прав, свобод і обов'язків особистості.
Водночас, як і в кожному зі згаданих випадків, гарантії трудових прав мають чимало особливостей, зумовлених специфікою реалізації цих прав. Говорячи про втілення в життя трудових прав громадян, зазвичай цей процес позначують такими термінами, як "володіння", "користування", "здійснення", "реалізація". Очевидно, в цілому кожний із згаданих термінів висловлює суть цього процесу, і тому вони можуть вживатися як однакові за значенням.
Однак, щоб глибше проникнути в механізм реалізації трудових прав, доцільно розрізняти в ньому окремі форми їхнього здійснення, кожна з який вимагає гарантій, що відповідають її специфіці. Реалізація прав і свобод може виражатися у формі фактичного правоволодіння, користування, розпорядження ними або у захисті, відновленні прав у випадку їх порушення. Володіння, користування і розпорядження, а у випадку порушення і відновлення трудових прав складають зміст юридичного процесу втілення їх у життя. Щоб користуватися правами, необхідно не тільки за законом, але і фактично володіти ними. Фактичне володіння правами і свободами завжди попереджує користування ними, тому що не можна користуватися тим, чим не володієш.
По загальному правилу права і свободи виступають "як можливості, що реалізуються, і ця їхня реалізація є не чим іншим, ніж спосіб їхнього існування".
Гарантії потрібні не самі по собі, а для більш повного перетворення в життя прав, свобод і обов'язків. Звідси їхній характер, система та види повинні якомога повніше, відповідати певним формам реалізації прав і свобод та здійснення обов'язків.
Призначення гарантій основних обов'язків також визначається змістом процесу їх здійснення. Тут гарантії виражаються в створенні найбільш сприятливих умов для несення й активного виконання обов'язків, а також у встановленні відповідальності та застосуванні заходів, що є її слідством, до осіб, які не виконують своїх обов'язків.
Мета встановлення юридичних гарантій – це забезпечення неухильного виконання законів (і інших нормативних актів), створення умов для найбільш повного здійснення наданих демократичних прав і свобод працівникам. Ці гарантії необхідні, зокрема, для того, щоб виключити або, принаймні, звести до мінімуму випадки порушення законів, прав людини.
Оскільки правова норма завжди містить в собі можливість втручання держави з метою забезпечення встановленої нормою поведінки, то саме в цьому і є основа юридичних гарантій. Для того, щоб потенційна можливість була реально здійснена, щоб держава була в змозі активно впливати на поведінку суб'єктів права, вона повинна мати у своєму розпорядженні різні засоби, за допомогою яких здійснюється цей вплив.
В Україні триває безперервний процес розширення прав, пов'язаний із забезпеченням точного їх дотримання, зі зміцненням законності. Одним з найбільш важливих засобів такого забезпечення і є юридичні гарантії. Гарантії слід розглядати як умови та засоби, що забезпечують фактичне здійснення та всебічну охорону прав та свобод всіх і кожного зокрема.
Фактичну можливість користуватися трудовими правами і виконувати свої обов'язки в значній мірі забезпечують юридичні гарантії. Юридичні гарантії трудових прав – це законність в дії. Головну роль в працювати кожного здатного до праці громадянина, у новій Конституції незалежної тепер України знайшла своє відображення в ст. 43 заборона примусової праці, яка передбачена у статті 8 Міжнародного пакту про громадські і політичні права. Термін "примусова чи обов'язкова праця" означає всяку роботу чи службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якого-небудь покарання, роботу, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Таким чином, право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якої відповідальності.
У галузі трудового права гарантіям присвячений ряд статей, окремі розділи у монографіях, проблеми, пов'язані з гарантіями, знаходять відбиття у кандидатських та докторських дисертаціях. Однак, треба відмітити, що в одних роботах освітлюються тільки гарантії окремих прав (наприклад, О.В. Смирнов говорить про гарантії прав на працю, В.С. Андрєєв – про гарантії права на матеріальне забезпечення), а в інших – увага звернута або на гарантії прав окремих категорій робітників, наприклад, А.А. Абрамова, Г.М. Громова, В.Н. Толкунова пишуть про гарантії прав жінок, К.П. Орловський (Про гарантії трудових прав молоді), або на окремі види гарантій (так, наприклад, В.І. Смолярчук досліджує процесуальні гарантії охорони трудових прав. Багато хто з авторів згадує про гарантії трудових прав лише у загальній формі (як, наприклад, І.М. Полунов) або обмежуються практичними питаннями вдосконалення законодавства (як, наприклад, К. Абжанов).
Більш повне втілення в життя прав і свобод громадян залежить від безлічі найрізноманітніших по характеру факторів, кожний із який виступає в якості гарантій прав і свобод.
Ця робота присвячена праву на працю та його гарантіям. Ці питання завжди привертали увагу вчених (Н.Г. Александров, А. Баумгарт, А. Вельтнер, С.А. Іванов, Я. Коваржик, Р.3. Лівшиц, К. Мілованов, А.Е. Пашерстнік, А.І. Процевский, В.Н. Скобелкин, О.В. Смирнов, В.І. Смолярчук, В.Н. Толкунова, 3. Хайн та ін.).
Посилення наукового потенціалу на Україні не виключає потреби подальшого вивчення цих проблем, тим більше що наше законодавство і практика його застосування дуже мінливі в умовах становлення України як правової держави. Адже право на працю і його гарантії постійно наповняються новим змістом, істотно впливають на зріст добробуту людини і суспільства в цілому, продуктивність, дисципліну і якість праці.
Раніше вже зазначалося, що, як правило, термін "гарантія" застосовується для позначення засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення того чи іншого права. У юридичній літературі звичайно не проводяться розбіжності між засобами забезпечення, хоча така відмінність існує. Словники російської мови дають два значення слова "засіб": прийом чи спосіб чинності; предмет, пристосування, знаряддя для здійснення будь-якої діяльності. Що ж стосується слова "спосіб", то воно має тільки одне значення: прийом, метод, порядок, образ дії. Таким чином, засіб – прийом, і предмет, спосіб тільки прийом. Значить, у відповідності зі змістовим значенням цих слів будь-який спосіб можна розглядати як засіб, але не будь-який засіб є способом.
Так, наприклад, судовий порядок розгляду трудових спорів є як засобом, так і способом, що забезпечують відновлення трудових прав працюючих. А, наприклад, санкцію, передбачену правовою нормою за порушення законів про працю, ніяк не можна вважати способом, хоча засобом, що забезпечує здійснення трудових прав, вона, без сумніву, є. Звичайно, в останньому випадку межа між засобом і способом дуже рухлива. Поки ми розглядаємо санкцію як частину правової норми – це засіб забезпечення. Але лише санкція починає застосовуватися, можна з повною підставою казати про один з способів, із допомогою яких забезпечується здійснення того чи іншого права.
Слово "умови" також має декілька змістових значень:
обставини, від яких будь-що залежить, які що-небудь визначають;
обстановка, у якій протікає діяльність;
правила, встановлені у тій чи іншій області життя, діяльності;
статті, пункти договору, що передбачають певні дії його сторін;
вимоги, виставлені однією з сторін, що домовляються.
В усіх цих значеннях, за винятком останньої, умови можуть виступати в якості гарантій трудових прав. Так, ліквідація безробіття (економічна гарантія) є обставиною, від якої залежить реалізація права на працю; відсутність господарчих криз (економічна гарантія) – умови, в яких працюють громадяни.
Четверте і п'яте змістовні значення "умови" відносяться головним чином до гарантій юридичних.
Деякі з умов можна розглядати і як засоби чи способи забезпечення (правила, угоди, пункти договорів). У цьому випадку поняття "умови" перекривається поняттями "засоби" і "способи". В інших випадках така заміна неможлива, і при визначенні гарантій поняття "умови" повинно застосовуватися у власному значенні (наприклад, відсутність господарських криз і безробіття).
У широкому розумінні поняттям "гарантії" охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що спрямовані на реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення і захист прав від порушень, що є, нажаль, багато чисельними у наші дні. Хоча ці фактори дуже різноманітні, але стосовно процесу реалізації прав і свобод вони виступають у якості умов, засобів, способів, прийомів та методів правильного його здійснення. Тому під гарантіями слід розуміти умови і засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав і свобод всіх та кожного зокрема.
Поглиблений аналіз прав і свобод громадян у сфері праці вимагає того, щоб в арсеналі гарантій більш чітко розрізнялися умови і засоби їх реалізації. Щоб успішно запровадити в життя записані в Конституції і законах права і свободи, потрібні насамперед сприятливі умови, що складаються з багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Фактори, що обговорюються, мають між собою спільні риси: вони повинні забезпечувати сприятливий режим, середовище для реалізації цих прав і свобод. Нажаль, в даний час обстановка в країні не сприяє активному здійсненню як прав, так і свобод, особливо в сфері соціально-економічного життя.
Враховуючи зазначені особливості одну групу гарантій доцільно іменувати "умовами" реалізації прав і свобод, а другу – "засобами". В останньому випадку мова йде про гарантії, що виступають у якості способів, прийомів і методів охорони та забезпечення прав і свобод особи. Отже, перша група гарантій спрямована на створення сприятливих обставин для користування основними правами і свободами та виконання обов'язків. Друга група забезпечує органи держави, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, самих громадян ефективним інструментом у боротьбі за належне здійснення прав і свобод.
Виділення в системі гарантій трудових прав і свобод двох груп – умов і засобів – має і теоретичну, і практичну значимість. У теоретичному плані воно дає можливість глибше та детальніше розглянути механізм охорони, забезпечення і захисту прав і свобод та здійснення обов'язків громадян. У практичному – указане розділення є корисним у розумінні, що воно гарантує пошук конкретних шляхів підвищення ефективності їх реалізації. Механізм гарантій прав і свобод має таку особливість: його ефективне функціонування буде порушено, якщо втратиться злагоджена взаємодія обох груп гарантій.
Поряд з тим, у кожному конкретному випадку указану різницю не варто абсолютизувати. Один й той самий фактор в одному випадку може виступати як умова, а в іншому – в якості засобу реалізації прав і свобод. Таке розмежування має сенс лише в загальному плані, коли мова йде про гарантії прав і свобод у цілому, а не у кожному окремому випадку.
Можна дати наступне визначення гарантій здійснення (у тому числі охорони і відновлення) трудових прав громадян. Гарантії – це закріплені в законодавстві умови і засоби, що забезпечують суб'єктам трудових та похідних від них правовідносин реальні можливості для охорони, безперешкодного здійснення, відновлення (у випадку порушення) їх суб'єктивних прав і належного виконання ними обов'язків.
Всебічний аналіз законодавства і правової літератури, що стосується гарантій, підводять до висновку, що гарантія як поняття включає в себе декілька її різновидів. Теорія права не визначила єдиної класифікації гарантій, що забезпечують здійснення прав громадян. Дуже тривалий час більш-менш загальновизнаним було ділення гарантій на економічні або матеріальні, політичні та юридичні. Трохи пізніше коло гарантій почало значно розширюватися. Ряд авторів визнали існування гарантій ідеологічних. У якості самостійних видів виділили суспільні або морально-суспільні та організаційні гарантії. Почали говорити також про організаційно-політичні, суспільно-політичні, організаційно-правові та деякі інші види гарантій.
Класифікація будь-яких явищ та понять вимагає, насамперед, встановлення критерію розділення їх на різноманітні види. Таких критеріїв може бути не один, а декілька. Причому один частіше за все буває основним, а всі інші додатковими. Така класифікація дозволяє не тільки вивчити найбільш характерні риси явищ, що розглядаються, але й подивитися на ці явища з різних позицій, під різним кутом зору, пізнати частковості. Підстава ділення повинна бути такою, щоб дозволяла класифікувати згідно з нею всі складники явища чи поняття, що розглядаються.
Даючи наукову класифікацію гарантій, також необхідно виходити з єдиного критерію. Однак правило єдності підстав ділення не завжди дотримується у нашій літературі. Так, наприклад, ділять гарантії на економічні, політичні, ідеологічні, юридичні та суспільні; економічні, юридичні й суспільні; соціально-економічні, політичні, ідеологічні, організаційні та правові. В усіх цих випадках в основі ділення лежить не менш двох критеріїв (характер самих засобів та види органів, що їх застосовують).
Що слід взяти за основу при класифікації гарантій? А.В. Міцкевич, наприклад, пропонує ділити гарантії по змісту (соціальному призначенню) засобів забезпечення. Але, по-перше, зміст та призначення – поняття різні, отже, є не одна, а дві підстави ділення. По-друге, слово "зміст", по відношенню до видів гарантій, означає не що інше, як самі гарантії, що складають даний вид. На питання, який зміст, скажімо, матеріальних або юридичних гарантій, у відповіді доведеться перелічити засоби забезпечення, що об'єднуються у той чи інший вид гарантій. Якщо говорити про зміст кожної окремої гарантії, то в цілому ряді випадків не можна буде пояснити, чому ті чи інші засоби забезпечення об'єднані в один вид.
Не зовсім відповідним критерієм є й соціальне призначення засобів забезпечення. Якщо виходити з їхнього призначення як гарантій, то воно однаково для усіх – забезпечення дотримання законів, забезпечення здійснення прав. Якщо ж розглядати суспільне призначення різноманітних засобів, способів та умов безвідносно до забезпечення законності, то об'єднання їх по видам гарантій стає неможливим, оскільки значна частина цих засобів не має іншого призначення та, крім того, призначення їх може бути цілком різноманітним. Наприклад, призначення кінотеатрів і похоронних бюро (матеріальні гарантії) та т. і.
За основу класифікації гарантій на види слід взяти характер тієї галузі суспільної діяльності людей, в якій створюються, існують та удосконалюються засоби, способи та умови, що забезпечують дотримання законів й здійснення прав громадян. На цій підставі всі гарантії можна розбити на п'ять видів: економічні, матеріальні, політичні, ідеологічні та юридичні.
Зрозуміло, це ділення є досить відносним, межі між видами мають відому рухливість. Багато матеріальних гарантій є й економічними, значну частину політичних і юридичних гарантій можна назвати ідеологічними і т. і. В цілому ряді випадків політичні засоби, що закріплені в законі, стають правовими гарантіями (наприклад, контроль профспілок за дотриманням трудового законодавства).
Крім основного критерію класифікації гарантій існують й інші критерії, що можна назвати допоміжними. Так, наприклад, гарантії можна розділити на об'єктивні та суб'єктивні. До суб'єктивного відноситься лише частина ідеологічних засобів забезпечення, а всі інші входять до групи об'єктивних гарантій.
За ступенем безпосередності впливу всі засоби забезпечення законності і, зокрема, забезпечення прав громадян можна розділити на прямі і непрямі. Розподіл тут необхідно робити не взагалі, а стосовно кожного конкретного права, хоча, зрозуміло, існують і такі гарантії, що можна віднести до будь-якого права громадянина. Прямими гарантіями здійснення трудових прав робітників та службовців безсумнівно є, наприклад, контроль за дотриманням трудового законодавства і т.і. У якості непрямих можна розглядати демократичний порядок створення органів, що розглядають трудові спори і т.і. Н.В. Вітрук пропонує розподіл гарантій на державні і суспільні – за суб'єктом, що приймає участь в забезпеченні реалізації й охорони прав. Однак при такому розподілі цілий ряд гарантій залишається поза цими двома групами (усі матеріальні засоби забезпечення, частина економічних і т.і.). Навряд чи можна вважати класифікацією і розділ "усіх гарантій на правові і не правові (моральні та інші.)". Адже тут береться один із видів і протипоставляється всім іншим. З таким же успіхом можна ділити гарантії на економічні та неекономічні, політичні та неполітичні і т.і. Не зовсім точним є розподіл Н.В. Витрук гарантій на загальні і спеціальні. До загальних він відносить економічні, політичні й ідеологічні засоби, а до спеціальних – юридичнім Останні вважаються спеціальними "тому, що "вони безпосередньо забезпечують реалізацію й охорону суб'єктивних прав громадян". Але як ми вже відзначали, безпосереднє забезпечення прав здійснюється не тільки юридичними, а й іншими засобами. Розподіл гарантій прав громадян на загальні і спеціальні цілком припустимо, але по іншій ознаці. До загального можна віднести засоби, способи й умови, що забезпечують здійснення більшості наданих громадянам прав, а до спеціальних – тих, що призначені для забезпечення тільки визначеного права або групи однорідних прав (цивільних, трудових і т.і.).
Деякі автори об'єднують економічні та матеріальні гарантії в один вид, вважаючи що вони мають однакове значення. Тому, згадуючи одне, беруть друге в дужки – матеріальні (економічні) або економічні (матеріальні). Проте, хоча поняття "економічний" та "матеріальний" близькі по своєму значенню, їх не можна вважати повністю співпадаючими ні взагалі, ні в застосуванні до гарантій. Економічний – значить стосовний до економіки, господарчий; матеріальний – стосовний до матерії, фізичний (протилежність духовного), речовий, стосовний до засобів існування, майновий, грошовий. Поняття "матеріальний" більш широке, ніж поняття "економічний". По відношенню до гарантій слово "матеріальний" найчастіше застосовується, очевидно, в значенні речовий, майновий, грошовий. Так, наприклад, одним з матеріальних засобів, що забезпечують здійснення свободи друку, є папір. Але цілком очевидно, що запаси паперу не можна вважати економічною гарантією.
Таким чином є всі підстави говорити про існування двох самостійних видів гарантій: економічних та матеріальних.
Не менш важливе значення у забезпеченні трудових прав працівників мають політичні гарантії.
Сучасна та "добре розвинута держава є політичною основою забезпечення прав громадян. До числа найважливіших політичних гарантій, безсумнівно, можна віднести демократичний устрій держави, що передбачає контроль за роботою державного апарату з низу (громадські організації, різні союзи і т.п. структури, що ставлять одним зі своїх завдань контроль і прийняття участі в удосконаленні законодавства).
У ряді теоретичних робіт говориться не про політичні, а про соціально-політичні, суспільно-політичні, організаційно-політичні гарантії.
Своєрідну позицію займає О.В. Смирнов, що поряд з економічними говорить про морально-політичні або суспільні гарантії. Останні фактично зводяться лише до засобів впливу, що використовується громадськими організаціями.
Суспільні гарантії виділяються в якості самостійного виду гарантій та іншими авторами. Так, наприклад, Б.П. Кравцов вважає суспільними гарантіями "сукупність сил і засобів, що використовуються суспільством в боротьбі за дотриманням законів та охорони порядку…". Засоби, без сумніву, можуть бути гарантією, якщо з їхньою допомогою забезпечується законність. Що ж стосується сил, то навряд чи їх (на відміну від засобів і способів) можна вважати гарантією законності. Перераховуючи різновиди суспільних гарантій, Б.П. Кравцов тільки один раз згадує про силу. Він говорить про силу суспільного впливу на правопорушників. Однак засобом забезпечення законності, тобто гарантією, буде сам вплив, а не його сила. Слово "сила" має тут лише порівняльне значення – велика або менша. Стосовно до гарантій, це буде означати більшу чи меншу ефективність гарантії.
До числа суспільних гарантій Б.П. Кравцов відносить діяльність громадських організацій і громадян з виконання законів, контроль за дотриманням норм права, попередження правопорушень, застосування мір суспільного впливу, перевиховання і виправлення злочинців. Мова, таким чином, йде, з одного боку, про виконання законів самими громадськими організаціями, і про їх діяльність по забезпеченню законності – з іншого.
Але саме по собі виконання законів навряд чи можна вважати гарантією законності. У теорії права є загальновизнаним положення про те, що зміст законності перебуває (чи головним чином перебуває) у суворому дотриманні і виконанні законів усіма державними та громадськими органами й організаціями, посадовими особами і громадянами. Але оскільки виконання законів є змістом законності, то воно не може бути її гарантією. Якщо ж виконання законів вважати гарантією законності, то вийде, що виконання законів гарантує саме себе.
Діяльність громадських організацій, що спрямована на забезпечення законності, повинна в залежності від її характеру входити до складу політичних, юридичних та ідеологічних гарантій. Візьмемо, наприклад, діяльність профспілок. Одним із її основних видів є робота в економічній області. Але це лише один із видів усієї діяльності профспілок. Як об'єднання громадян по лінії професійній, профспілки – це організація економічна. Але не тільки. Профспілки є й організацією політичною.
Професійні спілки відіграють важливу роль у розвитку політичної системи суспільства Української держави, подальшому розгорненні демократії, все більш широкій участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, удосконаленні державного апарату, підвищенні активності громадських організацій, зміцненні правової основи державного і громадського життя, розширенні гласності, постійному врахуванні громадської думки.
Але чи можна вважати політичною роботу профспілок по забезпеченню законності, по забезпеченню здійснення трудових прав працівників? Але якщо в цілому роботу профспілок по забезпеченню законності в області трудових правовідносин можна характеризувати як політичну, то не можна не враховувати відомій частині дії профспілкових органів, що спрямовані на забезпечення дотримання законів про працю і прав працюючих, мають правове значення (тобто вони засновані на нормі права і можуть викликати правові наслідки). Тому таку діяльність варто віднести до гарантій юридичних. Діяльність профспілок по забезпеченню законності, що не має правового значення, повинна бути віднесена до політичних гарантій.
У такому ж напрямку варто розглядати і діяльність інших громадських організацій по забезпеченню законності.
Тому є недоцільним на одному рівні з політичними, юридичними й ідеологічними гарантіями виділяти, в якості особливого виду засобів забезпечення законності, ще і гарантії суспільні
Звернемося тепер до питання про ідеологічні гарантії. Ідеологія, як відомо, являє собою систему поглядів, ідей, уяв того чи іншого кола людей, тієї чи іншої партії, їх світогляд. Ідеологія охоплює політичні, правові, філософські, моральні, релігійні, художні погляди та ідеї. Ці різні групи ідей та поглядів називають формами ідеології. З ними безпосередньо пов'язані різні форми ідеологічних стосунків (політичних, моральних, правових та т, д.), а також відповідні політичні, правові, релігійні та інші організації.
Якщо виходити з поняття "ідеологічні гарантії" у широкому його значенні, то до них слід віднести значну частину політичних та юридичних засобів забезпечення законності. Але цей термін застосовується ще й в більш вузькому значенні, коли говорять про політичні і юридичні умови поряд з ідеологічними. Тут, очевидно, до ідеологічних умов відносять тільки погляди та ідеї. Це те, що являє собою суспільну свідомість. В цьому ракурсі про ідеологічні гарантії можна говорити як про окремий вид засобів забезпечення законності.
Основні політичні та юридичні гарантії створюють стійку базу забезпечення трудових прав працівників. Вони не тільки служать самі засобами забезпечення, але й є основою створення та розвитку матеріальних і економічних гарантій. Всі існуючі види гарантій знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємодії один з одним.
В умовах ринкових відносин, крім законодавчого закріплення юридичних гарантій, останні встановлюються також суб'єктами у конкретних договорах. Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін. Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом, громадянином (надалі – роботодавець) може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на забезпечення умов для вияву ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника.
Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Гарантії, визначені законодавством або договорами, забезпечують нормальний процес здійснення відповідними суб'єктами своїх прав, що створює стабільність правовідносин, зміцнює їх стійкість і правопорядок.
Соціально-правова значимість гарантій на викликає сумніву, адже вони забезпечують реалізацію не тільки прав, а й інтересів відповідних суб'єктів.
Оскільки правові гарантії використовуються багатоаспектно, то це само по собі передбачає певну специфіку останніх та їх прояв у реальному житті. При визначенні гарантій суб'єктів договірних відносин в трудовому праві, слід керуватися розробками, які є в правовій літературі, положеннями трудового і цивільного законодавства, а також враховувати специфічність функціонування договірних зобов'язань, де в умовах ринку сторони значною мірою самі визначають свої взаємовідносини.
2. Критерії класифікації та види юридичних гарантій в трудовому праві України
З метою більш глибокого аналізу юридичних гарантій, що забезпечують засобами трудового права реалізацію конституційних прав і обов'язків громадян у сфері праці, нами використовується такий прийом дослідження, як класифікація. Відразу необхідно відзначити, що існують різні критерії класифікації юридичних гарантій прав і обов'язків громадян у сфері праці.
У теорії права немає єдності поглядів ні на поняття юридичних гарантій, ні на їх систему. Термінологія, що застосовується, також не відрізняється однаковістю. Говорять про гарантії охорони прав і інтересів, про гарантії дотримання прав, про гарантії доцільної реалізації права, про гарантії забезпечення прав і т.п.
Вживання понять "гарантії забезпечення прав", "гарантії дотримання", "гарантії охорони прав" цілком правомірно. Очевидно, що ці поняття співпадають одне з іншим. Але не кожне окремо, не всі вони разом не відображують в повній мірі змісту, не вичерпують усього різноманіття проявів дії юридичних гарантій прав громадян.
Більш широкими є поняття "гарантії реалізації" і "гарантії здійснення права". Звичайно їх вважають рівнозначними, тому що слово "здійснення" і слово "реалізація" мають однакове змістове значення. Але, оскільки мова йде про права працівників, більш доречним є термін "здійснення права", що вживається у найбільш важливих політичних документах.
Ділення юридичних гарантій на гарантії здійснення і гарантії охорони