"Золота булла"

Размещено на /

План


Вступ

Передумови створення «Кароліни» у 1356 році

Зміст «Золотої булли»

Історичне значення документа

Висновки

Література

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Вступ


«Золота булла» – законодавчий акт Священної Римської імперії, прийнятий імперським рейхстагом в 1356 році. Текст документа, складений латиною, затверджений імператором Карлом IV Люксембурзьким. Дія булли припинилася з закінченням існування імперії (1806 року). Але її вивчення дає можливість виявити які-небудь нові деталі, можливість по новому їх тлумачити чи почати розглядати давно вивчений документ під новим кутом бачення.

Вивчення цього документа є актуальним в наш час. По-перше, в «Золотій буллі» у кожного архієпископа, курфюрста, князя-виборця та інших було своє місце та свої права у державі, навіть за столом по цьому документу вони сиділи у певній послідовності. А це свідчить про порядок та певну стабільність в країні. По-друге, документ закріплював права, обов’язки та привілеї кожного, тобто в якійсь мірі забезпечував спокій у Німеччині. По-третє, після дії «Кароліни» влада стала стабілізуватися. А все це для нашого часу є дуже важливим, тому що при створенні будь-якої конституції опираються на попередні документи.

Передумови створення «Кароліни» у 1356 році

Для середньовічної Німеччини ХІV - XV століть стали часом найвищого розквіту її міст, бурхливого розквіту ремесел та торгівлі, особливо посередницької, між різними країнами. Всьому цьому сприяло вигідне положення країни на шляху міжнародної торгівлі.

В другій половині XIV ст. ремісники працювали у великих містах Німеччини більш ніж у 50 галузях виробництва. В господарському та соціальному житті теж відбулися деякі позитивні зрушення.

Подальший розквіт німецької економіки та зародження в ряді галузей виробництва нових форм його організації зустрічали на своєму шляху серйозні перешкоди. Головними з них були нерівномірність господарського розвитку окремих регіонів та їх слабкий взаємозв’язок один з одним, політична роздрібненість країни. Її характерною проявою було відсутність єдиної системи монет, міри та ваги, небезпека доріг та чисельні митні збори на торгівельних шляхах [5, 388-394].

Не дивлячись на підйом, економічний розвиток Німеччини відставав від розвитку інших країн. Крім того, сам по собі підйом не сприяв розвитку економічних зв'язків у всій країні.

Зміни в економіці несли за собою відповідні зміни в класовій структурі Німеччини.

З середовища вищої знаті виокремилися князі. Вони стали майже незалежними від імператора і значною мірою володіли верховними правами.

Поява вогнепальної зброї та внаслідок цього удосконалення військової справи підірвали значення рицарів та знищили неприступність замків феодалів, а загальний розвиток товарно-грошового господарства негативно відбилося на їх матеріальному положенню. Для того, щоб вдовольнити свої потреби, лицарі посилювали експлуатацію селянства [2, 422-424].

Послаблення кріпацького права в Німеччині було тимчасовим явищем. З другої половини XIV ст. почала спостерігатися феодальна реакція, яка виражалася в прагненні поміщиків відновити барщину та посилити різноманітні натуральні та грошові побори. Одночасно феодали захопили общинні землі і таким чином підривали ресурси кріпосного господарства.

В протилежність політичному розвитку Франції, Англії та Іспанії, Германія в ХІІІ – ХV ст. не тільки не досягла політичної централізації, але й ще більше роздробилася на вільні феодальні князівства [8, 257].

Починаючи з ХІІІ ст. центральний апарат імперії на чолі з імператором лише номінально був носієм державної влади, а фактично знаходився у руках чи під контролем курфюрстів. Його діяльність на місцях була в значній мірі паралізована реальною владою територіальних кнізів, які поступово перетворювалися в справжніх монархів.

Після остаточного встановлення верховенства римських пап над церквою імператор втратив положення голови церкви і перестав наділяти єпископів та абатів церковними повноваженнями. По Вормському конкордату 1122 р. духовну інвеституру віднині виконував папа, який наділяв канонників символами духовної влади. Імператор мав право бути присутнім на виборах церковників, але здійснював лише світську інвеституру – наділяв кононника земельним володінням з відповідними васальними обов’язками. Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[1, 414-415]. Але згодом відбулися великі зміни в положенні духовенства. Юристи витіснили духовенство з державного апарату. Зменшився склад духовного дворянства, одна частина якого піднеслася до положення князів, інша – розорилася, а третя – була в феодальній залежності від князів та імператора. Духовенство розділилося на дві групи. Перша група складалася з вищих ієрархів – великих землевласників. До другої групи належало нище духовенство – сільські та міські священики [2, 422-424].

Обирання імператора стало виконуватися вузькою колегією князів, яка при обранні перестала враховувати права спадкоємців померлих імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат княжого роду, який був бажаний колегії.

Імператор продовжував залишатися верховним суддею в імперії, що було зв’язано з традиційними обов’язками королівської влади підтримувати «мир» та здійснювати правосуддя. Але згодом імператор практично позбувся можливості обкладати підданих податками та отримував доходи тільки зі своїх власних земель.

Імператорська влада не змогла створити систему центральних імперських установ і «виростити» королівську бюрократію. Імперія фактично не мала столиці, казначейства, професійної канцелярії, професійного центрального суду [3, 323-324].

Слабкість центральної влади та посилення феодального свавілля приводили до того, що міста мусили самі захищати свої інтереси в Німеччині і за її межами, об’єднуючись в союзи. Найбільшим з них в історії середньовічної Європи стало північнонімецьке торгівельне «товариство» - Ганза.

Ганза грала подвійну роль: вона сприяла розвитку посередницької торгівлі на великій території, але й душила конкуренцію купців інших країн; вона відстоювала комунальні свободи своїх членів від домагань феодальних властителів, але й подавляла внутрішньо міські виступи проти засилля патриціату; вона об’єднувала міста Північної Німеччини, але й від’єднувала їх від інтересів інших частин країни [5, 388-394].

Наслідком посилення князів було зростання політичної роздробленості Німеччини. Із закінченням правління династії Гогенштауфенів відбулося послаблення імперської влади, тому що була підірвана економічна основа. Фактично Німеччиною з кінця ХІІІ ст. керувала група, яка складалася із семи найбільш великих князів: маркграф Бранденбургський, герцог Саксонський, пфальцграф Рейнський, король Чеський та три єпископи – Кельнський, Майнцський та Трирський [2, 422-424].

Після загибелі династії Штауфенів у боротьбі з папами в Німеччині з 1250 до 1273 роки не було імператора. В цей період міжцарствія було втрачено багато коронної землі та регалій, які відійшли до князів. В подальшому до 1356 року імператорський титул по черзі переходив до представників багатьох династій, поки в 1438 році остаточно не закріпилася за Габсбургами. Імператор продовжував залишатися главою держави, втілював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це положення було юридично санкціоноване «Золотою буллою» 1356 року [3, 324], яка залишалася ядром імператорського законодавства до припинення існування Священної Римської імперії [5; 395]. Цей документ був виданий Карлом IV (1346 – 1378), за якого дім Люксембургів досяг найбільшої могутності [8, 258].

Таким чином, все свавілля, яке існувало до правління династії Люксембургів: розлад в економіці, роз’єднаність міст, неправильна політика, верховенство папської влади над імператорською – привело б, на мою думку, чи до розпаду імперії, чи до повної самостійності міст в Німеччині. Але Карл IV відкрив нову сторінку в історії Германської імперії, видавши «Золоту буллу», яка формально закріпила монархічне правління імператорів та дещо централізувала владу.


Зміст «Золотої булли»

кароліна золотий булава король

Карл IV, обраний в 1346 році імператором при підтримці папи та французького короля, спираючись на силу Чехії, прагнув зміцнити положення чеського королівства, здолати претензії Австрії, Баварії та папи римського на рішучу роль в Германській імперії. Для цього він був змушений закріпити владу курфюрстів, об’єднати їх в якійсь мірі, послабити ворожість між ними. Карл скликає Нюрнбергський сейм у 1355 році [10], а згодом у Меці [9, 639]«щоб порадитися для загальної користі про мир та походи в країні». На основі постанови цього сейму Карл IV видав «Золоту буллу» для того, щоб не було роздору «між сімома князями-виборцями Священної імперії, якими вона повинна освічуватися, як сімома сяючими світильниками в єдності семи образного духа», щоб «протидіяти майбутнім небезпекам роздорів та суперечок між князями-виборцями» [10].

Спочатку буллу називали то «Кароліною» (за ім’ям самого імператора), то «курфюрстською буллою» (за змістом, бо з 31 глави акта 21 було присвячено самим курфюрстам), і лише з 1366 року за нею утвердилася назва «Золота булла» (за підвішеною золотою печаткою) [9, 639].

Глава ІІ. Про обрання римського короля.

Після того, як … князі-виборці чи їх посли увійдуть у місто Франкфурт, вони повинні негайно на інший же день, зранку прослухати в присутності їх всіх в церкві святого апостола Варфоломія замовлену ними месу… І архієпископ Майнцський дасть їм форму присяги, і він з ними та вони або, у випадку їх відсутності, їх посли з ним принесуть на народній мові присягу… Нарешті, по принесенні князями-виборцями чи їх послами… присяги… нехай приступлять вони до обирання та ніяк вже названого міста Франкфурта не залишають, перш ніж більша частина їх не обере тимчасову голову миру чи християнського народу, тобто римського короля, який мусить стати імператором…

Після того, як в цьому ж місці вони чи більша по кількості частина їх обере, таке обрання повинне вважатися та розглядатися так, якби воно було всіма ними прийняте як єдине та узгоджене без якої-небудь незгоди. Та так, як те, про що нище пишеться, по давньому, встановленому та похвальному звичаю завжди до цих пір нерухомо було придержано, чому і ми постановляємо та предписуємо всією повнотою, яку нам надано імператорською владою, що той, хто вищевказаним способом буде обраний римським королем, в той же час по закінченні обрання, перед тим він в силу влади Священної імперії буде займатися якою-небудь іншою справою чи підприємствами, повинен всім разом та кожному окремо князям-виборцям, духовним та цивільним, які вважаються найближчими членами Священної імперії, негайно підтвердити та одобрити своїми грамотами та печатками всі їх привілеї, грамоти, права, вольності, жалування, старинні звичаї, а також почесні сани та все, що вони від імперії отримали і чим володіли до дня виборів, і все перераховане повторити їм ще раз, після того як буде імператор коронований короною. Таке підтвердження обраний сам зробить і повторить кожному князю-виборцю особисто, спочатку від свого королівського імені, а потім під імператорським титулом, і у всьому цьому буде забов , язаний всім цим князям-виборцям разом та кожному з них окремо не спричиняти ніяких перешкод, а навпаки, без злих намірів допомагати.

Ми постановляємо, нарешті, що у випадку, якщо три князі-виборці, які є присутніми на виборах, чи їх посли, за їх відсутністю, оберуть у римські королі четвертого серед них чи з їх середовища, тобто князя-виборця, який є присутнім або відсутнім, то голос цього обраного, якщо він буде присутнім, або його послів… повинен мати повну силу, збільшуючи число обираючих та створюючи більшість разом з голосами інших князів-виборців.

Глава ІІІ. Про міста, які зайняті архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським.

Щоб між поважними архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським, князями-виборцями Священної імперії припиненні були на вічні часи приводи до всіляких суперечок та підозр, які в майбутньому могли б виникнути у відносно першості чи рангу їх місць на імператорських та королівських зборах… можуть, в змозі і повинні сидіти так: (архієпископ) Трирський – прямо навпроти лиця імператора, Майнцський – в своєму архієпископстві та в своїх областях, і за межами своїх областей в межах канцлерства по Німеччині, за виключенням лише Кельнської області, а Кельнський – в своєму архієпископстві та в своїх областях по всій Італії та Галлії – по правий бік римського короля…

Глава ІV. Про князів-виборців загалом.

Поверх всього ми постановляємо: кожен раз, як від нині в подальшому відбудуться імператорські святкові збори… щоб по правому боці імператора чи римського короля, за архієпископом Майнцським чи Кельнським,а саме за тим з них, якому прийдеться на той час, в силу його привілеїв, сидіти з указаного правого боку від імператора, відповідно до того, в якій це буде місцевості та в якій з областей, - повинні займати місця: перше – король Богемії, як правитель, коронований та помазаний, а за ним друге – пфальцграф Рейнський; з лівого же боку, за тим з названих архієпископів, якому доведеться сидіти з лівого боку, перше місце зайняте герцогом Саксонським, а за ним друге – маркграф Браденбургський.

Глава ІХ. Про золоті та срібні та іншого виду рудники.

Справжньою постановою, яке повинно зберігати силу на вічні часи, ми встановлюємо та по потрібному розгляді об’являємо , що наші наступники, королі Богемії, а рівно королі-виборці, всі разом та кожний окремо, які коли-небудь будуть (духовні та цивільні), всіма копами, золотими та срібними, та рудниками олова, міді, заліза, свинцю та інших будь-яких металів, а також солі як знайденими, так і ті, які можуть бути знайдені коли-небудь з часом у згаданому королівстві, в землях, які йому належать, та у володіннях, які належать тому самому королівству, можуть повністю користуватися та законно володіти зі всіма без всякого виключення правами, як такі речі можуть знаходитися та звичайно знаходяться в володінні.

Глава Х. Про монети.

Окрім цього ми постановлюємо, щоб кожному майбутньому королю Богемії, нашому спадкоємцю, надано було наступне право, яке, як відомо, надавалося з давніх часів нашим спадкоємцям, великим королям Богемії, та яким вони мирно та безперервно володіли, а саме право виробляти та дозволяти виробляти чеканку монет із золота та срібла у всіх містах та частинах свого королівства, підпорядкованих йому земель та володінь, які він мав, де король захоче та де йому заманеться, - всіляким способом та у всілякій формі, які до цього часу здійснювалися у самому королівстві Богемії та в цих його землях…

Рівним чином ми бажаємо, щоб ця постанова та пожалування, в силу дійсного імператорського закону, повністю було розповсюджено на всіх князів-виборців, як духовних, так і цивільних, на їх спадкоємцях у всіх тих видах та у всіх тих умовах, як повідомляється вище.

Глава ХІ. Про імунітет князів-виборців.

Ми постановлюємо також, що ніякі графи, синьйори, барони, лінники, васали, володарі замків, лицарі, прислуга, міщани, міські жителі та ніякі (взагалі) лиця, які піддаються церквам кельнської, майнцської та трирської, якого би положення, стану ти сана вони не були як в попередні часи не могли бути покликані, так і віднині на вічні часи не повинні і не можуть бути покликані за потребою якого би не було істця поза територією і за межами цих церков та володінь, які до них належали, в який бу то не було і в чий бу то не було суд, окрім як в суд архієпископа майнцського, трирського та кельнського та їх суддів, як це було виконано, на скільки нам відомо, на попередні часи.

Ми бажаємо, щоб ця постанова в силу дійсного нашого імператорського закону повністю було розповсюджено на світліших: пфальцграфа рейнського, герцога саксонського та маркграфа браденбургського, князів-виборців цивільних, чи не духовних, на їх спадкоємців, приємників та підданих – у всіх тих видах та на всіх цих умовах [7, 43-37].


3. Історичне значення документа


Цікаво, що в середні віки не знали писаного загального законодавства. Юридичне положення інститутів та персон визначалося правом на індивідуальні привілеї. В цілому до ХІІ ст. були відсутні закони з устрою Імперії. До того ж, якщо робилися які-небудь спроби їх створення, то епізодичні. Так, можна сказати «Союз з духовними князями» (1220 р.), або ж «Licet juris» (1338 р).

Карл ІV отримавши імператорську корону, робить крок до систематизації законів держави, з переглядом того, який вже є. Коли він покращив своє положення, він прагнув враховувати реальне співвідношення сил Імперії. І у 1356 році він видав Золоту Буллу, яка до самого кінця Германської імперії (1806 рік) складала основний закон її організації, її строю, а тому поклала у багатьох відносинах кінець свавіллю.

Вона закріпила всілякі втручання пап в обрання королів. Містам «Золота булла» забороняла прийом громадян ззовні, а також обмежувала їх права на союзи та коаліції. З іншого боку, були точно вказані права князів стосовно по відношенню до різних категорій їх підданих. Головним чином зміст булли стосувався обрання римських королів, а також прав та майна курфюрстів. У ній перераховуються всі сім головних виборців: три архієпископа – Майнцський, Трирський та Кельнський, король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбургський. Обрання вирішувалося більшістю членів. Скликаються курфюрсти архієпископом Майнцським через місяць після смерті імператора. А якщо б такого скликання не відбулося, то вони без запрошення з’їжджалися у Франкфурд-на-Майні.

Виборчі права курфюрста тісно пов’язані з його землею, яка, як нерушиме ціле, переходить у спадок до його первенця, причому всі піддані курфюрста, по їх особливим важливим привілеям, судяться виключно в місцевих судах. В силу привілею про невиклик ніхто не має право апелювати рішення цих судів у вищі інстанції. Курфюрстам на їх територіях приналежать так звані «регалії» - право чеканити монету, назначати пошлини, витуряти або не витуряти у себе євреїв [6, 478-479]. Їм було надано також ряд широких прав в області юрисдикції та право участі у спільноімерському суді [2, 425]. Таким чином, на основі цієї булли вони ставали повними господарями своєї землі та складали в якомусь роді олігархію, яка різко виділялася з-поміж інших князів та в сильнішій ступені закріпляла їх залежність [6, 479]. Васалам було заборонено вести війну проти синьйорів, містам – підписувати союзи проти курфюрстів [2, 425]. Цей пункт, який захищає інтереси князів, був викликаний потягом німецьких міст грати самостійну політичну роль незалежно від князівської влади [4, 436]. Але приватні війни між феодалами не були заборонені. Для них були встановлені деякі межі [2, 425].

Крім того, булла передписувала голові держави кожного року в визначені строки зустрічатися з курфюрстами для вирішення найважливіших державних справ: важливішою землею курфюрстів, Чеською, володів сам Карл, та, судячи по тодішньому положенню справ, мав право надіятися, що йому вдасться те, чого не вдалося його попередникам: вдержати імператорську владу в своєму домі та таким чином, хоча і за допомоги деякого обходу – через олігархії – створити для Німеччини монархію в лиці представників Люксембургської династії [6, 478-479].

Германська імперія не зробилася, таким чином, централізованою державою. Вона представляла собою конгломерат самостійних та фактично не пов’язаних між собою «імперських чинів», які вважалися обов’язковими членами імперії Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[4, 436].

Отже, історичне значення «Золотої булли» не в тому, що вона стала новим конституційним правом, а класифікувала вже діюче право, передусім звичаєве, яке сформувалося на основі традиції обирання королів, різноманітних правових випадків та привілеїв та формально завершила перехідний етап від спадково-виборної влади імператора в Х-ХІ ст. до виборної імператорської влади.

До наших днів збереглося сім рукописів «Золотої булли», написаних латинською мовою. Залишається спірним питання авторства (називаються імена Карла IV, італ. юриста Бартоло та ін.). «Золота булла» вплинула на розвиток державно-правової системи в Німеччині, де вона вважалася основним законом конституційного рівня до 1806 року, тобто до скасування імператора Священної Римської імперії германської нації. Вона мала загальноєвропейське правове значення у розумінні становлення виборчих засад у формуванні найвищої державної влади.

Історично значущою була мета, передусім політична, коли виникло питання про прийняття цього документа. Звичаєві права отримали в буллі не просте законодавче ствердження – вони вносилися імператором для обговорення з метою зміцнити імператорське законодавство, зберегти єдність імперії, внутрішній мир, суверенітет, заборонити роздори та їх погані наслідки для держави.

Висновки


Середньовічна Німеччина ХІV - XV століть розквітала в усіх сферах. Але, не дивлячись на це економічний розвиток відставав від розвитку інших країн. До того ж слабкою була влада королів, а роль духовенства посилювалася, що не сприяло поліпшенню ситуації. Карл ІV вирішив покласти всьому свавіллю в Германській державі кінець і в 1356 році видав документ, який закріплював права, обов’язки та привілеї архієпископів, курфюрстів, короля, державний устрій, було звернуто увагу на економічні та соціальні проблеми – «Золоту буллу».

До створення «Золотої булли» було багато передумов, які згодом відобразилися в документі: неправильна та роз’єднана політика всіх органів влади та самих представників цієї влади, не було єдиної монети, порядку, законодавства та ін. Карл за допомогою цього документу оформлює олігархію, яка була ще в зародку, створює певну послідовність обрання та подальшого правління майбутнього короля Германської держави, кожного з трьох архієпископів наділяє землею та частиною королівства для уникнення подальшої боротьби між ними.

Що стосується значення для історії цього документа, то воно велике, тому що саме ця історична пам’ятка класифікувала вже діюче право та з неї можна вилучити багато цікавого та корисного при створенні нових документів.

Отже, прийняття «Золотої булли» 1356 року в Німеччині мало дуже велике значення, тому що закріплювало законодавство, права та привілеї, посприяло вдосконаленню в сфері економіки, а відповідно в торгівлі та міждержавних відносинах.

Література


Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Харьков: Одиссей, 2005. – 832 с.

История государства и права зарубежных стран / Под общ. ред. проф. П.Н. Галанза. – М.: Юридическая литература, 1963. – 600 с.

История государств и права зарубежных стран/Под общ. ред. д.ю.н., проф. Н.А. Крашенниковой. – М.: Норма, 2002. – 624 с.

История средних веков / Под ред. акад. Е.А. Косминского и гл. корресп. АН СССР С.Д.Сказкина. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1952. – 748 с.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М.: Издательство МГУ, 2001. – 744 с.

Оскар Егер. Средние века. – М.: Издательство АСТ, 1999. – 696 с.

Сборник документов по всеобщей истории государства и права / Под ред. А.С. Пашкова. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1997. – 144 с.

Семенов В.Ф. История средних веков. – М., 1970. – 610 с.

Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю.С. Шемищченко (гол. редкол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – 744 с.

Додаток 1


Король Карл ІV


"Золота булла"

Додаток 2


Печатка Карла ІV


"Золота булла"

Додаток 3


Зміст «Золотої булли»


Глава II. Об избрании римского короля.

1. После же того, как... князья-избиратели или их послы вступят в город Франкфурт, они должны немедленно, на другой же день, рано утром прослушать в присутствии их всех в церкви св. апостола Варфоломея заказанную ими мессу... И архиепископ майнцский даст им форму присяги, и он с ними и они или, в случае их отсутствия, (их) послы с ним принесут на народном языке присягу...

3. Наконец, по принесении князьями-избирателями или (их) послами... присяги... пусть приступят они к избранию и никак уже названного города Франкфурта не покидают, прежде чем большая часть их не выберет временного главу мира или христианского народа, то есть римского короля, долженствующего стать императором. Если же они не успеют это сделать в течение 30 дней, считая без перерыва со дня принесения упомянутой присяги, то после этого, по прошествии этих 30 дней, пусть они питаются лишь хлебом и водою и никоим образом не выезжают из вышеназванного города до тех пор, пока ими или большею частью их не будет избран правитель или временный глава верующих, как об этом сказано выше.

4. После же того, как в том же месте они или большая по числу часть их совершит избрание, такое избрание должно считаться и рассматриваться так же, как если бы оно было совершено ими всеми единодушно без чьего-либо несогласия. И так как то, о чем ниже пишется, по древнему, установленному и похвальному обычаю всегда до селе нерушимо было соблюдаемо, посему и мы постановляем и предписываем всей полнотой данной нам императорской власти, что тот, кто вышеуказанным способом будет избран римским королем, тотчас же по окончании избрания, прежде чем он в силу власти Священной империи займется какими-нибудь другими делами или предприятиями, должен всем вместе и каждому в отдельности князьям-избирателям, духовным и светским, которые считаются ближайшими членами Священной империи, незамедлительно и беспрекословно подтвердить и одобрить своими грамотами и печатями все их привилегии, грамоты, права, вольности, пожалования, старинные обычаи, а также почетные саны и все, что они от империи получили и чем обладали вплоть до дня выборов, и все перечисленное повторить еще раз им, после того как будет коронован императорской короной. Такое подтверждение избранный сам сделает и повторит каждому князю-избирателю особо, сперва от своего королевского имени, а затем под императорским титулом, и во всем этом будет обязан всем этим князьям-избирателям вместе к каждому из них в отдельности не чинить никаких препятствий а, наоборот, без злого умысла оказывать милостивую поддержку.

5. Мы постановляем, наконец, что в случае, если три князя-избирателя, присутствующие (на выборах), или (их) послы за (их) отсутствием, изберут в римские короли четвертого среди них или из их среды, то есть князя-избирателя, присутствующего или отсутствующего, то голос этого избранного, если он будет присутствовать, или его послов, в случае его отсутствия должен иметь полную силу, увеличивая число избирающих и образуя большинство вместе с (голосами) прочих князей-избирателей...

Глава III. О местах, занимаемых архиепископами Трирским, Кёльнским и Майнцским.

...Красе и славе Священной римской

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: