Поняття та види слідів у трасології
3.Характеристика слідів людини. Сліди рук. При розкритті і розслідуванні злочинів сліди рук виявляються і використовуються частіше, ніж інші сліди. Це розуміється тим, що при здійсненні багатьох злочинів неможливо уникнути дотику до різних предметів. Крім того, у силу специфічних властивостей сліди рук легко залишаються на місці події і звичайно без особливих складностей можуть бути виявлені і вилучені. Їхнє криміналістичне значення визначається ще і тим, що вони містять ознаки, по яких може бути безпосередньо ідентифікована конкретна людина, що залишила. На відміну від цього при ідентифікації слідами інших об'єктів (взуття, знарядь злому, транспортних засобів) має бути ще установити особа, що їх використовувала.
Сліди рук відображають морфологічні особливості долонної поверхні (форма, розміри, рельєф, мікрорельєф, взаємне розташування деталей візерунків). Вони складаються: 1) із флексорних (згибаючих) ліній, що утворюються від великих складок шкіри в місцях згину фаланг пальців і долоні; 2) білих ліній від дрібних складок шкіри (зморщок); 3) відображень папилярних ліній; 4) пір; 5) фляків, шрамів. Флексорні і білі лінії звичайно мають допоміжне ідентифікаційне значення, однак різні мікродеталі — виступи, западини по краях флексорнохлиній цілком придатні і для обґрунтування висновку про тотожність конкретної особи (22). Папілярні лінії розташовуються по всій долонній поверхні. Вони розділяються дуже дрібними по ширині і глибині борозенками, згинаються, утворити складної будови і різну форму візерунки. Найбільшу трасологічну цінність мають па-пилярні лінії і візерунки, розташовані на ногтьових фалангах пальців рук. Їхнім вивченням з метою ідентифікації і криміналістичної реєстрації займається спеціальний розділ трасології, іменований дактилоскопією (від грецького daktelos — палець і scopео — дивлюся, що в буквальному перекладі означає пальцерозгляд). Вивчення долонної поверхні зветься пальтоскопія (від латинського раlта — долоня і грецького scорео — дивлюся).
Напрямок дактилоскопії, що займається дослідженням форми і розташування пір, іменується пороскопиєю (від грецького рогоs — отвір і scорео — дивлюся). Вивченням особливостей ребер (країв) ліній і візерунків займається розділ дактилоскопії, іменований еджескопиєю.
Папилярні візерунки володіють наступними основними властивостями: індивідуальністю, відносною стійкістю, зручністю для класифікації, а потожирова речовина, що знаходиться на долонній поверхні рук, прилипаємістю (23). Ці властивості визначаються анатомо-фізіологічною будівлею шкіри на долонях рук, а також на підошвах ніг, де також маються папиллярні лінії і візерунки. Шкіра складається з зовнішнього шару — епидермису (надшкір'я) і внутрішнього — дерми (власне шкіри). У верхній частині дерми розташовуються конусоподібні возвишення-сосочки, між якими проходять протоки потових залоз, що закінчуються порами. Над сосочковим шаром, повторюючи його малюнок, вже в епидермисі розташовуються своєрідні узвишшя у виді гребінців — папиллярних ліній.
Індивідуальність, тобто неповторність папиллярних візерунків означає, що серед усіх живучих на землі людей немає кого-небудь з однаковими пальцевими візерунками. Це доведено багаторічними криміналістичними спостереженнями і математичними розрахунками. Вважається, що ймовірність збігу папиллярних візерунків складає 1:10010. Комбінації папиллярних ліній неповторні не тільки в різних людей, але і на пальцях однієї людини. Навіть в однояйцевих близнюків при можливому збігу загальних типів візерунків їхні деталі не збігаються. Індивідуальність папиллярних візерунків виражається ще в неповторності форми і розташування пір, а також і в неповторній конфігурації їхніх ребер (країв), що можуть мати опуклу, увігнуту й іншу форму.
Відносна стійкість (незмінюваність) папиллярних візерунків обумовлена тим, що вони залишаються незмінними протягом усього життя людини, починаючи з його внутрішньоутробного періоду розвитку, і зберігаються деякий період часу після його смерті (24).
Відтворюємість папиллярних візерунків складається зі здатності епидермису, тобто надшкір'я здобувати колишній вид після різних поверхневих ушкоджень (порізів, опіків). У випадку ушкоджень дерми, що торкаються сосочкового шару, на шкірі утворюються шрами, фляки, що своєю наявністю ще більш індивідуалізують слід.
Прилипаємість, адгезивність (від латинського аdgesio — прилипанння) потожирової речовини до різних поверхонь обумовлена якісним складом поту і жиру. Речовина, що знаходиться на долонній частині руки – потожирова - переходить на предмет, копіюючи папиллярні візерунки й інші деталі мікрорельєфу руки. До складу поту входять багато компонентів: хлор, натрій, калій, мідь, амінокислоти, ліпіди й ін. Піт виділяється через пори. Жирова речовина містить жирні кислоти, гліцерин, холестерин і т.д. і виробляється сальними залозами, яких немає на долонній поверхні. Жирова речовина попадає на долоню з інших частин тіла (тильної поверхні руки, особи, шиї і т.д.) і, змішуючи з потім, забезпечує згодом прилипаємість до сліду часток різних порошків, використовуваних при виявленні слідів рук (25).
Основи класифікації папиллярни візерунків. Папиллярні візерунки підрозділяються на три основних типи: дугові, петльовые, завиткові.
У дугових візерунках папиллярні лінії розташовані поперек подушечки пальця, згинаються в середній його частині у виді дуги, що своєю вершиною звернена убік пучки. Це найбільш прості візерунки і зустрічаються приблизно в 5% людей.
Петльові візерунки утворяться не менш, ніж трьома потоками ліній. Основний потік ліній йде з однієї сторони пальця, згинається у виді петлі і потім повертається на ту ж сторону. Вигнута частина петлі називається голівкою, а нижні кінці її ліній — ніжкою. Нижній і верхній потоки ліній охоплюють центральну частину візерунка. У нижній частині візерунка, де ці потоки розходяться, у петлі утвориться дельта. Петльові візерунки мають одну дельту. Вони найбільш поширені і зустрічаються в близько 65% людей. Петльові візерунки підрозділяються на радіальні (якщо ніжка петлі розташована убік великого пальця) і ульнарні (при розташуванні ніжки петлі убік мізинця).
Завиткові візерунки є найбільш складними по будівлі. Вони зустрічаються приблизно в 30% випадків. Центральна частина такого візерунка може мати різну конфігурацію у виді елипсу, завитка, петлі, кола і т.п. Нижній і верхній потоки папиллярни ліній охоплюють цілком центральну частину і проходять з одного краю пальця до іншого, утворити дві дельти.
Класифікація папиллярни ліній дозволила побудувати десяти-, п'яти- і однопальцеву дактилоскопічні системи реєстрації осіб, що зробила злочини (26). При ідентифікації осіб по їхніх пальцевих слідах враховується: по-перше, збіг загальних ознак (тип візерунка, його різновид, напрямок потоків ліній, розташування центра і дельти); по-друге, різні, множинні приватні ознаки (деталі), до яких відносяться: початок і кінець ліній, крапки, «містки», «гачки», обривки і т.д..
Види пальцевих слідів, їхня зберігаємість, методи і способи виявлення і фіксації. Пальцеві сліди підрозділяються на об'ємні і поверхневі. Об'ємні сліди виникають при дотику пальців до пластичних поверхонь — пластиліну, замазці, олії, воску і т.п. Поверхневі сліди-відшарування утворяться при дотику руки до поверхні, покритої шаром пилу, тонким шаром якої-небудь порошкоподібної речовини, або до свіжопофарбованої поверхні.
Поверхневі сліди-нашарування формуються за рахунок потожирової речовини. Вони бувають невидимими (наприклад, на папері), слабовидимі (наприклад, на склі, кахлі такі сліди можна знайти на просвіт або при косопадаючому висвітленні). Видимі сліди найчастіше бувають пофарбованими, коли пальці були забруднені якими-небудь жирами, крейдою, кров'ю і т.п. Якість і чіткість сліду залежать також від сили натиску і характеру слідосприймаючої поверхні (27). При сильному натиску відображення папиллярних ліній стуляються, деталі і візерунок стають важкорозглядаємими і непридатними для ідентифікації. Найбільш якісні сліди формуються на гладких, непористих, твердих предметах (порцеляна, скло, кахель, полірована дерево, пластмаса і т.п.).
3.1.Зберігаємість пальцевих слідів. Відносно недовго зберігаються пальцеві сліди на пористих матеріалах: картоні, газетному папері, фанері. Протягом 1-2 днів, а іноді 10-12 годин потожирова речовина усмоктується в такі матеріали і розпливається в розмите, що не має яких-небудь деталей пляма. Тому при пошуку слідів подібні предмети повинні бути досліджені в першу чергу (28).
При сприятливих умовах сліди можуть зберігатися і бути придатними для ідентифікації протягом декількох років. У середньому при температурі 20-25 °С в незапилених приміщеннях на склі, кахлі, порцеляні сліди зберігаються від 90 до 180 днів, на високоякісному крейдованому папері — 12 і більш днів. До слідів рук не підходить фраза «дощ змиває всі сліди». Зі слідчої практики відомо, що сліди пальців рук на осколках скла, що знаходилися під заливним дощем протягом трьох днів, у ряді випадків залишалися цілком придатними для ототожнення. Пальцеві сліди на порцелянових, кришталевих і т.п. поверхнях не зникають навіть під впливом сильного полум'я, оскільки знаходяться в потожировій речовині хлориди калію, натрію й інших лужних металів не вигорають.. У підсумку можна зробити висновок, що сліди рук не розмокають, не змиваються, не горять, можуть зберігатися і бути придатними для ідентифікації протягом тривалого часу (29).
3.2.Ідентифікація людини слідами рук. Індивідуальність, стійкість папиллярних візерунків, досить високий ступінь прилипаємості потожирової речовини до різних поверхонь і її зберігаємість забезпечують можливість ідентифікації особи в наступним найчастіше зустрічаються ситуаціях.
По-перше, слідами ногтьових фалангів пальців: візерункам, їхнім деталям, флякам, шрамам (дактилоскопічна ідентифікація); по-друге, якщо мається лише відбиток долонної поверхні, то по загальній сукупності флексорних і білих ліній, мікродеталям по краях флексорних ліній (пальмоскопична ідентифікація); по-третє, якщо в пальцевому сліді не відбився цілком візерунок, то ідентифікація можлива по відбитках країв ребер папиллярних ліній (30). Для встановлення тотожності може бути досить відображення трьох папиллярних ліній довжиною в 1 див (эджескопічна ідентифікація); по-четверте, ідентифікація фрагментарного пальцевого сліду можлива по порах (пороскопична ідентифікація). Кожна з пір має свою неповторну форму (овальну, круглу, еліптичну і т.п.), розміри (від 0,025 до 0,375 мм); крім того, у своїй сукупності і взаємному розташуванні вони утворять оригінальне сполучення. На ділянці в 1,5 мм розміщується від 2 до 8 пір. Для неозброєного ока пори нерозрізнені. Найкраще вони відображаються на гладких поверхнях (склі, кахлі, крейдованому папері), можуть бути виявлені і зафіксовані за допомогою пар йоду.
І, нарешті, по-п'яте, якщо слід руки змазаний і немає навіть якого-небудь чіткого його фрагмента, те можливо біологічне дослідження потожирової речовини, по якій визначається група крові особи, що оставили слід. Крім того, по складу поту можна судити про полову приналежність, деякі захворювання, прийнятих ліках і інших особливостях людини, що оставили слід (31).
У сліді можуть відбитися шрами, зморшки, мозолі й інші деталі, що свідчать про професійні заняття людини (наприклад, ушкодження на пальцях у шевця, мозолі, що утворяться на пальцях лівої руки в музикантів, що грають на смичкових інструментах; сглаженість ліній візерунка у шлифовальщиків і т.п.)- Слідами рук можна судити про стать, приблизний вік людини, яким пальцем і якою рукою залишений слід.
Дослідженнями фахівців в області дерматоглифіки установлено, що по якості папиллярних ліній і візерунків, їхній кількості і своєрідному розташуванню на пальцях, сполученню флексорних і білих ліній на долонях рук можна судити про генетичну спадкоємну патологію, деяких спадкоємних психічних і інших захворюваннях людини або його схильності до них (епілепсія, бронхольогочні захворювання, псоріаз, уроджений порок серця, аномалії полових органів, наявність зайвої, 47-й чоловічої хромосоми — У, тобто ХУУ замість ХУ, і т.д.).
Виявлення і фіксація слідів рук. При пошуку слідів рук оглядаються всі предмети, до яких міг дотикатися злочинець. Враховуються особливості обстановки і шляхи проходження злочинця на місці події (32). Особлива увага звертається на пошук слідів на двері, її ручках, замку, вікнах, вимикачах, побутових приладах і інших предметах, що, судячи з характеру дій, злочинець змушений був торкати, брати в руки. Пошук маловидимих слідів здійснюється за допомогою будь-якого джерела світла або криміналістичної лупи з підсвічуванням, що дозволяє оглядати об'єкти при різних кутах висвітлення. Сліди, забруднені мінеральними оліями, виявляються за допомогою джерел ультрафіолетових променів, під впливом яких у затемненому приміщенні вони починають люмінесцировати. Сліди рук, забруднені відпрацьованою машинною олією або сажею, на темних поверхнях можуть бути виявлені за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
При виявленні слідів використовуються різні порошки й окурювання парами йоду за допомогою йодної трубки. Ці методи, як і інші дозволяють виявити невидимі і маловидимі сліди за рахунок посилення контрасту між слідом і тлом (33). Порошки наносяться на слідову поверхня за допомогою м'якої флейцевого пензлика з натурального волоса (білка або стовпчику). На світлі поверхні наносяться порошки темного кольору (сажа, окис міді, графітовий порошок), на темні — порошки світлого кольору (окис цинку, двоокис титана, окис свинцю). Універсальним порошком, використовуваним для виявлення слідів на поверхні будь-якого кольору, є порошок відновленого воднем заліза. Цей порошок наноситься за допомогою магнітної кисті. Однак порошок заліза непридатний для пошуку слідів на сталевих, хромованих, емальованих і т.п. об'єктах. Слід, виявлений порошком заліза на картоні, папері, дереві, може бути закріплений за допомогою пар йоду. Сліди, оброблені світлими порошками, копіюються на чорну слідокопіювальну плівку, а пофарбовані за допомогою темних порошків — на світлу (прозору) плівку.
На шорсткуватих, волокнистих поверхнях (папері, тонкому картоні і т.п.) краще працювати не кистю, а, насипавши порошок уздовж предмета, перекочувати його по поверхні. Пофарбований за допомогою пар йоду слід нестійкий і знову може через 10-15 хв. знебарвитися. Тому відразу ж після виявлення його варто зафіксувати фотозйомкою або закріпити шляхом обробки порошком заліза або крохмалю. Сліди рук, виявлені парами йоду, можуть бути откопійовані на просочену оцтовокислим розчином ортотолидину желатинирований папір або плівку із силіконових компаундів з додаванням ортотолидину (0,3%) (34).
Для виявлення невидимих, особливо старих слідів рук у лабораторних умовах використовуються хімічні методи.
4.Сліди ніг. При розслідуванні злочинів сліди ніг можуть бути виявлені на місцевості, у лісі, на дорозі, у житлових і нежилих приміщеннях і не тільки на місці злочину, але і на деякій відстані від нього. Їхнє дослідження дозволяє одержати саму різноманітну інформацію: про число осіб, що зробили злочин, напрямку і характері їхнього руху (кроком, бігцем), місці проникнення в приміщення, психофізіологічних особливостях людини (стать, вік, хода, наявність кульгавості, деякі хвороби). Слідами ніг можна судити про професійні заняття конкретної особи (хода кавалериста, моряка, характерний розворот стіп в осіб, що займаються балетом; верхолази звичайно ставлять ноги паралельно один одному). За допомогою слідів ніг у ряді випадків можна визначити психічний стан людини, інші його особливості (стан алкогольного, наркотичного сп'яніння або стомлення, ушкодження ноги, надмірну повноту), а також характер його дій (наприклад, перенесення важкого вантажу і т.п.). У слідах ніг залишається індивідуальний запаховий слід (35).
По сліду можна судити про вид взуття (спортивна, модельна, робоча і т.п.) і деяких її ознаках. Сліди ніг дозволяють ідентифікувати конкретної людини, його взуття, колготки, панчохи, носки і т.п. Зрозуміло, при ототожненні взуття має бути ще довести, що в момент здійснення злочину взуття, сліди від якої виявлені на місці події, була на даній людині. Крім того, по взуттю, знайденої на місці події, можна безпосередньо ідентифікувати людини, її що носили (наприклад, коли злочинець перевзувся у взуття, викрадену з місця крадіжки, а свою залишив). Таке взуття зберігає не тільки конфігурацію, обсяг, індивідуальні особливості будівлі стопи, сліди від розташування пальців ніг, внутрішньої і зовнішньої щиколоток, нижньої частини гомілки, але ще і потожирової, а також запахові сліди.
Доріжка слідів ніг. На місці події можуть бути виявлені один або кілька слідів ніг (взуття). Сліди з'являються у виді безладної групи, наприклад, там, де шукана особа стояла, чекаючи потерпілого, або у виді так називаної доріжки слідів, що утвориться при поступальному русі в якомусь напрямку. Доріжка слідів відображає в основному загальні (групові) ознаки і тому сама по собі досить рідко буває об'єктом ідентифікаційного дослідження. Однак її значення достатньо велике, оскільки з урахуванням особливостей її елементів можна судити про багато властивостях особи, що оставили сліди. При необхідності доріжка слідів фотографується, описується в протоколі огляду, окремі сліди й елементи самої доріжки змінюються (36). Щоб уникнути можливих помилок, виміряється не один, а кілька слідів. Виміру елементів доріжки слідів провадяться від однойменних крапок у каблука або носка. Довжина кроку виміряється по відстані, на яке кожна нога виходить уперед стосовно іншої. Ширина кроку характеризує розміщення ніг при ходьбі і звичайно варіюється в межах від 6 до 12 см. В окремих людей вона може бути негативною величиною, коли вісь кроків однієї ноги зливається або перекриває вісь кроків іншої (наприклад, це характерно для руху на подіумі манекенниць, топ-моделей). Кут кроку або розворот стопи виміряється транспортиром між подовжньою віссю доріжки слідів і осями слідів правої і лівої ніг. У чоловіків кут розвороту стопи дорівнює 15-20°, у жінок 10-18°. Цей кут може бути нульовим, коли людина ставить стопи паралельно один одній і паралельно подовжньої осі доріжки слідів, і негативним при розвороті носків усередину, що звичайно характеризує клишоногість. Кут кроку правої і лівої ноги в багатьох людей розрізняється, що має істотне ідентифікаційне значення.
Види слідів ніг. Сліди ніг підрозділяються на: 1) сліди босих ніг, 2) сліди ніг у колготках, панчохах, носках і т.п., 3) сліди взуття. Об'ємні сліди ніг звичайно добре помітні, але поверхневі помітні не завжди і нерідко бувають невидимими або слабовидимі. Слід босої ноги, утворений за рахунок потової речовини, можна знайти на гладких поверхнях (склі, кахлі, лінолеумі, полірованому дереві, папері) за допомогою тих же прийомів і кошт, що і подібні сліди рук. Слід босої ноги ототожнюється по папиллярним лініях, візерункам, їхнім деталям, флексорним лініям, відображенням мозолей, бородавок, шрамів і інших ушкоджень шкіри, а також конфігурації, розмірам і взаємному розташуванню пальців і інших частин стопи.
У сліді ноги, одягненої в панчоху, носки, колготки крім загальної будівлі можуть відобразитися малюнок, дрібні деталі, дефекти тканини, ушкодження, особливості штопання і т.п. Компонентами такого сліду, як і сліду босої ноги, можуть бути потожирова речовина й індивідуальний запаховий слід.
Сліди взуття (статичного і динамічні) найчастіше формуються під час руху. Статичні — при ходьбі і бігу, при цьому кожна нога опускається спочатку на п'яту, потім на всю підошву і відштовхується від опори передньою частиною носка. Такий механізм приводить до визначеного зрушення сліду назад (37). У м'якому ґрунті відображення виходить дугоподібним, трохи укороченим, деякі деталі взуття, особливо в її носка, виявляються нечіткими, що ускладнює ідентифікаційне дослідження.
Динамічні сліди взуття утворяться при ковзному русі ніг по якій-небудь поверхні. Такий слід теж може бути придатний для ідентифікації. Наприклад, у сліді ковзання на глинистому ґрунті досить точно можуть відбитися у виді трас особливості рельєфу підошви.
І ті й інші сліди взуття можуть бути поверхневими й об'ємними. Поверхневі сліди взуття, залишені пофарбованим або забрудненим взуттям, переносяться на дактилопленку, відшліфовану гумову пластину або откопіюються за допомогою силіконових компаундів. Об'ємні сліди фіксуються шляхом вилучення гіпсових зліпків.
Визначення
росту людини
по його ступнях.
Існує кілька
способів визначення
росту людини
в залежності
від довжини
його ступень.
По-перше, при
визначенні
росту людини
варто мати на
увазі, що довжина
босої ноги
пропорційно
складеної
людини складає
приблизно 1/7
його росту.
Другий спосіб
виходить з
того, що розмір
стопи дорівнює
15,8% росту чоловіків
і 15,5% росту жінок.
З довжини сліду
взуття віднімають
1-
1,5 див, множать
на 100 і поділяють
відповідно
на 15,8% або на 15,5%.
Отримана величина
буде дорівнює
зразковому
росту людини.
викраденого,
трупів, убивство
і т.д.); в) коли сам
транспортний
засіб було
об'єктом злочинного
зазіхання
(38).
Сліди даного виду дозволяють: 1) виявити характерні риси використаних транспортних засобів, визначити їхню групову приналежність (модель, тип, вид і т.д.); 2) установити напрямок руху транспорту, його швидкість і інші обставини події, що виникли; 3) ідентифікувати конкретний транспортний засіб.
До слідів транспортних засобів відносяться: 1) сліди ходової частини (коліс, гусениць, полозів); 2) сліди неходової частини (відображення яких-небудь деталей транспортного засобу (крил, радіатора), відбиток номера автомашини (наприклад, на якому-небудь узвишші, заметі); 3) частини, що відокремилися, і частки (відщепи деревини від борту, осколки фарного скла, частки лакофарбового покриття, залишки пально-мастильних речовин).
Динамічні сліди виникають при різкому гальмуванні, заметах, пробуксовці, наїздах, зіткненнях. Слід гальмування (юза) звичайно прямолінійний, його ширина дорівнює ширині бігової доріжки. Довжина гальмового шляху залежить від швидкості, ваги, справності транспортного засобу, ступеня зношеності протектора, стану дорожнього покриття, рельєфу місцевості. По величині гальмового шляху може бути визначена швидкість руху машини перед гальмуванням. До статичних слідів відносяться сліди качення колеса, так звана бігова доріжка руху транспортного засобу.
Поверхневі сліди (нашарування і відшарування) утворяться на твердому покритті дороги (асфальті, бетоні), на плоских предметах, одязі потерпілого. У поверхневих слідах відображаються тільки виступаючі частини малюнка протектора, рельєфні особливості протектора відображаються в об'ємних слідах, що виникають на м'якому ґрунті (землі, снігу).
Судити про вид, модель, пристрій транспортного засобу можна по наступних ознаках: 1) число осей (дві, три) і числа коліс на кожній з них (чотири, шість і т.д.). При русі по прямій задні колеса цілком або частково перекривають сліди передніх коліс (39). Число осей можна визначити при повороті, при якому утворяться окремі смуги від кожного колеса. Відрізнити сліди двохосьового автомобіля від триосьового звичайно не вдається, оскільки колеса третьої осі йдуть слідами другої осі. Сліди коліс причепа також перекривають сліди коліс автомашини; 2) ширина колії — відстань між центральними лініями сліду лівих і правих коліс або між просвітами задніх спарених коліс; 3) база автомобіля — відстань між передніми і задньою (задніми) осями виміряється слідами вм'ятин, бруд що осипався на зупинках, при розвороті з застосуванням заднього ходу; 4) особливого значення набувають наявні у сліді дані про ширину, малюнок протектора, його індивідуальних особливостях, діаметрі колеса. Діаметр колеса (шини) обчислюється по довжині його окружності, визначити яку можна, виміривши відстань між якою-небудь деталлю (особливістю) бігової частини протектора шини, що двічі повторилося в її сліді (40). Довжина обмірюваної в такий спосіб окружності збільшується на 1,1 — коефіцієнт прогину шини і поділяється на л — 3,14.
Напрямок руху транспорту визначається по ряду ознак:
— малюнок протектора, що має елементи типу «ялинка», звернений відкритою частиною убік руху;
— уздовж слідів утворяться відкладення пилу, снігу у виді віяла, гострі кути якого спрямовані убік руху;
— на асфальтовій дорозі при переїзді через калюжі, розсипаний сухий ґрунт по напрямку руху залишається що сходить; на немає слід вологи, пилу;
— при переїзді через калюжі бруд і вода розприскуються вперед і в сторони;
— краплі рідини, що падають із транспортного засобу, витягнуті убік руху;
— зламані при переїзді колісьми гілки своїми зовнішніми кінцями спрямовані убік руху;
— на ділянці повороту спочатку утворяться кути розбіжності слідів коліс, що більше кутів сходження, що виникають наприкінці повороту й ін. З метою проведення ідентифікаційного дослідження з ділянки об'ємного сліду, у якому відобразилися індивідуальні особливості протектора шини (порізи, подряпини, тріщини), виготовляється гіпсовий зліпок. Поверхневий слід на асфальтовому і т.п. покритті може бути откопійований за допомогою відшкуреного листа гуми або силіконового компаунда.
5.Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин, виробів з них і слідів їхнього застосування
При розслідуванні злочинів нерідко приходиться зіштовхуватися з відсутністю на місці події традиційних слідів (рук, ніг, зубів, знарядь злому, транспорту) або з таким їхнім станом, що не дозволяє використовувати традиції. Сліди зубів і інших частин тіла людини. Зуби і зубочелюсний апарат володіють поруч індивідуалізують ознак: особливості рельєфу, форма, розміри, взаємне розташування, аномалії і т.п. Зазначені властивості зубів людини зберігають тривалий час (не гниють, витримують високу температуру — до 150-250 °С). Сліди зубів підрозділяються на сліди у виді надкусу, укусу й відткусу і можуть бути виявлені на різних об'єктах (наприклад, сирі, шоколаді, овочах, фруктах, тілі людини і т.п.) (41). По них можна ідентифікувати конкретну людину, що залишила слід зубів. Якщо слід не можна вилучити разом з об'єктом — носієм сліду, то з його виготовляються зліпки за допомогою силіконових компаундів і зубопротезних матеріалів. Фото- і рентгенознімки зубочелюсного апарата, опис дефектів зубів і процесу їхнього лікування, а також індивідуальні мітки, штампи лікуючого лікаря-стоматолога відіграють важливу роль при встановленні особистості людини, зокрема непізнаних трупів.
Практиці відомі також випадки ідентифікації людини слідами губ, носа, підборіддя, вушних раковин, нігтів (зрізам нігтів), коленів, ліктів і інших частин тіла.
Сліди знарядь, інструментів і виробничих механізмів. Дану групу слідів часто іменують слідами злому, оскільки вони звичайно утворяться при зломі перешкоди (дверей, замків, сейфів, вікон, статі, стель, стін і т.п.). Разом з тим знаряддя, інструменти і спеціальні пристосування можуть використовуватися при здійсненні убивств, розбійних нападів, заподіянні шкоди здоров'ю і т.д.
Знаряддя, інструменти і механізми підрозділяються на три групи: 1) спеціально призначеного або пристосовані для цілей злому: відмичка, ломик, «фомка», «балерина», і т.п.;
2) предмети, інструменти і механізми побутового і виробничого призначення: стамеска, дриль, сокира, пилка, долото, склоріз і т.п.;
3) предмети підсобного характеру — коли, обрізки труб, металеві ціпки, лозини і т.п.
В залежності від механізму, умов і обставин слідоутворення знаряддя, інструменти і механізми можуть виступати В якості: 1) слідоутворюючих об'єктів; 2) слідосприймаючих об'єктів; 3) слідів-предметів, коли вони кинуті, загублені і т.п. Сліди-предмети можуть досліджуватися як об'єкти, від яких залишилися сліди і на які повинні бути сліди злому, злочинця, жертви (42).
По характері впливу на об'єкт злому сліди поділяються на три основних групи: 1) сліди ковзання, натиску, відтжиму.
Сліди ковзання утворюються, наприклад, при просовуванні знаряддя в щілину, на внутрішніх поверхнях замка в результаті його відмикання відмичкою. Сліди натиску й відтжиму звичайно виникають слідом за слідами ковзання при впливі знаряддя на перешкоду як важіль при зриві засікши, замків, віддирання дощок, при використанні інструментів типу домкрата. Відбитки (зліпки) таких слідів дозволяють провести ідентифікацію знарядь і інших кошт; 2) сліди удару виникають при вибиванні (проламиванні) перешкоди — дверних фільонок, віконних рам, стінок шафи і т.п.; 3) сліди різання, розпилу, свердління. Сліди різання залишають усі різальні інструменти (сокири, стамески, ножі). У цих слідах відображаються індивідуальні особливості, мікрорельєф крайок інструментів, що ріжуть, що дає можливість провести по них ідентифікацію або визначити групову приналежність (43). Оскільки при розпилі зуби пилки послідовно стирають попередні сліди, такі сліди придатні лише для встановлення групової приналежності (по величині зубів, ступеня їхнього розведення). При свердлінні придатними для ідентифікації виявляються некрізні сліди, коли в денці сліду відображається поверхнева будівля крайки інструмента, що ріже.
При огляді і вилученні замикаючих пристроїв не можна без особливої необхідності намагатися їх відкривати або закривати за допомогою ключів і інших пристосувань для того, щоб не знищити або не зашкодити сліди, що залишилися від застосованих відмичок або підібраних ключів.
У слідах, що виявляються на місці злому, крім основних слідів можуть залишитися частки матеріалу знаряддя (наліт металу, нагар, фарба, мастильні речовини, різні забруднення). У свою чергу на знаряддях, інструментах залишаються сліди від перешкоди (метал, фарба, пил, забруднення). Усі ці сліди розширюють можливості трасологічного дослідження, забезпечуючи точність і повноту кінцевого висновку.
Сліди злому й інструментів рекомендується вилучати разом з об'єктом, на якому вони виявлені, або його частиною. Якщо це зробити неможливо,