Учасники у кримінальному процесі
Не може бути внесено подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також винесено окрему постанову судді або ухвалу суду щодо правової позиції захисника у справі.
Якщо захисник не згоден з позицією підзахисного, він не повинен діяти всупереч його інтересам, не має права висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо той себе таким не визнає.
Захисник повинен використовувати всі передбачені в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають їх відповідальність, і надавати їм необхідну юридичну допомогу, своєчасно з’являтися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою.
У разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов’язковою, проводяться без нього.
Захисник нарівні з іншими учасниками процесу несе кримінальну відповідальність за розголошення без дозволу слідчого даних попереднього слідства.
Права захисника, його честь і гідність охороняються законом. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з перевіркою їх діяльності без санкції на те прокурора рангом не нижче прокурора області або м. Києва. Кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки прокурором відповідного рівня.
У судовому розгляді захисник представляє і захищає права і законні інтереси підсудного, по суті будучи представником підзахисного. Він діє в інтересах підсудного, за згодою підсудного, за дорученням підсудного, сприяє підсудному у здійсненні його прав, використовує свої права на захист його інтересів, не повинен вживати ніяких заходів, які можуть зашкодити підсудному.
«Тут захисник, - зазначав М.С. Строгович, - захищає підсудного перед судом, віднаходить із обставин справи все, що може сприяти підсудному, полегшити його становище. Захисник може оспорювати обвинувачення, спростовувати покладені в основу обвинувачення докази і подавати докази на користь підсудного. Якщо підсудний заперечує свою винність, оспорює обвинувачення, стверджує, що він не вчиняв злочину, в якому його обвинувачують, захисник не може обрати протилежну позицію, стверджувати, що він вважає підсудного винним, і звести захист до виявлення в діянні підсудного пом’якшуючих обставин. Якби захисник так побудував свій захист, це фактично означало б, що підсудний залишився без захисту, а в деяких випадках отримав би в особі захисника додаткового обвинувача»1.
Якщо підсудний заперечує свою винність у суді, захисник не вправі будувати захист на своєму суб’єктивному переконанні про його винність або на визнанні підзахисним своєї вини на попередньому слідстві або під час побачень з адвокатом віч-на-віч. Він зобов’язаний аналізувати докази і відшукувати все, що може посіяти сумнів у винності підсудного або послужити його виправданню.
У суді захисник має право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання, викладати суду свої доводи. Беручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, робити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, достовірність і достатність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтверджують його невинність.
Основний принцип захисника, якого він має дотримуватись, беручи участь у справі, - презумпція невинності обвинуваченого у злочині. Захисник повинен керуватися принципом невинності підзахисного і зробити все для його реалізації у кримінальному процесі.
Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача. Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники, управомочені в силу закону представляти під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа.
Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники;
представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
Громадський захисник. До участі у судовому розгляді кримінальних справ за ухвалою суду як громадські захисники можуть бути допущені представники громадських організацій. Їх участь у суді є однією з демократичних засад правосуддя. Повноваження вказаних осіб підтверджуються випискою з протоколу зборів організації.
Громадський захисник користується у судовому засіданні всіма правами, якими наділений захисник щодо подання доказів, участі у дослідженні доказів, заявлення клопотань і участі у судових дебатах.
ОСОБИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРОЦЕСУ І ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ
Свідок. Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, суддя, президент держави тощо) може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймали обставини, що мають значення для справи.
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які відносяться до справи (ст. 68 КПК України). Нездатність особи через свої психічні або фізичні вади правильно сприймати ті або інші явища та давати про них об’єктивні показання унеможливлює її участь у справі як свідка. У відповідності з приписами ст. 69 КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням своїх обов’язків; адвокат, представник профспілкової або іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним обов’язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача.
Зазначимо, що згідно з п. 11 ст. 5 КПК Росії кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає припиненню відносно священнослужителя за відмову від давання показань за обставинами, що стали відомими йому із сповіді. Дана норма була прийнята у відповідності із законом Російської Федерації «Про свободу віросповідання», у ст. 13 якого записано: «Таємниця сповіді оберігається законом. Священнослужитель не може допитуватися або давати пояснення будь-кому щодо обставин, які стали відомі із сповіді громадянина». Подібна норма є і в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.). Проте у КПК України вона поки що відсутня.
Немає у законодавстві України і норми, подібної тій, що передбачає ст. 19 Федерального закону Російської Федерації «Про статус депутата Ради Федерації та статус депутата Державної Думи Федерального Зібрання Російської Федерації» (1994 р.). Ця стаття визначає, що «депутат Ради Федерації та депутат Державної Думи мають право відмовитися від давання показань у цивільній або кримінальній справі про обставини, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням депутатських обов’язків»1.
Даний перелік осіб, які мають так званий свідоцький імунітет, тим і вичерпується, що по суті не сприяє розв’язанню багатьох проблемних ситуацій, які виникають на практиці.
Припустимо, оперативний працівник одержав важливу інформацію у кримінальній справі від таємного джерела. Наприклад, це стало результатом виконання дій, передбачених п. 8 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у відповідності з яким оперативному працівнику надається право «здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з ним, із збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості». Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що одержав інформацію від таємного співробітника, який перебуває у злочинній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе відповідальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення неправдивих відомостей, а з іншого - не має права розголошувати джерело своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що в США розголошення відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів1. Як бути оперативному працівникові і як розв’язати дану проблему допитуючому? Відповіді на це запитання в законі поки що немає.
Д.І. Бєдняков вважає, що оперативному працівнику необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету. Тобто в подібній ситуації він повинен буде повідомити все, що йому відомо про обставини справи, не називаючи джерела, часу, місця і способу одержання інформації. При цьому показання оперативного працівника набувають значення доказів у кримінальній справі та підлягають перевірці іншими процесуальними засобами2.
Однак ч. З ст. 68 КПК України однозначно визначає: «Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані». Висновок може бути тільки один - якщо показання оперативного працівника про факти, що стали йому відомими з таємного джерела, не можуть мати доказового значення без розголошення джерела поінформованості, то й допитувати його недоцільно. У законі має бути записано: «Не підлягають допиту особи, які з причини своїх професійних обов’язків не мають права називати джерело або характер своєї поінформованості по фактах, що мають значення для справи». Уявляється, що давати вичерпний перелік таких осіб у законі не обов’язково. Краще це зробити в керівних роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України.
Поряд з цим, на сучасному етапі формування правової держави, втілення у праві ідеї гуманізму законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від самообвинувачення3 у більш повному обсязі.
Незайве з цього приводу нагадати, що Статут кримінального судочинства Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. Зокрема, у відповідності зі ст. 704 Статуту не допускалися до свідчення не тільки захисники підсудних, але й священики – щодо зізнання, зробленого на сповіді. У ст. 705 Статуту вказувалося: «Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги»1. На нашу думку, подібний підхід морально виправданий та прийнятний і для сучасного кримінального процесу. Тут же, у Статуті кримінального судочинства Росії 1864 року в ст. 722 визначалося: «Свідок не може відмовитися від давання відповідей на запитання, що спрямовуються на виявлення протиріч у його показаннях або невідповідності їх відомим обставинам, або ж показанням інших свідків, але він не зобов’язаний відповідати на запитання що викривають його самого в будь-якому злочині»2. По суті тут вже була реалізована концепція звільнення від самообвинувачення, про доцільність якої так довго сперечаються наші науковці.
Повністю підтримуючи думку авторів, які аргументують необхідність реалізації в нашому кримінальному процесі концепції свідоцького імунітету та привілею звільнення від самообвинувачення, я вважаю, що ст. 66 КПК України може бути доповнена таким положенням: «Ніхто не може бути примушений і не зобов’язаний свідчити проти самого себе та своїх близьких родичів. Свідок, а рівно і будь-яка інша особа, викликана на допит, має право відмовитися від давання показань, якщо вони можуть покликати за собою шкідливі наслідки для нього самого або його близьких родичів». Поряд з цим у ч. 1 ст. 69 КПК України має бути вказано: «Не зобов’язані давати показання у справі особи, які з причини своїх професійних обов’язків не мають права розголошувати джерело або характер своєї поінформованості»,
Суттєвий внесок у реалізацію зазначених ідей зроблено Конституцією України, у ст. 63 якої проголошено: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів».
Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі нез’явлення за неповажними причинами він може бути підданий приводу або штрафу. Поважними причинами нез’явлення можуть бути несвоєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають можливості громадянину з’явитися за викликом.
Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 Кримінального кодексу України. За давання заздалегідь неправдивих показань передбачена відповідальність аж до позбавлення волі.
Якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому має бути надане право та можливість користуватися послугами перекладача.
Закон забороняє домагатися від свідка показань шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «комбінації» припустимі, якщо вони не пов’язані із повідомленням свідку заздалегідь неправдивих відомостей та не пригнічують вільного волевиявлення, залишають можливість вільного вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).
Свідка можна допитувати тільки в денний час. Лише у виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем події, що сталася вночі, припускається допит і в нічний час.
Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можна віднести допити тривалістю понад 4 години без перерви або допит протягом доби тривалістю понад 8 годин.
Свідок, згідно з законодавством України, має право на забезпечення своєї безпеки. За наявності реальної загрози його життю або майну, загрози розправи з його близькими свідок може звернутися до слідчих органів з письмовою заявою та вимогою про вжиття заходів безпеки. Для забезпечення безпеки учасників кримінального процесу правоохоронні органи можуть вжити такі заходи захисту свідка: встановити сигналізацію в його квартирі, гаражі; виставити особисту охорону, змінити місце роботи або проживання свідка, переселити його в іншу місцевість; видати спеціальні засоби індивідуального захисту; змінити йому прізвище, ім’я, по батькові, видавши новий паспорт та інші документи; не вказувати його установчі дані в слідчих документах; вжити заходи до прослуховування телефонного апарату свідка за його проханням та до технічного документування погроз; встановити спостереження. За згоди свідка і з санкції прокурора свідку може бути зроблено пластичну операцію з метою зміни його зовнішності.
У виняткових випадках припускається слухання справи за відсутності свідка або допит його за відсутності підсудного. Всі заходи безпеки вживаються за згоди свідка і здійснюються для нього безкоштовно.
Свідок має право:
- отримувати середню заробітну плату за місцем роботи за час, витрачений за викликом;
- давати показання рідною мовою;
- особисто знайомитися зі змістом протоколу допиту, вимагати доповнення протоколу та внесення до нього поправок;
- під час провадження очної ставки, з дозволу слідчого або особи, яка провадить дізнання, ставити запитання іншому учаснику очної ставки;
- оскаржити дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора;
- користуватися під час допиту в суді письмовими записами, якщо показання пов’язані з будь-якими цифровими та іншими даними, які важко вдержати в пам’яті.
Експерт. Згідно із ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для винесення висновку з питань, що досліджуються.
Експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.
Під експертизою розуміється дослідження різних питань, що мають значення для правильного розв’язання кримінальної справи, яке проводить експерт з використанням своїх спеціальних знань. Експертиза може бути призначена та проведена відповідними спеціалістами в будь-якій сфері людських знань, за винятком права.
У процесі своєї діяльності експерт користується такими процесуальними правами:
- ознайомлюється з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи;
- порушує клопотання про надання матеріалів, необхідних для винесення висновку;
- з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду може бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій;
- ставить особам, які допитуються, запитання, що стосуються експертизи.
Спеціаліст. Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128’ КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для подання сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів.
Якщо експерт дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуальне становище спеціаліста і експерта різне.
До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні вимоги: бути не заінтересованим в результаті справи та мати необхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.
Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженні яких може бути залучений спеціаліст. Слідчий запрошує спеціаліста у тих випадках, коли він визнає за необхідне використати спеціальні знання та навички при провадженні слідчої дії.
Обов’язковою є участь спеціаліста при проведенні:
а) зовнішнього огляду трупа та судово-медичного освіду-вання особи. Ці дії проводяться за участю судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 193 КПК України);
б) ексгумації трупа. Ця дія проводиться за присутності судово-медичного експерта (ч. 2 ст. 192 КПК України);
в) допиту неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років. Ця дія проводиться за присутності педагога, а в разі необхідності (ч. 1 ст. 168 КПК України) - лікаря.
Спеціаліст у кримінальному процесі має право’, робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу, пов’язані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу слідчого або суду з запитаннями до осіб, які беруть участь в провадженні слідчої дії; знайомитися із змістом протоколу слідчої дії, в провадженні якої брав участь спеціаліст. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання своїх обов’язків та на відшкодування витрат, пов’язаних з явкою за виклик-ом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України).
У відповідності із ст. 128’ КПК України спеціаліст зобов’язаний:
- своєчасно з’явитися за викликом; брати участь у провадженні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів;
-звертати увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час провадження слідчої дії.
Положенням про діяльність експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ (наказ МВС України № 140 від 9 березня 1992 р.) на експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти, покладається також обов’язок мати при собі і кваліфіковано використовувати відповідні науково-технічні засоби; проводити необхідні експрес-аналізи виявлених слідів та давати слідчому розгорнуті відомості про можливі прикмети злочинців. У відповідності з п. 2.2.3.2 даного Положення співробітник криміналістичного підрозділу, що виступає як спеціаліст, діє за вказівкою слідчого та несе особисту відповідальність за повноту і правильність використання всіх науково-технічних засобів, що маються в його розпорядженні і призначені для виявлення, фіксації та вилучення речових доказів.
Поняті. Залучення понятих у кримінальному процесі переслідує мету створення необхідних умов для об’єктивного та правильного провадження слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів.
Ст. 127 КПК України передбачає обов’язкову участь не менше двох понятих при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред’явленні осіб та предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, описі майна та освідуванні.
Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані у справі повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів дізнання та попереднього слідства.
Поняті зобов’язані:
- бути присутніми під час провадження слідчої дії;
- після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколі факт, зміст та результати цієї дії.
Поняті мають право робити зауваження з приводу проваджуваних слідчих дій. Ці зауваження підлягають занесенню до протоколу.
Понятий користується правом на відшкодування витрат та сплату винагороди у зв’язку з викликом для участі у слідчих діях.
Перекладач. Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.
Перекладач зобов’язаний:
- з’явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора або суду та повно і точно зробити доручений йому переклад;
- не розголошувати без дозволу слідчого дані попереднього слідства;
- додержуватися порядку судового розгляду.
За ухилення від явки перекладач може бути оштрафований у відповідності із ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За відмову від виконання обов’язків перекладача, а також за завідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно із ст. 178 та 179 Кримінального кодексу України.
Слідчий, орган дізнання, прокурор або суд зобов’язані пояснити перекладачеві його обов’язки та попередити під розписку про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за завідомо неправильний переклад.
Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї показання він перекладає.
Закон не визначає прав перекладача. Проте як учасник слідчої дії він має ті ж права, що й всі при цьому присутні, зокрема поняті. За аналогією, як зазначають С.П. Щерба, А.Я. Марков та Т.І. Стеснова, перекладач під час участі в допиті, очній ставці, обшуці та інших слідчих діях має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до протоколу. Він має право також оскаржити дії слідчого та органу дізнання’.
Беручи участь у слідчій дії, перекладач засвідчує своїм підписом відповідність записів у протоколі тому, що мало місце в дійсності, може вносити до протоколу свої зауваження та поправки.1
Секретар судового засідання - учасник кримінального процесу, в процесуальні обов’язки якого входить ведення та засвідчення своїм підписом вірності протоколу судового засідання та розпорядчого засідання суду.
Секретар судового засідання повинен бути не заінтересованим у результатах справи.
Правила відводу судді повною мірою стосуються і секретаря судового засідання, з тим лише обмеженням, що попередня його участь у справі як спеціаліста, експерта, перекладача або секретаря судового засідання не може бути приводом для відводу.
Заявник - особа, яка заявила про злочин. Заявник є учасником кримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи. Саме на цій стадії особа, яка заявила про злочин, має статус заявника. Далі — у стадіях попереднього розслідування та судового розгляду - така особа, в залежності від підстав, виступає або як потерпілий, якщо їй заподіяно шкоду, або як свідок, якщо вона була лише очевидцем вчиненого злочину. Інколи заявник стає й обвинуваченим, якщо з’ясується, що він сам вчинив злочин.
На заявникові лежить обов’язок давати правдиві повідомлення. Він несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що його має бути попереджено при отриманні від нього заяви.
Заявник має право ознайомлюватися з протоколом отримання заяви, робити зауваження та доповнення або ж власноручно викласти свою заяву.
Слідчий, орган дізнання, прокурор та суд зобов’язані прийняти заяву та розглянути її в установленому порядку протягом трьох, а за необхідності перевірки - не пізніше як протягом десяти діб.
Про прийняте за результатами перевірки рішення (про відмову в порушенні справи або про порушення кримінальної справи) відповідні особи мають сповістити заявника. Якщо заявник не згоден з відмовою у порушенні справи, він може оскаржити таке рішення прокурору протягом семи днів з моменту отримання копії постанови. Залишення прокурором скарги без задоволення дає заявникові право оскаржити рішення прокурора безпосередньо через суд (ст. 991 КПК України).
ВИСНОВОК
Поняття і класифікація учасників кримінального процесу, коло суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності в КПК не визначено, тому в теоретичній літературі щодо цього поняття і класифікації учасників процесу є різні погляди.
У главі 3 КПК України лише визначено учасників процесу, які мають зацікавленість у провадженні справи, законодавець їх коло не обмежує. До учасників (суб’єктів) кримінального судочинства необхідно зараховувати всіх осіб, діяльність яких і правовідносини між якими становлять сутність провадження у кримінальній справі.
Отже, у широкому розумінні учасниками процесу є всі особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права і несуть визначені обов’язки. В главі 3 КПК України ,,Учасники процесу, їх права і обов’язки” названо тільки тих учасників процесу, що, як правило, мають власну зацікавленість у ході справи. Ні закон, ні правова теорія не обмежують коло учасників процесу тільки тими, що вказані в цій главі кримінально-процесуалшьного кодексу України.
Таким чином, учасники(суб’єкти) кримінального процесу – це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину, чиї права та обов’язки регламентуються чинним законодавством.
Особливістю кримінального процесу являється те, що кримінально процесуальні права та обов’язки виникають саме з моменту залучення особи до участі у кримінальному процесі, на відміну від багатьох інших галузей права, тому поняття ,,суб’єкти” кримінального процесу повністю співпадає з поняттям ,,учасники”. Але слід вживати термін ,,учасники кримінального процесу”, оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов’язками.
В підготовці курсової роботи виникла проблема, яка пов’язана з тим, що в її обсязі практично не можливо в повній мірі охарактеризувати права та обов’язки всіх учасників кримінального процесу, адже кожна їх група заслуговує на власне дослідження. Тому, така робота головним своїм завданням та результатом в навчальному процесі дає тільки загальну характеристику і показує ті характерні, притаманні лише певним групам учасників кримінального процесу права та обов’язки – їх правовий статус.
Література
Конституція України.
Науково-практичний коментар кримінально процесуального кодексу України. К. – 1997.
Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. - 1999, - № 1.
Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. - М., 1981.
Кругликов А.П. Правовеє положение органов й лиц, производящих доз-нание, в советском уголовном процессе. - Волгоград, 1986.
Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальньїе функции.-М., 1986.
Михеснко М.М.. Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. - Київ, 1997.
Потебенько М. О. Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього // Юридичний вісник України. - 1999. - № 29.
Савицкий В.М. Право на защиту й нормативнеє выражение презумпции невиновности // Адвокатура й современность. - М., 1987.
Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968.
Тертьішішк В.М. Проблемы теории й практики доказывания на досудебных стадиях современного уголовного процесса. - Сумьі, 1995.
Царев В.М. Зффективность участия защитника в доказьівании на пред-варительном следствии. - Красноярск, 1990.
Щерба С.П. и др. Дознание. - М„ 1986.
Щерба С.П.. Марксе А.Я., Стесиова Т.И. Участие переводчика на пред-варительном следствии й дознаний. - М., 1993.
Шумський П.В. Прокуратура України. - Київ, 1998.
Тертышник В.М. Гарантии защиты прав и законных интересов граждан в уголовном процессе // Сов. гос. и право. - 1989. - № 11. - С. 37; Тертишник В.М. Гарантії істини, свободи і справедливості в кримінальному процесі // Юридичний вісник України. - 1999. - № 6. - С. 27-30.
1 У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України для означення даної форми розслідування використовується саме цей термін, у той час як у Конституції України (розділ 15 «Перехідні положення») вжито термін «досудове слідство», який набуває все ширшого обігу в мові юридичної науки. Цей термін використовують і розробники нового КПК України.
2 Див.: Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968. - С.216.
1 Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 1.
1 Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968. - С. 246-248
1 Див.: Карнеева Л.М.,