Речові докази в кримінальному процесі
Речові докази — завжди первісні докази. Документ може бути як первісним, так і похідним. Він буде первісним, якщо складений особою, що безпосередньо сприймала факти, або його складанню взагалі не передувало одержання фактів або відомостей про них (розпорядчі акти).
Розділ 2. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи
2.1 Особливості збирання,перевірки та оцінки речових доказів
Кримінально-процесуальний закон передбачає ряд слідчих дій, в ході яких особи, які проводять дізнання, дізнавачі, слідчі, прокурори, судді (суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази. Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність. Реалізація вимог закону забезпечує, з одного боку, максимальну повноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого — не допускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розгляду предметами, забезпечує зберігання речових доказів, та у разі їх пошкодження або втрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та ін.1
Збирання доказів — це комплексне поняття, яке включає в себе дії уповноважених на це посадових осіб по знаходженню, виїмці, фіксації та долученню до кримінальної справи фактичних даних, які мають силу доказів, а в кінцевому підсумку — джерел доказів.
Істотне значення мають такі правила процесуального регулювання збирання та перевірки речових доказів:
а) передбачається обов'язкова присутність понятих в ході слідчих діях, при яких здійснюється збирання речових доказів та фіксуються обставини їх знаходження. На понятих закон покладає обов'язок затвердити факт, зміст та результати дій, тобто підтвердити, наскільки правильно в протоколі слідчої дії відображений процес його проведення та отриманні результати.
б) встановлюється можливість присутності при виконанні слідчих (судових) дій по збиранню речових доказів осіб, законні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконання та результатами цих дій;
в) передбачається застосування науково-технічних засобів для фіксації речових доказів, а отже фіксації місця та обставин їх знаходження (копіювання, фотографування, відео зйомка, складання планів, схем та інше). З цією ж метою використовується допомога спеціалістів (ч. 2, З КПК України). Порушення зазначених вимог закону також може спричинити у певних випадках сумніви в повноті, об'єктивності, всебічності результатів огляду, обшуку, виїмки та ін.;
г) з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, встановлена можливість проведення огляду до порушення кримінальної справи. У цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події (пункти 1—2 ст. 190 КПК);
д) передбачається можливість у невідкладних випадках провадити обшук і виїмку у нічний час (ст. 180 КПК);
є) встановлено порядок зберігання речових доказів, який виключає їх підміну, втрату чи змінення істотних для справи ознак. Так, згідно зі ст. 79 КПК України речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду;
ж) процес збирання та перевірки речових доказів обов'язково відображається в процесуальних документах, наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених законом правил.
Збирання та перевірка речових доказів здійснюються протягом усього процесу доказування по справі. Було б неправильно, зокрема, ігнорувати можливості, які має суд не тільки для дослідження вже наявних у справі, але й для збирання нових речових доказів.
Разом з тим через наявність тих завдань, які кримінально-процесуальний закон ставить перед дізнанням та досудовим слідством, основна робота по збиранню речових доказів повинна виконуватися на цих стадіях провадження по справі.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік можливих дій по збиранню доказів. Звідси отримання доказів способами, які не передбачені законом, є не допустимим тому, що отримані у такому разі дані про необхідні для правильного вирішення кримінальної справи обставини не мають доказового значення.1
Способи збирання доказів у загальному вигляді зазначені у ст. 66 КПК, в якій сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможуть встановити необхідні в справі фактичні дані.
Докази можуть бути подані підозрюваними, обвинуваченими, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.
У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор та суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити їх підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати інші засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Усі надані слідчому чи суду зазначеними суб'єктами правовідносин докази, у тому числі предмети та документи, підлягають повній та об'єктивній перевірці та оцінці. На жаль, КПК України не містить, на відміну від російського кримінально-процесуального законодавства2, норму, яка передбачала б порядок проведення перевірки зібраних доказів по справі.
У силу принципу публічності обов'язок перевірки доказів покладається на суб'єктів кримінального процесу — особу, яка проводить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, суддю (суду).
Важливу роль у перевірці доказів можуть відігравати інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності (не наділені власними повноваженнями), які беруть участь у доказуванні як зі сторони захисту, так і зі сторони обвинувачення. Вони можуть реалізовувати це шляхом заявлення різноманітних клопотань, пов'язаних прямо чи опосередковано з перевіркою зібраних чи тих, які збираються, доказів; постановки питань допитуваним (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому); внесення у протоколи слідчих та судових дій (у провадженні яких вони брали участь), доповнень, поправок, зауважень; участі у судових дебатах; подання скарг на дії (бездіяльність) та рішення дізнавача, слідчого, прокурора та суду; оскарження вироку, ухвали та постанови суду.
Після заявлення клопотання та заслуховування по ньому думки учасників судового розгляду суд вирішує його шляхом внесення мотивованої ухвали, а суддя – постанови. Відхилення клопотання не позбавляє учасників процесу права заявляти їх протягом усього судового слідства.
Перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їх перевірка. Таке спрощене трактування може призвести до і мої ці я та помилок на практиці. Докази перевіряються в порядку їх збирання, а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані.
Перевірці доказів на стадії досудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється при відсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчинення злочину, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається в умовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність, змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою, яка проводить дізнання, дізнавачсм, слідчим, прокурором, які не є самостійними та незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їх діяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники органів дізнання та розслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основним змістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; зміст та результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковими для суду.
Тому найбільш сприятливими для перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовлені низкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом — самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу; здійснення перевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінального процесу (передусім безпосередності, змагальності, рівноправності сторін ); наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних, перевірених та оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, — володіння ними повною картиною вчиненого злочину;можливості практично одночасної участі у перевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахувати фактори, якими сторони керуються при перевірці доказів.
Перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчі дії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевірку доказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка, відтворення обстановки та обставин події — на перевірку. Але це не завжди так. І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки та обставин події — отримання нових доказів.
Необхідно відзначити, що на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання. Так, по 11 справах (4,8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів не проводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.
Оцінка кожного речового доказу складається з визначення характеру їх джерела, а також згідно з правилами належності та допустимості.
Джерелом речових доказів, як свідчить практика, є місце їх знаходження. Воно має важливе значення як для встановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їх доказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколі повинно бути обов’язково вказано, при яких обставинах та в якому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.
При оцінці речових доказів повинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотримання правил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформлення відповідних дій.
2.2 Зберігання речових доказів
Законодавство визначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
Для зберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає, то для збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи1.
В Апеляційному суді м. Києва для зберігання речових доказів виділено окреме приміщення, яке відповідає всім вимогам нормативних документів. Найчастіше в суді як речові докази перебувають аудіо- та відеокасети із записами слідчих дій, документи, одяг, взуття, мобільні телефони, газети і т.п.
У приміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберігання речових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Тому наказами голів судів обладнано окремі сейфи.
Іноді речові докази можуть бути повернуті їх володарям до вирішення справи в суді, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження по справі (ст. 79 КПК) тільки після винесення мотивованої постанови. Речові докази у вигляді швидкопсувних товарів та продукції, зберігання яких ускладнене або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких порівнянні з їх вартістю, можуть бути також повернені їх володарям. Перед цим вони мають бути сфотографовані або зняті на відео - або кіноплівку. У справі має зберігатися документ про їх повернення володарям.
У разі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони можуть бути передані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт.
Наркотичні засоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тільки в органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичних підрозділах і судом на зберігання не приймаються.
Речові докази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних режимних державних підприємств.
Отрута або сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їх керівництва.
Речові докази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються, про що складається протокол.
Грошові знаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які є речовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються на зберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а також можуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.
Зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовим дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду) відповідними службами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання володарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це збережену розписку, яка прилучається до справи.
Згідно зі ст. 80 КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
"Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, за їх клопотанням і в порядку, встановленому статтею 186 КПК".1
Відповідно до Інструкції з діловодства в місцевому суді визначають процедуру, згідно з якою голова суду зобов'язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів стосовно їх приймання, передачі, про що складається відповідний акт. При звільненні працівника апарату суду від виконання обов'язків щодо роботи з речовими доказами голова суду утворює спеціальну комісію для перевірки відповідності фактичної наявності речових доказів. Результати перевірки відображаються в акті прийняття-передачі речових доказів іншому працівникові апарату суду, на якого такі обов'язки покладено відповідним наказом суду, або керівнику апарату суду.
Строки зберігання речових доказів, коли володар встановлений, але не заявив вимог про їх повернення за якихось причин, кримінально-процесуальним законом не встановлені.
У цих випадках повинні діяти цивільно-правові відносини, які встановлюють трьохрічний строк позовної давності, протягом якого володар предмета, визнаного речовим доказом, може отримати його назад та набути право власності на нього.
2.3 Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ
Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ вирішувалися судами переважно з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власність держави. Наприклад у кримінальній справі № 1-49/06 вироком Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2006 р. постановлено передати в дохід держави такі речові докази, як відео- магнітофон та плюшеву собаку. Однак відповідно до частини четвертої ст. 81 КПК України передаються в дохід держави лише гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. У цьому разі суд дійшов висновку, що незначна цінність цих речей не перешкоджає їх передачі в дохід держави.
За 2006 р. у провадженні по першій інстанції в Апеляційному суді м. Києва перебувало лише три кримінальні справи, у вироках яких постановлено конфіскувати речові докази в дохід держави.
Протягом 2007 р. Апеляційним судом м. Києва прийнято лише одне рішення про передачу речових доказів у дохід держави.
Слід зазначити, що основна категорія кримінальних справ, які розглядаються районними судами м. Києва, є справи про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Тому речові докази по таких справах - це наркотичні речовини (опій, канабіс, макова соломка, метамфетамін), які виготовлені в переважній більшості в кустарних умовах, або наркотична сировина, зберігаються вони, як правило, в камері схову районних РУ ГУ МВС України в м. Києві, прокуратурі району. Питання щодо них в обов'язковому порядку вирішується у вироку, але до того, як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться відповідна судова експертиза. Зазначене свідчить, що суди правильно приймають рішення про їх знищення.
З приводу інших видів речових доказів суддівська практика є більш стабільною. Одяг, мобільні телефони чи інші речі, які до вчинення злочину були власністю потерпілих, їм же і повертаються, якщо ж були власністю засуджених, то повертаються їх родичам, за відсутністю потреби -знищуються.
Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України питання речових доказів повинно вирішуватися у вироку чи постанові про закриття кримінальної справи, тобто при вирішені справи по суті. Однак існують випадки, коли питання про речові докази вирішується окремою постановою. Такі постанови приймаються з метою виправлення недоліків судового рішення, в якому було залишено поза увагою питання речових доказів. Таку практику слід визнати негативною, оскільки вона свідчить про низьку якість процесуальних рішень. Порядок виправлення помилок чи інших недоліків судового рішення тим же судом, що його постановив, передбачений ст. 409-411 Кримінально-процесуального кодексу України. Суди користуються правилом, згідно з яким допускається постановленням додаткового рішення з метою виправити технічні помилки, які не впливають на суть рішення.
Відсутність у рішенні вказівки про речові докази засвідчує неповноту змісту рішення. Винесення суддею постанови в порядку ст. 409-411 КПК України в свою чергу впливає на реалізацію права на оскарження рішення в частині речових доказів. Враховуючи принцип кримінального процесу - можливість апеляційного та касаційного оскарження рішень, наявність додаткового рішення у справі породжує окремі правовідносини з приводу його оскарження. Все це призводить до необгрунтованого ускладнення та нагромадження кримінально-процесуальних відносин.
Знищення речових доказів відбувається відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, згідно з якою, якщо за судовим рішенням потрібно знищити речові докази, які зберігаються в суді, вони знищуються після набрання судовим рішенням законної сили.
Знищення речових доказів проводиться комісією в складі не менше трьох осіб: судді - головуючого в суді першої інстанції, керівника апарату суду, секретаря судового засідання, секретаря суду чи іншого працівника апарату суду. Знищення оформляється актом, у якому зазначаються номер справи та дата судового рішення, дата, місце, спосіб знищення речових доказів (речового доказу), прізвища та посади членів комісії. Акт підписується всіма членами комісії, затверджується головою суду, підпис якого скріплюється гербовою печаткою суду та долучається до матеріалів справи. У журналі обліку речових доказів повинен робитися запис про виконання судового рішення в частині знищення речових доказів. В основному вироки в цій частині виконуються, суддями дотримуються вимоги інструкцій. Але мали місце і випадки порушення цих вимог. Так, по деяких справах були складені акти про знищення речових доказів, а вони фактично зберігались. Відсутній єдиний зразок акта знищення речового доказу.
Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія вироку або витяг з нього (з вказівкою про знищення речових доказів) надсилається за місцезнаходженням речових доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис.
У разі ненадходження відомостей з приводу виконання рішення суду в частині речових доказів секретарем канцелярії ставиться відмітка в журналі, а також направляється нагадування органу, зберігаються речові докази. Все це свідчить про наявний контроль за виконанням вироку. Кримінальні справи по яких не надійшли відомості про виконання рішення суду, не здаються до архіву.
Вивчення становища в районних судах з приводу терміну та правильності оформлення процедури знищення речових доказів та звернення в дохід держави коштів, вилучених від реалізації речових доказів, свідчить про те, що виконавцями рішень суду з приводу речових доказів не завжди виконуються вимоги відповідних інструкцій та порушуються розумні, строки виконання. Керівниками районних РУ ГУ та ВДВС не вживаються відповідні заходи для поліпшення становища щодо цього питання.
Зокрема, районні суди м. Києва у своїх довідках про стан обліку, зберігання, передачі речових доказів зазначають, що в деяких випадках співробітники РУ ГУ не дотримуються вимог інструкції з приводу складу комісії по знищенню речових доказів. Працівники кримінальних канцелярій вживають відповідних заходів, акти при знищення речових доказів, які оформлені з порушенням вимог Інструкції, повертаються в РУ ГУ для до оформлення.
Крім того, перевіркою правильності оформлення знищення речових доказів встановлено порушення з боку РУГУ. А саме у разі знищення наркотиків та прекурсорів Дарницьким РУГУ м. Києва направляється на адресу суду тільки повідомленні при знищення речових доказів, де не вказується, яким саме чином знищений речовин доказ, склад комісії по знищенню, хоча на адресу суду потрібно направляти акт знищення та супровідний лист. В управлінні охорони Київського метро ці вимоги дотримуються. З боку голови Дарницького районного суду будь-якого офіційного звернення до керівництва Дарницького РУГУ про неприпустимість такого оформлення знищення речових доказів не було.
Консультантами судів по кримінальних справах питання виконання вироку в частині, яка стосується долі речових доказів, не завжди контролюється, нагадування систематично не надсилаються.
Водночас періодичні нагадування теж є малоефективними. В Апеляційному суді м. Києва перевіркою матеріалів кримінальних справ, які пересували в провадженні суду по першій інстанції, встановлено, що з 27 справ, які підлягають виконанню в частині речових доказів за 2006 р., до теперішнього часу виконано вироки лише у 10-ти кримінальних справах, зовсім не виконано 12 рішень кримінальних справ та 5 рішень виконано частково.
Згідно з даними в Подільському районному суді м. Києва, незважаючи на нагадування щодо стану виконання вироків у цій частині, до суду на даний час не надійшло повідомлень про знищення речових доказів по 141 кримінальній справі за 2006 р. та по 41 кримінальній справі, які розглянуті за період 2007 р.
З метою отримання інформації про стан виконання судових рішень у частині знищення речових доказів по кримінальних справах 11.06.2007 р. Подільським районним судом м. Києва було направлено листи до прокуратури Подільського району м. Києва, Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Дніпровської транспортної прокуратури. Однак повної і змістовної інформації суд не отримав.
У зв'язку з цим судом направлено листа до ГУ МВС України з проханням провести перевірку в Подільському РУ ГУ МВС України в м. Києві стану виконання вироків Подільського районного суду м. Києва за 2006-2007 р. у частині знищення речових доказів та вжити заходів реагування.
Повідомлення про виконання рішень суду по речових доказах як від відділу державної виконавчої служби, так і від РУ ГУ надходять через тривалий проміжок часу, як у випадку конфіскації і звернення в дохід держави речових доказів, так і у випадку їх знищення, що пов'язано з тривалістю у часі процедури реалізації або знищення речових доказів. У зв'язку з цим у журналі обліку речових доказів відсутні відмітки про виконання рішення суду. Працівниками кримінальної канцелярії суду це питання контролюється, але є випадки, коли в справах немає нагадувань про необхідність надати документи про виконання рішення суду.
Якщо за рішенням суду речові докази по справі підлягають реалізації та вилучені кошти зверненню в дохід держави, судами направляються виконавчі листи до відділу державної виконавчої служби у триденний строк, але є винятки, що пов'язані з несвоєчасністю здачі адміністративних справ до канцелярії, а також у разі, коли за рішенням суду правопорушник повинен, сплатити штраф, йому надається час для добровільної сплати суми штрафу. Головою суду та його заступниками з цього питання ведеться належна робота по контролю своєчасності здачі кримінальних та адміністративних матеріалів до канцелярії.
Про необхідність отримати речові докази суд повідомляє їх власника (якщо речові докази перебувають у суді). У разі особистої явки власника речового доказу обов'язково встановлюється його особа (на підставі паспорта чи іншого документа, який містить фотографію). У розписці про отримання речових доказів чітко зазначається, на підставі якого документа встановлено особу, а також указуються орган, що видав документ, місце та дата його видачі. Якщо речові докази отримує представник юридичної чи фізичної особи, крім указаних дій, потрібно вимагати пред'явлення відповідної довіреності, яка долучається до матеріалів справи разом з розпискою про отримання речових доказів.1
Речові докази, інші предмети, які потрібно повернути їх власникові, зберігаються в суді до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Якщо протягом шестимісячного строку клопотання про повернення речових доказів не надходило, працівник апарату суду, який відповідає за збереження речових доказів, доповідає про це судді, - головуючому під час розгляду справи в суді першої інстанції чи голові суду, які відповідно до ст. 41 Конституції України можуть розглянути це питання в порядку виконання судового рішення.
Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи повідомлення про виконання судового рішення в повному обсязі.
Якщо за судовим рішенням необхідно повернути речові докази, що перебувають на зберіганні поза межами суду, копія судового рішення разом із супровідним листом надсилається для виконання відповідному органу, установі, підприємству тощо, де перебувають на зберіганні речові докази. Про зазначену дію повідомляється власник.
У разі прийняття судом рішення щодо конфіскації речового доказу виконавчий лист, копія вироку та копія документа, що засвідчує місце зберігання речового доказу, передаються для виконання органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням речового доказу.
Справа підлягає здачі в архів суду після отримання судом і долучення до матеріалів справи виконавчого листа з відміткою про конфіскацію речових доказів.
Речові докази, які за рішенням суду зберігаються в матеріалах кримінальної справи, зберігаються в архіві разом з матеріалами кримінальної справи.
В Апеляційному суді м. Києва та районних судах м. Києва виконання вироків завжди контролюється головуючим суддею по справі та голова суду тримає це питання на контролі. Як приклад, згідно з планом роботи Дарницького районного суду м. Києва на перше півріччя 2007 р. консультантом у кримінальних справах здійснюється щомісячний контроль за веденням журналу по речових доказах, перевіряється наявність речових доказів та звернення вироків (постанов) суду до виконання, складається акт перевірки. Речові докази, які знаходяться в Дарницькому районному суді м. Києва, зберігаються в сейфі, який замкнений та опечатаний.
Висновок
Кримінально-процесуальний закон містить легальне визначення доказів у кримінальній справі. Процесуальні джерела доказів є формою збереження фактичних даних.
Докази встановлюються: показами свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого;висновком експерта;речовими доказами; протоколами слідчих і судових дій; протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів; іншими документами.
З метою поліпшення роботи в частині виконання вироків загалом слід направити копії даного узагальнення до районних судів м. Києва для обговорення на нараді та врахування при вирішенні кримінальних та адміністративних справ.
Направити лист ГУ МВС України в м. Києві, в якому звернути увагу слідчих на правильне зазначення речових доказів у обвинувальному висновку. Обговорити узагальнення на оперативні її нараді суддів Апеляційного суду м. Києва.
Поняття доказів належить до фундаментальних категорій у кримінальному процесі. Адже від правильного розуміння цього поняття залежить і напрям пошуку доказів, і вміння їх використовувати в процесі встановлення істини. У кримінальному процесі докази виступають як засоби доказування конкретних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.
Потрібно констатувати, що поняття доказів досліджувалося багатьма вченими, оскільки правильне його визначення має безпосереднє відношення до якості розслідування злочинів, вирішення кримінальних справ, законності й обґрунтованості рішень, які приймаються органами досудового розслідування та судової влади. Для того щоб глибше пізнати окреслену проблему та розглянути можливі шляхи її вирішення, доцільно проаналізувати розвиток цього поняття з більш ранніх часів.
Література
Конституція України від 28.06.96р.із змінами, внесеними ЗУ від 8.12.04 року № 2222-IV
Кримінально – процесуальний кодекс України // Відомості Верховної ради України 2001 №3435
Закон України « Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України » № 807-VI від 25.12.08
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р.№ 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства,яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» ( зі