Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади

Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади

формально вважаються незалежними від федеральної судової системи. Фактично ж Верховний суд США розглядає скарги на рішення судів штатів, якщо в них піднімається "федеральне питання", а також клопотання про скасування тих рішень суду, якими закон будь-якого штату чи акт Конгресу визнається таким, що суперечить Конституції США. У більшості незначних за своїми розмірами штатах використовується дволанкова система загальних судів, яка складається з судів першої інстанції і вищого суду. В штатах, які займають значні території, судові системи, як правило, включають три ланки судових органів, оскільки крім судів першої інстанції і вищих судів мають ще апеляційні суди проміжної юрисдикції (іноді термін "проміжний" використовується в їх офіційній назві). Як правило, очолює судову систему штату верховний суд, але в деяких штатах він називається апеляційним. Більшість американських учених поділяють судову систему штатів на чотири ланки: вищі суди штатів, проміжні апеляційні суди, суди першої інстанції і суди з обмеженою компетенцією [2, с. 369].

Сьогодні спостерігається тенденція до посилення ролі верховних судів штатів у тлумаченні конституцій і оцінці законодавства штатів у зв’язку з тими судовими справами і скаргами на рішення адміністративних органів, які вони розглядають. Значення цієї функції істотно посилилось за останні десятиліття, коли в окремих штатах верховні суди почали більш рішуче захищати права громадян, ніж Верховний суд США [11, с. 612].

За кількістю суддів, які задіяні у судах, а також за кількістю справ, що розглядаються, існують суттєві розбіжності між федеральними судовими органами і судами окремих штатів. Американський вчений В. Бернхем вказує на те, що за кількістю суддів федеральна судова система прирівнюється до судової системи найбільших штатів [18, р. 183]. Наприклад, загальна кількість суддів усіх федеральних судів першої інстанції і апеляційних судів приблизно дорівнює кількості суддів штату Каліфорнія і становить приблизно 800 чол. Суди Каліфорнії за один рік розглядають майже мільйон справ, тоді як федеральні суди за цей самий період - лише чверть цієї кількості.

На відміну від федеральних суддів у більшості штатів судді обираються, а не призначаються. Лише в декількох штатах губернатор призначає суддів (іноді за згодою законодавчих органів штату). Наприклад, у штаті Массачусетс ніколи не застосовувалась виборча система щодо суддів [16, с. 58].

Факт виборності суддів вказує на політичну природу інституту суддівства, оскільки судді вимушені вести виборчу компанію. Як вказує І.А. Алєбастрова, виборність суддів має історичні витоки з тих часів, коли місцеве населення намагалося забезпечити незалежність від англійського уряду, тому в період боротьби за незалежність це завдання було важливішим за деполітизацію судів [19, с. 141]. На даний час виборність суддів зберігається як історична традиція. Вважається, що обрання має зробити суддів відповідальними перед громадськістю. І.А. Алєбастрова зазначає, що вибори суддів давно вже не політизовані в тій мірі, в якій це відбувається з парламентськими чи губернаторськими виборами, а тим більше президентськими: обрання суддів відбувається, як правило, безальтернативно, причому єдиною кандидатурою в більшості випадків є діючий суддя, який майже ніколи не програє [19, с. 141].

Інші вчені, зокрема, Б. Барабаш, В. Бернхем, В. Бойцова та Л. Бойцова вказують на низку причин, із яких принцип виборності суддів у штатах піддається різкій критиці. Однією з них є недостатня незалежність суддів, коли суддя більше турбується про реакцію людей на прийняті рішення, ніж про правильне застосування закону. Іншою причиною є те, що громадськість не має достатніх правових знань для того, щоб належним чином оцінити кваліфікацію судді. Також підставою для критики є питання фінансування виборчої компанії. Як правило, фінансують цей захід юристи. З огляду на це, існує загроза, що після закінчення виборів судді будуть залежними від цих "спонсорів".

Система призначення суддів також не є панацеєю, оскільки губернатори штатів, використовуючи свої повноваження, призначають на посади суддів своїх політичних прихильників, які часто не мають достатньої правової кваліфікації.

У ХХ ст. все більше штатів почали віддавати перевагу системі поєднання принципів виборності і призначення. У 1840 р. у штаті Міссурі була схвалена так звана процедура Міссурі, яка сьогодні застосовується майже в половині штатів. Згідно з цією процедурою, губернатор сам призначає суддів, але його вибір обмежено. Список із трьох кандидатів формується виборним комітетом, який складається з юристів, суддів і простих громадян, і подається губернатору, який має відібрати з цього списку одного претендента. Це губернаторське призначення діє, як правило, 1 рік до наступних загальних виборів, під час яких ставиться питання, чи може суддя залишитись на посаді. Якщо виборці підтримують його кандидатуру, він залишається на посаді судді в апеляційному суді протягом 12 років і коротший термін у судах першої інстанції.

У США існує доктрина "політичного питання" ("Political Question"), яка частково пов’язана з вимогою про необхідність суддівського самообмеження (judicial-self-restraint). Ця доктрина означає, що розгляд спорів у Верховному суді США, які базуються на політичних питаннях, неможливий, тоді як спори щодо суто юридичних питань вирішуються ним в обов’язковому порядку. З 20-х років минулого століття ця доктрина дещо втратила своє значення, адже питання про прийняття певної справи до розгляду вирішував сам Верховний суд і не було розроблено чітких критеріїв для розмежування політичних і суто юридичних питань. Як зазначає В. Бернхем, важко зрозуміти, чому деякі з судових справ були припинені як політичні, політичними вони були не більше, ніж звичайні, "рутинні" справи . О.А. Жидков ще в 1980-ті рр. писав, що більшість дослідників не піддавали сумніву здатність Верховного суду США владним чином вирішувати питання, що мають глибоко політичний зміст, і брати активну участь у процесі формування державної політики [5, с. 144]. Питання, на його думку, не в тому, чи робить суд політику або чи має він це робити, а в тому, коли, в яких випадках, наскільки і з якими результатами він бере в ній участь.

Участь американських судів у формуванні політики суспільства не слід розглядати як участь суддів у партійній роботі або в діяльності політичних гілок влади - законодавчої і виконавчої. Така діяльність суддів є неприпустимою в силу правових традицій і норм професійної етики суддів. Своєрідний вплив Верховних судів на політичний процес виявляється у можливості прийняття ними політичних за своїм змістом рішень, які ззовні представляють собою звичайні судові рішення, що включають правову термінологію і аналіз судових прецедентів. Можна погодитись з Власіхіним В.П., який вказує на те, що вироблення політики судами відбувається в судово-правовій формі, в формі здійснення конституційного нагляду над двома іншими гілками влади [3, с. 55].

Рішення Верховного суду США прямо чи опосередковано здатні впливати на різні сфери життя американського народу. Прикладом практичного впливу конституційних доктрин і прецедентів, створюваних Верховним судом США, на різні сфери американського суспільства, є судові справи, в яких розглядалося питання про конституційність застосування смертної кари.

У 1972 р. Верховний суд США у справі Furman v. Georgia визнав неконституційними всі закони, які передбачали смертну кару. Але, як зазначає Л. Фрідмен, законодавчі органи більшості штатів виразили своє ставлення до рішення по справі Фурмана одним із всіх можливих способів: вони приймали нові закони, які карали смертю. У 1976 р. у справі Gregg v. Georgia Верховний суд конституційно схвалив застосування смертної кари .

На даний час в 38 штатах із 50 передбачено смертну кару в системі кримінальних покарань. Оскільки в поправці VIII до Конституції США міститься заборона накладати жорстокі й незвичайні покарання, невирішеним залишається питання про те, які саме із способів виконання смертної кари підпадають під дію цієї поправки. Починаючи з 1890 р., Верховний суд США неодноразово підтверджував відповідність Конституції США такого способу виконання смертної кари, як використання електроструму. У 1947 р. він визнав конституційним повторне застосування електроструму в ході виконання смертної кари, якщо перший розряд не спричинив смерті. У 1985 р. Верховний суд США відмовився навіть розглядати питання про конституційність цього способу виконання смертної кари, що дало привід противникам смертної кари, суддям У. Бреннану і Т. Маршаллу, охарактеризувати цей спосіб як “сучасний технологічний еквівалент спалення людей у полум’ї” [4, с. 67].

Сьогодні найменш жорстоким способом виконання смертної кари в Америці вважається летальна ін’єкція. Про це свідчить практика Верховного суду США і Верховних судів штатів. Так, у 2001 р. в одному із своїх рішень Верховний суд штату Джорджия вказав на те, що в майбутньому в цьому штаті всі смертні вироки мають виконуватися шляхом здійснення летальної ін’єкції. Легіслатури штатів також почали визнавати летальну ін’єкцію, якщо не єдиним способом виконання смертного вироку, то принаймні в якості альтернативного. Так, 11 квітня 2002 р. законодавчі збори штату Алабама прийняли закон, в якому передбачили два можливих способи виконання смертного вироку – застосування електроструму і летальну ін’єкцію.

Деякі сучасні американські вчені звертають увагу на тенденцію прийняття найбільш важливих рішень не найвищим судом держави - Верховним судом США, а судами штатів. Так, Л. Лангер зазначає, що упродовж останніх років Верховний суд Сполучених Штатів дуже обмежує право Конгресу приймати федеральні закони, обов’язкові для всіх штатів, формуючи тим самим суть політики щодо штатів . Починаючи з 1996 р., низкою своїх рішень Верховний суд Сполучених Штатів Америки розширив права штатів і обмежив федеральну владу над штатами з декількох важливих політичних питань: регулювання торгово-промислової діяльності, проведення виборів, питань, пов’язаних з правом подачі позову тощо. Л. Лангер відзначає, що міра, в якій суди штатів застосовують свою владу з метою впливу на політичний процес і те, як часто вони визнають закони штату неконституційними, залежить від конкретного штату, часу і галузі права. Так, у кінці 1970-х і на початку 1980-х рр. у середньому одна із 25 справ, що розглядалися Верховним судом штату Вашингтон, включала конституційну скаргу на законодавство. У цих справах Верховний суд штату Вашингтон визнавав неконституційним один із кожних чотирьох законодавчих актів. Верховний суд штату Джорджия за період з 1981 по 1985 рр. вирішував конституційність законодавчих актів штату в 165 судових справах, здійснюючи функцію судового конституційного контролю, в той час як Гавайський вищий суд за цей же період заслухав лише 21 судову справу, де необхідно було застосувати функцію судового конституційного контролю.

Президентські вибори у США у 2000 р. – нещодавній приклад активної участі верховних судів штатів у політичному процесі. Верховний суд штату Флорида мав витлумачити законодавство про вибори штату Флорида. Своїм рішенням Верховний суд штату Флорида продовжив строк для підрахунку виборчих бюлетенів в окремих округах штату Флорида.

Адвокати Дж. Буша доводили, що це рішення суперечить Конституції США і федеральному законодавству. Дж. Буш заявляв, що члени Верховного суду штату Флорида діяли як законодавці, переймаючи на себе законодавчі повноваження законодавчого органу штату. Натомість А. Гор і його команда адвокатів вимагали перемоги і доводили, що роль Верховного суду штату Флорида – тлумачити закони. Вони заявляли, що якщо політика – результат тлумачення законодавства судовою владою, то громадяни повинні підкорятися цій політиці. Адвокати Дж. Буша подали апеляцію до Верховного Суду США на рішення Верховного суду штату Флорида. Верховний Суд США повернув справу до Верховного суду штату Флорида, вказавши, що останній має внести ясність у своє рішення і визначити, у чому саме полягають повноваження Верховного суду штату Флорида - тлумачити чи встановлювати правові норми. Врешті-решт остаточне рішення Верховного суду США призвело до того, що Буш став наступним Президентом США.

На думку професора права Джорджтаунського університету Луїса М. Зейдмена, судді Верховного суду США постійно підкреслюють свою політичну нейтральність, натомість більшість американців дуже добре обізнані, що це не так. Зейдмен наводить дані соціологічного опитування населення, яке проводилось 15 - 17 грудня 2000 р., після того, як відбулися вибори Президента США і закінчився розгляд судової справи Bush v. Gore. Результати опитування показали, що 49 % опитаних погоджувалися з рішенням Верховного суду США у справі Bush v. Gore, у той час як 32 % - не погоджувались з цим рішенням, вважаючи його політичним і вказуючи на те, що при вирішенні цієї справи судді керувалися своїми власними політичними поглядами. Вражає той факт, що 49 % від усіх опитаних, незалежно від того, чи підтримували вони це рішення, виявляли високий рівень довіри до Верховного суду США. Зейдмен вказує, що такий відсоток був значно вищий за рівень довіри, висловлений населенням щодо інших інститутів державної влади. Більшість американців, які вважали, що рішення у цій справі було політично упередженим і хибним, продовжували підтримувати Верховний суд США як інститут державної влади.

Дані соціологічного опитування, наведені Луїсом М. Зейдменом, доводять той факт, що сила судової влади в повазі до неї і до винесених судових рішень. Таке ставлення до судової влади з боку державних органів, громадян, юридичних осіб формується тривалий час і існує передусім у країнах із давніми демократичними традиціями, там, де утвердився принцип верховенства права.


ВИСНОВКИ


Отже, незаперечним є факт участі судів США в політичному житті держави і здатності робити свій внесок у реалізацію політичного курсу держави. Вплив судової влади на загальнополітичні процеси в країні реалізується в певних юридичних рамках, які відображають особливості американського конституціоналізму, історичного розвитку країни і специфічні риси американської державності. Головна особливість участі американських судів у політичному процесі полягає в тому, що значна частина політико-управлінських рішень, прийняття яких у більшості інших держав є прерогативою законодавчих органів і уряду, в цій державі приймається саме в судовому порядку. Головна роль у цьому процесі відведена Верховному суду США.


ЛІТЕРАТУРА


Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо и Л.М. Энтина. - М.: НОРМА, 2002. - 832 с.

Конституционный судебный процесс: Учебник для вузов / Отв. ред. М.С. Саликов. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - 416 с.

Конституция США: История и современность / Каримский А.М., Маныкин А.С., Марченко М.Н. и др. / Под ред. Мишина А.А., Языкова Е.Ф. - М.: Юридическая литература, 1988. - 320 с.

Краткий юридический словарь / М.Е. Волосов, В.Н. Додонов и др. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 304 с.

Кросс Р. Прецедент в английском праве: Пер. с англ. - М.: Юридическая литература, 1985. - 239 с.

Куандыков М.К. Судебный прецедент как источник права в англосаксонской системе права: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Казахский национальный университет им. аль-Фараби. – Республика Казахстан, Алматы, 2002. – 29 с.

Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. - М.: Юристъ, 2001. - 444 с.

Кухнюк Д.В. До питання про судовий прецедент у кримінальному процесі України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2001. – Вип. 43. – С. 60 – 63.

Лайтфут К. Права человека по-американски. От колониальных времен до “нового курса” включительно. – М.: Прогресс, 1983. – 287 с.

Лафитский В.И. Основы конституционного строя США. – М.: Норма, 1998. – 272 с.

Лившиц Р.З. Судебная практика как источник права // Журнал российского права. – 1997. - № 6. – С. 49 – 57.

Лузин В.В. Методы толкования Конституции в деятельности Верховного Суда США // Государство и право. - 1997. - № 10. - С. 90 – 93.

Магнуссон П. Отбор судей в США // Российский судья. – 2003. - № 11. - С. 28 – 32.

Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико - правовий аспект): Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2002. - 19 с.

Марченко М.Н. Вторичные источники романо-германского права: прецедент, доктрина // Вестник Московского университета. - сер. 11, Право. - 2000. - № 4. - С. 52 – 63.

Марченко М.Н. Правовые системы современного мира. - М.: Зерцало - М, 2001. - 394 с.

Махненко Е.А. Формирование Верховного суда США в качестве органа конституционного контроля: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / ВЮЗИ. – М., 1988. – 24 с.

Махов В., Пешков М. Правила Миранды подвергаются критике // Российская юстиция. – 2000. - № 1. – С. 55 – 57.

Мироненко О. Про деякі загальні підходи до поняття "конституційна юстиція" і предмета її історії // Вісник Конституційного Суду України. - 1998. - № 4. - С. 44 – 52.

Мідор Д.Д. Суди в Сполучених Штатах. – Сент-Пол, Міннесота: Вест Паблішинг Ко, 1991. – 85 с.

Мишин А.А., Власихин В.П. Конституция США: Политико-правовой комментарий. – М.: Международные отношения, 1985. – 336 с.

Мишин А.А. Государственное право США. - М.: Наука, 1976. – 207 с.

Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / 6-е изд. перераб. и дополн. – М.: Белые альвы, 1999. – 456 с.

Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США. – М.: Наука, 1984. – 190 с.

Мишина Е. Миранда против штата Аризона (революция суда Уоррена) // Российская юстиция. – 1997. - № 2. – С. 50 – 53.

Мишина Е. Миссисипи против Джонсона как судебное зеркало президентского иммунитета // Российская юстиция. - 1998. - № 1. - С. 45 – 47.

Морозова Л.А. Еще раз о судебной практике как источнике права // Государство и право. – 2004. - № 1. – С. 19 – 23.

Муллануров А. К вопросу о конституционной юстиции // Конституционное и муниципальное право. – 2001. - № 2. – С. 13 – 14.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: