Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

про визначення мінімального строку, який пови­нен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочу­ється актом амністії або помилування, а також у наглядовому поряд­ку постановою судових органів.

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімаль­ний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні. Умов­ність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспи­товим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний не­відбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-дост­роково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспи­тового строку вважається день винесення судом постанови про умов­но-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазна­чити цю частину строку покарання у своїй постанові.[12. ст.222.]

На практиці виникає питання про обчислення іспитового стро­ку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового пока­рання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достро­ково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорів­нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по­карання більш тривале, ніж невідбута частина основного покаран­ня, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночас­не умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додат­кового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтова­ності такого звільнення.

Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-достроконого звільнення, можна виділити два види його правових наслідків сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої ча­стини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по­карання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звіль­ненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин. У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть­ся і особі призначається покарання за правилами КК України.


ІІ.6. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким


Заміна невідбутої частини покарання більш м 'яким передба­чає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її заміну іншим, більш м'яким видом пока­рання, яке засуджений продовжує відбувати. В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої чистини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений стан на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано про­довжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до КК України невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'я­ке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Схожість цього інституту з умовно-достроковим звільненням с традиційною. В КК 1960 р. вони навіть регламентувалися однією і тою ж статтею, застосовувалися при відбуванні тих самих видів покарань і після відбуття засудженим тих самих строків покарання. Але заміна невідбутого строку покарання більш м'яким ніколи не розглядалася як різновид умовно-дострокового звільнення. Відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, умовно-достро­кове звільнення застосовується під певною умовою, а заміна невідбу­того строку покарання є безумовною. По-друге, при умовно-достроковому звільненні особа повністю звільняється від подальшого відбу­вання покарання; при заміні ж невідбутої частини покарання більш м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й більш м'яке. І, нарешті, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, коли особа тільки стала на шлях виправлення, а при умовно-достроковому звільненні вже довела своє виправлення. [9. Ст. 51]

Більш м'яким вважається покарання, яке у системі покарань стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосоується після фактичного відбуття засудженим:

не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкій злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,а також у разі, коли особа раніше відбувала покаранняу у виді возбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила повторно умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю .

Відповідно до КК Українидо осіб, яким покарання замінене більш мяким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими України. [2. Ст. 81]

У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, повторного злочину, суд відповідно до правил КК України додає до по-карання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання.

ІІ.7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,

які мають дітей віком до трьох років


Підставами застосування звільнення від відбування покарання таких жінок КК України називає:

а) наявність вагітності, що повинна мати місце під час відбування покарання або народження в цей же період дитини, крім засуджених до позбавлення волі за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на строк не більше п'яти років;

б) осудження до обмеження волі або позбавлення волі;

д) недоцільність тримання таких засуджених у місцях позбавлен­ня волі у зв'язку з вагітністю або народженням дитини.

Умовами застосування є:

а) наявність у засудженої можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини або наявність сім'ї чи роди­чів поза місцями позбавлення волі;

б) згода останніх на спільне проживання з засудженою.

Звільнений від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є правом, а не обов'язком суду. Рішення про це суд приймає з урахуванням названих вище підстав і умов. Причому, крім заборони застосування такого звільнення у разі засудження жінки до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, інших обмежень у КК не міститься.

Відповідно до КК строк звільнення від відбування покарання визначається судом у межах строку, на який згідно з за­коном жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Умовність цього виду звільнення від покарання пов'язана з тим, що суд може за певних умов прийняти рішення про скасуван­ня звільнення від відбування покарання. Це відбувається в тому разі, коли засуджена відмовляється від дитини, передала її в дитячий бу­динок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд за подан­ням контролюючого органу, яким є орган кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої, скасовує звільнення і приймає рішення про направлення засудженої у відповідну устано­ву для відбування покарання, призначеного за вироком.

Перелік підстав, згідно з якими суд може скасувати звільнення, має вичерпний характер. Скасувати звільнення на підставі, не зазна­ченій в КК України, суд не може.

Закінчення строку звільнення від відбування покарання вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, закон по­в'язує з двома обставинами: досягненням дитиною трирічного віку або її смертю. Самі по собі ці обставини ще не означають автоматич­ного звільнення від невідбутої частини покарання, навіть якщо остання закінчилася. Тільки суд з урахуванням поведінки засудже­ної протягом встановленого строку звільнення від відбування по­карання може прийняти рішення про її звільнення від відбування покарання, або про заміну його більш м'яким, або про направлен­ня засудженої у відповідну установу для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати в строк покарання час, протягом якого засуджена не від­бувала покарання. [4. Ст. 3]

Відповідно до КК при вчиненні засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях КК України.


ІІ.8. Звільнення від покарання за хворобою


Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно небезпечні діяння. Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психі­чну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбу-нання покарання. Це питання регулюється ст. 84 КК.

Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч. 1);

б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перекоджає відбуванню покарання (ч. 2);

в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3).

При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психіч­ну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які с підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психіч­ного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлюва­ні свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей КК України. [2.Ст.92-95]

Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий знач­ною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевне­ність в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільненим від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжких наслідків.

При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84 суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже­ного та інші обставини справи.

Відповідно до КК України, у разі одужання психічно хворих а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру

Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службо­вих обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.[7.Ст.14.]

Розділ ІІІ. Амністія і помилування


Звільнення від відбування покарання застосовується виключ­но судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування.

У статтях КК України визначається можливість звільнення осо­би від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконав­чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» (зі змінами і доповненнями) амні­стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з пагоди 50-ї річ­ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.).[1 Ст. 92]

Амністій являє собою повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні чючинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на за­суджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по­лягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скоро­ченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається певне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову — при частковому звільнені зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання; та умовну, яка застосовується у виключних випад­ках, і метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширимться на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. [12. ст.231]

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покаран­ня його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набраним ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають, або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень КК України, ви­ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен­ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії:

а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен­ше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника­ми режиму відбування покарання тощо.).

Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Кон­ституція України, а за нею КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи. [1.п.27 ст. 106]

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м 'яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, іа значеної в акті про помилування. [11.ст.312.]

Помилування засуджених здійснюється у виді:

а) заміни довіч­ного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадця­ти п'яти років

б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;

г) зняття судимості. Згідно КК України в результаті помилування осо­ба може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випад­ку — стосовно конкретного засудженого.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іно­земній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний пред­ставник засудженого, громадські організації тощо.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним зло­чину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про поми­лування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного поз­бавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тя­жкого (і особливо тяжкого) злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути пода­но тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — ліше після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.[13. c 452.]

Прохання про помилування засуджених попередньо розглядаєть­ся Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президен­тові України. У разі відмови в задоволенні прохання про помилуван­ня особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за від­сутності нових обставин, що заслуговують на увагу, дана особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж че­рез рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців з часу відмови в задоволенні прохання.

Висновок


Отже при розгляді цієї важливої теми я дійшов до висновку, що на від­міну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен­ня від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про по­милування.

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покаран­ня, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоціль­ним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

При дослідженні данної теми я зрозумів на яких підставах особа може бути звільненна від подальшого відбування покарання. При цьому слід визначити такі підстави:

звільнення від покарання у звязку з втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення від відбування покарання з випробовуванням;

звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

звільнення від покарання у звязку із закінченням строків давності виконання вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

заміна невідбутої частини покарання більш мяким

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Звільнення від покарання за хворобою

Також, при дослідженні дангної теми автор зрозумів, що звільнення особи від подальшого відбування покарання можливе і в тих випадках коли Верховна Рада України приймає закон про амністію, згідно з яким особа яка підпадає під цеей закон звільняється від відбування покарання. Якщо ж було написано прохання до президента України, про помилування певної особи, і президент розглянувши задовільнив це прохання, то особа також звільняється від відбування покарання у звязку з помилуванням.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: