Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций
Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.
При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною ініціативою.
Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері1.
НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН
Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру2.
Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку1.
Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.
Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що виконують інші покарання.
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії відповідно до закону.
Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і застосуванні спеціальних заходів примусу.
Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.
“””””””””””””””””””””””””””””’
ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ
ГІЛКИ ВЛАДИ
Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового, законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд України.
Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.
Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як освіта, медицина, спорт та ін.
Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян.
Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.
З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.
У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є найбільше діючими ?
При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не здійснюється.
Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.
Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?
Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку»1. Тобто, приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України, що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.
Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку контрольно-наглядової гілки влади.
Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України2. Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України і підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету міністрів України1.
Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації державної влади в Україні.
З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї структури.
Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати два варіанти.
По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх представництва.
По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю і нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за допомогою всенародного голосування.
**********************************************************
Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі без винятку місця позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених у них утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під слідством. Нагляд за додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення порушень закону і правові засоби реагування на виявлені порушення.
У завдання прокурорського нагляду входить не тільки своєчасне попередження і усунення порушень законності в самих місцях позбавлення волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і засудження громодян.
Виявивши такі факти, прокурор ставить в установленому порядку питання про опротестування і зупинення виконання вироку суду, про звільнення ув’язненого, а в передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його з-під варти1.
Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну з найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правовой статус громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.
Відповідно до чинного законодавства питання, пов’язані з виконанням вироку, вирішується у судовому засіданні з участю прокурора ( ст.411 КПК Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд судом певних питань та клопотань (4112, 414 КПК Украіни). Але на практиці більшість прокурорів вважають, що при судочинстві, здійснюваному в порядку, визначеному в законі, повинна бути визначена обов’язкова участь прокурора. Його неявка має зупинити розгляд справи (а не навпаки як це записано в ч.2 ст.411 КПК Украіни)1.
Вступ Украіни до Ради Європи, інтеграція в систему основних міжнародних пактів і конвенцій з прав людини зобов’язує провести національнезаконодавство у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини.
Положення новоі Конституціі щодо забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також Указ Президента від 22 квітня 1998 року ,,Про утворення Державного департаменту Украіни з питань виконання покарань”обумовлюють важливість реформування системи виконня покарань.
Слід зазначити, що у перехідний період розвитку держави значимість прокурорського нагляду з цих питань не тільки не знижується, а навпаки підвищується. Крім інших причин, це пояснюється й тим, що засуджені в умовах позбавлення волі, при складності й тривалості судовоі процедури, у порівнянні з ,,вільними” громадянами мають обмежані можливості негайного судового захисту особистих, економічних, та інших прав у правовідносинах, що виникають у період виконання вироку2.
Важливим досягненням в питаннях скорочення обмежень щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення і подальша реалізаціяможливості здійснювати ними деяки громадянських прав, наприклад, участь у виборах и т.п. Можливо доцільним буде у цьому напрямку здійснення і прграми участі засуджених у освітніх засадах та здійснення ними право на освіту, під час відбуття покарання.
У світлі підвищення ефективності прокурорського нагляду за додержанням прав та законних інтересів засуджених, становить науково-теоретичний та практичний інтерес питання про можливість реалізаціі особами, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, право на відшкодування матеріальноі та моральноі шкоди, завданоі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльностю органів державноі влади, посадовими особами або службовами особами ( ст. 56 Конституціі Украіни)1.
Тому вбачається внести необхідні зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, азабезпечення прокурорського нагляду за іх втіленнім в сучасних економічних умовах стане дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян Украіни.
На порозі третього тисячоліття наші співідчизники відбувають покарення майже в умовах середньовіччя. Зрозуміло, нині у нас немає відповідних матеріальних можливостей для полібшення становища засуджених і заарештованих1.Але ж забезпечити додержання встановлених законів іхніх прав та інтересів ми забов’язані. Тому прокурори усіх рівнів орієнтовані на послідовнепосилення нагляду за виконанням криминально-виконавчого законодавства.
Спеціальне законодавство про прокуратуру.
Верховна Рада Украінськоі РСР 24серпня 1991року проголосила створення незалежноі самостійноі украінськоі держави-Украіни. Розпочалася активна боротьба за створення правові бази незалежноі держави. Верховна Рада Украіни 5листопада 1991року прийняла Закон Украіни ,,Про прокуратуру”.Цим законом визначені сьогоднішні завдання,функцціі та повноваження органів прокуратури.
Закон Украіни ,,Про прокуратуру”розроблен відповідно до Деклараціі о державном суверенітетіУкраіни, чинной Констітуціі, і визначає місце прокуратури всистемі розподілу влади: законодавчоі, виконавчоі і судовоі. Зміст Закона Украіни ,,Про прокуратуру”свідчить про те, що законодатель розглядає прокуратуру як орган, діяльність якого спрямована на охрану Констітуціі Украіни та забезпечення верховенства закону у всіх галузях державного,економічного, громадського життя створеного в Украіні громадського суспільства, а також захист прав людини та громадян2.
Тепер за Законом Украіни ,, Про прокуратуру”, виходячи із встановленоі системи органів прокуратури, всю систему і Генеральну прокуратуру очолює Генеральний прокурор Украіни.
З 1991 року одним з пріоритетних напрямів прокурорськоі діяльності є конституційних прав і свобод громодян. Органи прокуратури безкоштовно і оперативніше, ніж нинішні суди, реагують на порушення чинного законодавства. Тому громодяни надають прокуратурі у захисті від сваволі.
Як відомо, згідно з новою Конституцією Украіни, яку ухвалили 28 червня 1996 року, органи прокуратури Украіни позбавлені функцій проведення попереднього слідства і здійснення загальногонагляду.
Перехідними положеннями іх залишено у продовж п’яти років до створення спеціальних державних органів, що будуть ці функціі виконувати.
Змістом загального нагляду складає нагляд за виконанням законів міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами, установами,організаціями, місцевими Радами народних депутатів іх виконавчими та распорядчими органами, громадськими організаціями і посадовими особами.
Сутність та призначення загального надзору складається у тому, щоб забезпечити нагляд прокуратури за точним виконанням законів у всіх сферах держави, атакож посадовимиособами та громадянами1.
Закон ,,Про прокуратуру” (ст.4) визначає, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження, верховенства закону, зміцнення правопорядку і ставить своім завданням захист неправомірних посягань:
на закріплені Конституцієй Украіни незалежність республіки, суспільний та державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп та територіальних утворень;
гарантовані Конституцієй, іншими законами Украіни і міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права та свободу людини і громадянина;
основи демократичноголаду державноі влади, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів теріторіального суспільного самоврядування.
До предмету загального нагляду включені законність актів, виданних органами державного управління, місцевими Радами народних депутатів і іх виконавчими та разпорядчими органами, громадськими організаціями і посадовими особами. Дочисла таких правових актів відносяться накази, рішення, ухвали, роспорядження, інструкціі та інші нормативні документи як загального, так і індивідуального характеру.
Наглядом за додержанням законів в галузі економічних міжнаціональних відносин, охорони навколишньоі середи, митні та зовнішноекономічноі діяльності складає значну частину роботи прокуратури.
Прокурори забов’язані послідовно і наполегливо використовувати передбачені законом засоби у справі укріплення законісті в економіки, в тому числі у раціональному використовуванне іі ресурсів, митне ; застосувати весь спектр правових та економичних санкцій у відношенні осіб та громадян, порушевших закон. При цьому прокурор повинен приймати заходи до виявлення і припинення порушень, незважаючи ні на які місцеві розрізнення і всуперечь яким би то нибуло місцевим та відомственим впливом.
Виконуючи загальний нагляд, прокурор користується широкими повноваженнями, які регламентовані ст. 20 Закона ,,Про прокуратуру.”При цьому необхідно виходи із того, що прокурору ненадано право відміняти чи зміняти рішення, які є незаконними або необгрунтованними. Його повноваження складаються у тому, що він забов’язаний своєчасно виявляти порушення закону та прийняти заходи до усунення виявленних порушень, причин та умов, які сприяли ім, а також притягти порушника закону до відповідальності1.
Загальний нагляд прокуратури протягом усього періоду його існування був предметом наукових досліджень та суперечок.
Потреба в нагляді за додержанням законів нині не тільки не зменилася, а все більш зростає. Ця функція прокуратури повинна залишатися до створення справді прав. держави з високю політичною культурою народу, надійною державчою владою, відповідними державними традиціями.
Безперечно, шо з завершенням широкомасовой приватизаціі, коли держава буде не в мозі разпоряджатися більшою частиною власності, обсяг загального нагляду зменьшиться. Однак за державою завжди залишатимуться правові методи впливу, як свідчить досвід розвинутих країн, буде створювати для власника розумні і приятні правила гри. А тому нагляд за іх точним та суворим додержанням повинен бути.
Окремі автори стверджують, що нині є багато державних органів, які в межах своєі компетенціі здійснюють контроль. Це так. Різного роду державних інспекцій багато і кожній з них все частіше надається ше й право здійснювати юрисдикційноі діяльності. Та саме зазначена обставина і вимогає збереження прокурорського нагляду.
Неможливо ставити в один ряд провірку виконання якогось конкретного закону, яку здійснює прокурор в порядку загального нагляду, та скажимо, перевірку додержання ,, свого ” законодавства рибооранного, лісовою чи землевпорядною службою.Тут схожість чисто зовнішня. Принципова ж відмінність полягає в тому, що прокурор, здійснюючи будь-яку перевірку виконання закону, завжди виступає від імені держави в цілому, а не як представник відомства. Він діє як слуга закону у широкому розумінні цього слова і якщо під час перевірки, наприклад, додержання конституційного права громадян на працю, зустрічається з фактом крадіжки чи хибарництва, зобов’язаний негайно реагувати на це. Щодо рибінспектоа чи землевпорядника, то на них такий забов’язон не покладено.
Це не є іх беспосередньою справою.
Хто буде здійснювати контроль оперативно, професійно, коли у прокурора права на загальний нагляд не буде? Щодо суду, то його можливості у цій сфері через завантаженість основною роботою обмежені. До того ж, як показує прокурорська практика, є безліч випадків елементарноі бездіяльності контролюючих органів, яку можна виявити лише при перевірці прокурором за його ініціативою виконання законів беспосередньо на місці. А такого права суди не мають.
Прокурорська система-це саморегулюючий організм, і вона з точки зору виконання своіх повноважень увійде у своі береги.
У суспільній свідомості переважає і змінюється думка, що така модель розвитку Украіни є найбільш прийнятою. Поєднання саморегулюючих процесів, характерних для ринкових відносин, з активним державним втручанням у соціально-економічну сферу обьєктивно породжує необхідність налагодження такого контролю з боку держави, який гарантував би ефективністцього втручення. Для чого ж руйнувати механізм, притуманні сильній державі, зокрема прокурорський нагляд у сфері державного управління?
Позбавити прокуратуру права здійснення прокурорського нагляду за різними формами державного контролю означало б позбавити іі найефективнішого напряму діяльності, дуже потрібного для становлення та нормального функціонування нашоі держави.
Слід помітити, що у Російській Федераціі, де Концепція судово-правой реформи (1991р.) не передбачала загального нагляду, у листопаді 1995р. була прийнята друга редакція Закона ,,Про прокуратуру “,яка не тільки зберегла цю функцію, но й поширила іі. Таким же шляхом пішов белоруський законодатель1.
До того ж не можна вважати, що обмеження в новій Конституціі наглядовоі ролі прокуратури є остаточним і беззаперечним. Погіршення стана законності в Украіні може змусити законодателя поновити іі попередній статус.
Згідно з п.4 ст.46 Закону Украіни ,,Пропрокуратуру”,а також з першим розділом Положення про атестацію прокурорського-слідчих працівників прокуратури Украіни, затврдженого Генральним прокурором 19 травня 1992р., прокурори та слідчи підлягають атестаціі один раз у п’ять років.
Це процедура сприяє оптимальній розстановці кадрів і є важливим засобом оцінки ділових якостей останніх, а також усунення недоліків в іх роботі. Завдання атестаціі прокурорсько-слідчих працівників досить об’ємні. Основними з них є такі :встановлення відповідності працівників займаній посаді; формування високопрофесійного кадрового складу; використання кожного працівника відповідно до рівня його діловоі кваліфікаціі; виявлення перспектив використання потенційних здібностей і можливостей працівників, стимулювання іх прагнення до підвищення свого професіоналізму; встановлення можливостей переміщенняпрокурорсько-слідчих кадрів ,,по вертикалі” та ,,по горізонталі”; визначення необхідності підвищення іх діловоі кваліфікаціі та професійноі майстерності; виховання та розвиток у працівників творчоі активності; почуття відповідальності за бездоганневиконання службових обов’язків ; запобіганнякорупціі в органах прокуратури; формуваннякадрового резерву та оптимальне забезпечення функціонального призначення цих органів1.
Можна виділити дві групи вимог до атестаціі прокурорсько-слідчих працівників а саме:1) вимоги до атестаціі як до процесу ретельноі перевірки роботи останніх, оцінки іх якостей, здібностей та досвіду; 2)вимоги до складення атестаційного документа.
Правозастосовчу діяльність у сфері екологіі здійснюють багато суб’єктів, у тому числі й правоохронні органи нашоі держави, до яких, належить прокурори. Відповідно до ст. 37 Закону Украіни 25 червня 1991р. ,,Про охорону навколишнього природного середовища” органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законодавства в сфері екологіі, застосовують форми і методи, притаманні прокуратурі в цілому: внесення протестів, порушення кримінальних справ, інформування компетентних органів про екологічні правопорушення з боку посадових та інших осіб з метою притягнення іх у встановленому порядку до дисциплінарноі або адмінестративноі відповідальності, звернення до судів або до арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіянояноі економічними правопорушеннями. Однак у цій статті головна увага приділена правозастосовчій діяльності органів прокуратури, пов’язаній з цівільно-правовими відносинами1.
На відміну від контролю, нагляд означає перевірку, а також спостереження з метою перевірки2.Отже, він має більш вузьку сферу застосування, ніж контроль.У класичному вигляді, як самостійний вид контрольноі діяльності нагляд в Украіні представлено як прокурорський нагляд, що є ділльностю прокуратури до додержанню і правильному достосуванню на іі територіі законів.
Завдання прокуратури у сфері еклогіі випливають з іі головноі функціі-здійснення нагляду за точним й однаковим виконанням усіма чинних законів. У межах цих завдань екологічну функцію прокуратури можна охарактеризувати як діяльність по здійсненню наглядуза додержанням і виконанням законів і підзаконних актів у галузі охорони навколишнього природного серидовища, природокористування та забезпечення екологічноі безпеки.
Характерним є те, що прокуратура, сигналізуючи про порушення екологічного законодавства для вжиття відповідних заходів, надсилає матеріали на остаточне вирішення органами державного управління або судом.
Як свідчить досвіт, підхід до питання про відшкодування шкоди, заподіяноі навколишньому природнаму середовищу, має бути ретельним. Це пов’язано насамперед з тим, що приобчисленнізбитків, завданих екологічним об’єктом, органи прокуратури, які керуються при цьому встановленими компетентними органами таксаме, правилами, методикою тощо, що враховують чітко встановлювати ті випадки, коли необхідний висновок екологічноі експертизи, проведення якоі передбачено Законом Украіни від 9лютого 1995р. ,,Про екологічну експертизу”. Крім того, треба враовувати, що на відміну від еконмічноі шкоди, яку в принципі завжди можна відновити, екологічна шкода поділяється на відновну, невідновну, неповно або важковідновну. Сказане вище породжує труднощі при обчисленні збитків1.
Досвід переконливо доводить, що якщо за характером порушення екологічного законодавства немає потреби у порушенні кримінальноі справи, з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, повинні займатися органи спеціальноі компетенціі. А прокуратура має подовати ім мітодичну допомогу у цьому питанні.
3) Роль та перспективи діяльностіпрокуратури у формуванні демакратичноі держави.
В Украіні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократіі й створення правові держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.
Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захиступрав і законих інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.
Майже повсюдно, особливо у великих центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш оргонізованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньоі безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відношен стала зневага до законів та іх ігнорування1.
Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.
За такоі ситуаціі правоохороні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значноі частини населення чинності закону.
На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низкою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.
Елементи правовогонігилізму сприяли посбавленню виконавчоі влади та зниженню в окремих регіонах Украіни активності й результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів.
З проголошенням Украіни суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокреиа прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом Украіни до Ради Європи і прийняттям Конституціі Укравни.
Але тут треба мати увагу, що реформа-це не революція. Реформа – відлатинськоі і означає перетворення,зміну, нововведення, що не знищує основ існуючоі структури. Конституція Украіни, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійноі інструкціі з іі специфічними функціями та повноваженнями.
За Конституцією Украіни прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій. Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури1.
Конкретні напрями реформування прокуратури можуть бути різних рівнів. Найвищий рівень- міжнародно-правового значення, коли реформування організаціі і діяльності прокуратуринеобхідно провести з урахуванням рекомендацій Ради Європи і відповідних стандартів. Другий напрям реформування прокуратури пов’язаний суто з реалізацією вимог чинноі Конституціі Украіни і іі Перехідних положень. Третій напрям реформування прокуратури може бути в межах самоі системи прокуратури, що може бути здійснений Генеральним прокурором Украіни. Наприклад, Генеральний прокурор Украіни проводить суттєву реорганізацію структури самого апарату Генеральноі прокуратури України, системи органів прокуратури і всієі системи в цілому. Обгрунтованість проведення цих реформ доведе лише практика.
Організація і діяльність прокуратури Украіни відповідає усім демократичнимпринципам. Хоч з розпадом Радянського Союзу експерти Ради Європи, та й інші радикальні реформатори дуже прискіпливо шукали прокурорські інструменти, які сіперечили б демократичним принципам права, але, по суті іх так і не знайшли. Організація і діяльність прокуратури Украіни не суперечить таким фундаментальним демократичним принципам права; як: відповідність загальнолюдським цінностям і забезпечиннюзаконності; демократизму закону, на основі якого створена і функціонує прокуратура; гуманізм при застосуванні норм права; рівність усіх перед законом; відповідальність особи згідно з законом за наявності вини; відкритість діяльності прокуратури і іі доступність для простих людей; поєднання єдиноначальності і колегіальності в роботі-та інши демократичні засади організаціі і діяльності прокуратури. А якщо окремі працівники прокуратури й порушують іх, то це аж ніяк не означає, що вся прокурорська система є недемократичною.
Реформування прокуратури Украіни і наближення іі до високодемократичних державних зарубіжних інституцій має здійснюватися з урахуванням наших реалій. А способи, форми, методиреалізаціі Перехідних положень Конституціі мають бути закономірними і планомірними, а не мати випадковий, штучний характер. Перед тим як скасувати якусь структуру, яка діяла на користь людині і суспільству, потрібно створити нову більш ефективну.
На думку богатьох вченних, при реформуванні прокуратури, необхідно розробити і прийняти відповідну державну програму, щоб цей прцес не був пущений на самоплив і не мав схоластичного і випадкового характеру. При реформуванні прокуратури висловлюються думки