Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Об'єктивне і суб'єктивне право

Об'єктивне і суб'єктивне право

обміну. Цьому правилу надається загальне значення і державна обов'язковість.

Завдяки юридичним нормам правове регулювання має особливу нормативність і укладає в собі ідею рівного мірила стосовно кожної людинии, який даному інституту визнає суб'єктом права. Звичайно, вузьким було коло людей, що коритсувалися рівними правами в рабовласницькому суспільстві, а феодалізм зі своєю системою станів і сваволею ставив під сумнів рівність навіть вільних від кріпацької залежності людей. Пройшли тисячоріччя, поки ідея рівності знайшла своє хоча б формальне для всіх громадян закріплення в законодавстві.

У класовому і державно організованому суспільстві не можна собі представити гарантії рівних можливостей і воль громадян без їхньої фіксації в загальних правових нормах. Без загальних норм права не можна здійснити й однакове регулювання суспільних відносин, що виключає суб'єктивний розсуд і сваволя, що забезпечує стабільний правопорядок.

Важливо мати на увазі, що регулювання за допомогою загальних масштабів – норм, у генетичному й інтелектуальному відношенні є більш високою ступінню соціального регулювання, чим індивідуальні й одиничні дії акти.

Правові норми відрізняються також своєю формальною визначеністю, точністю, деталізованістю і категоричністю, визначеність змісту правової норми доведена до такого ступеня, що воно існує тільки у формально закріпленому виді. Правові норми об’єктовані в тім змісті, що не залежать від волі окремих осіб, у тому числі і представників панівних класів, вони поширюються на всіх учасників даного виду відносин, незалежно від того, яке суб'єктивне до них відношення людей, схвалюються вони ними чи ні. У нормах права нормативна якість зведеної в закон волі пануючого класу виявляється найбільше глобально й у самому узагальненому виді, розраховано не тільки на сьогодення, але і на майбутнє, упорядковує не індивідуальний учинок людини, а широкий обсяг суспільних відносин.

Утворити у своїй системі об'єктивне право, юридичні норми створюють цілий комплекс взаємопідтримуючих один одного неперсоніфікованих масштабів поводження, що відіграє роль суспільної системи, що налагоджує і зберігає весь соціальний організм відповідно об'єктивним потребам пануючого способу виробництва. Зміст, зміст, ціль норми - упорядкувати суспільні відносини визначеного виду, підкорити їхньому визначеному режиму, сприяти їхньому розвитку.

Дуже часто норму права зводять лише до розпорядження, що обмежує поводження людини, суб'єктів суспільних відносин. Гарантованість правової норми державним примусом у такому випадку сприймається як її сама головна риса, а соціальну цінність норм права вбачають у підпорядкуванні індивідів її вимогам, у твердій регламентації поводження в системі встановлюваних нею заборон.

Безсумнівно, правові норми на відміну від інших видів соціальних норм охороняються примусовою силою держави й у цьому змісті мають пріоритет перед іншими соціальними нормами. У державно організованому суспільстві ніяка інша система норм поводження не може протиставлятися правовим нормам настільки, щоб явно паралізувати їхню дію, режим законності і правопорядку припускає дозвіл колізій між нормою права і, наприклад, звичаєм, традиціями, статутами недержавних об'єднань на користь закону , у всякому разі, поки його не скасовують компетентні органи.

Проте зводити правову норму до примуса й обмеження поводження не можна. Це не відповідає її дійсній природі і соціальній значимості.

У самій далекій стародавності, на перших ступінях історії взаємна залежність людей була такий, що людина не виділяла себе із соціального цілого і необхідна загальна спрямованість дій гарантувалася стихійно складалися звичаями і заборонами - «табу». Страх і звичка забезпечували регулятивну дію табу, що сприймалося як якась природна стихійна сила, керуюча над усім співтовариством. Заборони давніх часів не були і не могли бути розраховані на спонукання до активної діяльності людини, а сама вона не сприймала себе як самостійну особистість. Регулювання за допомогою одних лише заборон виявляється першою і нижчою формою упорядкування людського поводження.

З удосконалюванням знарядь праці і розвитком мислення з'являється соціальна можливість і необхідність доповнення заборон загальнозначущими вимогами належного поводження, що припускають уже визначену активність людини. Звичаї здобувають позитивний зміст. Однак становлення особистості знаходилося ще на такому рівні коли елементарні правила громадськості не могли вийти за рамки зовнішніх розпоряджень відповідного поводження. Правда, на відміну від заборони, загальна соціальна норма, що зобов'язувала до позитивних дій, припускала вже деяку здатність оцінювати свої вчинки як учинені, так і майбутні, деяку волю поводження. Заборони «табу» кровозмісного шлюбу, убивства, неправди і т.д. доповнювалися розпорядженнями: «піклуйся про підтримку вогню», «поважай старших», «бери участь у полюванні» і т.д.

Подальший розвиток суспільства, поступове оволодіння силами природи й активний «обмін речовин» з нею припускав подальше відокремлення в рамках співтовариства кожного індивіда і знаходження щодо більшої волі поводження. Відбувається подальше становлення особистості, усвідомлення самого себе, свого «я». Ростуть потреби суспільства, що можуть задовольнятися порівняно активною діяльністю кожного його члена, того ж вимагають знаряддя, що ускладнилися, і умови праці. Одночасно росли і потреби кожного індивіда, що зі слухняного раба звичок і традицій поступово, крок за кроком протягом тисячоріч перетворювався у свідомого учасника соціального життя, здобував деякий ступінь волі, а разом з цим і визначеною здатністю оцінювати власні потреби, інтереси і вчинки.

Більш висока ступінь виробництва, більш складні соціальні зв'язки визначали відносно велику самостійність і активність людини. Тепер вже об'єктивна потреба в упорядкуванні суспільних відносин не могла будуватися тільки на чисто зовнішнім регулюванні і на одних лише нормативних наказах про те, що заборонено і що треба робити. Формуються норми моральності - одне з найбільших завоювань людської культури. Мораль звернена вже до людини як особистості, здатної до внутрішньої оцінки своїх учинків, до саморегуляції свого поводження. Однак, будучи звернена до свідомості, почуттям, совісті людини, мораль містить найчастіше лише відправні принципи належного поводження, вона позбавлена якої-небудь формалізованої системи заборон і дозволів, надаючи можливість людині або соціальній спільності вирішувати в кожному конкретному випадку, як варто надійти і які конкретно заходу суспільного впливу почати до порушника моральних підвалин. Почуття боргу - головний спонукальний мотив морального вчинку, хоча й отут не знімається значення зовнішньої регуляції, зовнішнього впливу як суспільну думку і суспільний примус.

Диференціація обов'язків, що почалася, і прав не знаходить у моралі чіткого вираження, а право на визначені учинки швидше за усе випливає з тієї ж свідомості боргу, обов'язку перед власним “я” перед іншими людьми, перед суспільством.

Чим вище рівень розвитку продуктивних сил суспільства і складніше виробничі відносини, а на їхній основі і всі інші відносини, чим сильніше розвиваються інтелектуальні здібності людини, культура і суспільна свідомість, тим жорсткіше потреба в активній самодіяльності особистості, у її подальшому самовизначенні, у суспільному визнанні її прав і воль. Соціальна сутність людини особливо виявляється в його прагненні до активно-творчої діяльності, немислимої без волі особистого вибору варіантів поводження в границях суспільних інтересів і об'єктивних можливостей. Усі частіше відчувається об'єктивна необхідність засновувати загальнормативне регулювання суспільних відносин не тільки на обов'язках і заборонах, але і на дозволах. Принцип - ідея «що не заборонено, те дозволено» виявляються недостатніми для забезпечення особистої волі. І формуються норми, що ставлять під захист суспільства, а потім і держави визначену міру можливого поводження. Таким чином, що корениться у виробництві і діяльній сутності людської особистості потреба в загальних нормах, що визначають міру можливого поводження людей, була реалізована в праві як системі загальних норм, захищених організованим примусом. Але це означає, що формируючися в той час соціальні «неюридичні» права учасників фактичних відносин закріплювалися силою організованого примуса панівних класів.

Історично склалося так, що наступне за мораллю формування нормативного регулювання, заснованого в першу чергу на наданні гарантованих мір можливого поводження на установленні визначеного кола прав особистості «колективу», що було не меншим досягненням культури, чим поява норм моральності, виявилося сполученим з появою класової боротьби і держави. Остання обставина, природно, відсунуло на другий план той факт, що розвиток суспільства визначило доповнення норм морального боргу -«обов'язку» іншими нормами, що передбачають гарантовану соціальною організацією загальнозначущу можливість здійснення визначених дій особистістю у власному інтересі. Тепер цей інтерес визначався пануючою формою власності, фактичним володінням засобами виробництва, експлуатацією чужої праці, користуванням його результатами придушенням працюючих мас, відносинами панування і підпорядкування. Право на власність і керування іншими людьми при класовій диференціації не могло підтримуватися нормами моралі, що ґрунтувалися на суспільних коштах впливу і до того ж що не знали в той час диференціації на права й обов'язки. Виникає якісно нова система персоніфікованих і загальних соціальних норм, у якій на перший план висунуті права індивідів, що належать до імущих класів. Пануючі при даних виробничих відносинах класи рабовласників, феодалів, закріплюють у першу чергу свої права у виді загальних і обов'язкових норм, захищають ці норми державним примусом, він спочатку здійснюється самими варварськими способами. З'являється об'єктивне право.

Цілком можливо, що загальні соціальні норми, охоронювані державою, тому й одержали найменування правових, що були зв'язані з об'єктивацією прав суб'єктів. У тій мірі, у який права на засоби виробництва і на владу над іншими людьми виявляються вираженням інтересу не окремої особи, а усвідомлюються як загалькласові права й інтереси, вони зводяться в закон, здобувають загальну форму і захищаються організованою силою панівних класів, державою.

З появою норм, що надають або закріплюють відповідні права, виникають специфічні суперечки про право, випливає покарання за його порушення, виникають органи правосуддя, юрисдикція і з'являється професія юристів.

Якщо регуляція поводження шляхом заборон «табу» і обов'язків існувала давно, то регуляція ще і шляхом надання прав надаючих загальних норм, з'являється в процесі суспільного поділу праці, появи приватної власності і класів у період появи права й утворення держави.

Система загальних соціальних норм, захищених державою, тому і є правом, що в ній воля панівних класів виражена насамперед як право, із заборонами, що випливають з його, і обов'язками. Будь-яка правова норма, виражена як дозвіл, припускає відповідний обов'язок - «заборона» не порушувати надане право, виконувати те, на що має право уповноважена особа. Одночасно норми, виражені як обов'язок «заборона», мають на увазі наявність відповідного права вимагати виконання цього обов'язку. Це і дає можливість говорити про те, що будь-яка правова норма носить характер, що надає та забов’язує.

Із соціологічної точки зору, починаючи з цивілізації ніяке нормативне регулювання поводження людей не може бути ефективним, якщо воно цілком зв'язано з заборонами й обов'язками. Повне придушення волі, волі вибору всіх людських індивідів без винятку означало б руйнування самовизначення особистості, без якого вже не може бути соціальної взаємодії, що цементує суспільний організм, що привело б до протиприродного повернення людей до варварства, дикості, первісному череді. Волевиявлення в загальній нормі не тільки об’єктивовано в державних актах - джерелах права, але і внутрішньо формовано в якості правила поведінки загального масштабу, що розраховано на визначені обставини і передбачає примусовий захід на випадок порушення цього правила. Структура кожної правової норми представляє зв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.

Окрема норма права й об'єктивне право співвідносяться як частина і ціле, а система загальних юридичних установлень складає право в об'єктивному змісті. Утім, термін «об'єктивне право» носить умовний характер і вживається лише в юридичній науці, підкреслюючи момент об'єктивації загальних норм і відмежовуючи поняття їхньої сукупності від суб'єктивного права наявних прав суб'єктів. Право - сукупність загальних і державно обов'язкових правил поведінки, що виражають зведену в закон і матеріально детерміновану волю панівних класів (народу) спрямовану на регулювання суспільних відносин за допомогою наділення їхніх учасників відповідними правами й обов'язками. Це визначення майже стуляється з приведеним раніше функціональним визначенням, але підкреслює, що мова йде саме про об'єктивне право. Визначення права як сукупності юридичних норм має принципове значення, а в юридичній практиці просто незамінно. З приводу приведеної дефініції варто помітити, по-перше, те, що зв'язок об'єктивного і суб'єктивного права не дає можливості добре визначити перше без згадування про другий, і навпаки. По-друге, згадування про суб'єктивне право важливо ще і тому, що відтінює особливе значення для юридичної форми гарантування визначеної міри самодіяльності учасників суспільних відносин. По-третє, включення у визначення об'єктивного права вказівки на суб'єктивні права і юридичні обов'язки показує їхню роль у здійсненні загальних юридичних установлень.


Принципи права, рівність і справедливість у праві


Загальна теорія права покликана розкривати вихідні ідеї, що лежать в основі правової дійсності кожної епохи, будь-якої суспільної формації, різних регіонів держав. Принципи права пронизують усю юридичну форму суспільних відносин, виражаючи в кінцевому рахунку основні підвалини існуючого ладу економічних відносин,базис даного суспільства. В умовах нової історії й активної законодавчої діяльності держави принципи права знаходять своє вираження в юридичних нормах законодавства, в об'єктивному праві.

Правові норми по своїй природі такі, що здатні відбити і закріпити загальні ідеї, найважливіші принципи властиві всій юридичній формі даного історичного типу виробничих відносин. Принципи права служать орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності державних органів. Їхнє дотримання забезпечує нормальний однаковий розвиток і функціонування правової системи. Навпроти, зневага принципами, їхнє порушення законодавцем або судом підривають стабільність системи об'єктивного і суб'єктивного права, правопорядку і правовідносин, негативно впливають на стан правосвідомості, здатні порушити діюче правове регулювання.

Тільки з огляду на принципи даної правової, що затвердилися, системи, діяльність по підтримці законності і забезпеченню права досягає або може досягти тих соціальних цілей, ідеалів, що перед нею висуває суспільство, існуюча епоха.

Маючи об'єктивну підставу, виражаючи потреби й інтереси, світогляд і ідеали суспільства, що панують у ньому класів, принципи права знаходять і повинні знаходити своє здійснення не тільки в самій юридичній формі, але й у тих суспільних відносинах, що вона контролює. Тільки при реалізації в дійсних відносинах і реальних інститутах принципи права, якщо мова йде про його соціальні, а не спеціально-юридичних відправних ідеях, скидають свою правову оболонку і втілюються у фактичний порядок відносин.

Принципи права не завжди лежать на поверхні і чітко формульовані в правових нормах, але вони властиві будь-якій правовій системі держав, поза залежністю від того, гарні вони або погані з погляду соціального прогресу, тих або інших співтовариств, класів і народів, з позицій окремих людей і їхніх ідеалів. Принципи права можуть бути по-різному об’єктивовані і формульовані в законодавстві, їхній дійсний зміст буває завуальований. В інших випадках вони ясно викладені, і це, звичайно, кращий варіант.

Ідеологічною основою принципів права є ідеї права, що втілюють розуміння його сутності і соціальної ролі. Ідеї права, область правосвідомості, у тому числі і юридичній науці. Ідеї права можуть передувати формуванню даної правової системи, можуть у більшому або меншому ступені знайти своє вираження в нормах і принципах діючого права. Зрозуміло, у праві можуть бути реалізовані тільки такі ідеї, що не суперечать корінним інтересам економічно і політично пануючих соціальних сил.

У принципах права будь-якого типу повинні бути закладені і такої ідеї, що відображають безсумнівну специфіку правового регулювання, то, що часом іменують правовими аксіомами «елементарними істинами» не потребуючих особливих доказів. Ми говоримо «повинні бути закладені» тому, що правові аксіоми знаходять своє вираження в принципах права лише в тій мері й у такому трактуванні, що не суперечать інтересу і волі тих, хто здійснює державну владу. Однак зовсім відкинути ці аксіоми жоден панівний клас не може, якщо він прагне в повну міру використовувати можливості правового забезпечення свого панування.

Класово спрямовані ідеї права і правові аксіоми служать ідеологічною передумовою принципів права, але самими принципами права вони стають лише тоді, коли знаходять у ньому своє закріплення.

Принцип справедливості здобуває часом навіть характер правових аксіом: ніхто не може бути засуджений двічі за те саме злочин, закон зворотної сили не має, якщо передбачає нове або більш важке покарання, немає покарання без злочину, презумпція невинності і т.д., проте сама по собі справедливість закону і судна може розумітися в різні епохи і різні класи по-своєму.

Принципи права - це ведучі початки його формування, розвитку і функціонування. Принципи права мають загальнообов'язковий для всіх характер і пронизують не тільки всю правову систему і систему прав суб'єктів суспільних відносин, але і правову реальність країни в цілому. Принципи права покликані забезпечувати органічна взаємодія об'єктивного і суб'єктивного права, норм права і правових відносин, єдність діючих у країні правових норм, інститутів і галузей права. Вони характеризують зміст права в концентрованому виді і показують, на яких початках у ньому відображаються економічні, політичні і моральні відносини, характеризують структуру права і співвідношення між джерелами права, законодавством і правосуддям, законом і державною владою, примусом і переконанням у правовому регулюванні. Не знаючи принципів даної правової системи держави, по одному лише наборі окремих її норм і інститутів важко судити про неї і про той правопорядок, що вона забезпечує.

Принципи права - несуща конструкція, навколо якої формуються його норми, інститути, галузі і вся система, вони - початок права даного історичного, що одухотворяє, типу, тому що в них відображається його конкретна класова сутність. По принципах права визначають, наскільки конкретний нормативний акт законний, дійсно є формою вираження права. Найчастіше принципи права служать відправними ідеями законодавчої діяльності, приймаючи участь у регулюванні поводження побічно втілюючи в більш конкретних юридичних нормах, але в ряді випадків вони здатні безпосередньо регулювати суспільні відносини .

Виняткове значення принципів права пояснює, чому вони завжди були і залишаються в даний час предметом гострої ідеологічної боротьби, виявляються в революційні епохи прапором політичних рухів, об'єктом класових зіткнень. Боротьба за нові принципи права ніколи не замикається юриспруденцією і по своїй суті є боротьбою за нові підвалини суспільства проти старих порядків.

Принципи права розрізняють по типі, рівню і характеру. Тип принципів права, як і самого права, визначається типом пануючих виробничих відносин. Відповідно розрізняють принципи рабовласницького, феодального, буржуазного і соціалістичного типів права. За своїм характером принципи права бувають соціальноекономічні, політичні, ідеологічн, етичн, релігійн і спеціально-юридичні. За винятком спеціально-юридичних принципів, усі перераховані принципи відображають предмет правового впливу і зміст волі панівних класів у праві. Тому зміна типу права завжди приводить до корінної зміни його соціально-економічних і політичних, а також ідеологічних принципів, до істотної зміни етичних і релігійних (якщо вони ще залишаються) принципів права.

При зміні історичних типів правових систем змінюються і спеціально-юридичні принципи правий. Спеціально-юридичні принципи відповідають на питання, як відображається в праві його фактична соціальна основа, яким образом воля панівних класів зводиться в закон і стає загальнообов'язкової, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин. У цих принципах відображаються особливості права як такого, і на їхній основі будується вся структура правової реальності даної суспільно-економічної формації.

Коль незабаром форма в кінцевому рахунку залежить від свого змісту, то при зміні історичних типів права міняються і його спеціально-юридичні принципи. Однак ці зміни зв'язані головним чином з корінною зміною їхньої службової ролі, соціальної значимості. Інакше кажучи, спеціально-юридичні принципи змінюються не стільки по своїй власній формулі, скільки по тім соціальному, економічному, політичному, етичному змісті, що у цю формулу вливається. Строго говорячи, спеціально-юридичні принципи права - це ті ж його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конструкцій, правових кошт і способів їхнього забезпечення.

До числа спеціально-юридичних принципів права можна віднести принцип загальобов'язковості норм права для всього населення країни і пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами у випадках колізії; принцип несуперечності норм, що складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону перед іншими нормативно-правовими актами; принцип підрозділу правової системи держави на публічне і приватне право, на відносно самостійні галузі й інститути права; принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правових відносин, між правом і його здійсненням; принцип соціальної волі, виражений у системі суб'єктивних прав учасників суспільних відносин, рівності перед законом і судом, рівноправності; принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, зв'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб і державних органів; принцип справедливості, виражений у рівному юридичному масштабі поводження й у строгій домірності юридичної відповідальності допущеному правопорушенню; принцип юридичної відповідальності тільки за винне протиправне поводження і визнання кожного невинним доти, поки провина не буде встановлена юрисдикціоним органом (судом) так називана презумпція невинності; принцип неприпустимості зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш важку юридичну відповідальність, і гуманності покарання, що сприяє виправленню засудженого.

Принципи права можна класифікувати в такий спосіб:

а) Загальні принципи : загальні для міжнародної правової системи , вони в ряді випадків мають значення і для національних правових систем, коли держава бере участь у їхньому виробленні і прийнятті, загальні для всіх правових систем держав того самого типу, для правових систем одного виду (сімейства) для всіх галузей даної правової системи держави.

б) Міжгалузеві принципи : принципи галузей, що складають публічне (міжнародна і внутрішньодержавне) і частка (міжнародне і внутрішньодержавне) право, принципи галузей матеріального права і галузей процесуального права, інші можливі міжгалузеві принципи права.

в) Галузеві принципи права, (наприклад, цивільного, адміністративного, карного і т.д.) і принципи інститутів права (наприклад, зобов'язань, принципи комплексних галузей законодавства – морського, повітряного і т.д.) і принципи комплексних інститутів законодавства (право залізничних перевезень і т.д.) .

Принципи правової системи даної держави включають принципи типу і сімейства права в якості відправних для особливих принципів права визначеної країни. Принципи галузі права відправляються від принципів правової системи. Що стосується галузей і інститутів законодавства, то їм властиві комплекси принципів, вироблених у відповідних галузях і інститутах права, нормами яких утворені відповідні законодавчі масиви.

Загальне розуміння змісту і ролі принципів діючого права визначеної країни, а тим більше історичного типу права має істотне значення. Пануючі ідеї права і принципи позитивного права, що відображають ці ідеї, відіграють величезну роль у законодавчій і правозастосовчій діяльності, у зміцненні законності і правопорядка, у правовій культурі населення. Принципи права займають або, у всякому разі, повинні займати центральне місце в системі права держав і в системі міжнародного права, поза залежністю від того, чи можна їхній вивести з цілої групи норм або вони виявляються особливо сформульованими в нормах-принципах і нормах-задачах.

Зв'язок права і справедливості заснована на тім обставині, що правове відношення може бути завжди інтерпретоване як особливий тип відносини розподілу. Об'єктом розподілу тут виступають права й обов'язки учасників взаємного соціального спілкування. І цей розподіл, у свою чергу, виявляється особливим способом закріплення пануючого в даному суспільстві розподілу між людьми життєвих благ відповідно займаному ними місцю в суспільно-класових відносинах і характеру здійснюваної діяльності. Таким чином, справедливість виявляється специфічним для права принципом, зв'язаним з його якісними особливостями і виконуваною соціальною функцією регулювання суспільних відносин.


СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО

Суб'єктивне право, юридичне право суб'єкта

Право не зводиться до сукупності юридичних норм, воно втілено в правах учасників суспільних відносин. Це юридичні, юрисдикцією забезпечені права, вони загальнозначущі і захищені державою, їм відповідають юридичні обов'язки, що разом із правами записані в загальних нормах законодавства, у судових рішеннях, сформульовані в правових звичаях. Носії юридичних прав - обов'язків, «суб'єкти права» поза діяльністю яких немає і не може бути реальної правової дійсності. Суспільні відносини можуть виражатися у виді загального соціального зв'язку членів даного співтовариства або в якості безпосереднього, прямого їхнього спілкування. Відповідно і юридична форма взаємодії суб'єктів права укладається в загальному правовому зв'язку або в конкретних правовідносинах.

Юридичні права суб'єктів іменують суб'єктивним правом тому, що вони належать суб'єктам. Таке найменування вироблене юриспруденцією, воно традиційно. Утім, поза питаннями зв'язку з об'єктивним правом можна обійтися терміном право суб'єкта, якщо тільки не забувати, що в людей (організацій) є і неюридичні, тобто соціальної властивості, права (наприклад, моральне право, права членів суспільних об'єднань і т д.).

Юридичні категорії об'єктивного і суб'єктивного права не слід змішувати з філософськими поняттями об'єктивного і суб'єктивного. Як і у випадку підрозділу юридичної форми опосередкування суспільних відносин на правові зв'язки і правовідносини, категорії об'єктивного і суб'єктивного права вироблені правознавством для того, щоб глибше пізнати юридичну надбудову.

Категорія суб'єктивного права підкреслює, що це - наявне право суб'єкта. У той же час залежність суб'єктивного права від суб'єкта відносна, коли незабаром міра юридично гарантованого можливого поводження визначена пануючим типом виробничих відносин і виражає волю пануючого класу. Відносна і незалежність об'єктивного права від учасників суспільних відносин. Суб'єкти як представники панівних класів беруть участь у формуванні об'єктивного права в законодавчій діяльності. З практичної точки зору, важлива приналежність суб'єктивного права відповідним суб'єктам, у той час як саме по собі існування об'єктивного права (юридичних норм) ще не означає, що передбачені їм юридичні можливості дійсно кому-небудь належать і можуть бути використані.

Філософська проблема об'єктивному і суб'єктивного в праві не має прямого відношення до розглянутого питання в тім змісті, що об'єктивне і суб'єктивне право однаковою мірою є надбудовними феноменами, відносяться до суб'єктивної сторони суспільного розвитку, зміст якого дано матеріальним виробництвом - об'єктивний фактор соціального руху. Якщо ж судити по відносній близькості до виробничих відносин, то виявиться, що загальні юридичні норми в принципі далі від відносин власності й обміну, чим права й обов'язки суб'єктів цих відносин.

Правові зв'язки і відносини безпосередньо наповнені соціальним змістом, що у нормах законодавства виражений в ідеологізованій і абстрактній формі. Інше питання, що абстрактне право у відповідних умовах здатно досить точно виразити об'єктивні тенденції суспільного розвитку, воно має перевагу загальності й у стані концентрувати в собі різні потреби пануючого способу виробництва. Якщо прагнути у всіх випадках давати філософську інтерпретацію юридичних категорій, то в співвідношенні об'єктивного і суб'єктивного права скоріше утілені філософські категорії абстрактного і конкретного.

Складність застосування до об'єктивного і суб'єктивного права філософських положень про співвідношення абстрактному і конкретного укладається в тім, що в генетичному плані загальні юридичні установлення виявляються результатом абстрагування від конкретних казуальних правових рішень. У той же час юридичні норми, у свою чергу, втілюються в житті через конкретні права (обов'язку), збагачуються їх повнокровним і якісно різним соціальним змістом.

Розвиток виробничих і інших фактичних відносин потребує зміну потреб, інтересів, домагань, що обумовлює формування нових прав і обов'язків, що вимагають свого закріплення в об'єктивному праві. Нові юридичні норми реалізуються в правових зв'язках і відносинах, що наповняються динамічним соціальним змістом, що породжує надалі потребу перетворення юридичної форми. Практично відбувається процес формування загальних норм права і їхньої подальшої конкретизації в суб'єктивних правах (обов'язках) відмінний від абстрагування в теорії. Наукове узагальнення приводить до утворення понять, формулює закони правознавства, у той час як правотворення завершується законами держави. Але в ідеалі законодавець також повинний відкривати об'єктивні закони права і суспільних відносин, здійснюваний їм процес абстрагування подібний створенню наукових абстракцій, хоча має безпосередньо практичну задачу. Шлях від абстрактного до конкретного в пізнанні веде до відтворення багатства конкретного в мисленні. Цей же шлях на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: