Англосаксонська модель правового регулювання лобістської діяльності (на прикладі США, Канади)
3) лобізм як інститут надійно забезпечений кваліфікованими кадрами. Серед лобістів є особи різних професій, але найбільш успішними професіоналами у своїй справі є ті, хто, перш, ніж зайнятися лобістською діяльністю, набули відповідного досвіду на державній службі. Ці люди добре знають формальну і неформальну механіку прийняття рішень у конгресі й уряді, зберегли колишні знайомства та зв’язки з діючими законодавцями й посадовими особами, можуть визначити найбільш придатні у кожному конкретному випадку моменти доступу, відібрати й використати найбільш ефективні методи досягнення цілей;
4) лобізм у США має цілком визначені, добре відпрацьовані методи діяльності;
5) існує професійна Ліга лобістів;
6) наявне позитивне ставлення до лобізму як з боку державних органів, так і з боку суспільства в цілому [14, с. 91–92].
Канада. Із середини 60-х років Канада почала перші спроби з упорядкування лобістської діяльності. Цей процес почався з поступового копіювання американської системи регулювання зацікавлених груп. Але пізніше її шляхи зі США трохи розійшлися.
Сьогодні до лобізму в широкому розумінні слова відносять практично всі контакти між парламентом чи урядом і представниками громадських, політичних, наукових і ділових кіл. Відповідно до Закону про реєстрацію лобістів, прийнятого в 1988 р., лобізм визнається як законна діяльність, що відповідає інтересам «демократичного правління». Закон встановлює ліберальний режим реєстрації і вказує на те, що реєстрація не повинна перешкоджати вільному й відкритому доступу до уряду [15, с. 79–84].
Законом введено дві категорії лобістів. До першої відносяться платні лобісти, що діють в інтересах третіх осіб чи організацій. До другої – особи, що здійснюють лобістську діяльність в інших державах. Положення закону не поширюються на осіб, що діють відповідно до своїх прямих службових обов’язків. Реєстрація здійснюється відділом реєстрації лобістів міністерства по справах споживачів і корпорації Канади. Лобістів обох категорій нараховується близько 2800 чол. За приблизними оцінками експертів, загальний доход від лобістської діяльності, включаючи незареєстрованних лобістів, становить близько 50–100 млн. дол. на рік [1, с. 134].
Ставлення до існуючого закону є неоднозначним. Критики звертають увагу на слабкість механізму контролю за його дотриманням: зокрема, практично ще не було випадків розслідування по фактах його порушення. Фахівцями пропонується два варіанти подальшого вдосконалення законодавства. Перший варіант – посилення відкритості лобістської діяльності, у тому числі за допомогою введення вимоги про розширення кола наданої лобістами інформації. Інший варіант – саморегулювання цієї сфери діяльності, включаючи прийняття власного етичного кодексу. Паралельно висувається пропозиція ввести певні обмеження на заняття лобістською діяльністю для осіб, що залишають державну службу (наприклад, заборона на 5 років) [115, с. 79–84]. Але поки уряд готовий піти лише на незначні зміни в тексті закону: збільшити з 6 місяців до 1 року термін судового переслідування лобістів за відсутність реєстрації та поширити на лобістів тих, що працюють за наймом, ті ж вимоги, які встановлені щодо професійних лобістів.
У цілому, якщо узагальнити досвід країн (США, Канади, Австралії) з англосаксонською моделлю лобізму, можна сказати, що всі існуючі нечисленні нормативні акти, які регулюють лобістську діяльність, містять такі основні моменти: сферу дії закону, методи роботи лобістів, об’єкти й структури лобістської діяльності, вимоги до реєстрації, права лобістів, обмеження і санкції (табл. 1).
регулювання лобістський модель правовий
Порівняння офіційних позицій США, Канади, Австралії щодо регулювання лобістської діяльності
|
Питання й положення, що містить закон |
США |
Канада |
Австралія |
| Чи потрібна реєстрація лобістів? | Так | Так (новація була прийнята у 1988 р. після набуття чинності Законом про реєстрацію лобістів) | Так |
| Закон покриває виконавчу чи тільки законодавчу сферу? | Законодавчу, виконавчу | Законодавчу, виконавчу, але з акцентом на Парламент | Законодавчу, виконавчу |
| Хто веде реєстр лобістів? |
Існують два реєстри лобістів: один ведеться клерком Палати й дублікат – секретарем сенату Згідно зі ст. 349 Закону реєстри будуть об’єднані в департаменті юстиції |
Міністерство по справах корпорацій і споживачів веде один реєстр лобістів | Департамент адміністративних служб веде два реєстри: спеціальний – для лобістів, чиї клієнти – іноземні уряди чи юридичні особи, загальний – для всіх інших лобістів |
| Яку інформацію містить реєстраційна форма? |
Поточна: ім’я лобіста, ділова адреса, компанія, в якій він/вона працює, ім’я клієнта, якщо це консультаційна компанія, сума грошей, витрачених на лобізм, гонорари. Для роботодавця: ділова адреса, ім’я директора (партнера) та імена клієнтів; загальна сума грошей, витрачених на лобізм, і отримані гонорари. Для конгресменів: витрати на поїздки і подарунки цінністю більше, ніж 100 дол. |
Зв’язка 1: ім’я лобіста, ділова адреса та ім’я лобістської фірми, яка найняла його/її, імена й адреси клієнтів і адреси дочірніх підрозділів або батьківських компаній клієнтів, тематика лобіювання для кожного клієнта. Зв’язка 2: Реєстрація «Ділової картки», ім’я найнятого на роботу, ім’я й адреса організації, яка наймає його/її |
Офіційна картка (зелена для загального реєстру та червона для спеціального): тематика лобіювання, дані про організації, інтереси яких лобіст представлятиме |
| Чи фіксується офіційно розкриття контактів лобістів | Так. Повинні розкриватися контакти з членами Комісії, які лобіюються, але не з індивідуалами | - | Ні |
| Примусові заходи й штрафи за порушення встановленнях для лобістів правил |
Штраф 5 тис. дол. або тюремне ув’язнення терміном до 1 року. Повторне порушення спричиняє штраф у 10 тис. дол. або тюремне ув’язнення терміном до 5 років (або і те, й інше одразу). Закон 1995 року забороняє високопоставленим членам адміністрації представляти «групи інтересів» протягом 5 років після відходу з урядових посад. |
Штраф 100 тис. дол. і/або 2 роки тюремного ув’язнення |
- |
Література
Сікора І.В. Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу. – К.: Охорона праці, 2000. – 126 с.
Швайка М. Україна у лабетах клановості та корупції // Економічний часопис – ХХІ. – 2003. – №10. – С. 8–11.
Симоненко В. Нестерпне відчуття виникає, коли згадуєш трагічні події року, що минув // Економіст. – №1. – 2003. – С. 12–13.
Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политической системе России // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – №9. – C. 28–42.
Любимов А.П. Классификация видов лоббизма. // Матер. к междунар. «круглому столу». – М.: АНОКиАЦ «Россия – ХХІ век». – 1999. – 104 с.
Бештоева З.Л. Лоббизм в Управлении экономикой. М.: МАКС Пресс, 2004. – 34 с.
Зяблюк Н.Г. Лоббизм и судебная система США. – М.: Ин-т США и Канады РАН, 2002. – 59 с.
Зяблюк Н.Г. Лоббизм и судебная система США // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2001. – №7. – С. 115–124.
Зяблюк Н.Г. Лоббизм и судебная система США. // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2001. – №6. – С. 65–75.
Глазунова Н.И. Механизм взаимодействия власти и общества // Система государственного управления. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 551 с.
Садиков В.Н. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособ. – М.: ООО «ТКВелби», 2002. – 768 с.
Размещено на