Згвалтування - проблеми кваліфікації
Враховуючи те, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню вказаного злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на ч. 5 ст. 27 і ч. З ст. 152 КК.
Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню зґвалтування.
Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-річного віку, має ознаки складу злочину ч. З ст. 152 КК, якщо винний знав або міг знати, що вчинює зґвалтування неповнолітньої. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК.
Наприклад, вироком районного суду К. засуджено за ч. З ст. 152 КК за те, що перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки, і, погрожуючи, силоміць завів до будинку свого знайомого, да зґвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, ґрунтується на суперечливих доказах. Зокрема, потерпіла давала з цього приводу суперечливі показання. Так, під час попереднього слідства вона свідчила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях - що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідомила його про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показанням свідка А., виглядала як повнолітня. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав.
Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачити це. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 152 КК на ч. 2 цієї статті.
2.3. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом
Стаття 153 КК Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:
а) вчинюється з метою задоволення статевої пристрасті, статевої потреби (інстинкту);
б) із застосуванням тих же засобів - фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Відрізняє його від зґвалтування лише спосіб задоволення статевої потреби - неприродний, нефізіологічний акт:
а) per os - крізь рот;
б) per anum - крізь анальний отвір;
в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органу винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу.
Не утворює складу злочину:
а) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах між дорослими чоловіком та жінкою (фахівці у галузі статевої етики вважають, що будь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними);
б) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками (лесбіянство);
в) добровільний статевий зв'язок між дорослими чоловіками (мужолозтво).
Мужолозтвом чи педерастією в медицині і в кримінальному праві називають статеве приваблення до особи своєї статі і статевий зв'язок чоловіка з чоловіком.
Мужолозтво - один із видів гомосексуалізму. Другий - лесбіянство, «лесбійське кохання» - тобто статеве приваблення жінки до жінки.
Про мужолозтво як статеве приваблення чоловіка до чоловіка свідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців і фінікійців за 2000 років до н. ери. Незважаючи на надзвичайно суворі кари за мужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, в державі давніх іудеїв), воно було поширеним, особливо в Стародавньому Римі.
«Лесбійське кохання» походить від назви грецького острова Лесбос, де в давнину виникли ці статеві збочення.
У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: per os і per anum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого.
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними.
Частина 2 ст. 153 КК має ті самі кваліфікуючі ознаки, які перелічені у ч. 2 та 3 ст. 152 КК, тобто вчинення цього злочину:
а) повторно;
б) групою осіб;
в) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152 чи ст. 154-156 КК);
г) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
При наявності в діях винного хоча б однієї з них (чи кількох одночасно) вони підпадають під ознаки ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 153 КК та відповідною статтею про злочини проти особи: ч. 1 ст. 121 КК, ч. 2 чи ч. З ст. 130 або ч. 2 ст. 133 КК).
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане зі зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК та ч. 2 ст. 153 КК.
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої особи завжди кваліфікується за ч. З ст. 153 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опору, то всілякі сексуальні дії щодо них утворюють діяння з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше актів задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією самою потерпілою, то його дії створюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, неправильно були кваліфіковані районним судом за ст. 15, ч. 1 ст. 152 і ст. 15 та ч. 1 ст. 153 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім зґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду, розглянувши справу, у своїй ухвалі зазначила, що з усіх матеріалів справи видно, що умисел Л. був спрямований на задоволення статевої пристрасті або неприродним способом, або вчинення фізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась - спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Таким чином, дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК були складовою частиною замаху на зґвалтування. За таких обставин, ухвалила судова колегія, вирок у частині засудження Л. за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК підлягає скасуванню, а справа відповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.
Частина 3 ст. 153 КК передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки - самогубство, безплідність тощо.
Відповідальність за діяння, передбачене ст. 153 КК, настає з чотирнадцяти років.
Карається задоволення статевої пристрасті неприродним способом за ч. 1 ст. 153 КК позбавленням волі на строк до п'яти років, за ч. 2 ст. 153 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а за ч. З ст. 153 КК - позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2.4. Примушування до статевого зв'язку
Стаття 154 КК Примушування до вступу в статевий зв'язок передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється проти волі потерпілої особи з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки чи чоловіка.
За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише у тих випадках, коли:
1) потерпіла чи потерпілий були у матеріальній або службовій залежності від винного;
2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої чи потерпілого для того, щоб примусити їх до статевого зв'язку.
Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб і засіб його вчинення:
а) спосіб - примусити жінку чи чоловіка до статевого зв'язку;
б) засіб - використовуючи матеріальну чи службову залежність (погрозами позбавити житла, премії, грошової допомоги, голодом, звільнити від роботи, виключити з черги на житло, не дати підвищення по службі і т. ін.).
Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла чи потерпілий були матеріально чи по службі залежні, а використання ним їх залежності. Якщо винний домагався згоди потерпілої чи потерпілого на статевий зв'язок чи примушував їх до цього, але застосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежність потерпілої чи потерпілого, то такі дії ст. 154 КК не охоплюються.
За ст. 154 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведення, що на потерпілу чи потерпілого здійснювався вплив з використанням їх матеріальної чи службової залежності від винного.
Не утворює складу цього злочину пропозиція залежній жінці чи чоловікові вчинити статевий акт, якщо винний не примушував їх до цього, рівно як і різні обіцянки без погроз.
Частина 2 ст. 154 КК передбачає відповідальність за примушування до вступу у статевий зв'язок, якщо таке діяння було вчинене з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілого чи його (її) близьких родичів або з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.
Відповідальність за вчинення цього злочину настає з шістнадцяти років.
Карається примушування до статевого зв'язку за ч. 1 ст. 154 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, а за ч. 2 ст. 154 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
Розділ 3. Згвалтування неповнолітніх
3.1. Згвалтування неповнолітніх та малолітніх
Неповнолітні — завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси. Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується соціально-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності і насильства. Це особливо загострило проблеми дітей і підлітків.
Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров'я, особливо серед молоді.3
Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами статевих злочинів.
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.
Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 152 КК є :
1. Спричинення зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;
2. Зґвалтування малолітньої потерпілої чи малолітнього потерпілого.
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 і КК можуть бути смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування . За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким, лише за ознакою небезпечності для життя, на момент його заподіяння не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 121 КК Умисне тяжке тілесне ушкодження і ч. 1 ст. 152 КК.
Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена під загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 152 КК і ч. 1 ст. 130 КК Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби або ч. 1 ст. 133 КК Зараження венеричною хворобою, оскільки такі наслідки не настали.
Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК Умисне убивство та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережністю, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК Вбивство через необережність буде зайвою.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 135 КК Залишення в небезпеці.
Малолітнім потерпілим може бути особа чоловічої статі.
Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.
Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.
Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.
Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.
Карається зґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
3.2. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
За ст. 155 КК Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі.
Першою і важливішою ознакою цього злочину є добровільність погодження потерпілої на статевий акт з нею, тобто винний не застосовував до неї ні фізичного насильства, ні погроз і не використав її безпорадного стану. За наявності таких ознак (засобів) статевого зв'язку дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК України.
Потерпілою (чи потерпілим) від цього злочину може бути особа віком від 14 до 17 років. Якщо потерпіла досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний з нею статевий зв'язок складу злочину не утворює, і такі дії кримінальним законом не караються.
Статева зрілість потерпілої чи потерпілого визначається судово-медичною експертизою (п.4 ст.76 КПК України). У чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він може вчинити фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері - народити, годувати і виховувати дитину.
Кримінальній відповідальності за ст. 155 КК підлягають особи чоловічої та жіночої статі віком старші 16-ти років (ч. 1 ст. 22 КК).
За ст. 155 КК кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості.
Частиною 2 ст. 155 КК передбачається відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, що були вчинені батьком чи матір'ю потерпілої або особою, яка їх замінює, або якщо таке діяння призвело до безплідності потерпілої (потерпілого) чи до настання інших тяжких наслідків.
Відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, настає з шістнадцяти років.
Караються статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості за ч. 1 ст. 155 КК - обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, а за ч. 2 ст. 155 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
3.3. Розбещення неповнолітніх
Стаття 156 КК “Розбещення неповнолітніх” передбачає відповідальність за розпусні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), яка не досягла 16-річного віку.
Сутністю розпусних дій є різні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту. Це можуть бути: подразнення статевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.
Розпусні дії, вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір'ю або особою, що їх замінює кваліфікуються за ч. 2 ст. 156 КК.
Розпусні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річного віку, повністю охоплюються частиною 3 або 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 156 КК не потребують.
Відповідальність за вчинення розпусних дій настає з шістнадцяти років.
Карається розбещення неповнолітніх за ч. 1 ст. 156 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, а за ч. 2 ст. 156 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Розділ4. Профілактика злочинності
Зміцнення законності і правопорядку в період кардинальних трансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формування правової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі з правопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджального впливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.
Диспропорції суспільного розвитку, послаблення традиційних форм соціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, які потребують кримінологічної профілактики. На жаль, попередження злочинів, яке завжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і раніше залишається лише гаслом Ця робота повинна розвиватися насамперед через індивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищення професіоналізму кадрів і загальної ефективності.
Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері злочинності та в інших правопорушеннях є грунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.
Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки І здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.
Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.4
Загальносоціальні профілактичні функції цієї діяльності реалізуються шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти загалом), ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.
Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.
Розвиток та вдосконалення моральної профілактики — необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалось раніше, право засноване на моралі, а мораль у свою чергу «знаходить у праві одну з необхідних форм свого існування».
Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне, але й правове його забезпечення, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.
Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальний характер. давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками за їх порушення. Неминучість морального засудження і більше того, — покарання — за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.
Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний або антикриміногенний характер, тобто ті які негативно або ж позитивно впливають на злочинність.
Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції зобов'язують усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись Конституції та інших законів, підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей.
Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного. У нормах кримінального права загальне попередження знайшло своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.
Загальнопримусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих їм законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередженні злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання. Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.
З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:
1) засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;
2) засоби щодо попередження і припинення злочинів;
3) засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.
Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадженні з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюється конкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).
Висновок
У демократичному суспільстві взаємини між людьми повинні грунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не