Розподіл та поєднання трьох влад
Дослідження проблеми поділу влади в історико-філософському аспекті дозволяють виділити другий напрям суспільно-політичної думки з питання доктрини поділу влади, представлений такими видатними мислителями, як Ж.-Ж. Руссо, і. Гегель та ін., які своє бачення цієї концепції будували, спираючись па інше розуміння держави і суспільства.
Аналізуючи теорію Ж.-Ж. Руссо про суспільний договір, доцільно погодитися з думкою: не можна заперечувати, що на Ж.-Ж. Руссо досить сильно вплинуло вчення Дж. Локка. Ж--Ж. Руссо належну увагу приділяє поділу влади в державі, розуміючи його як своєрідний поділ єдиного організму на функції: "Будь-яка вільна дія виникає з двох основ, що спільно роблять її. Одіта з них основ - моральна, а саме - воля, що визначає акт; друга - фізична, а саме - сила, що здійснює її. Політичний організм має ті ж двигуни: у ньому можна також розрізняти силу і волю. Остання зветься законодавчою владою, а перша - виконавчою владою. Законодавча влада у Ж.-Ж.. Руссо належить народу і може належати лише йому - у цьому мислитель, безсумнівно, правий. Але він вважає, що виконавча влада не може належати цілому суспільству як законодавцю чи суверену. Пояснює це філософ тим, що "ця влада виражається лише у приватних актах, що не є законами, і отже, не відносяться до сфери дії суверена, всі акти якого можуть бути тільки законами. Таким чином, виконавча влада в особі уряду стає лише посереднім органом між підданими і сувереном "для їхніх взаємовідносин", а також уповноважена викопувати Закони й охороняти свободу. Виділяє Ж.-Ж. Руссо і третю владу, називаючи її трибунатом, що не повинен брати ніякої участі ні у виконавчій, ні в законодавчій владі; але саме тому його влада обширніша обох вищезгаданих, тому що, не будучи в етапі нічого зробити, трибунат може усьому перешкодити. Будучи захисником законів, він - влада більш священна і ціанована, аніж государ, що їх виконує, і суверен, що їх видає". Ці ідеї Ж.-Ж. Руссо виявилися досить сучасними: "Трибунат, розумно помірний, є найміцнішою опорою хорошого державного управління; але, підсилюючись хоча б у незначному ступені більше, ніж слід, він перекидає все. Трибунат вироджується в тиранію, коли узурпує виконавчу владу, яку повинен тільки зменшувати, і також тоді, коли прагне скасувати закони, які має лише охороняти.
У цілому ж необхідно зазначити, що ідеї Руссо відіграли дуже важливу роль в історії світової філософсько-правової і суспільно-політичної думки.
Вчення Руссо і події Великої французької революції істотно вплинули на розвиток німецької суспільно-політичної думки взагалі і на теорію поділу влади зокрема. Так, проблема поділу влади знайшла своє відображення й у політичних поглядах І. Канта, який чітко відокремлює державу як соціальний феномен ("царство свободи") від сукупності (системи) її органів (державного апарату), за допомогою яких здійснюється сам процес управління. Кант відзначає, що в кожній державі існують три влади. Але, за І. Кантом, вони с вираженням єдиної волі у трьох обличчях, чого зовсім не було у Ш. Монтеск'є. І. Кант пише: "У кожній державі існують три влади, тобто загальним чином об'єднана свобода у трьох обличчях : верховна влада (суверенітет) в особі законодавця, виконавча влада в особі правителя (що править відповідно до закону) і судова влада (яка присуджує коленому своє відповідно до закону) в особі судді.. І. Кант розвиває думку про панівну роль законодавчої влади стосовно усіх інших галузей, продовжуючи так звану "французьку" традицію.
Важливим етапом у розпитку зазначеного напряму суспільно-політичної думки варто вважати погляди Г. Гегеля. на думку Г. Гегеля, на характер співвідношення суспільства і держави, а саме про первинність держави стосовно суспільства, вирішальний вплив мала, очевидно, ідея Платона про субстанціальний характер морального цілого - полісу і положення Аристотеля про те, що держава передує індивіду, як ціле - частині. Уявлення Аристотеля і Платона про державу як досконалу, і отже, первинну за своєю суттю стосовно окремого індивіда моральної цінності, Г. Гегель поєднує із запозиченими у Ж.-Ж. Руссо положеннями про свободу як принцип держави. Загальна свобода, представлена і! держані, є, за Г. Гегелем, первинною і моральною, цілісною стосовно всіх інших частин, суб'єктів громадянського суспільства[ 14;78 ].Згідно зі своїм уявленням про державу, Г. Гегель представляє проблему поділу влади. У цілому, погоджуючись з ідеями своїх попередників, він вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної свободи. Але Г, Гегель розходиться з ними як у розумінні характеру і призначення такого поділу, так і в складі виділеної влади, вважаючи, що різні влади - не лише різні моменти єдиного поняття, "поточні члени державної цілісності". Законодавча влада відповідає загальності, виконавча - особливості. Одиничність, за Г. Гегелем, виражається у владі государя, в якій різні влади об'єднані в індивідуальну єдність, і яка, таким чином, V вершиною і початком цілого конституційної монархії. Судова влада, за гегелівською класифікацією віднесена до виконавчої влади. Виконавча (або урядова) влада визначається Г. Гегелем як "влада підводити особливі сфери й окремі випадки під загальне. Завдання урядової влади, куди він включає також судову і поліцейську влади, - виконання і застосування рішень монарха, підтримка відповідних законів і установ. Урядова влада має справу із застосуванням загальних положень в особливих та одиничних випадках. Важливим моментом у діяльності урядової влади Гегель вважає сполучення загальних інтересів держави й інтересів особливих сфер (корпорацій, громад, промислів, станів тощо), з цим, на наш погляд, не можна не погодитися. Законодавча влада, за Регелем, - це влада визначати і встановлювати загальне. Аналіз поглядів Гегеля показав, що одна з найістотніших розбіжностей Гегеля з теоріями Аж. Лобка і Ш. Монтеск'є про поділ влади виникає з того, що компромісність, закладена в самій ідеї поділу влади, уявляється йому недостатньою. Як справедливо вважає В. С. Нерсесянц, "...цим, зокрема, зумовлене гегелівське прагнення максимально перебороти у своїй конструкції ті самостійність, автономне буття і протиріччя різної влади, які є в Дж. Локка і Ш. Монтеск'є" .
2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату
Таким чином, з точки зору самостійності гілок влади ї їхнього взаємного обмеження Гегель вважає помилковою, оскільки припускає ворожість кожної з влади до іншої, взаємний страх і протидію. У результаті цього всього, вважає Гегель, виникає лише "загальна рівновага, а не жива єдність.
Аналіз поглядів Дж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля та інших теоретиків показує, що їхня концепція також була базою для реалізації принципу поділу влади у процесі державного будівництва в багатьох країнах.
Незважаючи на досить серйозний вилив теорії поділу влади на суспільно-політичну думку XIX ст., не всі мислителі вважали її актуальною. Так, швидше за все, саме точка зору Г. Гегеля привела К. Маркса і Ф. Енгельса до неприйняття ідеї поділу влади. Спадкоємці гегелівської діалектики різко критикували теорію Ш. Монтеск'є, називаючи її "цвілою мудрістю", звівши її до прозаїчного ділового розподілу праці, застосованого щодо державного механізму з метою спрощення й контролю. Тому, ймовірно, варто погодитися з В. Мігшим, який пояснює таке відношення класиків марксизму конкретно-історичними умовами XIX ст. у Західній Європі: можливість народу через обмежене виборче право просувати своїх представників у законодавчий орган влади і впливати тим самим па зміну громадського життя зводилася нанівець у зв'язку із зосередженням майже всієї влади у виконавчій її гілці. . Маркс вважав недоцільним застосовувати принцип поділу влади і запропонував об'єднати законодавчу і виконавчу владу, а зловживання посадових осіб, їхню можливу некомпетентність нейтралізувати загальним виборчим правом і оголошенням замінювати депутатів, без усякого винятку, в будь-який час за. рішенням їхніх виборців Тобто за Марксом, влада повинна бути не парламентарною, а корпорацією, яка працює, у той же час такою, що видає закони і виконує їх .
Система Рад, створена її СРСР покликана була реалізувати цю концепцію па практиці. Однак дана система не змогла задовольнити потреби суспільства, що призвело наприкінці 80-х років вітчизняну суспільно-політичну думку до повернення до, здавалося б, назавжди відкинутих концепцій, серед яких важливе місце приділялося саме реалізації теорії поділу влади[ 2; 75].. Ця ж тема залишається злободенною й у закордонних філософсько -правових дослідженнях, де поділ влади вважається найважливішим принципом вільного правління.
2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності
Отже, можна зробити наступний висновок. Проблема розподілу функцій у системі, державної влади має багатовікову історію, але своє філософсько-правове обґрунтування одержала лише в Новий час.
Необхідно зазначити, що головним недоліком теорії Ш. Монтеск’є критики вважали те, що вона страждала докорінною вадою, оскільки фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і, по суті, безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в установи, які могли видавати закони, але не мали права стежити за їх виконанням.
Однак, на нашу думку, названі докази не зовсім вагомі. Набагато переконливішою в даному контексті є така думка Соловйова: "Зрозуміло, що ні три різні влади -- законодавча, судова і виконавча - при своїй необхідній роздільності (диференціації) не можуть бути роз'єднані (і проте повніші вступати о протиборство між собою), тому що вони мають одну мету: правомірне служіння загальному благу. Безсумнівно, не можна допускати такий ступінь протиборства, коли починається процес саморуйнування державної влади. Але поділ влади є необхідним - лише вій може гарантувати відносний збіг державної влади з інтересами всіх громадян. А для того, щоб розділені влади реально злилися в єдину державну владу, варто забезпечити систему взаємодії розділених галузей влади.
Однією з найважливіших частин дослідження проблеми реалізації принципу поділу влади вважається уточнення термінологічних аспектів і теоретичних складових даної теорії. Своє завершене оформлення термін "поділ влади" одержав у знаменитій праці Ш. Монтеск'є "Про дух законів" , який дав класичне визначення цієї концепції. Необхідно зауважити, що сам переклад назви цієї теорії в російській і українській мовах не зовсім точний, тому він став причиною багатьох суперечок.
Тривалий час полеміка навколо нього терміна велась у російській дореволюційній літературі. Вона часто тлумачилась як спроба цілком відокремити галузі влади одну від одної. Виходячи з такого розуміння, багато критиків вели мову щодо нереальності цієї концепції; що реалізація її на практиці призведе до нескінченної війни влад. Разом з тим критикувалося неточне вираження послідовників даної теорії, а саме поділ влади, начебто це не було б поділом однієї державної влади. Пропонувалося використовувати інші визначення: "розмежування діяльності влад", "розмежування влад" (М. Ворошилов), "теорії поділу влади" (Ф. Кокошкін), "відокремлення влади" (В. М. Гессен) .Так автори прагнули підкреслити невід'ємність взаємодії, співробітництва між галузями єдиної державної влади.
Досить цікаво проблему розуміння Монтеск’є поділу влади свого часу вирішував Ф. Кокошкін, який писав: "Монтеск'є зовсім не уявляє собі три галузі влади у вигляді трьох самостійних суб'єктів або трьох окремих свобод держави. Слово "влада" він розуміє інакше, аніж німецькі юристи, і розуміє набагато правильніше з філософсько-правової точки зору. Під владою він розуміє не особливу юридичну особу чи свободу, а: 1) у буквальному значенні - відомого роду суб'єктивне право держави; 2) у переносному значенні - орган, який здійснює це право. З огляду на це в ідеї поділу влади немає ніякого протиріччя. Йдеться не про розподіл свобод особистості або держави, а лише про те, що загальне суб'єктивне право держави, яке називається державною владою, включає окремі суб'єктивні права, які випливають з нього (влади: законодавчу, виконавчу і судову) і що ці окремі права повинні здійснюватися різними органами держави.
Таким чином, можна зробити висновок, що Ш. Монтеск'є пише швидше не про поділ, а про розподіл, і не влади, а повноважень між ними. хоча навряд чи обґрунтованим буде перейменування терміна "поділ влади", що затвердився в науковій літературі, проте варто мати на увазі, що Монтеск'є зовсім не уявляв собі три галузі влади у вигляді абсолютно самостійних суб'єктів чи трьох зовсім окремих свобод держави. Він вважав, що сам плин речей змусить галузі влади діяти узгоджено. Ця думка французького філософа найчіткіше виражена в афоризмі його послідовника, діяча революційної епохи Муньє: "Щоб влади були дійсно розділені, вони не повинні відособлюватись одна від одної.[12;34,79].
Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади
3.1 Зміст інституту стримувань і противаг
Невід'ємною частиною концепції поділу влади стало положення про необхідність балансу влад. У зв'язку з цим В. Гессен справедливо зазначає: "Розглядаючи відокремлення влади як необхідну гарантію політичної свободи, Ш. Монтеск'є справедливо вважає, що воно повинно бути стійким і незмінним. А це, на його думку, можливо лише в тому випадку, якщо людна із владне є настільки сильною, щоб узурпувати повноваження інших. Тому необхідно, щоб одна влада зупиняла іншу; необхідна рівновага, балансування влад.
Дослідження даної проблеми показало, що ще приймаючи Конституцію США, "батьки Конституції" прагнули до зрівноважування гілок влади для того, щоб жодна з них не могла піднятися над другою, придушуючи ту чи іншу. їх скоординованість одержала назву ''балансу влади".
Стримування і противаги - це система політико-правових засобів, які дозволяють одній галузі влади виливати па діяльність іншої, що здійснюється шляхом узаконеного проникнення у сферу діяльності іншої гілки влади. Отже, варто констатувати, що система стримувань і противаг представляє єдино можливу схему організації державної влади її демократичному суспільстві. Відповідно до цього принципу, кожна гілка влади не тільки врівноважує, але й обмежує інші гілки влади.. Інститут стримувань і противаг, його зміст, взаємовідносини різних гілок влади перебувають в діалектичному розвитку залежно від зміни конкретних соціально-економічних, політичних, культурних умов життя суспільства. Тут доречно навести висловлювання В. Остромаз цього приводу: Якщо в наявності є обмеження на здійснення виконавчої влади, якщо посадові особи, які здійснюють виконавчі повноваження, обмежені у своїх діях нормами права, і якщо судді незалежні при винесенні рішень по спорах, пов'язаних із застосуванням права, то не існує ніщо, подібне до системи стримувань і противаг. Влада в такому випадку використовується для стримування іншої влади за допомогою різних інтересів, які протидіють. Ми можемо уявити, що в такому суспільстві створюються умови, сприятливі для обговорення справ співтовариств з різними інтересами відповідно до встановлених правил, що полегшують належний краповий процес. У цьому випадку норми прана служать мірою для упорядкування відповідних взаємин. Аналіз проблеми показав, що відстоюючи свою концепцію поділу клади, Ш. Монтеск’є акцентував увагу не так на незалежності влад, як на необхідності їхнього взаємного врівноваження і доповнення, тобто на погодженій взаємодії. Користуючись сучасною науково-методологічного термінологією, можна цілковито погодитися з думкою Г. Агабекова стосовно того, що її міркуваннях Ш. Монтеск'є "розділені влади виступають як підсистеми категорії, як три гілки одного стовбура. Поділ влади - це фактично функціональне відділення кожної з них, що зовсім не означає, що між відповідними державними органами виключаються які-небудь контакти і взаємини. Навпаки, останні обов'язково повинні бути і причому винятково на правовій основі. [1; 79].
Крім того, аналіз сформованих політичних відносин усередині державної влади свідчить, що йде процес не лише тісної координації, але й взаємопроникнення гілок влади. Так, наприклад, її. Ньюстадт звертає увагу па те, що президент Д. "Ейзенхауер називав себе частиною законодавчого процесу, завдяки праву президентського вето. Конгрес США, як головний розпорядник коштів бюджету, справді виступає його частиною управлінського адміністративного апарату. І таких прикладів можна навести безліч. Поряд з вище перерахованими питаннями, однією з важливих сторін концепції поділу влади є проблема розмежування повноважень. Повноваження між органами державної влади та органами місцевого самоврядування розмежовуються., як правило, у конституціях або спеціальних законах. На рівні місцевого самоврядування не діє принцип поділу влади, і, хоча кожен орган наділяється власною компетенцією, що не дозволяє йому дублювати діяльність іншого органу, межі такого поділу можуть бути досить рухливими. Більше того, навіть інституцій по можливе об'єднання органів з різними функціями. Ще в другій половині ХІХ ст. один з найбільших фахівців в галузі теорії поділу влади М. Ворошилов помітив: "Поділ влади цілком зрозумілий у сфері вищого управління, може бути зрозумілим і обласному, але аж ніяк не в місцевому. Якою він буде проведений у всьому управлінні, то це призведе до централізації, яка стягне діяльність по кожній галузі справ в одну, відповідну їй центральну владу. Аналогічні думки висловлюються й зараз.
3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади
Багато суперечок, які тривають уже понад два століття, пов'язано з питанням щодо кількості гілок влади. Одні дослідники доводять цю кількість до 11 і більше (Ахенвалль та інші), і йти і називають тільки 2 влади (наприклад, Маблі законодавчу і виконавчу). Проте не всі з них с гілками державної влади, нерідко зустрічається плутанина, підміна понять. У деяких конституціях, крім трьох, названі й інші гілки влади: "В основних законах Колумбії, Нікарагуа, інших країн говориться про виборчу владу, яка належить корпусу виборців і організаційно представлена виборчими трибуналами, у деяких країнах, скажімо, у Бразилії, аж до Вищого виборчого трибуналу.
Досить часто в літературі як самостійна гілка влади визнається установча влада, тобто право встановлювати основний закон держави, що визначає устрій верховної влади і докорінних прав і волі людини та громадянина. Однак у цьому контексті варто зазначити, що ще в ХІХ ст. видатний теоретик у даній галузі Б. М. Чичерін пояснив недостатню обґрунтованість виділення даного права в самостійну гілку влади. Він писав, що "немає достатньої підстави ставити її (установчу владу) поряд із законодавчою чи виконавчого владою. Останні розрізняються самим змістом діяльності: перша полягає у праві встановлювати загальні норми, друга в управлінні державою. Установча ж влада, так само як і законодавча, установлює загальні норми... Там, де для цього існують особливі установи, вони є посиленням того ж начала, яке потрібне і для законодавства, а саме - участі народу. Тому установчу владу ми можемо визнати тільки вищою галуззю законодавчої.
У багатьох країнах існує система спеціальних органів державного контролю, що с незалежними від будь-якої іншої гілки влади і складають так звану контрольну владу. Виділення її в самостійну гілку влади па сучасному етапі, ймовірно, є дещо передчасним, однак підстави для цього існують. Існують навіть спроби виділити судовий конституційний контроль як самостійний вид державної влади. Але доцільніше вважати її (контрольну владу) все-таки судовою владою, хоча і такою, що має певні специфічні властивості.
Поширеним також став вираз: "Преса - четверта влада в державі", хоча, незважаючи на весь її вплив, до державної влади неможливо віднести засоби масової інформації у справжньому демократичному суспільстві. В окремих конституціях країн, що розвиваються, з одпопартійною системою (Алжир 1976 р., Гвінея-- 1982 р.), згадувалася політична влада, належить єдиній дозволеній в країні правлячій політичній партії.
Сучасна філософсько-правова і політологічна думка виділяє як самостійну гілку влади - президентську, вважаючи, що вона володіє деякими тільки їй властивими рисами і характеристиками. Однак, на паш погляд, президентська влада все-таки у своїй основі є виконавчою гілкою влади.
Таким чином, а одного боку, кількість влад у державі стає майже прирівнюється до кількості напрямів діяльності держави, причому зовсім не враховується необхідність відносної незалежності, самостійності формування гілок влади. З другого боку, ставляться нарівні органи неоднакового значення, у тому числі й такі, які займаються суто технічного діяльністю. Найбільш усталеною, випробуваною практикою все-таки варто вважати поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.
Законодавчою владою є діяльність держави із встановлення загальнообов'язкових юридичних норм. Здійснюється вона, як правило, загальнодержавним представницьким органом. Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначає ті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада за значенням займає перше місце, то за своєю реальною силою вона поступається місцем виконавчій владі і лише встановлює норми, саме ж застосування й здійснення цих норм надає іншій владі.
Досить багато суперечок викликає тлумачення іншої гілки влади -виконавчої. Ще Б. Чичерін визначав виконавчу владу як право приводити закон у виконання, чи керувати державою па підставі законів. Погляд па виконавчу владу, як на пасивну механічну діяльність з виконання законів.
Реалізації законів, давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, а й взагалі завдань державного життя. Виконавча влада обмежується межами закону, але часто Діє зовсім самостійно. Вона сама вида обов'язкові норми, що визначають способи дії в межах закону. Як справедливо стверджує О. Пилипенко, "вона в силу даного їй права, за розсудом обставин, дозволяє, стверджує і розпочинає різні дії. Нарешті, в особливих випадках вона уповноважена діяти і поза межами закону. Таким чином, можна зробити висновок про велике значення виконавчої влади в державі. У зв'язку з цим багато дослідників визнають недостатньо чітким визначення даної влади як виконавчої. Так, Б. Чичерін вважає, що її варто називати урядовою.[18.47]. О. Пилипенко наводить думку відомого французького політолога М. Дюверже, який, характеризуючи сучасний політичний режим Франції, писав, що так звані виконавчі органи керують державою і керують у буквальному значенні слова. Тому він відносить вищі органи виконавчої влади Франції до "керуючих" [ 15; 78].Судова влада веде свій початок діє з найдавніших часів. Судовою владою варто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваження спеціально створеними державними органами - судами, в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, основ конституційного ладу.
Основу судової влади складає сукупність судових органів різної компетенції, що здійснюють правосуддя, володіють деякими повноваженнями у сфері контролю за законністю діяльності інших гілок влади. Характерними властивостями судової влади є самостійність і винятковість. Основним змістом діяльності судової влади є захист прав і свобод людини і громадянина, і це один З головних елементів, що характеризує судову владу як владу арбітра, противагу законодавчій і виконавчій владі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут, підлеглий тільки Конституції і правовим законам.
Отже, можна зробити наступний висновок: під принципом поділу Влади варто розуміти таку організацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), які функціонують на основі балансу і взаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії, спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпечення захисту прав, свобод і законних Інтересів громадян. Мета концепції поділу влади полягає в тому, щоб перебороти монолітний характер державної влади, зробити її здатною до самоконтролю і самокоректування, створити механізми подолання авторитарних тенденцій, а для цього розмежувати влади, виділити їм особливу сферу, додати структурну та функціональну самостійність, а потім знову пов’язати гілки влади, взаємодію їх одна з одною, через кооперацію і співробітництво для виконання поставлених на керівництво держави і державу в цілому завдань, виконання яких стоїть перед суспільством.
розподіл влада суспільство демократичний
3.3 Принципи поділу і гармонізації влади
Принцип у теорії права визначається як основоположна ідея, джерело, на базі якого має функціонувати і розвиватись правова система, законодавство і інші державні і правові інститути. Хочу зупинитися на специфічних принципах, які водночас є і вимогами ідеї функціонування розподілу та єдності влад.
Так, даними принципами є:
Поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;
Закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;
Наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередженості всієї повноти влади в одній з гілок;
Наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.
Слід зазначити при цьому, що принцип поділу влади не є абсолютним, з одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, за думкою Скакун О. Ф., принцип поділу влади не можна реалізувати повністю. Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Ситуації. Влада у демократичній державі у вигляді трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, і судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи поділеною, влада в державі повинні залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій. Юридичний прояв єдності і гармонізації влади полягає в тому, що:
Органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;
Різні органи держави не можуть приписувати тим самим субєктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади в Україні[ 14; 96]..
Висновок
Щойно нами був досліджений інститут розподілу влади, без якого фактично стає неможливим розвиток будь-якої країни як у демократичному напрямку, так і взагалі розвиток суспільства і становлення громадської правосвідомості. З огляду на проведене дослідження можна зробити певні висновки.
Ідеї розподілу влади можна зустріти в кожній епосі політичних і правових вчень, однак саме в наш час принцип розподілу влади отримує найбільшу актуальність. Виникнення цієї теорії було обумовлено в першу чергу боротьбою зміцнілої буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, яка гальмувала розвиток держави і суспільства.
Звичайно концепцію розподілу влади зв’язують з іменем англійського вченого Аж. Лобка і французького мислителя М. –Л. Монтеск’є, який в праці “Про дух законів” виклав результати довгого вивчення політико-правових вчень і установ декількох держав, і прийшов до висновку, що свобода можлива при любій формі правління, якщо в