Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи в Україні

Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи в Україні

Сюди слід віднести, у першу чергу, такі документи Організації Об'єднаних Націй, як:

- Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року;

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року;

- Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку, прийнятий 17 грудня 1979 року;

- Мінімальні стандартні права поводження з в'язнями, прийняті 25 травня 1984 року;

- Мінімальні стандартні правила 00Н, що стосуються правосуддя по відношенню до неповнолітніх, ("Пекінські правила"), прийняті 29 листопада 1985 року;

- Основні принципи поводження з в'язнями, прийняті 14 грудня 1990 року, та інші [32].

А оскільки Україна прагне стати європейською державою не тільки згідно до географічного розміщення, але й у відповідності до політичних принципів, то європейський досвід у формуванні пенітенціарних установ є для України корисним. Цей досвід базується на наступних документах Ради Європи:

- Європейській конвенції з прав людини, прийнятій 4 листопада 1950 року;

- Європейських пенітенціарних правилах, прийнятих 12 лютого 1987 року;

- Віденській декларації, прийнятій 9 жовтня 1993 року, і т.д. [33]. На нашу думку, серед всіх цих документів на окрему увагу заслуговують Європейські в'язничні правила (ЄВП) (додаток № 4), які набули широкого міжнародного визнання як фактичний кодекс практичної діяльності по управлінню пенітенціарними установами. Характерною рисою Європейських в'язничних правил є те, що порівняно з мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими, у них значно змінені акценти та пріоритети і вони відбивають глибокі зміни у свідомості людей та практиці пенітенціарних установ, що сталися у другій половині XX століття. Основні підходи ЄВП визначені в шести головних принципах першої частини, які визначають ідеологію і мораль Правил. Ці визначальні принципи втілюють у собі поняття гуманізму, поваги людської гідності, соціальної орієнтації й ефективного управління пенітенціарними установами, заборони дискримінації засуджених тощо. Вони зумовлюють чітке і ефективне функціонування сучасних пенітенціарних систем, надають їм усіх необхідних атрибутів етичної соціальної орієнтації, які відіграють особливо важливу роль для забезпечення адекватного утримання засуджених, підтримки статусу персоналу і справдження сподівань цивілізованого суспільства в сучасних умовах. Досить змістовною та практично значущою, на нашу думку, є третя частина ЄВП, у яких мова йде про персонал пенітенціарних установ, підбір кадрів, їх підготовку і виконання службових обов'язків у відповідності до вимог конкретних стандартів.

Стаття 51 наголошує, що важливість першочергової уваги адміністрації в'язниць до персоналу обумовлена вирішальною роллю в'язничного персоналу у належному управлінні установами по досягненню їхніх організаційних та виправних цілей. В'язничний персонал повинен постійно заохочуватись за допомогою професійної підготовки, консультацій та ефективних методів управління до людяного поводження із в'язнями, підвищення ефективності роботи та відданості своїм обов'язкам, а в'язнична адміністрація повинна постійно інформувати громадськість про роль в'язничної системи та роботу її персоналу з метою поглиблення розуміння громадськістю важливості внеску в'язничної системи в суспільство (статті 52; 53; 55; п. 2 ст. 63 ).

Отже, громадськість (читай-держава, як найвища форма організації суспільства, [34] і є тим гарантом захисту прав, свобод персоналу установ виконання покарань.

Відомо, що формування статусу працівника в пенітенціарних установах починається з підбору кадрів. Ця складна і клопітка робота є обов'язком в'язничної адміністрації. Як ми вважаємо, пріоритетами в цьому напрямку є оцінка таких людських якостей, як сумлінність і людяність, і таких особистісних критеріїв, як професійний рівень підготовки і придатність до роботи. Важливим є положення про те, що професійний в'язничний персонал має статус цивільного службовця і отримує заробітну плату, достатню для утримання чоловіків і жінок. Враховуючи важкий характер роботи, - зазначено у п. 2 ст. 54 ЄВП, -пенітенціарні працівники мають право на службові пільги та сприятливі умови праці. Як закріплено в п. 4 ст. 55, окрім фахової підготовки і перепідготовки, співробітники пенітенціарної системи повинні вивчати вимоги та порядок застосування ЄВП та Європейської конвенції з прав людини.

Наступним критерієм майбутньої моделі персоналу системи ДДУПВП є положення ЄВП про те, що серед фахового складу персоналу в'язниць має бути достатня кількість психіатрів, психологів, соціальних працівників, викладачів, вчителів професійно-технічних дисциплін, фізичного виховання та тренерів (стаття 57).

Відповідно до ст. 61 ЄВП У кожній в'язниці повинен бути лікар, який у термінових випадках у будь який час має можливість негайно відвідувати в'язнів, а якщо в такій установі нема штатних лікарів, то повинно забезпечуватися медичне обслуговування лікарем-сумісником (таким, що працює неповний робочий день). Персонал не повинен застосовувати силу до в'язнів, окрім чітко визначених випадків, як самооборона, спроба втечі, активний чи пасивний фізичний опір наказам. Проте кожен факт застосування сили повинен доповідатися начальникові установи (п.1 ст. 63 ). Щодо озброєності персоналу, то ЄВП її не схвалюють, окрім винятково особливих обставин. Крім того, співробітникам ні за яких обставин не може видаватися зброя, якщо вони не пройшли повний курс підготовки з питань користування нею (п. З ст. 63).

Концептуальним, на наш погляд, є такий підхід, згідно якого для забезпечення положень Європейської конвенції з прав людини, у ЄВП введені статті про мову в пенітенціарних закладах (стаття 60) і стать персоналу (стаття 62).

Як зазначено у ст. 59 ЄВП, адміністрація запроваджує організаційні форми та управлінські системи з метою полегшення спілкування між різними категоріями персоналу установи та забезпечення взаємодії між різними службами, зокрема, в галузі виправлення та соціальної реінтеграції в'язнів.

Всі співробітники завжди мають поводити себе та виконувати свої обов'язки таким чином, щоб своїм прикладом справляти на в'язнів позитивний вплив та здобувати їхню повагу (стаття 56), а начальник установи має бути достатньо кваліфікованим для цієї посади за характером, адміністративними здібностями, професійною підготовкою та досвідом (п. 2 ст. 58 ). Проаналізувавши всі положення ЄВП, можна зробити висновок, що вони являють собою соціальне логічно структурований документ (Правила складаються з преамбули і п'яти частин, кожна з яких регулює певну сторону пенітенціарної установи: управління пенітенціарними установами, персонал пенітенціарних установ, цілі і режим утримання засуджених, спеціальні категорії зв'язків, серед яких можуть бути ув'язнені , які перебувають під судом і слідством, ув'язнені за цивільні правопорушення , душевнохворі та психічно неврівноважені засуджені), легко доступний до застосування на практиці і для використання у процесі навчання . Вони набули широко міжнародного значення, уже довгий час у тій чи іншій формі мають безумовний вплив на принципи і норми моральної і практичної культури, прямо чи опосередковано сприяють встановленню більш високих стандартів поводження з в'язнями і створенню мінімальних необхідних умов у пенітенціарних установах відповідно до вимог гуманізму і справедливості. Нарешті, вони морально і політичне зобов'язують держави Ради Європи, повноправним членом якої недавно стала Україна. Ось чому всебічне і глибоке вивчення ЄВП має важливе загальнопізнавальне і практичне значення. Вивчення ЄВП нерозривно пов'язане з вивченням національного виправно-кримінального законодавства, аналізом його відповідності до міжнародних стандартів, застосування їх у практичній роботі пенітенціарних установ України, особливо у частині формування моделі персоналу національних пенітенціарних установ.

Використання алгоритмів, закладених у ЄВП, дозволило, наприклад, більшості країнам Європи знизити кількість засуджених у розрахунку на 100 тис. населення: у Швеції - 65 осіб, Швейцарії - 80, Словенії - 50, Нідерландах - 65. У той же час в Україні це співвідношення складає 410 ув'язнених на 1000 тис. населення [35].

Таким чином, ЄВП, як ефективний юридичний документ з питань формування персоналу в'язничних адміністрацій та квінтесенція інших аналогічних міжнародно-правових актів у цьому напрямку, дозволяє Україні вирішити такі завдання:

1) визначитись у правовому статусі персоналу УВП, тобто визнати його не військовослужбовцями, а державними службовцями [36];

2) забезпечити належне фінансове та соціальне положення персоналу, тобто основу його ефективної діяльності на благо суспільних та державних інтересів. Як влучно відмічають окремі автори, не можна поводитись з людиною, яка працює в тюрмі як з собакою. Людина, яка поважає сама себе, не буде відноситися до другої без поваги. А людина, яка сама себе не поважає, не поважає і других. Не є важливо, яку мету будемо ми ставити, починати потрібно з людей,, які працюють в тюрмах. Потрібно надати їм можливість гордитися собою. Тоді неурядові організації зможуть прийти і працювати з засудженими, також добиваючись того, щоб вони могли себе поважати, щоб ці люди відчули себе людьми і, в кінці кінців, щоб ми на свободі були в більшій безпеці [37];

3) фундаментом реформування законодавчої бази України повинно стати міжнародне законодавство з вищезазначених питань — ця аксіома витікає не тільки із зобов'язань України, як члена Ради Європи, але й з перспектив розвитку національних правових систем, які консолідуються з міжнародним співтовариством.

РОЗДІЛ 2. ПІДГОТОВКА СПЕЦІАЛІСТІВ ДЛЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ

2.1. Обгрунтування мети і змісту підготовки фахівців для пенітенціарної системи

Відомо, що методологічною основою розгляду діяльності будь-якої системи є визначення поняття осіб, які її забезпечують. Аналізуючи сучасний стан нормативного забезпечення, наукового висвітлення та практичної реалізації щодо поняття, яке повинно виступити узагальнюючим при розкритті діяльності працівників пенітенціарних установ, зустрічаються такі різноманітні назви:

"адміністрація", "кадри", "особовий склад", "персонал", "працівники", "службовці", "співробітники", "штат" та ін. Ми вважаємо, на офіційне затвердження узагальнюючим поняттям з усіх розглянутих претендують два терміни: "персонал" і "адміністрація", що логічно витікає з розділу IX ВТК України "Персонал установ і органів виконання покарань" та ст. 52 КК "Умовно-дострокове звільнення..". Інші ж поняття , на наш погляд, фактично є синонімами, які можна застосовувати для працівників будь-якої організації, в тому числі й установи виконання покарань. Тому ми погоджуємось з думкою тих вчених, які вважають, що персонал пенітенціарних установ - це постійний кадровий склад працівників пенітенціарних установ, що виконують конкретно поставлені функції з реалізації цілей діяльності пенітенціарних установ і користуються у зв'язку з цим державними гарантіями забезпечення нормальної діяльності [38].

Виходячи з цього, поняття "персонал пенітенціарних установ" необхідно закріпити в законодавчому акті, що буде регламентувати роботу працівників місць позбавлення волі (це міг би бути Закон "Про пенітенціарну службу" та новий КВК України).

Розглядаючи питання кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи, слід зазначити, що існуючий стан у цьому питанні має істотні недоліки. Так, лише незначна доля працюючого персоналу має освіту з пенітенціарного фаху [39]. Особи, які залучаються до роботи в пенітенціарних установах з народного господарства, не отримують спеціальної професійної перепідготовки у профільних навчальних закладах.

Обсяги підвищення кваліфікації персоналу останнім часом знизились до нуля. Внаслідок цього, незважаючи на те, що у Київському інституті внутрішніх справ щорічно випускалось більш 200 фахівців кримінально-виконавчого профілю, є підстави, на нашу думку, для серйозного занепокоєння щодо можливості побудови у найближчі роки надійного кадрового фундаменту пенітенціарної системи. Щоб реально змінити такий стан справ слід, як ми вважаємо, визначити концептуальні основи такої системи підготовки пенітенціарних кадрів, яка відповідала б вимогам пенітенціарної реформи в Україні. Відомо, що природа підготовки кадрів будь-якого соціального середовища чи галузі суспільної діяльності багатогранна і об'єднує сукупність як зовнішніх, так і внутрішніх умов та факторів, що спричинюють її позитивну або негативну результативність. Важко у зв'язку з цим не погодитись з думкою В. Синьова про те, що спроби вирішення окремих часткових питань та створення автономно діючих навчальних закладів не вирішують проблему в цілому. У той же час неможливо побудувати відомчу систему підготовки кадрів у відриві від загальнодержавної реформи освіти, яка також здійснюється протягом останніх трьох років [40].

Через це виникає проблема узгодження цілей і форм діяльності відомчої та загальнодержавної системи освіти, в контексті якої зокрема постає питання обґрунтування необхідності відомчої вищої освіти, діючої у взаємодії за галузевою професійною підготовкою кадрів.

Багатофакторна обумовленість й альтернативність шляхів підготовки фахівців пенітенціарного спрямування вимагають, згідно висновків вчених, застосування сучасної методології при обґрунтуванні її концепції та конкретної структури [39]. Поглиблений науковий аналіз існуючої сукупності умов, факторів та альтернатив, на думку ряду авторів, дає можливість розподілити їх на три такі основні групи:

потреби і вимоги робочих місць і посадових обов'язків персоналу УВП (соціальна системно-діяльнісна основа);

положення і засади Закону "Про освіту" та "Положення про ступеневу освіту" (організаційно-правова основа);

сукупність освітньо-кваліфікаційних рівнів, спеціальностей та професій, що застосовуються на практиці (нормативна основа).

В основному цей підхід вчених ми поділяємо.

Цікавими, на наш погляд, є дослідження, що проведені в Київському інституті внутрішніх справ з проблеми розробки доктрини підготовки кадрів для пенітенціарної системи [42]. Вони дозволяють запропонувати систему принципів професійного навчання пенітенціарного персоналу: принцип диференціації змісту, термінів, організаційних форм підготовки пенітенціарних кадрів та рівнів освітньо-професійної кваліфікації в залежності від вимог, що ставляться до якісного виконання службових функцій, принцип безперервності освіти із забезпеченням наступності у програмах навчання між різними ступенями освітньо-професійної підготовки та підвищення кваліфікації пенітенціарного персоналу, принцип гнучкості та прогностичності системи освітньо-професійної підготовки пенітенціарного персоналу, динамічності програм навчання, принцип інтеграції професійно-пенітенціарного навчання з державною системою освіти, принцип відповідності змісту відомчої освіти та якості оволодіння ним державним освітнім стандартам України при збереженні професійно-пенітенціарної спрямованості навчання, принцип системно-діяльнісного підходу [43].

Принцип диференціації змісту, термінів, організаційних форм підготовки пенітенціарних кадрів та рівнів освітньо-професійної кваліфікації в залежності від вимог, що ставляться до якісного виконання службових функцій, потребує, як ми вважаємо, чіткого визначення зазначених компонентів навчально-виховного процесу для кожної з категорій працівників системи, на підготовку яких у відповідності з Законом України "Про освіту" [44] дається обґрунтоване соціальне замовлення. Аналіз існуючої практики функціонування пенітенціарної системи України на різних управлінсько-виконавчих рівнях і прогнозу її розвитку засвідчує, на думку вчених, про її потребу в кадрах таких освітньо-кваліфікаційних рівнів: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст (можливе поєднання з одночасним одержанням освітнього рівня бакалавра), спеціаліст, магістр [45]. Ця позиція нам імпонує.

Принцип безперервності освіти із забезпеченням наступності у програмах навчання між різними ступенями освітньо-професійної підготовки та підвищення кваліфікації пенітенціарного персоналу дає можливість керувати послідовним зростанням фахової компетенції кадрів системи, використовувати можливості різних організаційних форм навчання.

Принцип гнучкості та прогностичності системи освітньо-професійної підготовки пенітенціарного персоналу, динамічності програм навчання спрямований на врахування перспектив розвитку пенітенціарної системи України, динамічних змін в її діяльності, появи нових ефективних технологій роботи із засудженими, досягнень в галузі теорії та практики психології, соціальної педагогіки, кримінології, управління. Нова інформація стосовно посилення ефек­тивності різних напрямків діяльності пенітенціарної системи має бути оперативно, своєчасно, в ряді випадків, - на думку окремих авторів, -упереджувально доведена до фахівців, відпрацьована на рівні сформованості вмінь її практичного застосування. Враховуючи, що система кадрового забезпечення пенітенціарної діяльності має оптимально, з економічної точки зору, враховувати реальні фінансові можливості вирішення цієї проблеми, потрібно, на наш погляд, та ряду інших дослідників, виділити такий принцип як інтеграції професійно-пенітенціарного навчання з державною системою освіти [46]. Він передбачає можливість залучення випускників інших освітніх установ (не пенітенціарного профілю) до роботи в установах виконання покарань при обов'язковій умові їх ґрунтовної перепідготовки з урахуванням специфіки пенітен­ціарної діяльності і складанням іспитів для одержання спеціального сертифікату на право займати конкретну посаду в пенітенціарній системі з виконанням відповідних посадових функцій.

У науці виділяють також принцип відповідності змісту відомчої освіти та якості оволодіння ним державним освітнім стандартам України при збереженні професійно-пенітенціарної спрямованості навчання [47]. Державні стандарти вищої освіти щодо спеціальностей на рівні обов'язкових загальногуманітарних, фундаментальних, професійно спрямованих дисциплін, а також навчальних програм кожної з них, вимог до знань, умінь та навичок розробляються централізовано, і завдання вищого закладу освіти (далі ВЗО) — забезпечити їх виконання, що перевіряється процедурами державної акредитації окремих спеціальностей та ВЗО в цілому.

Щодо змісту пенітенціарних дисциплін, перелік яких має право визначати сам спеціалізований вищий заклад освіти, то його визначення базується на. принципі системно-діяльнісного підходу. Реалізація цього принципу передбачає здійснення вибору цілей та спеціального змісту навчання, виходячи із потреб практичної діяльності фахівця, його правового статусу, вимог конкретного робочого місця, сукупності функціональних операцій /дій/, системи посадових завдань. Безперечно, необхідним на усіх рівнях підготовки пенітенціарного персоналу є обов'язкове оволодіння, насамперед, такими принциповими компонентами професійної освіти, як

- Європейська конвенція з прав людини;

- Європейські пенітенціарні правила;

- основні положення інших міжнародних документів, що регламентують діяльність пенітенціарних установ;

- принципи, політичні та правові основи функціонування пенітенціарної системи України;

- забезпечення безпеки діяльності пенітенціарних установ;

- основи пенітенціарної психології;

- основи соціальної роботи з засудженими;

- етика і психологія спілкування із засудженими та різними категоріями населення;

- основи пенітенціарної медицини;

- основи управління в пенітенціарній системі;

- спеціальна фізична та тактико-спеціальна підготовка;

- професійна майстерність пенітенціариста [48].

Безумовним є і те, що, зміст кожного із зазначених компонентів професійно-пенітенціарної освіти у відповідності з принципами системно-діяльнісного підходу та диференціації навчання різних категорій персоналу, варіюється за обсягом інформації, глибиною розкриття теоретичних положень тощо. Проте принциповим, як ми вважаємо, є забезпечення наведеного мінімуму компонентів підготовки, що може розглядатися як змістовий стандарт стосовно обов'язкової фахової компетенції пенітенціарного працівника.

Порівняльний аналіз кількісних показників /обсягів/ щорічного вибуття кадрів з органів виконання покарань та існуючих можливостей підготовки у відомчих навчальних закладах фахівців для їх заміни свідчить про дефіцитний баланс [49]. Тому, на наш погляд, крім забезпечення потреб у відповідних освітньо-кваліфікаційних /тобто, якісних/ рівнях підготовки фахівців в міру реформування та розвитку пенітенціарної системи буде загострюватись проблема задоволення її потреб у кількісному відношенні. Якщо ситуація на ринку праці дозволить залучати непрацевлаштованих фахівців, то можна розраховувати на їх професійну перепідготовку. Система пенітенціарної підготовки кадрів повинна, на думку більшості авторів, поєднувати дві головні підсистеми: першу - з повною вищою освітою для формування основного професійного ядра, другу - без вищої освіти, лише для професійно-кваліфікаційної підготовки та перепідготовки працівників, які компенсували б дефіцит у фахівцях [50].

Як вважають фахівці цієї справи, основним компонентом формування загальної та професійно-пенітенціарної культури у майбутніх працівників пенітенціарних установ є засвоєння предметів загальногуманітарного та фундаментального циклу, які визначаються державним стандартом вищої освіти і забезпечують саме широкопрофільну гуманітарну підготовку/ зокрема, філософія, етика, логіка, соціологія, політологія, економіка, культурологія, релігієзнавство, мовна підготовка тощо/ [51]. Загальновідомим є те, що оволодіння предметами гуманітарного циклу сприяє розвиткові у майбутнього спеціаліста тих "інтерсоціальних" якостей особистості, що першочергово важливі для професіонала, який працює в системі "людина-людина" — високого ін­телектуального, ідейного та морального рівня. Нормування загальноінтелектуального компоненту культури особистості, невіддільного від її етичного компоненту, є, на нашу думку, основою для розвитку таких професійно важливих рис, як толерантність, здатність до цивілізованого ведення дискусій щодо різноманітних проблем, вмінь аргументовано переконувати інших. Цикл загальногуманітарних дисциплін у процесі підготовки спеціаліста пенітенціарної системи незалежно від його майбутньої більш конкретної спеціалізації /юридичної, психологічної, економічної/ органічно доповнюється вивченням інших предметів, які умовно деякі дослідники розподіляють на такі блоки:

- правознавчий /знання в сфері теорії та історії держави та права, в різних галузях юриспруденції, правоохоронної діяльності/, необхідність якого викликана правовою природою діяльності пенітенціарної системи і різноманітністю функцій її працівників, пов'язаних із кваліфікаційним застосуванням юридичних знань і вмінь /консультування засуджених, бездоганне дотримання правової культури у взаєминах з ними, при прийнятті управлінських та інших рішень/;

- людинознавчий, який об'єднує навчальні дисципліни, що формують знання, вміння, риси особистості, необхідні для спеціаліста в сфері соціономічного типу професії /деонтологія, людинознавство, загальна психологія, теорія виховання, предмети медичного циклу/. Оволодіння дисциплінами цього блоку створює підґрунтя для розвитку у пенітенціарного працівника гуманістичних установок та ціннісних орієнтацій, вмінь системно підходити до вивчення людей, планувати і здійснювати засоби соціально-виховного впливу на них, прогнозувати динаміку їхньої поведінки та розвитку, розуміти внутрішній стан особистості на основі врахування закономірностей розвитку, виховання і соціалізації людини;

- професійно-пенітенціарний, до якого включені такі дисципліни, як пенітенціарна політика, теорія пенітенціарії, історія пенітенціарних систем, кримінально-виконавче право та правозастосувальна діяльність УВП, пенітенці­арна педагогіка та методика виховної роботи з засудженими, пенітенціарна медицина та психіатрія, пенітенціарна кримінологія, економіка і організація виробництва в УВП, управління органами виконання покарань. Саме ці навчальні предмети за своїм призначенням зорієнтовані на формування професійного менталітету сучасного пенітенціариста на теоретичному і прикладному рівнях. Оволодіння ними передбачає розвиток професійного компоненту культури пенітенціариста, його фахової компетенції;

- блок дисциплін загальної і прикладної фізичної та тактико-спеціальної підготовки, необхідність якого обумовлена завданнями виховання фізично досконалих і здатних виконувати специфічні для умов роботи з засудженими, викликані особливими ситуаціями функції самозахисту, відповідного впливу на спецконтингент, ліквідації безчинних проявів тощо [52].

Охарактеризований підхід до змісту підготовки спеціаліста пенітенціарної системи ґрунтується на модельних характеристиках фахівця, які включають і найважливіші риси його особистості, формування і розвиток яких, безумовно, не досягається лише завдяки навчанню, яким би досконалим воно не було. Тут величезну роль відіграє спеціально організована система позанавчальної виховної роботи, спрямована на формування і самовиховання модельно заданих якостей особистості пенітенціарного працівника. У такій повсякденній роботі, здійснюваній у різних формах її організації, передбачається виховання почуття соціальної відповідальності за власну діяльність і поведінку, високих етичних переконань, безперечно реалізованих і у поведінці, організаторських здібностей, вольових якостей, культури міжособових стосунків, емпатичних рис особистості, багатства естетичних смаків, почуттів і здібностей, працелюбства, наполегливості, креативності.

Єдність завдань, взаємодоповнення змісту, різноманітність і діяльність засобів навчальної та виховної роботи дають підстави, як ми вважаємо, для того, щоб професійна культура, фахова компетентність, особистісні якості спеціалістів пенітенціарної системи України сприяли виведенню її діяльності на рівень міжнародних вимог.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, можна зробити такі висновки:

1) для забезпечення ефективної підготовки спеціалістів для пенітенціарної системи необхідно створити належну законодавчу базу, прийнявши, у першу чергу, такі закони, як "Про пенітенціарну систему України", "Про соціальний та правовий захист персоналу УВП", "Положення про проходження служби в органах і установах виконання покарань";

2) визначитись на законодавчому та практичному рівнях у таких поняттях, як "персонал УВП", "пенітенціарна система", "пенітенціарна політика" тощо, що дасть можливість створити належну модель фахівця системи виконання покарань;

3) змінити алгоритми у навчальному процесі курсантів і слухачів у вищому навчальному закладі пенітенціарного профілю, віддавши перевагу таким спеціальностям, як "психологія", "педагогіка", "психіатрія", "правознавство" та т.п. фахівцям. Заборонити прийом на посади соціальних служб осіб, які мають технічну, інженерну тощо освіту, без їх спеціальної перепідготовки;

4) відновити роботу курсів по підвищенню кваліфікації, що логічно витікає як з практичних проблем системи ДДУПВП, так і вимог законодавчих та підзаконних актів з питань періодичної атестації персоналу УВП.

2.2. Соціально-психологічна адаптація курсантів та слухачів у вищому навчальному закладі пенітенціарного профілю.

Як встановлено у ході суспільної практики, успішність виконання фахівцями своїх функціональних обов'язків передбачає наявність у них певних професійно значущих якостей особистості, формування яких відбувається як у процесі цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу професійного середовища, так і в результаті дії всієї сукупності умов макро- і мікросоціального оточення, частиною якого є спеціалізований заклад освіти. У зв'язку з цим принципово важливим для становлення майбутнього фахівця є етап первинного пристосування до умов професійної діяльності. Вже в процесі соціально-психологічної адаптації курсанта до вимог навчально-службової діяльності спеціалізованого ВЗО в нього формуються базисні адаптивні особистісні характеристики, які детермінують успішність професійної адаптації та становлення майбутнього співробітника пенітенціарної системи. Отже, як ми вважаємо, ефективність процесу підготовки кадрів у ВЗО кримінально-виконавчої спеціалізації залежить, у першу чергу, від того, наскільки в концепції навчально-виховного процесу будуть враховані психологічні закономірності та особливості розвитку особистості. У той же час, на думку окремих авторів, вагомою є і специфіка їхніх проявів як у професійній діяльності, так і на етапі соціально-психологічної адаптації до навчання в закладі освіти [53].

Стосовно діяльності установ виконання покарань окремі вчені виділяють дві групи функціонально-критичних умов професійного розвитку.

Перша група умов визначається специфікою навчально-службової діяльності у ВЗО кримінально-виконавчої спеціалізації. Серед них виділяють пріоритетні чинники.

По-перше, замкненість колективів у навчальних підрозділів, де з самого початку проявляються комунікативні властивості кожного індивіду, його здібності формувати стосунки з членами підрозділу, а також без ущемлення особистих почуттів сприймати та переносити підпорядкування молодшим командирам-ровесникам. По-друге, це жорстко регламентований устрій життя, дотримання розпорядку дня, необхідність готуватися до занять у конкретно визначений час, що в свою чергу пов'язано зі зламом наявних стереотипів.

По-третє, необхідно враховувати відносно високі навчальні навантаження. Серед інших умов можна виділити різкий відрив від кола звичного спілкування з рідними, близькими, друзями. В комплексі все це, як правило, викликає у кожної людини фрустрацію, що в літературі описується як "період адаптації", "реакція адаптації".

Друга група умов, пов'язаних з майбутньою професійною діяльністю включає той же комплекс факторів стосовно роботи в закритих установах, замкнених колективах. Їхня сутність полягає в поліфункціональності службових обов'язків, спрямованості діяльності на постійне спілкування при психічно-обтяжливих обставинах, необхідності підпорядковувати свої особисті потреби професійним вимогам.

Таким чином, домінуючою ознакою дії умов обох груп, на наш погляд, є фруструючий характер їхнього впливу на особистість. Доречно зауважити, що фруструючий вплив середовища зумовлює активізацію адаптаційного механізму, тобто відбувається внутрішня мобілізація психічних ресурсів людини для подальшого використання їх з метою організації нового рівня психічної діяльності. При визначенні психічного впливу екстремальних умов діяльності співробітників УВП особливо важливим є аналіз причин, які розділяють адаптаційний процес на два можливих напрямки його розвитку: шляхом переадаптації або дезадаптації. В психологічній літературі під поняттям переадаптації розуміють процес та результат переходу стану стійкої психологічної адаптації в звичних умовах до стану відносно стійкої адаптації та в змінених умовах [54].

Явище переадаптації має позитивне значення для особистості, її психічної і, як наслідок, професійної діяльності. Відомо, що дезадаптація є станом, протилежним стану адаптованості, який реалізується як неадекватний вид реагування і поведінки особистості, зумовлений функціонуванням психіки на межі її регуляторних та компенсаторних можливостей або в позамежовому режимі.

Окрім зазначеного, можна, як ми вважаємо, виділити ще один напрямок розвитку адаптаційного процесу - "лжеадаптованість", тобто стан збалансованості психічної активності, який в той же час не відповідає вимогам професійної діяльності як наслідок трансформації, гіпертрофії професійно важливих рис особистості.

Як встановлено наукою, генерація дезадаптивних станів є основою розвитку особливих властивостей особистості, в якій визнають два основних типи поведінки, що виступають як неспроможність успішно адаптуватися до умов конкретного середовища. Перший тип - "агресивний" (активний), другий тип -"втеча від обставин" (пасивний тип реагування) [55].

Агресивний тип у спрощеній формі можна уявити, як атаку на перешкоду або бар'єр (у цьому випадку можна говорити про його адаптативну функцію). Проте, в певних умовах агресія може бути спрямована на випадковий об'єкт середовища як засуджених, так і співробітників, які не є причетні до причин агресії. Це явище набуває форм крайнього негативізму, нігілізму, цинізму, зокрема, грубощів, брутальності у ставленні до співробітників, родичів, друзів, різких спалахів гніву з незначних приводів або зовсім безпричинно.

Другий тип - " втеча від обставин" — характеризується заглибленням людини у власні переживання, зверненням своєї психічної енергії на генерацію негативних станів, самокопання, самозвинувачення, самобичування та ін. Розвиваються тривожно-депресивні симптоми. Особистість починає відчувати саму себе джерелом всіх бід, а звідси формується почуття повної безвихідності, тому що, на її думку, впливати на середовище вона не спроможна. Цей тип людей характеризується замкненістю, відчуженістю, заглибленістю у сферу негативних тяжких роздумів. У випадку розвитку адаптації шляхом нестійкої психічної діяльності з'являється загроза глибоких психічних змін особистості, які можуть спричинити нервово-психічні розлади та психічні захворювання у випадку несвоєчасного діагностування дезадаптативного стану. Г. Хохряковим встановлено, що серед співробітників, службова діяльність яких пов'язана з безпосереднім спілкуванням із засудженими, випадки психічних порушень зустрічаються на 16 % частіше, ніж серед цивільних працівників, які в процесі діяльності також спілкуються із засудженими [56].

Таким чином, ми вважаємо, що вплив індивідуально-психологічних особливостей курсантів на процес їхнього професійного становлення та їхню адаптацію до умов ВЗО є не лише визначальним фактором, але й специфічним. Отже, мова йде про формування професійно-важливих якостей фахівця крізь призму аналізу впливів взаємопов'язаних факторів розвитку особистості. Особливо важливим є спроба визначити інтегральні показники взаємодії груп факторів, які дають відповідь на запитання, яку особистість, в яких умовах потрібно готувати до ефективної роботи в УВП. На наш погляд, доцільним було б проведення комплексного дослідження специфіки перебігу процесу соціально-психологічної адаптації курсантів закладів освіти пенітенціарного профілю, визначення динаміки та основних механізмів цього процесу. Принципово важливо дослідити типології індивідуально-психологічної схильності до розвитку особистості по дезадаптативному варіанту та визначення комплексу методів діагностики, корекції стану, динаміки розвитку професійно важливих якостей співробітників пенітенціарної системи на етапі соціально-психологічної адаптації курсантів до нових умов життя та діяльності.

На нашу думку, важливу роль відіграють також психогігієнічні та психопрофілактичні аспекти адаптативних можливостей курсантів та слухачів пенітенціарної системи. Зростаючий обсяг інформації, постійна модернізація навчальних програм, застосування різноманітних технічних засобів навчання приводить до інтенсифікації розумової діяльності. Все це має вплив на нервово-психічні функції курсантів та слухачів. Як встановлено рядом дослідників, "гострими" захворюваннями, в основі яких лежить нервово-психічне перевантаження, страждають третина курсантів і слухачів, особливо перших курсів [57] (додаток № 5).

Аналіз показує, що в основі всіх цих захворювань лежить розбалансованість діяльності вегетативної нервової системи — симпатичної та парасимпатичної. Домінанта першої призводить до збудження, другої - до послаблення діяльності внутрішніх органів та систем.

Якщо такі стани не потребують втручання лікаря і не розглядаються як гострі реакції на стрес або неврози, то вони мають назву адаптативних реакцій. Вони відрізняються від звичайного в таких ситуаціях стану здоров'я людини лише більшою інтенсивністю та

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: