Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства

Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства

діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.

Якщо з процесами злиття, приєднання, виділення приватних підприємств ситуація дещо зрозуміла, хоча й у цих процесах існує ряд особливостей то процес перетворення приватного підприємства в іншу організаційну форму здається цікавішим. В силу того, що приватні підприємства можуть бути унітарними та корпоративними розглянемо деякі особливості реорганізації унітарного приватного підприємства.

Розглянемо перетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство [41; c.83]. Тут постає питання чи може бути одна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст. 114 ЦК України [5] яка закріплює можливість створення господарського товариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступає держава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження (141 Цивільного кодексу [5]), що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (відповідно до статті 151 Цивільного кодексу [5] до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом). Подібну норму містить також стаття 153, яка встановлює, що акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Така конструкція називається "компанія однієї особи". Виділяють два способи створення господарських товариств з одним учасником (акціонером): прямий і непрямий. У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення господарського товариства однією особою дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції, США. Непряме визнання компаній однієї особи полягає в тому, що існує заборона утворення господарського товариства одним засновником, але допускається його функціонування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник. Зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія.

Таким чином, в Україні можливе створення компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особи не можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірною природою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницького договору (ст. 120, 134 Цивільного кодексу [5]), який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, що можливість створення господарських товариств однією особою сприймається неоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна має багато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієї форми організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майна засновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючи ризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасників товариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому для цього необхідно провести його реорганізацію.

Крім дозволу створювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачає встановлення для товариства з обмеженою відповідальністю максимальної кількості учасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу [5] максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливається від 30 до 50 членів.

Отже, відповідь на поставлене питання є ствердною – приватне підприємство з одним засновником може бути перетворене на товариство.

Законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України [5] товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Про благодійництво та благодійні організації” [14] встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.

Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарювання – правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Ст. 107 ЦК України [5] регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов’язання повинні за такими вимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується виконання як грошових зобов’язань, так і інших договрів.

Кредитор зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з реорганізації у строк, визначений у повідомлені про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовільняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, в тому числі спірні зобов’язання. Даний акт затверджується засновником або іншим органом, що прийняв рішення про реорганізацію.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

У разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника (ч. 3. ст.34 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” [19]).

При вирішенні майнових спорів, пов’язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов’язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.

Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов’язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов’язань.

Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав та обов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов’язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.

Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв’язку з цим нового (або нових).

Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв’язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов’язковою для позивача-правонаступника.


3.2 Державна реєстрація реорганізації приватного підприємства


Юридично закінченим факт реорганізації приватного підприємства чи будь-якого іншого є факт внесення відповідної інформації до державного реєстру.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення (ст. 37 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [19]) голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

оригінал установчих документів;

нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби;

довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

У випадках, що встановлені законом, крім вище зазначених документів, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.

Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Підписи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально посвідчені.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи подані не у повному обсязі;

документи не відповідають встановленим вимогам,

передавальний акт або розподільчий баланс не відповідає встановленим вимогам,

документи подані раніше строку,

Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації таких змін до установчих документів та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання.

Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.

Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.

Розглянувши етапи та порядок проведення реорганізації юридичних осіб в тому числі і приватних, проаналізувавши законодавчу базу можна зробити висновок, що процедура реорганізації не вивчена науковцями та не врегульована законодавством. Оскільки сама реорганізація може мати на меті не лише ”благородні” цілі, а й можливість ухилення від кредиторів. Дана можливість мною вбачається в тому, що законодавство не регулює порядок передачі майна та забезпечення зобов’язань. Передача активів та пасивів, особливо в процесі виділу, та поділу приватного підприємтсва проводиться за розподільчим актом, що складається уповноваженими представниками. При цьому законодавець не регламентує пропорційність розподілу майна між новоствореними суб’єктами господарювання та розподілу між ними зобов’язань.

При цьому, на мій погляд, реорганізація приватного підприємства може проводитися з метою ухилення від виконання договірних зобов’язань підприємства, що реорганізується шляхом домовленостей та укладанням фіктивних угод між новоствореними підприємствами.

Таким чином, одним зі шляхів виведення майна боржника з під впливу кредиторів може бути його реорганізація. Оскільки, практично все законодавство про юридичних осіб не містить гарантій для кредиторів у випадку реорганізації господарюючих суб’єктів.Аналіз судової практики показує, що багато підприємств у процесі реорганізації намагаються всю заборгованість перед кредиторами передати свідомо збитковим виділеним структурним підрозділам. Це призводить до банкрутства підприємств, що виділяються, i до свідомо непоправних збитків кредиторів. Найбільшого розвитку таке явище одержало після прийняття Указу Президента України від З грудня 1999 р. № 1529/99 ”Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” [21], коли колективні сільськогосподарські підприємства у масовому порядку реорганізовувалися не піклуючись про долю боргів перед кредиторами.І Закон України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [9] (у редакції 1999 р.) не дуже захищав права кредиторів, оскільки норми, що передбачала спеціальну підставу для оспорювання угод, вчинених боржником до порушення справи про банкрутство, подібної колишній редакції ст. 15 Закону про банкрутство, вже не було. Боржники, використовуючи реорганізацію безкарно йшли від відповідальності перед кредиторами.

Звичайно, процедура санації передбачає можливість оспорювання угод боржника, але коли майна, яке залишилося, свідомо не вистачає на покриття боргів кредиторів, то про фінансове оздоровлення не може бути й мови. Таким чином, існування „дір” у правовому регулюванні питань реорганізації і відносин неспроможності тільки сприяє розвитку економічних правопорушень. Отже, згідно норм чинного законодавства, однією з форм припинення суб’єктів підприємництва є реорганізація. Законодавцем визначено лише форми здійснення реорганізацій до яких віднесено: злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення. З аналізу змісту даних форм можна сформулювати визначення, що реорганізація це спосіб припинення юридичної особи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступників у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.

ВИСНОВКИ


Становлення ринкової економіки в Україні дало поштовх розвиткові підприємницьких ініціатив. Реформування державного сектору економіки країни дало можливість розвиткові різних форм власності на засоби виробництва. Зрозуміло, що ринок не може розвиватися стихійно йому необхідне правове регулювання. Як відомо попит породжує пропозицію. Розвиток підприємницьких ініціатив дав поштовх і розвиткові національного законодавства в галузі підприємництва. Законодавство гарантує гармонійний розвиток всіх форм власності та рівності перед законом. Зокрема це положення здобуло своє закріплення як в законодавчих актах так і в Конституції України [1] 1996 року.

Домінуючою формою здійснення господарської діяльності є підприємство. Законодавством визначено в залежності від форм власності такі види підприємств як: підприємство засноване на приватній власності, підприємство засноване на комунальній власності, підприємство засноване на колективній власності, підприємство засноване на державній власності.

Аналізуючи статистичні дані Державного комітету статистики [31-33] близько 23% існуючих підприємств функціонують у формі приватного підприємства, що складає переважну більшість у порівняні з частками інших організаційно-правових форм підприємств. Дана обставина викликала зацікавленість стосовно правової природи функціонування приватного підприємства.

В ході вивчення цього питання було досліджено існуючу нормативно-правову базу – кодекси, закони, постанови КМ України, укази Президента України, Постанови та роз’яснення Верховного суду, судову практику, листи та роз’яснення вищих органів влади, публікації в засобах масової інформації, наукову літературу. Дослідженні даної джерелової бази дало змогу розкрити сутність приватного підприємства, правові особливості його створення та реорганізації, зробити аналіз чинного законодавства, виявити його позитивні та негативні сторони.

Приватним підприємством згідно зі статтею 113 ГК Кодексу [2] визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.

Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу "достатності для здійснення господарської діяльності", теоретично статутний капітал приватного підприємства може дорівнювати нулю.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

Торкаючись питань правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну "організаційна форма юридичної особи", існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства.

По-перше, виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України [2], приватне підприємство є організаційною формою підприємства.

По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої зазначеної статті залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Таким чином, враховуючи статтю 63 Господарського кодексу України [2], сьогодні в Україні діють приватні унітарні та приватні корпоративні підприємства.

Крім того, деякі нормативно-правові акти, зокрема Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закон України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності", використовують поняття "приватне підприємство" у розумінні підприємства, заснованого на приватній формі власності, яке є відмінним від державного та комунального підприємства, а інші нормативно-правові акти – саме як організаційну форму підприємства.

У зв’язку з тим, що поняття "приватне підприємство" вказує лише на форму власності, а не на особливості у заснуванні чи управлінні підприємством, приватне підприємство як організаційна форма потребує законодавчого уточнення.

Крім того законодавчого вирішення потребують і інші спірні питання, такі як:

правовий режим майна приватного підприємства;

особливості здійснення правочинів з приватними підприємствами (купівля-продаж, дарування, спадкування);

дискусійним є і питання стосовно можливості заснування приватного підприємства юридичною та фізичною особою або кількома юридичними особами;

узгодження між собою норм ЦК та ГК України та інших нормативно-правових актах.

ЛІТЕРАТУРА


1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № № 18 – 22.- Ст.144.

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2001. - № 25 – 26. – Ст. 131.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. - № 51. – Ст. 1122.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст.46.

6. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. №697-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. ст. 249. (втратив чинність)

7. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №14. – Ст. 168. (втратив чинність).

8. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 24. – Ст. 272. (втратив чинність).

9. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31. – Ст. 440.

10.Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 50. - Ст. 472.

11. Про охорону знаків для товарів та послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 3. – Ст. 20.

12. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 4. – Ст. 28.

13.Про патентування деяких видів господарської діяльності: Закон України від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 20. – Ст. 82.

14. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 р. №531/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997.-№ 46. – Ст. 292.

15. Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 46-47. – Ст. 403.

16. Закон України від 1 червня 2000 р. ”Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 36. – Ст. 299.

17. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. №2210-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 12. Ст. 64.

18. Про загальнообовєязкове страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 14. – Ст. 71.

19. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 31-32. – Ст. 263.

20. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 49 – 51. – Ст. 376.

21. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. №1529/99/

22. Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (в редакції постанови від 22 червня 2005 р. № 499) // Офіційний вісник України.- 2005. - № 25. – Ст. 83.

23. Інструкція про порядок обліку платників податків, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 (в редакції наказу від 17 листопада 1998 р. № 552) // Офіційний вісник України. – 1998. - № 50. – С. 260.

24. Тимчасовий порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців як платників страхових внесків, затв. постановою правління Пенсійного фонду України від 21 червня 2005 р. № 10-1 // Офіційний вісник України. – 2005. - № 29. С. 408.

25. Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затв. постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 р. № 12 // Праця і зарплата. – 2001. - № 24.

26. Інструкція про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затв. постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. № 16 // Бізнес-Бухгалтерія-Право. Податки. Консультації. – 2001. - № 44.

27. Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. № 339 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 4. – Ст. 146.

28. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств: Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Ст. 133.

29. Относительно формирования уставного фонда частным предприятием: Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства от 26 марта 2004 г. № 1858.

30. О предоставлении разъяснений по вопросам государственной регистрации изменений к учредительным документам частного предприятия: Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства от 25 июля 2004 г. № 5764.

31. О предоставлении разъяснений по вопросам государственной регистрации частного предприятия: Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства от 21 марта 2005 г. № 1860.

32. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на 1 липня 2006 р. // Державний комітет статистики України. – Офіційний веб-сайт.

33. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на 1 січня 2007 р. // Державний комітет

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: