Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука. Предмет і метод адміністративного права
Види правових актів управління
За юридичними властивостями акти державного управління поділяють на нормативні, індивідуальні та змішані. Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, норми права. Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ і ненормативні приписи. За суб’єктами: акти ПУ; КМУ; ВРУ; міністерств, відомств; МДА. За тер-рією дії: на всю, обмеженої тер. дії.. За хар-ром компетенції: акти органів загал. компетенції, галуз. компетенції, міжгалузевої компетенції
Дія правових актів управління
Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності - це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановка питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів - суб'єктів адміністративно-правових відносин; 5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління. Припинення:1) закінчення строку, на який було прийнято акт (нормативні акти);2) припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);3) прийняття нового акта з даного питання;4) з часу скасування нормативного акта. Наслідки невідповідності – нікчемність (на тягне юр.наслідків), заперечність (може бути опротестований)
Адміністративно-правовий договір
Адміністративний договір - угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права й обов'язки сторін. Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуються функції виконавчої влади за деякими винятками. Адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права. Адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору. Суб'єктом адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган виступає як суб'єкт, що здійснює виконавчу владу й має владні повноваження.
Поняття адміністративно-правових методів
Метод державного управління – спосіб впливу суб’єкта управління на об’єкт управління, який використовується для досягнення поставленої мети та задач управління, а також для реалізації функцій управління. За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт виконавчої влади здійснює управлінський вплив на об'єкт шляхом використання адміністративно-правових форм управління.
Види адміністративно-правових методів
За формою вираження: адмін.-правові, нормативно-організаційні. За юрид. властивостями: нормативні, індивідуальні. За способом впливу: зобов’язуючі, заохочуючи, уповноважуючи. За формою припису: категоричні, рекомендаційні, поручительні. За хар-ром впливу суб’єкта на об’єкт: прямого і непрямого. Залежно від міри викор. владних повноважень: переконання, заохочення, примус.
Переконання – це метод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз’яснювальних і виховних заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства.
Заохочення - це метод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість та інтерес людей і проявляється у використанні моральних і матеріальних заходів з метою адекватного оцінювання правомірної поведінки.
Примус – психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави.
Переконання та примус
Переконання – це метод держ. управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз’яснювальних і виховних заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства. Основними формами переконання, які застосовують у державному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на розв'язання конкретних завдань; виховання, особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління; інструктаж осіб підпорядкованого апарату й громадськості з питань найдієвішого виконання поставлених завдань;критика роботи й поведінки окремих осіб.
Примус – психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави. Види: запобігання, припинення, відповідальність
Амін. примус, суть, види
Примус – психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави.
В юридичній науці склалася така класифікація заходів адміністративного примусу: а) заходи адміністративного запобігання (адміністративно-попереджувальні); б) заходи припинення правопорушень; в) адміністративні стягнення. Найтиповішими є такі заходи адміністративного запобігання: 1) вимога припинення окремих дій; 2) перевірка документів; 3) огляд речей і особистий огляд; 4) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих ділянок місцевості чи об'єктів з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони здоров'я людей; 5) обмеження або заборона руху транспорту та пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській безпеці; 6) закриття ділянок державного кордону; 7) здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі; Заходи припинення правопорушень - це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках - і кримінального покарання. До заходів припинення загального призначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо. До заходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної зброї.
Поняття та основні риси амін. відповідальності
Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Їх перелік наведено в розділі III КпАП. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовують адміністративні стягнення, передбачені в ст. 24 КпАП.
Законодавча основа амін. відповідальності
Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України й повинні відповідати їй. Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі акти, норми, включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.
Питання адміністративної відповідальності регулюють також постанови Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями й епізоотіями. Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів ПУО… Великого значення надають попередженню адміністративних правопорушень.
Амін. правопорушення
Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст.9 КпАП України. Адм. правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність права і свободи громадян на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адм. відповідальність. Структуру складу адм. правопорушення складають-Об‘єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
а) Об‘єкт-це те на що спрямоване посягання (суспільні відносини).
б) Об’єктивна сторона - це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адм.-правових санкцій.
в) Суб‘єкт - осудна особа , що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адм. проступку. Суб’єктом адм. правопорушення-є той, хто його вчинив.
г) Суб‘єктивна сторона адм. правопорушення полягає в психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння (обов‘язковий компонент свідомої життєдіяльності).Вчинок людини є результатом взаємодії її психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій.
Завдання законодавства про правопорушення
Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів ПУО, установленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного й неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Великого значення надають попередженню адміністративних правопорушень.
Поняття і види адмін. стягнень
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:1) попередження;2) штраф;3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);5-1) громадські роботи;6) виправні роботи;7) адміністративний арешт.
Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.
Накладення адміністративного стягнення
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:1) щире розкаяння винного;2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;4) вчинення правопорушення групою осіб;5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Попередження
Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Має бажаний вплив на порушника тоді, коли настає безпосередньо за здійсненням адмін. проступку. Має виховний хар-р, не тягне негативних юр. наслідків.
Штраф
Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України. Штрафи встановлюються у неоподаткованих мінімумах доходів громадян.
Дисциплінарна відповідальність
Дисциплінарна відповідальність згідно з чинним законодавством України настає за порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов'язків.Ознаки:
1) її підставою є дисциплінарний проступок;
2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;
3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;
4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;
5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;
6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.
Адміністративний процес, зміст, види
В широкому розумінні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й вирішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикції чи спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому розумінні адміністративний процес розглядають як провадження в справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Мета адміністративного процесу - це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе за допомогою відповідних засобів і способів. У свою чергу, завдання цього процесу становлять собою поняття, що відображають необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, адміністративний процес становить собою врегульовану нормами адміністративно-процесуального права діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених на те суб'єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також матеріально-правових норм інших галузей права в ході розгляду індивідуально-конкретних справ.
Адміністративна юрисдикція
Частину проваджень у структурі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційні. До них належать: провадження по скаргах громадян; дисциплінарне провадження; провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження та припинення; провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адміністративній юрисдикції притаманні наступні риси: 1. Наявність правопорушення (правового спору). 2. потребує належного процесуального регулювання. 3. Обов'язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акта. Юрисдикційний акт у конкретній адміністративній справі означає по суті вирішення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що приймає адміністративно-юрисдикційний орган. Іншими варіантами можуть бути рішення про припинення провадження в справі чи застосування засобів впливу до неповнолітнього.
Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення в установленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), яких наділено правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення.
Провадження про адмін. порушення
Провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається як низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадках інших суб'єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності й забезпечення виконання винесеної постанови. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КпАП є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її точно відповідно до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюють на засадах суворого додержання законності та принципу презумпції невинуватості.
Основи провадження про зверненню громадян
провадження зі звернень громадян - це системне утворення, комплекс взаємопов’язаних процесуальних дій, які: створюють певну сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняються предметною характеристикою і взаємопов’язаністю з відповідними правовідносинами; потребують встановлення доказів, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних юридичної справи, що розглядається; що спричиняють необхідність закріплення офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах, документах. Серед задач провадження зі звернень громадян в органах прокуратури насамперед можуть бути виділені наступні: своєчасне, всебічне повне та об’єктивне з’ясування обставин кожного звернення; вирішення звернення у точній відповідності з чинним законодавством; виявлення причин та умов, які спонукали громадянина здійснити звернення; забезпечення виконання прийнятого рішення; здійснення юридично-роз’яснювальної роботи серед населення щодо дотримання законів, зміцнення законності. У провадженні зі звернень громадян в органах прокуратури можна виділяти наступні стадії: порушення справи за пропозицією, заявою або скаргою (залежно від форми подання звернення - реєстрація письмового, або заслуховування усного); розгляду і перевірки фактів, що містяться у зверненні; прийняття рішення за пропозицією, заявою або скаргою і виконання прийнятого рішення за зверненням; оскарження прийнятого рішення.
Способи забезпечення законності і дисципліни
Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами - проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Контроль - основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Головними напрямами здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін. За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяють на відомчий, міжвідомчий і над (або поза) відомчий. Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності - нагляду, хоча вони мають деякі спільні ознаки. Їх поєднують єдина мета - забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи - перевірки, витребування звітів, пояснень тощо, обов'язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган - прокуратура. Звернення громадян є особливим способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, ініціаторами перевірок тут виступають не державні утворення, а громадяни. Звертаючись до компетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявлені ними порушення законності й дисципліни, тим самим дозволяючи повноважним органам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, до відповідальності винних.
Контроль
Контроль - основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Головними напрямами здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін.
Контрольна діяльність включає низку послідовних дій, які можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну та підсумкову. В свою чергу, вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями. На підготовчій стадії: 1) обирають об'єкт контролю; 2) визначають предмет контролю (встановлюють, що саме слід перевірити); 3) встановлюють засоби здійснення контролю; 4) підбирають (призначають) осіб, які здійснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення. На центральній (аналітичній) стадії здійснюють збирання й оброблення інформації. Зібрану інформацію (часто одержану з різних джерел) аналізують, порівнюють із реальним станом справ на об'єкті, який перевіряють.До підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю. Принципи: 1) універсальність; 2) систематичність; 3) безсторонність; 4) реальність; 5) дієвість, оперативність, результативність; 6) гласність.
Суб’єкти контролю
Контроль здійснюють: 1) органи законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент України та його Адміністрація; 3) представницький орган АРК - Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, місцева державна адміністрація, адміністрація підприємств, установ, організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, арбітражні суди); 6) спеціальні контролюючі органи - державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба тощо); 7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).
Внутрішній контроль
Внутрішній контроль - інструмент управління, що дає змогу керівництву органів державного і комунального сектору перевірити стан виконання завдань органу. Метою цього процесу є забезпечення достатньої впевненості керівництва зазначених органів у досягненні належного рівня економії, ефективності і результативності відповідно до завдань органів; достовірності фінансової, статистичної і управлінської звітності; у виконанні встановлених законодавством та керівництвом норм і правил; належному захисті активів від втрат (далі - досягнення мети). Отже, внутрішній контроль - це управлінський контроль, який допомагає керівництву в управлінні і виконанні завдань на постійній основі, тому внутрішній контроль не повинен розглядатися як окрема система органів державного і комунального сектору. Внутрішній контроль також повинен давати змогу викладати управлінське судження та виявляти ініціативу з метою підвищення ефективності і результативності діяльності, а також зниження витрат.
Форми та методи судового контролю
Судовий контроль - специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що його здійснюють не систематично, не повсякденно, а одноразово під час розгляду справ. В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та адміністративні суди. Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції та адміністративних судів. Таку відокремленість обумовлено особливим статусом Конституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні.
Судовий контроль з боку судів загальної компетенції найдоцільніше розглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня й опосередкована форми втручання).
Законодавство у промисловості
Промисловість - провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств. Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. Правові засади організації та управління промисловістю в Україні знаходять своє відображення в Конституції, законах України «Про підприємництво», «Про промислово-фінансові групи в Україні» та ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих актах. Має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства й держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку; захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами тощо.
Законодавство у будівництві
Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством охоплює дві важливі складові частини економіки України: будівництво й житлову сферу. Будівництво є галуззю матеріального виробництва, яка забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення. Управління будівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, планування та розробку організаційно-правових засад проектування й будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, роботу з кадрами, організацію техніки безпеки й охорону праці, проведення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів тощо. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт. Управління в сфері містобудування і державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на підставі Законів України “Про основи містобудування” від 16. 11. 1992 р.; “Про архітектурну діяльність” від 20. 05. 99р.; “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14. 10. 1994р.; інших нормативно-правових актів у сфері містобудування. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування
Законодавство у с/г
Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку.
На це спрямовано концепцію Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, схвалену постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Реалізація завдань цієї концепції вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, тощо.
Законодавство у соц-культурній сфері
Загальний хар-р норм: Конституція України, Основи законодавства України про культуру, затверджені Верх. Радою 14.02.92р., ЗУ “Про власність”, Про підприємництво, Про підприємства в Україні, Про господарські товариства, Про банкрутство, Про оподаткування прибутку підприємств, Про податок на додану вартість. Ці законодавчі акти одночасно адресуються цілому ряду суб‘єктів або групі суб‘єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Спеціальні закони про культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” 21.09.99р, “Про охорону і використання пам‘яток історії та культури” 13.07.78р., “Про музеї та музейну справу” 29.06.95р. та ін. Ці законодавчі акти мають спец призначення, характеризуються повною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності у сфері культури.Істотне значення мають підзаконні н-п акти: Укази Президента, постанови і розпорядження КМУ, накази, інструкції, що приймаються Мін. Культури і мистецтв України.
Найбільш важливим н-п актом у сфері культури, який має загальний характер, є Основи закон-ва України про культуру. Основи визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України
Повноваження органів управління в галузі освіти
До органів управління освітою в Україні належать: 1. Міністерство освіти України; 2. Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; 3. Вища атестаційна комісія України; 4. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;5. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою. Центральним орган Міністерство освіти України: • визначає державну політику в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів • встановлює державні стандарти знань з кола предмета; • визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти; • контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування; • проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти, видає їм ліцензії, сертифікати; • формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою; • розробляє умови прийому до закладів освіти. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн Вища атестаційна комісія України (ВАК) організує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.Органами громадського самоврядування в освіті є: 1) загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; 2) районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим; 3) Всеукраїнський з'їзд працівників освіти
Організація науки в Україні
Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. При Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган - Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін. Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України. Відповідно до покладених на нього завдань ЦОВВ в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розвитку України; забезпечує розвиток наукового й науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових і науково-технічних програм й контролює їх виконання; Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-дослідних програм; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних) програм. ВАК України є ЦОВВ, статус якого прирівняний до державного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію. Для координації роботи міністерств, інших ЦОВВ під час формування та реалізації державної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку. На Комісію покладено обов'язок контролювати й координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює відносини в науково-технічній сфері
Законодавство у сфері культури
Загальний хар-р норм: Конституція України, Основи законодавства України про культуру, затверджені Верх. Радою 14.02.92р., ЗУ “Про власність”, Про підприємництво, Про підприємства в Україні, Про господарські товариства, Про банкрутство, Про оподаткування прибутку підприємств, Про податок на додану вартість. Ці законодавчі акти одночасно адресуються цілому ряду суб‘єктів або групі суб‘єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Спеціальні закони про культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” 21.09.99р, “Про охорону і використання пам‘яток історії та культури” 13.07.78р., “Про музеї та музейну справу” 29.06.95р. та ін. Ці законодавчі акти мають спец призначення, характеризуються повною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності у сфері культури. Істотне значення мають підзаконні н-п акти: Укази Президента, постанови і розпорядження КМУ, накази, інструкції, що приймаються Мін. Культури і мистецтв України.
Найбільш важливим н-п актом у сфері культури, який має загальний характер, є Основи закон-ва України про культуру. Основи визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України
Органи управління охороною здоров’я
До системи органів державного управління охорони здоров'я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я обласних