Усиновлення
в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;
д) особу дитини та стан її здоров’я;
е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача; згода дитини; згода іншого з подружжя; згода батьків дитини; згода опікуна, піклувальника; згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу), здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови її життя суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини [13, 34].
Постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров’я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України) [14, 230].
У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).
За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.
Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.
2. Таємниця усиновлення.
Так зване «повне» усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому Закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.
Ст. 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.
Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини), зобов’язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.
Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.
Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 СК України).
Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини; від інших сторонніх осіб [15, 62].
Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. 229-231 Сімейного кодексу України. Це - право усиновлювача бути записаним матір’ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.
Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна згода дитини. Згода дитини на запис усиновлювача матір’ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов’язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини.
Якщо усиновлювач був записаний матір’ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених Законом (ст. 164 СК України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень ст. 169 СК України [16, 169].
У виняткових випадках, коли іншими гарантованими Законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.
На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.
З метою забезпечення таємниці усиновлення Закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені у зв’язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.
Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.
За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім’я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов’язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.
Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється Законом. З урахуванням цього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.
Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться у їх провадженні.
Таємниця усиновлення охороняється Законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів Закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років [17, 168]. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення:
а) позбавлення усиновлювача батьківських прав;
Якщо усиновлювач був записаний матір’ю, батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, зазначених у ст. 164 СК України. Таким чином, ст. 242 СК України передбачає можливість позбавлення усиновлювача батьківських прав, якими він був наділений у результаті здійснення усиновлення відповідно до Закону.
Застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав, допускається лише у судовому порядку. Крім того, виходячи зі змісту вищенаведеної норми, позбавлення усиновлювача батьківських прав передбачає необхідність попереднього запису його матір’ю, батьком усиновленої ним дитини та наявність хоча б однієї з передбачених Законом підстав позбавлення батьківських прав. Ст. 164 СК України суду надано право постановити рішення про позбавлення усиновлювача (усиновлювачів) батьківських прав, якщо він:
- не забрав дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявив щодо неї батьківського піклування;
- ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
- жорстоко поводиться з дитиною;
- є хронічним алкоголіком або наркоманом;
- вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва;
- засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення усиновлювача батьківських прав мають батьки, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Такий висновок можна зробити, виходячи зі змісту ст. 165 СК України.
У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав настають наслідки, встановлені ст. 166 СК України. Особа, позбавлена батьківських прав:
а) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
б) перестає бути законним представником дитини;
в) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
г) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
д) не може мати в майбутньому майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
е) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Законодавець встановлює важливе правило, відповідно до якого у разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах (п. 2 ст. 242 СК України).
Усиновлювач (усиновлювачі), позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, а також обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені відповідно до положень ст. 169 СК України. Закон не дозволяє поновлення батьківських прав, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним у судовому порядку, а також у випадку, коли на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Позбавлення усиновлювача батьківських прав здійснюється з метою захисту інтересів дитини. Покладаючи в основу саме інтереси дитини, можна відзначити кілька відмінних ознак між інститутами позбавлення усиновлювача батьківських прав та скасування усиновлення:
1) у разі позбавлення усиновлювача батьківських прав Законом допускається їх поновлення відповідно до вимог, передбачених ст. 169 СК України. При скасуванні усиновлення Закон не передбачає можливості його поновлення;
2) при позбавленні усиновлювача батьківських прав дитина залишається у його родинному середовищі, а тому має шанс на піклування з боку «законних» діда (баби) та на аліменти від них. Скасування усиновлення позбавляє дитину такої можливості;
3) позбавлення батьківських прав не припиняє правового зв’язку між усиновлювачем і дитиною, а скасування усиновлення передбачає припинення такого зв’язку;
4) позбавлення батьківських прав не виключає дитину з числа спадкоємців за Законом. Скасування усиновлення цього не передбачає;
5) у разі позбавлення батьківських прав дитина може бути залишена у квартирі усиновлювача, а він сам виселений з неї. При скасуванні усиновлення такий наслідок неможливий.
б) недійсність усиновлення;
Недійсним (незаконним) може бути визнане усиновлення, проведене з порушенням вимог, передбачених Законом. Лише суд може визнати усиновлення недійсним і лише за наявності підстав, передбачених ст. 236 СК України.
Право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним має усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років, повнолітня усиновлена особа. Окрім усиновленого, таким правом наділені батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор.
Важливо відзначити, що рішення суду про визнання усиновлення недійсним має зворотну силу, тобто усиновлення анулюється з моменту його здійснення. Права та обов’язки між усиновлювачем та усиновленим анулюються з моменту їх виникнення (з часу набрання судовим рішенням законної сили).
За загальним правилом, встановленим ст. 217-218 СК України, усиновлення здійснюється зі згоди батьків дитини та зі згоди самої дитини. Тому усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведено без згоди дитини та батьків, коли така згода була необхідною.
Недійсним визнається також усиновлення, за якого усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення). Фіктивне усиновлення формально хоча й відповідає вимогам Закону, але не ставить за мету встановлення передбачених Законом відносин по усиновленню і не призводить до передбачених законодавством позитивних змін у реальному житті дитини. Як правило, фіктивне усиновлення використовується як засіб для незаконного набуття усиновлювачем тих чи інших прав (наприклад, права на житлову площу, на допомогу по багатодітності). Для визнання усиновлення недійсним за цією підставою важливо, щоб фіктивність усиновлення була доведена при розгляді справи у суді.
Усиновлення може бути визнане недійсним, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Такими можуть бути: акт обстеження сімейно-побутових умов, довідка про стан здоров’я усиновлювачів, письмова згода батьків на усиновлення дитини та інші документи, які були покладені в основу рішення суду про усиновлення. Підробка вказаних документів може полягати як у повному виготовленні фальшивого документа, так і у внесенні до нього завідомо неправдивих відомостей, завдяки яким було здійснено факт усиновлення.
Недійсним також може бути визнане усиновлення у випадку, коли одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.
Підставою для визнання усиновлення недійсним є відсутність згоди на усиновлення: другого з подружжя при усиновленні одним з подружжя (ст. 220 СК України); опікуна або піклувальника (органу опіки та піклування) при усиновленні дитини, над якою встановлена опіка або піклування (ст. 221 СК України); закладу охорони здоров’я або навчального закладу при усиновленні дитини, яка не має батьків і перебуває в цих закладах (ст. 222 СК України) [18, 222].
У разі визнання усиновлення недійсним права та обов’язки, які виникли раніше (в момент здійснення усиновлення) і встановлені Законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини (особисті немайнові та майнові), припиняються. Одночасно з визнанням усиновлення недійсним відновлюються права та обов’язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.
Відповідно до п. 5 ст. 237 СК України у разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право й надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням.
Закономірним і важливим є питання щодо вирішення подальшої долі дитини у разі визнання усиновлення недійсним. В силу Закону дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо - на опікування органові опіки та піклування.
Якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем. Строк сплати аліментів - не більш як два роки. Умовою такої сплати є можливість усиновлювача надавати матеріальну допомогу.
Визнання усиновлення недійсним передбачає необхідність поновлення актового запису народження особи, яка була усиновлена. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про визнання усиновлення недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
Отже, визнання усиновлення недійсним означає, що відносини по усиновленню взагалі не існували, тобто ніяких прав і обов’язків між усиновителем та його родичами, з одного боку, та дитиною, з іншого боку, не виникало.
в) скасування усиновлення.
Окрім визнання усиновлення недійсним законодавство передбачає можливість скасування усиновлення (ст. 238 СК України). Як і визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення може бути проведене лише за рішенням суду. Водночас передбачені Законом підстави скасування усиновлення є іншими порівняно з підставами визнання усиновлення недійсним.
Якщо визнання усиновлення недійсним в кожному окремому випадку слід розглядати як санкцію за допущене в ході здійснення усиновлення порушення законодавства (передбачених Законом умов усиновлення), то скасування усиновлення слід розцінювати як необхідний регулятивно-правовий захід, здійснений судом з метою забезпечення інтересів усиновленого, а також усиновлювача. Права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє, починаючи від дня набрання чинності рішенням суду. Певний проміжок часу, тобто з дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення і до дня набрання чинності рішенням суду про його скасування, усиновлення вважається дійсним, але з тих чи інших причин мети забезпечення інтересів дитини, стабільних та гармонійних умов її життя не досягнуто.
Відповідно до ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років [19, 252].
Згідно з правилом ст. 238 СК України скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Після досягнення дитиною повноліття усиновлення може бути скасоване, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім’ї. Цей виняток із загального правила - єдиний у чинному законодавстві. Як відомо, законодавство допускає усиновлення повнолітніх осіб. Скасування усиновлення повнолітньої особи також допускається. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасоване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
Відповідно до ст. 238 СК України усиновлення скасовується, якщо:
1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейне виховання;
2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
3) між усиновлювачем і дитиною склалися незалежно від волі усиновлювача стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.
Факт скасування усиновлення відновлює права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. З дня набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо - на опікування органові опіки та піклування.
Особливими є правові наслідки скасування усиновлення у випадку, коли воно визнано таким, що суперечило інтересам дитини, не забезпечило їй сімейного виховання (п. 1 ч. 1 ст. 238 СК України). У разі скасування усиновлення з цієї підстави, якщо дитина не передається, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення. Крім цього, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що остання може надавати матеріальну допомогу [20, 193].
У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім’я, по батькові, які вона мала до усиновлення (п. 5 ст. 239 СК України). Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. На підставі рішення суду про скасування усиновлення державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
4. Вдосконалення системи усиновлення в Україні.
Міжнародне співтовариство в особі Організації Об’єднаних Націй, повноправним членом якої є Україна, працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови життя і розвитку. Значним наслідком такої роботи у сфері охорони дитинства став ряд міжнародних документів, які стосуються прав дитини та забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Серед цих документів - документом надзвичайної ваги є Конвенція ООН про права дитини. Конвенція про права дитини була прийнята і відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Слід зазначити, що кожна країна доклала немало зусиль до розробки статей Конвенції і 44-а сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла цю Конвенцію на засадах консенсусу, за загальною згодою без голосування. Конвенція про права дитини - це найбільш повне усвідомлення прав дитини, прийняте міжнародним співтовариством, після чого права дітей отримали силу норм міжнародного права. Конвенція про права дитини ратифікована Верховною Радою України і набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Міжнародними зобов’язаннями наша країна гарантує свободу і гідність своїх дітей, створює умови їх всебічного розвитку.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість (ратифікація) яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Та під час застосування міжнародних норм і правил конвенцій та договорів, ратифікованих Україною, щодо прав і становища дітей у сучасному суспільстві, виникають труднощі. Міжнародні норми, як правило, мають декларативний, концептуальний характер і потребують розробки й прийняття спеціальних нормативно-правових актів і, що дуже важливо, правових механізмів їх реалізації. Практика показує, що без прийняття відповідного внутрішнього законодавства міжнародні норми не сприймаються належним чином державними органами і особами, на яких вони поширюються.
Конституцією України, дітям гарантуються всі права, необхідні для їх розвитку і життя, доповнюють та деталізують ці права інші законодавчі акти. Але, незважаючи на досить чітко розроблену, на сьогодні, законодавчу базу щодо захисту прав дітей, в Україні дедалі збільшується кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, значна частина яких поповнює дитячі будинки та школи-інтернати. Спостерігається поширення такого явища, як соціальне сирітство, коли біологічні батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків, фактично покидають дитину і не займаються її вихованням, що в свою чергу викликає багато перешкод для усиновлення цих дітей. Причини позбавлення дітей батьківського піклування різні, але наслідки їх однаково негативні, а саме порушується право дитини виховуватися у сімейному оточенні (Конвенція про права дитини, преамбула) в атмосфері родинного середовища. Опіку про дітей, які залишились без батьківського піклування, бере на себе держава (ст. 52 Конституції України), що відповідає вимогам Конвенції про права дитини (ст. 20 - захист дітей, позбавлених сімейного оточення). Відповідно до ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, «повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання». Діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, яких не було усиновлено та над якими не було встановлено опіки (піклування), не мають альтернативи і, як правило, потрапляють до державної системи опіки. Державна система опіки структурована таким чином, щоб утримувати таких дітей від народження до повноліття.
Українська держава довгий час надавала перевагу інтернатному (інституціональному) влаштуванню й вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але, мережа установ, через яку проходять діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, сприймає їх як об’єкт, а не як суб’єкт виховання. Відірваність вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, регламентація дій формують у них такі якості, що ускладнюють їхню адаптацію до дорослого життя в соціумі («розвинуте почуття утриманця – патерналізм», принцип життя – «нам повинні», «неготовність брати на себе відповідальність», «відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім’ї», «невпевненість в собі»). Діюча в Україні система інтернатних закладів потребує кардинальних змін у своїй діяльності, переорієнтації на індивідуальні потреби кожної дитини, позбавленої родинного середовища, створення оптимальних умов для її виховання, розвитку, формування особистості.
Сьогодні в нашій державі проголошується пріоритет сімейного виховання дитини і в останнє десятиріччя зроблені важливі кроки для розвитку сімейних форм влаштування дітей, які з різних причин втратили власну родину. Альтернативою інтернатному вихованню є форма виховання дітей в будинках сімейного типу та в прийомних сім’ях, яка ще знаходиться в стадії розвитку. Подальше створення і підтримка дитячих будинків сімейного типу забезпечить право дітей, які з тих чи інших причин втратили сім’ю, зростати в атмосфері родинного тепла, мати надійний захист і можливість для повноцінного розвитку, соціального становлення, підготовки до самостійного життя. Дитячі будинки сімейного типу, як форма сімейного влаштування, найбільш повно забезпечують право дітей, які втратили родину, зростати в сім’ї й мати необхідні умови для повноцінного розвитку особистості. Утримання дитини в інституціональній установі більш витратне ніж у дитячих будинках сімейного типу (відповідно $ 1,120.00 і $ 560,00 в рік).
Однією з основних та досить широко розповсюджених форм влаштування вихованців інтернатного закладу є усиновлення. Інститут усиновлення - один з найдавніших правових інститутів і існує в усіх сучасних правових системах. За своїм призначенням інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітей, які втратили батьків або позбавлені батьківського піклування. Шляхом усиновлення дитина, що втратила батьків, влаштовується в іншу родину, одержує можливість сімейного життя і виховання в родинному середовищі, а в особі усиновителів - здобуває людей, що в усіх відносинах повинні замінити їй батьків. Характерною рисою українського інституту усиновлення є те, що він позбавлений майнових основ і цілком підлеглий задачам забезпечення інтересів неповнолітніх дітей. Основним принципом, на якому відбувається подальша розбудова і вдосконалення інституту усиновлення, є найкраще забезпечення захисту інтересів та прав дитини при усиновленні. Нажаль, під час усиновлення дітей спостерігаються порушення. Неврахування прав і інтересів дитини призводить, навіть, до морально-психічних травм. Наприклад, коли особа, яка хоче всиновити вихованця інтернату, «придивляється» до нього, відвідує, запрошує в гості, а потім відмовляється. Нажаль, права дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні реалізуються в умовах економічних та