Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Окремі аспекти призначення покарання

Окремі аспекти призначення покарання

Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший - в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.
Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).[5]

Види сукупності злочинів.

При визначенні видів сукупності злочинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 КК).
Самий термін "ідеальна" сукупність не дуже вдалий, на що неодноразово звертали увагу багато юристів. Він, безперечно, не цілком відображує те явище, яке покликаний визначати. Буквальне його розуміння, певно, і призвело до того, що іноді стверджували, ніби ідеальна сукупність (тобто сукупність, що існує в уяві) є за своєю сутністю єдиним злочином, хоча і таким, що містить ознаки кількох злочинів.

Проте ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від реальної? На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене винним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний злочин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов'язково між діями що вчиняються особою, а отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і можуть бути тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) з метою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той знаходився, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність злочинів - однією дією вчинено два злочини - підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію і уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, тому що кожна з вчинених дій утворює самостійний злочин.

Через різночасне вчинення злочинів при реальній сукупності її кваліфікація не викликає настільки серйозних ускладнень, як кваліфікація сукупності ідеальної.

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять.

1. Сукупність і складені (складні) злочини.

Питання це має значення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складеним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають розбій, що складається ніби з двох самостійних дій - насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст.187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукупності злочинів, залежить, таким чином, від конструкції складів злочинів у кримінальному законі. Це положення можна підтвердити, наприклад, такими випадками. Так, в КК України 1927 р. не було встановлено такого єдиного складеного злочину як хуліганство, пов'язаного з опором представникові влади, тому такі дії утворювали сукупність двох злочинів - хуліганства й опору - і кваліфікувалися за ст. 70 (хуліганство) і ст. 69 (опір) КК 1927 р. За чинним КК через органічну єдність цих деліктів вони об'єднані в один єдиний злочин - злісне хуліганство і кваліфікуються за однією статтею - ч. 3 ст. 296. Навпаки в КК 1927 р. передбачалася відповідальність за такий складений злочин як хуліганство, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 70). У даний час такого складеного злочину в законі не має, а тому хуліганство, поєднане із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікується за сукупністю злочинів, тобто за ст. 296 і ст. 121.

Звернемо увагу ще на один випадок. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121. Проте при заподіянні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікація настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) і за ст. 119 (вбивство через необережність), через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При сукупності ж злочинів у. діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це випадки кваліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором представникові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство - складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним злочином - вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

2. Ідеальна сукупність і конкуренція норм (кримінальних законів).

Насамперед відзначимо, що конкуренцією кримінально-правових норм зазвичай вважають наявність двох або більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність даного діяння. Інакше кажучи, при конкуренції норм один (одиничний) злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм кримінального закону. Найбільш типовими випадками є конкуренція загальної і спеціальної норм.

Принцип, що тут формулюється, полягає в такому: при конкуренції загальної і спеціальної норм, застосовується норма спеціальна, що найбільшою мірою відображає специфіку, особливості даного злочинного діяння. Розглянемо таку ситуацію: у ст. 348 КК встановлена відповідальність за посягання (тобто за вбивство або замах на вбивство) на працівника правоохоронного органа у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, у якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. І от уявімо собі, що вчинене вбивство працівника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю тут застосовувати, адже очевидно, що і ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115 охоплюють цей випадок? При порівнянні цих норм очевидно, що норма, яка міститься в ст. 348, є спеціальною стосовно загальної норми, описаної в п. 8 ч. 2 ст. 115. Тому в цьому випадку застосуванню підлягає норма спеціальна, тобто ст. 348. Застосувати ці обидві норми за правилами ідеальної сукупності неприпустимо, тому що це б призвело до штучного створення сукупності там, де вона відсутня.
Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнається практикою в ряді випадків. Так, у КК є спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Це частина 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла громадян, вчинене службовою особою), ст. 371 (за-відомо незаконні арешт, затримання або привід), ст. 372 (притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), ст. 373 (примушування давати показання) тощо. Вчинення цих злочинів одночасно охоплюється загальною нормою - ст. 365 про перевищення влади або службових повноважень. І в цих випадках повинний бути відданий пріоритет спеціальним нормам. Кваліфікація таких дій ще і за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності.

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від конкуренції норм?

Сформулюємо вихідні положення, порівнюючи ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115:

а) при ідеальній сукупності вчиняється не один, а два або більше злочини, кожен з яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК. Дійсно, вбивство працівника міліції при затриманні злочинця підпадає одночасно і під ознаки п. 8 ст. 115 і під ознаки ст. 348, але тут вчинений один злочин, а при ідеальній сукупності завжди вчиняються два або більше злочини;

б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого. У нашому прикладі ми застосовуємо ст. 348. Якби не було цієї спеціальної норми, ми б застосували у справі п. 8 ч. 2 ст. 115, тобто норму загальну. При ідеальній сукупності у кваліфікації фігурують обов'язково дві або навіть більше статті КК, залежно від того, скільки злочинів містяться в діянні винного.

Іноді щодо конкуренції норм вживають термінологію іншого порядку: говорять про колізію норм. Проте конкуренція норм і їх колізія - поняття різні. Колізія припускає протиріччя між нормами, при конкуренції цього протиріччя немає. Колізія норм існує незалежно від того, чи є конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Конкуренція норм може виникнути, наприклад, у випадку прийняття нового закону, коли вирішується питання, який закон слід застосувати до діянь, що були вчинені до набрання таким законом чинності - закон часу вчинення злочину або закон часу розгляду справи в суді. Це питання про зворотну дію закону, що визначається в ст. 5 КК, являє собою норму колізійну, призначену для вирішення колізій, що виникли між окремими законами.

Конституційним судом України було вирішено питання про колізію між ст. 24 КК 1960 р., що передбачала можливість застосування смертної кари, і нормами Конституції, що проголосили життя невід'ємним благом людини, яка не може бути свавільно позбавлена ніким цього блага. Конституційний суд, розглянувши цю колізію, визнав ст. 24 КК і відповідні санкції про смертну кару в статтях Особливої частини КК такими, що суперечать Конституції України, і тому неконституційними, а тим самим, і не чинними віднині (рішення від 29 грудня 1999р.).

Таким чином, не можна плутати колізію норм із їх конкуренцією.

3. Реальна сукупність і повторність злочинів.

Вирішуючи це питання, передусім, слід встановити, що зближує повторність і сукупність злочинів. І при сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен з яких утворює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утворюють ці поняття, вчиняються послідовно, з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж відрізняє ці два поняття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння видів фактичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі складають замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею КК, а при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки самостійної статті КК. Наприклад, дві або більше закінчені крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одержання хабара службовою особою - за ч. 2 ст. 368. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючі повторність злочини, розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий - замахом на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення крадіжки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачають відповідальність за ці злочини, причому з урахуванням, що другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є видами реальної сукупності. У таких випадках відбувається своєрідне з'єднання повторності і сукупності злочинів (це так звана "повторність-сукупність"). [4]


3.2 Призначення покарання за сукупністю злочинів


1. Як уже йшлося в попередньому підрозділі, при сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність. Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:

а) система повного (абсолютного) складання покарань;

б) система обмеженого складання покарань;

в) система поглинення;

г) система обов'язкового або факультативного підвищення покарання;

д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

При системі абсолютного складання керуються правилом: скільки злочинів, стільки й покарань, які і підлягають повному складанню. Ця система була закріплена в одному з перших кодексів XIX ст. - Баварському уложенні 1813р. Встановлена вона й у багатьох КК окремих штатів США, де закріплений принцип послідовного відбування покарань, призначених за кожний злочин. Звідси - вироки на такі терміни (наприклад, понад 90 років), що перетворюються, по суті, на довічне позбавлення волі.

Система обмеженого складання з'явилася з метою пом'якшити жорстокість системи абсолютного складання. Відповідно до неї сума покарань обмежується певною межею. Наприклад, чинне Голландське уложення 1881 р. припускає додавання покарань, але за умови, щоб сума їх не перевищувала найбільш суворе з них більше як на одну третину. Така ж система і в КК Італії 1930 р.

Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочинів (наприклад, у Фінляндії, а також КК УРСР 1922 р. - ст. 29).

Прагнучи якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш суворе покарання, багато КК почали вводити систему обов'язкового або факультативного підвищення покарання, призначеного за сукупністю. Суд, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, підвищити це покарання до певної межі. Так, у Швейцарському КК 1950 р. суд, призначивши покарання за найбільш тяжкий злочин, може підвищити його (але не більше ніж наполовину) понад максимум покарання, передбаченого за це діяння. Суд зв'язаний, крім того, максимумом даного виду покарання.

Найбільш поширеними в законодавствах є змішані системи, які більшою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і система поглинення або сполучення цих систем із системою обов'язкового або факультативного підвищення покарання. Така система, наприклад, закріплена в КК ФРН 1871 р. в редакції 1975 р.

2. Змішана система призначення покарання за сукупністю встановлена й у ст. 70 КК України. У частині 1 цієї статті сказано: "При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань". Звідси очевидно, що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить два етапи:

а) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність;

б) визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів.

1) Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що утворюють сукупність, - це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпустимим. Такий порядок призначення покарання дає можливість без якихось ускладнень застосувати амністію чи помилування до кожного окремого злочину. У разі перегляду вироку в касаційній чи наглядовій інстанції є можливість за наявності до того підстав пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку.
Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в статтях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

2) Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

а) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) - на строк чотири роки, то більш суворе - чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими - два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання позбавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51.

Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 296 - у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю - чотири роки позбавлення волі, оскільки максимум санкції ч. 3 ст. 296 - п'ять років. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 - чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання - п'ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. 3 ст. 296 КК.
Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70). Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, - п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму даного виду покарання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання - п'ятнадцять років.

Слід також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній частині. У цьому разі покарання п'ятнадцять років поглинає інші покарання, призначені за окремі злочини.

3. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється ч. 3 ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

Отже:

а) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додаткове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом;

б) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окремий злочин (злочини), що

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: