Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Президентські республіки США і Білорусь

Президентські республіки США і Білорусь

середи грудня того самого року і подають голоси за кандидатів у Президенти й Віце-президенти.

Підготовка до виборів Президента розпочинається приблизно за рік до голосування виборців, коли партії, починають добирати своїх кандидатів на вищу державну посаду. Навесні року президентських виборів у штатах проводяться первинні вибори (праймеріз), у ході яких висуваються кандидати на посаду Президента і Віце-президента від кожного штату, обираються кандидатури виборців, призначаються делегати на національний партійний Конвент. Вищого напруження виборча кампанія сягає в середині літа, коли збираються партійні Конвенти для висунення кандидатів на пост Президента і Віце-президента.

Національний партійний Конвент юридично вважається вищим партійним органом, але в дійсності він збирається лише раз на чотири роки і тільки для того, щоб висунути кандидата на посаду Президента чи Віце-президента від цієї партії.

Усі рішення національних Конвентів, включаючи призначення кандидатів, приймаються, звичайно, більшістю голосів делегатів.

Основна боротьба у ході роботи Конвентів розгортається навколо найбільш популярних кандидатів, яких у кожної партії є, як правило, два-три. Коли, нарешті, той чи інший кандидат набирає більшість голосів, його вважають "висунутим одностайно". Обравши кандидата на посаду Президента, Конвент у такому самому порядку обирає кандидата у Віце-президенти. Конституційна процедура обрання Президента — чиста фікція, оскільки у дійсності результат виборів вирішується в ході голосування за виборців. Та партія, яка спромоглася провести у виборчу колегію більшу кількість виборців, стане правлячою партією —- її ставленик перебуватиме у Білому домі чотири роки. Виборець не є незалежним. У силу традиції, що склалася, непорушною стала конституційна норма, за якою виборець голосує за кандидатів своєї партії (яка його обирала). За всю історію існування США не було випадку, щоб виборець зрадив свою партію і проголосував за іншого кандидата.

Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не матиме більшості, то Президента обирає палата представників з числа трьох осіб президентського переліку, які набрали найбільшу кількість голосів. (Така процедура була застосована лише два рази: 1804 р. був обраний Джефферсон, 1824 р. — Адамс.)

Обраний Президент 20 січня наступного за виборами року присягає й приступає до виконання своїх обов'язків.

Конституція США нічого не говорить про можливість переобрання Президента, але з перших років існування США встановлений звичай, згідно з яким Президент не повинен займати свою посаду більш як двічі. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: він обирався чотири рази підряд. У 1951 р. була ратифікована 29-та поправка до Конституції, відповідно до якої жодна особа не може бути обрана на посаду президента більш як два рази. Ця поправка була у свій час запропонована супротивниками Ф. Рузвельта.

Віце-президент є головою сенату (хоча останній обирає свого тимчасового толову) і спадкує президентську посаду в разі смерті чи відставки Президента. Президент може покладати на Віце-президента різні обов'язки.

Президент США (практично не змінюваний) поєднує повноваження голови держави й голови уряду. Він керує величезним військово-бюрократичним апаратом і не несе ніякої відповідальності перед Конгресом.

Уряд США — Кабінет — очолює Президент США. У Конституції жодного слова немає про Кабінет, але вже з президентства Вашингтона (1789—1797) Кабінет міцно увійшов у державний звичай.

Кабінет складається із секретарів (міністрів), яких призначає Президент з "поради і згоди Сенату". Це означає, що сенат двома третинами голосів повинен затвердити призначений Президентом уряд, але фактично верхня палата Конгресу ніколи не відмовляє Президентові у затвердженні його пропозицій. Члени Кабінету (секретарі) не є членами Конгресу. Вони цілком і повністю підлеглі Президентові і працюють під його керівництвом.

Нині до складу Кабінету входять 12 секретарів; державний секретар (міністр іноземних справ), міністр фінансів, міністр оборони, міністр юстиції (генеральний атторней), міністр транспорту, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр праці, міністр охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, міністр житлового й міського будівництва. Окрім того, на запрошення Президента на засіданнях Кабінету присутні: американський представник в ООН, директор Адміністрації з іноземних операцій, директор Управління мобілізації, директор Бюро Бюджету, голова Комісії громадської служби, помічник Президента [7].

У 1939 p., згідно з актом про реорганізацію, деякі центральні відомства, глави яких не входять до кабінету, були об'єднані у певну систему органів — виконавчий апарат при Президенті. У наш час до цього апарату входять центральні відомства: Бюро бюджету, Канцелярія Білого дому, Рада національної безпеки, Управління мобілізації для оборони, Рада економічних консультантів, Дорадчий комітет при Президенті з питань урядової організації, Центральне розвідувальне управління та інші.

Канцелярія Білого дому являє собою апарат, який обслуговує Президента і з допомогою якого Президент підтримує постійний зв'язок з Конгресом, окремими членами Конгресу, главами виконавчих департаментів і центральних відомств, пресою та іншими органами інформації.

Бюро бюджету було створено 1921 р. як орган, на який покладалася повинність підготовки федерального бюджету. Бюро бюджету допомагає Президентові у підготовці бюджету й формуванні фінансової програми уряду, здійснює контроль над виконанням бюджету; складає плани про поліпшення адміністрації, а також дає поради виконавчим департаментам і агенціям відносно поліпшення їхньої структури й порядку роботи тощо.

У 1946 р. було створено Раду економічних консультантів, яка дає рекомендації Президенту з економічних питань і складає економічні доповіді Президента Конгресу.

У 1947 p., згідно з актом про національну безпеку, було засновано Раду національної безпеки. Остання складається з Президента США, Віце-президента, Державного секретаря, міністра оборони, директора Адміністрації іноземних операцій і директора Управління мобілізації для оборони. Крім того, на засідання ради запрошуються: представник об'єднаної групи начальників штаба та директор Центрального розвідувального управління.

Рада національної безпеки надає рекомендації Президентові з усіх питань, пов'язаних з так званою "національною безпекою". Це означає, що саме Рада розробляє військові програми, визначає рівень озброєнь, розробляє військову політику, координує і спрямовує діяльність військових і громадських відомств у справі підготовки війни, тобто вона є найважливішим органом планування агресивної зовнішньої політики США. Формально Рада національної безпеки має дорадчий характер, але фактично її рекомендації рівнозначні нормативним актам, оскільки роботою цього органу керує сам Президент.

Як глава держави і глава уряду Президент США наділений досить широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн громадських службовців, з яких приблизно 1500 чиновників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо Президента чи за його участю.

Призначення на вищі федеральні посади Президент проводить, як уже зазначалося, "за порадою і за згодою сенату" (ст. III розд. 2), тобто кандидатури, запропоновані Президентом, мають бути затверджені Сенатом. За загальним правилом Сенат не виступає проти кандидатур, висунутих Президентом, але відомі конфлікти, через те що Сенат відхиляв запропоновані кандидатури.

Конституція постановляє, що Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не буде підписаний Президентом і не буде повернутий Конгресу, він автоматично перетворюється на закон. Отримавши білль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів обох палат.

Президенти США активно використовують також "кишенькове вето": у тому разі, якщо законопроект передається на підпис Президентові менш як за 10 днів до закінчення сесії Конгресу. Президент, який бажає перешкодити перетворенню цього законопроекту на закон, може й не повертати, його Конгресу зі своїми запереченнями — достатньо залишити його без підпису — "заховати в кишеню".

"Кишенькове вето" має характер абсолютного вето: Конгрес позбавлений конституційних засобів його подолання.


2.2 Характерні особливості Білорусії як президентської республіки


Республіка Білорусь — унітарна демократична соціальна правова держава. Главою держави є президент. Державна влада в країні здійснюється на основі розділення її на законодавчу, виконавчу і судову. Форма правління характеризується як змішана республіка, президентська республіка або суперпрезидентська республіка. Президент Республіки Білорусь — є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Він представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президентом може бути обраний громадянин Республіки Білорусь по народженню, не молодше 35 років, що володіє виборчим правом і що постійно проживає в Республіці Білорусь не менше десяти років безпосередньо перед виборами [18].

Перші вибори президента Білорусії відбулися 10 липня 1994 року, в них брали участь 6 кандидатів. У другому турі з результатом близько 80 відсотків переміг Олександр Лукашенко. 24 листопада 1996 в Білорусії був проведений референдум, на який були винесені поправки, що розширюють повноваження виконавчої влади і президента, і деякі інші питання. За прийняття поправок висловилося 70,45 % виборців. 9 вересня 2001 відбулися чергові вибори президента, переможцем в яких знов став Лукашенко, набравши 75,62 % голосів. 17 жовтня 2004 був проведений референдум про внесення поправок в Конституцію, що знімають обмеження на кількість президентських термінів. 77,3 % виборців підтримало ці зміни. Слід зазначити, що зміни в закон «Про президента Республіки Білорусь», що виключають обмеження в два терміни, були схвалені Радою республіки лише 5 жовтня 2006.

Таким чином, на момент проведення президентських виборів 2006 років в Білорусії діяли Конституція, що не містить обмежень на кількість президентських термінів, і закон про Президента, стаття 8 якого свідчила: Термін повноважень Президента — п'ять років. Одна і та ж особа може бути Президентом не більше двох термінів. Проте, згідно із статтею 137 Конституцій в разі протиріч, вона має пріоритет перед законами, указами і так далі 19 березня 2006 відбулися чергові вибори Президента Республіки Білорусь. Перемогу на них отримав Олександр Лукашенко. Статус, права і обов'язки Президента визначаються Конституцією Білорусії.

Президент обирається на п'ять років безпосередньо народом Республіки Білорусь на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Кандидати на посаду Президента висуваються громадянами Республіки Білорусь за наявності не менше 100 тисяч підписів виборців. Вибори Президента призначаються Палатою представників не пізніше чим за п'ять місяців і проводяться не пізніше чим за два місяці до закінчення терміну повноважень попереднього Президента. Якщо посада Президента виявилася вакантною вибори проводяться не раніше чим через 30 днів і не пізніше чим через 70 днів з дня відкриття вакансії [21].

Вважається, що вибори відбулися, якщо в голосуванні взяла участь більше половини громадян Республіки Білорусь, включених в список виборців. Президент вважається вибраним, якщо за нього проголосувала більше половини громадян Республіки Білорусь, що взяли участь в голосуванні. Якщо жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то в двотижневий термін проводиться другий тур голосування по двох кандидатах, що отримали найбільшу кількість голосів виборців. Вибраним вважається кандидат в Президенти, що отримав при повторному голосуванні більше половини голосів виборців, що взяли участь в голосуванні. Порядок проведення виборів Президента визначається законом Республіки Білорусь.

Президент Республіки Білорусь: призначає республіканські референдуми; призначає чергові і позачергові вибори в Палату представників, Раду Республіки і місцеві органи; розпускає палати у випадках і в порядку, передбачених Конституцією; призначає шість членів Центральної комісії Республіки Білорусь по виборах і проведенні республіканських референдумів; утворює, скасовує і реорганізує Адміністрацію Президента Республіки Білорусь, інші органи державного управління, а також консультативно-дорадчі і інші органи при Президентові; з відома Палати представників призначає на посаду Прем'єр-міністра; визначає структуру Уряду Республіки Білорусь, призначає на посаду і звільняє з посади заступників Прем'єр-міністра, міністрів і інших членів Уряду, приймає рішення про відставку Уряду або його членів; з відома Ради Республіки призначає на посаду Голову Конституційного Суду, Голови Верховного Суду, Голови Вищого Господарського Суду з числа суддів цих судів; з відома Ради Республіки призначає на посаду суддів Верховного Суду, суддів Вищого Господарського Суду, Голови Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів, Генерального прокурора, Голови і членів Правління Національного банку; призначає шість суддів Конституційного Суду, інших суддів Республіки Білорусь; звільняє з посади Голову і суддів Конституційного Суду, Голови і суддів Верховного Суду, Голови і суддів Вищого Господарського Суду, Голови і членів Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів, Генерального прокурора, Голови і членів Правління Національного банку по підставах, передбаченим законом, з повідомленням Ради Республіки; призначає на посаду і звільняє з посади Голову Комітету державного контролю; поводиться з посланнями до народу Республіки Білорусь про положення в державі і про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики; поводиться з щорічними посланнями до Парламенту, які заслуховують без обговорення на засіданнях Палати представників і Ради Республіки; має право брати участь в роботі Парламенту і його органів, виступати перед ними у будь-який час з мовою або повідомленням; має право головувати на засіданнях Уряду Республіки Білорусь; призначає керівників республіканських органів державного управління і визначає їх статус; призначає представників Президента в Парламенті і інших посадових осіб, посади яких визначені відповідно до законодавством, якщо інше не передбачене Конституцією; вирішує питання про прийом в громадянство Республіки Білорусь, його припинення і надання притулку; встановлює державні свята і святкові дні, нагороджує державними винагородами, привласнює класні чини і звання; здійснює помилування засуджених; веде переговори і підписує міжнародні договори, призначає і відгукує дипломатичних представників Республіки Білорусь в іноземних державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відзивні грамоти акредитованих при нім дипломатичних представників іноземних держав; в разі стихійного лиха, катастрофи, а також безладів, що супроводяться насильством або загрозою насильства з боку групи осіб і організацій, в результаті яких виникає небезпека життя і здоров'ю людей, територіальній цілісності і існуванню держави, вводить на території Республіки Білорусь або в окремих її місцевостях надзвичайний стан з внесенням до триденного терміну прийнятого рішення на затвердження Ради Республіки; у випадках, передбачених законодавством, має право відкласти проведення страйку або припинити її, але не більше ніж на тримісячний термін; підписує закони; має право в порядку, встановленому Конституцією, повернути закон або окремі його положення зі своїми запереченнями в Палату представників; має право відміняти акти Уряду; безпосередньо або через створювані їм органи здійснює контроль за дотриманням законодавства місцевими органами управління і самоврядності; має право припиняти вирішення місцевих Рад депутатів і відміняти вирішення місцевих виконавських і розпорядливих органів в разі невідповідності їх законодавству; формує і очолює Раду Безпеки Республіки Білорусь; призначає на посаду і звільняє з посади Державного секретаря Ради Безпеки; є Головнокомандуючим Збройними Силами Республіки Білорусь; призначає на посаді і звільняє від посад вище командування Озброєних Сил; вводить на території Республіки Білорусь в разі військової загрози або нападу військове положення, оголошує повну або часткову мобілізацію з внесенням до триденного терміну прийнятого рішення на затвердження Ради Республіки; здійснює інші повноваження, покладені на нього Конституцією і законами.


Розділ 3. Негативні сторони та можливості вдосконалення організації державного правління в президентських республіках


3.1 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в США


Найбільші негативні сторони в системі політичного устрою США, на мою думку, знаходяться саме в системі виборів. Перш за все необхідно розглянути «праймеріз», оскільки він є достатньо витратним, з точки зору навантаження на бюджетну систему.

«Праймериз» (англ. primaries — первинні), попередні вибори — тип голосування, в якому вибирається один кандидат від партії. Між вибраними кандидатами потім проходіт звичайне голосування. Сенс «праймеріз» полягає в тому, щоб кандидати від однієї партії не «відбирали» один у одного голосу в основних виборах, оскільки їх електорат зазвичай близький. Програвші в «праймеріз» інколи все ж беруть участь в основних виборах, але як незалежні кандидати, без підтримки своєї партії.

«Праймеріз» бувають відкритими, коли голосувати може будь-хто, і закритими, коли право голосу мають лише члени партії, провідної попередні вибори. Крім того, існує безліч проміжних варіантів. Інколи між двома кандидатами, що набрали найбільшу кількість голосів, влаштовується другий тур.

«Праймеріз» особливо часто використовуються в США, рідше в інших країнах.

У США перші праймеріз були проведені в 1842 році. Першим штатом, що ухвалив закон «Про обов'язкове проведення праймеріз», став Вісконсін у 1903 році. До 1927 року такі закони мали вже всі штати. Праймеріз стали загальноприйнятою процедурою відбору партійних кандидатів (до того кандидати відбиралися на нарадах і з'їздах партій, часто в результаті кулуарних переговорів). Проте згодом ряд штатів відмовилися від обов'язкового проведення праймеріз. При підрахунку голосів використовуються всілякі системи голосування і багатоступінчасті схеми. У ряді північних штатів існує традиція подавати підтримку тому кандидатові, який набере арифметичну більшість голосів. У південних штатах оцінюють розрив набраних голосів між переможцем і його найближчими конкурентами. У 11 штатах США проводяться не праймеріз, а партійні конференції або референдуми — кокуси.

Також необхідно звернути уваги на такий на нашу думку недосконалий елемент в політичній системі США як колегія виборців.

У сучасному американському суспільстві система колегії вибірників неодноразово обговорюється з точки зору її справедливості і сучасності, піднімається питання про її реформу або відміну. Неодноразово висувалися як аргументи «за», так і аргументи «проти».

Аргументи «за»

Федералізм

Прибічники збереження колегії вибірників затверджують, що, при всій своїй нелогічності, що здається, система вибірників відображає принципи федералізму в державному пристрої: кожен суб'єкт (штат) однозначним чином визначає «свого» президента із загального числа кандидатів.

Для перемоги потрібна широка народна підтримка

Організація перемоги на виборах вимагає залучення інтересів багатьох штатів, а не лише місць концентрації еліт в найбільших містах. Виключена перемога кандидата, якого підтримують лише декілька штатів. Переважання столиць і деяких ключових областей стало причиною загибелі багатьох крупних держав і імперій. Є приклади і зворотного, наприклад, Аврам Лінкольн переміг в 1860 році, програвши у всіх південних штатах. Правда, незабаром почалася Громадянська війна в США.

Права меншин

Затверджується, що принцип той, що «переміг забирає все» заставляє кандидата звертати особливу увагу на інтереси меншин, які можуть подати йому вирішальну підтримку.

Надзвичайні ситуації

Колегія вибірників — не автоматична система; вона складається з людей, і хоча зазвичай вони голосують по стандартному розпорядженню закону, вони мають право приймати рішення в складних випадках. Наприклад, якщо вибраний президент помре до голосування Колегії вибірників, вона може вибрати іншу особу від тієї ж партії. При прямих виборах немає такої можливості і потрібні ще одні вибори. На виборах 1872 роки демократичний кандидат в президенти Хорас Грилі дійсно помер до голосування в колегії вибірників. Проблем це не склало, оскільки він і так був програвшим кандидатом. Республіканці-вибірники проголосували за Улісса Гранта, що переміг, тоді як демократи символічно розподілили голоси між різними діячами партії (за деякими даними, троє проголосували за покійного). На виборах 1912 роки перед всенародним голосуванням помер кандидат у віце-президенти при Уїльямс Тафт (і діючий віце-президент) Шерман; його ім'я залишилося в бюлетені. Тафт також програв вибори, був вибраний демократ Вудро Вільсон.

Боротьба з фальсифікаціями

Завдяки системі масове «вкидання» голосів в одному штаті може вплинути на розподіл вибірників лише в цьому штаті і легше доступний найретельнішому розслідуванню. Перерахунок голосів відбувається лише по штатах, а не на федеральному рівні.

Аргументи «проти»

Переможець всенародного голосування може програти голосування в Колегії

Три рази (не рахуючи вже згаданого казусу Адамса, вибраного Палатою представників) президентом обирався кандидат, що набрав менше голосів виборців (але не вибірників), чим його противник: Р. Хейз в 1876, Б. Гаррісон в 1888, Дж. Буш-молодший в 2000. Після всіх цих виборів критики системи стверджували, що думка більшості народу не враховано. Вибори 1876 і 2000 рр. супроводилися звинуваченнями у фальсифікаціях (причому взаємними), і перемога в ключових штатах, що «коливалися», була досягнута дуже невеликою перевагою голосів.

Роль штатів (swing states), що «коливаються»

Особливу роль в результатах виборів грають штати, в яких немає стійкого переважання республіканського або демократичного електорату. Наприклад, в штаті Нью-Йорк більшість вже десятки років постійно посилає демократичних вибірників. Таким чином, республіканські голоси в Нью-Йорку просто пропадають. Розуміючи це, деякі прибічники республіканського кандидата часто просто не витрачають свого часу на вибори і не голосують. Так само поступають і деякі демократи, знаючи, що штат і без них особисто проголосує за демократа. У традиційно республіканських штатах (наприклад, Техасі) відбувається те ж саме. До того ж в таких штатах, що визначилися, сторона, що свідомо програє, практично не веде пропаганду і не витрачає там грошові засоби. Так, наприклад, Джордж Буш-молодший в період передвиборної кампанії 2004 р. п'ять разів побував в маленькому штаті», що «коливався, і жодного разу в Нью-Йорку. Якби Буш зміг загітувати один-два мільйони виборців в свою користь, він все одно б програв.

Нерівність виборців

З точки зору Джеймі Раскина, сенатора від штату Меріленд, фахівця з конституційного права, промовця за реформу колегії вибірників, виборці з різних штатів знаходяться в нерівних умовах: Кожен голос має однакову вагу — але лише не при дивній арифметиці колегії вибірників, де голос жителя Делавера або Північної Дакоти має математично набагато більшу вагу (вимірюється відношенням кількості виборців до вибірників від штату), чим голос в крупніших штатах — таких, як Каліфорнія, Техас або Нью-Йорк. Проте якщо порівняти, з якою вірогідністю виборці можуть вплинути на те, хто буде призначений вибірником від штату, умови зміняться і невідповідності стануть ще більш вражаючими. Наприклад, в 2004 році вибори завершилися відривом в 365 голосів в штаті Нью-Мексіка і відривом в 312 043 голоси в штаті Юта, тобто у виборця в Нью-Мексиці була вірогідність вплинути на призначення вибірників в сотні разів більше, ніж у виборця в Юті. Цей феномен виникає саме в результаті принципу той, що «переміг забирає все», в результаті якого підсумок виборів визначають не найбільші стабільні штати, а штати, що «коливаються» (swing states). З точки зору сенатора Раскина дана система порушує рівність виборців і тим самим принцип демократії.


3.2 Негативні сторони та можливості вдосконалення державного правління в Білорусії


«Ми побудуємо сильну Білорусь – країну для народу», ця цитата президента Білорусії є девізом і символом всього білоруського суспільства. Побудова сильної країни насправді багато в чому залежить дійсно від президента, оскільки Білорусія – сильна президентська республіка, державно-політична система якої майже повністю залежить від президента.

Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади.

Президент на основі і відповідно до Конституції видає укази і розпорядження, що мають обов'язкову силу на всій території Республіки Білорусь. У випадках, передбачених Конституцією, Президент видає декрети, що мають силу законів. Президент безпосередньо або через створювані їм органи забезпечує виконання декретів, указів і розпоряджень.

Таким чином, Білорусія – це достатньо унікальна держава, яка повністю залежить від однієї особи, його власних здібностей тощо. Однак саме це і призводить до деяких негативних сторін в функціонуванні системи політичного устрою країни.

Перш за все проблема політичного устрою Білорусії полягає в тому, що майже вся вертикаль влади в республіки Білорусія формується саме президентом. Таким чином і вся внутрішня й зовнішня політика в подальшому формується в залежності від поглядів та переконань президента республіки.

Проблема внутрішнього управління республіки Білорусь полягає і в тому, що всі силові структури також формуються в залежності від інтересів президента, це створює передумови придушення демократії

Згадаємо недавню ситуацію на виборах президента Білорусії, коли мітинги після виборів президента були суворо розігнані силовими структурами.

Друга проблема полягає в тому, що президент Білорусії на сьогоднішній день знаходиться при владі третій строк поспіль, що створює передумови захоплення влади та перебування на пості президента надалі. Це може знайти своє відображення у подальшій позиції країн щодо сусідів та взагалі деяких проблем, наприклад, транзиту через територію країни.

По-третє, недосконалість політичного устрою Білорусії полягає в процедурі обмеження влади президента в республіці.

Президент Республіки Білорусь може бути достроково звільнений з посади при стійкій нездатності за станом здоров'я здійснювати обов'язки Президента. Рішення про дострокове звільнення Президента приймається більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Палати представників і більшістю не менше двох третин голосів від повного складу Ради Республіки на підставі висновку спеціально створюваної палатами комісії.

Президент може бути зміщений з посади у зв'язку з здійсненням державної зради або іншого тяжкого злочину. Рішення про висунення звинувачення і його розслідування в цьому випадку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від повного складу Палати представників по пропозиції не менше однієї третини її депутатів. Розслідування звинувачення організовується Радою Республіки. Президент вважається зміщеним з посади, якщо за це рішення проголосували не менше двох третин від повного складу Ради Республіки, а також не менше двох третин від повного складу Палати представників.

Неприйняття Радою Республіки і Палатою представників вирішення про зняття Президента з посади протягом місяця з дня висунення звинувачення означає відхилення звинувачення. Пропозиція про зняття Президента з посади не може ініціюватися в період розгляду відповідно до Конституції питання про дострокове припинення повноважень Парламенту.

Процедура імпічменту не передбачена в Конституції, таким чином майже не можливо обмежити владу президента в країні демократичними механізмами, однак при наявності сильного президента, можливо що такий механізм не потрібен, тому що він створює передумови лише зловживання ним з боку політичних сил, ідеологія яких не збігається з лінією президента.


ВИСНОВКИ


Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, з'єднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичною республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розділення двох властей: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчою — в руках парламенту.

Відмінні риси президентської республіки:

позапарламентський метод обрання президента (або населенням — Росія, або колегією вибірників — США),

позапарламентський метод формування уряду, тобто його формує президент. Президент є і формально і юридично главою уряду, або він призначає главу уряду. Уряд несе відповідальність лише перед президентом, а не перед парламентом, оскільки лише президент може відправити його у відставку,

в цілому, при такій формі правління президент володіє набагато великими повноваженнями в порівнянні з парламентарною республікою, але в президентській республіці президент позбавлений права розпуску парламенту, а парламент позбавлений права виразити недовір'я уряду, але може змістити президента (процедура імпічменту).

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. У основі Конституції США лежить принцип розділення влад. Згідно даної конституції, законодавча влада належить Конгресу, виконавча — президентові, судова — Верховному Суду. Ця форма правління існує в Республіці Білорусь. Правда, часом влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки, і, зокрема вона неодноразово характеризувалися дослідниками як суперпрезидентські.

Презідент США — глава держави США, глава виконавчої влади (Федерального уряду США) і головнокомандуючий Армії і Флоту за Конституцією США. Має право вето на законопроекти (біллі), прийняті Конгресом США. Посада введена Конституцією США, прийнятою в 1787 році.

Президент Республіки Білорусь є Главою держави, гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина. Президент втілює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, представляє Республіку Білорусь в стосунках з іншими державами і міжнародними організаціями. Президент приймає заходи по охороні суверенітету Республіки Білорусь, її національній безпеці і територіальній цілісності, забезпечує політичну і економічну стабільність, спадкоємність і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади.

Ці країни дуже схожі в плані здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, тому що і в США і в Білорусії президенти фактично є головним елементом виконавчої влади, однак а відміну від США в Білорусії практично відсутній механізм контролю за діяльністю президента з боку інших гілок влади. Мова йде про механізм імпічменту.

Крім того відмінність полягає в тому, що в США фактично відсутня посада прем’єр-міністра, в той час я к в Білорусії вона є.

Також дуже сильно відрізняються виборчі системи в цих країнах. В США фактично трирівнева виборча система: праймерізм, вибори виборців, вибори фактично президента.

В Білорусії процес виборів дуже схожий на вибори в інших

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: