Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Правова організація працевлаштування громадян

Правова організація працевлаштування громадян

разі по­рушення цього строку вони втрачають передбачені законодав­ством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. На загаль­них підставах реєструються також громадяни України, які пра­цювали в зарубіжних країнах, у тому числі і країнах СНД.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Якщо гро­мадянин в період пошуку роботи не відвідував центр зайня­тості у призначені дні через хворобу або з інших поважних при­чин, що підтверджуються документами, строк підбору підходя­щої роботи відповідно подовжується на цей строк.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підхо­дящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі осо­би знімаються з обліку, і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Працівники, які зареєстровані у державній службі зайня­тості і мають особливі гарантії, у випадку відмови від двох про­позицій підходящої роботи в період пошуку роботи втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до держав­ної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, мо­жуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають ро­боту, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зай­нятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені пра­цівником цієї служби.


Поняття працевлаштування та його правові форми


В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тиж­ня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжна­родних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; гро­мадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаю­чи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в дер­жавних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикор­донних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборо­ни, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; про­ходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва: навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчально-ви­ховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. За­конодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.| Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підхо­дящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, про­фесії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відпо­відати рівню, який особа мала за попередньою роботою з ура­хуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи вра­ховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають про­фесії (спеціальності), підходящою вважається робота, що по­требує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову діяльність після перерви трива­лістю понад шість місяців, — робота, що не потребує поперед­ньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі не­можливості її надання — інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер. У разі неможливості надання громадянинові роботи за про­фесією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати до­помоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібно­стей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть встановлюватись транспортна доступність та інші кри­терії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист на­селення.

Працевлаштування оформляється шляхом укладення тру­дового договору, контракту або угоди відповідно до законо­давства про працю.

Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які зверну­лися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, кон­сультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення по­треб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місце­вими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов для направ­лення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; за­побігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підви­щення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орі­єнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення; ефективне використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистич­ної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке прожи­ває в сільській місцевості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку ок­ремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виді­ленням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робіт­ників. Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направ­лення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються та­кож тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад військовослуж­бовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо. Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщен­ня після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла. Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насам­перед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу тери­торій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством.

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення полі­тики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників проф­спілок, органів державної виконавчої влади, власників підпри­ємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими у них сторонами.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо­відних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпе­чення тимчасової зайнятості населення організують проведен­ня оплачуваних громадських робіт на підприємствах комуналь­ної власності і за договорами на інших підприємствах. Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих гро­мадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи гро­мадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробі­тних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і те­риторіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо.

Порядок організації та проведення оплачуваних громадсь­ких робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Опла­чувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спря­мованість і сприяти соціальному розвитку регіону. До видів робіт, які можуть застосовуватися під час органі­зації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоро­в'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, інших об'єктів); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; земле­впорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогоспо­дарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання вро­жаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; вико­нання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хво­рими в закладах охорони здоров'я; збирання та заготівля лікар­ських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності. Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до на­правлення її на професійну підготовку, учнівської і студентсь­кої молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісни­цтвом. Для організації оплачуваних громадських робіт можна ви­користовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри­ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­ності). Оплачувані громадські роботи організовують місцеві дер­жавні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами — на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад ство­рюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місце­вого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та по­рядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання. Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадсь­ких робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати догово­ри про організацію оплачуваних громадських робіт з підприєм­ствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення гро­мадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських робо­тах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до за­конодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на оплачуваних громад­ських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тиж­ня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оп­латою праці пропорційно відпрацьованому часу. Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розір­вати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються вста­новлені договором умови. Спірні питання вирішуються у вста­новленому законодавством порядку. Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фон­ду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці ро­боти виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітної плати. Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомо­ги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заро­бітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверд­жується відповідною довідкою банку.

На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсій­не забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацез­датності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зарахо­вується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачу­ваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що зат­верджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через при­родні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонні роботи організуються підприємствами за спри­янням державної служби зайнятості і місцевих органів ви­конавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного роз­витку.

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку гро­мадян, які звернулися до державної служби зайнятості за спри­янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають при­зову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку. Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здій­снюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімаль­ної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи. Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання. Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнято­сті підлягають реєстрації, і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи без­робітного.

Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлашту­ванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися по дер­жавної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

Правові відносини органів державної служби зайнятості з

підприємствами


Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зай­нятості населення є соціальною діяльністю. Але органи дер­жавної служби зайнятості не могли б вирішувати поставлені перед ними завдання без участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також носить соціальний характер. Взаємовідносини підприємств з органами державного уп­равління і місцевого самоврядування будуються відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про зайнятість населення», «Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоврядування» та інших законодавчих актів Украї­ни, які встановлюють компетенцію цих органів.

Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою. Підприємство зо­бов'язане за рішенням місцевої Ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою право­здатністю та організовувати їх професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на не­профільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзви­чайними ситуаціями.

Підприємства, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють: проведенню державної політики зайнятості на основі додержання законодавства про працю, а також прий­нятих відповідно до нього умов, договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфі­кації працівників, професійного перенавчання тих, хто підля­гає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначе­ної місцевою державною адміністрацією кількості осіб, які по­требують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Підприємства, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або по­вністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на робо­ту додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості під­приємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачува­них громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

За квотами, що встановлені органами місцевої державної адміністрації та виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, органи державної служби зайнятості направ­ляють на ці підприємства громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підго­товки. Органи державної служби зайнятості за дорученням під­приємств укладають договори з громадянами про їх працев­лаштування з попереднім, якщо це необхідно, професійним навчанням, оплативши вартість проїзду, добові, а також нада­ють допомогу при переїзді на нове місце проживання та робо­ти за рахунок коштів підприємств. Підприємства, розташовані на території регіону, незалеж­но від відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному об­сязі подають державній службі зайнятості інформацію про на­явність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиден­ний строк — про всіх прийнятих працівників.

Відповідно до Указу Президента України від ЗО грудня 1995 р. ряд повноважень державної виконавчої влади було делеговано головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад. Зокрема, головам і виконавчим комі­тетам передано право контролювати подання підприємствами всіх форм власності даних про наявність вільних робочих місць (посад), організовувати інформування населення про потребу підприємств всіх форм власності у працівниках, розробляти і затверджувати перспективні і поточні програми зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організовувати їх виконання, а також проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як без­робітні.

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в органі­зації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорга­нізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підста­ви і строки вивільнення, найменування професій, спеціаль­ностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого пра­цівника. Ці кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціальному захисту вивільнюваних пра­цівників. Державна служба зайнятості має право вносити пропозиції до місцевої державної адміністрації та відповідної Ради народних депутатів про припинення на строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою. Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В усіх країнах профспілки вважають без­робіття соціальним злом. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпе­чення захисту громадян від безробіття та його наслідків ви­значаються колективним договором, державною та терито­ріальними угодами профспілок з органами державного уп­равління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства. Так, Генеральною угодою на 1997— 1998 роки поставлена мета зберегти для вивільнюваних праців­ників рівень додаткових гарантій для окремих категорій населен­ня та особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. При здійсненні структурної перебудови передбачити заходи для перерозподілу трудових ресурсів у суспільному виробництві, в тому числі на користь перспективних та стратегічно необхідних галузей еко­номіки. Для урегулювання проблем масового вивільнення працівників сторони домовилися передбачати надзвичайні за­ходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту насе­лення у разі, якщо масштаби безробіття вийдуть за межі, виз­начені Державною програмою зайнятості населення. Передбачалась також підготовка узгоджених з профспілка­ми змін до чинного законодавства щодо врегулювання пробле­ми часткового безробіття і соціального захисту частково безро­бітних.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення та соціальних гарантій у разі безробіття за участю профспілко­вих об'єднань розробити довгострокову програму зайнято­сті населення України та концепцію розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики Професійні спілки, органи державного управління, влас­ники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення. Повинна удосконалюватись також сис­тема інформаційного забезпечення вивчення та аналізу стану ринку праці на основі об'єктивного прогнозування його роз­витку. При укладенні Генеральної угоди сторони заявили, що в умовах переходу до ринкової економіки договірне регулювання суспільно-економічних процесів на принципах соціального парт­нерства є об'єктивною необхідністю.


Поняття безробітного і його правове становище


При переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працю. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу.

Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини є усві­домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — від 16 до 60 років. Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реоргані­зацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско­роченням чисельності чи штату. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути виз­нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не ма­ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль­ноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тим­часового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які ма­ють право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра­чають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією.

Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої ро­боти. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за­реєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допо­могу по безробіттю. Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до ви­рішення питання про його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 ка­лендарних днів. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визна­ними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за ми­нулий місяць, і не нижче встановленого законодавством роз­міру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 2 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включа­ючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю вста­новлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати. Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквіда­цією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, ско­роченням чисельності або штату працівників, і військовослуж­бовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скорочен­ням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається до­помога по безробіттю у розмірі 100 відсотків середньої заробіт­ної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному гос­подарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

На період професійного перенавчання з відривом від ви­робництва за працівниками зберігається по новому місцю ро­боти середня заробітна плата за попереднім місцем роботи. Працівникам, звільненим з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, надається право на достроко­вий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законо­давством строку, якщо вони мають встановлені законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Витрати, пов'язані із достро­ковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пен­сійного фонду України з наступним відшкодуванням цих вит­рат із державного фонду сприяння зайнятості населення. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноважено­го ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується ма­теріальна допомога в розмірі 75 відсотків їх середньої заробіт­ної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відпо­відної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадяни зареєстровані у державній службі зайня­тості як такі, що шукають роботу, на загальних підставах, до­помога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєст­рації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років) допомога по безробіттю виплачується до 720 календарних днів. Громадянам, які бажають відновити тру­дову діяльність після тривалої, більше шести місяців, перерви, а також громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Цим громадянам гарантується виплата допомоги по безро­біттю у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної пла­ти за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заро­бітної плати, що склалася в народному господарстві відповід­ної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати допомоги по безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви більше шести місяців, допомога виплачується у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мі­німальної заробітної плати. Громадянам, які звільнились з підприємств не у зв'язку із змінами у виробництві і праці, скороченням чисельності та штату працівників, а з інших причин, або які вперше шукають робо­ту, тривалий час, більше шести місяців, не працюють, або за­кінчили навчання у професійно-технічних і вищих закладах ос­віти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у державній службі зай­нятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, у період про­фесійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї категорії громадян. Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на строк до трьох місяців і припинятись на строк до трьох місяців. При­пинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробіт­ного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закла­ду на навчання з відривом від виробництва; проходження про­фесійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на стро­кову військову або альтернативну (невійськову) службу; набран­ня законної сили вироком суду про позбавлення волі або на­правлення на лікування до лікувально-трудового профілакто­рію; отримання права на пенсію; переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район, місто); закінчення стро­ку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю або матері­альної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання до державної служ­би зайнятості письмової заяви про відмову від послуг держав­ної служби зайнятості; смерті безробітного.

Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безро­біттю може у разі надання громадянину відповідно до встанов­леного порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивіль­ненні з підприємств, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення з дисциплінарних підстав

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: