Особливості кримінального покарання неповнолітніх (компаративний аспект)
У Франції (ст. 8 Ордонансу 1945 р.) суддя у справах неповнолітніх вживає всіх заходів для досягнення істини та отримання відомостей про особу неповнолітнього та заходи, які можуть сприяти його перевихованню. З цією метою він отримує інформацію про “матеріальну та моральну ситуацію у сім'ї, про характер та минуле неповнолітнього, відвідання школи, його поведінку у школі, про умови, в яких він жив і навчався”. Суддя може обмежитись даванням вказівок, які не вважаються покаранням або ж застосувати один з таких заходів: передати неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направити до виховної установи або установи професійного навчання; направити до медичного або медико-педагогічного закладу; передати до інтернату для неповнолітніх правопорушників; помістити під судовий захист на термін до п'яти років. В будь-якому випадку такій особі може бути призначений режим обмеженої свободи аж до її повноліття (20 років). Окрім того, неповнолітній делінквент може бути поміщений під електронний нагляд. До неповнолітніх віком від 13 до 16 років трибуналом у справах неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи: передача під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направлення до державного або приватного закладу по вихованню або професійному навчанню; поміщення до медичної або медико-педагогічної установи; поміщення до державної виховної установи з наглядом або до установи виховної корекції (ст. 16 Ордонансу). Однак неповнолітні старше 13 років можуть бути засуджені до будь-якого покарання, якщо обставини справи та особа правопорушника цього вимагають. При цьому стосовно неповнолітніх віком від 16 до 18 років суд може за мотивованим рішенням не застосовувати принцип пом'якшення покарання, виправданого неповноліттям . Н. Кідіна вважає особливістю відображення в законі принципу “виховуваності” той факт, що у Франції в закладах наглядового покарання молоді люди можуть перебувати аж до досягнення ними 28 років. Особливостями покарання неповнолітніх віком від 16 до 18 років у Франції є те, що у випадку вчинення ними кримінального правопорушення можливі три варіанти: 1) неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності в силу презумпції кримінальної невідповідальності та йому призначається певний захід “перевиховання”; 2) неповнолітній притягається до кримінальної відповідальності, однак покарання, передбачене за вчинене діяння, скорочується в силу дії неповноліття як пом'якшуючої обставини; 3) неповнолітній притягається до кримінальної відповідальності на загальних засадах та йому призначається звичайне покарання, передбачене статтею за вчинення цього злочину [8, с.300-305].
В КК Швеції 1962 р. щодо покарання осіб віком від 15 років (мінімальний вік кримінальної відповідальності) до 21 року встановлені особливі ліберальні правила. Наприклад, до цих осіб не застосовується довічне ув'язнення; при визначенні покарання особливе значення має бути надано юному віку цих осіб, а тюремне ув'язнення може бути застосоване тільки у випадку, якщо для цього існують “екстраординарні підстави”. Окрім того, щодо обвинуваченого, дії якого були пов'язані з його явно вираженою затримкою у розвитку, з нестачею досвіду чи здатності до оцінок, вирок може бути менш суворим. До неповнолітніх до 18 років замість тюремного ув'язнення може бути застосований захід у вигляді передачі на закрите піклування на термін від 14 днів до 4 років [7, с.9]. В такій Скандинавській державі, як Фінляндія (ст. 2 глави 3 КК 1889 р.) передбачено зменшення покарання для осіб, які вчинили злочин віком від 15 до 18 років. Зокрема, якщо відповідний злочин карається довічним ув'язненням, то неповнолітній засуджується на строк від 2 до 12 років, а якщо іншим фіксованим строком ув'язнення або штрафом, то максимум покарання не може перевищувати 3/4 верхньої межі санкції. Окрім того, в КК Фінляндії передбачено, що суд може відмовитися від покарання за злочин, вчинений особою, яка не досягла 18 років, якщо діяння вчинене через її необачність, нерозсудливість чи неуважність до заборон і приписів закону [3, с.433].
У Швейцарії стосовно молоді, тобто осіб віком від 18 до 25 років, застосовуються загальні положення кримінального закону з урахуванням деяких особливостей. Зокрема, за потреби суддя збирає відомості про поведінку такої особи, її виховання та умови життя, фізичний та духовний стан, а також про те, чи піддається ця особа вихованню працею. Якщо молода особа у вказаномвіком має значні дефекти в своєму розвитку або їй щось загрожує чи вона є безпритульною, розпусною або ухиляється від праці і її злочинне діяння знаходиться у зв'язку із цими обставинами, то суддя може замість покарання призначити цій особі направлення до виховно-трудової установи, якщо цей захід зможе запобігти небезпеці вчинення нових злочинів або проступків (ч. 1 ст.100bis КК) [6, с.140-155]. Окрім того, відповідно до ст. 64 КК Швейцарії, обставиною, що пом'якшує покарання, є і випадок, коли особа віком від 18 до 20 років ще не має повного уявлення щодо протиправності свого вчинку [3, с.124]. В Італії передбачено обов'язкове пом'якшення покарання неповнолітнім віком від 14 до 18 років (ст. 98 КК Італії 1930 р.). Конституційний Суд Італії своєю постановою у 1994 р. визнав частково неконституційними норми про довічне ув'язнення, оскільки це покарання могло бути призначене і неповнолітнім [8, с.5]. У Польщі (§ 3 ст. 10 КК) призначене неповнолітньому (віком від 15 до 17 років) покарання за певні злочини не може перевищувати 2/3 верхньої межі покарання, передбаченого за цей злочин; окрім того, суд може застосувати надзвичайне пом'якшення покарання. § 4 цієї ж статті містить норму, згідно з якою, відносно особи, яка вчинила менш тяжкий злочин віком 17-18 років, суд замість покарання може застосовувати виховні заходи, лікування або виправні заходи, якщо обставини справи викликають таку необхідність [3, с.5].
Специфічним є нормативне регулювання питань покарання неповнолітніх в такій державі “загального права”, як Англія. Так, згідно із Законом про кримінальну юстицію 1982 р., суд не може винести вирок про тюремне ув'язнення особі віком до 21 року: вона може бути поміщена у центр затримання або позбавлення волі молоді. При цьому застосування заходів, пов'язаних з обмеженням свободи неповнолітнього, обґрунтовується необхідністю захисту суспільства, серйозністю злочину, а також тим, що призначення винному покарання, не пов'язаного із позбавленням волі, було б невиправданим. При визначенні виду примусових заходів неповнолітньому суд повинен отримати та вивчити інформацію про вчинене діяння, яка стосується характеру, фізичних та психічних особливостей винного. Важливе значення має положення про те, що у випадку, коли магістратський суд обирає покарання, пов'язане із позбавленням волі, він повинен обґрунтувати причини, за якими обраний такий захід. Закон про кримінальну юстицію 1988 р. спростив систему покарань, пов'язаних із обмеженням волі неповнолітніх. Замість позбавлення волі молоді та поміщення у центрі затримання був передбачений один вид покарання – поміщення в установу для молодих злочинців. За наказом суду в таку установу можуть бути направлені особи віком від 15 до 21 року, які обвинувачуються у вчиненні злочину, за який дорослі підлягають тюремному ув'язненню. Окрім того, згаданий Закон перераховує умови, за наявності яких неповнолітній може бути направлений в установу для молодих злочинців: 1) якщо він не виконав покарання, не пов'язане із позбавленням волі та не здатний чи не бажає його виконувати; 2) коли для захисту суспільства від можливого заподіяння значної шкоди з боку злочинця необхідні заходи, пов'язані із позбавленням волі; 3) коли був вчинений настільки серйозний злочин, що єдино можливою є санкція, пов'язана із позбавленням волі. Для неповнолітніх віком від 15 до 18 років мінімальний термін обмеження волі – 2 місяці, а осіб віком від 18 до 21 року – 21 день. Максимальний термін тримання в установі для молодих злочинців – 12 місяців. Відповідно до Закону про кримінальну юстицію та публічний порядок 1994 р. суди можуть видавати накази про направлення до закритих виховних центрів неповнолітніх віком від 12 до 15 років за вчинення злочинів, за які дорослі підлягають тюремному ув'язненню (суди видають в цих випадках “постанови про суворе перевиховання”). Як зазначає П. Лейленд, “щоб дістати таке покарання, підліток має скоїти три злочини, за які карають ув'язненням”. Термін перебування у цих закладах становить від 6 місяців до 2 років.
Відповідно до англійського кримінального законодавства, окрім заходів, пов'язаних із позбавленням волі, до неповнолітніх може бути застосовані й інші заходи, зокрема, наказ про нагляд. До такого наказу суд може включити вимоги засудженого підкорятися вказівкам наглядача (жити у певному місті протягом визначеного періоду, займатися певною діяльністю тощо). На неповнолітнього, щодо якого встановлено нагляд, можуть покладатися і деякі інші обов'язки, наприклад, знаходитися вдома з 6 вечора до 6 ранку. Специфічним заходом кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців, яким вже виповнилось 16 років, є надання безоплатних послуг суспільству. Це покарання може бути призначене особі, винній у вчиненні злочину, який карається тюремним ув'язненням. В наказі суд встановлює термін виконання неповнолітнім безоплатних робіт (від 40 до 120 годин). Цікаво, що таке покарання застосовується до неповнолітнього лише за його згодою. Очевидно, що аналогом цього покарання в Україні є громадські роботи, які, однак, можуть призначатися лише особам, старшим 16 років на строк від 30 до 120 годин (ч. 1 ст. 100 КК України). На наш погляд, таке покарання, як громадські роботи, з огляду на його переваги перед позбавленням волі та мінімальні негативні наслідки для особи неповнолітнього, доцільно застосовувати до неповнолітніх вже із 14 років.
Окрім того, чинний в Англії Закон про злочини та інші порушення порядку 1998 р. передбачає, що у випадку вчинення дитиною або підлітком злочину, покарання за яке точно не визначене у законі, суд має право видати наказ, який зобов'язує його відшкодувати шкоду в натурі, заподіяну конкретній особі або суспільству. При цьому цей захід може бути застосований до неповнолітнього лише за згодою потерпілого. Специфічним різновидом впливу на неповнолітнього делінквента в Англії є так званий наказ “про план дій”, згідно з яким встановлюється контроль за його поведінкою. Метою цього наказу є забезпечити реабілітацію молодого правопорушника та його відмову від подальшої злочинної діяльності. Термін дії наказу “про план дій” – 3 місяці, протягом яких неповнолітній під наглядом уповноваженої особи повинен діяти відповідно до встановлених у наказі вимог (зокрема, брати участь у певних заходах, відшкодувати шкоду, відвідувати навчальні заклади тощо). Як видно, суди в Англії мають в своєму розпорядженні достатньо широкий перелік покарань та інших альтернативних заходів впливу, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців.
Заслуговує на увагу підхід КК Вірменії до призначення покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнім в залежності від їхнього віку: особам віком від 14 до 16 років максимум цього покарання складає 7 років (в тому числі і за сукупністю вироків), а особам віком від 16 до 18 років – 10 років (за сукупністю вироків – 12 років). Можливо, подібні норми доцільно використати і в КК України, оскільки вони забезпечують більшу диференціацію покарання неповнолітніх, враховуючи відповідні психологічні та моральні особливості різних вікових груп неповнолітніх. Слід також зазначити, що в кримінальному законодавстві деяких держав передбачається навіть спеціальна мета покарання неповнолітніх. Так, в Польщі (§ 1 ст. 54 КК) при призначенні покарання неповнолітньому або особі молодіжного віку суд повинен керуватися в першу чергу тим, щоб виховати винного. Схожа норма закріплена в ст. 60 КК Болгарії 1968 р.: призначення покарання неповнолітнім переслідує насамперед мету їх перевиховання та підготовки до суспільно корисної праці.
В багатьох державах Європи кримінальне законодавство передбачає можливість застосування, окрім покарань, такого специфічного інституту, як заходи безпеки. Зокрема, М.І. Хавронюк звертає увагу на той факт, що більшість держав Західної Європи та деякі держави Центральної Європи, виходячи з мети ресоціалізації винного як основної мети кримінального закону, у своїй кримінально-правовій політиці дотримується дуалізму покарань та заходів безпеки. Такий підхід, за даними цього вченого, застосовується у законодавстві Іспанії, Австрії, Швейцарії, ФРН, Нідерландів, Данії, Італії, Сан-Марино, Болгарії. Цей досвід був запозичений Польщею, Литвою, Естонією і – частково – іншими країнами, зокрема, Білоруссю і Молдовою.
Загальна відмінність заходів безпеки від покарання полягає в тому, що вони можуть призначатися особі і без наявності її вини, не ставлять за мету відплату, помсту тощо, а спрямовані в першу чергу на усунення “небезпечного стану” особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння або лише може його вчинити, маючи, таким чином, превентивну спрямованість. Поява заходів безпеки в кримінальному законодавстві європейських держав зазвичай пов'язується із впливом соціологічної школи в науці кримінального права Водночас в законодавстві практично кожної із європейських держав заходи безпеки мають свою специфіку. Наприклад, як зазначає Г.В. Серебреникова, у Швейцарії заходи безпеки переслідують превентивну мету і включають інтернування “звичних злочинців”, заходи, що застосовуються до душевнохворих злочинців, а також осіб, які страждають на алкоголізм чи наркоманію . Проте системне тлумачення норм КК Швейцарії дає підстави стверджувати, що до неповнолітніх заходи безпеки не застосовуються. В Італії заходи безпеки можуть бути застосовані до засуджених як доповнення до покарання, а також до неповнолітніх та деяких інших категорій осіб, яким не призначається покарання. Зокрема, до неповнолітніх може бути застосований такий захід безпеки, як поміщення у реформаторій на строк не менше одного року (ст. 223 КК Італії). Стосовно осіб до 18 років, які є “звичними злочинцями, професійними злочинцями або особами, схильними до вчинення злочинів”, застосовується захід безпеки у вигляді поміщення до реформаторію строком не менше трьох років (ст. 226 КК Італії). По досягненню неповнолітнім 21 року суддя направляє цю особу до сільськогосподарського поселення або трудової установи. До неповнолітніх віком до 14 років або від 14 до 18 років, які були виправдані через їхній вік, згідно ст. 222 КК Італії, довічне позбавлення волі замінюється заходами безпеки на термін не менше 10 років, а покарання у вигляді позбавлення волі більше 10 років, замінюється заходами безпеки на термін не менше 5 років. У КК Франції номінально заходи безпеки не передбачені, хоча у французькій кримінально-правовій доктрині до них відносять “заходи захисту, допомоги, нагляду та виховання, які застосовуються щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення”.
законодавство кримінальне право неповнолітній
ВИСНОВКИ
Головною метою цих заходів вважається спеціальна превенція. З-поміж пострадянських держав інститут заходів безпеки досить ретельно виписаний в КК Молдови, в якому, зокрема, міститься їх легальна мета (ч. 1 ст. 98 КК Молдови), а до їх різновиду віднесені також і примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх, звільнених від кримінальної відповідальності (ст. 104 КК Молдови). В Естонії заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх (ст. 87 Пенітенціарного кодексу Естонії) віднесені до групи під загальною назвою “інші заходи впливу”, які де-факто також є заходами безпеки.
Українському кримінальному законодавству інститут заходів безпеки (за назвою) невідомий, але фактично їх аналогом можна вважати як примусові заходи виховного характеру (про це вже йшлося вище), так і примусові заходи медичного характеру (ст.ст. 92-95 КК України).
ЛІТЕРАТУРА
Муздубаев М.Х. Учет мотивов преступления при назначении наказания // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1988. – № 1. – С.50-56.
Музика А.А., Горох О.П. Система покарань та її підсистеми за кримінальним кодексом України // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П.Андрушко, П.С.Берзін. – К.: Правова єдність, 2009. – С.368-391.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / С.С. Яценко (ред.). — 4-е вид., перероб. та доп. — К. : А.С.К., 2006. — 848с. — (Нормативні документи та коментарі).
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). – 4.вид., перероб. та доп. – К. : Юридична думка, 2007. – 1184 с.
Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.
Непомнящая Т. Формализация назначения наказания // Уголовное право. – 2006. – № 4. – С.47-51.
Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища шк., 2001. – 96 с.
О практике применения судами общих начал назначения наказания: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 11 марта 1979 г. № 3 // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1979. – № 4. – с. 18-19.
Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиол. аспекты /П.П. Осипов. – Л: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
Особенности уголовной ответственности несовершеннолетних в России: Учебное пособие – Режим доступу до інформ.: http:www. allpravo/librarydoc101p0/instrum5561
Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. – № 11. – С.97-101.
Панкратов Р.И. Лишение свободы как исключительная мера уголовного наказания несовершеннолетних преступников в России – Режим доступу до інформ.: // http: www.tarlo/rtf/2002-2.rtf
Размещено на /