Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Поняття і мета покарання

Поняття і мета покарання

для задоволення почуття обу­рення і справедливості потерпілого і суспільства в цілому Визнання кари як мети покарання не зменшує визнання кари сутністю покаран­ня, що, як уже говорилося, є його істотною ознакою. Кара виступає в двох іпостасях, що перебувають у діалектичній єдності. Проте для них характерні і деякі особливості. Кара як органічна ознака покарання знаходить своє вираження не тільки в застосуванні покарання, але та­кож у санкції статті і відповідній нормі Загальної частини, де перед­бачений конкретний вид покарання, описані характерні його ознаки. У цій якості кара пс тільки визначає характер покарання, а п багато в чому забезпечує досягнення всіх цілей покарання. Не є винятком і мета (ціль) кари. Однак вона виражається тільки в призначенні і реалізації конкретної міри покарання до особи, яка вчинила злочин. Тут уже визначаються вид покарання, його строки, конкретизується характер фізичних і моральних позбавлень і обмежень, що зобов'язаний перете­рпіти засуджений як відплату за вчинений злочин.

Заперечення мети кари зменшує примусове значення покарання, не враховує, що мета кари саме і перетворює покарання на особли­вий (найбільш гострий) захід державного примусу. Без неї взагалі не може бути кримінального покарання. Забезпечення цієї мети — обов'язкова відповідь держави на вчинений злочин. Особливо яскра­во це простежується при виконанні довічного позбавлення волі, три­валих строків позбавлення волі, конфіскації майна та інших пока­рань. Але мета кари досягається не тільки виконанням покарання. Забезпечення цієї мети починається з моменту призначення судом конкретної міри покарання. Самий факт призначення покарання — це істотний прояв його карального впливу. Призначення покарання у деяких випадках справляє більш значний вплив на засудженого, ніж безпосереднє його виконання (наприклад, утримання із заробітку при виправних роботах, стягнення штрафу і т.ін.). Саме призначення пока­рання спричиняє засудженому певні моральні страждання, ганьбу і сором, що є невід'ємною частиною здійснення кари, надовго зали­шає сліди в його свідомості і одночасно сприяє тому, щоб він усві­домив та спокутував свою вину перед суспільством. В одних випа­дках, наприклад, при призначенні штрафу, для досягнення мети кари досить лише самого факту застосування цього покарання і його ви­конання; в інших (при призначенні позбавлення волі, обмеження волі, виправних робіт тощо) для цього потрібний більш тривалий вплив покарання, чому воно і при виконанні продовжує завдавати винному ті чи інші позбавлення і обмеження його прав та інтересів. Не можна не враховувати і того, що вже при призначенні покарання певною мірою забезпечується задоволення почуття справедливості потерпілого і суспільства, проти яких вчинено злочин.

Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпеч­ності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні, криміногенні настанови, змусити додержуватися положень кримінального чакону або, ще краще, прищепити, нехай навіть під страхом покарання, законослухняність, повагу до закону. Досягнення такого результату прийнято називати юридичним виправленням. Це дуже важливий результат застосування покарання. Досягнення мети виправлення забезпечується самим призначенням покарання, режимом його від­бування, залученням до праці, організацією навчання професії, пе­реконанням, роз'ясненням кримінального законодавства, заходами виховного характеру та іншою освітньою роботою з засудженим.

Мета спеціального попередження (спеціальна превенція) полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Запобігання вчиненню нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів з навколишнім світом, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють його можливості вчинення багатьох злочинів. Досягненню цієї мети сприяють і положення закону, що посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує покарання — ст. 67 КК України; більш суворі правила і межі призначення покарання — ст. 71 КК України). При призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища. Наприклад, завідувачка відділу крамниці, засуджена за зловживання службовим становищем (ст. 364 КК України) до двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальними цінностями, строком на три роки, фактично не зможе вчинити подібний злочин як мінімум протягом строку призначеного їй покарання.

Хоча, думка ряду вчених зводиться до того, що за допомогою покарання неможливо досягти такої задекларованої мети, як перевиховання засудженого. Можливості покарання в цьому аспекті явно перебільшені. Наприклад, Кримінальний кодекс Російської Федерації 1996 року в статті 43 не передбачає перевиховання засудженої особи, а лише її виправлення як мінімальний рівень ресоціалізації. А деякі вчені (Б.С. Нікіфоров, М.А. Єфимов) взагалі не вважають виправлення та перевиховання самостійною метою покарання1.

Мета загального попередження (загальна превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Стосовно таких громадян кримінальне покарання теж впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень право свідомості.

Досягнення мети загального попередження забезпечується са­мим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про пока­рання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, при­значенням покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання і його реалізації є засобом залякування тих антигромад­ських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

Спеціальне і загальне попередження, як і інші цілі покарання, тісно взаємозалежні. Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання.

Полеміку серед науковців викликає питання чи є кара метою покарання. При чому загальновизнаним є те, що елемент кари в покаранні існує (хоча такі дослідники як А.А. Герцензон та М.Д. Шаргородський вважали, що кара не притаманна покаранню). Проблема полягає лише у визначенні місця кари у співвідношенні кара-покарання. Тут можна виділити два напрями: одна група науковців вважає, що кара - основна властивість, необхідна ознака покарання; інша - одна із цілей покарання. Напевно вирішення цього питання залежить від того, як визначати зміст поняття кари. Прихильники першої точки зору визначають кару як будь-яке позбавлення чи обмеження прав і свобод, абстрагуючись від можливих відмінностей за характером, обсягом або змістом такого позбавлення чи обмеження. Прихильники другої точки зору вважають кару позбавленням чи обмеженням прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, преш за все, тяжкості вчинюваного злочину.

Суть кари полягає в застосуванні до злочинця певних обмежень. Будь-яке покарання спричинює засудженому позбавлення чи обмеження (без цього не було б покарання), ступінь яких залежить від тяжкості скоєного злочину. При чому метою покарання не є "спричинення фізичних страждань чи приниження людської гідності", як зазначено в Кримінальному кодексі України. Це зовсім не означає, що покарання не спричинює ніяких фізичних страждань. При позбавленні волі, наприклад, засуджений відчуває певні страждання хоча б тому, що він обмежений в пересуванні, ізольований від родини тощо. Це є звичайним наслідком відбуття покарання, але не є його метою. Хоча на певному етапі свого розвитку суспільства держава ставила перед покаранням за мету спричинення фізичних страждань, що проявлялось у вигляді тілесних ушкоджень та кваліфікованих видах смертної кари.

Я підтримую точку зору, яка визначає кару як одну із цілей покарання, оскільки кара відповідає тяжкості вчиненого засудженим злочину. Саме карою покарання відрізняються один від одного - чим більше кара, тим більш суворе покарання, бо тим більше цінних благ злочинець позбавляється. Без кари не може бути покарання, без кари воно не може бути засобом боротьби зі злочинністю1. Необхідно абстрагуватися від середньовічного, канонічного значення кари, оскільки покарання ( а разом з ним і кара ) - це кримінально-прововий інститут, який історично змінюється і відповідає тому чи іншому соціальному строю, політичним, правовим поглядам і інтересам основних соціальних груп суспільства, а також його етичному рівню. Не термін, а сам зміст характеризує будь-який правовий інститут1.

В нашому законодавстві не взята до уваги досить таки важлива ціль покарання - захист суспільства. Принаймні вона не виділяється як самостіна мета. Покарання виконує функцію засобу самозахисту суспільства від порушень умов його існування. Порушені суспільні відносини частково відновлюються за допомогою покарання, що робить його корисним суспільним інститутом. Тому, я вважаю було б досить доречно ввести в структуру цілей покарання відновлення соціальної справедливості і захист суспільних відносин.

Всі розлянуті цілі покарання є значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Всі вони досягаються при застосуванні покарання одночасно і утворюють певний комплекс.

Висновок

У різні часи і епохи суспільство дивилося на покарання під різними точками зору, виходячи з основних принципів, які панували на той час. І на сьогодні у світі немає єдиної точки зору щодо поняття покарання і мети покарання.

Але відповідно до чинного кримінального законодавства покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Основними ознаками покарання є те, що воно виступає заходом державного примусу і є юридичним наслідком злочину, має публічний характер, а також полягає у передбаченому законом обмеженні пав і свобод засудженого і виражає негативну оцінку держави і суспільства на вчинені злочинні дії. Покарання призначаєтьяс лише особі, засудженій за учинення злочину і тегне за особою судимість.

Основна мета покарання полягає у карі і виправленні засудженого, попередженні нових злочинів як з боку злочинця так і з боку інших осіб.

Список використаної літератури:


Конституція України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, с.141.

Кримнальний кодекс України Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

Європейська конвенція про захист прав й основних свобод людини. 1950 р. / Права людини в документах ради Європи. – Амстердам – Київ, 1996.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995, №22 “Про практику призначення судами кримінального покарання”.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. – К.: Атака, 2003.

Аванесов О.Г., Красиков Ю.А. Преступление и наказание по французкому и советскому уголовному праву: сравнительный анализ и предложения в порядке de lege ferenda // Уголовное наказание и проблемы его исполнения в условиях перестройки деятельности ОВД - сборник научных трудов - М.1990.

Батанін А.О., Клименко В.И. Забезпечення законності та проблеми смертної кари. К., 1993.

Бобылева И.Ю. Длительные сроки лишения свободы и достижение цели общего предупреждения преступлений// Уголовное наказание и проблемы его исполнения в условиях перестройки деятельности ОВД - сборник научных трудов - М.1990.

Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щипаковський В.М. Завдання і дії кримінального закону. К., 1997.

Гальперин И.М. Наказание: Социальные функции, практика применения. М., 1983.

Дубинин Н.П. Генетика, поведение, отвественность. - М.1989.

Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминалистические проблемы. М., 1973.

М.Й. Коржанський - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. - М.,1986. - С.284

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін; За ред проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінкои Інтер – Право, 2001.


1 Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания - Красноярск, 1989.

1 Воробей П.А., Коржанский М. Й., Щупаковский В.М. - Завдання і дії кримінального закону. - К., 1997.

1 Дубинин Н.П. Генетика, поведение, отвественность. - М.,1989.

1 З. Фрейд - Психоанализ. Религия. Культура. - М.,1992.

1 Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. - М.,1986.

2 Мельникова Ю.Б. Дифференциацмя ответственности и индивидуализация наказания - Красноярск 1989.

1 Кримінальне право України Загальна частина. - підруч., під заг. ред. проф. П.С. Матишевського, доц. П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка - К.1998.

2 Коржанський М.Й. - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

1 Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 3 М., 1970.

1 Коржанський М.Й. - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

1 Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 2. Л., 1970.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: