Господарські злочини
Стаття 209 КК містить формальний склад злочину - діяння визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна у підприємницькій чи іншій господарській діяльності, незалежно від настання злочинних наслідків.
Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.
Карається легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом:
за ч. 1 ст. 209 КК - штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом;
за ч. 2 ст. 209 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацією майна.
3.6. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом
Брухтом (від німецького - brehen - ломити, зломити) називаються всі відходи металовиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо), які використовуються як сировина металургії. Склад злочину утворюють незаконні операції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто організація незаконних пунктів прийому, схову або збуту металобрухту, а також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії) на організацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).
Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше судимою за такий самий злочин, кваліфікуються за ч. 2 ст. 213 КК.
Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад, викраденням способом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об'єктів магістральних нафто- та газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв'язку (ст. 360 КК), умисним знищенням або пошкодженням військового майна (ст. 411 КК), кваліфікуються за сукупністю статей 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.
У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, яким буз здобутий металобрухт.
Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.
Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцяти років.
Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:
за ч. 1 ст. 213 КК - штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами від ста до двохсот годин;
за ч. 2 ст. 213 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
3.7. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення»26 дорогоцінними металами є платина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій, іридій і паладій.
Дорогоцінним камінням називаються природні мінерали у сировині, обробленому чи необробленому виді. До них, зокрема, належать - алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних випадках може проводитися експертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.
Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.
Склад злочину утворюють:
ухилення від обов'язкової здачі чи обов’язкового продажу таких предметів;
якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі -якщо вартість незданих чи не проданих державі дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення правил здачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.
Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.
Карається порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.
3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування
Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.
Зговір про фіксування цін - це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надбавок, націнок) на певні товари чи послуги.
Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку товарів чи послуг.
Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монополізму і розвиток конкуренції товаровиробників.
З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації товарів і послуг, монополісти виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування насильства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідності і т. ін.) або погрози застосування насильства.
Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.
Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпілим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК.
При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.
При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потерпілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупністю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.
Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (знищення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.
Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаровиробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.
Якщо при цьому співучасники виступали як організована група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.
Примушування до штучного підвищення чи підтримання високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.
Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.
Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.
Карається змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування:
за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;
за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3.9. Незаконне використання товарного знака
Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним знаком називається позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держпатенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).
Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприємницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).
Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:
а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;
б) фірмове маркування товарів.
Незаконне використання чужого товарного знаку вчинюється умисно з метою отримання прибутків.
Відповідальність за незаконне використання чужого товарного знаку настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
3.10. Порушення антимонопольного законодавства
Антимонопольне законодавство захищає інтереси споживачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:
а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»27;
б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України»28;
в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»29.
Згідно з антимонопольним законодавством України питання про створення, реорганізацію підприємств, придбання активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Антимонопольним комітетом України.
Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:
а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих документів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;
б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).
Порушення антимонопольного законодавства вчинюється умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих документів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідальність при помилках.
Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.
Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства настає з шістнадцяти років.
Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років.
3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю
Підприємницьким шпигунством називається незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.
Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є відомості про:
а) технологію виробництва продукції, товарів, їх споживчі властивості;
б) ринки збуту товарів, послуг;
в) фінансовий стан підприємства та ін.
Законом не встановлено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:
а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх використання;
б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.
Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.
Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.
Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:
штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.12. Розголошення комерційної таємниці
Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємницьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.
Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі конфіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фізичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.
Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комерційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов’язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників податкових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерційну та службову таємницю.
Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.
Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.
Карається розголошення комерційної таємниці:
- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
4. Злочини у сфері банкрутства
4.1. Фіктивне банкрутство
Фіктивним банкрутством називається завідомо неправдива (вигадана) заява засновника чи власника або її посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.
Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо неправдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не утворює.
Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:
а) приховати витрачання коштів не за призначенням;
б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємницької діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи санацію суб'єкта підприємницької діяльності тощо.
За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо заявою про фіктивне банкрутство було завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнається матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).
Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, яким на момент вчинення діяння виповнилося шістнадцять років.
Карається фіктивне банкрутство:
— штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
4.2. Доведення до банкрутства
Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»30 банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Фінансовою неспроможністю називається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами.
Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпілого - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими діями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.
Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).
Відповідальними за доведення до банкрутства є власники або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.
Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.
Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.
Карається доведення до банкрутства:
- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4.3. Приховування банкрутства
За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кредиторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими підтверджується спроможність цієї юридичної особи виконувати свої обов'язки перед кредиторами.
Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої матеріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).
Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого винна особа намагалась приховати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівників тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.
Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.
Карається приховування стійкої фінансової неспроможності:
- штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4.4. Незаконні дії у разі банкрутства
Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.
Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:
а) приховування майна або майнових обов’язків чи відомостей про майно;
б) передача майна чи знищення майна;
в) фальсифікація, приховування або знищення документів про господарську (підприємницьку) діяльність;
г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересам інших кредиторів;
д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок інших кредиторів особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).
Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.
Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.
Відповідальними за вчинення неправомірних дій при банкрутстві є всі власники - засновники суб'єктів підприємницької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.
Караються незаконні дії у разі банкрутства:
штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів
5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами
Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у наданні підприємцями завідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо податків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.
Кредити, дотації, субвенції - це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.
Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли витрати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її реалізації.
Субсидією називається фінансова допомога для стимулювання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.
Субвенція - це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума субвенції повинна бути повернута кредиторові.
Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою відсотків за її надання.
За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і приватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діяння кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак розкрадання державних, колективних чи приватних коштів.
Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласнити ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання державного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.
Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і використанням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфікація злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.
Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподіяння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.
За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння кваліфікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.
За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).
Надання службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій інспекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів - шахрайство з фінансовими ресурсами і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого податку у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку скоєне кваліфікується лише за ч. 2 ст. 222 КК.
Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.
Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурсами є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.
Карається шахрайство з фінансовими ресурсами:
за ч. 1 ст. 222 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 222 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів
Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначено загальне поняття цінних паперів, якими є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як правило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам.
Згідно з Законом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і зареєстровані як акціонерні товариства.
Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товариствами провадиться згідно з Порядком реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим Міністерством фінансів України 30 вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації».
Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа) набуває з моменту реєстрації цих паперів і присвоєння їм номеру реєстрації у фінансовому органі; після цього вона набуває права на реєстрацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і може її опублікувати.
В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:
а) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і результати фінансової діяльності за останні три роки, звіт про статутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, кваліфікацію та виробничий стан керівників;
б) опис ділової діяльності емітента - відомості про виробництво, реалізацію продукції, призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цінних паперів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день початку і припинення продажу цінних паперів;
в) кількість іменних акцій;
г) строк погашення цінних паперів.
За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності, яка випустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.
Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вигаданої) інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.
Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації, про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна матеріальна шкода. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна враховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.
Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів, визначаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається шкода, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Карається порушення порядку випуску (емісії) та