Поняття принципу поділу державної влади
Хоча розподіл один, способи його реалізації різні. Вони відрізняються специфічними особливостями. Визначений конституцією порядок формування та принципи взаємовідносин між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади визначають існуючу в державі форми правління. Так, у науці конституційного права прийнято виділяти дві форми державного правління – монархії та республіки, серед яких найпоширенішою в сучасному світі є республіканська форма правління, яка має три класичних різновиди – парламентську, президентську та змішану. Поряд з цим, у теорії конституційного права здійснюють класифікацію розподілу влади на "м‘який" та "жорсткий" розподіл функцій державної влади. "М’який розподіл влади існує в парламентських республіках, "жорстокий" - в президентських. Необхідно зазначити, що у сучасних конституційних системах починає переважати "м яка" модель розподілу влади. В юридичній літературі можна зустріти й класифікацію, за якою поділ влади в парламентських формах називають німецькою системою, а в умовах президентської – американською системою поділу влади.
Необхідно звернути увагу,що форма правління – це важливий, але єдиний фактор, який визначає зміст реалізації принципу поділу держаної влади. Його здійснення залежить також від конкретної історичної ситуації, що слалося в державі, демократичних традицій, партійної системи, державного режиму, рівня та типу політичної культури суспільства[7; 20-24]
2.1 Органи законодавчої влади
Верховна Рада України (ВРУ) — представницький орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.
Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об’єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 депутатів.
Керівництво Верховною Радою України здійснює Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. Згідно Конституції України він :
веде засідання Верховної Ради України;
організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
організовує роботу апарату Верховної Ради України;
проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради.
Голові Верховної Ради України допомагають два його заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови[10].
Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати
До повноважень та завдань ВРУ належать:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки ,передбачені Конституцією України;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції України;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.
У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, Законами України; Законом про вибори народних депутатів, а також міжнародними Актами[Конституція України, стаття 85 ].
Право стати депутатом
Відповідно до закону "Про вибори народних депутатів України", депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів:
досяг двадцяти одного року;
має право голосу;
проживає в Україні протягом останніх п’яти років[10].
2.2 Органи виконавчої влади
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній раді України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри та міністр кабінету міністрів.
Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, колегіальності, науковості та гласності. Кабінет Міністрів України дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя, здійснює виконавчу владу у межах, встановлених Конституцією і законами України, незалежно від органів законодавчої та судової влади. Як колегіальний орган Кабінет Міністрів приймає рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Неприпустимим є неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у здійснення функцій, віднесених до відання Кабінету Міністрів України .
Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв’язана інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів .
Конституцією України визначається коло функцій і повноважень Кабінету Міністрів. Йому властиві такі функції, як виконавча, бюджетно-фінансова, державного програмування розвитку України, організаційна, державного контролю та інші. Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності.
Роботою Кабінету Міністрів керує Прем'єр-міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою України та інших завдань, покладених на Кабмін, спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів, керівників інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, які забезпечують виконання покладених на них завдань відповідно до їх повноважень. Міністри як члени Кабінету Міністрів беруть участь у розробленні та виконанні Програми діяльності Кабінету Міністрів, реалізації державної політики у доручених їм сферах державного управління, здійснюють управління в цих сферах, спрямовують і координують діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до їх відання. Члени Кабінету Міністрів не можуть діяти всупереч офіційної позиції Кабміну.
Члени Уряду представляють Україну у міжнародних і міждержавних організаціях, ведуть міжнародні переговори, беруть участь в інших міжнародних заходах, підписують в установленому порядку міжнародні договори України, при чому Прем'єр-міністр і Міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Іншим членам Кабміну такі повноваження надаються розпорядженням Кабінету Міністрів або за його дорученням актом Міністерства закордонних справ.
Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення Кабінету Міністрів України. Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів, що мають нормативний характер, видаються у формі постанов, а акти з оперативних, організаційно-розпорядчих та інших питань, які не мають нормативного характеру, видаються у формі розпоряджень. Постанови і розпорядження підписуються Прем'єр-міністром і діють з моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізніший термін набрання ними чинності, але акти, що визначають права й обов'язки громадян, вступають в дію не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Президентом України. Вони втрачають чинність в разі визнання їх неконституційності на підставі рішення Конституційного Суду України[9].
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
Голови місцевих держаних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районами чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.
Якщо недовіру голові обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
Місцеві державні адміністрації на відповідний території забезпечують:
виконання Конституції та законів України, актів Президентів України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин також програм їх національно-культурного розвитку;
підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
складання звіту про виконання відповідних бюджетів та програм;
взаємодію з органами місцевого самоврядування;
реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень[2; 69-70]
2.3 Судова система
Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділенні владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства і держави (ст.2 Закону "Про судоустрій України")
Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до активного територіального устрою, різні рівні впровадження, стабільність і єдність.
Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов’язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов’язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно є Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Відповідно до ст.27 Конституції України та ч.2ст.18 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать:місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон "Про судоустрій України" в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову системи України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов’язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову системну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок:
1)місцеві суди району, району в місті, міські, районні, військові суди гарнізонів;
2)апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст, Києва та Севастополя;апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;
3)Верховний суд України.
Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:
1)місцеві господарські суди;
2)апеляційні господарські суди;
3)Вищий господарській суд
4)Верховний суд України.
Завданням господарських судів є:
Захист прав і охоронюваних законів інтересів учасників господарських правовідносин;
Сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;
Внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
Господарські суди сприяють зміцненню законності і протидіють проявом злочинності в економічній сфері. З цієї метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб’єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:
Незалежності , в тому числі від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;
Рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;
Гласності та відкритості розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;
Обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;
Змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;
Повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.
Господарські суди є юридичними особами, мають кошторис, поточний, а за потреби – й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.
Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України "Про державну службу".
Фінансування господарських судів здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.
Відповідно до кодексу адміністративного судочинства в Україні з першого вересня 2005 року діє така система адміністративних судів:
1)місцеві адміністративні суди;
2)окружні адміністративні суди;
3)Вищий адміністративний суд України;
4)Верховний суд України(судова палата в адміністративних справах може переглядати адміністративні справи тільки за винятковими обставинами).
Окружний адміністративний суд ще не створений. До початку його діяльності підсудні йому справи вирішують у першій інстанції відповідні місцеві загальні суди(п.5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України).
Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи визначають тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судові інстанція-це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції-апеляційний та третій інстанції-касаційний. Справи також можуть розглядати за ново виявленими обставинами та в порядку виключного провадження.
Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.
Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, як віднесено до їх відсутності законом.
Апеляція-це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно регульовано в "Правах, за якими судиться малоросійський народ"(1743р.), де апеляцію визначено як "правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді.
Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов’язані з виключними обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.
Суд першої ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв’язку з ново виявленими та винятковими обставинами в порядку виключного впровадження. Такий порядок встановлено в кримінальному, цивільному й адміністративному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.
Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України відповідно до Закону "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України[3; 89-94].
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
На необхідності реформування судової системи України наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи, яка в резолюції "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 19.04 2007р. зазначає, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи.
Питання реформування судової системи досліджували С. Головатий,Є. Євграфова, В. Тихий, В. Шаповал; у наукових дослідженнях з конституційного права також вивчалися питання з конституційно юстиції, проблеми здійснення конституційного правосуддя. Нинішня судова реформа повинна привести національну судову систему у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві.
Проте судова реформа, що проводилася швидкими темпами та без відповідних зусиль з боку виконавчої, судової влади та парламенту , породила численні помилки у формуванні судової галузі. По-перше, фактично не реформувалося процесуальне законодавство. По-друге, прийняття Закону "Про судоустрій України" зумовило несподівану для багатьох розробників та прихильників появу апеляційного і касаційного судів. Показовим наслідком стало визнання Конституційним Судом України касаційного суду таким, що не відповідає Конституції, апеляційний суд також не був утворений. Фактично єдиним досягненням судової реформи є розбудова адміністративної юстиції – важливої ланки національної судової системи. Утворення адміністративних судів в Україні є вагомим здобутком нашого суспільства, прогресивним кроком на шляху розбудови демократичної і правової держави.
Безумовно, Конституційний Суд посів належне місце у державному механізмі та за своїм правовим статусом є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Основне його завдання – забезпечення конституційного порядку в державі шляхом гарантування верховенства Конституції України як Основного закону на всій території. Воно зумовлює і найвагоміші повноваження Суду – вирішувати питання про відповідність Конституції Україні законів та інших правових актів, міжнародні договори України офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Виходячи із зазначених повноважень Конституційний Суд України у своїй діяльності зосередив увагу на забезпеченні утвердження конституційних принципів і норм стосовно прав і свобод людини та громадянина. Саме дотримання прав людини та громадянина є одним із основних показників стану конституційності як правового режиму функціонування демократичної держави.
Окремою проблемою залишається виконання рішень Конституційного Суду України. Заслуговує на увагу той факт, що хоча рішення та висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов’язковим до виконання (ст.150 Конституції України, ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України"), не всі державні органи необхідним чином реагує на ці рішення. Така проблема, нажаль існує майже з початку функціонування Конституційного Суду України.
Оскільки саме від стану державних інститутів залежить, бути чи не бути Україні правовою демократичною державою, нагальним є прискорення та підвищення ефективності судової реформи. Верховний Суд, Рада судів та Державна судова адміністрація України спільно задекларували основні заходи, які повинні бути вжиті для підвищення якості вітчизняного судочинства, зокрема:
Уніфікація процедур здійснення правосуддя загальними та спеціалізованими судами;
Встановлення системи допуску прав до касаційного оскарження;
Зменшення навантаження на суди, запровадження спрощених процедур розгляду окремих категорій справ;
Разом із тим статистичні дані за перше півріччя 2008 р. свідчать про позитивні тенденції в українському судочинстві. Зокрема, підвищилась оперативність розгляду адміністративних справ судами першої інстанції. Окружні адміністративні суди демонструють високі показники якості судових рішень. Із приємністю слід відзначити і той факт, що суди першої інстанції набагато активніше почали застосовувати заходи процесуального примусу.
Наведені тенденції судочинства надають оптимізму. Однак існуючі ваби у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур[5; 145-146].
ВИСНОВОК
Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних і політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності суверенітету України, вдосконалення державної влади.
Докладно ознайомившись з принципом роботи державного апарату, можна зробити наступні висновки:
1)розподіл влади тісно пов’язаний із суверенітетом народу. Принципи суверенітету народу та розподіл держаної влади – це взаємодоповнюючі принципи. Згідно з першим принципом влада єдина і не подільна та належить народу, який реалізовує її через інститути безпосередньої та представницької демократії. Саме через інститути представницької демократії. Влада народу делегується державним органом і здійснюється у різноманітних формах, які в юридичній науці називаються функціями державної влади. З цього випливає, що розподіл державної влади – не що інше, як поділ функцій державної влади;
2)згідно з ідеями конституційно-правової думки, функції державної влади прийнято ділити на три основні: законодавчу, виконавчу та судову. Кожна із вищеназваних функцій реалізовується окремою системою державних органів - парламентом, урядом та судами.
3)розподіл державної влади передбачає самостійність та незалежність окремих гілок влади у здійсненні своїх функцій. Це полягає у таких аспектах: конституцією чітко визначається сфера компетенції (обсяг повноважень) кожної із гілок влади, забороняється втручання у сферу компетенції іншої гілки влади. З іншого боку, передбачається спеціальний механізм урівноваження (механізм стримування та противаг), що полягає в існуванні організаційно - правових та інституційних засобів взаємовпливу між гілками влади (можливість дострокового розпуску парламенту, імпічменту президенту, вето президента та інше);
4)у сучасній теорії конституційного права немає визначення поняття принципу поділу влади, який би найбільш повно розкрив його суть. Таким чином, на основі теоретичного аналізу наукового матеріалу можна подати таке концентроване визначення принципу поділу державної влади: це система норм-принципів, які спрямовані на забезпечення єдності державної влади та її організаційно-функціонального розподілу між конституційно визначеною системою органів державної влади, що мають визначену сфери компетенції та врівноважені за допомогою механізмів взаємостримування та противаг;
5) На необхідності реформування судової системи України наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи, яка в резолюції "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 19.04 2007р. зазначає, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи.
Однак існуючі вади у законодавстві є об’єктивними перешкодами на шляху підвищення якості судочинства. Перш за все йдеться про вади процесуального законодавства, реформування якого має бути першочерговим кроком судової реформи. Йдучи таким поміркованим шляхом, ми маємо можливість пристосувати нові судові процедури до існуючої системи судів, уникати ліквідації та реорганізації судів, утворення нових судів, що може призвести до дезорганізації судової системи та катастрофічних наслідків для країни. У зв’язку з цим слід вітати ті зусилля, яких докладають суб’єкти законодавчої ініціативи та парламент для вдосконалення судових процедур.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України, 1996, №30, с. 141
Правознавство: Навч.посіб. /С.В. Дорожжина, О.О. Одінцова, В.О. Кондратьєва та ін.; За ред. С.В. Дорожжиної.-К.: Знання, 2006. – 350 с. – (Вища освіта 21 століття).
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/ О.С.Захарова, В.С. Ковальський та інші.; Відп. ред. В.Малеренко. – 3є вид. перероб. і доп. – К.: Юрніком Інтер, 2007.- 352с.
Кельман М. С., Мурашин О.Т., Загальна теорія права ( з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
Кузьменко О. Про необхідність реформування судової системи України// Кримінілістика, 2009., №3 – с. 145 – 147.
Теорія держави і права: Навч. посіб./ В.Н. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 с. – (Вища освіта 21століття).
Спаський А. "Правовий режим": Ознаки і поняття// Право України, 2008., №7 – с. 13- Категорія 15.
Митровка Я. Принцип п