Порівняльно-правовий аналіз регулювання адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні та за кордоном
Спостерігається раціональний підхід японських управлінців до організації системи реєстрації нерухомості. Ми вважаємо, що уніфікація реєстрації нерухомості може бути здійснена шляхом об’єднання функцій обліку об’єктів нерухомості і реєстрації речових прав стосовно нього у рамках єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.
Реєстрація речових прав на нерухомість здійснюється, як правило, на підставі заяви сторін, обов’язок подання якої покладено на обидві сторони правочину: як правонабувача, так і правовідчужувача. Як виняток здійснюється реєстрація обмежень речового права — арештів, затримань згідно з рішеннями уповноважених на це органів: судових, фіскальних, слідчих.
Перелік матеріалів, які можуть братись до уваги реєстраторами щодо реєстрації речового права чи відмови у такій реєстрації, обмежений. Закон не дозволяє прийняття рішень, що базуються на всіх наявних матеріалах, як це робиться судами під час позовного визнання речового права.
Реєстрація здійснюється шляхом внесення записів у реєстр, який складається з титульного підрозділу, в якому реєструється об’єкт нерухомості, підрозділу, в якому реєструються відомості про осіб, що є суб’єктами права власності чи права користування, а також підрозділу, в який внесено записи про обмеження, наприклад про арешт чи іпотеку.
Інформація про реєстрацію носить відкритий характер. Будь-якій особі, що заплатила збір у розмірі 500 єн, надається інформація з реєстру. Отримати її можна і в реєстраційній палаті безпосередньо, і через фірму посередника, із застосуванням інформаційної системи Інтернет, але заплатити за неї доведеться вдвічі більше. Зазначена новація застосовується в Японії з вересня 2000 р.
Реєстраційні провадження в Японії здійснюють службовці, найняті управліннями юстиції з числа осіб, які успішно здали кваліфікаційний екзамен. Необхідно відзначити, що до здачі екзамену допускаються особи, які не мають вищої освіти. Зауважимо, що в Японії розвиненим є також недержавний сектор з реєстраційної діяльності, але він обмежений наданням послуг з поданням заяв та підготовкою документів для здійснення державної реєстрації речових прав. Надаються такі послуги кадастровими сюрвеєрами (англ. surveyor), яких в Японії близько 18 тисяч. Спеціальність кадастрового сюрвеєра означає професійну діяльність з обстеження та обмірів землі і споруд, речове право на які підлягає державній реєстрації. Вони також можуть здійснювати підготовку відповідних кадастрових документів на запит суду, прокуратури, поліції та органів юстиції.
У японському реєстраційному законі передбачено окреме досить самостійне провадження у справах з реєстрації описів нерухомого майна. Подібна функція виконується в Україні БТІ щодо технічного обліку споруд та приміщень, а також органами земельного кадастру щодо кадастрових описів.
Провадження у реєстраційній справі опису нерухомого майна починається з подання власником заяви, яка може бути подана як самим власником, так і його представником або довіреною особою — кадастровим сюрвеєром. Заяви, які не відповідають вимогам реєстраційного закону, залишаються без руху, при цьому надається можливість привести заяву у відповідність з вимогами закону, внісши доповнення та виправлення [4, с. 320 — 322].
У Японії під час реєстрації стягується плата в розмірі 0,05% від вартості об’єкта нерухомості. Диференційований підхід до оплати має фіскальну функцію і є соціально справедливим, оскільки набувачі дорогих об’єктів сплачують у такому випадку реєстраційний збір більший, ніж ті особи, що придбавають дешеві об’єкти нерухомості. Такий підхід до формування бюджету реєстраційної установи, на думку дисертанта, є більш прогресивним, ніж в Україні, де встановлена фіксована плата за державну реєстрацію, яка не залежить від вартості майна. На наш погляд, слід застосувати досвід Японії, що дасть можливість забезпечити фіскальний інтерес держави від надання адміністративної послуги з реєстрації речових прав на нерухоме майно. Однак при цьому необхідно передбачити механізм запобігання ухиленням від сплати податку, що здебільшого має місце під час нотаріального засвідчення правочинів з нерухомістю, коли сторони з метою заощадити кошти на державному миті вказують суму договору, істотно нижчу порівняно з реальною.
Реєстраційні строки законодавством не передбачено, але на практиці становлять 4 — 5 днів у так званих простих випадках і близько місяця, коли, наприклад, виникає потреба в особистому огляді реєстратором об’єкта нерухомого майна, речове право на яке реєструється.
Реєстраційні системи функціонують практично у всіх країнах світу. Системі кожної країни притаманні власні національні риси.
Перша відмінність — різниця у назвах. Так, у багатьох державах світу застосовуються поняття «реєстр», «регістр», «єдиний реєстр» тощо. При цьому слід зазначити, що, як правило, реєстр прав власності містить основну інформацію про нерухомість у вигляді реєстру власності й індексних карт, які в українській термінології названо кадастровими. У свою чергу, реєстр прав містить вичерпну інформацію про власників, а також про всі юридичні права на відповідну земельну ділянку чи прив’язаний до неї об’єкт нерухомості (будівлю, споруду тощо).
Друга важлива відмінність — статус реєстрової бази: реєстру, регістру, кадастру, які у різних країнах відрізняються між собою не тільки назвами, але й, що більш суттєво, своїм правовим статусом (обсягом прав, обов’язків і повноважень).
У 1994 — 1995 рр. Королівським реєстром Великобританії було проведено спеціальне опитування в різних країнах з метою аналізу світових реєстраційних систем. Усього було опитано 55 респондентів: з 12-ти країн Західної Європи, 6-ти провінцій Австралії, 5-ти провінцій Канади, 4-х штатів США, а також країн Азії, Африки і Латинської Америки. У 85% опитаних реєстри є повністю відкритими для громадськості, а повністю закритими лише в Саудівській Аравії і на Кіпрі. Реєстри у 38% випадків підпорядковано міністерствам юстиції, у 23% — міністерствам довкілля і земель, у 11% — міністерствам фінансів, решта — іншим міністерствам [9].
Слід зазначити, що, по-перше, у світі не існує єдиної універсальної реєстраційної моделі. Зокрема немає універсальної реєстрової системи в Євросоюзі, до якого Україна проголосила стратегічний намір приєднатися. І це з огляду на процес постійної гармонізації політико-правового поля Об’єднаної Європи. Таким чином, у кожній державі світу та навіть у Європі основу створення реєстраційних систем становлять національні інтереси кожної конкретної країни.
По-друге, реєстрова система (реєстр) у різних країнах є невід’ємною від органу, на який покладено повноваження державного регулювання у сфері земельних (аграрних) відносин.
По-третє, у деяких країнах світу щодо реєстрової системи існує контроль з боку органів міністерств юстиції, міністерств економіки або міністерств фінансів. Однак, незважаючи на зовнішній контроль, реєстрові системи мають достатньо свободи у здійсненні повноважень для виконання покладених на неї законодавством функцій. До того ж у різних країнах відрізняються межі зовнішнього контролю. Слід зазначити, що у науковій думці немає єдиної точки зору на вирішення проблеми контролю.
Нині в Європі відбуваються реформи національних реєстрових систем з метою приведення кадастрово-реєстраційних систем до єдиних стандартів, якими є, зокрема, такі: ведення системи реєстрації прав на нерухомість на основі записів про земельні ділянки (земельна ділянка та нерухоме майно розглядаються як єдиний об’єкт нерухомості); реєстрація прав на земельні ділянки та нерухоме майно здійснюється в одному реєстрі прав; реєстрація прав та ведення кадастрових карт здійснюється однією установою; реєстрація прав є адміністративною функцією (державна реєстрація прав повинна бути відокремленою від судових та (або) нотаріальних органів); послуги системи орієнтовані, насамперед, на користувача; система реєстрації прав повинна бути самоокупною [9].
Світовий досвід дає підстави вважати, що для ефективного захисту прав на нерухомість як приватних власників, так і держави необхідно створити єдину формальну реєстраційну систему [1, с. 62]. Вона гарантуватиме надійність і гласність цивільного обороту нерухомості.
Література
нерухомий майно реєстрація власник
Проект Вотчинного устава с объяснительной к нему запиской. Спб., 1893г. — [цит. по: Дмитриев А. В. От «укрепления прав» до государственной регистрации прав на недвижимое имущество: опыт России]. // Законодательство. — Июль 2000 г. —№ 7.
Протасов В. Н. Юридическая процедура / В. Н. Протасов. — М. : Юрид. лит., 1991. — 79 с.
Пухтецька А. Європейські погляди на принцип верховенства права / А. Пухтецька // Правовий тиждень . — № 19 (92) . — 6 трав. 2008 р.
Рекомендації «круглого столу» на тему: «Концептуальні засади ведення державного земельного кадастру в Україні», що відбувся 8 вересня 2006 року в Держкомземі України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL: dzk.gov/control/main/uk/publish/ article/157431. — Назва з екрану.
Рекомендації та роз’яснення по застосуванню в практичній діяльності бюро технічної інвентаризації «Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб». Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: зб. офіц. нормат. актів: за станом законодавства на 1 трав. 1998 р. / голов. ред. В. С. Ковальський. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 464 с. — (Бюлетень законодавства i юридичной практики України. — 5. —1998).
Рекомендація № R(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : URL : coe.kiev/docs/km.htm.
Румпф Ж.-Д. Истоки установления подлинности. Нотариальные действия и формы. Развитие небюджетного нотариата в России / ред. Б. И. Лившиц. — М. : ОСТ—МЕДИЯ, 2000. — 438 с. (Квалифицированная юридическая помощь и защита прав граждан и юридических лиц).
Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: учеб. пособие. / рук. авт. кол. Н. И. Панов. — Х., 1993. — 165 с.
Рыженков А. Я. Компенсационная функция советского гражданского права: автореф. дис. …канд.. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права / А. Я. Рыженков. — Саратов, 1981. — 23 с.
Сабо Имре. Основы теории права / Пер. с венг. А. И. Фицере. — М. : Прогресс, 1974. — 271 с.
Самощенко И. С. О правовых формах осуществления функций Советского государства / И. С. Самощенко // Советское государство и право. 1956. — № 3. — С. 22 — 27.
Сахаров П. Д. Землеустроительный процесс в СССР / П. Д. Сахаров. — М. : Юрид. лит., 1968. — 158 c.
Скакун О. Ф. Драгоманов как политический деятель / О. Ф. Скакун. — Х.: Основа, 1993. — 144 с.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник; пер. з рос. / О. Ф. Скакун. — Х. : Консум, 2001. — 656 с.
Слинько Д. В. Процесуально—правовий механізм формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ: дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право / Д. В. Слинько. — Х., 2002. — 189 с.
Словник іноземних слів / За ред. О. С. Мельничука. — К. : Наук. думка, 1974. — 565 с.
Словник синонімів української мови: в 2 т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. — К. : Наукова думка, 1999. — 200 с.
Сморчков А. И. Правоприменительное решение / А. И. Сморчков // Юридическая деятельность: сущность, структура, виды: сб. науч. тр. — Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1989. — 140 с.
Советский энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. — 6-е изд. — М. : Сов. Энцикл., 1987. — 1704 с.
Советское административное право: учебник / под ред. В. М. Манохина. — М. : Юрид. лит, 1977. — 542 с.
Советское финансовое право: учебник / Л. К. Воронова, О. Н. Горбунова, Н. И. Химичева и др. — М. : Юрид. лит., 1987. — 464 с.
Солдатов А. С. Право как инструмент социального управления (информационный аспект): дис. … канд. юрид. наук.: спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права» / А. С. Солдатов. — М., 2001. —164 c.
Соловьов В. М. Президентський контроль. як спосіб забезпечення законності в державному управлінні України / В. М. Соловьов // Інформаційно-аналітичний, науково-методичний бюлетень Адміністрації Президента України. — 2004. — № 4. — с. 64 — 68.
Сорокин В. Д. Административный процесс и административно-процессуальное право / В. Д. Сорокин. — СПб. : Изд-во Юрид. ин-та. — 2002. — 474 с.
Размещено на